1. Дата запису: 2 жовтня 2021 року;
2. Місце запису: село Новоселівка, Лиманського району, Донецької області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Набатова Євдокія Миколаївна, 17 березня 1926 р..н., народилася в селі;
5.  Розшифровка аудіозапису:  Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Шандриголове, Краснолиманського району, Донецької області.

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Явдокія Ніколаєвна.

Фамілія Ваша?

Набатова.

Якого року народження Ви?

1926-го.

Число і місяць?

17-го марта. Як його по українського?

Березень.

Березнь.

Де Ви народилися?

Родилася у Шандригорові.

А розкажіть, будь ласка, про своїх батьків, як їх було звати, якого року народження вони були?

Папаша – Решитняк Ніколай Семьонович. А мама Киркач була, Киркач дівчача, а вже за папахою стала Решитняк. Решитняк Ульяна Яковлевна. Три сеситрички, я четверта була. Братік один був. Погиб у войну оцю, безвісті.

А як було звати братіка, якого року народження?

Братіка – Решитняк Павел Нікалаєвич , 14-го году.

А сестер як ваших було звати і якого року народження?

А сестру – Марія Нікалаєвна була 12-го году бала, а братік 14-го году. А місяця я не помню.

А ще одна сестра?

І ще одна сестричка – 29-го. Я четверта, а одна 23-го году була, Надя.  

А 29-го як було звати?

Дар’я Ніколаєвна.

А розкажіть, яке в батьків було господарство?

В батьків було господарство, оце ж сперва… Мамина сім`я була багатшою. У них наділи були, вони хліб сіяли, молотили. Даже я помню, мамин двір, батьків був тут в Новоселівці був тіко тут змазаний. Вони ж косили хліб і тут молотили. Знаю комора була здорова, сараї були, коні, пару коней держали вони. І свій хліб сіяли вони. Льон був, наділ був в Шандригорові. Отам. І вони вбирали все оце і прядява косили, тоді в’язали його в річку закопували, воно стільки там було. Тоді його витягали воно сохло, а тоді його рубали так.

А скажіть, будь ласка, як звали вашого дідуся цього у якого були надили, була комора?

Киркач Яков.

А рік народження не знаєте його?

Не знаю. Так у його комори були харашо дєдушка жив. Папаша бєдно, бєдно.

А що ще було в цього дідуся?

Два коника були. І вони ж ото хліборобом занімалися. Я помню як мама оце вийшла заміж, туда в Шандриголову. Ну ми були вже такі шо на горищі до нас приїхали. Ну, а хто розкуркулював – свої ж отут. Дали вказанія, іди й роби. Так лазили на горищі. Ми сиділи на печі, а вони ото там шастали. А папаша та мама ж були там коло них. Так вони там вимітали шо на горищі було, так позмітали й забрали.

Ми їздили. У Слов’янському там був соляний завод, і содовий завод був, і карандашний завод був. Так ми купляли сіль на базарі в Лимані. По 50 стаканів. Оце мені 50 стаканів, папаші 50 стаканів. Тоді дві тьотки мої вже тоже. Ото ми в чотирьох їздили мінять. Ми були і в Краснодарі і в Ростові були. На Кубані були і в Білорусію їздили – міняти сіль, соду. А тоді ще папаша умів паяти, отаке по желєзу вони слєсвр були. Тому те запая, тому те, а в селі знаєте там люди, нового ж не було нічого. Магазини ж не торгували нічого. І ото ми набираємо солі і їдемо на товарняку. І ото ж 60-км від жилізної дороги їдемо. І папаша зробив такі дерев’яні санки, і ото як зимою складаємо ці вєщі і тягнемо поперємені. І шоб за стакан пшенички (солі), от якби дали три стаканчика пшенички, а два це вроді маловато. І ото наміняємо, приїдемо додому оставляємо меншій сестрі і мамі. А ми продамо трошки і купуємо же ж соль. Соль купити шоб міняти ж обратно вже їхати. І ото безплатно сідаємо на вагон товарний і ото їдемо. Та було таке, ой-йо-йо-й, забулася на якій станції. Він же товарний до такої то станції дойде – став. Всьо. Нада нам тягти ці чували у другий вагон пересідати. А може він стоїть там у парку другому. Це нада все туди перенести, а тоді ж їхати шоб не остаться. А то так клунок буде, і там клунок буде, останешся без нічого. там таке як остановочка була, і ото кажен заходе хоч од дощу та вітру, снігу. І кажен на свій клуночок сіда, таке невеличке поміщеніє. І ото підойде, стане, а кажен бере свій клуночок на плечі і йде. Боже крик там упереді кричать, то в заді кричать.  Тож клуночок і кажен біжить та оглядається… ріжуть чінкою чи ножом чувал і сипить зерно додолу. І людина їде додому без нічого. Це вобще. А хто робив? Бог зна хто.

Це в якому році ви їздили міняти?

Ну вже як война кончилася.

В 47-му?

Да. Багато людей їде, кажен складає клунки, багато-багато клунок. Кожен знає, де його клуночок. Так стягали крючками. Робили крючки і ото ж підходе вагон, він застромля ключку, прорвав чувал, або стягне чувал. Чую кричать, то там, то там, то впереді, то в заді. То поки доїдеш і душа витягане. Одного мужика і стягли з чувалом. Так ми як поїхали туди і просимося ж ночувати. Я попросилася мене бабушка і дєдушка, ну такі пожилі – пустили  на квартирю. У їх коник, поїхав дєдушка міняти олію, зерно міняти на муку. І в бабушки руска піч, вона оладиків пече, млинці. Мене вгоща, вже мене за невістку оставля. Син у неї в армії. Серйозна, серйозна. Папаша сказав нє. Будем помирать, но вместі, не брошу. Так ми там наміняли і картошки і яєць перед Паскою, і муки, і привезли додому.

Скажіть, будь ласка, помирали люди в Голодомор?

Обізатєльно. Померали й дуже помирали. Дуже помирали. Здорово помирали. Голодна людина єслі тіки поїсть… воно ж голодне, їсти хоче. Наїсться, може померти. У мене тьотя, це була мамина сестра рідня, меншенька трохи. Так поки ми їзїдили туда міняти, так вони, а в їх коровка була… так вони, а в їх четверо дітей було. Так вони зарізали корову, чоловік, бо нічого було їсти. І уже доїли до того, шо смуг, кожу. Кожу ту шо зняли вони обсмалили, і ото ж різали кусками, мили, і варили. І він наївся оцього і вмер. Тьотка поки приїхала дядька вже там зарили сусіди.

А в якому році це було?

Ой, та я не знаю, ну наверно ж це тоді як ми їздили міняти.

В 47-му, не в 33-му?

Нє.

А в 33-му?

Ой, доточка я за 33-ій… казали шо, воно мені менше касалось це.

А не бачили Ви тоді в 33-му пухлих людей?

Да, пухлі були, аякже. Було йде людина, лягла одихнути чи хто його знає. Сил немає йти, і пропала, і пропала.

А у вас в сім`ї ніхто не був пухлим?

Нє. А якби сиділи так, то канєшно попухли б і пропали. Бо дуже-дуже бєдно. Оце папашина мати, так я помню, шо хатка, солома. Я не бачила ніде нічого. Полик такий, козли збивали, дерев’яні, а тоді на їх доски клали і тоді солома. І в хаті солома. В бабушки, ну не було нічого в хаті, нічого не було. І папаша женився 17-ть год було йому.  Мама трошки старша. А в папаші іще брат був один. І ото, мабуть, вони в голодовку… і бабушка пропала, а дєдушки я не знаю.

А як було звати бабушку не знаєте?

Івга, наче.

А як ви виживали в 32–33-му? Що тоді їли?

Ну, огородину навєрно.

Але зерна не було тоді?

Ну от не помню я чи було, Бог його знає. А тоді після того правда ми окрепли трошечки вже. Ми підросли, стали огороди брати. І кукурудзу, і квасолю, і бакшу садили.

Це вже після 33-го?

Ну да.

А можливо дітьми бігали колоски збирати в 32-му?

Було й таке. Так тоді ж за колоски ганяли нас. Ото ж колгосп у нас був там в Шандригорові. Ото ж позбирають повикопують картошку, кукурудзу вберуть, а люди ж узнають шо уже убрали і йдуть перекопують картошку, може де картошинку найдуть. А зерно ж ото як покошуть  ідуть собирають. А ми я помню ходили собирали по полях весною, як ото поорють… вони якось осіню орють чи весною. Чи я не пойму… шо ота картошка шо осталася в землі воно ж і померзала, і повисихала. Шо оцей крохмаль з картошки ми собирали…. З оцієї картошки ми варили кисіль. Коровка була, папаша держав коровку… уже до 37-го коровка була в нас. Так ото мама здоять молочка і оцього крохмалю картопляного. Буряк оце накришим сладкий, сахарний буряк садили, ріжим кусочками, одваримо і туди молока. І сладке оце отаке робили. А то і бур’ян їли, і свеклу, і жолуді товкли. Оце ж навєрно зерна позбирали в нас, ото отоді було. Страшне дєло. Тоді булотв карман візьмеш, хто робе отам в полі на току… у карман возьме зерна і судили…   

 

1. Дата запису: 01 жовтня 2021 року;
2. Місце запису: місто Лиман, Краматорського району, Донецької області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
4. Респондент: Глущенко Дмитрій Павлович, 27 грудня 1927 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у селі Глущенкове, Борівського району та місті Артемівськ Харківської області.

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента (російсьою мовою розмовляє).

Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?

Меня звать Дмитрий, по-батькови Павлович, фамилия Глущенко.

А коли Ви народилися?

Народився я 27 декабря 1927 года.

А де народилися?

Это произошло в деревне… Я ГлУщенко, а деревня называется ГлущЕнко, от.

А якого району вона?

Боровского района Сталинской области, тогда области были это… Вот таким образом.

А пам’ятаєте своїх батьків, як їх звали і якого року народження?

Я пам’ятаю своїх дідів даже, бабів.

А розкажіть.

Деревня, хоть село это ГлущЕнко, вот, называлась по фамилии людей, которые населяли это село. ГлущенкО, вот. Так она и книгу там была возможность такая, вот. А потом как то ее перекривили ГлущЕнко, вот так что то, вот. Ну там в этой деревне жили две-три семьи таких настоящие хозяйва. У которых была земля, вот. Ну и когда случилась революция, вот, мы то собственно говоря от богатых дедушок и бабушек, в которых была земля. Ну мы потом отсоединились, наша семья – папа, мама. У нас было трое деток, вот. И нас отселили. Ну шо у нас корова была, поросенок ну и куры там, вот. И вот когда началась эта вот заворушка. Вот эти бедняки, ну хорошо… Я работаю, я выращиваю все, а те, которые ходили шукали, де випить и ничего не делать – естественно ничего не было. Ну от когда началась вот эта революция, туды-сюды. Вот эти лодари, бездельники, вот, «Бей богачей!». Ну шо в нас корова, поросенок и… Корову налыгалы, а в нас трое детей было, вот. Поросенка прямо во дворе зарезали. Курей похватали, вот. Вот и все. И обьявили нас куркулями. Отец огородами там убежал, шоб его не это, не арестовали. Ну и прибежал он, там долго рассказывать, в Артемовск.

В Артьомовськ?

В Артемовск. А он, когда подростком был это учился в Шендрголове в портного ну и такой сообразительный, все это схватил. И вот прибежал в Артьомовск, документов нет, ничего нет. Ну там кое-как устроился метелкой там подметать, вот, у цехах. А там сидят три мастера чи бригадира, чи хто. Там ж закон такой на швейной фабрике: для того, чтоб, вот, пошить вот это и запустить у конвеер, бригадир должен сам лично своими ручками сделать, вот, а потом уже рабочих учить, вот. И вот сидят эти бригадира втрех, отаку кучу вже браку наделали. Ну никак образец не могут сделать. Ну отец ото ж прибежал, его там, устроился хоть метелкой там кое-где. Другого документа нету, ничего нету, вот. Смотрит как они там это. А он же учился в Шендреволовой там мастеров ну и клепка була. Они все, а он: «Та хіба це ж так?! Це нада підвернуть там». Они на него: «Ото метелка. Ото и там підмітай». Пока он им не надоел своими подсказами. Ему говорят: «Ну, сідай. Покажи». Он сел им, показал и его сразу бригадиром назначили, вот. Потом начальником цеха. Потом вообще заведующим фабрики.

А в якому році це він утік? Як Ви це кажете він утік в Артьомовк, в якому це році?

У якому році?! Ну я з 27-го, ну где-то в 30-х роскулачували, вот.

А як звали Вашого батька?

Его звали Глущенко Павел Васильевич.

А якого року народження він був?

905-го.

А маму як звали?

Глущенко Анастасія Григорівна. Тоже она такого рода была, ну зажиточного.

А якого року народження вона була?

Та, наверно, тоже 905-го.

І Ви кажете, було троє дітей. Це Ви і ще двоє Ваших братів або сестер було.

Сестричка была и братик.

А як звали сестричку і братика?

Братика звали Ваня. Сестричку Оля. Вани нету, а Оля тут. Она уже…

А якого року народження були Ваня й Оля?

Ваня 25-го, Оля 23-го.

А оце Ви кажете забрали все хазяйство. Куда його забрали?

Та ну от прибежали человека четыри чи стико их бигало, вот, и пропили все.

А це хто були? Сосєді якісь чи хто це, шо це були за люди?

Односельчане.

Односельчани. Так вони були сосєдями чи вони були якимись там не знаю актівістами, партійними чи ще кимось були?

Ну, все голодранци, которые ничего не имели, вот, лодари. Вот жили за сет этого, шо в других отримали.

Так раньше ж не отнімали голодранці.

Як голодранци не отнимали?

Ну раньше до цього не отнімали голодранці, вони ж всігда були голодранці.

Ну революция вже нашла, не вдруг, а… И там же ж обьявляли лозунги, вот. Шо как богатый, то он чуть ли не враг народа, он кровопиец, вот, так шо.

Ну це розкулачування було, да?

Да, типа, раскулачування, ну… Ну раскулачили там одного-двух, это им хватило на неделю безобразничать. Давай они того еще, кто кулаки, не кулаки, ну зажиточные – ну корова, свиня или свинки там, куры, вот. Давай этих, вот.

А куда вот це, шо вони забирали, куда вони його дівали?

Пир горой, пропивали, проедали.

А хто їм дав таку власть забирать в других і пропивать і проїдать?

Власть? Товарищ Ленин, лозунг такой: «Вся власть советам рабочих и крестьянских депутатам!». Ну и каждый этот лозунг на свой лад использовал. Ему выгодно отнять у другого, а у него ничего нету, он бедняк, «Я бедняк», а у тебя есть. Но у меня есть и мозоли и у мозгах мозоли, от. Я и думаю, и руки все это, понимаешь, делают, то шо я придумаю.

А от коли забрали тільки хазяйство чи ше шось забирали, зерно, наприклад? Не шукали зерно?

Все подряд забирали, и шукалы, о. Трое детей осталось, вот. Корову налыгали, кабана зарізали в дворі, курей похватали.

А зерно шукали?

И все остальное там…

Тоже забрали?

А! Шантрапа!

А як це відбувалося? Ну вони шукали по двору чи знали?

Во всех людей в деревнях, каждое добро, солома там сложена, сено там сложено, а зерничко там, а картошечка там, так что…

А не старалися заховать, раз така ситуація була?

От их ничего не заховаеш. Это шакалы, которые привыкли лодаря корчить.

А як називали оцих людей, які ходили забирать? В них було якесь названіе, якось їх називали?

Та хто там їх називав?! Шантрапа! Шантрапа. Они знали только, шо выпивали та драки устраевали между собой.

А кроєм там зерна і хазяйства ще щось забирали? Одежу, рушники там, сорочки?

Все шо под руку попадется. Эта шантрапа ничем не брезговала, вот. Трое детей (показує руками ріст кожного), все забрали… Отец… оно так хата стояла выше, отуда до низ огород шел. И он огородами убежал.

А мама осталась?

А мама осталась (показує на пальцях троє дітей) плюс три.

А як же Ви потом справлялись як папи не було, мама сама осталася і там зерно забрали, худобу забрали?

Вот так же перебивались, огород был, вот.

Городину не забирали там, картошку, буряк, таке не забирали?

Да нет, они забирали все, может и это забирали, вот, но их интересовало такое, что цап-цап.

І в багатьох це вони забирали?

Ну во всех, кто жил более-мение, вот. У кого є, шо забрать було. А в кого, значит, нечего забирать, значит він сам ходив забирав.

А колхози як організовувались? Раньше ж не було колхозів, потом, навєрно, почали ходить організовувати колхози. Як вони організовувались, можете розказать?

Ну та как они организовувались. Тут мы там не жили, мы утікали відтіля. Організовувались, вот. У зажиточних людей, от, были рабочие скатина – волы, там, то шо дойное это, а то волы;а той на коровках. Ярмо такое і йде. Пашуть, вот. Ну, а потом же ж государство начало трактора, от, и тогда…

Так у людей були коровки, а в колхозі не було нічого. Як той колхоз організувався?

Ни колхоза, ничего не было, вот. Но люди, вот, для того что б как то жить обробатовал и участки земли, вот.

Свої участки?

Свої участки. Ну и в тебя коровка, в меня коровка вот и ярмо, то в меня, то в тебя, вот. Поорем.

Ну це ще не колхоз?

Это люди между собою, вот. А колхоз… Ну это не так сразу, а потом мы там уже не жили, вот. Мы утікали в Артьомовськ.

А за татом втекли в Артьомовськ?

Как?

За батьком в Артьомовськ? Батько Вас забрав в Артьомовськ? Чи як воно случилось?

Да так оно й случилось, наверно, что он сначала сам устроился, а потом и нас туда перетянул.

А в яком це вже році? Рік який був тоді?

Ну, наверно, 33-й, шо я там помню, вот.

А коли тато виїхав в Артьомовськ, як було?

Он не виїхав…

Ну втік, да.

Втік.

Втік в Артьомовськ. Як Вам було з продуктами сотужно? Якшо забрали зерно, забрали корову. Шо Ви їли?

Ну огород, огород был, а там огороды чималенькі. Огород был и вот таким образом, от.

З огороду жили. А з огороду нічого не забирали, картошку, буряки?

Неа, это там не ценилось так. Потом его той буряк и ту картошку зразу не ухватих, вот.

А в 32-33-му як жилося?

Это ж мне тогда было ну шесть лет, от. Так шо я, шо помню, шо не помню. А жилося так: отец там устроился, вот… сначала подметальщиком, а потом те там образци шьют, брак вот так, а він: «Та хіба ж це. Це ж нада підвернуть отак, а тоді ж строчечку, а тоді ж…». «Ти ж що тут. Замітаєш – замітай».

Так, а йому там якусь зарплату платили, да чи талони були?

«Замітаєш – замітай». А потом: «А ну ка, якшо ти такий умний – сідай!», от. Ну він туда-сюда, всьо это – его сразу поставили бригадиром.

То це в якому вже році було, бригадіром він працював?

То это в 33-34-м, вот.

А зарплату там якусь платили чи в нього якісь талони були чи пайки якісь були?

Ну в те времена мы жили в деревне еще, а он там. И потом, когда он обосновался – забрал нас в Артемовск. А потом отец быстро пошел – бригадиром, а потом мастером.

Жили за сет чего?

За счьот чого Ви жили? Да, Сім’я за счьот чого жила?

За счет огорода.

А коли в Артьомовськ забрали, коли в Артьомовськ переїхали?

А коли в Артьомовськ переїхали?! Ну отец уже шо то имел (показує руками), вот.

А в 32-33-му не голодували, не відчували голоду?

Ну це ж я з 27-го, а в 32-33-м сколько мне было?

6 років.

Так что я не особенно умный был, не особенно запоминал.

Ну Ви ж казали відмінником були, значить пам’ять хороша.

Відмінником. Значить я прибідняюсь, шо я помню.

Завжди гарна пам’ять, це Ви прибідняєтесь.

А у меня четверок никогда не было.

А коли… Шо було з Вашими дєдушкой і бабушкой?

Дедушка, бабушка?!

Да, да. От коли там Ви кажете коли грабили, дєдушку, бабушку не ограбили?

Всех ограбили. Дедушка, баб ушка потікали в Нарудніки, это тогда называлась Нарудникы в Донбас. Ну они там в Макеевке поселились, от. Подальше, что б их никто не знал.

А в них, що забрали?

В них? Ну как хозяйство было.

Велике хазяйство було?

Та я точно не помню, я тогда под стол ходил. Ну коровки штук две. А, у дедушки був млин, мельница, вот. Да, они зажиточные считались. Мельница у ных была, вот.

І мельницю в них тоже забрали?

Да ну, она как стояла на том месте так и стояла.

Так, а чого ж було тікать тоді?

Тікать?!

Ага.

За яблочко брали. Куркулі!

І пришлось і бабушкє, і дєдушкє тікать?

Да, они уежали в Макеевку, на рудники.

Це мама папина? Дєдушка й бабушка оці папині батьки? Тата Вашого батьки чи мами батьки?

Папины батьки… тоже были. Ну там дедушки, собственно говоря, не земля кормила, а он, вроде как, мелкий торговец был. Это у людей телят скуплял в загороду, в загороду, и по другим селам скуплял, а потом когда соберется там у него гонял на это, на Славянск и там распродывалих, вот. Так что они как такие торговци были.

А як же вони були, тоді коли оце всіх грабили, їх не ограбили, не забрали нічого?

А что в них грабить?! Як дедушка торговлей занимался.

Ну якщо торговлєй занімався, то ж, навєрно, гроші були.

Ну старые люди и особенно селяне, они не дураки, они не выставляют. Він його заховає так шо як зря не найдеш.

Не найшли, да.

Ну так получилось, что они ушли оттуда.

Тоже втекли.

В Слов’янськ.

Тоже в Слов’янськ?

Слов’янськ.

І чим вони займалися в Слов’янське?

Словянск. Ну это там в Словянске соляные рудники и ото там шахты соляные. И вот там то, шо перемалывалы соль и в промышленность или куда. А то были такие, как бомба, шары, вот. Назывались раками. Рак.

Кусок солі, да?!

Кусок соли. Раками. И ото они в производство они шли. Их там апараты не брали, мельники. Вот дедушка такую ступу в металломе, металличискую, товкач такий жилізний і оте раки товкли, просівали і селом ходил продавал, вот. Ну менял на пшеницу там на это, так и переживали, вот.

А коли вони втекли там. Хата, хазяйство остались. Чи вони тоже забрали там хазяйство, зерно чи все поооставалось?

Ели ноги унесли. Куркуль! Враг совецкой власти! Вот.

Ну завдяки тому, шо вони потікали всі врятувалися, да?

И развивалися. Папа сразу пошел как специалист на швейной фабрике.

А в других як було? Чи бачили людей, які їсти просили?

Тю, то это сколько хочеш. Есть такие лодари, которые не приспособились к жизни, конечно, они с протянутой рукой, дурака валяли. Вместо того, что б трудиться – сидит с протянутой рукой или там пяницей.

А пухлі люди були?

Были.

А помирали люди від голоду в 32-33-му?

Ну конечно, помирали. Это так что б по-соседски чи так. А вообще, то помирали.

А в селі хтось, може знаєте сусідів чи десь когось по вулиці?

Та там как пошло, так там не помниш, шо в селі було. Когда отец убежал в Артемовск, а потом и мы. И тут, вроде, и… отец ночью пришел: «Собирайтесь! Я уже там пристроился бригадиром там, барак дали», вот. Ну барак там хранилище или что-то было. На коморки поделили там и ото давали людям. Ну время тяжолое было тогда й для государства.

А хату так і оставили в селі, да?

Ха-ха-ха. Конечно, так и оставили. После войны, в 43-м году, она так и стояла, вот. Мы туда тікали от голода в Словянске. Жили, а потом когда наших подальше за Донецк – мы туда. В селе как ни как огородец, там можно перебиватся, вот. Так хата стояла.

Із Слов’янська втекли в свою хату в село, да?

Конечно.

І нікого не поселили в цій хаті, нікому не віддали її? А бабушки, дєдушки хата тоже стояла?

Бабушки, дедушки… Да нет дедушка й бабушка остались в Славянске. Вот дедушка солью торговал, вот. В Славянске остались.

А в Вашій сім’ї не говорили чого Ви от втекли, чого прийшлося покинуть свою хату, землю, втекти?

Ну, когда отца принимали в партии, вот, ну и там же ж выходи на трибуну и рассказуй автобиографию, что ты, вот. А ввиду того, что отец был хороший организатор и специалист своего дела, вот. Секретарь райкома партии, который присутствовал, сказал, как же он сказал… ага, шо был куркуль туда-сюда «Сын за отца не отвечает!». Вот таким образом отца реабилитировали.

Тоість у них була інформація, да?

Отца у партию принимали и ото ж начали вопросы, вот. А секретарь райкома встал и сказал: «Сын за отца не отвечает!».

А батька куркулем не визнали, нє? Тільки його батька визнали. Ну тоість получається вашого батька куркулем не визнавали, тільки дєдушку визнавали, правильно?

Та шо там ты дедушки, они уже старенькии были, вот. Их ограбили, они там такими нужными и не нужными. Ну свое хазяйство лишилось, нужными й не нужными.

А батькові теж куркуля присудили чи ні, коли він втік?

В начале не знали, а потом когда отец пошел, пошел бригадиром, а потом начальником цеха, от. Он в Шендреволовой учился у портного, ну там все научили.

Ви вже розказували.

Он сравнительно по отношению к другим специалистом хорошим. И когда его повышали, повышали от. А потом уже начальник цеха: «В партию вступай!». И в партию вступал он. Нада биографию, что ты, кто ты, вот. Потом секретарь райкома партии сказал: «Сын за отца не отвечает!». То были его родители, там у них земля была, скотина, а он «Сын за отца не отвечает!».

То в нього тоже була й земля, й скотина була. Куркульом визнали і він утік.

Нет, его не выгнали, не вызнали куркульом.

Ні, не визнали.

У нас была отдельна хата и отдельне хозяйство.  А то, шо в нас корову забрали и свинью зарезали…

А чого тоді прийшлось тікать йому?

А того шо голодранци, которые не хотели работать, вот, ничего не имели. Значит у тебя есть – забирают, а хозяина обьявляют куркулем и за решетку. От папаня и убежал.

Ну і як він в партію вступив?

Я ж говорю, что секретарь райкома лично присутствовал на собрании, сказал:

«Сын за отца не отвечает!», вот.

А як у нього самого не було внутрішнього конфлікту, розуміння того, шо партія і влада, яка заставила його втекти із дому, яка забрала в нього хазяйство. Ніяких таких мислей не було?

Он был патриотом, мастером своего дела и это дело заставляло его быть, вот, организовывать все это, быть патриотом. Раз он мастер своего дела был, патриот, то у него и работа ладилась. Это массовый пошив.

Ну то він вступив партію?

Вступив. Вступил в партию, вот. И когда началась война, он на свое место выучил женщину, а сам ушей добровольцем.

А чули такий закон «про п’ять колосків»?

За «пять колосков»? Ну бывали такие случаи, что люди ж голодные и ото они чи ночью, чи шо підуть там настрижуть собі, ну і ловили, вот. В моей бабушки по мамыной линии, например, там же сторожа были, голову проломили.

Бабушкє? Бабушкє?

Ага.

За колоски?

Насмерть. Ну колоски она там чик-чик. И она там упала, вот, и вот этот сторож, который проломил ей голову, побежал туды-сюди: «Я убив». Ну она оклемалась, поползла, поползла и ушла. Бабушка крепкая была.

Так Ви казали насмерть? А не-не…

Да, ну она оклемала, вот. И ото она, потом. А так бы на Соловки отправили, если б не убежала.

А вона потім вижила після всій травми?

Ну то убежала. Конечно.

А шо було з тими, кого ловили, хто не втікав?

Кого ловили. Та хто зна, шо було і кого ловили. Я таких не знаю. Может, они с теми кто охранял в змові були, вот. Там же ж родич. Родича ж.

Якщо родич, він наоборот розрішатиме, шоб собірали.

Так ото ж не видасть родича.

А якщо чужого зловить?

А як, а як, шоб доказать, шо він тутечко тот-тот-тот (махає руками) другого значить…

І шо буде йому?

Кому? Тому кого…

Тому, кого зловили?

Об’єщик зловив людину на полі, шо там він з нею зробить?

Отправляли в сельсовет, это в другое село. А оттуда их собирали и на Соловки.

А чого ж ті люди йшли колоски збирать?

А того шо кушать хочеться. Как в той басне – «Ты тем будеш виноват, что хочется мне кушать».

А кушать хочеться чого? Бо немає шо кушать.

Такой басни не знаю (посміхається).

Так, шо тоді Голодомор був?

Голодомор? Ха. Господи Боже мой! Революция! А шо такое революция? Это разор. Раз разор, так какое там добро.

Так шо ж був чи не був Голодомор?

Чего?

Голодомор був чи не було його?

Голодомором считается это когда продуктов полно, а людям не дают, вот. Ну здесь оно розруха в сельськом хозяйстве…

В 33-му році?

Ну так, а шо в 33-му році хароше було? Страна еще не наладилась, грабителей полно…

А до цього ще не наладилась в 20-х вже, не в 26-й, 27-й тоді ж не було Голодомору? Ще тоді не втекли Ваші в Артьомовськ , у Слов’янськ, чогось в 33-му всі потікали? Чого так сталося?

А тогда советская власть уже как то определятся начала, вот, и не те (незрозуміло сказав) там это командовали парадом, а вже более-мение, вот. Властя появились. Ну и всьо начали приберать к рукам.

Це коли Голодомор був? Тоді вже властя появились? Чи коли?

Ну «Голодомор» як к такому слову не привык. Просто были времена, от, когда были урожаи неврожаи, вот. Были времена не все площадя земельные засевались.

А чого не засівались?

А того шо раскардаш был, а техники никакой, кроме як на коровках. А шо на коровке ты там напашеш?! Вот.

А коні, де ділися? Коні ж в людей були. Коні, коні.

Коні. Воли, а не коні.

Ну крім волів ще ж і коні були?

Да нет. Кони так это… редко, в основном волы. Волы. Волики вони у ярмі йдуть, йдуть, йдуть. А тут з плужком чи сохою.

Ну це Ви помните, як ще волами орали?

На коровах.

На коровах пам’ятаєте як орали, да?

Да.

Плужком.

Ото ж сосед соседа у того коровка, у того коровка. Спрягаются и огороды орали.

 

1. Дата запису: 30 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Лиман, Краматорського району, Донецької області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
4. Респондент: Литовко Віра Марківна, 30 вересня 1928 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондента проживала в селі Коровій Яр, Лиманського (Краснолиманського) району Донецької області.

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Як Вас звати? Представтесь, будь ласка!

Вєра Марковна.

А Ваше прізвище?

Літовка.

Коли Ви народилися?

28-го года.

А де Ви народилися?

Та в село Коровій Яр.

А якого району це село?

Красноліманського було, да?

І Донецької…

Я могу так і не сказать.

Донецької області?

Донецької області, Каровій Яр.

А про Голодомор Ви пам’ятаєте?

Пам’ятаю, канєшно, пам’ятаю.

У Ваших батьків зерно забирали?

Було всього. І забирали, і… воше, і галадува… голодували люди. Ну хто як, хто як.

А в Вашій сім’ї як було? Голодували? Пухли чи ні?

В нас в сім’я, можна сказать, не голо… не дуже голодувала. Був недостаток, канєшна, ну, шоб так голодні були – не були.

А як Вашу маму звали?

Маму?!Меланья… Яколівна.

А тата?

А тата Марк Борисович.

А пам’ятаєте якого року народження мама була?

Нє.

І тато?

І тата нє.

А Вашій сім’ї діти були крім Вас?

Були.

А як їх звали?

І Маруся була.

Сестра ваша. Вона старша за Вас?

Старша.

А якого року народження?

Хто його знає. Ну старша була. Я ж була з 28-го. А вона старша була.

А крім Марусі і ще були діти? Ще сестри, брати були в Вас якісь?

Були.

Пам’ятаєте як їх звати звати було?

Ой нє.

Не пам’ятаєте.

Не пам’ятаю.

А в батьків, яке господарство було?

Ну було. Було каровку держали. Ну врємєнами було таке, шо і держали і каровку і було таке, шо не було вазможності, не держали. Ну так, ну а так була каровка там.

А до Голодомору була каровка?

Навєрно, не було. А, може, була. Хто його знає.

А ще яке господарство було в батьків?

Та було. Шо огород такий був. Землі було багатенько. Я не знаю по стілько там було, но була земля. Було, шо робить.

А кури, там свині таке було господарство?

Ну врімінами, який год. Який як було, так шо там уроде шо там в огородє, там-там саджали ж і картошку, й буряк. По возможності, як було чим кормить, як то, то держали всігда, то поросьонка, то…

А як Ви вижили? Завдяки чому їли? Шо ви їли тоді?

Все підряд. І буряк, і картошку, і… і сажали там разне. Ну виживали как-то. Ну сажали в землі ж там. Робили і сіяли шо там, хто шо там і буряк, і картошку і таке ж само подсолнухи сажали сємєна.

А батьки пішли в колгосп?

Да, да. Дєдушка в нас такий був актівістом у калхозі, був. Були і мама, і… Ну мама не дуже в колхоз ходили, потомушо сначала ходили, потом заболіли. Як заболіли, так і тоді вже, то по-домашньому, а в колхоз уже не могли піти.

А батьки добровольно вступили в колхоз?

Ну, навєрно, канєшно. Навєрно, добровольно.

А Ви не пам’ятаєте? Нічого не розказували?

Я нічого не розказували. Розговору про це й не було. Тогда хто зна як воно.

А не розказували про активістів, про бригади, які ходили забирали зерно? Таке шось пам’ятаєте?

Таке точно не розказували. Такого как-бы не было. Никогда не расказывал. А где-то какое-то время был председателем колхоза, поэтому…

Коли це, в якому році було не понятно?

Ну, а в 40, ну в вас это 33-й. А в 47-м году она ездила на Кубань. Но все село от голода спасалось – уезджало на Кубань и вот она тоже ездила. Но поехала на Кубань, там сама чуть с голода не умерла. Приезджает сюда рано утром она домой. А на завтрак у них вареники с творогом, сметанка, поэтому Голодомора у них и не было, потому что огромный огород. Дед был здоровый, роботящий. Всегда было большое хазяйство. А детей было много. Там еще четверо детей было кроме мамы. Но они умерли… но они маленькими умерли, там была какая-то эпидемия.

А коли це було?

Не от голода. От какой-то инфекции. Она осталась вот одна.

А коли це вони померли? Ну в яких роках це було? Не пам’ятаєте?

Нє-нє-нє.

Ну приблизительно, сколько им лет было?

Скільки років було Вашим сестрам братам, шо померли?

Ну я… ну таких і ще малого возраста, не це…

Ну сколько? Лет 5?

Ну скільки років?

Ну лєт 5.

Вони менші за Вас були чи старші?

Да. Да.

Младше тебя были, мам?

Га?

Младше тебя были?

Да.

Младше, да?

Да.

Ты старша была?

Да. Були.

А коли це було теж не пам’ятаєте? Скільки Вам років було тоді, коли хворіли ці всі діти?

Хто знає.

Розказувала, шо малєнька була.

Ну це ше, ше я… Я тіко ше це так помню це ж дєтки вмирали. Там гробіки, один гробік був, другий, третій гробік був. А коли це вони померли чи вчора, чи сьогодні, чи як? По стіко їм год? Тоже ж я ше мала, тоже не-не такого, не знаю. А вобще так і ще ж в сім’є как-то не було так, шоб там ну рібьонок, шоб там как би добівался да, ну шоб узнать. Це такого как-то не було завєдєния, шо-шо, шоб я б оце спросла там у папи там, чи шо. А коли, а шо, а чого, как там… ну-ну не було такого ото. Ну вмер, то й вмер.

Не говорили про це, ні?

Ну говорили, ну по мєлочі так. Ну шо вмер, смерть прийшла, вмер і всьо. Оце таке було.

А батьки зразу пішли в колгосп, як тіки організувався він?

Ну за це не знаю, ну по моєму папа був такий актівний на счьот колхоза. Так шо, навєрно, вони сразу пішли, хто зна.

А чим він займався? Що він робив в колхозі?

Робив в колхозі і разноробичим, і бригадіром був, потом він как-то пішов у бригадіром робив. Хазяйствінніком таким, такой роботє как би, как би такой простой робочий, чи копав там чи шо – нє! А був ото руководітєльом якимся там. Ну бригадір там чи шо, но… Но людьми руководив там, ото ж таким оце. Як оце косять там… там жито, пшеницю, ну от всі, руководітільом був маленькім. Маленькім руководітєльом був.

А тоді в 32-33-му багато людей помирало від голоду?

Багато. Багато. Хоть я і не знаю так точно, но шоб, но умирали, помирали.

А хтось можливо там із сусідів чи з родичів хтось помер чи?

Ну Бог його знає, воно… Канєшно, канєшно вмирали не тіко родичі, там сусіди, а вимирали багатенько людей. І так, були ж такі люди дуже бєдні такі как-то, воно ж не доходило, представте ж как? А так ото ж бідно та була. Єсть такі сєм’ї, шо там дєток більше і така біднота була, і такіє ну…

А де оцих людей ховали, які помирали з голоду? Хто їх хоронив?

Дома хоронили, в каждому садку. У каждого садок, у садку і гробіки. Ото ж у нас, напрімєр, так я знаю, шо три гробіка було у садку. Садок у нас був такий, ну… величенький і там, і гробіки були.

Їх поховали всіх у садку, да?

Да. У садку поховали.

А в селі на кладовищі не ховали оцих, хто помирав від голоду?

Та хто де, хто де. Той дома поховав, той на кладбіще одніс, то ну хто зна як воно було, ну шо воно. Ну оце так було. Ну як оце діти, то дома ховали всі.

А Ваші дідусь і бабуся з Вами жили чи окремо жили?

Ой. Ні, окремо. Окремо.

Вони тоже в колгосп пішли?

Да, да.

Їх не розкуркулювали?

Та, по-моєму, нєт, по-моєму, нєт не розкуркулювали.

А Вас не розкуркулювали?

Та нє (сміється), нє. Не розкуркулювали. Нє ну нічого було розкуркулювати.

А як Ви думаєте, чого був Голодомор?

Бог його знає. Як воно було. Не знаю.

А в 46-47-му був Голодо-, голод? У 46-му і в 47-му після війни?

Після войни, по-моєму, був тоже голод.

А як Ваша сім’я переживала? Голодували?

Та не голодували, ну-у, канєшно, кусок хліба був. Ну, а так, шоб розкошелювалися там шось там покупались шось там такого не було, шоб там розкошелювались дорого.

А на Кубань по продукти Ви їздили в 46-47-му?

Їздила.

А чого, тут не було продуктів?

Та нє, я не за продуктами. Там родствєнніки були в нас, родствєнніки були і тот їздили туда.

А люди шось міняли: рушники, сорочки на продукти?

Міняли, міняли, це було, було це візьдє. На ринку, і на уліце, і по дворах ходили. Так ото ж називалися там, там: «Купіть оце, купіть оце» чи шо там.

І Ви тоже так ходили?

Та нє, ми не ходили, ми не ходили.

Не їздили кудись там помінять продукти? Ну речі на продукти?

Нє, нє. На Кубань їздили, там родствєнніки в нас були. На Кубані були тоже.

Все ж село їздило на Кубань.

Га?

Все ж село їздило, поїхало на Кубань воврємя голода.

Ага.

Маладьож. І ти ж поїхала.

І я.

І вчитєльніца твоя.

Так Ви всі організовано поїхали разом?

Да, канєшно. Ну хто зна, не помню.

Ну в їх сєлє, собствєнно не було такого, шоб кого то розкуркулювали. У них там по одной лінії был вообще не понятно для нас хто. У него дом приличный был такой панский и хозяйство было. Если даже кого то там трогали, роскуркулювалы, то его вообще не трогали. Вообще не понятно для нас.

А він, може, десь там при владі, при керівництві був?

Він чи офіцером був чи это. Дело в том, что, именно, в их семье никто ничего не рассказывал, вообще. Вообще никто ничего не рассказывал. В их семье это было табу. На этот… и так вот через кого то, однесельчан, кто то то слово скажет и если. А мы, ну лишь молодыми подростками, там что-то услышиш, раньше не обращали внимание, когда мы там бегали особо не… А так вообще, говорили вот, что то там по линии… Материнской линии.

По материнской линии там была Миланья Яколевна. Яков этот князь, князевы, по-моему, их не трогали в селе, когда явно, что они зажиточные…

Зажиточные были. Там всегда было бочками, вот она рассказывала, всегда, у бабушки у подвалах, всегда огромные бочки седой были, да?

Було. Було.

І хата желєзом крита…

Да.

Единственная была.

Да.

Так, а Ви це пам’ятаєте, яка в неї хата була? Яке було господарство?

Пам’ятаю, пам’ятаю.

Так розкажіть.

Хата, так, ну хата як жилізом крита така була як…

Дітей там було багато і…

Дітей багато, дочок, дочкі в них були і сини були. Сім’я такая була. І роботяча, роботящая сім’я такая була. Все…

Ну їх не розкуркулили?

Ні, по-моєму, нє, да? Нє-нє-нє, не розкуркулили.

Ну, це, це вони… це вони там були багачами в селі. І бо все в їх, дружнє було.

А як звали дідуся й бабусю?

Оцю?

Ага.

Бабусю Ївга, да?

Да!

Ївга, а дєдушкаЯкушка.

А прізвище як його було?

Фамілія?

Фамілія як була?

Фамілія? Навєрно, М’ясоєдови.

Нє. Сафоновы.

Сафонов, Сафонов. Сафонов оце був. Да оце вони тут.

То це виходить, батьки Вашої мами?

Да. Оце вони там, навєрно, на все село були.

Ну, а в колгосп не забрали їх? Худобу, реманент, може, вони це все здали?

Нє, нє.

Господарювали собі самі?

Да,да.

Пішли, ніхто не пішов в колгосп?

Ніхто не пішли в колхоз. Тут понятно, тут дед Марко, по этой линии, как бы был… Человек пройшел две войны. Такой был и умер в сто лет живя в сельском доме, топил, готовил сам себе в сто лет. Этот… И ну такой суровый был мужик.

Очень крепкий…

По-этому, и в Голодомор от у них была корова. Как была?

Це батько бабусі?

Батько бабусі. И этот, ну как то это о семье, они там этот такого не было. Если у деда рассказы доходят до нас, что было такое то. То в этом селе вот…

Дід нічого не розказував?

Не, не.

1. Дата запису: 01 жовтня 2021 року; 
2. Місце запису: місто Лиман, Краматорського району, Донецької області; 
3. Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду; 
4. Респондент: Поклонська Олександра Михайлівна, 6 листопада 1925 року, народилася в місто Лиман, Краматорського району, Донецької області; 
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна; 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у місті Лиман, Краматорського району, Донецької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента) 

Представтеся будь ласка, як вас звати? 

Александра Михаловна Поклонская фамилия моя. 

А коли ви народилися? 

1925 год. 

А дата народження? 

6 ноября. 

А де ви народилися? 

В Красном Лимане. 

В Красному Лимані. Це місто було тоді теж? 

Да. 

А де працювали ваші батьки? 

Отец на железной дороге главным кондуктором, он водил поезда на Харьков, на Ростов, от главным кондуктором, тогда должность такая была, сейчас она называется начальник поезда, а тогда был главный кондуктор. 

А як його звали, якого року народження він був? 

Михаил Гаврилович, его фамилия Шепель, а родился он в 1903-м году, 1903-й год. 

А мама? 

А мама тоже в Красном Лимане ж родилась, но из третьего года, то есть из шестого года. Отец третьего года, из шестого, нет, с третьего отец, а мама с шестого. 

А маму як звали? 

Елизавета Яковлевна, Лиза. 

А мама де працювала? 

Нигде, домохозяйка. 

А крім вас ще діти були в сім’ї? 

Ну вот это ж ещё двое, это братик Виктор он в 32-м году родился, умер уже, его нет в живых. Он был в армии, потом сверхсрочно долго был, а потом он в Волгограде жил и там и умер. 

А крім брата ще були? 

Сестра у меня ещё Клава, она жила здесь в Лимане, она з 37-го года рождения, тоже умерла, нету. 

А в 32-му, 33-му ви жили в Лимані? 

В Лимане. 

І чи був тут голод, Голодомор тут був? 

Ну я не знаю, я не, я ж говорю мы не чувствовали и я слова такого не знала. Были одни лучше жили, другие хуже. Ну, как говорится, где больше работоспособных было в семье те лучше жили, а где детей больше было, а не кому было зарабатывать, те хуже жили, ну чтобы совсем голодали я такого не знаю. Я помню это против нас жила семья в них было много детей вот и так бедновато жили они. Ну так я ото, отец же привезет мне гостинцы это с Ростова или Харькова и были в нас всегда конфеты, всегда, я их хоть не любила, но они были. И я ото наберу и этих детей угощаю, они рады были такому. 

А папі на желєзной дорогі зарплату платили чи давали пайок? 

Зарплату, зарплату платили, 410 рублей помню, эту зарплату. 

Це в 30-х годах, в 32-му, 33-му? 

Да, 410 рублей у него ставка была от такая, а так. 

А у вас хазяйство якесь було у батьків? 

У нас лично не было, мы ж на частной квартире жили, а у бабушки у одной и в другой те держали много. По линии отца там же было 5-ть хлопцев и 2 девчонки по линии отца. И все хлопцы это шото делали, а помню это Ваня самый меньший тот кролей держал. А сарая не было, он выкопал яму здоровенную 2 на 2, наверно, такая широкая яма и глубокая, и ото там кролей держал и кидали с огорода то листья капусты, буряк там, морковка ото их так кормил и мясо было. А бабушка с дедом они и корову держали, и это курей держали, и свиней держали. А по линии мамы здесь тоже была большая семья, я ж говорила что это, эта бабушка вышла замуж муж умер ее, и осталось трое детей. И одна уже была замужем дочка, двое по меньше. Это моей маме было 9-ть лет она рассказывала, а ее сестре было 6-ть лет и старшая Маруся вышла замуж, у нее ну муж такой большой души, как говорится человек добрейший и это ребенок родился у них. А вот эта мама моя 9-ть лет и ее сестричка Таня, бабушка их забирала, она ж вышла замуж за другого, а у него тоже 5-ро детей и одна девочка Катя, и ещё мать была 100 лет ей было, вот это я хорошо заполнила уже с рассказов конечно. Так они возле озера жили, эти тоже большое хозяйство держали, и корова у них была, и барашек держали, утки, куры, поросят держали, у них еды было полно. 

А де вони працювали? 

Нигде, это дед тоже на железной дороге работал, а бабушка нигде, бабушка с семьей. 

А друга бабушка й дєдушка вони теж ніде не працювали? 

Не, дедушка на железной дороге работал. 

І той дєдушка, і той дєдушка? 

Да, да, да. 

Всі на желізній дорозі працювали? 

На железной дороге работали вот. Тот дед, они там на колхозной улице жили и 7 километров ему на работу надо было ходить, сюда на железную дорогу и он всю жизнь проработал. Это бабушка рано вставала, готовила еду, тормозок ему, он поест и пешком это в депо. А это… ну и потом назад же пешком приходил, ото так они жили. А хлопцев много было, потом они каждый, как говорится нашел себе место в жизни. 

А не розказували там зерно в людей не забирали в 32-му, в 33-му? 

Рассказывали, забирали, забирали, вот и бабушка рассказывала мне, что забирали. Говорит это лазили по чердаках там это искали, забирали вот. Кто лучше жил, так более-менее материально обязательно приходили с обысками и шото дай заберут вот. И это бабушка рассказывала, что говорит пришел говорит мужик, залез говорит это на чердак, а у них там зерно ж было и тянет мешок зерна. А Валя дочка, она старше меня полезла говорит за ним тай за задницу укусила, он же тянет, а она его и говорит так укусила аж кровь пошла, он как заорал, ну дальше бабушка мне не рассказала, не знаю забрал он тот мешок или спрыгнул с чердака, вот это не знаю. Ну рассказывала бабушка так мы хохотали, он Валя говорит это, я говорю и не боялась он же ш мог ее ударить и все, та она говорит, как заорала, а мы шо исты будем, ото такие дела. Так шо где побогаче жили, тех конечно шныряли. А вот это я в санатории была у Трускавце и со мной в одной комнате женщина из Львова жила, это Ева Ивановна, я ее хорошо помню, такая благородная женщина. Они ж ото сначала к Польше принадлежали, а потом им предложили, когда обеднели это ж Украину, это присоединили западную Украину, так это самое говорит, что мы когда жили там так я и не знаю тоже говорит шныряли, забирали и говорит мама в печи это чугунок из фасолью это запрятала, так нашли говорит тот чугунок с фасолью. Ми говорит так плакали, это Эва Ивановна из Львова, а потом ото ж они, им же предложили или здесь оставайтесь или на западную Украину, это нам говорит и квартиру сразу дали двухкомнатную от. Это она рассказывала , просто мы в одной комнате с ней были так. 

А у дєдушки и бабушки тоже зерно десь було заховане, вони ховали зерно? 

Не, не было, ото на чердаке у них было ж только. 

А хазяйство не забирали в колхози? 

Не, не забирали, может у кого забирали не знаю, ну бабушка не рассказывала, и ни одна, ни другая. Я знаю шо молоко приносили, то одна бабушка, то другая бабушка. Я первая внучка была, то все ж ихние подростковые дети были, а я, это мой отец Михаил Гаврилович он был самый старший, а потом Андрей, а потом Максим, потом Иван, потом Алешка и это так он женился самый первый мой отец Михаил Гаврилович и я самая первая внучка была у них и в одной семье, и в другой семье. Так что я ж говорю я любимым ребенком была и одна бабушка приносит гостинцы это, по линии мамы бабушка любила печь пирожки с картошкой, ото напечет принесет тепленьких ещё, сметану принесет. 

І в 33-му пирожки були й сметана була? 

Да, и в 33-м, в 33-м это ж я говорю шо нам квартиру дали вот здесь на южной стороне, возле больницы в бараке, двухкомнатную квартиру. Это куда там расцвет какой был, это радости сколько, тож мы жили знаете такой земляной пол ну раньше как ото хаты. 

Це тоже зйомна була, цей зємляной пол шо ви кажете? Зйомна була квартира? 

Раньше до того как тут дали, а здесь от железной дороги дали бесплатно, бесплатно дали квартиру, ну как обычно ж давали квартиры. 

А ви казали шо тато не просив цієї квартіри, да? 

Он стеснялся, он не просил, я ж говорю мама пошла уже, допекло ее скитаться, а тем более там где мы жили хозяева пришли и сказали вы освободите, нам нужен домик, может для кого-то другого, я не знаю. А освободите куда на улицу и тогда бабушка вот эта по линии мамы забрала к себе, говорит, та переходите к нам, не смотря на то что у них семья 10-ть человек, ну  у них там к дому был типа флигель, эта пристройка и там печка стояла или кухня она у них была, я не знаю чем она служила. Ну комнатушка это как вот это наша комната, убрать шифоньер ,отак по шифоньер, помещалась только кровать и столик больше, и плита была. И ото бабушка тогда говорит, ну живите здесь, так поставили кровать, а мне то спать негде было, а родился братик, куда, так они там 2 стула поставили и корыто, и в корыте постелили и ото он спал в корыте, а меня бабушка к себе забрала, у них отож старые дома были знаете печка, а потом ото шо с этими рогачами туда как она называется не помню. 

Піч тоже. 

Ага, не помню, а там же закоулок такой был, там жарко было и ото мы там втроем спали, пока уже дали квартиру папе моему. А уже когда дали квартиру тогда хорошо было, я ж говорю, мы как на свет родились. 

Так а мама пішла попросила квартиру, щоб йому дали, да? 

Да, мама пошла, и там расплакалась и говорит, шо это такое говорит то он на работе, то он говорит общественными делами занимается вот уходит, а мы говорит ютимся, это ребенку спать негде, а маленький же родился, стулья поставили, в корыте спит рядом с ними, а прохода не было, вот малюсенькая комнатушка. А он никогда, стеснялся просто, ну как говорится ходил нарядный такой, как король, куда там, его очень он всеми уважаемый был в резерве. А квартиру видите ли он не хотел это, ну или стеснялся, или я не знаю по каким причинам. А уже мама как пошла, как дала там разгон, говорит это мы его дома не видим, то он на работе, то он общественными делами занимается, а нам жить негде, а начальник ихний так большие глаза сделал, то говорит нада же, говорит Михаил Гаврилович мы никогда не думали что у тебя нет жилья, шо ж ты молчишь ничего не говоришь, отругал его и тогда сразу нам дали квартиру. 

А оце ви розказували, шо бабушка розказувала приходили зерно забірать, от а хто ці люди були, хто це приходив? 

А кто его знает, откуда я знаю. 

А як їх називали? 

Не знаю. 

А розкулачували людей тоді? 

Ну кто его знает, бабушка ж что то говорила что раскулачивали вроде, кто говорит лучше жил у того забирали, то зерно, то продукты короче говоря. 

Тільки продукти? 

Та кто его знает, может еще что-то забирали, не знаю. 

Не знаєте. А чи були голодні люди наприклад, чи бачили може десь голодних пухлих людей, які їсти просили? 

Я не видела, у меня такого впечатления не было, обыкновенные люди были, как и все. Подружки мне, мы тоже самое у них, у меня это подружка была, у нее отец был председатель колхоза, тоже добрейшей души человек, он это, бабушка рассказывала и говорит, и это лошадь з бричкой давал если кому то надо подвезти, он говорит без проблем, до него обратишься он говорит всегда поможет всегда. И вот это с его дочкой я дружила, на скакалке прыгали помню. 

А вони жили десь поряд біля вас? 

Та нет, не рядом, а на другой улице жили. 

А колхоз десь тут в Лимані був? 

Да был в Лимане, в Лимане был. 

А людей колхоз не заставляли йти, як люди в колхоз сходилися? 

Та я не знаю, они сами ходили или заставляли я этого ничего не знаю. Ну с наших, с нашей семьи, от кого я знаю по линии отца, по линии мамы, у колхозе никто не работал. 

Всі на желізній дорозі працювали? 

Да, на железной дороге, ну там ну кто там особо, это дед и один дед, и другой дед и всё, а больше, это уже когда выросли, когда после войны ж у нас погибли, это Андрей он был в партизанах, его расстреляли, та рассказывали, тут ему даже хотели памятник поставить в Красном Лимане, выполнял он какое-то задание, его поймали немцы и заставили выкопать яму и расстреляли, это Андрея. А Иван, мы никто не знает куда он делся, никто не знает после войны, где он похоронен, даже где он, ну ничего не знаем, а это Максим, он был полковник авиации, он это вернулся с фронта, одной ноги у него не было, без ноги. 

А ви оце розказували, шо з подружкою познайомились, ви уже в школі познайомилися з нею? 

Та нет, ещё до школы. 

А коли ви пішли в школу, в якому році пішли в школу? 

Ну когда, когда тогда брали, тогда, по-моему, с 8 лет брали в школу. 

То, ви в 33-му пішли? 

Наверно. 

І там діти теж ніхто не голодував? 

Не. 

А було в школі харчування? 

Не, не было, тогда не было, никто никого не кормил, каждый, что мог брал с собой в тормозки. 

Кожен з собою брав, да? 

Да, с собой брали, а кто не брал, а кто брал, по-разному было. 

А люди помагали один одному тоді? 

Очень даже помогали, очень помогали, люди добрейшей души я знаю, я не знаю таких эгоистов, как сейчас. 

А от чи хтось з ваших ровєсніків казав, шо був Голодомор? 

Неа, никто не говорил. 

Ніхто не говорив, шо там голодували? 

Неа, я ж говорю, что продукты… одеваться не во что было, одеваться, как говориться полураздетые, полубосые. Я помню, Алексей этот, по линии отца, ждет пока дед придет с работы, потом это спрыгнет из печи и в его сапоги ускочит и бегает по улице доволен такой, зимой особенно. Дед как увидит, нет сапог: “Ах, ты Алешка, сукин сын, да я тебе сейчас…” – и давай это – “Чтобы не трогал мои сапоги.” Ну, короче, еды было полно, всё было и у это бабушки о которой я рассказываю по линии отца, а одеваться не было. 

А хазяйство ніхто не забирав в колхоз? 

Неа, нет и поросят резали, ну у них это, тогда ж холодильников не было, они у бочки засаливали, солонина, и сало, и мясо в бочке, и яйца лежат и всё такое  

А по лінії бабушки, ви казали, шо приходили зерно забірать, так один раз вони приходили чи нєсколько? 

Не, один раз, бабушка рассказывала, что один раз, я ж говорю, я не знаю, последствий не знаю. 

А в другой бабушки зерно не забірали, не казала вона? 

Не, ничего не говорили. 

А хо такі активісти ви чули? 

Активисты? Не знаю. 

А в полі зерно тоді можна було собірать, колоски можна було собірать в полі? 

Не, нельзя было собирать, это мне рассказывали, это бабушка рассказывала и одна, и другая, боже сохрани говорит, как поймают так это судили, нельзя было собирать. 

Це в 33-му таке було? 

Та я не знаю в каком году. 

А в 46-47-му голод був? 

Да, вот это я помню хорошо после войны, я демобилизовалась, приехала домой и в мамы тоже хоть шаром покати, ничего, ото если она кому-то шото пошьет, принесут, то она это разделит. Ну я сразу, взяли меня в больницу, я работала медсестрой в железнодорожный после войны в 46-ом году и помню, это один случай, я готовилась в институт, я в 46-ом не могла сразу поступить, а купила программу и выбрала себе институт куда я буду поступать, и по программе я это набрала книжки достала и это я готовилась в институт, а работала на 2 ставки у больнице, это в 46-ом году, ну тогда ставка медсестры была 375 рублей. А мама работала в столовой, кухонной работницей, у неё 330 оклад был, это я хорошо помню, это ж уже в более зрелом возрасте после фронта, я самая молодая была в это… 

В 46-му, 47-му тоді не хватало їди, да чи в чому була проблєма, були голодні люди, пухлі? 

Была карточная система, 400 гр. хлеба на человека и там, и крупа, сахар, по-моему, ну что то ещё давали, не помню. И к нам в больницу привели девочку, помню, такая истощенная девочка, мы её лечили, оказывается она ехала где-то из Харькова и у поезде у неё умерла мама, сказали, что она от голода умерла, а девочку сняли у нас в Лимане и вот это привели её в больницу. Она лежала в больнице, а потом начальник отделения говорит: “Сашенька, может ты возьмешь эту Верочку к себе?” А я говорю: “Я и рада взять, ну куда я ее возьму, я ж в институт поступаю, а у мамы кроме меня ещё двое, не могу.” А он: “Ну тогда мы оформим документы, отведи её в детский до.” А детский дом, вот это у нас за забором, ну это уже построили после войны это трехэтажное здание, а тогда там одноэтажное здание было и там был детский дом и я её отвела в детский дом, эту Верочку, я ее навещала пока в институт не поступила, она ко мне в гости приходила. А потом я ото поступила в институт и помню на каникулы приехала и пошла её проведать, на выскочила, так обрадовалась, на меня набросилась, я помню, я ж стипендию получала, я ей дала 5 рублей на конфеты, ой сколько радости было, это не передать. А потом я не знаю куда она делась, её куда-то вывезли и как говорится связи потеряли и я об этой девочке ничего не знаю. Так вот это я помню, она сказала, что мама опухшая вся была, говорит с голоду это. 

Откуда їхала ця дєвочка, звідки вона була? 

Со стороны… откуда она родом я не знаю, её сняли в Красном Лимане, а ехала она вот этим из Харькова. 

А скільки років її було? 

Ну может лет 8, может быть 9, Верочка помню зовут её, так это я помню. А у нас здесь так, чтобы пухли с голоду нет, ну недостатки были очень большие, другой раз до зарплаты не хватало денег, мама ж 330 рублей получала, тогда за квартиру заплатить, они очень дешевы, не то 3 рубля, не то 5 рублей за квартиру платили, я не помню сколько мама платила. А я поступила в институт, я ж это заработала деньги в больнице и на билет у меня было, ну тоже так как говорится перебивалась, а уже когда поступила, начала получать стипендию, уже мне легче было, у меня стипендия была 320 на первом курсе, в первом семестре, а у мамы оклад был 330, она не хотела, чтобы я поступала в институт, говорит, что ты с голоду пропадешь, помочь говорит я тебе не могу, а я говорю да ничего мама перебьюсь как-то. Но я старалась и повышенную стипендию потом получала, сдала экзамены на все 5 и мне повышенную стипендию платили, уже 340. 

А в якому році ви в інстітут поступили? 

У 47-ом.  

Тоді було трохи легче чи ще трудно було? 

Не, еще трудно было, в 47-ом году еще было трудно, легче уже стало где-то 48-49-ый, отменили ж карточную систему, то нам давали 400 грам на день хлеба, а нам студентам давали сразу за 3 дня, ото кило двести получим, помню буханка и полбуханки, и кусок, гну мы пока дойдет там от института все по буханки съели, потом с этого дня сидим один без хлеба, перебивались. Ну а так было дешевы, студенческая столовая была и можно было дешево, там где-то 30-50 копеек, можно и на 20 копеек поесть, я помню оладья стоили 11 копеек, там со сметанкой или с повидлом, чай 2 копейки стоял, ну кусочек хлеба копейка.  

А на вулицях не зустрічали в Лимані, не ходили люди просити, наприклад, там їсти? 

Та нищие были тогда ж, конечно, были нищие. 

Ходили просити? 

Нищие были, я помню, до бабушки приходили, бабушка у нас такая гостеприимная, она всех это, у них прызба была это шо раньше такой дом и это колоны, я помню, накрытие, называли прызба и она ото и накормит, и постелет, и уложит спать. Её это хлопцы, это шо ты это, ты бы всех собрала, а она та жалко, жалко. 

Та вона помагала? 

Ну да. 

Так це в 46-47-му було? 

Помогала, помогала. 

В 46-47-му було це? 

Та не, не, я в институте была в это время. 

А це уже пізніше. Ну дякуємо вам за розповідь.   

 

1. Дата запису: 30 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Лиман, Лиманського району, Донецької області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Акимова Тетяна Єфремівна, 1923 р.н.;
5. Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Ямполівка, Краснолиманського району, Донецької області. 

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Татьяна Эфремова Акимова.

Якого року народження Ви?

1923 года.

А число і місяць?

23 октября.

Скажіть, будь ласка, де ви народилися?

Я родилась в селе Ямполовка, Краснолиманского района село. Мне повезло, что я значит жила в семьи, где мама при крепостном строе была нянечкой у помещиков. Петровские какие-то помещики. И ети Петровские помещики владели наделами земли села Ямполовки, Терни там, Тоска. Земли там прекрасные. Когда дали надели земли, а народ здесь трудолюбивый. Начали трудится от зори до позна.  Работали на этих наделах земли, сеяли пшеницу, сеяли льон, делали бакшута там. Сеяли зерно, обзавелись хозяйством. Я помню, когда дали надели, у нас значит, маленькие мы были, но все равно ж слышали. 8-9 лет уже ж соображаешь. Вот, что разбогатели когда землю отдали. Народ же трудолюбивый. Я помню, что у нас была корова с теленком, лошадь с лашонкам, пара быков. Обрабатывали значит поля, урожаи ж были хорошие. Люди жили хорошо. И овцы, и куры, питание значит было хорошее. Но трудились ой-йо-йо-й как. А потом значит в 28-м году организовывали в нас колхоз. Это уже начинается новая экономическая политика. Новая формация общественно экономическая. И объявили, что в 28-м году начинают организацию колхозов. Значит надо все, что есть, какое хозяйство сдать в колхоз. Бо ж ничего нет, только ж з этих частных хозяйств. Ну и тут идет разделение населения. Населения которое значит дает это все в колхоз, остается без ничего. Это з трудом проводилось, но разделение этого населения произошло.  У нас отец был грамотный, и дед был грамотный. Переселили их из России и они грамотны были.  А остальное населения неграмотное были, ни письма, ни книжки, ничего не читали. И значит разделение посвольное произошло, значит крестьян вот таких вот, шо отец грамотный. Он решил сдать все. И отец значит при расслоении этого общества, организации колхозов попав значит в ряд сознательных людей. Он все сдал. Остались мы без молока, без всего, в общем уже начинающийся голод. Голодомор был там настоящий. А те которые не сдавали все свое имущество это куркули были. Значит они не хотели это сдавать все, нажито своим трудом. Так их отправляли в Сибирь, на лесоповал. Но в общем была такая компания. Вы наверно ж знаете об этом. И нас значит никуда не вывезли бо отец попал в сознательных. Тогда идеи Ленина все были, что «пролетарии все стран соединяйтесь».  

31-й год ничего нету. Начинается голодовка. Люди пухлые. Ноги как стекло налитые водой. И значит у нас пол улицы умерло. Вообще фамилии исчезли – Давидивы, Курские, Бордюгови, их не стало, семьями умерли. А мы сохранились почему? Потому что отец у нас когда значит был неурожайный год, то картошки была как торен, маленькая. И эти семьи которые были вдоль улицы, то они говорят да что это её копать. Что её копать, как она все равно как торен, мы умрем, да это все. А отец был… 5 человек это семьи, ну 7, двое девчонок умерло от дифтерии, тогда не лечили дифтерию.

Когда при расслоении отец наш попал в сознательных людей. Ото значит распространяли идеи Ленина, и колхозы там, и все-все-все, общественное хозяйства. И его значит направили в Харьков.

В якому році його направили?

Направили его з колхоза, ну по требованию Ленина, он собрав всех сознательных коммунистов уже на то время.  Ну совещания какое-то то в Харьков, я не знаю.

В якому році це було?

Ну это было уже наверно в 32-м году. Бандитизм был страшный. И одеты были значит плохо. З конопляного полотна, которое сами ткали вдома, шили рубашки мужчинам, штаны. Бандитизм был страшный. Когда закончилось это совещание. Ехали, я уже не помню з какой станции. С него сняли вот это вот все. Аааа, там дали им американские рубашки, вот такие как военным тогда выдавали, хорошего такого цвета – зелено-болотного.  И штаны дали, и сапоги. И фуражки. И бандиты значит между Харьковом и еще какой то станцией… сняли фуражку, рубашку. Но благо, что отец сохранил ту крашеную рубашку и штаны, что он их не выбросил. Многие побросали.

С колхоза людей не выпускали, потому что надо было трудодни зарабатывать. Деньги ведь не платили. Вот ну в общем жизнь такая скудная была и значить ото когда начали люди умирать от голода некому было хоронить. А у нас отец я ж ото говорю я сейчас уже осознала, что действительно… говорить вот так вот нас 5-ть человек детей, будем копать картошку. Да, папа ну она ж вот такая, вот никто ж ее не копает. А мы будем копать картошку. Выкопали картошку как терин, она в земле засохшая это, все это выкопали. А потом значит когда ото есть нечего, а у нас мать хозяйственная была, сад был такой некультурный посаженный в рядочки это все, а самосад какой там попало. И вишни сушила на горище вишни вот высыпала туда вишни, они высыхали там, варенье не из чего было варить, сахара ж не было и денег не было на сахар вот. И эту картошку эли.

Як вашого тата було звати?

Єфрим Костянтинович.

А прізвище?

Акимов.

А маму як було звати?

А маму, еврейское это имя дали в церкви, значить Фира Григорьевна.

Наш батько работал в бухгалтерии. Трудодни подсчитывал. А потом ему как сознательному доверили организацию колхозной свинофермы.

Це в якому році?

Ну это уже после организации колхозов, где-то в 38-ом год.

Це вже після Голодомору?

Да, после Голодомора. Даа, Голодомор это же некому было хоронить потому что умирало много людей.  Да, а почему мы не умерли, потому что отец сказал “выкопаем картошку”. Мать сердилась, мы это тоже, такую картошку копать (показує), для чего это… отмывали эту картошку от чернозема холодной водою с колодца, что стоял возле дома. Чистить не чистили, потому что ну было что чистить. Отец сам сделал ступу. деревянная супа с металлическим дном. Товкли значит зерно какое там было. А зерно было вот какое? Отец имел саперную лопатку, ходил по степу. Над ним все смеялись, что он раскапывал ямки грызунов, сусликов. Они ж туда зерно, кукурузу, что там… заготавливали. Оно было грязное такое. Он раскапывал хранилище вот этих зверьков. Приносил домой, мы мыли, сушили, потом толкли в этой ступе которой он сам сделал. Вот эту вот картошку отмывали от чернозема. Варили эту картошку з шелухой. Потом из дуба желуди очищали от коры такой наружной. Потом в той ступе толкли эти желуди. Потом все это просеивали через сито, мешали все это, картошку, она хоть маленькая и в шелухе, но она связывала все это. И ту муку которую суслики эти… и таким образом пекли на плите, без масло, без ничего – лепёшки делали и эли. И потом у нас была посажена грядка цибули… она была такая недородная. А весною мать взяла ёё мелкую, посадила грядку большую цибулю, и у нас была цибуля. И вот соседка, которая не копали картошку, ничего, у них детей не было…

Вот, да. Так я еще не… упустила, када в ета… созывал Ленин на совещании туда, то им дали еще кроме обмундирование ото приличного такого, дали еще, это, книжку “Кобзар”.

Шевченка?

Шевченка. И ета… стихи… этого… немецкого поэта Гейне. Не философа. То есть философ Гейне, а это значит очень хорош… хорошие стихи у него. И у нас две книжки, так у нас неграмотные… Когда фотографировались, с Лимана приезжали  фотографировать, вот, своих фотографов в селе, это, не было, это было слишком высокое искусство для селе неграмотного… Так брали у нас книжки и фотографировались, с этими книжками, сейчас это смешно, а тогда это было грустно страшно. Красивые женщины. Соседка Курасова, которая умерла, от голода, она осталась у нее фотография с книжкой и еще вот так рука значит одна тут держит значит этот книжки, Кобзар… Она брала. Ну мы уже когда читали, потом грамотными стали, в школу стали ходить. Вот. А другой, значит, на этажерки… Отакая от этажерка. И все. Красивые фотографии делали.

А ви кажете, шо вона померла від голоду. А як її було звати? 

Ніна.

А прізвище? 

Курасова. 

По-батькові? 

По-батькови я не знаю. Батько… Ми ее просто Нина звали. Молодая.

Ну вона проживала тут у вашому селі? 

Она невестка была, да. Она невестка была, с другого села невестка была. Курасова. 

А з якого села? 

З Тернов.

Ага. Це воно було там поруч десь? 

Рядом. Рядом.

А ви кажете “молода”. А не знаєте, якого року народження, чи скільки їй тоді було років? 

Не знаю. 

А ви почали розповідати історію про цибулю і вашу сусідку 

Ага, вот значит грядка цибули возле межи с этими Курасовыми с этой Ниною и значит это у них один сын был, вот эта невестка и двое стариков. Ну це они умерли в голод. Да, и когда были живые… и отеки такие страшные были, ноги как колодки, а я стою в маленькой хатенке, так называли маленькую комнату, где русская печь. И одно окошко там, и мне видно, что эта соседка рвёт цибулю нашу.  А мы знаем, что голод, что нельзя это раздавать, мы ж погибнем, это тоже… я говорю маме “Мама, а тетя Таня рвёт нашу цибулю”. И мама значит вышла. А форточка открыта и мне слышно их разговор. Мама говорит «ну, кума», а в сели все ж кумовья там, дружно там жили. «Кума, ну что ж ты это… ну ты ж видишь у меня дети, пятеро… ну как я ето». Вырвала значит пять кустов цыбули и даёт «ну не рви ты пожалуйста, мы ж все помрем, бо ж голод такой». И плачут оби. Я смотрю на все это и сказать ничего не скажу. Пришла значит мама, расстроенная такая. Ну я как посмотрела на её ноги, а они… а я тогда говорю «ну шо ж ты ей раздаешь цибулю, когда мы тож в такой состоянии». Она говорит но ты б видела её ноги стеклящие, опухшие все. “… они умрут, не сегодня завтра, они умрут”.

А чи були такі, хто не хотів добровільно здавати до колгоспу своє господарство?   

Ну, я ж говорю, что те кто не хотел сдавать, они были куркули. И их высылали иль на лесоповал, или Сибирь.

А хто їх висилав?

Правительство. Правительство тогда было такое вот жесткое.

Чи були обшуки у цих куркулів?

Приходили зерно забирать. Так как у нас забирали зерно. Вообщем мы остались голодать. Они не голодали, потому что они не давали это зерно, они питались это нормально. И их ото… в колхоз значит не поступают, живут нормально. Тут умирают, некому хоронить, нет сил, а они к этому непричастны были. И называли КУРКУЛИ они тогда.

А хто до них приходив забирати це зерно?

Ну как кто? Были председатель сельского хозяйства – коммунист, секретарь сельского совета – коммунист, милиция, все это організовували с милицией, это государство.    

На ці трудодні…

100 грамм хлеба давали за трудодень.

Виходить ваш батько підраховував ці трудодні?

Ну, а как же.

А хто видавав людям цей хліб?

Ну как, кладовщики были.  Отец учет вел, а те значит видывали.

Ви казали, що коли був Голодомор, то дуже багато людей мерло. А хто ховав цих людей?

Хто ховав людей? Вы знаете, по несколько дней, они лежали, некому было ховать. Народ был ослаблен. Куркули вообще к этому отношения… вообще не хотели к этому мешаться. Ни в колхоз сдавать это все, ни вступать.  Ну и собирались потом, кто как может. Собрали и на повозки. Везли на кладбище. Хоронили в общую яму. На кладбище в силе Ямполовка, есть это кладбище на горе там возле керчи. Так вот в это общую яму хоронили, без христов там, без всего.  

В ці роки коли створювався колгосп, чи виникали конфлікти між куркулями і…

А как же, и к нам это приходили «шо ты себе это думаєш, на голод семью свою обрек» – куркули. Ну, мы жаловались конечно, что действительно они нас преследуют. А их потом высылали в Сибирь на лесоповал, там они и были. Акимовых много в России.

А було таке, щоб люди десь ховали їжу, щоб її не знайшли, куркулі ховали десь щось?

Конечно. Закапывали все. Доступа не было. И не делились они. И их за это коммунисти, коммунистическое правления их высылали. Потому что жаловались, что их преследовали во таких вот, какие действительно все отдавали. Оставались ни с чем.      

1. Дата запису: 29 вересня 2021 року; 
2. Місце запису: село Шульгинка, Старобільського району, Луганської області; 
3. Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду; 
4. Респондент: Трощій Марія Акимівна, 6 серпня 1927 року, народилася в селі Шульгинка, Старобільського району, Луганської області; 
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна; 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі В Шульгинка, Старобільського району, Луганської області; 

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента) 

Представтесь, будь-ласка, як вас звати – ваше прізвище, ім’я, по батькові? 

Моє призвище і дєвіче було і по чоловікові – Трощій Марія Акимовна. 

А коли ви народилися? 

6 августа родилась я. 

А якого року? 

1927-го году. 

А де народилися? 

Тут у Шульгинці.  

У Шульгинці і це був теж Старобільський район? 

Да, да. 

А ви пам’ятаєте про своїх батьків, яке в них було господарство, як вони господарювали, чим займалися? 

Мої батьки якраз перейшли на квартиру от своїх батьків, а вони отут на другій вулиці отам жили, перейшли на квартіру осюди на цей двір у 29-ом году і робили в колхозі, і жінки, і чоловіки, всі були у колхозі. Хозяйства у нас такого не було, бо вони тільки отділилися от своїх батьків і жили саме ото нас 2 дівчаток, діти були і вони робили, мати в полі, батько робив тоже по разних роботах. І шо, шо вони держали, тоді ж держали нічого, у нас хазяйства пока не було ще, а тоді у 41-му году, як уже война началася і у 41-му году батька забрали, а оці хати були розкуркулених і ці хазяїни пустили нас на квартіру, жили оце ми тут на квартірі, а вони в Донбас поїхали, тоді у них там уже і хата була.  

… Як Голодомор той був, боже мій, в 33-му. Оце ж рвемо, дітвора, лободу, по вулиці рвемо, тепер і лободи такої немає, рвемо лободу, шоб пекти якісь коржики чи шо, шось їсти, їсти то нічого, боже мій милостивий, це називали хмарки, якесь росло по вигону, тут скрізь у бур’яну, чорненька як вареничко, шо воно таке, ми його їли, чорні вареники називали, ото варили і їли. 

Ягоди якісь? 

Га? 

Ягоди якісь? 

Та які ягоди, на землі росло, а шо воно таке, тепер його нема, не знаю, просто по-нашому називали чорні вареники, а вони такі чорненькі, хтозна як його розказать, я не знаю. 

Гриби може якісь? 

Воно і не гриби, а бог його знає, шо воно, тепер його не має, а тоді ми їли лободу, ото лопучки якісь по садках, ото їда наша була, ото і канфету і все нам заміняло. 

А всі вижили? 

Га? 

Усі ваші рідні вижили в Голодомор? 

Моєї матері і мати вмерли з голоду, і батько, син жив у Рубіжній отам, а він ішов чи до нього, чи від нього і десь на дорозі отам, не знаю вже де, бо я не помню тоді, а під скиртою і вмер , а тоді хтось їм переказав сюди, шо мати з братом тоді поїхали, це ж до войни ще, поїхали, де вони захоронили там не знаю, ми тоді не великі були, нам тоді не доходило дуже здорово. 

То це виходить ваш дідусь і бабуся померли з голоду? 

Дідусь і бабуся. 

А як їх звали? 

Помню, бабуся Марія тоже була, а дєдушку Афанасієм звали. Бабушку тут поховали ми з матір’ю вже, когось мати найняла конячкою тай на кладбіще сюди привезли і ото дядько пособив, зарили її. Тай в чому? В ряднах, в рядках, як вам розказати, рядно може ви і не знаєте. 

Знаю, знаю. 

Знаєте? 

Угу. 

Ото закутували в рядно і ховали так, ніякої труни та і ями було в тому Голодоморі, та не дай бог, яму викопати ні, всі люди голодні були, сили не було, прикопували людей, тай усе. А тепер ото дітвора буває одежу викидають, то вже не гоже старе, а я не викидаю, я як вспомню як ми бідували, як жили, не дай бог, так я нічого не викидаю, лучше нехай воно лежить, ну викинуть душа не лягає.  

А як вашу сестру звали? 

Даша. 

А сестра ваша якого року народження? 

29-го. 

29-го? 

Угу. 

А ви були пухлі чи хтось із вашої сім’ї пухли під час Голодомору в 32-33-му? 

Пухли чи шо? 

Да. 

Пухли, і мати пухла була, даже у 47-му году мати пухла була. В мене були руки пухлі, а мати пішла, дядько якраз, батькова сестра, так її чоловік був кладовщиком, а воно і в кладові там тоже не було так нічого, мати пішла до нього, він її не вгадав, вона і лице опухло, і руки опухли, ну шо він її дав, як воно там якесь зерно трошки було, та каже, шо горобців повно було, ото лізуть, воно голодне усе було, лізуть туди горобці. А вони приробили двері такі, підіймали, а там чи пшеничка, чи жито там може було, а горобців туди налітало, а вони тоді бросали ото, тай горобців наб’ють, а тоді батько принесе скіко матері, а мати патроше, так ото горобців їли. 

Так це в 33-му було? 

Подождіть, у якому це году, до войни. 

Ну 33-му, бо батько ж на войні загинув? 

Да, воно вже в голові путається так.

Так оце батько приносив оці горобці? 

Батько приносив горобці, а тоді отут по вигоні скрізь, так шо робили люди, і ми ставили капкани, а граків багато була, так ото становили люди, пригортали отак той капкан і ловили граків, тоже їли. Це тепер оно бредують усім, а воно нічого плохого не їсть птиця, птиця любить тоже як і чоловік, шука зерна. Ото такі герої були і вижили, вижили в войну. 

А оцих горобців і граків їх варили, мабуть? 

Аякже, не сирі їли, варили, а їздили по бур’ян отак кілометрів за 3 чи 4, санчатами було їдемо, а воно по низу отак льод був туди в поле, а тоді ж тоже після войни шо тут, воли оставалися, ми робили на волах усе ж время, а коні де гарні ішли на фронт, а тут оставалися такі ото ранені, та шось подсобляли в колхозі. Господі шо я хотіла сказать уже? 

Про бур’яни ви казали. 

Про бур’яни, ідемо пішки протів вітру, ідемо пішки по льоду, бур’яну, щоб у хаті проторити, шось ж їсти зварити, а бур’яни були такі здорові, і шо, туди йдемо, а відтиля в’язанки нав’язуємо такі здорові, а вітер відтиля і на льод сідаємо і вітер гонить нас сюди пошті до огородів і ото топили так. Тепер дерева кругом нікому не нужні, а тоді не було дерев, а де по низам було, то воєні стояли, та тоді разне оружіє, це у нас на городі там у тім краю та садки були і шо, воєні стояли, оружіє все було повно, так садки пропали за один год, пропали от того добра.  

А у 33-му шо ще їли крім лободи, крім горобців, що ще їли у 33-му коли голодовка була? 

І ховрашків їли, і їжаків їли, усе їли люди, бо їсти хочеться, а їсти нічого, якась шолуха там, десь хтось розживеться, де її возьмеш, А тоді ж ганяли, присилали цих уполномочених, шоб ні колоска ніхто не збирав, нічого на полі, хоч і хай воно пропаде, а не бери, судили людей. 

А ви ходили колоски збирати? Колоски збирали? 

Хто їх не збирав, так боялися, дуже боялися оцього, то знаєте становили таких дурніших, шо не… як то по нашому кажуть, дураків, шоб ганяли людей, а шо воно прибіжить оре на тебе, так куди там, сразу… ой господи, як вспомниш, так аж не хочеться вспоминать.  

А дітей теж ганяли? 

Та всіх ганяли, всіх проганяли, не давали, за сумочку, там назбира колосків і за те судили. 

А були, когось знаєте, кого засудили, може з сусідів чи родичів? 

Кого? 

Когось кого засудили знаєте? 

Судили в нас одного, комбайнером він був, у сумочку взяв, так йому… стільки же йому годів дали, забула вже, я не знаю чи 3 годи, чи шось таке дали, судили за сумку. 

А чи приходили до вас якісь люди зерно шукати? 

Кого? 

Зерно шукати приходили до хати? 

Ну це знаєте тоді було у 29-му году, як ото колхози організовувались, отоді да, тоді у нас сусідка через одну хату отут жила, приходе до нас у самих бурках, без галош, без нічого, приходе і, а вони якісь чи свати, чи шо доводилися, шо вона до нас ходила, прийшла та танцює у хаті, а їх розкуркулили, шо в їх було, пасіка була одна і ото забрали пасіку, бо більш нічого було брати. А вона прийшла тай танцює в тих бурках у самих без нічого, а в їх уже забрали там все і каже “Ми посіяли пшеницю, уродився горох, продавайте баби юбки, виплачуйте тепер налог.” Отаке було, було, було. А дід один ходив, тоже розкуркулював там, прийшов додому, а його розкуркулили , тоже отут недалеко жив, отам. 

А як його звали? 

Того послали, а його дома розкуркулили другі, багато такого було.

А батьки коли колгосп організувався, пішли в колгосп робити. 

Вони сразу в колгоспі були, з первого году.  

А їх не розкуркулювали? 

Нє, нікого було розкуркулювати, тоже сім’я була у дєдушки і бабушки, я й не знаю, ті які уже поженилися, я не знаю скільки, чи 5 душ було, 3 чи 4 брати і 2 сестри було. Ну ті, які вже взрослі були, так то в Донбас сестра одна пішла, та в шахті робила там десь, ще і в них там трошки жила, тоже в шахті робила.

А оце колгоспи коли організовувалися, то батьки пішли в колгосп, до вас не приходили зерна шукать, обшукувать? 

Так шо ж воно, до нас тільки приходив один парень тут, не знаю чи він і погиб, їх постріляли отам десь під Старобільським на аеродромі, прийшов, а матері дома не було, а дівчата сусідські такі як ми одногодки були, тоже жили самі, були у нас, а він приходить, овчарка така заввишки, приходе в хату з собакою і каже: “Іщі!” А кого ж іщі хтозна чи він батька може шукав, чи, я не знаю, шо на овчарку іщі, а овчарка так попід кроватями побігала, побігала і так він побув трошки і пішов, а шо він шукав не знаю. 

А в якому це году було? 

У 48-му, нє, не в 48-му, як шо не в 47-му, десь отам. 

Це після войни вже було? 

Після войни, після войни.

В 33-му був урожай на полях? 

А в 33-му ж я знаю, отож я вам кажу, шо лободу ходили та лопучки рвали тай їли, кажуть тепер, шо молочай нізя їсти, а ми його їли, обчистим, потерли, потерли молочко оте гірке, а те тоді солодке нам було і їли його, і нічого не було, здоровіші були чим зараз оце – усе є, їж, не хочу. 

А як ви думаєте чого був Голодомор?  

Та підстроєний був, шо ж там було, більш нічого. Як скільки хліба було, Боже, оце ж так шо було, оце ж коров тоді колхозні забирали у людей і колхоз брав, да. 

Батько чим займався у колгоспі? 

Батько чим, він ж я вам кажу, шо і кладовщиком був, а там нічим було буть, ну розкуркулюваних шо, везли сундуки, везли у кладовку туда і там ото сохранялись вони і не знаю до яких воно годів там сохранялося, воно нікому не нужно, сундук той, шо в тому сундуку господи. А зерна тоже було, шо волами сіяли, руками пололи осот, пшеницю  посіють на полі оце, а тоді ходимо, нас посилають дітвору і женщин, рвемо руками голими осот колючий отой, прополювали так пшеницю, шоб не заростала, для фронту все берегли. 

А у 33-му, ви кажете, батько був кладовщиком, так в нього ото тільки сундуки були чи може там і зерно те що в людей забирали? 

Я не знаю яке там зерно було, шось було каже його там кучка для посєву держали, а горобці оті, будь вони не ладні, каже тучами прямо лізуть у кажду дірку у венбарь, венбарь називалися, із дерева отак сладені і там сохранялося трошки для посєву, а вони ж лізуть, їдять, виїдають, а його ж ніде брать, ото тобі таке було, ото він, батько горобців і приносив того через оте зерно, уже каже як їх, нічого не зробиш, лізуть і їдять, їсти ж хочуть…  

А самому можна було трохи зерна взяти, щоб не пухнуть з голоду?  

Там така кладова була, шо нічого було брать.

А що з тими людьми, яких розкуркулили, шо з ними було? 

Та нічого, ото йшли тоді в колхоз, де ж вони дінуться. 

А якщо хату забрали, ви кажете, де вони жили тоді? 

Кого? 

Ви ж кажете порозкуркулювали, хати позабирали і хати продавали, де ж вони жили люди ці? 

Я не знаю де вони жили, а коєякі їхали у Донбас, а там роботу находили тоді і десь жили і вони там тоді построїли собі чи строїли, чи не знаю, шо в їх вроді хата була і там вони і жили. 

А повмирало багато у Голодомор людей, у 33-му людей багато померло? 

О боже, страшне, страшне мерли люди, ну голод, голод є голод, шо як їсти нічого, чоловік сохне тай усе. 

А де їх ховали цих людей? 

Та в нас ото одного дядька, отут протів нас хата була, а він сам жив, так він умер і десь тут його на вигоні отут, на огород, тут огороди колись були, так вони його тут і зарили, на своєму городі, ото тобі і все, бо нікому було. 

А на кладовище не ховали? 

Та ховали і на кладовищі, тільки хто мог ховать, як нікому, голодні були люди, нікому було ховать, рить ями ті, а яму вирить треба ж силу. Не дай бог, скільки людей погибло в той Голодомор. 

А шо було з оцими пустими хатами чи заселяли в їх когось, привозили людей з інших областей чи може там з Росії, чи Білорусії? 

Куди? Я не поняла. 

У ці пусті хати, де вимерли люди чи привозили, хтось чужий приїзжав? 

Хтось, ну не всі підряд, а із сім’ї хтось не виживав і ховали їх хотя як небудь ну ховали, не було тоді не поминів ніяких, не було нічого, бо ні за шо було. Хай, його не хочеться вспоминать, та його уже і позабував, уже годи не ті, шоб так помнить гарно. 

1. Дата запису: 28 вересня 2021 року; 
2. Місце запису: смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області; 
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду; 
4. Респондент: Паюнова Катерина Іванівна, 28 травня 1922 р.н., народилася в селі Софіївка, Сватівського району, Ворошиловградської області; 
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна; 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Софіївка, Сватівського району, Ворошиловградської області (нині Луганської області).

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента) 

Представтесь, будь ласка, як вас звати?

Катерина Іванівна.

Прізвище ваше?

Катерина Іванівна.

Фамілія ваша?

Паюнова.

Якого року народження ви?

1922-го.

А число і місяць?

1922-го 28-го мая.

А де ви народилися?

Село Софіївка.

Район і області які?

Район був Нижньодуванський, а область Ворошиловградська.

І під час Голодомору ви також там проживали?

Да, проживала.

А розкажіть, будь ласка, про своїх батьків, маму, тата, як їх було звати, чим вони займалися?

В колхозі робили, робили в колхозі. Мама Саша, а батько Іван.

А фамілія мами як?

Паюнова, Паюнова, Паюнова.

Паюнова Олександра, а по-батькові?

Іван, Микитішна.

А якого року народження вона була? Пам’ятаєте?

Тут підож… 1887-му.

А тато Паюнов Іван?

Сергійович.

Якого року народження?

1886-го.

А яке було господарство у ваших батьків?

А шо госпа… не було ніякого господарства. Яке господарство? Як тоді ні нічого не робили, шо одноосібно жили, жили одноосібно. Було бики і … соідинили колхоз і здали в колхоз, а тоді шо в колхозі ми робили. У колхозі робили і все.

А батьки пішли до колгоспу добровільно працювати?

Заставляли шоб ішли в колхоз, заставляли. Ну там бо села було, і бригади були, дві бригади було от ну як є, і робили в колхозі.

У батьків ви кажете були тільки бики да?

Да, більш нічого не було, кури правда кури були, ну кури тож не щитається. Ну бики здали в колхоз, коли організовувався колхоз… організовувався, биків здали в колхоз. Одбирали все в колхоз, шоб був колхоз такий як нада.

Так батько сам тих биків завіз за завів до колгоспу, чи хтось прийшов і забрав силоміць?

Прийшли, забрали, прийшли із сільсавєта, приходили забирали.

То ці шо приходили з сільсавєта це були свої місцеві не чужі?

Ну, а як нє-нє свої, свої були.

А розкуркулювали в селі людей?

В нашом селі не розкуркулювали. В нашом селі не було тих багатих, а самі бідні були, самі такі, ну бідні тай усе були. В нашом селі нікого не розкуркулювали.

А коли почали приходити все забирати, їжу забирали зерно також?

Нє, а де ми його возьмим того зерна, де, з колхоза нам не давали нічого. От шо ми на один трудодень робили… на один трудодень, от робили, а виробить один трудодень або пів трудодня вироби… жінка так шож там давать. Пайок давали, хліба давали по 500 грам, хліба давали уже печеного хліба, печений хліб. То давали по 500 грам ну і на дітей тоже давали.

А пам’ятаєте як ви вижили, що їли в голодовку в 32-й 33-й?

Траву їли, молочай їли… траву їли, яка трава попадалася ту й їли отак, а з кукурудзи товкли та шоб мукичка була, та спечіть ладика чи ладик, чи коржик, оце отак було, отак було. Пережить не поле перейти, господі. А тепер ось дожила кому нужна.

А ви кажете качани товкли кукурудзяні, а де ви їх брали? У вас вони були на городі десь чи де ?

На городі кукурудза була, кукурудзу ламали обминали. А тоді ото кукурудзу варили, а качани товкли. Ступа… жилізний товкач. Качани товкли шоб мукичка була, хоч липетик спекти, чи коржик спекти отаке було, ну вижили. Щас можна жить, канєшно все дороге, ну можна жить.

А можливо по ховрашки десь ходили, не їли такого ховрашки?

Їли, їли й ховрашки. Їли, виливали й їли. Все їли.

А де шукали цих ховрашків?

На полі, у полі були ховрашки.

То ви по них ходили, чи можливо батьки ваші?

Я не ходила, куди я мала була, куди я піду, батьки ходили. Батько ходив виливав і принесе там два або три об шкуру обдире і їмо. Варили і їли.

У селі багато людей померло в 32-му?

Багато, багато людей померло і мерли не дай Бог. Іде-іде впало уже й умерло, отак було.

А як ховали оцих шо померали?

Ну ви ж не знаєте їжник? Ткали полотно ліжники були, у ліжник замотають ото тобі й гроб. І у яму кинули зарили тай усе, гробів не було, а ліжники були, у ліжник замотають. Укинули в яму зарили яму і усе.

А у яму тоді ховали по одному чи по декілька людей?

Нє, у нас по-одному. Ну оце я сьогодні вмерла, мене сьогодні заховали, друге умерло на другий день того заховали, по-одному.

І це ховали їх їхні родичі?

Ну батьки ховали дітей, батьки.

А чи були, можливо були ті хто не мав уже родичів, хто таких людей ховав, як помирали?

Сільсавєт.

І також кожного у окрему яму?

Да, да кожного в яму сільсавєт ховав, Софіївський сільсавєт був.

А на поле колоски ви не ходили збирати?

Нє, нє я не ходила ніде.

А з голоду ви не пухли?

У мене ноги були пухлі, литки були пухлі такі.

Були такі люди, які не хотіли йти до колгоспу і віддавати свою худобу туди?

Знаєте, я вам скажу одно, шо були, а тоді через неділю їде у колхоз там кантора була колхозна. У колхоз їде і заяву несе, я буду у колхоз, шоб у колхоз прийняли це було, от це було шо от, а так не було нічого.

Тобто спочатку він не хотів іти, але через тиждень…?

Ну не хотів іти, а тоді ж друзя ж пішли у колхозі дивиться шо в колхозі гарно робить, ну давай же й я. І ото заявлєнія, пише заявлєнія шо прийміть мене в колхоз, і приймали у колхоз, приймали, це було.

А чи були такі люди в 32-му 33-му, які не голодували в яких постійно було шо їсти?

Не було такого, не було.

Всі голодували?

Всі голодували.

А скажіть будь ласка коли ви пішли до школи?

У сєм було, сєм год мені було, у двадцять, 27-й ми туди переїхали, у 29-м году я пішла у школу у первий клас.

А ви кажете шо в 27-му переїхали, куди переїхали?

А там оце кілометрів три Софіївка, це стара Софіївка, а виселок на виселок, люди переїжали на виселок строїлися і жили там, строїлись. Отой виселок називався Софіївський виселок.

Це типу хутір якийсь наче як хутір?

Ну хутір канєшно, хутірок був, хуторок.

І ви там також, ваші батьки там також побудувалися?

Да да це було в 27-м году, мені було 5 год, так шо я там не дуже знала.

І в 29-му виходить ви уже пішли там до школи?

Да.

А в голодовку в 32-й в 32-му 33-му ви ходили до школи?

Та куди ж я піду, як в мене ноги були пухлі, пухлі же литки були, я пухла була, куди я піду, сиділа дома.

А ваші брати, сестри вони були менші за вас, чи старші?

Старші.

А можете будь ласка сказати як їх було звати і якщо пам’ятаєте якого року народження вони були?

Фрося була з 11-го году вона у Москву… її забрали нянькою, нянька. Арсьонак з 14-го году жив був у тому совхозі, там же совхози були, робив там. Ваня з 19-го году був дома, тому шо він малий ше був. Я з 22-го году, я ж тоже була така свистуха мала, ото така в нас сім’я була.

І після вас уже дітей не було?

Не було.

А ви кажете шо найстаршу забрали няньою до Москви то це коли?

Та це було у 34-му году.

Це уже після Голодомору?

Да.

А хто її туди забрав?

Ну був з Софіївки троюрідний брат, а він жив у Москві і він приїхав її забрав, от туда. Забрав у Москву і вона там няньчила дітей, нянькою.

А вона там так і залишилася жити, чи повернулася назад до України?

Повернулася назад. У войну вона приїхала додому, у войну, у 42-му году вона була уже дома.

А брат ваш який працював в совхозі?

А брат остався там та жинився у совхозі, а шо йому жинився тай жив.

Десь по сусідству з вами помирали люди ви когось знали хто помер, чи нє?

Ну знала, ну а шо, знала тай усе, помер тай усе.

Ну просто пам’ятаєте, як звали цю людину, фамілію?

Не знаю забула, уже забула.

А ім’я, можливо по імені пам’ятаєте?

Та одну Аня було знала моя подруга, вона вмерла.

В голодовку?

Да в голодовку.

А вона роками була така як ви, чи старша, молодша?

Нє, одинакові ми були годами, годами одинакові були. У голодовку вона вмерла.

А скажіть будь ласка можливо у селі тоді люди ділилися, ті хто трошечки більше мав чогось?

Ніколи не ділились і були дружні, були хароші люди, собируться там, сходки були, ну це ж ви сходки не знаєте. Усі люди собираються, який вопрос там задають там, це вже у колхозі було, колхоз був і ото люди собираються сходка була, називалася сходка. Ну тепер воно ж не так як було.

 

1. Дата запису: 28 вересня 2021 року; 
2. Місце запису: смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області; 
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду; 
4. Респондент: Дьомінова Віра Максимівна, 5 жовтня 1928 року, народилася в селі Варварівка, Кремінського району, Луганської області; 
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна; 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Варварівка, Кремінського району, Луганської області. 

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента) 

Представтесь, будь-ласка, як вас звати? 

Дьомінова Вєра Максімовна. 

Якого року народження ви? 

1928-го. 

А число і місяць? 

5-го октября. 

А де ви народилися? 

Оце із цього села Дуванки через бугор отам 12 км село Варваровка, Луганської області, Софіївського сільсовєта. 

І під час Голодомору ви проживали там у Варварівці? 

У Варварівці. 

А розкажіть, будь-ласка, про своїх батьків, маму, тата, як їх було звати? 

Звати… папа у мене Гриценко, це ж я по чоловікові Дьомінова, я Гриценкова, фамілія моя дєвічова. Папа мій Гриценко Максим Михайлович, мама – Гриценкова, це ж по папі, Мотильона Лазаровна.  

А якого року були батьки, пам’ятаєте?  

18.., ой це ж не знаю, вони одинакові 1901-го году, оце не знаю як вам сказать його правильно. 

А скажіть, будь-ласка, брати, сестри у вас були? 

Були в мене, 5-ро дітей, я щас буду розказувать. Була сестричка – Гриценкова Алєксандра Максімовна, вона тут тоже жила і работала вона в міліції і пішли тоді забрали її на фронт, от война була в 1942-ом году, забрали, це сама старша моя сестричка. 

А якого року народження вона була? 

Гриценкова, зараз вона була уже по-чоловікові Літвінова, а дєвіча фамілія Гриценко Алєксандра Максімовна, оце вона правильно, дєвіча фамілія її.  

А якого року народження? 

1922-го року.  Це правильно. 

А далі хто був? 

Далі була Гриценкова Марія Максимовна, тоді була Гриценкова Анна Максімовна, це я по порядку, тоді був братік Гриценко Сєргєй Максимович, пішов він в армію, відтиля прийшов трохи пожив і вмер, тоді, хто ж в мене ще там був, аа ну а то вже були двоє дітей малі, вони померли у мами. А всіх їх 5-ро дітей було, оце Алєксандра Максимовна, Марія Максимовна, Анна Максимовна, оце я – Вєра Максимовна і Сєрьожа Гриценко – Сєргєй Максимович., 5-ро дітей. 

А Анна Максимівна якого року народження? 

1931-го року, вона у нас не сама менша, но менша від цих. 

А Марія якого? 

А Марія 1925-го. 

А Сергій? 

А Сєрьожа 1927-го году. 

А ви сказали, що ще 2 діток у мами померло, то вони померли під час Голодомору? 

Ні, вони просто, одне манюнє таке було, якось воно неділю пожило і вмерло, а друге, тай друге таке умерло, може і від Голодомору, но мале воно було. 

А в якому це було році? 

В якому році? Та це 1933-ій год. 

В 33-му померли? 

Да, це була тоді голодовка. 

І тоді вони померли? 

Ну тоді отож воно як вони понарожувались, а тоді померли, ну малими вони померли.  

А ви знаєте як їх було звати? 

Та одного було Альоша і Міша, два хлопчика було, маленькими вони померли, воно якась там хвороба була у таких малих дітей.  

Кажете, що один тиждень пожив, так? 

Ага, ну отож воно називається якось, якась там хвороба, шо… чи младенчиська отак по-старому і ото вони від того померли дітки. 

А скажіть, будь-ласка, яке господарство було у ваших батьків? Що вони мали, корову, коні? 

Кінь був і корова була, ну коня украв бандіт один і затяг його у погріб, і там його зарізав, а корова була, папа взяв мій тай закував передні ноги желізним тим, ну замок такий желізним, скував передні ноги. Ми встали з утра глянили, двері откриті в сарай, а корова стоїть, того шо вона була сковані ноги передні, а якби не скував папа, то і корову украли б, бо коня украли ж і зарізали бандіти, а корова осталася жива. Ну отож була така страшена голодовка, тоді хліб не вродив, не було зерна, нічого, так ми ходили собирали і рагіз, може ви знаєте, такий ото ріс у болоті, а тоді із вишень листя, помню кидали його у молоко, корова ще була і доїлася, кидали у молоко це листя із вишень і ото ми таке їли. А тоді ще й у 47-му після войни була пошти голодовка. 

А давайте ми зараз з вами поговоримо про 32-33-ій, а потім про 46-47-ий, добре? 

Ну давайте. 

А скажіть, будь-ласка, ви кажете, що бандит украв коня, так в якому це році він вкрав коня, коли? 

Та це тоді ж у 33-му воно було. А тоді це ж голодовка була і вмер, кажу вмер, таке мелю, і здох бик такий здоровий, запрягався він колись може в той, не знаю, і здох і признав врач скотський, сибірська язва, і ми ж взяли оце, люди зібралися, ну мені тоді шесть год було, я мала, так моя мама ходила туди. Затягли ж того бика, дохлого вже, у нас там в Варварівці близько ліс коло села і там ярок був, і ото в ярок той притягли того бикаі люди зойшлися, ну голодні людочки, зойшлися, ну і розчленили його, тому ножка, тому кусочок кістки, ото отаке, і з’їли дохлого бика, оцього, що здох от сибірської язви. 

Так це уже було після голодовки, бо ви кажете, що вам було шість років? 

Да, да. 

Це уже був десь 34-35-ий? 

Помню, що це було у 33-му году, це я так считаю, може я неправильно і посчитала, бо кажу, що 6-ть год було.  

Але ви точно пам’ятаєте, що цього бика вони з’їли під час голоду? 

Да, да, в голодовку, він же ж здох, признав врач скотський, був там від санітарки Кирило Юхимович Велічко, і оце він признав йому, цьому бикові, сибірська язва, ну сказав цей врач, що одвезіть чи отнесіть його, там же недалеко ярок, ми жили коло лісу там в селі Варварівка. Ну і його, як же його, голодні люди, каже, що його можна їсти, розчленіть його там по кусочку, ну раз голодовка ні з чим не считалися, їли яке дохле, недохле, їсти ж хочеться. 

Це цей врач сказав, що можна їсти? 

Да, да, врач – Кирило Юхимович Велічко, такий він старенький дядько був уже і храмав на ногу, не знаю чого він храмав, так сказав, що його можна їсти, одтягніть його, каже, в ліс, ми прям коло лісу жили пошти отам у Варварівці,  і каже той порубайте, його можна їсти, порубайте там скільки кому достанеться, кісточка кому ото таке. І з’їли ми того бика дохлого, з’їли.  

А не було потім після того нікому погано, ніхто з людей не помер? 

Нє, нє, не чула нічого, ми ж його порубали на кісточки, кому шо припало і зварили ж, зварили його і варене їли оте, дохлятину оту. 

Це багато людей тоді його між собою розділило? 

Ну та нас було 48 дворів, я так точно не скажу стільки це у нас там у Варварівці було усих людей, ну на стіко там хватило розділили, тому кісточка, тому ножка, тому хвостик, ото таке, а віл був, він бик, здоровий, такий уже могли б його запрягати у ярмо, він би виповняв роботу, а він чого сь і здох, но тоже навєрно болячка така якась була, що він і здох, а ми його дохлого і з’їли. 

А ви знаєте як було звати цього бандита, який вкрав у вас коня? 

Велічко… знаю, як же його, Велічко та чи Микола, чи Іван оце, Велічко він фамілія… ну він такий був, моя сестричка робила в міліції тут у Дуванці, у МВД, та каже, як його уже обнаружили у Криму, оцього бандіта, так вона казала, що ми ж його шукали, вона в МВД робила, отут у Дуванці, і каже, що ми його всю жизнь шукали, а він опинився аж у Криму, а він же сам родився у Варварівці, там через дві хати там от мене, ото таке. Ми ж його боялися, він у нас ото і коня украв, та може кого із людей бив чи різав, хтозна. Бач ще що, в його ж тоже була мати, батько, у того бандіта, а він же держав пістолєт, та мати сиділа і пряла той коло вікна, його то не мати була, жінка його вже пряла, а самий менший хлопчик, Гришка його звать, сидів грався на кроваті і найшов же під подушками оцей же пістолєт оцього ж бандіта, він йому ж батько, бандіт отой, а він же маленький був оцей Гришка і поки грався отам на кроваті і найшов пістолєт і поки його крутив, поки крутив і як нажав там якусь кнопку, як бабахне, а мати сиділа пряла, ну ото прядка була така, нитки пряла, і він на неї настроїв оцей пістолєт, той пацан Гришка, і убив матір, прямо в висок.  

А коли це було, в якому році?  

Та ну, навєрно, тоді я вам точно не скажу, може у тім же 33-му, може… ну саме ото ж голодовка така була. 

В голодовку? 

Да, тоді ж як ми ото бика дохлого з’їли, ото таке було.  

А ви кажете цього бандита потім уже через роки, через роки знайшли в Криму, да? 

Угу. 

А він там тоже щось зробив? А в цього бандита разом із цим лікарем Величко було однакове прізвище, вони якісь родичі можливо чи просто однофамільці? 

Та в нього в цього бандіта був там рідний брат, ну він пішов на війну і не вернувся – Велічко Семен Григорович, кажиться Григорович, оце його рідний брат був і ото він той пішов… 

Виходить, що потім як украв він у вас цього коня, то його більше не бачили? 

Нє, нє, це вже ми почули, що він у Криму, так це там він одній дівчині писав пісьма чи дівчина, чи родичка вона , я не знаю, а вона, нє той, він отой же бандіт прислав пісьмо там якісь родичкі і каже, що я нахожуся в Криму, мені пише пісьма мій товариш і я нахожуся в Криму і так ми його більш не бачили, не знаю поки він жив той бандіт, не знаю. А сам родимий варварівський, ото де я родилася, а у Криму він, попав туди в Крим, видно банда його була. 

А не знаєте, що сталося з тим хлопчиком, він втік отой бандит, а чи забрав він свого сина чи ні? 

Оцього Гришу? 

Гришу, Гришу. 

Нє, я вже за нього не знаю, ну він же маленький був той Гришка, то не знаю, шо він… там їхня сім’я у нас через дві хати була, оце цього Гришки, цього бандіта і оця баба, шо мати їхня, що пряла біля вікна, оце ми там усі кучкою жили, близько одне коло одного. 

А в селі розкуркулювали в голодовку людей в 32-33-му? 

Та вроді ж розкуркулювали, ну там були одні наші люди, шо вони… була у них та машина та шо колоски молоти, пшеницю молотила і, як же воно, отож його через це признали вони куркулі і вислали їх аж в город Душанбе, у Середню Азію, оце ж цих діда і бабу, знаю дід Микита і баба Домаха, була його жінка Домахою звали, оце вони були Варварівські люди оці.  

А фамілія їхня? 

Вєлічкови, там ще його рідний брат був дід Семен, Семен Григорович, ну він же не знаю, де він дівся чи вмер, чи може забрали його на войну, це ж воно тоді вскорях, якось война началась в 42-ом году. А у цього діда Семена був ще брат, ну забрали його тоже на войну, він не вернувся, погибло багато тоді людей на войні. Я захватила ту войну і страшне.  

А в селі, скажіть, будь-ласка, в 32-33-му багато людей померло від голоду? 

Та я даже не помню, шоб з голоду… ну такі ж ото усю гадость їли, я ж кажу, то рогіз, то листя з вишень, ну шо тільки не їли, отаке усе. Тоді не врожай був, тоді пшениця не вродила, шо якось воно, ходили тоді наймали якусь таку комісію, шо ходили і лазили у сундуки, у людей брали, може у кого яке там зернечко було, люди ховали, а вони, оця комісія, ходили по селах, ну ото по хутору і в сундук залазили, де там яка квасоля була чи шо усе забирали, прямо якісь вредітєлі були чи я не знаю.  

А для чого вони це робили, не знаєте, для чого забирали зерно, квасолю? 

Для того, шо не хотіли йти в колхоз люди, це так мені казали старші люди, шо кажуть отож за те у їх позабирали і з сундуків і барахло, там не тільки зерна, не тільки квасолю, а усе. За те, шо не хотіли йти в колхоз, уже зганяли людей, шоб був колзох, а люди не хотіли.  

А ваші батьки пішли до колхозу? 

Мої робили, помню я, шо робили, то ж у нас була конячка і корова ще була і, так я помню, шо їздив папа, ну тож коняка була і бричка була така, так вони їздили десь отам до ліса і там колись чи пан жив, там печище було і в том печищі такий молочайний ріс, такий ну їли його люди, оце стеблину ту обломуєш і отак трем і їмо, прямо він солодкий був той молочай і ото на тім печищі у тім лісі, но нам так казали, шо там пан жив, прям отак там каміння, сміття разне, оце кажуть тут пан жив, а який пан я не знаю.  

А оця комісія, яка ходила з обшуками і забирала зерно, одяг, то вони забирали куди це? 

Хтозна, я за це не скажу куди вони забирали, а рилися і в сундуках, і де тільки не рилися, і той забирали, а куди забирали хтозна.  

А до вас приходила ця комісія? 

По-моєму, не помню, не було, до нас не рилися у сундук, потому шо нас було 5-ро чи 6-ро у мами дітей, а ми усі голодні були, там не було у сундуку нічого, порожній був. 

А може на цих людей казали активісти чи комуністи, на цих, що ходили в цій комісії? 

Ну хтозна, не знаю, хто їх назначав тих людей, їх, по моєму, хтось же назначав у комісію, наші вони, мужики, я тільки не знаю, бабів, по-моєму, не одної не було, а мужики ходили отож по хатам і отож рилися в сундуку у кого шо є забирали. 

А потім ви кажете, шо ці мужики це були свої, вони потім і далі жили в цьому селі, в Варварівці, нікуди не переїздили і в ті в кого вони забирали не ображалися на них за те, що вони в них забирали одяг в цих сімей? 

Ну вони, коєякі ж ці люди хотіли, хлопці два, кажуть, прийшли до нас додому, в мене був чоловік уже, Алєксєй Ніколаєвич Дьомінов, це я вже по чоловікові Дьомінова, і прийшли, ой шо ж я хотіла казать, до нас у хату і шукали по сундуках, а в нас же нема нічого, бєдность така була, шо голодні були. 

А до вас ви кажете, то до вас все таки приходили шукати? 

Та я не то шо не помню, кажу, шо там у сундуку не було нічого.  

Вам щось ваш чоловік розповідав про цих людей, шо до нього приходили?  

Та нє, в мене чоловік уже тоже тоді був, він 24-го году, а тоді він война началась і його забрали на войну, Дьомінова Алєксєя Ніколайовича, він із войни прийшов ранений, перебита рука в нього, на передовій все время був.  

А вас просто запитувала про цих людей, які приходили забирати, що з ними було потім після голодовки? І ви сказали, двоє хлопців, може хотіли якось їх провчити потім?  

Та ні просто, ніхто нікого не бив, ніхто, оце таке я помню, ну може тоже їх назначали тих хлопців, ну як у комісію, шоб вони лазили по сундуках і вони ходили по хатах і шукали, а в нас порожній сундук стояв, нічого не було, ми такі бєдні були, 5-ро дітей у мами були, так усі були голодні. А тоді вообщє той год, шо голодовка була, це 33-ій год, не вродила пшениця, нічого не вродило, зерна не було просто, таке воно… 

А хто казав, що не вродило? От ви кажете, що не вродила пшениця, ви пам’ятаєте, що не було урожаю чи вам хтось казав? 

Нє, розказували мої батьки, шо нема зерна ж, нічого нема, ну ото шукають по тому, може чи де, а його і в тих людей не було, ну де ж воно возьметься, якщо воно не вродило, не врожай же був. 

Але можливо воно і вродило, але ви кажете ходила та комісія і навіть забирала то зерно, люди чогось же ховали то зерно?  

Оце ж воно там, дорогенькі, було чи одноосібники були, так у коєяких людей була трошки нива, може у їх трохи і вродило, а вообщє казали мені, батьки розказували, шо не врожай, оце ми голодні , того шо не вродило поле, поле стояло чорне, самі бур’яни, нічого не вродило.  

А у вашого батька землі не було? 

Та нє, вроді ж була, оце називалися одноосібники, помню я, шо там коло ліса, був клаптик нашої землі, так там бакшу посадили, там були кавуни такі хороші, дині, ото я помню. 

Ну це вже пізніше? 

Пізніше, я була ще мала, ну годів 6-ть може було. Так ми ото бігали на бакшу, кавуни рвали, дині. А оце ж у ці года, шо бігали витягали з сундуків, були такі шо і рилися і витягали барахло, не тільки зерна у кого найдуть, а і одежу, і квасолю, ну все забирали, такі були чи активісти, чи як їх називали, ну комісія така була, шо бігали і лазили де у кого шо, даже і квасолю забирали. 

А не було такого, що потім ці активісти, які забирали одяг забирали, щоб вони потім в тому одягу ходили, можливо хтось із села казав, що оо це пішов той активіст, який в мене забрав ту куртку чи шапку? 

Нє, нє, такого не було, я не знаю, такого не було, щоб там на когось хтось нахвалявся, просто закочили і открили сундук, дивляться він пустий стоїть, ну шо там гема нічого, ми самі голодні, шо ж там буде. А може в кого які одноосібно жили, може в яких і було яке зернечко заховане хтозна. А вообщє не врожай був, не вродило тоді зерно, оце я помню, шо голодовка була, ми ж їли і рогіз, і разне листя, і разні бур’яни, і молочаї, ото таким питалися.  

А ви кажете, що жили біля лісу, да? 

Ага. 

Можливо ходили в ліс якісь ховрашки там були, якусь живність їли? 

Жолуді ми собирали, груші дикі були, дичка, ото бігали ми малишньою, малі були, а їсти ж хочеться і ото по лісу ходили шукали шось десь і з’їсти. 

А колоски не ходили на поле збирати? 

Ходили, тільки ж воно було чи при Сталіну, за це судили, ганяли, не давали собирать колоски, нє, не давали, так що той, там і колоски такі були щупленькі, а ми ж дітвора, може і бігали собирали ті колоски, я трошки не помню. 

Не пам’ятаєте чи збирали колоски? 

Ага, ага. Так воно ж і після войни, це у 47-му году, ну це ж война у 45-му кончилася, оця война, а тоже ж не врожай, самі бур’яни вродили, воно ж война, тєхніки немає, нема нічого, буряки копали наші мамки, буряки ото сіяли, копали так у ручну, не було ніякої машини, нічого, важко було лопатою копати, а ми ходили, дітьми були малими, ходили мамкам помагати буряки копать на поле. 

А чим тоді в 46-47-му харчувались, шо тоді їли? 

Ну це ж 46-ий і 47-ий, це ж воно уже після войни… 

Ну так, да, ота голодовка. Що ви пам’ятаєте про ту голодовку, яка була в 46-47-му? 

Ну хтозна, я таких не знаю, щоб пухли чи вмирали от голоду, а ото трошки помню, шо ходили ота комісія, ходили і лазили по сундуках, витягали там і барахло брали, і квасолю ту брали, ну все забирали в людей. А ми ж тоді ще малі були, бігали і все їли, разний бур’ян, оце таке. 

Це в 33-му? 

Ага. 

А в 46-47-му, тоді люди помирали з голоду? 

Та ну, не так то і помирали, ну тоже ж воно не врожай був, ну не знаю. Нам тоді, бач шо придумала, тоді нам давали, варили затірку, оце коло кузні, кузня була там і оце як обід і люди йдуть з кофєйніками, з мисками, получали оту затірку, ну колхоз чи колхоз такий був, шо трошки нам помагав, оце тоді по 10 кг муки давали, оце ж у цьому году 47-му. Тоді шо іще? Ще щось, а то у нас була хата така, вона не дуже велика і у нас сапожник шив, наймали нашу хату і шив він у нас обувь і ото за те, шо сапожник шив за це 10 кг нам давали муки, ото каждий місяць давали, оце ми їли в 47-му і 47-му.  

А в 32-33-му окрім тих кого розкуркулювали, шо їх висиляли, були ще люди, які або залишали свої домівки, або помирали, чи були пусті хати ще, окрім тих кого вислали? 

Ну я ото не знаю, оце ж наші сусіди, оці Дьомінови дід Микита і баба Домаха, я ж вам сказала, їх вислали у Душанбе як вроді куркулі, а в їх, чо вони були куркулі, машина була ота шо молоте колоски і отож може конячка була і бричка була, воно і називалися ці люди одноосібники і тоже так вроді чи не хотіли йти в колхоз, а їх ізганяли. Тоді уже почали казать, там коєякі мужики казали, шо давайте клопотать хай отдадуть нам, вони ж у нас забрали, у тих коня взяли, у тих бричку забрали, у тих корову відібрали, давайте требувать хай нам отдадуть та ніхто нічого не отдавав. Це людям так хотілося, шо раз забирали, то хай вони отдадуть нам у кого забирали, а ніхто нічого не отдавав.  

А ця хата ваших сусідів, вона була пуста? Там хтось потім жив? Когось туди посилили? Чи можливо контора там була? 

Була, була і контора якраз там протів нашого чуть не порога. Була контора біля нас близько.  

Це в цій хаті, де цього дєдушку з бабушкою висилили чи в іншій? 

Не так то і той, не так то і висилили через те, ну в общєм я не знаю чо їх висилили, ну отож висилили, що кажуть, що вони того куркулі, шо у їх машина є ота шо колоски молоти, а воно тоді, як воно началось, це ж тоді уже після війни 47-ий год, тоже ж воно не врожай був, мало родило зерна. Ми ходили попід скиртами віяли отож, ну скирта стоїть соломи і ми ото віяли, а там 5 зернин, а то земля сама і ото ми ту землю товкли в ступі із тією зерниною і пекли коржики. Мама я помню, пекла коржі, це уже було діло при нємцах, уже нємци заскочили до нас, оце уже в войну і брали, мама печуть оті коржі чорні з землі, а вони заскочать, голодні ж тоже нємци і хватають ото, прямо мама з печі витягає коржики кладе на стіл, а вони заскочуть, скілько їх, душ 5 нємцов і хватають із столу прямо гарячі оті коржі чорні, ну сама земля, ну таке воно і їли ото таке. А тоді ж вони, дивлюся я, стою, зайшло 2 нємца до нас, а в мене ж лежала сестричка Маруся, вона умирала вже, хворала, а вони зайшли, один нємець витяг із кармана отаку пилюлю, каже, що нате, дайте їй на язик, а вона вже нічого не ковтала, в неї сильна була температура, в неї воспалєніє льогких було і вона той, що ж я хотіла ще сказати, ааа тоді ж я дивлюся в вікно, а побігли нємци, 12 душ, отак отут 3 хаті остались, а там уже ліс. Ліс оце в Варварівці, а вони побігли, а 2 розвєдчики зайшло до нас в хату, наші, з автоматами рєбата, а я кажу: “Он нємци отой побігли.” А ці ж рєбата вони вооружоні, з автоматами: “Де?” А я кажу: “Та он, я у вікно побачила, побігли до лісу.” Ліс недалечку ж коло нас і вони сразу ж і побігли ці 2 розвєдчики наші з автоматами і взяли їх у плєн, то вони йшли нашу Варварівку палить, хоть і зайшли з краю і хотіли отой підпалювати, їх аж 12 душ йшло нємців і ото каждому по хаті, навєрно, було чи заданіє, чи чьорті. 

А оцю пилюльку, ви кажете, що вашій сестрі дали пилюльку? 

Та воно, ну така біленька, вроді як ото їх називають, забула як його називають оті пилюлі, вони і зараз є, вітаміни. 

Аскорбінка. 

Ага, аскорбінка, дивлюся ж витяг із кармана і отак вони рядок зі мною стояли два нємців коло кроваті, а один каже: “Гуд панінка.” Красіва була Маруся, гуд панінка, нате дайте їй той, а я дала їй і вона держить на язику, вже вона не ковтала, нічого і так вона і вмерла, сильне воспалєніє льогких було, тоді ж война йшла, нє це вже в 47-му году було, уже война кончилась, ну а всьо равно нічого не було, ніякого лєкарства, не врачів. 

А скажіть, будь-ласка, в 32-33-му чи ходили по вулиці, можливо, діти або люди якісь, які просили їсти? 

Нє, їсти не просили, я не помню, а ходили діжурили по хутору, помню, баби, по 2 душі, того шо разні лазили ж, чи бандіти, чи хтозна хто, шо діжурили баби, по 2 баба, а що ж з голими руками, берегли Варварівку, по очереді діжурили по хутору. 

У 32-му? 

Ага, нє, не в 32-му, це уже… 

Після війни? 

Да, це уже після войни, у 47-му чи 46-му, в оцім году. 

А скажіть, будь-ласка, в 32-33-му були в селі люди, які не голодували? 

Може оті і були, шо ходили, забирали в сундуку і квасолю, і все, оті не голодували, у тих, видно, було зерна чи чортішо у них було, ну вони прямо насильно витягали з сундука, сундук відкривають у кого там барахло якесь лежить, у кого можить якась квасоля там лежить усе забирали, це у 33-му чи якому це воно году. 

А шо вони робили з тими речами, які забирали? 

А чортішо, собі забирали, навєрно, собі, ота комісія, тоді ж там… 

А не було такого, шо були торги, десь ці речі можна було купити, що вони десь продавались, не було такого? Торгів не було? 

Нє, нє, нє, не продавали. А забирали все, я ж кажу, може хто у сундуку ту квасолю ховав, так вибирали і квасолю, і шо було. 

А хто їм такий наказ давав – ходити, забирати? 

Ну це ж воно, я уже не знаю чи це уже тоді при Сталіну було чи… не знаю хто їх посилав, хто їх… шо ходила така комісія, шо витягали із сундуків, даже квасолю витягали і не той, а нарошне забирали того, шо люди не хотіли йти в колхоз. Вроді це ж так казали, шо колхоз собирають, шоб ішли люди в колхоз, а вони, які багатші, там у їх була чи корова, чи коні, їм же жалко отдавать у колхоз, не хотіли отдавать і не хотіли йти в колхоз.  

А скажіть, ви декілька разів казали там прізвище оцих людей, який вислали у Душанбе у них теж було прізвище Величко? 

Велічко, да. 

Це виходить вони Велички, лікар Величко і оцей бандіт теж Величко був?  

Да, Велічко був. 

Це їх там багато цих Величків? 

Ага, ага. 

Вони між собою родичі були чи нє? 

Родичі, оце ж був Семен Григорович і був той Іван Григорович, оце рідні брати були Велічки, оце були вони, знаю, Велічків 2. Наше село було Варваровка 48 дворів, воно не величке і уже я робила дояркою, оце уже після войни, так ходили той, приїхав предсідатіль колхозу до нас у сарай і каже: “Дівчата, шукайте собі міста хто куди хто, куди виїжджайте, малі села будуть зносити.” А у нас 48 дворів у Варварівці, це ж вроді мале село.  

А були, можливо, люди, які сопротівлялися і не хотіли йти до колгоспу? 

Та були, багато, ото ж чого їх і той, розкуркулювали, оце ж, навєрно, не хотіли, а ці ж дід Микита і баба Домаха і їх вислали у Душанбе, город той в Середній Азії.  

А немає у Варварівці, там у вас в селі, можливо, місця де ховали людей, які помирали з голоду? 

Та я не знаю чи з голоду, ну гробки є і зараз вони, тільки уже заросли бур’яном, є гробки куди ховали людей померших. 

В голодовку? 

Ага. 

А де саме ті гробки, десь на старому кладовищі якомусь чи ні, чи вони взагалі не на території? 

Там вони пошти у нас у огороді, вони були те кладовище, тільки воно заросло бур’яном, там же ніхто не ухажував за тими гробиками, ніхто нічого, вже ж воно стільки годів пройшло. 

Але ви не знаєте чи там ховали саме людей, які померли в голод? 

Нє, таких я не знаю, умирали ну прям такі, у мене був папин братік, той самий старший, трактористом робив і він розбився на тракторі, так оце його помню ховали, вирізали йому звєзду желізну і на ці гробки отвезли машиною, музика духова грала, його оце… дядя Альоша він, Гриценко Алєксєй Михайлович. 

А ви не знаєте де поховані ваші цих два братики, які померли в 33-му? 

Ааа шо манюнькі? 

Да, да, да, які маленькі. 

Та воно, я ж кажу вам, шо заросло те кладбіще бур’янами, уже і не найдеш, а вони ж померли їм було всього по неділі, одну неділю воно прожило і якесь младенчиська така хвороба є і воно 1 неділю прожило і вмерло.  

1. Дата запису: 28 вересня 2021 року;
2. Місце запису: смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області;
3. Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею голодомору-геноциду;
4. Респондент: Зеленська Марія Іванівна, 26 вересня 1926 р.н., народилася в смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області.

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Представтесь, будь-ласка, Ваше прізвище, ім’я, по батькові.

Зеленська Марія Антоновна. 

Коли Ви народилися?

26 сентября 1926 году.

А де Ви народилися?

Народилася я, та будем писать Нижня Дуванка. Ну в дедушки, бабушки тут.

У цьому селі?

У цьому селі, да.

І під час Голодомору в 32-33-му Ви проживали тут у Нижній Дуванці?

Да, да. У дєда.. у, ну я тут вже проживала у мами, з мамою і отчимом. Ну з папкою будем вже писать. З батьками.

А можете розказати яке було господарств у Ваших батьків, чим вони займалися, тоді ще до Голодомору?

До Голодомору? Ну жили як усі жили. Коровчину держали, ну коровку держали, ну і що ще огород. Садили, пололи, а ми ж малі були. Це наші батьки і дєдушка, і бабушка, це вони все цим займалися, бо це так в селі всі люди занімаються так.

А якусь пшеницю, десь може, в полі була земля чи тільки город був? Пшеницю, жито шось таке сіяли?

Ну це вже як колхози були ,як начали це колхози. Я помню, шо ми вже в школу ходили так сіяли пшеницю, а ми первий клас і другий, вже більшенькі, жуки нападали на колосся і нас заставляли на колоссі жуків збирати. Це вже як колхози були.

А до колхозу хліб же треба було з чогось пекти, десь же ж сіяли?

А до колхозу як воно…я мала була, я не знаю. Ну, навєрно, земельку давали, якийсь кусочок і там сіяли. Конячина була. Повню, шо в дєдушки конячка була, от орали і сіяли шо небудь, садили так же картошку і, може сіяли і жити, пшеницю. Я помню, шо батько, це вже в мене батько вже не в Голодомор, а вже, як колхози вже начинали. Дома такий кусочок землі і тоже пересівав хліба. Пересіяв там того пшенички, скосив, змолотив отак нам на те змололи така верту..

На жорнах, да?

Да, отак камінь такий здоровий бил, приробив батько і ото камінь на камінь, і зберуть, і мукичка є, і ми ситі. Нас було..я це вже вітчим робив. Не дедушка і бабушка, а вже мама вийшла заміж, а я вже була. А мій батько десь забрали його і не вернувся, рідний мій батько. Я по хвамилії Лебидьова, а це вже Зеленська замужем. 

А от, скажіть, Ваша сім’я. Ви сказали, шо були в батьків одна чи ще були брати, сестри?

Нє, нє я була, як батько мій десь дівся, мама мене народила я пожила в дедушки і бабушки.

Без батька Ви жили?

Без батька і без матері. У дєдушки і бабушки село отам туди під Верхню Дуванку, там іще таке є. І там дєдушка і бабушка, царство їм небесне вони вже давно померли і батьки померли.

Тобто Ваш батько не жив з мамою, так сталося, шо вони просто трошки пожили і далі не жили разом?

Да, не жили, мало жили разом. Жили чи совсєм не жили, ну бросили мене мама пішла сюди в Дуванку заміж, а мене бросили сюди до дєдушки і бабушки, і там я жила довгенько поки аж мені сталося ну вже в школу нада було мені, тоді мене мама взяла сюди. Тут вже в неї сім’я була в Дуванку. Вже сестра була у мене. Я з 26-го, а вона 28-го іще й жива, тоже сама. Їй тоже 92 годи, мені 95,а їй 92.

А Ви кажете сестра з 28-го року, а як її звати Вашу сестру?

Тетяна Тимофївна. Вона Кузьоміна вже як заміж вийшла, а тепер.. а дєвіча?

Ну зараз як її звати?

Зараз вона Васика.

Васика?

Васика уже. Уже вона другий раз замуж ішла. Ну пишіть, Васики вже нема він уже вмер і сама живе, і це з сином. 

А скажіть, будь ласка, крім неї ще були у Вас брати, сестри?

Ще був, це вже другого батька, тай сестра другого батька, і 33-го року був брат він тоже вчителював. Умер вже він. Харківська область. Учителювать його туди послали і він там, і сім’я його там була, і вже він вмер.

А як звали Вашого брата?

Іван Тимофійович Дражаніков. Він уже вмер. І сім’я вже зовсім другої фамілії. З дочкою вони жили в Харківській області, жінка правда осталася, а він вмер, оце не так давно.

А Ви розказували, шо жили з дідусем і з бабусею,в нього був кінь,була коровка, город..

Вони, як мама вийшла сюди заміж і так вони тут, це їх сім’я. Це брат і сестра вони вже тут родились. А я все там і жила в дєдушки і бабушки вдома.

А як їх звали дідуся і бабусю Ваших?

Ну, вони Леньови, Лень..

Лень? А звати як було дідуся?

Лень дєдушка, ойй….забула.

Забули? А бабусю як звали?

І бабусю забула, а маму звали Ольга Данилівна. Значить дєдушка Данилом..

Данилом? Данило.

Да, да.

І коли почалася колективізація чи в дідуся не забрали корову, коня? Як це все відбувалося?

Я оце мала була, я його оце не знаю. Знаю, шо в їх довго коник.. дєдушка, як, у церкві служив, у нього була конячка, но в його і не забирали конячку і коровку не забирали. Ну оце я не помню, шоб забирали, значіт це було раньше, а при мені держали коровку і…

А в колгосп ішов дідусь з бабусею чи ні? Коли колгосп організувався пішли вони в колгоп чи ні, чи їх не заставляли в колгосп іти?

Дєдушка уже старий був. Уже в їх дядько, оце дядько і тьотка так робили в колгоспі. Колективізація вже. Як вони не знаю? Казали, шо якась война переходила, я мала була, дядьки були такі їх забрали і така перестрєлка ото була і дядьків вбило одного…

Ви пам’ятаєте 32-33-тій рік коли був Голодомор?

33-тій? Пощитай скільки мені було як я 26-го, а 27-му..скіки? 30..

В 32-33-му, да це Вам було сім років.

Сім років. Ну я ж так в бабушки і дєдушки жила. В них була коровчинка ото мені доставалось. Бабушка “іди до коровки”, а я з кружечкою вона мені цир-цир ніціде. А дєдушка і бабушка робили там ну шо? ну шо дома..

Ну як я ще мала була, а ще… ходили, ходили не хватало канєшно, но ото коровчина була, так підуть десь там буряк сіяли, вже колхоз стягали сіяли буряк. Ходили туди і мама ходила туди вже, мама ходила. Мерзлий вже буряк був і вони викавирювали і несли додому, тоді оттаювали все. А ми діти, я ж сама старша була, мені ж вже більше було, мені вже восім год було, а той жеж ще малі, той 33-го, це брат 33-го, а сестра 28-го за мною зразу, ото такі діти. І оце мама принесе десь там на горі були буряки і вона туди піде і всьо. Всі люди, багато хто так жили, нехват чого було. Назбирають тих буряків, принесуть мерзлих оттаємо, а кровчина була, доють коровку, оті буряки зварять отим і переконтовувались в 33-тій год. Це ото, шо я помню, а так я дальше, я багато не знаю за людей. Ну людей якісь лутше жили, багатче, може шо якісь запаси були, а ми ото так жили. 

А не пухли? Не були пухлими?

Ну батько був ноги пухлі.

Це отчим цей Ваш, да?

Да. Він як нехват. Нема ж хліба, а шо той буряк, а людина ж взросла ну і ноги пухли, того шо їсти нічого було. Були, були люди пухлі і мерли люди з голоду, ну я ще мала менше знала. Це особино як сюди, то вже як в дєдушки і в бабушки так я тут дєдушка, бубушка в їх було, було для мене там кусок якийсь, десь. Дєдушка в церкві служив і там йому десь шось перепадало, і я там. А люди мерли, не хватало.

Багато людей помирало? 

Багато. І помирали, і пухлі люди були, і сім’ями мерли, і як тьотка живе сама нікде нічого нема розжиться, нізашо купить, нема.

А в Вашій родині ніхто не померли від голоду? 

Ну ніхто. Помню, шо я мала була казали, шо дядька застрелили, вона якась перестрєлка тоді була, то чорні, білі якось. А в нашій сім’ї ніхто не вмер, оце дєдушка і бабушка. А  тут, як вже в матуточка, так тут в батька була, батько він не рідний мені був, вітчим, сестра була і в неї двоє дєток було, чоловік умер тоже, навєрно до Голодомору, наверно не від голоду. А в неї двоє дєток, прийшла сюди жить, а батько брат її і двоє дєток у неї, і од голоду померли ті дітки. Нехват, нехват, нікде, нічого не розживешся. 

А як звали тих діток Ви пам’ятаєте?

Ну я даже не знаю. Вони невеличні тай я сама була мала була. Та я даже не скажу, та  як дітей..не скажу.

А може, ще когось там сусідів, родичів знаєте які померли в Голодомор?

Ну я мала ще була, стала жить далеко нікого не знала до голоду. Не знаю, не знаю. Ну багато мерло, багато мерло.

А Ви розказували, що дідусь служив при церкві, а церкву не закрили тоді?

Вона, по-моєму і зараз церква там в Верхній Дуванці є, якшо не розвалили, там школа. У нас же розвалили оце і в нас була церква, її розвалили, ото клуб построїли і больницю, отак і там церква я не знаю чи там церква досі стоїть.

Так, а в 33-му, коли був Голодомор, та церква ще була? Не закрили її тоді?

Ні, ні не закрили. Дєдушка ж служив, а я мала, я туди не участувавала, но ходили ж люди. Мерли люди, мерли конєшно . І було таке ж шо дєдушку приглашали служить. Там вмерла людина,то служить.

А в 33-му отпівали людей, служби були? Ну, от коли помирали і ховали людей бала можливість якось поховати людину? 

Ото в батька сестра померла і дітки померли…

Так сестра тоже померла?

Померла і сестра тоже зразу з голоду і там в садку поховали і тих дєток в садку, і ту сестру поховали.

А чоловік раніше з голоду помер?

А чоловік раніше, я не знаю чоловіка, десь він захований. А батько пухли й тоді, а живий остався, а мама тож буряк принесе, мама не пухла, а в батька ноги пухли він туди не дойде, а мама піде із сусідами принесе і тим, і контувались, а була коровчина, і ту коровчину здоять, і то буряк. Ото так оце шо я помню.

А чули Ви про такий “закон п’ять колосків”? Чули про такий?

Я це не знаю.

А можна було в полі колоски збирати в 32-33-му? 

Ну заприщали, заприщали. Воно ж поле, ото тільки колхоза. Не розрішали, по-моєму люди, ну ото украдкою підуть настрижуть ножницями пару колосочків і ото.. В нас батько був пухлий, а мама то за буряками в поле ходила, а за колосками не ходила. 

А чи бувало таке, шо когось за колоски судили?

Ну я не помню, я не ходила , я не помню, шоб.. нє, канєшно, казали, шо судили. Заприщали, ганяли, нельзя було збирать колосків, но воно поле, понімаєте, якби сказать, ну як хазяїна, то колхоза, а то як хазяїна було і не розрішали чи воно колхоз, чи чорт його як воно було, а єслі збирали, так у кучу, у колхоз туди, отак.

А їх хтось охороняв ці поля, от Ви кажете не можна було, то як контролювали, шо збирали чи не збирали?

Ну, ото як назбираємо, ото в укратку принесем додому. Ну я ж то мала була, а це батьки, мама. А я ж іще мала була. А як ото в колхози і колхози  були так плохо, тоже поки це стало на трудодні по чучуть давать батькам, мама ходила, я ще молода була, мама ходила і батько робив вже колхози були, іто жменю давали. Нічого, трудодень записали і все, шо ти був на роботі. Ну це вже посля, а тоді мерли, конєшно, люди.

А поля об’їжчики не охороняли? 

Їздили, охороняли, шоб не крали, шоб не рвали, да. А як кого вловлять, то у кого добрала ласка, так пусте дитину чи ту женщіну, яка там колосся ріже, пустят тай пішла, а другі тягали, шоб отвічали за це колосся, шо ото рвали. Ну, плохо було конєшно, ну голодовка була тай все, мерли люди, на тей і називається Голодовка. Мерли.

А урожай тоді був у 32-33-му роках?

Ну, він може й був воно ж поле де було, а вкого дальше, а в кого нема. То вибило, то дощ – вимокло. Не було урожаю такого, шоб хароший урожай. Голодомор так він і називалося. А в кого мог був значіт він для себе, свою сім’ю кормив, а шо було лишнє, то він дорого, дорого плати за його. А чим же? Грошей нема. От тобі  не купиш грошей нема. І то то сім’я ціла і голод.

А когось розкуркулювали у селі Вашому?

То в нас нічого було багатих, яких багатчі, то розкуркулювали, забирали.

Шо з ними робили?

Я цього не помню.

А до Вас не приходили, не шукали зерно, не обшукували?

Приходили, шукали зерно. Як уже колхоза це забирали і ото в кого єсть, шоб оддавали їм, і вони сіять будуть, а в нас нема нічого. А з кавуна насіння насобирали і на чердаці ото сім’я, а тоді сушили оте насіння із кавуна, помиють і якийсь лапетив зроблять, і якоїсь там колосочків десь назбирали і оце таке. І то так переживали.

А люди, оці шо із чупами ходили не приходили до Вас шукати зерно забирати?

Та шо там, приходили, приходили лазили по горищах.

По горищах у Вас лазили, да? 

Лазили на горищі шукали, а там не було нічого із кавуна насіння найшли і те. Но це вже воно, я не знаю це вже не як Голодомор, а як його… ну якби його звать? Як колхози вже. 

Як колхози організовувались? Перед Голодомором, мабуть, було?

Забирали. Все забирали.

А зерно в дідуся, може забрали чи не забрали?

Не було в дідуся тоже нічого, не було. Я ж кажу, шо не було. Він служив ото у нас, там зараз у нас є церква де школа, так тоді, а він дєдушка в церкві. Та шо заробе принесе, шо йому там заплатили, а сім’я? Сім’я, його діти, а я вже онука тоже там була. І то нічого там забирать було. Такшо я не помню. 

А коли це зерно, Ви казали, шо знайшли зерно з кавуна, забрали його?

Це вже забрали.

І те зерно з кавуна забрали?

Забрали. Це вже в колхозі, в колхозі. Приходила женщіна, вона вже вмерла давним давно, і мущина. Оце вони на горищі не вірять, що нічого нема. Полізла, а там з кавуна насіння і забрала і те. А куди вони його діли єслі воно гоже, може садила, може куди, не знаю, це вже як колхози собирали. 

А в колхоз заставляли йти дідуся з бабусею?

Я не знаю. Но дідусь більше у церкві служив, а бабуся з дітьми. Може й.. нє, нє не заставляли. Уже в їх були такі, то мені дядько і тьотка вже, діти такі були, так вже заставляли, шо вони вже могли вже там дядько..так от вони тікали десь туди у шахти. Багато таких, які ті старші і їдуть в шахті шось таке ж заплалтять. А тут заберуть, а не платять. Понімаєте як? Було таке. Я не помню, я ж кажу ше мала була.

А активісти, Ви кажите, оце чоловік і жінка як їх називали, ті шо приходили? 

Ну я вже забула.

Не активістами їх називали?

Ну активісти, да.

Активісти.

Активісти, да.

А скільки це їх, Ви кажете двоє було, а взагалі по селу ще ж, мабуть, ходли? 

Ну навєрно, ще ж ходили. Я знаю, шо до нас двоє ці приходили, а чи ще були, чи тіки наші, навєрно, ще ж були. Це наш провулок, а то друга вулиця. Наш колхоз, ато другий. Як колхоз собирався, понімаєте? І шоб у колхоз було чим посіять, і то вони й лазили по горищі, і у кого шо є – забирали. Оце, оце вже. А як Голодомор, то як я помню воно не щиталось як Голодомор.

Ну навєрно, ще ж тоді зерно було, а потім забрали, а Голодомор був пізніше, бо ж тоді все забрали, то не було нічого їсти.

Да, да тоді начав Голодомор, шо вон все позабирали, да. У людей є, що багато жили, ну посєвов в дядька якогось, например, у сксіда було багато – забирали, забирали, канєшно. Закопували, ховали, шоб для своєї сім’ї оставалось. Я знаю, шо уже наш батько, до корови закопав, шоб не забрали. Де корова стояла так він туди, ато заберуть, а він тоді достане трошки,помеле тай і коржик нам мама спече. А так заберуть, понімаєте як? Помню це шо це, так це вже як колхози, то помню я. А раньче, то я не…

А оце колгоспи, як Ви кажете, у Вашого батька і в матері, ну вони ж жили окремо, у них зерно забрали чи нічого не забирали?

Не було, ото трошки, шо було, то він заховав, батько. Не забрали. І тоді достане трошки, у корови під ногами, откриє, там досточкою прикрите, достане на таку мельничку помеле і опєть прикриє. А то забрали б конєшно.

А молоть можна було? Оці жорна не забирали в людей? 

Та є шо забирали, ну канєно, як у кого було. Забирали і забирали все шо є, а сім’я голодна. Вот вона і вимирала. А купить нізашо, ні грошей. Де, де, хто тоді платив? Ні пєнсії, нічого ж тоді не було. Ніколи нічого. Ну той Голодомор був. 

А де цих людей, які оце помирали в Голодомор, де їх ховали?

Де попало. В нас оце, я ж кажу, батькова сестра, батько лежить ноги попухли він не мог поховать, то в городі викопували ямку, там і діти її двоє і сестра, а батько, то пухлий коли як вижив.

То це вони прийшли до Вашого батька і вже там померли, да?

Шо?

Вони прийшли, кажу, до Вашого батька, ну до отчима, і жили там з отчимом чи нє?

Ну да, да це отчим, батько.

Нє, нє прийшли до отчима сестра з дітьми? Жили в отчима і там вона померла?

Да, да вона була десь замужем, а той чоловік її десь вмер, а вона прийшла сюди, це до батька. Ну це я мала була.

А чи не було такого шо, наприклад, по селу збирали людей померлих?

Нє. 

Підводи не звозили нікуди?

А я не знаю цього. Знаю оце померла та сім’я там вона і була закопана в огороді, оце там мати і дітки закопані. Оце батько так це сестра його, а батько лежав пухлий. Но він вижив, не вмер же ж. Ну плохо, плохо, а дальше я мала була.. плохо. Єсть люди так вмирали, шо даже нікому заховать було.

А в школу це Ви пішли вже в якому році? В скільки років в сім чи ..?

Нє, я вже старша, мені вже восім год було, дев’ятий год. І я у бабушки, дєдушки в Верхній Дуванці пішла в школу, а тоді мама сюди забрала, мені вже дев’ять год було. Тоді, шо вбуться, тоді школа далеко була в Верхній Дуванці, а ми так жили, ну кілометрів може три чотири до школи було, а я мала.

То це Ви вже після Голодомору, після 32-33-го пішли в школу?

Я його не знала, ото в дєдушки, бабушки  жила там. Я мало знала. Тут вони держали коровчину і дєдушка то там таке.. а ці,шо тут жили і сестра менша, і мама заміж вийшла в Дуванку, так ото сестра із дітьми померли. А мама іще така доба туди до дєдушка, це батько її, приїде і в них там шось єсть, розживеться там щось тай сюди, тут же ж двоє дєток було у мами. Ну то так контувалися. Мерли, сім’ями  мерли, а ми то якось, шо вижили.

1. Дата запису: 13 серпня 2021 року;
2. Місце запису: смт Сахновщина, Сахновщинського району, Харківської області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Буклей Павло Максимович, 23 квітня 1924 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав на хуторі, поблизу села Тарасівка, Красноградського району, Харківської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Павло Максимович Буклей, Буклей.

Коли Ви народилися?

Двадцять третього квітня тисща дев’ятсот двадцять четвертого року.

А де?

Виговка, село Виговка. Отсюда 15 кілометров.

Як звали Ваших батьків?

Буклей Максим Прокопович, Моргун Тетяна Михаловна, Буклей тоже ж, да. Батько був усиновлений Грудником, рідне Грудник була. В 4 года був усиновлений, вже того, мати вмерла і батько роздав їх чотирьох, потом. Дєда ні одного не помню. Буклей, то ранше вмер, а Грудник пізніше в голодовку, рідний батько його вмер.

В голодовку яку, 21 – 23-го?

Хто?

В голодовку яку вмер?

Три-тридцать третього.

Тридцять третього, а.

Вмер батько, вмерла бабушка, вмерла да. Бабушкі обоє вмерли. Одна вмерла в Виговкі, та по матері, а по батькові вмерла в Тарасовці, на хуторі там. Да м.

А брати, сестри були в Вас?

Да. В нас сім, усіх семеро. Чотири брати й три сестри, о. Счас нема ні одного, я сам.

Вони старші були чи менші?

Брат старший, а ті всі менші. Перший брат старший, а ті всі менші. Брат був з 21-го року, а послідня сестра з 42-го. Немає нікого.

А чим батьки займалися?

Ну батьки селяни були. Батьки жили в Виговкі, була в їх хата, город там був, землі не було. Ну батько нанімавсь там десь на работу, ходив по другіх, по другіх хазяйках в кого земля була. А в 28-м році дали землю серед степу, да, дали 8-м гектар чи десятин, не знаю, да. І батько продав тут хату, туда виїхали в степ. І там ото построїв хату серед степу. Хата, там земля кажуть була земля, кажуть своя земля – своя хата. А тут, де Тарасівка, тут була був хутір, тут було вже чєловєк, може там шість хазяйств, навєрно, було да. А послє вже хутори сюда прийшли всі, в Тарасівку. І там, послі-послі вже голодовкі. Там жили, построїв хату і всьо такоє, да. Було пара корів, купив-купив за хату ж ту, да. Корова ж була там і да. Там построїв хату, там сарай построїв і начали хазяйнувать. Перший год харашо, другий год ще лучше. Третій год – всьо. Колєктивізація. Все отдай. І всьо. Ну батько був неграмотний, він два класи не кончів даже церковної школи. Не йшов та й все, тільки ж сам хазяйнувать став. Своє хазяйство вже й всьо, вже були реманент там собрали, такоє да. Ну а в нікакую, стали прєслєдувать. Хотіли вопще посадить, на Соловки отправить. Ну а, шо було робить?! Все шо було позабирали, совершенно. Корову забрали, кури забрали. Тьолка йшла, її з дороги вбили, не хотіла йти. Усе замели, з хати, з горіща. Ну пока ще просили усе, уїхали. Був голова якогось Харькова, при комісії – Воробьйов з наганом. (незрозуміло) «Де батька ружьйо?». Батько каже: «Ружья я не бачив». Не бачив. Плачем та й усьо, а шо робить. Ну пока ще батька не трогали. Він сховався перший день. А послі ж шо, ні за шо жить. Стали усе шо було, в хаті там все носить, мінять на то, на зерно, на шо-нібуть такоє, хто шо дасть. Все там виносили ж, всю одежу там шо була, постільне. Була в його флейта ше, по свадьбі іграв, на хфлєйті. І ту загнали. Потом вже в фєвралє місяці 42-го года приїжає опять НКВД. Наші незаможні ці, які бідняки були, які нічьо не робили, на печі спали. І всьо. Батько сховався. Матір забрав матір і сестер старших, а нас двох оставив тут. Брата старшого і мене, в хаті. І приїхали все забрали, шо було. Нас викинули на двір зімою. Забили двері, собак постріляли, всьо. Сидимо ж. Холодно. Роздіті, да. Одежі не дали. Коли батько таки ночь пробрався, нас забрав. І забрав нас в Краснопаловку. Там квартиру десь наняв. І от там ми доживали зіму. В Краснопавловкє тоже голодували, не було нічого. То красне піро, шо віники в’яжуть, то ще таке. Ну вижили там, потихеньку. Весной вертаємося додому. І вже, вже батька не трогають. Вже не трогають. Він в колхоз. Ну шо ж треба йти в колхоз. Уже всьо.

Пішли в колхоз, батьки. Колхоз був в Тарасівці вже ж да. А ми там у степу. Пішком сюда ходили вони на роботу. В 4-ри утра треба було буть тут. Жнива, да. До 10-ти вечора, пошті до пов 10-го тоже ж жнива. Ночью прийдуть, принесуть 200 гр. муки, давали їм на двох і всьо. Батько підірвався на косарці, получив дві грижі, пахові. Так з ними й дожив до смерті, праці не робив. А ми тут з братом там сиділи, там на голосадьбі. Не було нічого крім того 200 гр. муки. Но була вже пішла лобода, козейке, да, молочай, началось уже весна. І ото все змішували оту всю зелень, туди муки трошки ото, варили таке як млини робили. І то поки мати тіки достала – ми вже з братом повитягали їх (сміється). Ото пока вже ноги були вже до колін пухлі, ну го-голод, отьоки голодні. Пішли ми з братом в радгосп там рядом був, 8-ме березня.

Рано встаємо ж холодна роса, босяком, а бур’ян по кол, вище колін. Вже йдем з сапками, полоть подсолнох. Нам давали раз у день, хліб давали, грам 300, куски були, квадратики і суп. Ну полем-полем – обід. Столи длінні. Тут де, тут де контора радгоспу. Сідаємо туда ж всі ж, за столи. Чоловік 50 там то вже, може й більше ну такі як ми були по 8-м год, а хто й менші були, а й такі шо вже й по 30-ть і більше, да. Всі сідають за столи рядом. Несуть хліб, на підносі й та роздають каждому. Не вспів вхватить, хто не вхватив, то й шо передній був вхватив й під стіл – їсть. Всьо. Сидю я, суп похлєбав, хліба вже нема. Всьо і так ото, навєрно днів 5-ть я охляп так, шо вже ходить туди не мог на роботу, ноги не носять. Пішло вже домашнє то, шо давали ото. Дома варили. Пішли сусліків витащили, ховрахи появилися. Начало вже, трошки м’яса получилось. І отут так ми весну 43-го года пережили. Вже боліє-мєніє, трошки встали виживать. Виживать стали, а опять не придраться ж, там все брость, ламать те все хазяйство, брать на Тарасівку все, на бригаду. Як переїхали там була хата по горенька. Хтось там її утік, кудась. Куда на Донбас тікали які ранше куда. Ми там ото в тій хатці жили. Начали строїться. І так нормально вже потом стали більше давать за трудодень. Виживали. Постєпєнно найшли там вже й корову, була вже. Вже було нормально. Я ходив в школу, по селу ходив в школу, по селу, там ше з хутора до другого класу. Тоді сюда переїхали. Тут пішов вже в школу. Кончів 4-ри класа вже тут. П’ятий клас кончав в Владімєровкє, в другий, вже село друге. А послє вже пішов в Логівку школу вже у шостий клас, сьомий, восьмий.  То вже пішком ходили, 7 км ходили в школу. Зіма, літо, 7 км.

А там же ш в голодовку шо я бачив те шо сам пережив отой страх, оту всю голодовку. А там же хати були, туда підеш, а там же пацанам інтєрєсно там хата. Пуста, нема нікого, лежать дівчата мертві. Криси вже носи поїли, губ пооб’їдали вже. Ніхто не забирає. Годами там, місяцями лежали люди. Сухі. Вже не воняють, сухі, кожа й кості. Крий вже й кожу поїли. Кості ще оставались. Приїзжали туда… підводи, забирали, возили кудась. Не знаю куда. Ми були, бабушку там поховали, бабушку, мачуху батькову. Серед степу десь там осталася. Ховать тоже було як. Ями порить нікому, сам. Батько сам яму копав. Гроба не було. Так укинули, зверху там досочками за-застілим, усьо. І там, ось.

Як її звали?

Га-ганна.

А фамілія її?

Ну вона Буклей була фамілія ж. Це ж. Вже батько Губник це вже по рідна, а вже Буклей була. Жила з нами, ходила в солхоз, ходила в солхоз, потом вже слаба стала та каже: «Ванька піду вмирати». Посла сапку пішла. Утро ми-ми пришли сюда вже, утром і вечором лежала на лежанкє там, утром встала. Отак махала і всьо.

А ті сусіди там, ті двоє в пріюті вижили. Маслягора померла раньше, старі. А ці дівчата, годов їм було по 15, по 16 всі померли ото, в пустій хаті. То їх бачив як вони ото, після смерті.

Це вже в Тарасівці, да?

Нє, там ото ше на хуторі Замихайлівка. Хутір. Замихайлівка. Там було хат, навєрно, двінадцать, розкидані по всьому полю.

А фамілію цих дівчат знаєте?

Га?

Прізвища дівчат знаєте?

Га?

Ну цих дівчат, що померли, шо в хаті лежали?

Помоєм Кучугура, помоєм.

А звать їх як було?

Нє. Ми ж мало общалися так. Там жили ж, ну так, воше не було близьких так же ш. Ми собі отдєльно, ті собі отдєльно. Ці були бездітні – Маврит Мазан, а Василь Мазан була, там була дівчина щі й хлопець, у цих, шо ближче були. А ті дальше були і їх, просто ходили подивиться чи хто живий там є чи нема. Побачили та й усе. Дуже було важко виживать. Ну вижили. Всьо.

А мама працювала в колгоспі?

Да. До конца. Дітей рожала і працювала. До конца, покрайній мірі, та й поки аж до пєнсії, та й послє пєнсії, пока, де діваться було. Вони виїхали вже аж 57-м г-году чи да. Туда, до брата, до меншого, в Дніпропетровськ. То там жили в Тарасовці.

А Вас не називали куркулями?

Хто?

Куркулями на Вас казали?

Називать, то називали тіки за шо не знаю. Ніхто не держав робочих, ніхто не держав, нічьо не наймали. Там самі всьо робили, там багатих не було. Просто була своя земля, землю робили каждий собі. Ну мо й ба треба було зібратися в місці ш ода. Тамо молотарка була вже на всіх, там була молотарка, там привід такий був шо гайдало, подавало шо. Солому на-наверх наверху. Це було вже, кл-колективно, воно було. Тіки не колхозне, а ци-цих людей. А там ши нанімать кого-нібудь, ніхто не нанімав. Там ні одного куркуля не було, ну а всіх, всіх хто найшов – куркулі. Ну хто не втік – посадили. Хто втік – обійшлося. А послі ж вже як бачуть вже нічого не взять нічого, то шо – приходь та роби, та не куркуль, тебе ніхто не трогає. Такого не було, щоб усі ж ше. А ті шо сусід там жив, обше ніде не робив, як він жив. Зімою калоші одів, соломи наслав, калоші вийшов за хату. І опять на піч, лежать. А так нічого не було. А поки ще, а поки ще ми були на ногах там да ще, їздили ще туда ж на базар. Їдем ото ж там лежать понад дорогою померли. Там лежить, там померли. І шо ішов, там помер уже, от да. Багато таких, да. По подлах лежали, не знаю хто їх собирав потом.

Це Ви як їздили мінять… речі на їжу, да?

Да туда, на там недалеко, де ми кілометрів 10-ть, да туда по тій дорозі. Там базар був, там туда. Тоді ж ще возили, тоді ще ж тоді були кавуни там свої та все таке, тоді туда возили да уже нічого. Тоді ще можно було жить. Все забрали, те що все забрали, то осталося, а послє усе гребли. Те що картошка була, те все забрали, пови позабирали, побили, побанків, тому шо було в погребах потравили все, солєніє, всьо-всьо-всьо.

То виходить, що у Вас, що спочатку Вас, ніби, як розкуркулили, забрали господарство?

Да-да-да.

Землю, а потім ще приходили і забирали їжу, те шо було таке дрібне, да?

Ну те шо як нас виганяли сюда, шоб ми не жили. Да вигнали, все забрали. Вигнали ні з чим. Те що було, не дали з собою нічого.

А Ви кажете, Ви повернулися, коли весна настала, Ви повернулися туди в степ, у хату.

Да.

А нічого не приходили, знову не виганяли, бо Вашу забрали хату.

Нє, нічого. Нє, вони с удовольствієм прийняли в колхоз та й все. Прийшов – так іди, роби. А те все шо, ніхто нічого не вертав, не собирався вернуть, нічого ну. Всьо-всьо шо було – пішло.

А хто приходив оце і обшукував і забирав? Це були з місцевих чи це були десь з району?

Ну більш це були місцеві. Ну був якісь там старше іх, ну з партійного руководства знаю там да. А ці всі, шо ніде не робили ніколи й взагалі не держали. Ці всі помагали, як робоча сила. Риться, шукать там, риться, тягать, тягать там, тягать. Ті робили свої, да. Свої.

А батько ніде не ховав трохи зерна? Не закопував?

Він не вспів поховать. Не вспів. Кой хто поховав все одно понаходили. Там такі тики були понімаєш і по городах ширяли, і в сараях, і в нас ширяли всіх по всіх поміщєніях. Надіявся, шо шось же станеться ше (незрозуміло) заберуть все.

І в цих сусідів, шо на хуторі тоже так само брали все?

Все забирали, все-все абсолютно, всіх, всіх кого хто найшов всіх, поголовно. Тіки ті, шо хто робив пішов тут у радгоспи, совхози, ті там давали їсти. Не дуже там жирно, но кормили. Комуни були там тоже кормили. А колгосп кормить тому, не дуже шоб кормить. Кому давали коє шо було оставалось. А там нормально було. В радах кормили, тоже да, боліє-мєніє. А оце шо насілєніє не хотіло в колгоспи, оце пострадало. Це не тільки в нас, Кубань пострадала, де хахли жили, там кругом. А тут дальше ж… Бєлгород тут, нормально було, хоть там тоже жили українці раньше, да, но всьо равно. Там було, туда не пускали нас і близько. То побрався, то пшоно забрали, все підряд. Там можна було коєшо добиться, але вивезти ніяк.

Це де, через кордон не пускали?

Га?

Через кордон не пускали? Да?

Ну кордон, не було кордона, поїзда ж ходили. Можна було ж їх превезти, так не пускали нікуда. Хто там побрався, знімали, з вагонів знімали. Все забирали всьо равно. Хто вспів якось пробралися, це ж хто здоровий був, пробратися міг тай ще хоть пішком, то ще ладно, а ті ж. А так уже не було нічого. Двіженія не було.

А Ви кажете в Донбас ішли, під час Голодомору?

Донбас?

Донбас, да.

В Донбасі заводи робили, люди робили. Материн брат, дядько, виїхав туда з Легівки, туда втік. Так до конца жив, аж поки сюда прийшов, на смерть сюда приїхав. Там в Донбасі жив і там…

Як його звали?

Петро Михайлович. Моргун. Там ж два сина було тоже. Микола погиб у войну. Сашко цей, а цей вернувся тоже в Харків. В Харків жив послє войни. Нема нікого тоже їх. Так шо Донбас там ну там. Там, де робочій люд, там-там давали помощь. А в селах гробили, гробили села в основном. Да. А так нічого.

А як батьки говорили?

Кого?

Батьки шо говорили про цей Голодомор?

Батьки?

Да.

А шо вони могли?

Ну потім згадували? Вони там казали чого так сталося?

Ну чьо сталося. А чого так сталося? Ну ніхто ж не хотів іти, все своє отдавать. Нажите за якісь своє, понімаєш отдавать, даром отдавать. Хто це боялися цього робить та й все. Ну ще й так нічого чи й так нічого. А так слухи були, понімаєш. Не довго буде цей комунізм, да. Бо в Франції комунізм був 72-ва дня. Кончілося з комунізмом, а в нас тоже довго не буде. Ну через те не йшли в комунізм. Та (сміється).

А не говорили про таке, шо люди ось не хочуть у колгосп іти і вони там проти влади виступають, якісь бунти роблять, шось таке?

В нас такого не було, шоб нікого за це не судили, шоб. Все тихенько обійшлося. Нікого не наказували. Інші боялися всі. Когось там анігдоти розказували, понімаєш, там про Лєніна, Сталіна, то не-не дуже, воно було ізвєсно, да. Потомушо боялися це все робить. Власть була страшна для народа, потомушо строго було. Багато людей даром погибл-погибло, нічого не знаєш – тебе вже на воз. Тяп он туда – всьо загребли, а чим ти докажеш. Друг друга з’їдали та й усе. Нільзя було нічого розказувать. Нічого не розкажеш.

А закон «про 5 колосків» знаєте?

Кого?

«Про 5 колосків»?

Да. Було. Ну ми всі одно стригли колоски. Страшно було. Ножички – пішов настриг, примняв. Полову зарив у землю, бо зверху буде видно й полову. Нізя і всьо. Вкинув – з’їв. Всьо. З собою не носили колосків, бо піймають, то розстріл. Про растрєл була стаття. Страшно було. Но вони їх вижимали, якби не ті колоски, то я б наверно здох. Рискували.

А були випадки, шо стріляли в людей? За колоски?

Ну я не чув, в нас. Ну я жив же, в степу (сміється). В степу ніхто не стріляв там.

А об’їжчик був на полі?

Кого?

Об’їждчик їздив?

Да-да-да-да. Об’їзчики на конях, слідили.

А якби спіймали?

Наверно, судили б вже, якби спіймали, ну, а шо робить. Не-не ловись, ловиться не надо. І щас ті люди ворують і харашо живуть. Так шо…

Торгсіни.

Про шо?

Торгсін. Магазин такий.

Торгсін? Да. У нас його не було. Торгсін був у Харькові був, там да. Там прінімали золото, не знаю там ше щось прінімали да. Чув такий, но не бачив, бо в нас не було золота, да. Нікого не побили всі равно, чи були в окладі там чи сірібро там було, все побили, погатили, попалили, нічого не осталось.

У Вас вдома були?

Да. Ну бабушка ж була вєрующа та й батьки були вєрующі до конца жизні, нікого не були. Побили, потовкли так на бісово. Ну то-то, нагами полякали, та гад холодний ствол, а він в рот поставив: «Де батькове ружьйо?». Ой-йо-йо-й. Страх Божий.

Це Вас так питали?

Да. Мене і брата, да.

Прям на дітей оце угрожали, шоб …

Так ружья не було ніколи в батька. Ну просто малолі шо. Пита-допитувались, шо хотіли. Да. Дуже важко було прожить. Колоски.

Ви кажете батьки були віруючі, а коли свята були великі, то старалися все рівно шось трошки святкувати, чи ні?

Шо робить?

Ну кажу, коли було там Різдво чи Великдень?

Канєшно. Як же без того, без Різдва.

Ну а коли там голодовка була, було ж важко?

Ну так шо, шо була?!

Все одно старалися святкувать.

Так не було шо робить, воше собирать нічєго. Просто так молилися та й усе. Усе молилися (сміється). Нічим було отмічать. І опше тоді, коли отдєльно ж ми. Родичі мало призжали тіки на свята, ми ж тоді не бачили своїх там братів двоюрідних там, вони жили в другом місті совсім. На свята приїзжали, да, родичі там приїзжали, родичів разів два бачив. Льотку там чи батька. А то не було нікого. Так, шо юродства дуже не тот, не осталося. Батькових рідні. Дуже.

То Вас в голодовку тільки бабуся померла? Чи ще хтось з рідні?

Бабуся померла ну то, шо з нами була і ті, батькові, батько вмер батьків же ж рідний і мати. Рідна ж тоже померла, да. Мати раньше вмерла, до голодовки. І материні се-сестри померли.

Сестри померли?

Да, материні. Да.

А як їх звали?

Одна Полька знаю, а друга не помню, забув як.

Це вони.

Га?

Івга?

Івга – це моя бабушка, Івга. А сестри материні я їх не бачив ні одну. Я знаю, шо Полька одна була, замужом не знаю була вона. Вона вмерла, муж її вмер тоже. Я не знаю.

Це вони в Лигівці жили, да?

В Лиговкі жили, да в Лиговкі.

А церква була десь? Близько.

Церква була в Лиговкі, її ж поломали. Була церква цегляна, здоровенна була церква. Там площадь була хароша. Там ярмарки були, коло церкви карусєлі там були, крутили, крутили карусєлі, понімаєш там було весело. Да, ми там пацанами бігали. Церкву розібрали. Построїли клуб в тій церкві. А послі клуб розтягли. Хтось хто тільки міг цеглу розібрали. Хоть шось, клуб, да.

А Ви, може, чули про «чорну дошку»?

Про шо?

«Чорна дошка».

Чорна…

Дошка.

Дошка, нє. «Чорна дошка», а шо там таке було?

Ну це заносили на «чорну дошку» села і тоді не випускали нікого з села.

А-а-а. так вони й так не випускали, так ніхто не ходив. Куда ж ти підеш?! Може, й було. В нас ніхто не держав, бо ми ж там (незрозуміло) та й усе. Вже на тім кончилося. Ну, а зімою батько ж вивіз оттуда і всьо аж до весни.

Ну, а так Ви кажете, шо на Донбас люди йшли, там роботу, шоб найти якусь. І отак із села люди могли піти? Чи не маючи документів їм було важко?

Документів не було ніяких, не давали нічого.

В сільській раді не могли дати якусь довідку?

Ну могли комусь давать, не знаю. Я тут не часто, нікуди не ходив ще ж, не брав. Ну знаю, що не пускали нікуда. Та вже й, ой. Уже й після войни не давали ні паспортів, ні справок ніяких. Нізя було в Харків на роботу, не пускали. Донбас туда, пускали на шахти. А так куди-небудь не нільзя було тоже. Донбас туда, брали с удовольствієм, посилали на работи.

Скажіть, а після 33-го сюди не переселяли людей, в пусті хати?

Сюда?

Не було тут переселенців?

Навєрно, були. Тіки не знаю, де були. Я знаю, шо переселяли Максімівка там були переселенці з Росії там були, да. Там може ще були, да. Пустих хат пошті, шо не пошті не оставалися пусті хат, бо хати погоріли. Шо були ті розібрали, шо були на хуторах. Ну тут не знаю, може, хтось там ще. Ну були, були з Росії. Був я знаю, шо в Максімовці були, багато там. Ну да Судиха, там же німці були, Судиха – там німці були до войни. Посьолок німецький був. Там полностью в їх їх ліквідірували ще до войни, їх убрали звідтіля. Туда поселяли з Росії, полно-полностью.

Судиха?

Судиха, да.

Це село таке?

Воно й счас це село є. Да, Судиха. Між Бузьком і Сахновщиною, да. Судиха, Кам’янка було село, тоже вже його нема, німецьке, його так убрали. Там тоже ще після войни людей було. Потом там. Великі Бучка, тоже німецьке було. Малі Бучка. Там тоже були німецька колонія. Туда тоже населяли. Німців вже послі войни не було.

А німців куди переселили?

А кудась їх, а кудась їх везли в войну. Як німці наступали їх всіх вивезли. Всі сім’ї  убрали. Там були хороші усадьби були, нормальні, німецькі там. Там був порядок. Рівні були, дома всі кірпічні. В домах було і вода, і колодязі, сади на всю вулицю. По усадьбі було-було все красіве здєлано. Щас там потом, були там, телят держали після войни там. Коровники, телятники робили з їх тих поміщєній. В них були довгі по дліні. Всі услуги там були.  Вже їх розтягли –нема. Там розтягли, нема.

А Ваш батько, коли він помер?

Га?

Батько Ваш коли помер?

Я вже й не помню точно. Те ше, вже не помню. Скажіть, коли батько помер?

В мене записано є. Вже не помню.

Ну пізніше вже, да?

Га?

Ну вже пізніше.

Да, запісь є, аякже, запісь є да. Точно, багато хто вмер, багато, і батько, і матір, і брати, і сестри. Я вже точно дату вже й не в состоянії помнить, да.

Але й батько, й мати працювали потім в колгоспі?

Да-да-да. До конца працювали в колгоспі, да. Ну тоді, хоть батько, син забрав їх старший, менший мене забрав в Дніпропетровськ. Там вони померли обоє, батьки. А точно не помню я. Год рождєнія помню, а смерті нє.

А коли він народився?

1893-м.

А мама?

1901-м. Братів помню: 21-й іде, да, я 24-й, сестра 27-й, друга сестра – 30-й, третя сестра – 42-й, брати ще, Василь 36-го, Іван -38-го.

То це у Вас ще сестра була 30-го року?

Да.

Їй було…

Сама менша – 42-го.

Це в голодовку важко ж було, не було корови. Ну, щоб цю маленьку сестру годувать. Чи хтось помагав, молоко давав?

Кого?

Сестрі. Сестрі було 2-3 роки, та шо 30-го року.

Хто помагав їм чи шо?

Да. Чи давали хтось молоко там, сусіди, може?

А откуда, я не знаю.

Не пам’ятаєте, шоб хтось помагав.

30-го года, да? Десь це було, корову забрали, молока не було ж, да. Все не було, нічого не було. Хто ж дасть?! Молоко даватиме, нічого не давали. Ото виживали як виживали.

А Ви казали, шо всяких цих гризунів, ховрахів ловили.

Да.

Хто? Ви ловили чи брат старший?

Ми вдвох з братом, ті були менші.

А як Ви їх ловили?

А, воду наливали і сидиш ждеш він вилазить – цап, всьо, є м’яско . Так все одно треба ж таскать же воду, таскать нада, сил нема. Сил нема ж, но пухлі, сил немає, да. То да, то в степу нада, коло хати ж не, нада йти десь туда в поле нести, нести нада, да. Одне впіймали, другий втік. Нада знов шукать другу нору, шукать нада.

А до річки не ходили?

Кого?

До річки шось зловити, рибу якусь?

Нема річки, не було там річки. Риби не було. Там балка була, но там риби не було, не-не було річки. Якби річка була – було б харашо. А то нє. А то гороб-горобців було піймать трудно. Да, вони вилітають бистро. Ставиш корито, туда паличку, вірьовку, туда шось посипиш, якоїсь приманки туда, полови накинеш, лізуть горобці. Раз – упало. Горобці там, поки підняв, а вони всі вилитіли. І шо. Як впіймаєш – худі, сині та й усе. Мале й синє, мале, як синюха якась, да. Горобець мало чого їсти. А хорьки хорошо. Вони зерна багато собі ховали, не голодували.