1. Дата запису: 28 вересня 2021 року; 
  2. Місце запису: смт Нижня Дуванка, Сватівського району, Луганської області; 
  3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду; 
  4. Респондент: Дьомінова Віра Максимівна, 5 жовтня 1928 року, народилася в селі Варварівка, Кремінського району, Луганської області; 
  5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна; 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Варварівка, Кремінського району, Луганської області. 

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента) 

Представтесь, будь-ласка, як вас звати? 

Дьомінова Вєра Максімовна. 

Якого року народження ви? 

1928-го. 

А число і місяць? 

5-го октября. 

А де ви народилися? 

Оце із цього села Дуванки через бугор отам 12 км село Варваровка, Луганської області, Софіївського сільсовєта. 

І під час Голодомору ви проживали там у Варварівці? 

У Варварівці. 

А розкажіть, будь-ласка, про своїх батьків, маму, тата, як їх було звати? 

Звати… папа у мене Гриценко, це ж я по чоловікові Дьомінова, я Гриценкова, фамілія моя дєвічова. Папа мій Гриценко Максим Михайлович, мама – Гриценкова, це ж по папі, Мотильона Лазаровна.  

А якого року були батьки, пам’ятаєте?  

18.., ой це ж не знаю, вони одинакові 1901-го году, оце не знаю як вам сказать його правильно. 

А скажіть, будь-ласка, брати, сестри у вас були? 

Були в мене, 5-ро дітей, я щас буду розказувать. Була сестричка – Гриценкова Алєксандра Максімовна, вона тут тоже жила і работала вона в міліції і пішли тоді забрали її на фронт, от война була в 1942-ом году, забрали, це сама старша моя сестричка. 

А якого року народження вона була? 

Гриценкова, зараз вона була уже по-чоловікові Літвінова, а дєвіча фамілія Гриценко Алєксандра Максімовна, оце вона правильно, дєвіча фамілія її.  

А якого року народження? 

1922-го року.  Це правильно. 

А далі хто був? 

Далі була Гриценкова Марія Максимовна, тоді була Гриценкова Анна Максімовна, це я по порядку, тоді був братік Гриценко Сєргєй Максимович, пішов він в армію, відтиля прийшов трохи пожив і вмер, тоді, хто ж в мене ще там був, аа ну а то вже були двоє дітей малі, вони померли у мами. А всіх їх 5-ро дітей було, оце Алєксандра Максимовна, Марія Максимовна, Анна Максимовна, оце я – Вєра Максимовна і Сєрьожа Гриценко – Сєргєй Максимович., 5-ро дітей. 

А Анна Максимівна якого року народження? 

1931-го року, вона у нас не сама менша, но менша від цих. 

А Марія якого? 

А Марія 1925-го. 

А Сергій? 

А Сєрьожа 1927-го году. 

А ви сказали, що ще 2 діток у мами померло, то вони померли під час Голодомору? 

Ні, вони просто, одне манюнє таке було, якось воно неділю пожило і вмерло, а друге, тай друге таке умерло, може і від Голодомору, но мале воно було. 

А в якому це було році? 

В якому році? Та це 1933-ій год. 

В 33-му померли? 

Да, це була тоді голодовка. 

І тоді вони померли? 

Ну тоді отож воно як вони понарожувались, а тоді померли, ну малими вони померли.  

А ви знаєте як їх було звати? 

Та одного було Альоша і Міша, два хлопчика було, маленькими вони померли, воно якась там хвороба була у таких малих дітей.  

Кажете, що один тиждень пожив, так? 

Ага, ну отож воно називається якось, якась там хвороба, шо… чи младенчиська отак по-старому і ото вони від того померли дітки. 

А скажіть, будь-ласка, яке господарство було у ваших батьків? Що вони мали, корову, коні? 

Кінь був і корова була, ну коня украв бандіт один і затяг його у погріб, і там його зарізав, а корова була, папа взяв мій тай закував передні ноги желізним тим, ну замок такий желізним, скував передні ноги. Ми встали з утра глянили, двері откриті в сарай, а корова стоїть, того шо вона була сковані ноги передні, а якби не скував папа, то і корову украли б, бо коня украли ж і зарізали бандіти, а корова осталася жива. Ну отож була така страшена голодовка, тоді хліб не вродив, не було зерна, нічого, так ми ходили собирали і рагіз, може ви знаєте, такий ото ріс у болоті, а тоді із вишень листя, помню кидали його у молоко, корова ще була і доїлася, кидали у молоко це листя із вишень і ото ми таке їли. А тоді ще й у 47-му після войни була пошти голодовка. 

А давайте ми зараз з вами поговоримо про 32-33-ій, а потім про 46-47-ий, добре? 

Ну давайте. 

А скажіть, будь-ласка, ви кажете, що бандит украв коня, так в якому це році він вкрав коня, коли? 

Та це тоді ж у 33-му воно було. А тоді це ж голодовка була і вмер, кажу вмер, таке мелю, і здох бик такий здоровий, запрягався він колись може в той, не знаю, і здох і признав врач скотський, сибірська язва, і ми ж взяли оце, люди зібралися, ну мені тоді шесть год було, я мала, так моя мама ходила туди. Затягли ж того бика, дохлого вже, у нас там в Варварівці близько ліс коло села і там ярок був, і ото в ярок той притягли того бикаі люди зойшлися, ну голодні людочки, зойшлися, ну і розчленили його, тому ножка, тому кусочок кістки, ото отаке, і з’їли дохлого бика, оцього, що здох от сибірської язви. 

Так це уже було після голодовки, бо ви кажете, що вам було шість років? 

Да, да. 

Це уже був десь 34-35-ий? 

Помню, що це було у 33-му году, це я так считаю, може я неправильно і посчитала, бо кажу, що 6-ть год було.  

Але ви точно пам’ятаєте, що цього бика вони з’їли під час голоду? 

Да, да, в голодовку, він же ж здох, признав врач скотський, був там від санітарки Кирило Юхимович Велічко, і оце він признав йому, цьому бикові, сибірська язва, ну сказав цей врач, що одвезіть чи отнесіть його, там же недалеко ярок, ми жили коло лісу там в селі Варварівка. Ну і його, як же його, голодні люди, каже, що його можна їсти, розчленіть його там по кусочку, ну раз голодовка ні з чим не считалися, їли яке дохле, недохле, їсти ж хочеться. 

Це цей врач сказав, що можна їсти? 

Да, да, врач – Кирило Юхимович Велічко, такий він старенький дядько був уже і храмав на ногу, не знаю чого він храмав, так сказав, що його можна їсти, одтягніть його, каже, в ліс, ми прям коло лісу жили пошти отам у Варварівці,  і каже той порубайте, його можна їсти, порубайте там скільки кому достанеться, кісточка кому ото таке. І з’їли ми того бика дохлого, з’їли.  

А не було потім після того нікому погано, ніхто з людей не помер? 

Нє, нє, не чула нічого, ми ж його порубали на кісточки, кому шо припало і зварили ж, зварили його і варене їли оте, дохлятину оту. 

Це багато людей тоді його між собою розділило? 

Ну та нас було 48 дворів, я так точно не скажу стільки це у нас там у Варварівці було усих людей, ну на стіко там хватило розділили, тому кісточка, тому ножка, тому хвостик, ото таке, а віл був, він бик, здоровий, такий уже могли б його запрягати у ярмо, він би виповняв роботу, а він чого сь і здох, но тоже навєрно болячка така якась була, що він і здох, а ми його дохлого і з’їли. 

А ви знаєте як було звати цього бандита, який вкрав у вас коня? 

Велічко… знаю, як же його, Велічко та чи Микола, чи Іван оце, Велічко він фамілія… ну він такий був, моя сестричка робила в міліції тут у Дуванці, у МВД, та каже, як його уже обнаружили у Криму, оцього бандіта, так вона казала, що ми ж його шукали, вона в МВД робила, отут у Дуванці, і каже, що ми його всю жизнь шукали, а він опинився аж у Криму, а він же сам родився у Варварівці, там через дві хати там от мене, ото таке. Ми ж його боялися, він у нас ото і коня украв, та може кого із людей бив чи різав, хтозна. Бач ще що, в його ж тоже була мати, батько, у того бандіта, а він же держав пістолєт, та мати сиділа і пряла той коло вікна, його то не мати була, жінка його вже пряла, а самий менший хлопчик, Гришка його звать, сидів грався на кроваті і найшов же під подушками оцей же пістолєт оцього ж бандіта, він йому ж батько, бандіт отой, а він же маленький був оцей Гришка і поки грався отам на кроваті і найшов пістолєт і поки його крутив, поки крутив і як нажав там якусь кнопку, як бабахне, а мати сиділа пряла, ну ото прядка була така, нитки пряла, і він на неї настроїв оцей пістолєт, той пацан Гришка, і убив матір, прямо в висок.  

А коли це було, в якому році?  

Та ну, навєрно, тоді я вам точно не скажу, може у тім же 33-му, може… ну саме ото ж голодовка така була. 

В голодовку? 

Да, тоді ж як ми ото бика дохлого з’їли, ото таке було.  

А ви кажете цього бандита потім уже через роки, через роки знайшли в Криму, да? 

Угу. 

А він там тоже щось зробив? А в цього бандита разом із цим лікарем Величко було однакове прізвище, вони якісь родичі можливо чи просто однофамільці? 

Та в нього в цього бандіта був там рідний брат, ну він пішов на війну і не вернувся – Велічко Семен Григорович, кажиться Григорович, оце його рідний брат був і ото він той пішов… 

Виходить, що потім як украв він у вас цього коня, то його більше не бачили? 

Нє, нє, це вже ми почули, що він у Криму, так це там він одній дівчині писав пісьма чи дівчина, чи родичка вона , я не знаю, а вона, нє той, він отой же бандіт прислав пісьмо там якісь родичкі і каже, що я нахожуся в Криму, мені пише пісьма мій товариш і я нахожуся в Криму і так ми його більш не бачили, не знаю поки він жив той бандіт, не знаю. А сам родимий варварівський, ото де я родилася, а у Криму він, попав туди в Крим, видно банда його була. 

А не знаєте, що сталося з тим хлопчиком, він втік отой бандит, а чи забрав він свого сина чи ні? 

Оцього Гришу? 

Гришу, Гришу. 

Нє, я вже за нього не знаю, ну він же маленький був той Гришка, то не знаю, шо він… там їхня сім’я у нас через дві хати була, оце цього Гришки, цього бандіта і оця баба, шо мати їхня, що пряла біля вікна, оце ми там усі кучкою жили, близько одне коло одного. 

А в селі розкуркулювали в голодовку людей в 32-33-му? 

Та вроді ж розкуркулювали, ну там були одні наші люди, шо вони… була у них та машина та шо колоски молоти, пшеницю молотила і, як же воно, отож його через це признали вони куркулі і вислали їх аж в город Душанбе, у Середню Азію, оце ж цих діда і бабу, знаю дід Микита і баба Домаха, була його жінка Домахою звали, оце вони були Варварівські люди оці.  

А фамілія їхня? 

Вєлічкови, там ще його рідний брат був дід Семен, Семен Григорович, ну він же не знаю, де він дівся чи вмер, чи може забрали його на войну, це ж воно тоді вскорях, якось война началась в 42-ом году. А у цього діда Семена був ще брат, ну забрали його тоже на войну, він не вернувся, погибло багато тоді людей на войні. Я захватила ту войну і страшне.  

А в селі, скажіть, будь-ласка, в 32-33-му багато людей померло від голоду? 

Та я даже не помню, шоб з голоду… ну такі ж ото усю гадость їли, я ж кажу, то рогіз, то листя з вишень, ну шо тільки не їли, отаке усе. Тоді не врожай був, тоді пшениця не вродила, шо якось воно, ходили тоді наймали якусь таку комісію, шо ходили і лазили у сундуки, у людей брали, може у кого яке там зернечко було, люди ховали, а вони, оця комісія, ходили по селах, ну ото по хутору і в сундук залазили, де там яка квасоля була чи шо усе забирали, прямо якісь вредітєлі були чи я не знаю.  

А для чого вони це робили, не знаєте, для чого забирали зерно, квасолю? 

Для того, шо не хотіли йти в колхоз люди, це так мені казали старші люди, шо кажуть отож за те у їх позабирали і з сундуків і барахло, там не тільки зерна, не тільки квасолю, а усе. За те, шо не хотіли йти в колхоз, уже зганяли людей, шоб був колзох, а люди не хотіли.  

А ваші батьки пішли до колхозу? 

Мої робили, помню я, шо робили, то ж у нас була конячка і корова ще була і, так я помню, шо їздив папа, ну тож коняка була і бричка була така, так вони їздили десь отам до ліса і там колись чи пан жив, там печище було і в том печищі такий молочайний ріс, такий ну їли його люди, оце стеблину ту обломуєш і отак трем і їмо, прямо він солодкий був той молочай і ото на тім печищі у тім лісі, но нам так казали, шо там пан жив, прям отак там каміння, сміття разне, оце кажуть тут пан жив, а який пан я не знаю.  

А оця комісія, яка ходила з обшуками і забирала зерно, одяг, то вони забирали куди це? 

Хтозна, я за це не скажу куди вони забирали, а рилися і в сундуках, і де тільки не рилися, і той забирали, а куди забирали хтозна.  

А до вас приходила ця комісія? 

По-моєму, не помню, не було, до нас не рилися у сундук, потому шо нас було 5-ро чи 6-ро у мами дітей, а ми усі голодні були, там не було у сундуку нічого, порожній був. 

А може на цих людей казали активісти чи комуністи, на цих, що ходили в цій комісії? 

Ну хтозна, не знаю, хто їх назначав тих людей, їх, по моєму, хтось же назначав у комісію, наші вони, мужики, я тільки не знаю, бабів, по-моєму, не одної не було, а мужики ходили отож по хатам і отож рилися в сундуку у кого шо є забирали. 

А потім ви кажете, шо ці мужики це були свої, вони потім і далі жили в цьому селі, в Варварівці, нікуди не переїздили і в ті в кого вони забирали не ображалися на них за те, що вони в них забирали одяг в цих сімей? 

Ну вони, коєякі ж ці люди хотіли, хлопці два, кажуть, прийшли до нас додому, в мене був чоловік уже, Алєксєй Ніколаєвич Дьомінов, це я вже по чоловікові Дьомінова, і прийшли, ой шо ж я хотіла казать, до нас у хату і шукали по сундуках, а в нас же нема нічого, бєдность така була, шо голодні були. 

А до вас ви кажете, то до вас все таки приходили шукати? 

Та я не то шо не помню, кажу, шо там у сундуку не було нічого.  

Вам щось ваш чоловік розповідав про цих людей, шо до нього приходили?  

Та нє, в мене чоловік уже тоже тоді був, він 24-го году, а тоді він война началась і його забрали на войну, Дьомінова Алєксєя Ніколайовича, він із войни прийшов ранений, перебита рука в нього, на передовій все время був.  

А вас просто запитувала про цих людей, які приходили забирати, що з ними було потім після голодовки? І ви сказали, двоє хлопців, може хотіли якось їх провчити потім?  

Та ні просто, ніхто нікого не бив, ніхто, оце таке я помню, ну може тоже їх назначали тих хлопців, ну як у комісію, шоб вони лазили по сундуках і вони ходили по хатах і шукали, а в нас порожній сундук стояв, нічого не було, ми такі бєдні були, 5-ро дітей у мами були, так усі були голодні. А тоді вообщє той год, шо голодовка була, це 33-ій год, не вродила пшениця, нічого не вродило, зерна не було просто, таке воно… 

А хто казав, що не вродило? От ви кажете, що не вродила пшениця, ви пам’ятаєте, що не було урожаю чи вам хтось казав? 

Нє, розказували мої батьки, шо нема зерна ж, нічого нема, ну ото шукають по тому, може чи де, а його і в тих людей не було, ну де ж воно возьметься, якщо воно не вродило, не врожай же був. 

Але можливо воно і вродило, але ви кажете ходила та комісія і навіть забирала то зерно, люди чогось же ховали то зерно?  

Оце ж воно там, дорогенькі, було чи одноосібники були, так у коєяких людей була трошки нива, може у їх трохи і вродило, а вообщє казали мені, батьки розказували, шо не врожай, оце ми голодні , того шо не вродило поле, поле стояло чорне, самі бур’яни, нічого не вродило.  

А у вашого батька землі не було? 

Та нє, вроді ж була, оце називалися одноосібники, помню я, шо там коло ліса, був клаптик нашої землі, так там бакшу посадили, там були кавуни такі хороші, дині, ото я помню. 

Ну це вже пізніше? 

Пізніше, я була ще мала, ну годів 6-ть може було. Так ми ото бігали на бакшу, кавуни рвали, дині. А оце ж у ці года, шо бігали витягали з сундуків, були такі шо і рилися і витягали барахло, не тільки зерна у кого найдуть, а і одежу, і квасолю, ну все забирали, такі були чи активісти, чи як їх називали, ну комісія така була, шо бігали і лазили де у кого шо, даже і квасолю забирали. 

А не було такого, що потім ці активісти, які забирали одяг забирали, щоб вони потім в тому одягу ходили, можливо хтось із села казав, що оо це пішов той активіст, який в мене забрав ту куртку чи шапку? 

Нє, нє, такого не було, я не знаю, такого не було, щоб там на когось хтось нахвалявся, просто закочили і открили сундук, дивляться він пустий стоїть, ну шо там гема нічого, ми самі голодні, шо ж там буде. А може в кого які одноосібно жили, може в яких і було яке зернечко заховане хтозна. А вообщє не врожай був, не вродило тоді зерно, оце я помню, шо голодовка була, ми ж їли і рогіз, і разне листя, і разні бур’яни, і молочаї, ото таким питалися.  

А ви кажете, що жили біля лісу, да? 

Ага. 

Можливо ходили в ліс якісь ховрашки там були, якусь живність їли? 

Жолуді ми собирали, груші дикі були, дичка, ото бігали ми малишньою, малі були, а їсти ж хочеться і ото по лісу ходили шукали шось десь і з’їсти. 

А колоски не ходили на поле збирати? 

Ходили, тільки ж воно було чи при Сталіну, за це судили, ганяли, не давали собирать колоски, нє, не давали, так що той, там і колоски такі були щупленькі, а ми ж дітвора, може і бігали собирали ті колоски, я трошки не помню. 

Не пам’ятаєте чи збирали колоски? 

Ага, ага. Так воно ж і після войни, це у 47-му году, ну це ж война у 45-му кончилася, оця война, а тоже ж не врожай, самі бур’яни вродили, воно ж война, тєхніки немає, нема нічого, буряки копали наші мамки, буряки ото сіяли, копали так у ручну, не було ніякої машини, нічого, важко було лопатою копати, а ми ходили, дітьми були малими, ходили мамкам помагати буряки копать на поле. 

А чим тоді в 46-47-му харчувались, шо тоді їли? 

Ну це ж 46-ий і 47-ий, це ж воно уже після войни… 

Ну так, да, ота голодовка. Що ви пам’ятаєте про ту голодовку, яка була в 46-47-му? 

Ну хтозна, я таких не знаю, щоб пухли чи вмирали от голоду, а ото трошки помню, шо ходили ота комісія, ходили і лазили по сундуках, витягали там і барахло брали, і квасолю ту брали, ну все забирали в людей. А ми ж тоді ще малі були, бігали і все їли, разний бур’ян, оце таке. 

Це в 33-му? 

Ага. 

А в 46-47-му, тоді люди помирали з голоду? 

Та ну, не так то і помирали, ну тоже ж воно не врожай був, ну не знаю. Нам тоді, бач шо придумала, тоді нам давали, варили затірку, оце коло кузні, кузня була там і оце як обід і люди йдуть з кофєйніками, з мисками, получали оту затірку, ну колхоз чи колхоз такий був, шо трошки нам помагав, оце тоді по 10 кг муки давали, оце ж у цьому году 47-му. Тоді шо іще? Ще щось, а то у нас була хата така, вона не дуже велика і у нас сапожник шив, наймали нашу хату і шив він у нас обувь і ото за те, шо сапожник шив за це 10 кг нам давали муки, ото каждий місяць давали, оце ми їли в 47-му і 47-му.  

А в 32-33-му окрім тих кого розкуркулювали, шо їх висиляли, були ще люди, які або залишали свої домівки, або помирали, чи були пусті хати ще, окрім тих кого вислали? 

Ну я ото не знаю, оце ж наші сусіди, оці Дьомінови дід Микита і баба Домаха, я ж вам сказала, їх вислали у Душанбе як вроді куркулі, а в їх, чо вони були куркулі, машина була ота шо молоте колоски і отож може конячка була і бричка була, воно і називалися ці люди одноосібники і тоже так вроді чи не хотіли йти в колхоз, а їх ізганяли. Тоді уже почали казать, там коєякі мужики казали, шо давайте клопотать хай отдадуть нам, вони ж у нас забрали, у тих коня взяли, у тих бричку забрали, у тих корову відібрали, давайте требувать хай нам отдадуть та ніхто нічого не отдавав. Це людям так хотілося, шо раз забирали, то хай вони отдадуть нам у кого забирали, а ніхто нічого не отдавав.  

А ця хата ваших сусідів, вона була пуста? Там хтось потім жив? Когось туди посилили? Чи можливо контора там була? 

Була, була і контора якраз там протів нашого чуть не порога. Була контора біля нас близько.  

Це в цій хаті, де цього дєдушку з бабушкою висилили чи в іншій? 

Не так то і той, не так то і висилили через те, ну в общєм я не знаю чо їх висилили, ну отож висилили, що кажуть, що вони того куркулі, шо у їх машина є ота шо колоски молоти, а воно тоді, як воно началось, це ж тоді уже після війни 47-ий год, тоже ж воно не врожай був, мало родило зерна. Ми ходили попід скиртами віяли отож, ну скирта стоїть соломи і ми ото віяли, а там 5 зернин, а то земля сама і ото ми ту землю товкли в ступі із тією зерниною і пекли коржики. Мама я помню, пекла коржі, це уже було діло при нємцах, уже нємци заскочили до нас, оце уже в войну і брали, мама печуть оті коржі чорні з землі, а вони заскочать, голодні ж тоже нємци і хватають ото, прямо мама з печі витягає коржики кладе на стіл, а вони заскочуть, скілько їх, душ 5 нємцов і хватають із столу прямо гарячі оті коржі чорні, ну сама земля, ну таке воно і їли ото таке. А тоді ж вони, дивлюся я, стою, зайшло 2 нємца до нас, а в мене ж лежала сестричка Маруся, вона умирала вже, хворала, а вони зайшли, один нємець витяг із кармана отаку пилюлю, каже, що нате, дайте їй на язик, а вона вже нічого не ковтала, в неї сильна була температура, в неї воспалєніє льогких було і вона той, що ж я хотіла ще сказати, ааа тоді ж я дивлюся в вікно, а побігли нємци, 12 душ, отак отут 3 хаті остались, а там уже ліс. Ліс оце в Варварівці, а вони побігли, а 2 розвєдчики зайшло до нас в хату, наші, з автоматами рєбата, а я кажу: “Он нємци отой побігли.” А ці ж рєбата вони вооружоні, з автоматами: “Де?” А я кажу: “Та он, я у вікно побачила, побігли до лісу.” Ліс недалечку ж коло нас і вони сразу ж і побігли ці 2 розвєдчики наші з автоматами і взяли їх у плєн, то вони йшли нашу Варварівку палить, хоть і зайшли з краю і хотіли отой підпалювати, їх аж 12 душ йшло нємців і ото каждому по хаті, навєрно, було чи заданіє, чи чьорті. 

А оцю пилюльку, ви кажете, що вашій сестрі дали пилюльку? 

Та воно, ну така біленька, вроді як ото їх називають, забула як його називають оті пилюлі, вони і зараз є, вітаміни. 

Аскорбінка. 

Ага, аскорбінка, дивлюся ж витяг із кармана і отак вони рядок зі мною стояли два нємців коло кроваті, а один каже: “Гуд панінка.” Красіва була Маруся, гуд панінка, нате дайте їй той, а я дала їй і вона держить на язику, вже вона не ковтала, нічого і так вона і вмерла, сильне воспалєніє льогких було, тоді ж война йшла, нє це вже в 47-му году було, уже война кончилась, ну а всьо равно нічого не було, ніякого лєкарства, не врачів. 

А скажіть, будь-ласка, в 32-33-му чи ходили по вулиці, можливо, діти або люди якісь, які просили їсти? 

Нє, їсти не просили, я не помню, а ходили діжурили по хутору, помню, баби, по 2 душі, того шо разні лазили ж, чи бандіти, чи хтозна хто, шо діжурили баби, по 2 баба, а що ж з голими руками, берегли Варварівку, по очереді діжурили по хутору. 

У 32-му? 

Ага, нє, не в 32-му, це уже… 

Після війни? 

Да, це уже після войни, у 47-му чи 46-му, в оцім году. 

А скажіть, будь-ласка, в 32-33-му були в селі люди, які не голодували? 

Може оті і були, шо ходили, забирали в сундуку і квасолю, і все, оті не голодували, у тих, видно, було зерна чи чортішо у них було, ну вони прямо насильно витягали з сундука, сундук відкривають у кого там барахло якесь лежить, у кого можить якась квасоля там лежить усе забирали, це у 33-му чи якому це воно году. 

А шо вони робили з тими речами, які забирали? 

А чортішо, собі забирали, навєрно, собі, ота комісія, тоді ж там… 

А не було такого, шо були торги, десь ці речі можна було купити, що вони десь продавались, не було такого? Торгів не було? 

Нє, нє, нє, не продавали. А забирали все, я ж кажу, може хто у сундуку ту квасолю ховав, так вибирали і квасолю, і шо було. 

А хто їм такий наказ давав – ходити, забирати? 

Ну це ж воно, я уже не знаю чи це уже тоді при Сталіну було чи… не знаю хто їх посилав, хто їх… шо ходила така комісія, шо витягали із сундуків, даже квасолю витягали і не той, а нарошне забирали того, шо люди не хотіли йти в колхоз. Вроді це ж так казали, шо колхоз собирають, шоб ішли люди в колхоз, а вони, які багатші, там у їх була чи корова, чи коні, їм же жалко отдавать у колхоз, не хотіли отдавать і не хотіли йти в колхоз.  

А скажіть, ви декілька разів казали там прізвище оцих людей, який вислали у Душанбе у них теж було прізвище Величко? 

Велічко, да. 

Це виходить вони Велички, лікар Величко і оцей бандіт теж Величко був?  

Да, Велічко був. 

Це їх там багато цих Величків? 

Ага, ага. 

Вони між собою родичі були чи нє? 

Родичі, оце ж був Семен Григорович і був той Іван Григорович, оце рідні брати були Велічки, оце були вони, знаю, Велічків 2. Наше село було Варваровка 48 дворів, воно не величке і уже я робила дояркою, оце уже після войни, так ходили той, приїхав предсідатіль колхозу до нас у сарай і каже: “Дівчата, шукайте собі міста хто куди хто, куди виїжджайте, малі села будуть зносити.” А у нас 48 дворів у Варварівці, це ж вроді мале село.  

А були, можливо, люди, які сопротівлялися і не хотіли йти до колгоспу? 

Та були, багато, ото ж чого їх і той, розкуркулювали, оце ж, навєрно, не хотіли, а ці ж дід Микита і баба Домаха і їх вислали у Душанбе, город той в Середній Азії.  

А немає у Варварівці, там у вас в селі, можливо, місця де ховали людей, які помирали з голоду? 

Та я не знаю чи з голоду, ну гробки є і зараз вони, тільки уже заросли бур’яном, є гробки куди ховали людей померших. 

В голодовку? 

Ага. 

А де саме ті гробки, десь на старому кладовищі якомусь чи ні, чи вони взагалі не на території? 

Там вони пошти у нас у огороді, вони були те кладовище, тільки воно заросло бур’яном, там же ніхто не ухажував за тими гробиками, ніхто нічого, вже ж воно стільки годів пройшло. 

Але ви не знаєте чи там ховали саме людей, які померли в голод? 

Нє, таких я не знаю, умирали ну прям такі, у мене був папин братік, той самий старший, трактористом робив і він розбився на тракторі, так оце його помню ховали, вирізали йому звєзду желізну і на ці гробки отвезли машиною, музика духова грала, його оце… дядя Альоша він, Гриценко Алєксєй Михайлович. 

А ви не знаєте де поховані ваші цих два братики, які померли в 33-му? 

Ааа шо манюнькі? 

Да, да, да, які маленькі. 

Та воно, я ж кажу вам, шо заросло те кладбіще бур’янами, уже і не найдеш, а вони ж померли їм було всього по неділі, одну неділю воно прожило і якесь младенчиська така хвороба є і воно 1 неділю прожило і вмерло.  

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду