- Дата запису: 28 вересня 2021 року;
- Місце запису: смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею голодомору-геноциду;
- Респондент: Зеленська Марія Іванівна, 26 вересня 1926 р.н., народилася в смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області.
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Представтесь, будь-ласка, Ваше прізвище, ім’я, по батькові.
Зеленська Марія Антоновна.
Коли Ви народилися?
26 сентября 1926 году.
А де Ви народилися?
Народилася я, та будем писать Нижня Дуванка. Ну в дедушки, бабушки тут.
У цьому селі?
У цьому селі, да.
І під час Голодомору в 32-33-му Ви проживали тут у Нижній Дуванці?
Да, да. У дєда.. у, ну я тут вже проживала у мами, з мамою і отчимом. Ну з папкою будем вже писать. З батьками.
А можете розказати яке було господарств у Ваших батьків, чим вони займалися, тоді ще до Голодомору?
До Голодомору? Ну жили як усі жили. Коровчину держали, ну коровку держали, ну і що ще огород. Садили, пололи, а ми ж малі були. Це наші батьки і дєдушка, і бабушка, це вони все цим займалися, бо це так в селі всі люди занімаються так.
А якусь пшеницю, десь може, в полі була земля чи тільки город був? Пшеницю, жито шось таке сіяли?
Ну це вже як колхози були ,як начали це колхози. Я помню, шо ми вже в школу ходили так сіяли пшеницю, а ми первий клас і другий, вже більшенькі, жуки нападали на колосся і нас заставляли на колоссі жуків збирати. Це вже як колхози були.
А до колхозу хліб же треба було з чогось пекти, десь же ж сіяли?
А до колхозу як воно…я мала була, я не знаю. Ну, навєрно, земельку давали, якийсь кусочок і там сіяли. Конячина була. Повню, шо в дєдушки конячка була, от орали і сіяли шо небудь, садили так же картошку і, може сіяли і жити, пшеницю. Я помню, шо батько, це вже в мене батько вже не в Голодомор, а вже, як колхози вже начинали. Дома такий кусочок землі і тоже пересівав хліба. Пересіяв там того пшенички, скосив, змолотив отак нам на те змололи така верту..
На жорнах, да?
Да, отак камінь такий здоровий бил, приробив батько і ото камінь на камінь, і зберуть, і мукичка є, і ми ситі. Нас було..я це вже вітчим робив. Не дедушка і бабушка, а вже мама вийшла заміж, а я вже була. А мій батько десь забрали його і не вернувся, рідний мій батько. Я по хвамилії Лебидьова, а це вже Зеленська замужем.
А от, скажіть, Ваша сім’я. Ви сказали, шо були в батьків одна чи ще були брати, сестри?
Нє, нє я була, як батько мій десь дівся, мама мене народила я пожила в дедушки і бабушки.
Без батька Ви жили?
Без батька і без матері. У дєдушки і бабушки село отам туди під Верхню Дуванку, там іще таке є. І там дєдушка і бабушка, царство їм небесне вони вже давно померли і батьки померли.
Тобто Ваш батько не жив з мамою, так сталося, шо вони просто трошки пожили і далі не жили разом?
Да, не жили, мало жили разом. Жили чи совсєм не жили, ну бросили мене мама пішла сюди в Дуванку заміж, а мене бросили сюди до дєдушки і бабушки, і там я жила довгенько поки аж мені сталося ну вже в школу нада було мені, тоді мене мама взяла сюди. Тут вже в неї сім’я була в Дуванку. Вже сестра була у мене. Я з 26-го, а вона 28-го іще й жива, тоже сама. Їй тоже 92 годи, мені 95,а їй 92.
А Ви кажете сестра з 28-го року, а як її звати Вашу сестру?
Тетяна Тимофївна. Вона Кузьоміна вже як заміж вийшла, а тепер.. а дєвіча?
Ну зараз як її звати?
Зараз вона Васика.
Васика?
Васика уже. Уже вона другий раз замуж ішла. Ну пишіть, Васики вже нема він уже вмер і сама живе, і це з сином.
А скажіть, будь ласка, крім неї ще були у Вас брати, сестри?
Ще був, це вже другого батька, тай сестра другого батька, і 33-го року був брат він тоже вчителював. Умер вже він. Харківська область. Учителювать його туди послали і він там, і сім’я його там була, і вже він вмер.
А як звали Вашого брата?
Іван Тимофійович Дражаніков. Він уже вмер. І сім’я вже зовсім другої фамілії. З дочкою вони жили в Харківській області, жінка правда осталася, а він вмер, оце не так давно.
А Ви розказували, шо жили з дідусем і з бабусею,в нього був кінь,була коровка, город..
Вони, як мама вийшла сюди заміж і так вони тут, це їх сім’я. Це брат і сестра вони вже тут родились. А я все там і жила в дєдушки і бабушки вдома.
А як їх звали дідуся і бабусю Ваших?
Ну, вони Леньови, Лень..
Лень? А звати як було дідуся?
Лень дєдушка, ойй….забула.
Забули? А бабусю як звали?
І бабусю забула, а маму звали Ольга Данилівна. Значить дєдушка Данилом..
Данилом? Данило.
Да, да.
І коли почалася колективізація чи в дідуся не забрали корову, коня? Як це все відбувалося?
Я оце мала була, я його оце не знаю. Знаю, шо в їх довго коник.. дєдушка, як, у церкві служив, у нього була конячка, но в його і не забирали конячку і коровку не забирали. Ну оце я не помню, шоб забирали, значіт це було раньше, а при мені держали коровку і…
А в колгосп ішов дідусь з бабусею чи ні? Коли колгосп організувався пішли вони в колгоп чи ні, чи їх не заставляли в колгосп іти?
Дєдушка уже старий був. Уже в їх дядько, оце дядько і тьотка так робили в колгоспі. Колективізація вже. Як вони не знаю? Казали, шо якась война переходила, я мала була, дядьки були такі їх забрали і така перестрєлка ото була і дядьків вбило одного…
Ви пам’ятаєте 32-33-тій рік коли був Голодомор?
33-тій? Пощитай скільки мені було як я 26-го, а 27-му..скіки? 30..
В 32-33-му, да це Вам було сім років.
Сім років. Ну я ж так в бабушки і дєдушки жила. В них була коровчинка ото мені доставалось. Бабушка “іди до коровки”, а я з кружечкою вона мені цир-цир ніціде. А дєдушка і бабушка робили там ну шо? ну шо дома..
Ну як я ще мала була, а ще… ходили, ходили не хватало канєшно, но ото коровчина була, так підуть десь там буряк сіяли, вже колхоз стягали сіяли буряк. Ходили туди і мама ходила туди вже, мама ходила. Мерзлий вже буряк був і вони викавирювали і несли додому, тоді оттаювали все. А ми діти, я ж сама старша була, мені ж вже більше було, мені вже восім год було, а той жеж ще малі, той 33-го, це брат 33-го, а сестра 28-го за мною зразу, ото такі діти. І оце мама принесе десь там на горі були буряки і вона туди піде і всьо. Всі люди, багато хто так жили, нехват чого було. Назбирають тих буряків, принесуть мерзлих оттаємо, а кровчина була, доють коровку, оті буряки зварять отим і переконтовувались в 33-тій год. Це ото, шо я помню, а так я дальше, я багато не знаю за людей. Ну людей якісь лутше жили, багатче, може шо якісь запаси були, а ми ото так жили.
А не пухли? Не були пухлими?
Ну батько був ноги пухлі.
Це отчим цей Ваш, да?
Да. Він як нехват. Нема ж хліба, а шо той буряк, а людина ж взросла ну і ноги пухли, того шо їсти нічого було. Були, були люди пухлі і мерли люди з голоду, ну я ще мала менше знала. Це особино як сюди, то вже як в дєдушки і в бабушки так я тут дєдушка, бубушка в їх було, було для мене там кусок якийсь, десь. Дєдушка в церкві служив і там йому десь шось перепадало, і я там. А люди мерли, не хватало.
Багато людей помирало?
Багато. І помирали, і пухлі люди були, і сім’ями мерли, і як тьотка живе сама нікде нічого нема розжиться, нізашо купить, нема.
А в Вашій родині ніхто не померли від голоду?
Ну ніхто. Помню, шо я мала була казали, шо дядька застрелили, вона якась перестрєлка тоді була, то чорні, білі якось. А в нашій сім’ї ніхто не вмер, оце дєдушка і бабушка. А тут, як вже в матуточка, так тут в батька була, батько він не рідний мені був, вітчим, сестра була і в неї двоє дєток було, чоловік умер тоже, навєрно до Голодомору, наверно не від голоду. А в неї двоє дєток, прийшла сюди жить, а батько брат її і двоє дєток у неї, і од голоду померли ті дітки. Нехват, нехват, нікде, нічого не розживешся.
А як звали тих діток Ви пам’ятаєте?
Ну я даже не знаю. Вони невеличні тай я сама була мала була. Та я даже не скажу, та як дітей..не скажу.
А може, ще когось там сусідів, родичів знаєте які померли в Голодомор?
Ну я мала ще була, стала жить далеко нікого не знала до голоду. Не знаю, не знаю. Ну багато мерло, багато мерло.
А Ви розказували, що дідусь служив при церкві, а церкву не закрили тоді?
Вона, по-моєму і зараз церква там в Верхній Дуванці є, якшо не розвалили, там школа. У нас же розвалили оце і в нас була церква, її розвалили, ото клуб построїли і больницю, отак і там церква я не знаю чи там церква досі стоїть.
Так, а в 33-му, коли був Голодомор, та церква ще була? Не закрили її тоді?
Ні, ні не закрили. Дєдушка ж служив, а я мала, я туди не участувавала, но ходили ж люди. Мерли люди, мерли конєшно . І було таке ж шо дєдушку приглашали служить. Там вмерла людина,то служить.
А в 33-му отпівали людей, служби були? Ну, от коли помирали і ховали людей бала можливість якось поховати людину?
Ото в батька сестра померла і дітки померли…
Так сестра тоже померла?
Померла і сестра тоже зразу з голоду і там в садку поховали і тих дєток в садку, і ту сестру поховали.
А чоловік раніше з голоду помер?
А чоловік раніше, я не знаю чоловіка, десь він захований. А батько пухли й тоді, а живий остався, а мама тож буряк принесе, мама не пухла, а в батька ноги пухли він туди не дойде, а мама піде із сусідами принесе і тим, і контувались, а була коровчина, і ту коровчину здоять, і то буряк. Ото так оце шо я помню.
А чули Ви про такий “закон п’ять колосків”? Чули про такий?
Я це не знаю.
А можна було в полі колоски збирати в 32-33-му?
Ну заприщали, заприщали. Воно ж поле, ото тільки колхоза. Не розрішали, по-моєму люди, ну ото украдкою підуть настрижуть ножницями пару колосочків і ото.. В нас батько був пухлий, а мама то за буряками в поле ходила, а за колосками не ходила.
А чи бувало таке, шо когось за колоски судили?
Ну я не помню, я не ходила , я не помню, шоб.. нє, канєшно, казали, шо судили. Заприщали, ганяли, нельзя було збирать колосків, но воно поле, понімаєте, якби сказать, ну як хазяїна, то колхоза, а то як хазяїна було і не розрішали чи воно колхоз, чи чорт його як воно було, а єслі збирали, так у кучу, у колхоз туди, отак.
А їх хтось охороняв ці поля, от Ви кажете не можна було, то як контролювали, шо збирали чи не збирали?
Ну, ото як назбираємо, ото в укратку принесем додому. Ну я ж то мала була, а це батьки, мама. А я ж іще мала була. А як ото в колхози і колхози були так плохо, тоже поки це стало на трудодні по чучуть давать батькам, мама ходила, я ще молода була, мама ходила і батько робив вже колхози були, іто жменю давали. Нічого, трудодень записали і все, шо ти був на роботі. Ну це вже посля, а тоді мерли, конєшно, люди.
