1. Місце запису: Херсонська область;
  2. Дата запису:  інформація не збереглася;
  3. Хто записав: Віктор Іванович Кисіль;
  4. Респондент: Ігнатов Петро Дмитрович 1919 р.н., народився в селі Агаймани Іванівського району Херсонської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Агаймани (сучасна назва село Фрунзе) Іванівського району Херсонської області.

Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна

(під час розшифрування аудіо матеріалу збережено мову респондента).

У 1932-му році був неврожай в Агайманах. Намолотили по 15, 3 центнера з гектара. А мені кричать по телефону «А Горностаївка по 20 центнерів з гектара, пиши по 20». Грім і молнія. А ті і по 25 написали. І все липові показники. Ну шо ж врожай у вас хороший, лишіть собі скількись, а решту державі. Отож забрали все під чисту. Під час жнив хліб лежав купами. Як вивезли все, почалась карткова система. Скоротили всіх, лишили трактористів, навіть їх записали сторожами, щоб сторожів не держать. Решту людей вивезли за межі радгоспу напризволяще. Мене додержали до ноября і сократили. І я пішов шукать собі жизнь. Попав я в радгосп «Роза Люксембург». У «Розі» мене знайомий, до бухгалтера мене взяли. Дєлає мені начальство іспитаніє. Провадь у калідорі, утром встаю на вікні хліб, я отдаю хліб, бо хтось підкидав. Такі я пройшов іспитанія. Я їв у столовій, крутився між начальством. Начальство п’є молоко і я з ними. Зимою, у январі, чистив апарата. Приїхала тройка. Начиная од начальника задають вопроси. Визвали і мене на трибуну. Я кажу: «У 26-тім году батько вмер од тіфа. Дітей у нас було багато», «Ага, там ти германський, Димидів син, у вас дві кобили було», «Були, мати здала у колхоз». У марті приказ приходе, таких оставить, таких сократить без зарплати. Дамо як коситимуть наступного врожаю.  Карточку одібрали і йди куди хоч. Пішов я у Гаймани. Наліг туман, думаю заблудюсь. Іду я вєтром, полем, с паличкою, вдруг слишу загавкали собаки. Прийшов у Шліпенку, радгосп такий. Знайомі согріли. У Шліпенки, із Шліпенки прийшов Гаймани. Сократили врозь, прийшов до матері. Мати вдома, єлі ходе. У єй дочка Алєксандра, пухлая лєжить. Брат старший за мене, с двєнацетого года Андрей, пухлий лежить. Два блєзніца, хлопчики, пухлиє лєжат на пєчке. І я прийшов, і дома абсолютно муки, нічо нема. У мене волос вгору піднявся, думаю, шо ж мені дєлать. Ану я єщє в сілє здоровий. Ну а їсти хочеться вже. Я пішов на общий двор. Там тракторную бригаду укомплєктують, а учьотчика не найдуть ніяк. Участковий агроном ад інтереса стоїть і каже: «Ну де взять такого чоловіка?». А йому підказуть, он стоїть, поговорітє з нім, він в совхозє робов сторшим учьотчіком в тракторній бригаді, він цчьот знає. Він говорив со мною. Я кажу: «Які условія мені?». «Середній зароботок тракторіста будеш получать, два с половиною рубля на каждий трудовий день, дєнєш будеш получать і гарантія два с половиной кілограма хліба на трудодень». «А сійчас, шо ви мені будете давать?». «А січас, – каже, – приварок, як тракторісту, кіло хліба тобі, як тракторісту». А я кажу: «А єслі я хліба брать не буду?». «Чєво мукрий?». Я кажу: «В мене ж пухлі братья і сьостри лежать. І мати єлі жива. А як учьотчік, я можу на одному приварку, я ше ж не врослий, не пухлий, а муку це у сім’ю». «Добре, ми це здєлаєм». І сразу мене «Іді, абідать», туди, де тракторістам варять. Я неділю перебив, мені кажуть «Получі муку, 7 кг у кладовой совхоза». А то не муку, а можна сказать сійчас терті товкуччя, я цю муку у руки і чуть лі не бігу додому. Приніс матері «Ма, ось я муки приніс 7 кг». Мати плаче, довольна, рада, ті кричать «Дайте їсти, ми хочемо». Я їх уговарюю, не треба нічо, мати от зараз затірочки зваре, вам дасть поїсти. А матері не накармлюйте здорова, а то в них кишки полопають. Це я це знав. Ма буду вам давать усьо, будете живиє, я буду носить. І знаєте шо? Я то саме їв борошно й хліба не їв, то тракторісти розвертають, адин одвертається і каже: «Каму? Каму?». Не оддають. А я глазами стою, вроді схватив би хліба, знаєш, хочеться. Як не привага уже, ляжу спати, встаю, глаза наливаються, чуствую вроді врозались. Я кажу: «Ні, не буду хліба». Я терпів пока уже начали хліб давать людям на трудодні, і матері завезу неізвесне калічество там хліба. Аж тоді я начав хліб їсти. Парабив я це 33-ій год, уже хліб єсть і все, кажу: «Получайте на мої трудодні, як тракторіста хліб, а я поїхав взагалі». Братья і сьостри вже адтухли, вже ходять і все хліб єсть, картошка єсть усе.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду