- Місце запису: м. Прилуки, Чернігівська область;
- Дата запису: червень 2009 р.;
- Хто записав: Нугаєва Олександра Станіславівна;
- Респондент: Гузенко Ольга Данилівна ( Романюк), 1928 р.н., народилася в селі Рудівка Прилцького району Чернігівської область;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в місті Прилуки.
«У 1933 році моя сім`я переїхала до міста Прилуки. До цього ми разом з батьком проживали у селі Рудівка Прилуцького району. Мама Мотрона Климентіївна і батько Данило Іванович мали своє господарство, корову. У колгосп батьки вступати не хотіли. Пам`ятаю дуже добре 1932-33 роки. Пам`ятаю, що майже щодня хтось помирав, а батько допомогав у похованні. По один бік сусідами була багатодітна сім`я і майже всі вимерли.
Через хату жила сім`я, де мати з`їла своїх дітей. Цю жінку, її звали Оксеня, мама мені показувала пізніше, коли ми вже проживали в Прилуках і тут же жила вона (Оксеня). Пам`ятаю як одного разу прийшла додому, а в хаті з`їдено все їстівне. У підпіччі знайшли хлопчика 8 років який запримітив, що всі пішли з дому відкрив хату і виїв все. Сусіди батькові радили побити,або вигнати, але батьки зробили по-своєму. Вони стали допомогати дитині, щоб їжа скоріше перетравилася: масажувати живіт, заставляли ходити…
Пам`ятаю як приходили ті, яких називали «красна метла» забираючи все: м`ясо, зерно, речі. Один з них Гладуш Петро (пізніше проживали на одній вулиці) брав усе підряд, а батькові радив зайняти чужу хату, чого батько, звичайно, не зробив.
Коли переїхали до Прилук у 1933 році стало легше жити. Батько працював на цегляному заводі №1 забойщиком, тут отримували гроші, пайки. Мали своє господарство: порося, корову, козу. Мали змогу допомагати іншим. Через вулицю жили 2 багатодітні сім`ї: Іванчатенко Уляна (8 дітей) і Семенець Степан і Маруся ( 8 дітей), То ж мама, як заколе батько порося чи козу обов`язково передає мною тарілку холодного сала, м`яса. Зараз думаю: І що та тарілка на всіх… Але ж вижили, виживали всі в обох родинах. Правда Семенець Степан протягом тижня брив, стриг людей, а люди за це йому щось приносили . Так і вижили.
А взагалі, страшний був час. Важко. Дуже-дуже важко було…»