А поля об’їжчики не охороняли?
Їздили, охороняли, шоб не крали, шоб не рвали, да. А як кого вловлять, то у кого добрала ласка, так пусте дитину чи ту женщіну, яка там колосся ріже, пустят тай пішла, а другі тягали, шоб отвічали за це колосся, шо ото рвали. Ну, плохо було конєшно, ну голодовка була тай все, мерли люди, на тей і називається Голодовка. Мерли.
А урожай тоді був у 32-33-му роках?
Ну, він може й був воно ж поле де було, а вкого дальше, а в кого нема. То вибило, то дощ – вимокло. Не було урожаю такого, шоб хароший урожай. Голодомор так він і називалося. А в кого мог був значіт він для себе, свою сім’ю кормив, а шо було лишнє, то він дорого, дорого плати за його. А чим же? Грошей нема. От тобі не купиш грошей нема. І то то сім’я ціла і голод.
А когось розкуркулювали у селі Вашому?
То в нас нічого було багатих, яких багатчі, то розкуркулювали, забирали.
Шо з ними робили?
Я цього не помню.
А до Вас не приходили, не шукали зерно, не обшукували?
Приходили, шукали зерно. Як уже колхоза це забирали і ото в кого єсть, шоб оддавали їм, і вони сіять будуть, а в нас нема нічого. А з кавуна насіння насобирали і на чердаці ото сім’я, а тоді сушили оте насіння із кавуна, помиють і якийсь лапетив зроблять, і якоїсь там колосочків десь назбирали і оце таке. І то так переживали.
А люди, оці шо із чупами ходили не приходили до Вас шукати зерно забирати?
Та шо там, приходили, приходили лазили по горищах.
По горищах у Вас лазили, да?
Лазили на горищі шукали, а там не було нічого із кавуна насіння найшли і те. Но це вже воно, я не знаю це вже не як Голодомор, а як його… ну якби його звать? Як колхози вже.
Як колхози організовувались? Перед Голодомором, мабуть, було?
Забирали. Все забирали.
А зерно в дідуся, може забрали чи не забрали?
Не було в дідуся тоже нічого, не було. Я ж кажу, шо не було. Він служив ото у нас, там зараз у нас є церква де школа, так тоді, а він дєдушка в церкві. Та шо заробе принесе, шо йому там заплатили, а сім’я? Сім’я, його діти, а я вже онука тоже там була. І то нічого там забирать було. Такшо я не помню.
А коли це зерно, Ви казали, шо знайшли зерно з кавуна, забрали його?
Це вже забрали.
І те зерно з кавуна забрали?
Забрали. Це вже в колхозі, в колхозі. Приходила женщіна, вона вже вмерла давним давно, і мущина. Оце вони на горищі не вірять, що нічого нема. Полізла, а там з кавуна насіння і забрала і те. А куди вони його діли єслі воно гоже, може садила, може куди, не знаю, це вже як колхози собирали.
А в колхоз заставляли йти дідуся з бабусею?
Я не знаю. Но дідусь більше у церкві служив, а бабуся з дітьми. Може й.. нє, нє не заставляли. Уже в їх були такі, то мені дядько і тьотка вже, діти такі були, так вже заставляли, шо вони вже могли вже там дядько..так от вони тікали десь туди у шахти. Багато таких, які ті старші і їдуть в шахті шось таке ж заплалтять. А тут заберуть, а не платять. Понімаєте як? Було таке. Я не помню, я ж кажу ше мала була.
А активісти, Ви кажите, оце чоловік і жінка як їх називали, ті шо приходили?
Ну я вже забула.
Не активістами їх називали?
Ну активісти, да.
Активісти.
Активісти, да.
А скільки це їх, Ви кажете двоє було, а взагалі по селу ще ж, мабуть, ходли?
Ну навєрно, ще ж ходили. Я знаю, шо до нас двоє ці приходили, а чи ще були, чи тіки наші, навєрно, ще ж були. Це наш провулок, а то друга вулиця. Наш колхоз, ато другий. Як колхоз собирався, понімаєте? І шоб у колхоз було чим посіять, і то вони й лазили по горищі, і у кого шо є – забирали. Оце, оце вже. А як Голодомор, то як я помню воно не щиталось як Голодомор.
Ну навєрно, ще ж тоді зерно було, а потім забрали, а Голодомор був пізніше, бо ж тоді все забрали, то не було нічого їсти.
Да, да тоді начав Голодомор, шо вон все позабирали, да. У людей є, що багато жили, ну посєвов в дядька якогось, например, у сксіда було багато – забирали, забирали, канєшно. Закопували, ховали, шоб для своєї сім’ї оставалось. Я знаю, шо уже наш батько, до корови закопав, шоб не забрали. Де корова стояла так він туди, ато заберуть, а він тоді достане трошки,помеле тай і коржик нам мама спече. А так заберуть, понімаєте як? Помню це шо це, так це вже як колхози, то помню я. А раньче, то я не…
А оце колгоспи, як Ви кажете, у Вашого батька і в матері, ну вони ж жили окремо, у них зерно забрали чи нічого не забирали?
Не було, ото трошки, шо було, то він заховав, батько. Не забрали. І тоді достане трошки, у корови під ногами, откриє, там досточкою прикрите, достане на таку мельничку помеле і опєть прикриє. А то забрали б конєшно.
А молоть можна було? Оці жорна не забирали в людей?
Та є шо забирали, ну канєно, як у кого було. Забирали і забирали все шо є, а сім’я голодна. Вот вона і вимирала. А купить нізашо, ні грошей. Де, де, хто тоді платив? Ні пєнсії, нічого ж тоді не було. Ніколи нічого. Ну той Голодомор був.
А де цих людей, які оце помирали в Голодомор, де їх ховали?
Де попало. В нас оце, я ж кажу, батькова сестра, батько лежить ноги попухли він не мог поховать, то в городі викопували ямку, там і діти її двоє і сестра, а батько, то пухлий коли як вижив.
То це вони прийшли до Вашого батька і вже там померли, да?
Шо?
Вони прийшли, кажу, до Вашого батька, ну до отчима, і жили там з отчимом чи нє?
Ну да, да це отчим, батько.
Нє, нє прийшли до отчима сестра з дітьми? Жили в отчима і там вона померла?
Да, да вона була десь замужем, а той чоловік її десь вмер, а вона прийшла сюди, це до батька. Ну це я мала була.
А чи не було такого шо, наприклад, по селу збирали людей померлих?
Нє.
Підводи не звозили нікуди?
А я не знаю цього. Знаю оце померла та сім’я там вона і була закопана в огороді, оце там мати і дітки закопані. Оце батько так це сестра його, а батько лежав пухлий. Но він вижив, не вмер же ж. Ну плохо, плохо, а дальше я мала була.. плохо. Єсть люди так вмирали, шо даже нікому заховать було.
А в школу це Ви пішли вже в якому році? В скільки років в сім чи ..?
Нє, я вже старша, мені вже восім год було, дев’ятий год. І я у бабушки, дєдушки в Верхній Дуванці пішла в школу, а тоді мама сюди забрала, мені вже дев’ять год було. Тоді, шо вбуться, тоді школа далеко була в Верхній Дуванці, а ми так жили, ну кілометрів може три чотири до школи було, а я мала.
То це Ви вже після Голодомору, після 32-33-го пішли в школу?
Я його не знала, ото в дєдушки, бабушки жила там. Я мало знала. Тут вони держали коровчину і дєдушка то там таке.. а ці,шо тут жили і сестра менша, і мама заміж вийшла в Дуванку, так ото сестра із дітьми померли. А мама іще така доба туди до дєдушка, це батько її, приїде і в них там шось єсть, розживеться там щось тай сюди, тут же ж двоє дєток було у мами. Ну то так контувалися. Мерли, сім’ями мерли, а ми то якось, шо вижили.