1. Дата запису: 30 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Малинки, Вінницького району, Вінницької області;
3. Хто записав: Сопронюк Тетяна;
4. Респондент: Севастьянова Галина Антонівна, 9 жовтня 1928 р.н., народилася в селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Добрий день. Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Галина.

А прізвище ім’я по батькові?

Прізвище – Галина Антоновна. Себастьянова. 28-го року в госінь. Осьо буде мені 93-и роки. На Івана Богослова. Осьо… Голя, через скільки це?

9-те жовтня

Оооо, 9-го жовтня.

А розкажіть, будь ласка, як звали Ваших батьків?

Як моїх батьків звали? Антон – батько, а мати – Марія.

А по-батькові їх пам’ятаєте?

Герасимовна – мати була, а батька Барток. Я знаю, якийсь Бартокович був.

А чим вони займалися?

Чим займалися?

Да, ну….

Мати, як нас було восьмеро я бура сама старша, нє-нє, нас було двоє тоді тіки. Брат і я. Батько робив на конюшні. Хліба йому завжди давали там на десіть чи на п’ять день буханець. То він його з’їсть, а нам і не приносив. Но я була старша, а брат на два роки був менший. То ми, а батько… а не було ж ні плитей, нічого не було. А тутого (показує вбік рукою) був городик і поле. Тут сіяли якісь баряки, копали рівчаки, і були таки коритечка – міляс наливали. Батьки прийшов з робити пішов набрав того мілясу… я вам розкажу, бо я ше помню. Набрав цього мілясу і взяв жому, попілу і пік коржі. І пік коржа. На землі не було нічого, ні печі… плитка якась була змурована, шо воно таке я помню. Розгорнув там той жар, запали поставив баняка і пік коржа на землі. А брат… а я підійшла й питаю «тату, шо Ви робити?», а він каже коржа пичу», а я кажу «з чого?» а він каже вибачайте «з гімна». А я кажу до нього «я їсти його не буду». А брат кричить «я буду їсти». А він не хоче дати, батько не хоче дати. А батько схопив ножа хтів зарізати, це мій батько. Так сильна, сильна голодовка була. Я не їла. Я не їла. Я не знаю як я вижила. Їла то коржа… а шо я їла, то не знаю шо їла. Бігала по дворі. Потом в нас була корова. Ростелилася корова вже було молоко, то я вип’ю кружку молока в день і… а брат… і шо я вам скажу. Голодували, мерли люди, волокли кіньми на цвинтар.

А хто волочив?

Ті шо жили. Я ж не волочила, бо я мала була. Оце така голодовка. Шо я вам розкажу за ню.

А Ви ходили на поле колоски збирати?

Це 47-ий рік був. Ше ж була одна голодовка. В 47-мім році була ше головка. Мене вже діти в 47-мій році не було вдома. Мене забрали вже на Донбас, я на Донбасі вже була. Мене забрали на стройку, там стройка була. В 47-мій році та стройка розлетілася і я зосталася одна в тому селі. Ходила, ходила не було де дітися. Два кінських доміки построїли в полі. І вже нема нікого, всі которі старші повтікали, а мій батько з фронту не прийшов.

Я, я не можу розказати, де я тільки не була, геть в тюрмі була.  

А це коли?

Коли? Зараз розкажу. Ця стройка розлетілася ходила, ходила це село Новопрага. І попала до якихось старих людей. Там було два хлопці. Я там була. Ця баба боялася, шо в неї ці два хлопці… в неї дівчат не було. Отправили мене, кажуть шо «шукай собі десь шось». Я йду вулицьою йду, не було ніде нічого їсти. Баряка гризла і то як на дорозі найду. В 47-мій році це така голодовка була. А я думал ви мене спитаєте за 33-тій рік. Як я йду, то якась хатинка стоїть. Як я заходю туди, то там одна Галя живе, дівчина їдна батьки тоже повмирали. І я там в неї була. То ми так, вона сама і я з нею, їсти нема шо. То як найдемо баряка, які вони були добрі. Вона гризне, я гризну. Не варили, а гризла так, діти. Це 47-ий рік був. Додому дороги я не знала, но там ше була із Павліки жінка, їхала в мене забрала. Я приїхала пішла в колгосп там на роботу. То там варили знаєте шо? Ловили звірки такі обдирали шкури і варили. Звірки я не знаю як вони звуться довгенькі такі. І варили такі супи з них. То я не ходила їсти, я не знаю як я вижила. Встидалася і гидувалася. Баряка де там сирого найду, погризла і лягаю спати. 33-ій рік я ше мала була, но я його помню як сьогодні.

А в 33-му ходили забирали їжу?

Ні-ні, ніхто не ходив. Забирали. А чого стала, дитино голодовка в 47-му році? Повитрясали геть, хто сховав, геть в піч хто встромив в гладущику цей… то геть і в гладущику повитрясали. Забрали, повикидували людей… без нічого цих українців, без нічого. В Росії ж не було Голодомору, а це ж на  Україні таке було.    

А мама де Ваша була в голодовку?

Вдома, вдома була.

Де вона працювала?

Мама моя ніде. Нас було багато вона ходила в колгосп. А до цього в голодовку я була мала мій брат малий. А до цього не ходили на роботу, а нє… ходили. Моя баба була поваром, то сипали я не знаю стільки в той котел, варили на полі котел стояв і варили їсти. То там їдна вода була, там не було шо їсти, де-не-де крупинка. То був дядько в мене, ноги попухли. Люди пухші були. Дуже страшне була ця голодовка. А 47-мий рік, то мені вже дуже а пам’ятку. Друга голодовка.

А в 33-му багато людей в селі померло?

Багато. Багато померло.

А когось можливо пам’ятаєте поіменно?

Батьків брат помер – Кость звався, Костя.

Він Скрицький, да?

Нє.

Яке в нього було прізвище?

В кого?

В цього Кості брата.

Це був брат, мабуть Скрицький був, бо це батьків брат був.

А сусідів може пам’ятаєте?

Сусідів?

Мггг.

Тут сусідів було дуже багато. Бачте, тут вже нема нікого.

А у вас були жорна?

Нє, не було тоді, то в 47 -му були жорна, а в 33-му році  не було жорен. І вмирали люди, помирали, но які там ті люди, я не знаю як мені кілько років було.

А ще скажіть, церква в 30-ті роки була в селі?

Була.

Працювала?

Да.

І не закривали її ні разу?

Не закривали. Потом вже як за цей… щось стало…церкву розібрали і зробили клуба.

А коли, пам’ятаєте?

Думаєте шо я вже знаю коли… но зробили клуба. Но я вже ходила, бачила як танцювали.

А в селі були куркулі?

Ні, рибочко їх розкуркулювали, не куркулів, а которі ходили в завод на роботу, то тих позабирали ні їден не вернувся. Дуже багато. Геть сем`ями вивозили голих дітей. Баби Голихи цієї педусівської… це ж вона десь сама старша, то втікла, а то забирали цих педісівських. Ні малинівський, жоден не повернувся.

А хто були ці куркулі, де вони працювали всі?

Десь на Сибірі. А я знаю, де їх куди повивозили тих куркулів. Ні їден не вернувся. Котрі ходили на завод усіх позабирали, які вони були куркулі? Всіх позабирали, нікого не покинули в селі. А хто їх забирав? Оце такі були куркулі.

А міняли тоді якісь речі на їжу?

А хто їх… де вона була та їжа та меблі. Не було нічого на соломі спали. В хатах на соломі, хатка маленька.

А де в селі хоронили людей, які померли з голоду?

На кладбищі отутого. Осьо ви їхали коло кладбища. Чи ви їхали тудою коло магазина? Осьо…

Ми з Малинок їхали. По трасі.

По трасі, Оля, то це із Шпичинець їхали?

Нє, з Малинок.

Ви їхали тудою поза село?

Мгг.

А осьо кладбище коло мене. То тут хоронили. На цьому кладбищі. Волочили кіньми. Конякою запрягали і відволікали, бо не було чим везти. То я мала була, то шо ж я…

То це там без трун хорони кажете? Оце так всіх разом скидали, да?

Чи копали труну, чи в ями скидали… я ж мала була не ходила на цвинтар. Но знаю шо сюди на цвинтер на кладбище…

1. Дата запису: 30 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Побідаш Володимир Васильович, 1926 р.н., народився в селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Побідиш Володимир Васильович.

Коли Ви народилися?

26-го року. Десь в одинадцятому місяці.

А число?

Ой, а я шо знаю…

А де Ви народилися?

В селі Морозівці.

Тут проживали?

Погоджується хитаючи головою.

А батьків як звали?

Володимир Васильович,той Якович.

Василь

Василь Якович,так?

Так.

А мама?

Феодосія,не знаю по батькові.

Феодосія?

Погоджується хитаючи головою.

А брати,сестри у Вас були?

Нема.

Ну,але були,так?

Да.

А хто у Вас був?

Ну була Софія,Люба. Більше нема.

Дві сестри у вас було. Вони старші були чи менші?

Одна менша,одна старша.

А чим Ваші батьки займалися?

Ну тако хазяйством. Як обачно колгоспник,робив в колгоспі. Під кінець тракторістом був. Тай така робота.

А до колгоспу?

Махає заперечно головою.

До колгоспу я не в курсі діла.

Ви пам’ятаєте вже як батьки працювали в колгоспі,так?

Та,після 30-го року начали колгоспи.

Батьки працювали в колгоспі,а Ви з ким сиділи?Хто Вас доглядав, коли батьки працювали?

Була бабушка, во, батькова мати.

А як її звали?

Феодосія.

А батькам за роботу в  колгоспі щось давали?

Ну на тузені коли там шо попадало,не знаю.

А в селі були куркулі?

Вже в то время як я тут, як я вже жив,то їх уже вислали. Десь в Сибірі були.

А багато вислали? Скільки сімей?

Я так помню, то це три сині були, вислали. То ми були в майдані тут з цеї сторони, а з теї сторони ті десь на Владівостоці були, не знаю де.

А майдан це частина села, чи як?

Це збирали таких малих дітей, шоб їх там покормили і на цьому конець.

Це коли батьки працюють у колгоспі, то ви ходили у майдан,так?

Мати вже в 30-му році померла, а батька в 30-му році забрали в тюрму за поганий посів. Пощитали вредітілім, дали вищу мєру наказанія через розстрел. Послє того в 36-му році вийшов указ ягоди  замінити вищі міри наказанія через…. 10-ти годам. То в 36-му році батько вернувся вже додому

То батько вернувся в 36-му?

Да

А мама в 30-му померла від чого?

Не знаю.

Хворіла, мабуть?

Вона зовсім жила у свеї матері, меї бабусі, а ми вже із батьковою матір’ю жили тут.

А батько в колгоспі ким працював, шо його засудили за вредітільство?

Він був полеводом тай поганий ісход був, то судили весь актів: бригадірів, голову колгоспу, голову сільської ради підшили вредітільство і всіх засудили  вишої мєри наказанія.

А скільки це людей засудили?

Три бригадіри чи.. Та було шось багато, бо з цеї сторони один дядько ше в Бердичеві помер, а ті чотирьох вернулися додому, ооо, от були вже це наказанія.

А голова колгоспу вернувся?

Він був не з нашого села,то я не знаю де він.

І коли батька засудили Ви залишилися з бабусею?

Бабуся тоді все время я був у майдані, збирали таких дітей, о, у куркульську хату і там соломи настелили, і там ми спали,куліш варили та й їли.

І Ви там ночували, і додому не ходили вже?

Нє.

А скільки дітей було там?

Це не регулярно то приходили, і ше приходили баби, то могли забрати дітей на ніч додому, а на день приводили сюди. І таке було.

Сестри Ваші теж там були?

Нє. Одна старша, то вона, старша від мене, то вона була з бабушкою, а цих малих забирали в майдан.

А хто Вам їсти варив?

А там був повар, в тому…

З колгоспу, так?

Да. Получали вони шось там, то варили там на місці.

То там нормально в цьому майдані було чи погано годували?

Ну як коли. Бувало всяко. Сто грам хліба давали і куліш який попав чи з ячменю,чи з гороху. Тій таке було.

То Ви голодомор пережили в цьому майдані? 32-33-й там були?

Временно було всяко.

А в селі багато людей померло?Багато було пухлих?Як Ви пам’ятаєте?

Хто його знає як, шо. Діло в тому шо як умерла, то там є ж брегадіри, то він ходить загадувати допустім на роботу, а в тій хаті вже є хтось помер, тій беруть, є їздовий там прижають підводи забирають, тай везуть на кладбище. Було одного разу  одна це була звалася та тітка Зонька, о, така в’яла, шо ну  на роботу не ходила, приїхали вже тут машина на цій підводі, ну й ту тітку кладуть і повезли на кладовище. Там перекинули з воза вона впала, сидить туди, а рядом з кладовиськом у рові варили людям, ну, казали, куліш. Ну і вона почула, шо там ворушаться, начали в котьолки давати цей суп, о, вона шось там погукала, прийшли, забрали її, покормили, ну ожила вона, та баба. Ше після того жила вона тут радом в Сервастинцях, ше хлопець був. Народила. О, тай таке було. Хто за єврей там… 

А цей куліш варили, це при колгоспі чи як?

Да. Колгосп виписував продукти, тай вони получають там у поле і вари.

А Ви кажете підводою везли на цвинтар і цю жінку забрали,а ховали як людей?

Не всікда було одинаково. А то було викопали кагат та возят тай скидають. Не каждий міг викопати. Було таке шо один дядько вдома діти померли, то він взяв викопав в садку ямку тай похоронив всіх. І таке було.

То Ви не знаєте скільки приблизно людей в селі Вашому померло?

Не знаю це. Така статистика може бути в сільській раді.

А після Голодомору були пусті хати?

Були, а де ж вони ділись,то оставалися то хто був, остався то їх ламали,палили бо не було з чим,без нічого остались.

А Ви з дітьми не бігали на поле колоски збирати?

Нє, не пускали. Там ми були коло кладовиська цей куркульський дом остався,то було ходити ну так метрів з восімсят, нє нікуди, туто сідай і сиди, а покормили вранці,в обід. Суп був,таке було.

Так ці діти, шо були в майдан ходили, то вони не були пухлі, вони мали трішки їжі  і нормально було?

Було всяко.

А було так, шо помирали діти?

Важкий видих.

З тих дітей, шо з Вами були?

Було таке,але…

То батько повернувся і забрав Вас,так?

Да.

В 36-му?

Ствердно киває головою.

І Ваших сестер забрав?

Сестра менша в майдані померла, а старша була.

А ця, шо померла, як її звали?

Люба.

Люба?Це вона була менша Вас? Скільки їй десь було років?

Да.

Десь чотири,чи скільки років?

Да, десь так. Вона в меншому майдані. Дєский майдан був, то вона там була, а я був у старших.

А Ви потім жили в своїй хаті із батьком?

Да.

Вашу хату ніхто не забрав, чи там бабуся жила?

Нє. Ніхто. Та хто мав брати? Не було кому брати.

А під час Голодомору,може Ви знаєте, були активісти,які ходили по дворах,забирали їжу,обшукували?

Були.

А до вас приходили?

Я тоді вже з бабушкою був, то ну вони канєшно приходять шукали зерна, о, а де ж те зерно було?Не було. Не було шо брати, а ні то треба було ходити,бо їм було указанія.

То у Вас шось забрали, якщо не було зерна, може шось інше?

Нє, в нас не було нічого.

Але вони обшукали все подивились чи є, чи нема?

Шо брати, шо прийти і подивитися, шо в хаті голо, стіл розкритий, піл розкритий, бо нема все перемінювали, хто заміжніший був, о, то прийшов подивився там скатерт така каже: «Я тобі дам там кружку якоїсь крупи». Тій всьо, тай воно все стало голе кругом.

Ви виносили з дому ці речі і міняли на їжу?

Да.

Так,а в кого Ви це міняли?

Хто був заможніший.

В селі?

Да.

А були такі,що мали зерно,що не голодували?

Не помню я таких. Ті хто був заможніший ті повтікали аж далеко далеко. Були на Владівостоці, були в Белград там ховалися, в Сибірі. Вопшем було харашо.

А батько потім пішов в колгосп працювати?

Да. А де ж не піде,працювати нема, як жити. Хоть тоді давали по сто грам на цілий день.

Скажіть,а батько розповідав про те як він був у в’язниці?

Ааа.

В якому місці він сидів?

Я точно не знаю де.

Не казав такого, да?

Якась Кунгур гора в Сібірі,а  точно, я кажу, який там мєсность, не в курсі.

Тобто його відправили аж в Сибір?

Да.

А Ви знаєте хто був головою колгоспу під час голодомору?

Був не з нашого району Талалай Дубина, а не помню як, фамілія Дубина, а як звали не знаю,о.

Він довго був головою?

Я шось не помню, бо тоді я з цеї сторони забрали мене в цю сторону, в Майдан,то я вже не знав,о.

А церква була в селі?

Була,но там був склад зерно там був,бо наших з майдану брали туди,вроді, сторожувати.

Дітей брали?

Да.

Ці, шо старші?

Вже я був там, якись в куточку мішка простелили тай ми там сиділи,було нас п’яток. Прийшли дали більше супу, тай за роботу.

А в колгосп не ходили діти, шось там допомагати, збирати картоплю із Майдану?

То ходили,котрі були старші,то десь їх брали, а ми менші нікуди не ходили. А тоді вже розбили по старші і менші,ті там були,то ми не знали куди їх брали, шо їм робили, а наше діло було сидіти тут,о.

А в якому році Ви пішли в перший клас?

Це я, я вже не помню, коли це як було, в якому воно році було, о, но вже мене з Майдану забирали,то я вже був біля баби, о, та не помню.

Це вже в 36-му,чи,коли батько вернувся?

Да, да.

А після війни, в 46-47-му році, люди голодували тут?

Мене тут не було, бо я був вже….

В армії були, та?

Да.

А в якому році Вас забрали?

В 45-му.

А потім повернулися в село після армії?

Да. В 54-му році прийшов.

І батько тут далі жив, так, тоже в цьому селі?

Батько помер.

А в якому році?

То вже… Я не помню в якому, но це вже давним давно.

Це коли Ви в армії були, да?

Да.

А було таке, шо під час Голодомору люди там брали м’ясо із там дохлих коней, корів таку дохлятину їли, не знаєте такого?

Нє-нє, не знаю, де його, де його таке було найти, як його не було.

А хто….

В колгоспі були коні, якесь слабість сап було. Пооблазили вони, без шерсті були. Не було чим, це ж  їх у людей забрали, о, а в колгоспі кормити не було чим, вони паршиво себе почували. Ну тай, та це шо так весь той актів засудили, шо не було чим обробляти, не було зробити, тай так воно получилось.

А люди взагалі хотіли йти в колгосп?

Ну як в колгоспі давати вже сто грам хліба і суп як на роботу підеш,то і за то йшли.

Добре, дякую Вам, шо розказали.

1. Дата запису: 2 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Новопетрівка, Магдалинівського району, Дніпропетровської області;
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Пелих Ксенія Панасівна, 12 квітня 1925 року, народилася в селі Шевське, Магдалинівського району, Дніпропетровської області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у село Шевське, Магдалинівського району, Дніпропетровської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь-ласка. Як вас звати?

Пелих Ксєнія Панасовна ж. Це ж було по-руському. 

Якого року народження ви?

1925-го, 12 апреля. 

А де ви народилися?

В селі Шевське.

Це також Магдалинівського району?

Ну я не знаю тоді як хто називалось, чи Волось чи як, ну вообщим не знаю, ну да району, Магдалинівського району. 

А розкажіть, будь-ласка, про своїх батьків, маму, тата. Як їх було звати?

Батька було звати Пели… Лимяр Фанасій… Панас, ну його Фанасійом звали, Панасом ніхто не звав. Микитович. Народився він 1884-го чи якого, отак. А мама моя, дєвіча фамілія Кирийчук Оляна Ягоровна, народилася 1901-го года. 

А батьки ваші пішли до колгоспу, вступали в колгосп?

Аякже ж, заставляли, куда дінешся, вступили в колгосп, та робили в колхозі, у якому… ну вобщим в 33-34-ті чи який забрали корову як організовувся оце колхоз, забрали корову, забрали коняку в колхоз, кормить там не було чим його, того виздихало все. Отакої, плакали ми всі, сім’я вся, да. Бабушка була, батькова мати, умерла в 33-му. ЇЇ сестра була батька, тоже умерла в 33-му.

А як було звати бабушку і якого року народження вона була?

Ой, я не знаю якого, звали Пріска її, а якого року народження я не знаю.

А фамілія яка була в неї?

Не знаю.

По-батькові також не знаєте?

Тоже не знаю.

А сестру її?

А сестру, то батькова сестра була, Лимяр Марія Микитовна, а родилася коли вона, вона молодша від батька.

А ви бачили пухлих людей у селі?

А чо ж я не бачила! Я сама пухла ходила, у мене такі ноги були і такий живот. Буває сосєдка прийде: “опришків наїлася, який живіт”. Да, пухлі були. 

А у селі в 32-33-му помирали люди?

Аякже ж, помирали, страшко помирали, йде-йде, впав человєк і лежить. Ну були такі, що підбирали, хоронили, копали ями на кладбіщі общому, в селі Шевському ховали, да. 

А що ви їли в 32-33-му роках?

Людино добра, шо попало, верба начинається, кашку вот ету їли. Підростає, ето самоє, бур’ян, якийсь бур’ян всякий їли, какиш особино, бур’ян такий – какиш, я і щас як побачу їм. А внуки приїхали: “Бабушка, умрьош-умрьош”. А я говорю: “Та бабушка вижила етім”. Та кашка начинається на вербах, тоді начинається отой какиш, тоді у садки, садки тоді були вишневі великі, ото косточки собирали, били, тай ті косточки їли. А уже як начнеться вот ето абрикоси, вот такі началися, уже їх об’їдали, ніколи не бачили спілими тих абрикос, все, всю траву їли. Шпориш сушили, м’яли, туди добавляли голяки оці з качанів, товкли в ступах, сіяли, добавляли, пекли отакі, їли. Отаке їли, тоді я не знаю, щоб ми просили їсти, як то понімали, шо нема чого їсти. Нема! Хоть шаром покати! 

А до вас приходили додому якісь люди? От ви кажете, забрали коняку, корову. Хто це забрав?

Ну я знаю, були уполномочені які-то, була тоді ж власть яка-то і забирали…

А як так стало, шо вам не було шо їсти? Як так сталось? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Потому шо викачували весь хлєб, забирали, приїжджали забирали даже от то в вузличках насіння було і насіння забирали. Да! От так строїли совєтську власть.

А вони пояснювали для чого саме вони це забирають? Просто так зайшли до вас у подвір’я і почали робити обшуки?

Ну отак же і було, хто спрашував. Приїжали, нада викачка хлєба, нада государству хлєб. А шо ми. Приїхали, забрали і поїхали. Кого спрашували! Хто кого спрашував! Щас як стану розказувать, то: “Ооо, а шо ви не могли їх кочергою та…”. Ага! Погониш. Це щас стали як то люди болєє мєніє розв’язані, а тоді, боже сохрани, боялися, не дай бог, як боялися, потому шо ні за шо забрали і на Соловки казали, на Соловки отправляли у Сибірь. Я с тобою чото поругалась, пішла сказала, прийшли тебе ночою забрали і повезли, куда, шо, ніхто не знає, на Соловки, сказали на Соловки і всьо, а де ті Соловки,  шо за Соловки. 

Тобто чинити опір тій владі не можна було?

А шо ж чинити, хто чинитиме, люди були темні, люди були богомольні, боялися всього, гріха боялися. От, а такі ж тай робили, приїжджали і, як їх називали, я забула як… комнизамужні чи як, шо ото приїжджали, комсомольці казали на них, приїжджали і ото забирали ету. Не комсомольці, як то по-другому називали.

Активісти, можливо? Активісти?

Да, да.

А ви ніколи не чули, можливо, казали, що люди робили повстання? Жіночі повстання або чоловічі? Не було такого?

Та нє, куди там, такого не було, ніякого постання не було, бо люди, я ж кажу, шо були темні, боялися всього і гріха боялися, та хто виступе там проти якогось чиновника. Ти што! Я ж говорю, зразу на Соловки забирали і всьо, куда забрали, хто, куда дєли, хтозна куда дєли. Уже вот ето послє войни з села, не помню хто то там, чи присилав письмо, чи шо, шо живой і не знають, як тут война була ото тут в 41-му, не знають, шо була война на Україні. Да, ото поотправляли туда, в Сибірь. 

Можливо було у батьків золото або срібло?

Ооой, де воно було, де воно було, були тряпки, то покривала, придане мамине було, то рушники, то простені. Міняли за стакан муки у кого було зерно, ходили люди по других селах і міняли ото, за два стакани віддавали простінь, покривало, всьо за два стакани муки. А ото крупу принесуть і ото зварять такий  казан, укинуть отой стакан, друг друга не догонить, і всьо, і ото їдім ложками.

Ваша мама також ходила?

Міняла ходила, ходила міняла шото, всьо шо було, платки, покривала там, ну шо придане матері давали і вона все носила міняла.

А куди саме ходила міняти?

Ну по других селах, по других селах, ну були, може, хто зажиточніше у селі жив, так як і щас і зажиточний є, і бєдний, так і тоді було.

А мама все тоді обміняла, нічого не залишилося ?

Нє.

Ні сорочки ніякої, ні рушника?

А отам десь скатєрьть була, є, єсть пам’ять.

Це вона одна залишилась? Мама її не обміняла чи яким чином вона залишилась?

Ну то залишилася одна, ніхто не захотів міняти.

Мама також її з собою брала, щоб поміняти, но не поміняла?

Да, да. Це скоко лєт, боже мой, скоко лєт тій простені чи тому…

А до школи тоді ходили в 32-33-му?

Ходили, ходили в школу, ходили.

А їсти там давали?

Нє, ніхто не давав, ніхто не давав, то уже не знаю в якому годі, так ото раз у день варили фасолю, квасолений суп і ото приходили, казали, шоб приходили, ну короче бєдним і кормили, ото раз у день суп квасолений і кормили, ото раз у день суп квасолений, без хлєба, без нічого, ото з своєю мисочкою йдеш, вони насиплять, сядеш поїси і назад ідеш додому. Да, кормили, це уже в 34-ий… ну ото такі годи, да.

А в колгоспі батькам не давали їсти?

Нє, так воно робота така була, яка робота!? Хто ходив, як люди пухлі, голодні і на роботу ніхто не ходив. Тоді робота, яка робота! Растягали худобу, худобу нічим кормить, худоба виздихала, а шо робить, ніякої роботи не було. Там то сторожі були, шо сторожили, комора була колхозна.

А ви кажете, були комори і були сторожі, а що в цих коморах сторожили?

Комора була, ну там сарайчик такий, ну ото там може лежало який клунок муки чи чого там для начальства.

А колоски на поле ходили збирати?

Колоски? В школу як ходили, це ходили колоски збирали. А колоски ходили різали, жито як уже начне воно таке, так ходили крали, різали в колхозі колоски ті, сушили, м’яли і варили суп, тоді вже люди пішли уже як жито начало поспівати, тоді уже пішли люди жить, начали різать колоски, сушить, обминать  і варить суп такий з жита.

А дозволялося ходити за цими колосками?

Та боже, хто дозволяв, хто дозволяв!? Крали, нишком ходили.

А якщо зловлять, то що було за те, що зловлять?

То одправляли на Соловки, одправляли на Соловки.

І дітей також відправляли?

А шо, яка разніца.

Тільки відправляли, судити не судили в селі, ні?

Та що судити, що ж судити, ну посудять, а то тобі і суд був, шо одправляли їх.

А дідуся, бабусю вашу не розкуркулювали?

Вони бідні були. Дідусь умер до етого, а бабуся ото під 33-ій умерла. А дідусь умер у 24-му годі.

А як ви думаєте оце голодовку, Голодомор

А як ви думаєте оце голодовку, Голодомор для чого взагалі його зробили? Це було природне чи штучне явище?

Штучне, конєшно штучне, у людей же були запаси які-то, а приїжджали, забирали до зернини, строїли комунізм чи шо вони… як воно називалося тоді…

І ви кажете, що люди доносили один на одного? Були доноси?

Донощики були, ооо донощиків було більше чим нада. Доніс, ночою приїхав чорний ворон, забрав і куда повезли, хтозна куда. Забрали з концами, не доб’єшся ні в кого правди.

А приходили от в селі люди, були ж такі люди, які в селі не голодували?

Та мало таких було. Були, ну як, ну було у них там зварити чи суп, чи шо, було зерно якесь, тоже хліба не пекли, бо не було з чого пекти, ото так варили такі кашки і всьо. Були, у кого корову не взяли, та ото молоко було, то люди і виживали хто такі багачі були. Корови, десь вигнали їх, пропав, пан пропав, хоть так заберуть, хоть так, ну корова піде в степ походе, походе, а потом додому йде. І то на село, наверно, дві чи три, чи скіко коров було.

А ці люди, які мали корову, мали молоко вони ділилися з іншими, ті хто не мав нічого?

Аякже ж, давали, давали, тільки… п’ять стаканів молока за пуд зерна. Скіке це пуд? Пуд.

Тобто це був обмін?

Да.

Обмінювали зерно на молоко?

Да, да, да. По врожаю отдаси. От.

Тобто це можна було не відразу, а коли в тебе буде, тоді повернеш?

Да, да, да, да, да. Не відразу, бо сразу де ж ти його возьмеш як ще воно в полі зерно те. Тоді в основном жито сіяли, жито.

А приходили, можливо, до вас хтось їсти просити? Не бачили? Діти може ходили?

Просило багато, ходять багато: “Дайте кусочок хлєба”. Та де ж ми тобі возьмем той кусочок хлєба. Стоїть плаче, та нема, ми самі без хлєба сидимо. Із далєка чи може вони тільки казалися із далєка, такі невеликі, ну та такі як і ми були. Приходили просили, да. Просящих було багато. А як ще так у нас коє чого було, приходять просять, на ноч просяться переночувати, та тепер не пусте, а тоді було, соломи внесли в хату ряску, довготкане рядно кинули, та заходьте ночуйте, пускали на ніч.

І особисто у вас також ночували?

Ночували, так в усіх до кого прийде проситься та заходь куда ж тебе дівать, заходь. Солома серед хати, кроваті уже які там кроваті були, поли були, доски, доски і всьо. Приїжджали, чи з району, чи відкіля приїжджали, свої не ходили, свої тільки  показували де хто живе. От написали заяву, шо у того є, приїхали не з нашого села, з другого, з Волості казали, з Волості приїхали і ходили ото тими піками ширяли шукали де хліб закопаний. Бували таке, шо відкапували в людей і забирали, но у нас не було чого закапувати.

Ваш тато ніде не закопував?

Нє, так не було чого закапувать, не було чого.

А по сусідстві можливо у когось?

І сусіди ж так жили тоже. Тоже і сусіди так жили. Раньше люди як то дружніші були, ну були не без стукачів, а як то шо друже, сусід до сусіда як виходний це, празники собираються, сидять там шо то балакають, розсуждають, а щас же цього немає, щас як випивки немає, чо я йтиму до…

А були такі люди, які в 32-33-му хотіли виїхати з села, щоб десь, не знаю, можливо, у місто або десь втекти кудись?

Куда хоч, на всі чотири сторони, ніхто не держав нікого, паспортів не було, нічого не було , нічого. На всі чотири сторони ходили люди, шукали де лучше. Були, ніякої задержки, ніхто не держав.

А не чули ви про випадки людоїдства?

Ну так говорили, ну хтозна. Говорять, там піймали, ото це було. Нас батьки говорять: “Далеко не ходіть, далеко не ходіть”. Ну в селі нашому я не чула чи було таке чи ні, но так ото знаєте по других селах говорять: “Отам у тому селі або в тому селі”. Отак, а так не знаю.

А була болєзнь малярія, у школу прийдемо, а пєчки топили ж раньше соломою, а ото під солою як полягаєм як начинається малярія, як начинає трусить, холодно, ми під соломою полягаємо покота всі, перетрусе нас малярія, виспимося, встаємо і йдемо додому.

А коли це було?

Та це в 33-ій, 32-ий годи, у школу я ходила, не знаю в який, в третій клас чи в четвертий, ото такоє.

А були в селі люди в кого забирали житло? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Це куркулі, куркульські дома були хороші і ото розкуркулювали і забирали. Посиляли чи голова чи як вони там називалися, еті старшини села. Давали тим хороші хати, отой і забирали в куркулів.

А хто такі куркулі? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Ну хто куркулі?! Держав дві конячки і дві корови, там ще шото, оце був куркуль. Ооо у нього пара коней і дві корови – куркуль, всьо. Ото такі були куркулі. Та коняка… тепер які куркулі, на яких машинах їздять, скіки лошадіних сил! А тоді дві лошадинки було, дві конячинки було і куркуль був.

А скажіть, а оце шо голова колгоспу, оці люди вони теж голодували в 32-33-ій рік? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Ну вони ж були при власті, то вони  чо вони голодували, жирно не було, но всеодно не голодували, у них у руках все було, власть.

Це місцеві були люди? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Га?

Це були місцеві люди? Місцеві це були? Місцеві? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Да, місцеві, не місцеві не дуже, це говорили з районів приїхав, з районів і місцеві тоже були.

А багато людей померло? (ред. – говорить чоловік на фоні).

Багато, багато померло.

А як хоронили цих померлих? (ред. – говорить чоловік на фоні).

В ряднину завернули, яму викопали, положили, засипали і всьо. А хоронили, хто хоронив, піп та дяк, хто був здоровіший – копали яму і возили. Коняка була, спеціальна коняка була і бричка, шо возили туди, на кладбіще возили, кидали, закидали і всьо.

Що люди казали там, до колективізації краще жили люди чи гірше? Шо казали? От коли можна було тримати щось своє. (ред. – говорить чоловік на фоні).

Ааа, тоді при… Сталипін який то був, Сталипін, ото говорять при Сталипіну жили люди. А хто це такий був, царь чи хто, вобщим не знаю хто, от все люди говорили: “От Сталипін був, от Сталипін був, при ньому жили”.

Ну він землю… реформа земельна, можна було купити землю. (ред. – говорить чоловік на фоні).

Да, да, да, да, люди ж тоді купляли, боже, все збували, а землю купляли. Як то на діл давали, на двір, а потім ще люди підкуповували, в кого там ізлишки були чи як, хто продава, нк не знаю.  Ми не продавали, наші, мої батьки і не купляли, ото скіке було, скіке і було.

А потім забрали всю землю? (ред. – говорить чоловік на фоні).

А потом же ж забрали, колхоз став – забрали. Забрали, сначала було хто скіке мог, як по старинкі була межа, а потом начали обрізать, по 60 соток, всьо на колхоз, 60 соток прописали плугом всьо… В общим нема чого згадати.

А були люди, які не хотіли віддавати землю? (ред. – говорить чоловік на фоні).

А хто їх спрашував, а хто їх спрашував, забрали. У колхоз не хотіли йти, ото не хотіли в колхоз іти, виганяли з хат, у селі одного вигнали, він викопав землянку і жив у землянці. Багато… не багато, але були такі, які в колхоз не хотіли йти, ну їм нічого не давали, ні землі, нічого, вони ото так, то там поробе – заплятять, то там поробе –  заплатять і жив.

А не знаєте як було звати отого чоловіка, який жив у землянці?

Ой, його уже давним-давно нема, Костя, Костя його звали.

А фамілія?

Хмара, Хмара, Хмара Костя. Жив у землянці. З хати вигнали, він викопав землянку і жив у землянці.

А кого в його хату поселили, не знаєте?

Не знаю, не знаю. Приїжджали ж, я не знаю з районів чи відкіля приїжджали, ото ж були начальство, то головою, то ногами, то ким там були, їм давали хати. 

1. Місце запису: село Долинське, Запорізького району, Запорізької області;
2. Дата запису: 5 серпня 2021 року;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Сакунова Ольга Павлівна, 1919 р.н.;
5. Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Дудчани, Нововоронцовського району, Херсонської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Півжирним – репліки Коцур Юлії Олексіївни.

Курсивом – репліки дочки свідка.

Без виділень – репліки респондента.

Як Вас звати? Ім’я ваше ім’я?

Нічо твоїх слів не пойму. Ото крик чую, але нічого не розберу. Така старість.

Скажи як тебе звуть? Що ти Сакунова Ольга Павілівна, якого году. Скажи, що ти Сакунова Ольга Павлівна, 19-го году родилася.

Голодовку, голодовку повниш?

Голодовку? Я тоді дєвочки була мала не помню. В мене брат вмер Шура от голоду тоді. Сійчас… не розбираю того, хто шо каже. Тільки чую, а нічого не мойму. З голоду… да було таке время шо був голод, було. Шура вмер мій брат от голоду. Молодий був і вмер. Ото такі годи були, а тепер не так.

А Шура якого року народження був?

А Шура менший за тебе був?

Шура?

Да, Шура якого году був?

Менший був, я 19-го, а Шура 21-го. Він менший. Помер із голоду в 33-му. Ото таке було.

 

1. Дата запису: 21 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Погребище Друге, Вінницького району, Вінницької області;
3. Записувала: Вигодованець Ольга;
4. Респондент: Коваль Домініка Василівна, 23 січня 1923 року, народилася в селі Булаї, Погребищенського району, Вінницької області
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Булаї, Погребищенського району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, як вас звати? 

Жура Домка Василівна, 1923 року день народження. 23 січня. 

Зараз фамілія Коваль.

Ну й це вже по чоловікові. Фамілія Коваль. А я, виходить, ше голодовка була, ше я була мала. Було мені 8 чи 9 років. О. Ну як голодували люди. Голодували. О. Позабирали, в людей забирали.. Худобу забирали. Всьо. Хліб забирали. Не давали людям їсти! Через то, шо люди не хотіли йти в коліктівізацію. То це забирали хліб, шо будуть люди голодні, і будуть іти в коліктівізацію. О. То було.. де в яких людей. Нє, всі люди голодували. Ну… подчіньоні то жили. В кого була картошка, був хліб. А такі бідняки, як ми… Шо скарбовики… Шо це в совхозах робили… Батько робив коло жиліза. Жилізо буде гризти? Не буде. О. А поле було таке, шо… вопшем бідували. О. Люди. О. Мерли. Ну їли. Шо їли? Те, шо заробляли – те їли. Ходили на бураки. Мене мати брала з собою на бураки. Побачила, шо вона може справитися, черядка полоти. Та шоб давали цей пайок мені. Стакан муки, чи стакан круп. Жом сухий. Як знаєте, який жом сухий. О. Мис. Ой, Боже. По дереві лазили, листя рвали, сушили, мняли. Це такі харчі були. Люди добрі. О. А так, шо я можу ше сказати ше. Полову гречану в жорнах терли. Пекли чуреки. Будем казати чуреки, бо ви ж не знаєте, шо воно таке. Такі бліни пекли. О. Там жиж цей пайок давали, то хто ходив на роботу – тио получав цей пайок. Такий. А так, шо було. А після вже стали трохи.. ой… Жнива. Вже по жнивах. О. Ходили колосочки збирали. Мняли. Терли. О. Шоб уже трохи очапуватися до зими. О. А так, шо я можу сказати. Я.. В мене.. В нас.. В нашій сім’ї… Сім’я була – 5-ро дітей. О. Батько й мати. Ну в нас більшу часть мати ролі іграла. Батько на роботі, щодня коло цього жаліза. А мати в поході. Шо було… Які хустки були шерстяні, колишні ше – то мати носила по селах, десь якесь село Шендерівка, Біле – це десь сюди, не знаю, куди вони, ці села… То це в ці села мати ходила, міняла ці хустки. Ну, шо було таке, шо можна проміняти, мона виміняти якогось зерна, о, якихось круп.. шо картошки – ходили по людях, копали,..о.. пололи, підгортали… О. Люди котрі старі такі люди – то люди наймали. О. Платили. Картошку платили. Шо мали – те люди давали. О. Ой, Боже. Це такий був 33-й рік. О. Мерли люди. Дуже мерли люди. Воно… Чи воно ше було болєзнь яка.. Бо в людей, в яких ше людей було зерно. Ну вони самі собі не могли зготовити їсти. О. Самі собі не могли. Повмирали. Діти повмирали. І старі повмирали. А зерно в коморі є. Як то каже – і сам не гам, і другому не дам. А так, шо я можу ше вам люд… діти сказати? Я ше мала була. Ше до того. О. В мати цей день на бураки бере мене з собою. Бо це дадуть стакан круп, чи стакан муки. О. Те мені радка підполе вперед, а сама йде із жінками. Поле два радки, а я стою на їдному. Бо це ж буде мені ше пайка. Та підполює мати. В мати мала такий спіч, шо вона три рядки буде полоти. Та й мені радка поле. Та я до обіду буду на полі, а з обіда вже… Вже мене мати одправляє додому, бо вдома діти. Тре ше дітей глядіти. Малі. О. А так шо я можу сказати. Дивись там лежить людина, там лежить людина, шо не можут, або вже й не живе качаєця. О. Це такий був 33-й рік. Голодовка така була. О. Шо це забирали хліб в людей, шоб люди ішли в коліктівізацію. О. 32-й і 33-й рік – то це вже був такий… 32-й ше не такий був. О. А вже 33-й – то вже дуже-дуже такий був рік. О. Ше хуже… 47-й – ше хужий був рік. О. Люди людей їли. 

В 47-му хто помер з голоду? 

В 47-му? Ой багато людей… Багато. Я не можу вам перещитати, хто. Бо я вже… Якби сказати.. Забула, шо я вчера вже їла. О. Вже забуваю. Вже ум не такий, як був. О. В 47-му.. Багато.. Їздила підвода вже збирала. О. То багато тоже людей повмирало. 

А в 33-му хтось помер в сім’ї вашій? 33-й. Хто помер? 

В нашій сім’ї? Ніхто. Ні жадна дитина. О. 5 дітей було – но ні жадна дитина не вмерла. О. 

А ви кажете, в 33-му хотіли в колгоспи людей загнати. То після голодовки люди пішли до колгоспу? 

А як же! Пішли. Мусіли йти. Копали.. е.. За ступами городи. Поле копали за ступами. Після войни. О. В колгоспи пішли люди. А як же? А де дінеться? Поля забрали в людей. О. Забрали поле, всьо. На чому людина буде жити? О. О це таке я вам розказала.. Шо.. Полова, жом… Ой… Страшне сказати. Шо їли. Копаєш на городі, викопується померла картошечка. І цю картошечку збираєш, о… Збираєш цю картошечку, помиєш, шкаралупу здерла, о, вона біленька.. В макітру і макогоном потерла і такі білнчики пекли. О. 

А в якому селі ви жили? Де родилися? Село. 

Булаї. В Булаях був совхоз. О. І цего… І сіяли буряки сівали в совхозі. О. То ходили на бураки жінки. То це так платили людям, шоб люди йшли буряки полоти. То це давали кіло жому сухого, чи пів кіла. О. Міляса. Як ви знаєте, шо за міляса. О. На заводі. Ну а люди вже збирали. То є така рослина – пшінка. У лісі росте. То це її люди.. Як би сказати.. Весною щіпают.. То, кае, супу наварила, юшки з пшінкою. Листу на берестову обривали, сушили, мняли. О. Опшем, полова, жом, ой… Гичка квасяна. О. То де худобі возили – то головки. Це гички ж не пожуєш. А головку гризеш. Погризла головку, а гичку кинула. О. Така їжа була. Тяжко було, але ходили. Я ж кажу, в нас мати всю роль грала. Не батько, а мати. Шо мати ходила, заробляла. Цей… пайки брала. А ше, хто такий, шо не нуждаєця цим пайком, то – “Ганю, візьміт”. Це до матері. Візьміть, там дітям нехай буде. О то ше пайки оддавали, котрі їм не нада. О. То в нас в сім’ї нікуди. А була вже тьотя мамина… о.. то двоє дітей і вони обоє. І зерно було в коморі в них. То такі були соняшники. О. Кошики такі були плетяні з соломи. Та й там було це зерно. О. То вона не могла його до… витрасти цього зерна. То обоє повмирали і діти повмирали. А вони не пішли… Мама…  Йде мати моя на поле на бураки і просе її, шо – “Тьотью, пішли. Я буду радка полоти, о, а ви сидіть на радку…” Не можу, не можу іти. Слаба така була. Прямо цей… Якась як той слабість укинула.  О. Тоя ж кажу. Вся сім’я. О. 

Як їх звали? Фамілія тьоті як? 

Ой. Не знаю я. Може знала – та забулася. 

А мамина дівоча фамілія яка? 

Мені матетрі фамілія? Сирник. Сирник Ганна Ісаківна. А тітчина фамілія – не буду казати, бо не знаю. О. І.. Опшем, не знаю. Їхньої фамілії я не.. Може й знала – та вже.. Це вже Боженьку.. Я.. ше мені шо.. Тоді було… Ходила в третій клас… То до хфамілії мені питатися… 

А як батька звали? Батька вашого звать як? 

Нашого батька? Василь. Василь Іріхвєдьович. О. С тищу… вісімсот дев’яносто… еее… восьмого року. Дев’яносто вось… Да. 98-го року. 1898-го. О. Сьомого. Мати восьмого, а батько сьомого. О.

А до колгоспу господарство яке було в батьків? До колгоспу. 

Не знаю. Не знаю, бо батько заєжжий. Десь, значить, із Уманської губернії. О. Мій батько. А мати сільська. Мати приїхала.. еее… його мати приїхала. Сім хлопців і восьма дівчина. О. То десь вони це з.. те село… Ой… Це була в мене дівчина. О. З того села, шо батько. Чекайте, бо вже забула за те село, як воно… Дуже багато померло людей. 

В селі активісти ходили по хатах? Їжу забирали? В голодовку їжу в людей забрали? 

Ой, забирали… Ті.. Як діти ходили… 

Активісти? Активісти ходили? Комсомольці? Хто забирав? 

Я не знаю, шо воно ходило. Ходили, а.. Забира…А хто вони такі. О. Якісь подчіньоні. В нас вони нічо не забрали. Не забирали, бо не було шо. О. А це я вам діти сказала. Шо я вам можу сказати. Я мала була. О. То я нікуди. Оце з матір’ю на бураки. Мати брала заради цього стакана муки, чи стакана круп. О. То з такою метою в нас ні жадна дитина не померла. О. І батьки тоже не померли. О. Це я вам сказала. А так шо я можу сказати. Я була ще… не понімала, шо це воно таке. О. Яку мати зварила юшку – таку похлебтали. Та й всьо. Та й пішли. Пішли. Там бур’ян паслися. Пшілку рвали. О. Нарвала жменю, помняла, помняла, в рот упхнула та й жуєш, та й ганяєш. О. А половяника спече… То якись юшку як зваре, то траве з цим полов’яником і зісти. Пожувати цю полову. Їлося добре. Та ше в кого була корова. О. Та молочко. Оце тільки того спасалися, шо давай молоко здавай. Здавай молоко. 600 літрів з корови молока тре здати. І по чому? По копійці літр молока. О. А перегони ж там.. О. То підеш, купиш перегону цього. Та й спражила і по кружці наляла дітям та й випили та й ганяють. О. Це таке… Таке життя було. 

Жорна були у вас в голодовку? 

Були. Були. Бо батько.. А. Ходили, ходили до людей. О. Там мати пішла до їдних. Е… Буду собі молоти. О. А це… Пізніше. На пізніше, на пізніше. Та й до вечір. Та й всьо. Мати сказала, шо я не піду нікуди! Всьо. Пока не зробиш. Найшов батько каміння, зробив ящика, й зробив ці жорна. Це ж бурякове насіння. О. Треба молоти. Е.. То свої жорна як схоч, так прикрутиш. О. Чи мількіше, чи грубше. Раз перемолола, передерла, переточила. О. Давай другий раз, шоб мілкеньке було. Мололи. Буракове насіння.  Листя. Їли, шо бачили. А… А в 47-му році то я не знаю.. Як… Були такі люди, шо було, шо.. Опшем, було не лінуватися, робити – то мона було боротися. О. Та пішла наробилася. Людина похарчує. О. І заплате. Як совісна людина – то вчитує труд, то заплате. О. А за 33-й рік, то я, як то каже, нікуди не ходила. Но це тіки шо мати на поле брала. Оце стіки моєї роботи. А то вдома. Дома, коло дітей. О. Заберу їх. Ой, Боже.. Іду в ліс. Збирати пшінку. Вам.. Ви, мабуть, і не знаєте, яка та пшінка… Правда ні? (усміхається, – ред). Таке листячко, як вазон калачики, кругленьке таке листячко. Тіки таке мнягеньке, блискуче. Це ж називається пшінка. Це торбу нарвем цеї пшінки. Помняли, покришили, туди зо дві ше картошині на тертушку потерли, зробили балду. Стакан муки, заколотили. Всьо. Сьорбайте, діти. О. О. Ой, боже та й годі. А тра, як то каже, жити. І от.. Не думала, й там була, й там була, й те робила, й те робила. О. А дає Бог. Продовжує Бог. Як то каже – дає ліки. Я думала давно, шо помру. О. Але якось Бог очапує. Ше 98 років – це вже Боже. Я думала, шо в 70, шо копити складу, але.. Вже хвалити Бога ось стукає 98. Ше цих два роки може якось ше проживу. Бог його знає. Ше пока діти тримают. О. О. Таке. Е.

А церква в селі була? Церква. В голодовку церква була? 

Церква? А я не знаю. Була церква. Церква була. Тіки в голодовку… не знаю, чи ходили люди до церкви. А построяна церква була як… Дуже була дорога церква. О. Така була. Як її розібрали. Розтрощили. Отаку зробили чисто її, як ось тутого. Тіки підмурок був десь більше метра шириною такий. Була вимурувана церква. О. То німець не розібрав. Тіки одрімонтував. Німець. Церкву. І батюшка був. І всьо. А січас розібрали. Поставили пам’ятника. О. На тому місці, де стояла церква – зробили пам’ятник. Солдатів. О. 

А де ховали людей в 33-му?

А на кладбіщі. Їх хова… Оце хто ше ховав. А то їх кидали в кагату. Так привіз… Підводою… Бо не був чоловік, та шото він провинився, шо йому дали примусове – звозити мерців по селі. О. То він не дивився, чи та вже людина кончилась, чи не кончилась.. А шо я за тобою буду ше раз їхати? О. За ногу, потягнув на віз і всьо. То  було так, шо витягали живих людей з кагата. Прийшла… Були сироти. Батьки повмирали, а осталося хлопець і дівчина. Як вона приходе… Де там вона була ранком… Приходе – нема брата. Де? Підвода їздила. Вже сусіди кажут, їздив той і той. Як вона побігла, то воно, це хлопча, ходе по цих мерцях в цьому кагаті. О. То як там вона влізла.. Ну, вопшем, вона того хлопчину витягнула. То він не…  Вона оце… Рік чи це два, як вона померла, ця дівчина. А я цього.. А той десь був виїхав із семнею в Крим чи куди… Вопшем, не знаю куди. То там він спосудився. Шо… Там його забили. Бугай забив. Він робив коло скота і бик забив його. О. А в 47-му році то тоже… Завезли.. оо, кого там не було дубовини – в раднюгу замотали, та й вкинули в яму. Не було з чого. В мене помер мій батько. Ее.. І прийшлося, шо нема з чого.. Ну шо.. шо хоч роби! Нема з чого дубовини зробити. Колгосп. Колгосп великий. Нема з чого дубовини зробить. Ну то це голова такий був, шо він сільський, знає всі входи всюди. Там.. А такий, шо це ше колись казали, шо це ше колись в божім кумі, панське чи яке… Такий будинок стоїт. То він обдивився і послав у той будинок… Він двохповерховий… То тут була якась гуральня, шо там спірт варили чи шо.  А зверха – пол устеляний, то там було зерно. То він обдивився, то послав майстрів, шоб у тому будинку зірвали дві чи три доски і зробили дубовину.  І так той будинок січас… То я казала, німець не побив. Німець нічого не зробив. Но наші люди, люди.. Зробили пустку, порозбирали вікна, зняли верха, всьо.. Стоїт такего будинок… Шоб який такий хазяїн взяв, обладнав. Теплий будинок. Та такі…  Оце я вам сказала за 33-й рік. Шо.  Іначого я нічо.. Я ж кажу, я ніде не ходила, о, нічо не знаю. Ходили люди по хатах, просили, хто шо може, люди добрі. Ходе така нещасна бідна людина. Ну шо ти даси, як нема шо.  Хоч картошечку, хоч бурячка дайте. Просили люди. Я ж кажу. Но наші діти нікуди не ходили. Шоб де ходили просили по хатах. То дітей нікуди, сказала мати, не пущу нікуди дітей. Шоб ходили діти просили. Як буду могти, так буду дертися. О… Ой. А шо вже..  я ж кажу 47-й рік – то це вже тоже… Багато… такий.. А це… 

Як звали дівчину, яка свого брата витягнула? Як звали її?

Кого?

Оту дівчину, шо брата витягла?

Ааа. Антоніна. Шепетя Антоніа. Ну це.. Їй-Бо, не знаю, чи це два роки, чи це три вже, як вона померла. Сироти вони осталися двоє. А він виїхав, ожинився, сім’я була. І чось виїхав.  Построївся і всьо. І шось виїхав тут уже. Та й у телеграму, шо на похорон, бо так і так. Був коло бугаїв та й бугай його…

Як його звали? Хлопця як звать? 

Андрій. Шепетя Андрій. А от за батька… Чи це я забула… А-а! Захарович. 

Захарович? Це він помер, да? Захар. 

Це… Це вона Захарівна Антошка. Це батько їхній Захарко звався.

1. Місце запису: село Веселе, Синельниківського району, Дніпропетровської області;
2. Дата запису: 4 серпня 2021 року;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Місенко Ганна Іванівна, 9 грудня 1921 р.н., народилася в селі Нехаївка Конотопського району Чернігівської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Нехаївка Коропського району Чернігівської області;

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка, як вас звати?

Мене – Ганна.

А ваше прізвище?

Місенко.

Ганна …

Івановна.

Коли ви народилися?

21-го декабря.

21-го грудня?

Да, первого місяця зими.

21-го року? А в грудні?

Число?

Да.

Дев’ятого числа, первого місяця.

Січня?

Да.

9 січня 1921 року?

Да.

9 грудня? От підказують родичі, шо 9-го грудня, ви народилися?

Да.

9-го грудня 1921-го року?

Да.

А де ви народилися?

Чернігівська область, Коропський район, село Нехаївка.

І в 32-33-му ви проживали в тій Нехаївці?

Да.

А розкажіть, будь ласка, про вашу родину до Голодомору, про батьків, як їх звали?

Батько – Іван Хведорович, хвамілія – Хоменко.

Якого року народження?

Я вже забулася. Мати тоже ж – Хоменко Мархва Івановна, а батько Хвередорович. Тоже вони родилися ж там, де і я.

Крім вас у сім’ї ще були діти?

Були ще, ще було три дівчат і два хлопці. Дівчата уже усі там, усі померли, женщіни, сестри мої. Це я одна осталася. Один брат із войни не прийшов, а один дома помер в 84-и годи.

А як звали ваших братів, сестер і коли вони народилися, якого року?

От якого року, оце брата знаю, шо 11-го.

Як звали його?

Ахванасій. Сестра – Агахвія.

Якого року?

Не знаю. Вона на чотири годи од нього старша, од Ахванасія. Сестра народилася 15-го году, а числа я не знаю, звати Тетяна, тоже Івановна. Одна родилася, ну як, 25-го, якого ж місяця, на чотири годи вона менша за мене.

А звали як її?

Анастасія.

А яке було господарство у ваших батьків?

Як, все було, була корова, були, поки ще не забирали, коні були, свині, все було.

А якийсь реманент був?

Шо?

Реманент був, чим землю обробляли, земля була?

Аякже. Була земля, поки не стали колгоспи. Так самі обробляли, були коні в нас, двоє коней було, обробляли землю самі, самотужки. А тоді вже, як колгосп став, так у колгосп забрали, і коней забрав, і землю. І ми вже тоді робили у колгоспі.

А батьки хотіли йти в колгосп?

Хотіли чи не хотіли, а все одно пошли. Бо це ж Охванасій був. Вони зразу, як стала оце власть друга, пошол в ції, в комсомол.

Ахванасій?

Да. Він був в селі перший комсомолець. А тоді перший тракторіст, пригнав трактора, ну а тоді його послали вчиться на агронома, він вивчився на агронома і трохи поробив, пошол в армію і там остався, він воєнним, до якого году, забулася, коли його мобілізували і він прийшов і дома вже жив, і дома помер.

А коли він пішов у комсомол ваш брат? В якому році?

Ну якогось було року, начаналась тая…

Ну відразу, коли комсомол почався?

Ну як тілько началось оце ж совєтська власть, так він і пошол.

А у вас була мельниця?

Була.

А чо ж ви не розказуєте, розкажіть?

Ну мельниця та вітряна.

І ви там мололи не тільки своє зерно, а, мабуть, і люди приходили?

Аякже, це ж треба тоже. Їх тільки у селі було дві, а хіба ж успієш, людина і це ж не одним треба, помагали аякже.

А за те що мололи, то напевно, якусь плату брали?

По-моєму, мій батько не брав. А тії другі не знаю.

А розкажіть про кирпичний завод

Кирпичний завод. Завода не було, у нас в селі. Це ж тоді ще, ще тоді. Просто так на полі був там ставок і ми там кірпіч робили, там зробили пєч таку ж, там його робили, випалювали. Ну це тілько робили для себе.  А  так ніхто не цеє, а для себе. Бо треба ж було стоїться і в печі робить і все, дак треба ж кірпіч. А як можуть самі зробить, не треба, лучше ж не куплять. А ось де і глина, і вода, і все є, і руки.

А вони робили тільки для себе чи продавали, наприклад, зробили для себе і могли ще щось продати?

Нє.

А цей кирпич робили окремі сім’ї чи всі в сім’ї робили самі собі кирпич цей?

Самі собі, наша вся сем’я.

Ну це тільки ваша сім’я робила?

Да.

Чи інші люди теж?

Нє, нє.

А технологію звідки знали?

Шо?

Технологію, скільки глини, скільки води, скільки випалювать?

Я не знаю, клали і пробували ж зразу.

Це в якому році вони кирпичі ці випалювали?

Це було із начала того, іще до колгоспу, це було давно.

А магазин був у вас?

Був до цього, я не бачила його.

До колгоспів був магазин?

Да. Я його не бачила, тіко знаю, шо був.

А шо в тому магазині продавали?

Не знаю, канхвети, бо знаю, як умерла бабушка моя, дак в мене, мені ще три годи було, так принесли туди до бабушки багато було бубликов на столі, канхвет, значить це було таке в магазіні, у нашому.

І це він був один магазин в селі?

Ні, магазіни були тоже отдєльно. У нас село було здорове, так шо не один магазін був.

А шо ж сталося з тим магазином?

А, розкидали його і все.

Розкидав хто?

Як, ну ж жили там, батько жив, мати жила і вже він не нужен був.

А із мельницею, мельниця довго була, довго нею користувалися?

Нє, у колгосп взяли забрали його, у колгосп. Трохи помололи, а тоді був той, мололи цим движком. Уже другу мельницю зробили.

А цю розібрали вашу?

Розобрали, вона ж дерев’яна, на дрова спалили тай все.

Так а чого не можна було в ній далі молоти?

Треба було в колгосп йти робить, не молоть, це тіко молоть, це ж молотимеш не каждий день,  робить же треба. Дак батько робив плотником у колгоспі, робив усе, робив вози, робив хати, де треба було.

А мама?

І мама ж у колгоспі, як теж ходила, сапала, да копала, да.

А відразу як організувався колгосп, вони зразу пішли у колгосп чи ні?

В якому це, в мене записано у справці, ну не зразу ж, через якесь, забулася в якому годі. Ну оце вже ж голодовка була, це вже ми в колгоспі були. Як оце в 32-му, мабуть, 27-го в колгосп пішли. Я забула, не знаю. Якби ж я знала, в мене десь справка там.

А у колгоспі платили якусь заробітну плату, коли батьки пішли в колгосп, от зразу?

Одразу давали тілько зерно, писали шо ти на роботі, ставили там палочки, шо ти на роботі і скілько ти там заробив давали там по 200 гр на той трудодень чи по 300, давали зерно. А гроші вже не скоро давали. Це вже в якомусь году, забулася, як ми вже з’їздили на Сахалін.

А коли колгосп організувався, батько добровольно здав у колгосп те, шо там худобу, реманент?

Ну а шо зробить. Ти ж там робиш і отдав.

Так він віддав чи в нього забрали?

Ні, він просто отдав. Сказали отдать, значить треба отдать.

А зерно, чи здавали зерно в колгосп?

Зерно здавать у колгосп? Ні, і зразу давали, шоб вже було чим посіять, як організували, дак і здавали, треба ж було посіять чимсь, бо ці жниви, шо були на полі, шо наші, всєго собрали, а їх же треба засіять чимсь. Дак уже ж здавали по скілько там, хто скілько мій, той і здавав.

А землю тоже забрали в колгосп?

Ну а де ж, а де ж, дак аякже.

Ну собі якусь там оставили, присадибну ділянку?

Аякже, город віддали. Давали по 25 соток города. Пахай, шо хочеш, сади і сій.

А ви пам’ятаєте, як Голодомор був?

А чого ж ні, знаю добре, як прийшли троє, чи скілько, воєнних з такими довгими палками залізними, це ми вже в колгоспі були. І ходили по городу, отак ширяли, шукали зерно. Ну нічого в нас не найшли, ну до некоторих і в хату заходили, ну а ми вже ж, як ми в колгоспі, так воно ж посовестилися, бо вже наша двоє коней там у колгоспі все вже. Дак оце по городу походили, поширяли і пошли. А так ходили по хатах, забирали і даже, де узолок чогось. Ну я все тіко знаю, шо дома було, а так. А тоді ж ше була така голодовка, ходили на поля, брали цього, той пирець, його сушили, мили, тоді товкли в ступках і там сіяли муку, робили з нього. Ну вже шось пекли, добавляли там жом, картоплю терли. В нас завод це ж був, картоплю терли, жому скілько хоч можна брать, вари, суши. І ото таке їли тоді. Їли всяке, липу сушили, ті листя і пекли якийсь оладік, трошки муки туди і ото таке. Їли всяку траву, шо можна їсти, всяке. Їли ще шо, клевець, ви знаєте, шо таке? Там такі цвіточки, ото їх рвали, сушили, вони вкусні, солодкі були, шо попало їли тоді, шо можна. Ну а як вже стали трохи…

А це, що ви казала, шо ходили з тими штрикачками, шукали, вони в вас нічого не знайшли, а може там в сусідів щось найшли?

Може у сусідів і находили, но я ж не знаю.

А вони тільки зерно шукали, чи в людей і ще щось забирали?

Нє, нічого не брали в людей.

Ні, може в других людей, в сусідів?

Може. Не тільки зерно, каже, ну тоді ж той, скажем, у мене і квасоля була – забрали, в того десь пшоно чи шо тоже забрали, всякі ж були ті, шо тикати і брали, всякі були.

А хто це за люди, які це люди були?

А я не знаю, вони в воєнному одіті були.

Но це не місцеві люди були?

Не знаю, а вже ж воєнні якісь.

Воєнні?

Да.

Прислані якісь воєнні?

Да.

Ну це ж не з вашого села, бо ви би їх знали?

Да, да.

А з Полтавщини люди приходили до вас в село?

Які?

З Полтавщини люди.

Да, вони приходили до завода, там ото копали, завод же як іде, дак ото змивають.

А який завод?

Той, картоплю тирили, картопляний, крохмальний завод.

Робили крохмаль?

Да. Здоровий завод був.

У вашому селі прямо?

Да. Да, у нашому, у нас у селі було два пани, там одного дом і досі стоїть, де завод був, а тепер оце начали, да той завод там уже повалився.

А що з тим панами сталося?

Шось погане нікому робить.

Ні, з панами, шо сталося?

А як, повиїжджали.

А чого поуїжали?

Ну а як вони житимуть, як друга власть, ну дома пооставляли. Із одного дома, на нашій вулиці був пан же тоже, дак клуб зробили у центрі села. А таке шо було там конюшні, тії, він пооставляв, дат там наш же ж був колгосп, наш був там. Там конюшні були і скрізь склади були. Він пооставляв, нічо не робив.

А ці люди з Полтавщини, які до заводу прийшли?

Вони приходили там, отож копали там чорний цей крохмал, там залізав же ж, ми ходили туди дивиться вже як, залізло якесь, на залізі його пекли і ото там їли, і кладник той, і ставалися, і вмирали.

І багато таких людей приходило?

Ну я ж не ходила, це ж завод од нас далеко. У нас село таке було, полтора тисячі дворов, дак і чого туди. Ну ходили ото шо, каже, скілько приїхало полтавцев до завода. А тоді шо вони копали там, а тоді ж уходили або вмирали там.

А їх хтось хоронив цих людей?

Ну аякже. Там недалеко було і кладбіще од цього одстойніка, а де їх, там же ж і хоронили.

А не знаєте, не казали, як їх хоронили цих людей? Хтось їм труни робив?

Не знаю.

А може в тому місці, де їх хоронили, є пам’ятний знак про те, шо там поховані ці люди, які там померли з голоду?

Негде нічого немає. Може їх приїжджали і родичі забирали, там багато ж приходило їх.

А чи чули ви про розкуркулення людей у вашому селі?

Да, розкуркулювали. Оце ж порозкуркулювали були, да багато, багато, ну і вони повиїжджали, дома ж пооставляли. В одному домі почта була, тоді зберкаса, здоровий дома буви. Ну а вже тоді, як цей, дак вони поприїжджали.

А куди вони поуїжали?

А хто їх знає, куди хто. Це ж виїхали, хто де жив. Некоторі оставлялися жить і в селі, то в родичов жили. Мужики поженилися, хлопці, дак оставалися. А так, була це шо. А тоді оце, як отеє, один приїхав вже, він давно був, як, уже война була, дак приїхав у нас у селі старостом був.

Його розкуркулили були, да?

Да, він уїхав іще з батьком, потом батька уже не було, він там вмер, де вони жили. А він, як німці ввійшли, він приїхав.

А якшо розкуркулювали забирали тільки хати чи забирали все майно?

Забирали шо де. Ну забирали ж шо у хазяйстві, там порося чи шо забирали і все.

А реманент, вони ж чимсь землю обробляли, його тоже забирали чи оставляли?

Шо, землю?

Ні, землю і реманент?

Ну забирали, все-все, а нашо земля, її ж треба забрать і пахать.

А чого їх розкуркулювали?

Того шо хата, криша залізом.

Ну це було достатньо того, шоб хата була крита залізом і ту людину розкуркулювали?

Да, і землі ж їх, якби землі, значить ці багаті і бєдні ж ходили там помагать, і жали жито там, чи помагали там убирать.

А їм за те, що вони помагали щось платили?

Аякже, вони ж ішли помагать, шоб їм платили. А як його багато в мене нема, дак я йду за рублем, шоб ти дав мені.

Так а чого ж тоді забрали хату? Чого ж тоді розкуркулили?

А це треба було казать, писать у тих, були ж такі, заядливі комуністи, шо треба в того – всьо виженуть із хати. Ну не багато у нас в селі розкуркулили, на нашій вулиці там двох. Цих Іспаденко на нашій вулиці жив да, а в селі там небагато. Бо, як і той, попадеться селі руководитель.

А оце, коли розкуркулили, з хати вигнали, то йому ще якісь були репресії, просто він кудись їхав чи його могли заслати кудись, у Сибір, чи ще куди?

Йому куди хоч, туда йди. Випроводили із хати і йди, ну і їхав же кудась, кудась же треба було робить. Некоторі оставалися в селі, по родичах, одні там, другі там жили.

А з дітьми шо було?

І з дітьми ж, а де ж діти були.

А чи можна було обміняти якісь речі на продукти харчування в 32-33-му, коли не було чого їсти, можна було піти рушник чи сорочку обміняти на продукти харчування?

Приносили тоді, це я бачила, шо в наше село приносили, шоб чи хліба, чи поїсти, чи шо, якусь одежину помінять на ці, на продукти. Ну люди давали, а брать його, не брали, шоб за хліб, за оце тій людині дать. А так, давали і помагали, годували їх, а все одно і в нас, і в нашому не було тоді. Усе ж таки було, а хліба ж не було, забирали ж оце зерно.

А хто забирав зерно?

Це ж треба було і здавать кудись, в державу, і здавать, дак треба ж було.

А люди якось опиралися, чинили опір, ну овни ж бачуть, шо в них зерна не вистачає, да, шо самі будуть з голоду помирати?

А так, так і жили, чимсь.

Так якось чинили опір, сопротивлялися?

А може той сопротівлялися, а хто.

А чи були такі випадки, шо десь ховали зерно люди чи продукти харчування десь ховали?

А чого ж, ховали в лісі. Ховали і даже колгосп ховав у лісі, шоб не забрали всього, шоб хватило на всю туй посіять. Дак одвозили у ліс і там в нас ліс рядом був здоровий, там партізани були вже при, дак там ховали, шоб було на це, або прийдуть же у склад, єсть – значить давай в державу отдай. Це ж зразу довго таке було, шо . А тоді вже получше стало жить.

А це зерно, шо заховали в лісі, його використовували для чого?

Для чого, шоб посіять осеню.

А людям не помагали цим зерном, шоб люди не померли?

Да, кажу ж, по-троху і людям давали. А люди ото йшли туди на завод, брали жом, сушили і пекли собі якісь оладьї.

А в колгоспі якесь було харчування в 33-32-му?

Хто на роботі був, тим давали на роботі хліб, варили і суп, хто…

У колгоспі?

Да.

Це на ту людину, що працювали? А якщо в дома ще 5-ро дітей, дітям давали на дітей щось їсти?

Тоді устроїли садік тому, в бригаді, був садік, дітей там годували.

А батьки може теж, якшо там була ситуація, може десь приховували, теж дома десь продукти?

Ну аякже, усе було. Ну тоді усе було, це тільки ж хліба не було, картоплі ж було валом, багато, а таке ж було і держали свиней, і корів держали усі.

В 32-33-му в колгосп свиней і корів не забрали?

Корів ні, не забрали.

Не забрали?

Да.

У вас осталася в 33-му корова?

Да. Корова, і вона така, не хотіла доїться, дак її ж тоді зарізали, дак хватали і родичам, і всім рядом, було кролів у нас, без щоту, ми всьо время бур’ян возили із сестрою, дак було що, хліба не було, а цеє було.

А чого ж тоді голодували, от зараз, наприклад, люди без хліба живуть і добре, нічого? Чого тоді пухли і помирали?

Того шо некоторі, от у нас напроти жив сусід, отакений дядько, не хотів робить, женщіни тілько робили мати, там сестри, а він лодарь був, ну і вмер з голоду.

Ну якщо женщіни робили, то й і женщіни мабуть вижили?

А женщині сейчас і там були, і ще мужики уєхали, казали, на Амур, а його поховали. А ці уєхали з села. У нас багато, на нашій вулиці повиїжджали.

Добровольно?

Да, но шукали ж шоб де лучше прожить.

А чи можна було збирати колоски в полі?

Ні, не давали. Або собирали і здавали у колгосп. Спеціально виходили собирать і здавали. А як який там охраннік ходить, так той собирайте і забирайте. Дат отож забирали його, витирали, а тоді якось уже ж його…

Охраннік? Охороняв поля?

Да.

А можна було якось там після обмолоту колоски позбирати?

Можна.

То дозволяли збирати чи ні?

Смотря які. Був же такий, шо він не бачив шо собирає, шо він не бачить, він не дивиться, він ходить, шоб його не потягли там копицю сіяло. А це шо ми там собирали, діти, він цього не бачив, некотрі, а некотрі гонив і забирав там отой пучечок. Нособираєш, він забирав, може б’є.

Чи когось засуджували, шо збирали колоски?

Ні, не засуджували. Бо собирали діти.

А колгоспні комори охоронялися?

Аякже.

Тобто зерно було там?

Да, аякже. Нашо склади були, було зерно, тільки як вже, так не було, шоб вже зовсім не було.

А чи люди допомагали в 32-33-му один одному, родичі помагали?

Помагали, аякже. Я кажу, в нас зарізали корову дак треба було ж, були ж замужні дівчата вже ж, дак роздали ж по родичах. У нас ніхто не вмер із своїх родичів.

А пухлим хтось був?

Га?

А пухлим хтось був?

Пухлим – ні.

Ніхто не пух?

Нє.

А це ви казали, картошка, буряк було, у колгосп не забирали?

Нє, в колгоспі ж садили і буряк, і картошку, все.

І в 32-33-му тоже садили?

Да, і ще я й полоть ходила, і заробила кусок хліба.

А в якому це році було?

В 32-му.

Діти тоже ходили працювати?

Аякже. Е ж вийдеш, так кусок хліба дадуть, бо пекли хліб і роздавали у колгоспі.

А з скількох років діти могли йти працювати?

Хоч і з двох, як умієш держать сапу чи шо. Мені сім год було, як я, мати ж пошла і сестра, ну мене поставили всередині, дали рядок картоплі і я вже ж іду з сапою, махаю. Ну і дали кусок хліба, а він же ж такий вкусний, тілько ж виріс, намололи і напекли, свіжий.

А якусь плату ще давали за це?

Давали, палочки ставили, шо ти був на роботі.

І скільки ви так працювали, ціле літо?

Нє, я ходила, а мати і сестри робили ж аж усе літо, пололи, тоді копали, тоді в’язали жито, пшеницю, усе ж робили.

А місцеві люди, от ви розказували, шо там приходили з Полтавщини, помирали, місцеві люди помирали від Голодомору?

Помирали, аякже.

А багато таких людей померло?

Нє, я не бачила.

А ви кудись могли, від дому кудись ходити далеко?

А чого ж.

Дозволяли батьки, виходити кудись?

А чого ж, тоді ж не крали нікого. А куда хоч, туда і йди.

А що було з дітьми сиротами, от ви казали, шо помирали люди і, напевно, помирали і діти лишалися, шо з тими дітьми було?

Ну забрали, якісь були тії, дєтскі дома, забирали нєкоторих, а десь вмер якийсь, дак родичі забирали.

А якихось патронатів у селі не було організовано?

Нє. Може десь і було, а в нас не було.

А чи колгосп був в вас занесений на чорну дошку? Чули, можливо, таке щось?

На чорну доску?

Да.

Нє.

Не чули?

Нє.

А жорна у вас були, можна було молоть зерно?

Да, у нас тоді ж як мельниці такі були, батько зробив, отакі камінці були круглі, як ото стулець, невеличкі, два камінці і воно оце ж так робив, як було у великой мельниці, тілько шо малі тії. Дак ото зложив та приходили і сусіди, шо як десь зерна насобирає, там пригорщ, дак ото прийде, перекрутить, дак мололи, були жорна, робили.

А за це що помололи якусь плату брали?

Нє, нє.

Мірчука не було?

Кого?

Мірчук.

Мірчук?

Мірчук, да.

Нє.

Ну якийсь там кухлик, яким міряли, наприклад, змололи там склянку, а 100 гр відсипали?

Нє. Ну в нас якийсь брав, а ми не брали. Даже як прийдуть діти оце крутить, дак ще помагали їм, помелемо і неси, хай там мати спече там шось, якийсь блінчік.

А чи можна було цими жорнами вільно користуватися, вони в усіх були? Чи їх ховали може?

Ніхто не ховав. А треба було ж якось жить.

А ці шо ходили, шукали, на жорна не звертали увагу?

Нє.

А оце ви казали, ваш старший брат, він же в цей час в 32-33-му уже окремо жив чи вже жив з вами?

Жив він іще тоді дома, а тоді вже це його забрали ж в армію, він як одучився у тому, на агрономію вчився, трохи поробив…

У вашому ж колгоспі?

Да, в нашому, тоді він радгосп був, радгосп був тоді, дат в радгоспі робив, а то послали його учиться і він там учився ж, недалеко, трохи поробив, а тоді в армію пішов. А тоді остався в селі, був воєнним поки мобілізували його.

А в яких роках він агрономом працював у колгоспі чи в радгоспі?

Ну це ж в первих годах, 35-ий може, 36-ий оцего.

А, 66-ий?

А, оце в цій годи.

А це в 20-30-х, то він працював десь чи не працював?

Я не знаю. Це як 20-30-ті, 20-ті мене не було, я ж не знаю.

Ну ні, я маю на увазі 25-ий, ну давайте 32-му він працював у колгоспі? Чи може в сільській раді працював?

Нє, і ще так і був.

А з якого він року народження?

Мабуть, 19-го.

19-го, да?

От забулась я, де ж у мене вони позаписувані. Ну забулась.

Ви казали, шо він був першим комсомольцем, це він чи ні?

Був він, первим комсомольцем, як тілько стала цея власть, стали ці.

Радянська влада тільки прийшла?

Да.

Ну він був тут комсомольцем, мабуть, же цю роботу комсомольську організовував у селі?

Ну шось, не знаю. Секретарьом був чи ким.

Секретарем був?

Да.

І тут жив же в селі?

Да, все, все в свойом селі.

Зрозуміло. А якого він року, це старший брат?

Да.

А в вас один брат чи два брати було?

Два.

Два брати і три сестри?

Да.

П’ятеро дітей?

Шестеро. Нас дівчат чотири і два хлопці було.

Зрозуміло, то це старший брат він був 19-го року народження?

Нє.

Це менший був 19-го?

Це він старше. Я уже забулася якого він. Якби я знала, я б вже подивилася.

А чи можна було тоді говорити про те, що був Голодомор?

А чого, можна було.

Федосій – це старший ваш брат?

Нє, Хведосій із войни не прийшов.

Брат Федосій це не прийшов з войни?

Да.

Так це той шо був першим комсомольцем? Чи це не той брат?

Нє, це той старший, шо вдома був тоді, як пішов в армію остався там служить.

Це Федосій?

Охванасій. А Хведосій не прийшов, він служив в тому, забулася, оце Естонія, в Естонії служив ітам война застала і там він погиб.

А чи можна було про Голодомор говорити, люди спілкувалися, чи краще було про це не згадувати і не говорити?

А чого гомоніли, хто хотів, той гомонів.

А з ваших родичів, ви сказали, ніхто не помер?

Нихто.

Чи можливо, хтось голодував, чи можливо хто був пухлим?

Ну кажному ж в рот не заглянеш, а не вмер ніхто із наших родичів, і вобщє на нашій вулиці, оце я кажу, один вмер. А по других селах я не знаю. Ну у сусіднє село приїжджали, брали оце в мішки, оце де той крохмал, брали жом у заводі і везли тоже ж хліба не було, всім треба було, так приїжджали із сусідніх сіл до завода, брали оце жом і ці.

І спасалися так?

Да.

А ще чи може чимось іншим спасалися, щось ще вживали в їжу, що раніше не їли, ну от ви там липу казали, із липи всякі липники?

Да.

Ви тоже це робили?

Да, робили.

А жолуді чи каштани може перемелювали?

Ні жолудов, ні каштанов не перемелювали. А це, і тоді у нас такий був той, шо у нас вода там була, і копанка, і ставок був, дат рогоза росла, дак оце їли сколько діти і я її їла як. Ще трава така була, смикали її, а там вконці вона солодка. Ходили на луга, щавель рвали, опуцки, оце такими приносили і їли. А так треба ж було виживать якось.

А як ви думаєте, чого цей Голодомор був?

Не знаю. Комусь захотілося власті великої, чого ж.

Як ви думаєте, він був природнім чи все таки штучним? Якісь були природні умови, шо там невродило?

Нє, природніх умов не було, природні, все робило, це якби шо, ну це як вже в 47-му було тоже було скрутно, бо була засуха, дат багато уродило жито, пшениця погано, даже картошка погано вродила. Ну тоді ж не умирали і свого ж якось виживали. А так у теє все ж родило, в каждого ж була тоді своя нива, шо хочу тей саджу. А тоді ж як завбрали вже оце, уже ж не було в людей землі багато, то тоді ж було на все і жито посіять, і пшеницю, і картошки, все, льон сіли, коноплю сіяли, все, шоб усе було своє. А все як стали колгоспи вже, позабирали, дак тоді вже труднєє було.

А в 47-46-му голодували люди?

Не знаю.

Після війни, от ви кажете там тоже було скрутно?

Авжеж скрутно.

Ну тоді помирали в 46-47-му ну в вашій місцевості?

А шо, увсігда вмирають.

Ні, від голоду?

Нє, нє, нє. Шоб у цих годах і з голоду вмерти – нє.

А в 32-33-му помирали з голоду?

Да. Помирали, но небагато, оце в нашій цій, а тож далі, казали, вмирали багато у других областях. А в нас оце в Черніговській і ще в одном селі був завод крохмальний, у районі був завод крохмальний, дат люди отам же ж живилися, уже ж як давали, піде два відра взяли, посушили, уже ж якось. А так хочеш – дак держи свиней, я кажу, в нас кролів було без щоту, дат м’яса було, для всіх хватало.

І в 32-33-му тоже було м’ясо?

Да. Оце ж я і кажу, в нас, оце ми і корову тоді зарізали, у нас дві корови було, дат одна все так і тікала здому, а молока не давала, да. 

Дякуємо вам за розповідь!

1. Дата запису: 24 вересня 2021 року;
2. Місце запису: смт Верхній Рогачик, Каховського району, Херсонської області;
3. Хто записав: Сопронюк Тетяна;
4. Респондент: Литовченко Лідія Терентіївна, 6 травня 1927 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондентка проживала в селі Зелене (нині Червоний Перекоп) Верхньорогачицького (нині Каховського) району Херсонської області.

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як вас звати?

Ліда Терентівна Литовченко.

А коли ви народилися?

Народилася 1927-го году.

А дата?

А дата, 6-го мая.

А де ви народилися?

Село Зелена Верхньорогачіцького района.

А батьків ваших як звати?

Батьків? Дар’я Григоровна Кузьменко була, Терентій Данилович Кузьменко.

А в Голодомор було в батьків якесь господарство?

Ні. Була корова, так не було чим годувать її і курай, курай отакий самий давали і так ждали весну шо… шоб весна тіки хоч трошки було, то так вижила корова. Люди виживали дуже трудно. Як началася весна, то усе й степ у людях ховрахи виливали жарили, варили. Так батько і брати їли, а я із мамою уже пухнуть начала… ото так переживали. Ой викидали, були такі заяді, ну як би їх назвать.

Актівісти?

Актівісти. Оце після Голодомору… у Голодомор. Батько у нас трошки було, то крупа якась там, мука може і яке кілограм 2-3. І батько здєлав ящіщок дерев’яний, мама розвалила плиту і туди закопали цей ящіщок і обмазала ночью глиною й усе. А утром прийшли про… тім штриком туди витягли й забрали все. Хати валяли. Сусіди, по-сусідськи жили четверо дітей було і отаке холод зариво таке красне було. Вони прийшли канатами накинули кришу, як не було і оце діти хто куди, хто куди збіг. А мамин дядя біля нас рядишком жив, так було четверо дітей, жінка вмерла, ооо і у його коняка була. І сказали шо це багач.

Куркуль на нього?

Да, куркуль. І забрали коняку, і він ночью повивозив дітей. Возиком вивозив і одного упіймали, Саня було йому 16-ть год. І забрали в Лєпетіхи він десь місяць аристований був. А з там… з Катеринівки тоже був мальчик і він помер ооо. І батьки забірали і забрали нашого Сашу, а і привезли у Зелену.

А куди їх забирали?

Як куди? Забирали. Батько ж утік із дітьми, а якого упіймали посадили ооо. І вернули того, це мамин двоюродний брат виходе, вернули нам його. Так мама його із соски, бутилочку і зразу водичка… де, де шо могла витой. І ото він десь місяців два отходив, а тоді таки у той… у Сімферополь де батько був отам работав.

А в цього дядька вашої мами в нього ви кажете жінка померла, то вона з голоду померла?

Нє, просто хто зна чи… може з голоду, може така епідемія була шо по 10 чоловік умирали і з голоду, і їх не ховали так як людей обично, а ото вивозили в одну яму.

А де та яма була?

На кладбіщі, на кладбіщі та яма була і ото укидали туди того шо немочні ті шо оставалися не могли багато, ото у одну яму скидали людей і все. Пухли всі.

А там зараз є якийсь хрест, там видно те місце?

Нє, нє уже не має того місця, того місця нема. Приблизно знають оце, ну це знали мої батьки там де другі, треті. А я уже не знаю.

А багато людей померло в селі?

Дуже багато, дуже багато особено чоловіки, жінки якісь більше той. А тоді як уже стала весна, стали ж сіять. І сіять така охрана була, шо не можна було і в жменю взять. Ну коли вже стало підспівать, то ходили із ножницями стригти колоски. Колоски стригли і ото терли там варили кашу, ото начали заживать уже. Трави началися ото.

А можна було оце стригти колоски?

Нє, не можна було. Не можна було того шо були об’їждчики називалися такі шо їде коньом, і ото падали і се… уже йшли пре утром шоб менше хто. І ножницями, і з той воно ж ни звуку не має нічого, і ото отак.

А на чому терли потім ті колоски?

На чому? Руками терли до зернини, руками терли і ото варили. Варили ціле.

А жорна були в людей?

Були, були жорна ну там не було чого на жорно, той уже жорно мій батько здєлав як уже ми оце… після войни вже як вернулися так тоді.

Багато пухлих людей з голоду?

Багато половину, половину особено мужики, мужики.

А люди тоді в колгоспі працювали?

Та працювали, не було ж іще отож ті хитро-мудрі, які забірали у людей ото ті організовували уже той. Де не знаю, де конячку одну, откуда вона взялася і ото запрягали в плуг. І по 3-4 жінки плужницю оце засівали отак.

А платили людям шось за роботу?

Ні, пока не платили, пока не зібрали перший урожай, не чого не платили.

А годували людей в колгоспі?

Ну годували раз давали пійло називалося із крупи варили ото так. І уже не могли дождатися коли буде обід, шоб каждий, хто з чашкою, хто з мисочкою стояв шоб получить отой пайок.

А воно з крупою було, да?

Да крупа.

І вода?

І вода, не зажарка ж нічого не було крупа й вода.

А були люди які не голодували в селі?

Ну може двоє, троє було оце такіх шо себе проявляли, такі шо. Ото ж у нас забрали, куди вони його діли, вони то.

А хто це забирав?

Ну…

Ну це місцеві були?

Да, актівісти, актівісти.

А вони до вас до хати приходили забирати?

Ну оце ж у нас ящик витягли із під плити, і забрали все.

А вони потім ще раз приходили?

Нє, нє уже вони знали шо нема схованки нигде, нигде не має схованки.

А вони тільки їжу забирали, чи може ше одяг який, подушки?

Нє, нє таке вони не забірали. Вони тіки щитали, шо як оце у кого там було знали шо єсть якась, ну якесь зерно може де заховане. Тоді зерно у ями ховали і щитали куркульом, і ото хати, хати валяли.

А багато куркулів було в селі?

Нє, нє багато, не багато.

А виселили когось, висиляли цих куркулів?

Ну як висиляли, вони ціх настоящих куркулів не було. А такі підлабузники було шо знаєте. Дружили із куркулями, так ото шось там їм перепадало. А люди, люди бросали хати, дітей забірали, хати бросали і тікали, хто куди із дітьми. Оставалися оце отакі діди та баби, не годні шо вже некуди воно не… не поїде і не піде.

А ваша родина кудись втікала?

Нє.

Ви всю голодовку там в Зеленому були?

Да, всю голодовку там і були, ото пока, пока батько… через когось оце він узнав Сірогоцький район і то він там він нам раз у місяць отакі два круги макухи привезе. Там крупи якоїсь і ото ми вижили так.

То це після голодовки він туди попав, чи в голодовку?

Іще голодовка була. Не скрізь це так було. Були ну Сірогоцький там район, село таке шо був, як він називався, ну будем казать прєдсідатєль. І там організовували вони так, такої голодовки не було, шо ми після голоду ото, уже батько повернувся та тут начав работать у селі. Важко дуже важко було.

А шо люди їли в голодовку, от ви казали ховрахів виливали, а ще кого вони в степу ловили?

А кого ж у степу, тоді й зайців не було, вони і зайців ни, ховрахів, тіки ховрахів більше нічого. І траву лободу, ото лободи на той ховраха і варять, і їдять. Лобода ж трава знаєте? Ото така і як весна стала, тепло стало, так їх же нада виливать. І їх… і розкопували і виливали, і як групірувалися люди, оце шоб той… Навиливають, а тоді вже єслі вдачно повиливали, то прямо на степу розпалюють той і жарять їх ото так.

А шкурки вони здавали?

Тоді хто там здавав, нихто не давав, уже в послє як кончився Голодомор, тоді шкурки здавали. Там копійки якісь получали ми, ну тоді здавали.

А було таке шо мерзлу картоплю їли, чи буряк?

Було, було усе, у кого у кого шо було. У нас іще цей один же братік це самий менший був. Йому другий год був так кормить же мама, ну чим кормила, було трошки сушиних помідор і пасльону, і ото нажує у марлічку ото дитина так росла тоді. А тоді епідемія пройшла чісотка, ото усі дєтки боліли цією аби, ну такі ослаблені не могли не ходить. Були такі шо і по 5 годиків, а перестали ходить.

А ви хворіли тоже?

Нє, я не хворіла, мені нізя було хворіть. Мама не їла і ховрахів уже той, сестра не їла. Ці два маленькі брати їли, і батько їв. Так шо я должна була крепиться усім ото, і трави нарву і ходили ото стригти ножниці. Настрижем колосків, тоді вже мама по-зернинкі там потерла їх варе, ото так питалися.

А було таке шо як кінь здохне, чи корова шо їли те м’ясо?

Було, було. Корови які ж вони й корови були вони ж не, не соломи, не полови, не чого… вони такі. Ішла, ішла, впала й здохла ото такі були.

То люди те м’ясо якось таємно їли, да напевно десь в ночі розтягали, чи тако в день?

Хто, хто коли змог, хто коли змог прикрадалися і їли усе.

А було таке шо змій їли, чи ящірок, чи жаб?

За це вже я от не скажу не скажу. Знаю шо ховрахів оце там, зайці рідко попадали, того шо посєвів же не було вже, не той. Як уже трошки став колхоз організовуваця так, ото чітирі жінки в плуг і орали.

Бо коней не було?

Да, не було коней.

То це вже після голодовки було?

Да після голодовки. І стіки ж вона протягне той плуг як вона сама голодна?

А вашій родині всі вижили в Голодомор?

Вижили.

А з сусідів?

А з сусідів нє, не по виживали. Двоє стариків було померли.

А фамілія як їхня пам’ятаєте?

Ой, Парфір Іванович, а фамілії не скажу.

І жінка його да?

Да, і жінка його.

А ще кого пам’ятаєте, хто в голод помер, може імена?

А хто його знає, хто, хто іще. Це вже забула, ну не… не споминаїця часто оце так забула.

А оце ви казали куркулі були в селі кажете не настоящі були, а такі от як підкуркульники. То шо в них було, в них були якісь коні, чи корови?

Нє, не було, не було. Підлабузники це були такі, шо виказували… он у того єсть мол заховано в ямі он у того то, такі були.

А такі куркулі, шоб вони багаті були, то були?

Ну були двоє чи троє людей такіх були шо із. Хліб у їх був і тоді ж вони і взялись організовувати і колхози.

А був у селі якісь чи ясла, чи патронат, от діти в кого батьки померли, то забирали їх?

Були, були багато. Було оціх патронажніх навєрно восім, чи дев’ять чоловік було оце. І одна з них стала моєму двоюродному братові жінкою, а в школу ми разом ходили були.

А в голодовку цих дітей колгосп годував, може знаєте?

Ні, не знаю. Ні, це вони більше остались після голод і після голоду оце. Так уже знаю шо після голоду їх було як ясля. Ясла були і їх там кормили ото… той і у школі їм як двойну порцію давали цього, ну вони пошти всі однокласники мої.

А було таке в голодовку, шо люди по селу ходили і просили?

До кого ж прийти просить, як і в тебе нема і в мене нема, і все. Ходили по селу падали і мерли. Ішла упала і вмерла. Особено і чоловіки не видержували ж таке такою нагрузки биз їжі, биз ничого отак.

А було таке шо люди в місто ходили по їжу, міняти шось на їжу?

Нуууу, куди ж підиш, далеко не могли ходить, а в селі ні в кого не виміняєш. Даже дітей бросали, вивозили, виводили і бросали дітей. Із-за того одна у нас женщіна бросила дєвочку й мальчіка. Із-за того шоб не померли вони.

А де вона їх бросила?

Нууу сюди оце Кам’янка, тут більш такі люди були як.

У міста їх дітей вели?

Га?

В міста відводили дітей?

Да, да більше так шо відводили шоб не померли.

А діти ті потім вернулися?

Нє, не вернулися. Оце шо я знаю вона тут работала в магазіні. І було це як дітки так вона не знає, де їх посадить, а не хто точно не знав шо той… А тоді вже як вона розіскала і дочку, і сина. Так вони отказалися од неї. Отказалися, ну думали шо просто вона не схотіла їх, а вона із-за того шоб спасти їх.

А де вона їх нашла?

Десь сюди під Нікиполь. Отут найшла.

А вона розказувала шо з цими дітьми сталося, хто їх забрав чи де вони, не розказувала?

Нє. Вона скривала це все, пока вже вона найшла і оце узнали шо вони отказалися од неї, отак.

А церква була в селі?

Була, була.

А її не закрили?

Ні, її не закрили, її розваляли одну. Церква була хароша, а тоді вже пізніше якесь велике строєніє, дом якись і там організували… там церкву.

А коли церкву розвалили, після голодовки, чи до?

До, ото як начали розкуркулювать людей і ото тоді і церкву…. Церква дуже була велика і розваляли.

А на її місці потім шось збудували?

Нє, нє нічого не збудували. Нечого.

А вона кам’яна була, чи дерев’яна?

Кам’яна, кам’яна була. Так це я вже од батьків чула. Оце батьки розказували, шо збірали яїчка і оце виливали із яєць, може ж ни все ну це…. оформляли оце, яйцями такими з чімся змішували, шо можна було ліпить уже усі ті ото.

То це ше будували, то ваші батьки пам’ятають як її будували ту церкву, да?

Да, да пам’ятають, пам’ятають.

А після війни в 47-му була голодовка?

У 47-му? Як вам сказать тоже була, було трудно у той. Ну уже як, люди позапасалися більш не так як у той, у той Голодомор, а більш позапасалися у ямах хліб, кукурузу ховали оце все отакево було. Ми даже як уже война началася, так у моїх батьків яма кукурузи була і сала ящіщок був. Ми як вернулися із евакуації, так откопали усе оце.

А тоді в 47-му ходили по хатах забирали їжу?

Забірали.

А у вас знайшли, чи не знайшли?

Нє, нє. Ну забірали, вони знали шо у кого багато там було, шо ото так.

А в 47-му багато людей померло?

Ну вже не так як у Голодоморі тоді 33-й, 34-й год, це вже той… Кашку їли оцю, окація цвіла ото кашку їли лобода, кашка і жменька крупи, і пекла мама ото.

А колоски тоді ходили збирати?

Збирали, збирали вже ну… були такі. Ходили ми собірать так ганяли, об’їждчик називався. І був такий один вредний Падзюк фамілія. Його і призвали «блиндачом», шо він дивився де, де тіки хто на полі появиться. Він при той… і торбу вихвате, колоски, шо збире людина він забірав.

То як його прозвали?

«Блиндач». Чого його так прозвали? Я не скажу, чи може із-за того шо бачив усе ото.

А батьки ваші добровільно в колгосп пішли чи тоже не хотіли?

Нє, пішли до батьку пообіщали, шо пайок будуть двойний давать, як кузницю, і ото батько пішов у колхоз.

Дітям своїм за голодовку розказували?

Да, розказувала.

А можна було про це говорити?

Ну своїм дітям можна було все розказать, свої дітям все можна розказать було.

Ви не боялися шо вони десь проговоряця може?

Нє, нє. Не боялася, не боялась. Та куди ж… як воно то головка, то тіки на ноги стали, а тут война вдруг і ото таке…

А як ви думаєте чого була голодовка?

Ну спеціально навєрно, оце дєлали, отак востаніє, чи Бог його знає, не скажу…

1. Дата запису: 6 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Канівське, Запорізького району, Запорізької області;
3. Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Мельник Борис Федотович, 25 травня 1927 року, народилася в селі Гереженівка, Уманського району, Черкаської області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Гереженівка, Уманського району, Черкаської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка. Як вас звати?

Я – Борис Федотович Мельник.

А коли ви народилися?

Га?

Коли народилися?

Коли народився? Двадцять сідьмого.

Року?

Году. 25 мая в городі Пироговка в Умані. Село Гереженівка. 

Черкаська область?

Тоді була… та… Умань. Чи… Черкаська область, Умань. А тоді ж врємена були її, вона. Я не помню як. Чи той. Умань. Уманська…

Уманський район.

Уманський район. Точно я не помню.

А як звали ваших батьків?

Батька звали Федот Лютович Мельник. А мати була Пелагея Захаровна. Тоже Мельник.

А якого року народження був батько?

Оцего я вже вам не скажу. Я не помню. Я свойого года вже не помню. А це що уже. 

Яке в них було господарство?

Яке господарство було?

Да.

Ну яке. В селі ж жили батько занімався плотницькою роботою. Там той робив брелі, брички робив літом, зимою еті сані. Сані ото. І сам. В те время він занімався сам вдома. Там у нього були молоді хлопці. Учив він їх плотницькому дєлу. Вот таке. Всєва…

А якесь господарство було?

Господарство? Оце ж господарства… Землі в нього шось гектар кажеця було. Вот. І занімався він оце тіки оцим.

А корова була?

Корова була. Зразу була, а тоді коли вже оце ж була ця кліца.. клітов… ця ста.. ця оця… Вот. Її забрали. Зразу забрали корову і в хаті ото шо ми жили там у мене були три сестри і чотири брата були тоді. Ну коли оце начали комуністи там розтой.. І з хати вигнали. Хата була в батька хороша. Ото жилізом вкрита. Дом шо зразу вигнали його і перейшов туди в сільсовєт, начав там робити. Вот. Ось це. Так. Коли вже якшо вже дуже начали, шоб… Шоб батько поїхав, втік відтіля на Дніпрогес. В нього у сільсовєті кум, кум робив. І той кум прийшов вечором і каже: “Тікай, Федот, бо будеш на сєвілі… на Сєвєрі. Відправлять або розстрєлять”. І він ото ночью ішов, утік і поїхав на.. як Запоріжжя. На той… А ми так. Осталися. Тосбь. Сестри були старші. Вони вже там заміж повиходили. І тут…  Там де ми переживали то там, то там. Бо з цієї хати вигнали, а жили ми у кулу… кулуг… Кул… Кулу…

Клуні.

Клуна. 

Клуні!

Клуні. Там. Літом. А тоді ото переходили туди. Де й там переживали. Ось. Коровку вони вже зразу забрали. В хаті все позабирали. Яка там крупа була. Пшениця. Ну все забирали. Все. Це ж тоді вопшє таке воно скрізь було. Шо… Шоб людей… Людей унічтожали. Людей тоді як… Ходили на степ, бур’ян рвали, то щирицю, то кропиву, кропивицю. Оте все рвали, суп той варили, шо той. На городі… На городах ото де в кого було… Уже весною собирали ту стару картошку мершу… Змершу. Та й згноївшу. Рвали її, мили її, пекли з неї матери.. матер… Материшки.

Ліпьошки (ред. – говорить жінка на фоні)

Маторжаники?

…

Маторжаники?

Да. І ото так. Ну оце старший брит… Брат був оце. Вже як літо було цей лазив на окації. 

Шо тоді їли? В 33-му ви розказували, що тоді їли?

Та шо їли… Шо… Всякий бур’ян їли, всякий той, отак. Де хто у людей там осталося шось у кого там  так. Переживали люди таки уже як як хто змог так і той. Свого вони нічого не іміли. То тіки на городах. У кого були город, то там садили, їли і так переживали. А в нас, як батько бут тут уже у заколожі, так він потроху повисилав посилки. Ото то крупи, сухарів ото, він вже висилав нам туди. Отак переживали. Ну а ці оці ж сестри старші ото трохи помагали ж ото нам той у них шось іміли якесь там хазяйство. Я не помню.  Ота так с трудом переживали люди і все. Того шо з хати усе позабирали. Усе. Шо, шо оставалось там: картошка, чи там крупа яка, чи мука. Все забирали, нічо не оставляли. Ні грама.

Одежу не забирали?

Нє.

Нє?..

Ну в кого там канєшно хороша була, то й то може й забирали. А так. Цього не брали. Не той. В хазяйстві там це забирали. Єслі в когось хароше там. Інвентар який хороший чи шо, це все – забирали зразу. У кого там плужок був чи якась рядовочка – це забирали. Отак. А з одежі – ну так де в кого там брали. Ой. 

В Голодомор ніхто не помер?

Наші, невмирали наші. Ті шо хлопці оці брати тоже пішли із того, із Умані пішли. Хто у Харків був, Запорожья і один… Десь один я не помню, де вони той. Так ото покаа вже в сороковому году повзнали де один одного. А до той до цього не знали. Оце один старший брат жив тут, у Києві. Той. У Канівському. Тут він помер. У нього якась болячка була там. Тут він вмер.

Дядь Борь, троє вас було в Канівському. Три. Троє вас. В Канівське ви переїхали. (ред. – говорить жінка на фоні)  

Я не..

Не помните? Ви… (ред. – говорить жінка на фоні) 

У Канівське переїхали троє вас? Ваших братів. 

…

У Канівському вас троє було?

…

Борис, Петро і Яков. (ред. – говорить жінка на фоні)

Борис!

Один… Три. Да, три було. Один тут помер, а один тоже помер вже при восім. А третій так був приїжлджав, поживе, поїде. Він постояно тут він не жив той третій, четвертий. А це нас три тут жили. Три тут жили. У Канівському. Це сперва жили ми у сільсо.. у том на Лисій горі. Десь до 39 года там були. А тоді батько захотів їхать у той там с.. с.. совєт був, а він тут був колхоз. В сіль… колхоз був тут у Канівському. І тут приїхав, тут построївся і так ми тут жили всі після того. 

Де тоді жили, коли з хати вигнали?

Ну оце ж де сперва жили у дворі. Там клуня була. А вже де як зіма була – то то пішли ото до сестрів. Мати пішла з ними до … до дочок, там пере той. А тоді… Десь я й не помню, десь, де то ми були. Не помню я. О. Вже у тридцять третім годі, в тридцять четвертому – ото ж батько був тут і тоді після того забрав до себе сюда в Запорожья нас: матір і нас оце менших. Тут жили вже в Запорожьє. 

А хто ті люди були, шо з хати виганяли?

Які люди? (усміхається, – ред.). Які… Які. Ну ці ж комуністи. Комуністи оці ж зараз скажу, оце й шо батькові сказав, шо каже “тікай” – він знав усе, в сільсовєті там робив, так він знав усіх людей і кого брали виселали, виселяли із того, той, хто трошки луче жив, шо в нього є шо – їх тих усіх убирали. Виселали їх на Сібірь. А були там такі случаї, шо і розстрілювали от і шо, шо то дуже багато був. Ше там у нього гектари були землі, землі. Шо в нього було… Робітники були в нього. І отих цих вбивали. 

А як ви думаєте, чого був Голодомор?

Чого? (сміється, – ред) Як же “чого”? Щоб унічтожить людей було! Шоб ото бачиш, коли ота коліктівізація стала, коли люди не хотіли йти у колхоз – і їх ото начала… начали унічтожать, вий… це… Те времья було, сталінське времья було. Той… Україну. Україну шоб унічтожить було її, шоб… шоб осталися там ото руські та й і все. Ну оце так. 

А люди зерно ховали? Якось намагались спастись?

Були такі, шо закоп… закаплювали в землю. Робили такі ями. І за той ящиках і те. Ну всьо равно. Находили і з собаками і так ходили, у гароді ходили і шукали. Де земля рихла, де оте – находили. Не знали там ті.. Ті ж самі селяни, оті люди селянські – вони знали, де у кого є це – і розказували. Своїх же людей і продавали. Їх ото, шо вони забирали там, находали і все брали.

А їм якась плата була за те, що вони розказували у кого де зерно?

Га? 

Плата була тим хто розказував де зерно?

Нє…

Не знаєте? 

Нічого. 

А колоски можна було в полі собірать?

Нє… Куда? Не було тоді цього. Ці… У ціх на 30-му году, там 29-му ше зерно там ше воно… Цього ж колхоза… Колхозів ше не були таких. А так у кого, хто там руками сіяв ото там, яку там сотку, дві сотки, ото самі виращували. А такого – не знаю. Не… Не скажу.

Об’єщики були?

А! Ну да. Сторожа там. І об’їщики ж ці були по той… По стопах ходили там. 

Проганяли людей з поля?

Ганяли і … Не помню я вже цього.

А чи були такі, хт о в полі.. Хто не голодував у селі?

Га?

Були такі, хто не голодував у селі? 

Ну канєшно же! а як… А де ж… А де ж… Нема шо, нема шо жить… Люди були такі пухлі. Їсти нема шо. І.. Помощі їм ніхто ніяку не давав, шо.. Ну хто міг сам якось виживать – той виживав. А хто оце такий, шо… Н устарики оці. Ну шо не було в них за шо, той, жить і за шо от, не , не города, нічого – помер… помирали вони ж там і всьо. Н атому місці. 

Багато людей померло?

Ну це.. Я вам не скажу це. Я. Не тойю Це. Це ті знають, хто щитався з цими, всі. А помирали дуже багато, цих син… цих селян, вже забирали все в них. Майно все забирали, багато людей тих про.. померли.

А де їх ховали?
А там кладбіщє ж було. Кладбіщє велике. Там посел.. Посила.. Ну як там ховали. Ямку вириш. Рядном ми обматували. Ото й і так. Ніяких там трун цих, нічого такого не було. Не було з чого робить і де. Це так. Хто вже такий заможний, хто такий більший – то своїх дітей там чи сам. Того у труні, в труну ховали. А так, в основному, ото так – заривали людей і всьо. То ж , це ж не так там – один\два чоловіки вмерло в селу. А постоянно там, багато людей пос.. Пропадало. Поми… помирали. 

А були такі, які не голодували в селі тоді?

Мм?

Були ті, хто не голодували?

Нє, нє…

Хтось не голодував тоді?

Хто як голодували…

Ні. Були такі люди, які не голодували?

Були люди. Були такі їх… Не багато їх були. У кого… Які оце перейшли… на… ну до… На куп… На к… на комуністів, то пішли в їхнім то. Вони жили лучи тоді хто. А хто не йшов у той.. у ко.. у к.. до комуністів – не той, був протів, ті й люди пропадали. А ті, багато таких, вони були умніші. В них земля була, в них той – вони зразу пішли у той.. до комуністів, у Росію. Стали вони начальніками, стали там і все. І тоді вони не… не голодували. А які не.. не соглашалися там із Росією – тіх унічтожали, вони пропадали… люди.

А чи були тоді діти-сироти? Шо з ними було? 

Га?

Із дітьми-сиротами що було? Як вони жили?

Хто?

Сироти.

Сироти? Та я.. Я ж кажу. Як.. Сім’я яка в них. Як родичі… той…Вони один одному помагали. Оце. А який, шо зовсім не було в них, ні родичів, нічого – ото так, виживали, виживали і вмирали. Люди пухли, пухли ото. Не було вже чим видивать їм, жить і так вони і кончались, пропадали. 

А патронат був у вас там?

Га?

Дитячий патронат був?

Хто?

Ясла були?

Ясла?

Да. Для дітей.

Да, були. Ну це ж уже аж у  30-х годах, у 33-му. Були. Як хто йшов у колхоз робив. Хто у колхозі робив, хто той… Ті й діти були там у тих яслах. А так ни.. ни постоянно було там… Не той… 

А ви були в яслах?
Нє, не був я. Був. Того що мій, оце ж так, в 30-му, в 31-му, кажеця, год..  году – батько забрав нас сюди в Запорожья. І тут ми в Запорожьї були. Ото він робив… Жили ми в той.. в баракі. От.

Так а в 33-му де ви були?

Га?

В 32-33-му де були?

Тут.. На тому… В Запорожьї. А пот.. після того десь у 36-му кажиця годі – вже у сільсо.. в той.. на Лису гору батько переїхав. І тут. А ті года були там. Ото пока батько там робив. Тоді він… його… встроїли у больницю. Це ж жили ми на шестому посьолку. Больниця я не помню яка. І там були коні. Він робив конюхом.  У цьому… У… Ухажував він за кото… Тоді ж машин не було, а возили тіки врачів тось… Тим! Кіньми! От і. Ото там. Там ми ото тіки ми і вижили. Там. Батько ото, то сухарі, то ше шо там. Ну мог шось там найти і так жили ми. 

Так ви у якому році поїхали із того села? З Черкащини коли ви переїхали?

З відтіля?

Да. Із Черкащини.

Із Черкась… Ну я… Ну кажеця в 33-му мабуть… Ну батько пішов раньше відтяля втік. Раньше. Як ото начали там ото так. Коліктівізація та шо… Шо як йому. Шо підсказали в сільсовєті сказали, шоб він раньше. Він года 2 чи 3 жив сам, без нас. Ото висилав нам. А тоді забрав нас туди де… Де .. йому… йому дали в баракі комнатку дав йому в камнат.. у бараку. І тоді при… Точно я не помню. Ну десь мабуть возьму… в 33-му ми мабуть сюда забрав батько. Точно я не, не помню. Не знаю. 

Дякуємо.

 

1. Місце запису: село Веселе, Васильківського району, Дніпропетровської області;
2. Дата запису: 4 серпня 2021 року;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Клевець Микола Дмитрович, народився 08.12.1927 року в селі Березнуватка, Синельниківського району, Дніпропетровської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Березнуватка, Синельниківського району, Дніпропетровської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як вас звати?

Як звать? Ніколай Дмітрович.

Фамілія?

Фамілія, Клевець.

Де ви народилися?

Село Березнуватка, Луб’янський сєльсовєт, Синельниковський район.

А в якому році?

27-го года, 8 дєкабря.

Розкажіть, будь ласка, про своїх батьків?

Про батьків, про Голодомор я помню, шо я помню, як мені шість год було. Я знаю, шо мама пекли із лушпинь, із картоплі і лободу, млини. І ми їли, а нас четверо дітей було. Батько і мати пухлі були. Нам усе отдавали, дітям. А ми були не пухлі, а батьки пухлі були, єлі ходили, а нас кормили. А нас четверо було, одно за одним.

А як звали маму?

Ганна Григоровна.

А фамілія?

Її дєвічья?

Так.

Дєвічья, так?

Да.

Ткач.

Якого року народження вона була?

907-го.

А тато?

А папа – 905-го.

А як його було звати і по-батькові?

Дмитро Іванович.

А у вас було в батьків якесь господарство?

Коровка була, а так більше не було нічого, коровка.

А в 32-33-му до вас приходили додому якійсь люди? Активісти?

Я не помню. Я не помню, чи приходили. Як мені шесть год було, я…

А корови ви нікуди не віддали, в батьків корови не забрали?

Не забрали. Приходили забирати, но мати не дала.

А хто приходив?

Ну прєдсідатєль колхоза і  там із сєльсовєта приходили, хотіли забрати, а мати не дала.

А що ви їли в Голодомор?

Шо їли, я ж кажу, були пекли, та юшку якусь і зварять нам, картоплі там вкинуть, більше не було нічо, блини пекли та лобода витягали.

І виходить, шо пили молоко, якшо була корова?

Га?

Кажу, і пили молоко, якшо була корова?

Та пили й молоко.

А багато людей в селі померло в голодовку?

Не помню я. Вроді таких не було, шо померли. Од голода не вмер ніхто. В нас село невелике таке.

А в вашій сім’ї ні бабушка, ні дєдушка від Голодомор ніхто не помер?

В 33-му ніхто не помер.

А пам’ятаєте дідуся, бабусю своїх?

Пам’ятаю, пам’ятаю, дєдушка в 47-ом году во время голоду вмер, а бабушка ше живе до 53-го году. А дєдушка в 47-ом году вмер із голода, із голода і по старості вже.

А 32-33-му дєдушку не розкуркулювали? Яке в нього було господарство?

Нє. Не знаю, шо там, не розкуркулював ніколи. В нас в селі нікого не розкуркулювали. Багатих не було в нас.

А не приходили до вас, можливо, з інших сіл просити їсти, нікого не бачили, людей таких?

Нікого не було. Не ходили нікого.

А мама з татом до колгоспу працювати не пішли?

Ну працювали. Працювали у колхозі.

А вони добровільно пішли працювати чи їх змусили?

Ну вони не змусили, а робили там, усі робили в колхозі.

А ви, можливо, ходили на поле, колоски не збирали в 32-му?

Кого?

Колоски, колоски пшениці.

Я не ходили.

А ви кажете, вас було у сім’ї четверо дітей, да?

Шестеро було. Було шестеро дітей.

А як було звати і якого року народження вони були?

Брат – 26-го года, я – 27-го, брат – 29-го, сестра – 31-го і брат – 41-го і 39-го – сестра.

А як їх було звати? Братів, сестер як було звати?

Брат – Іван, я, тоді Гриша, Галя, Надя і Гриша. Два Гриші було. Один помер, а … Вже всі померли. Осталася ше сестра і я, двоє осталося.

А сестра залишилася, та, яка 39-го року, да?

39-го.

А батьки, коли ходили до колгоспу, то їм платили якійсь гроші?

Та які там гроші, трудодні були, на трудодень, грошей не давали нічого. Ніяких грошей не давали. А тоді трудодень був.

А шо давали на ці трудодні?

Ну давали, пшениці давали, а так більше нічого.

А з чого, ви кажете, мама млинчики пекла?

Із лушпиння, з картоплі і з лободи. Вона намішають, наколотять і ми так бігаємо, і їмо їх. Такі добрі були. От сійчас на нього і не глянув, а нам добре було. І вижили. Батьки пухлі були, а ми вижили, отдавали нам усе.

А вас з хати не виганяли, ви так в своїй хаті і жили?

Так і жили в хаті, ніхто не виганяв. І в селі нікого в нас не виганяли. Куркулів не було в нас.

А батьки ваші їжу десь ховали?

Кого?

Батьки ваші їжу ховали?

Нічого ховать було, нічого ховать. Яка там їжа була. Супу якогось зварять, укинуть там, картопля де-не-де плаває.

А може, ваша мама, не брала свого одягу, якісь сорочки, рушники, не ходила обмінювати їх на їжу?

Не ходила ніде, бо ж не було нічого і надіть. Те, шо було, то полотно було, із полотна тоді шили оце. І в магазінах нічого, бо ні за шо купить, грошей не було. В колхозі пшениці дадуть, а грошей не давали.

А були в селі якісь люди, які не голодували і ділились з вами продуктами, або з кимось іншим?

Не було таких, багатих в нас не було в колхозі, у селі, всі такі середні і бідняки. А багатих не було.

А пам’ятаєте, 46-47-ий рік, голодовку тоді?

Ну так, пам’ятаю.

А ви кажете, дідусь помер ваш в 46-му, да?

Дєдушка в 47-ом помер, по старості і од голоду.

А тоді тоже не було шо їсти?

Ну в 47-ом году тоже не було, тоже було таке. Но в 47-ом хоч трошки грошей давали. Батько поїде на базар, та на стакан купе якоїсь крупи, а мамка і зваре шо-небудь. Но пухлих не було в 47-ом году. Голодували, но пухлих не було.

А як дєдушку звали?

Григорій.

А фамілія?

Ткач.

Якого року народження він був?

86-го, 70-го тоїсть.

А не чули ви в 32-33-му не було випадків людоїдства? Дітей ніхто не їв?

Не було такого. Такого не було. Може і було, но мені не доходило.

І ви кажете, шо в селі в вас ніхто не вмер в 32-33-му?

Та вроді немає, не вмер ніхто.

А жорна у батьків були?

Хто?

Жорна, жорна у батька були? Знаєте, шо таке жорна?

Не знаю.

Таких два камені, один на оден накладалися…

А шоб муку молоть? Не було. Було у дєдушки, оце там мололи і нічого молоть було. Нічого молоть було у 33-му.

А земля у вашого дідуся була?

Ну була, біля хати, біля хати.

А з господарства шо було у дєдушки?

Я і не помню. Не знаю, шось держали, може куріцу яку держали, нічим кормить було, ні господарства.

А от ви кажете, шо хотіли у вас корову забрати, шо прийшли з …

Ну тож прєдсєдатєль колхоза і сєльсовєта приходили,  а мати закрилась і не пустила, і не дали корову, а хотіли забрать.

А для чого вони хотіли забрати корову у вас?

Ну тоді ж забирали у всих. У всих забирали.

А шо в людей в селі ще забирали, окрім корови?

Не поняв я.

Ви кажете, шо у всіх забирали, а шо ше забирали і в кого?

Ну забирали,  а так нічо не брали. Не дуже так, як оце по тєлєвідінью передають, шо і копали, і забирали, і зерно, но в нас не забирали. Не трусили нікого.

А цей прєдсєдатєль, шо приходив до вас, то він тільки один раз приходив, чи приходив ше?

Нє, раз, ото вони приходили і все.

І більше ніхто не приходив?

І більше не приходили.

Ми вам дякуємо.

1. Дата запису: 3 серпня 2021 року;
2. Місце запису: смт Обухівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області;
3. Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Калниш Семен Панфилович, 15 лютого 1927 року, народився в смт Обухівка, Дніпровського району, Дніпровської області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у смт Обухівка, Дніпровського (тоді – Пригороднього) району, Дніпропетровської області

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка. Як вас звати? 

Я – Калниш Сімьон Панфіловічь. 

Коли ви народились?

Народився 15 фівраля 1927-го року.

А де народилися ви?

Тут, в Обухівці. Тут. Тут, в Обухівці. 

В Обухівці. І тоді це якого району була Обухівка?

Ето… Тоді – був район Пригородній. Пригородній район. От.

Дніпропетровської області…

Дніпропетровської області. 

А Голодомор ви пережили тут в Обухівці? Весь час проживали в Обухівці?

Да. Я проживав весь час в Обухівці. 17 років мені ісполнилося. З 9 класу я пішов на фронт.

А можете розказати про свою родину, про своїх батьків до Голодомору. Яке в них було господарство? 

Да.

Як їх звали, чим вони займалися?

Ее… Ну, моя мама. Ета. Сподинець Наталя Спиридоновна. Її сім’я була дітей 10 чоловік. Занімалися сільським господарством. Значить, була в їх земля. Вона народилася в 1892-го року. Земля…  При царизмі. Земля в їх була в степу. Вот. Значить. Занімалася сєльським хазяйством. Вот. Жили вони не… не бідно. При совєцкій власті дідуся розкуркулили. Вот. Но він сообразив і одвіз усе своє хазяйство: плуг, борону, коня, вівці… Вопшем, все одвіз добровольно. Здав. І його куркульом признали, но його в Сібірь чи на Соловки не вислали. Оставили тут. А практічєскі куркулів – їх висилали, значить, на незаселені землі. Вот. Значить, по лінії мого батька – Панфіла Васильовича, 1895-го р.н. Калниш. Ця фамілія, вона бере начало с Латвії. Вее… половині 19-го сторіччя – чотири брата із Латвії приїхали в Єкатєрінслав і устроїлися на завод Брянка. Металургічєскій. А потом був завод Пєтровського. Великий завод. І оце три брати… Ето…Осіли в городі завели сім’ї, а один брат, оце Василь, найшов мою бабусю в Обухівці (Параску) і оженився. І таким чином, значить, фамілія “Калниш”… По своєму роду служби я об’їхав весь совєцкий союз – я ніде не встрічав “Калниш”. Тільки на Дніпропетровщині. Прибалтіка (Латвія) – Кальниш, Кальнилиш і так дальше. Вот. І кстаті, паслєдній кашевой Калнишевський, а в скобочках – Калниш. Вот. Оце вот так. Так шо я считаю, шо оце Калниші… Оце начало відтіля. І всі родичі на Дніпропетровщині. Вот. 

А ваші батьки… Батько й мати. Яка… яке в них було господарство? Як їх звали: вашого батька і вашу матір?

Матір – Наталя… еее… Свиридоновна. Батько – Панфіл Васильович. 

Коли народилися вони? 

Еее… Мама – 1892-й рік. Батько – 1895-й. Значить, занімались вони сєльським хазяйством. Тоже. Пєрвоначально жили бідненько. Потом при непі – батько рішив, коли часна собствєнность була розрішена, батько построїв вітряну мельницю. Млин. І зажили в матіріальном плані – добре. Будем так казать. Батько був дуже розворотливий, находчівий був дядька. Вот. Коли в 33-му році млин оцей… Їх сім в Обухівці було. Послідній наш розвалили. Вот. І батько занявся охотою, рибаловством. Ну воопшем. Він був два засіданія. Ні одного дня в школу не ходив. І коли рішили на Україні ліквідіровать бєзграмотность – то батько був учитилем. До його чоловік навєрно 30, таких, шо не вміли, читать, писать і розписуватись, а це батько навчив їх. Вот. Ну, вот так. Мати… Мати все время – домохазяйка. Як батько в 38-му році помер – він с … війни приїхав інвалідом. Вот. То мати начала робить в колгоспі в літнє время. Вот. Еее. Умєрла мати – єй було 104 роки. Саме в 20-том сторіччі в Обухівці сама старша була.  Вот. Ну і така ініціатівна женщіна. Вот. Находила общий язик. В неї багато друзєй було. Вот. Вся Обухівка знала матір. Вообщєм, така конта… контактна женщіна була.

А от до Голодомору… Ви казали, в них була олійниця. Яке ще було господарство?

Не олійниця, а мельниця.

Мельниця! Вибачайте…

Да.

Еее…

Ну були коні, були корови, значить, були вівці. Ета. Ну, птиця вся була. Кролі… Кроли… Кролі були. Голуби були (усміхається, –  ред). Оце те, шо я помню.

А тоді оце господарство, коли почав колгосп організовуватися, – в них забрали чи ні? 

Нєєєт…. В батька ж не признали куркульом. Вот. Значить, тіки оце… Ее. Ееее. Коней було мало. І оце 33-й год, те, шо я помню, значить, коні, почті всі, – вимерли. Нічим було кормить. Тоді в кого коровка осталася, то це обізатільно, – дві коровки і на степ. Колгосп. І оце пахали там. Ну воопшем. Вот так.

Ну не забрали в нього? Він…

Нє.. 

Він не здав в колгосп? 

Нє. Нічого не забрали. В батька нічого не забрали. Ну у діда, у того було. І воли були в його. Еее… І, навєрно, п’ятеро чи шестеро коней, дескілько коров. Штук 50 овець, кози. Ну, хазяйство було таке. Солідне хазяйство по тим міркам. І земля була. Це було 11 гектарів в степу і приусадібний участок – два з половиною гектари. Вот. Оце там його розкуркулили і він оце все одвіз і здав в колгосп. Тоді СОЗ – спільний обробіток землі. Коли начинався.

Угу. А в якому році – не пам’ятаєте? Чи пам’ятаєте? 

Е.. Та… Це було десь… Ето. 31-й… 30-й чи 31-й рік. Це.

А в батька земля була?

У батька земля була тіки.. ееето… порядка двух гектарів оце при усадібном, при домі. Ну, батько хату не строїв. Строїла бабуся (його мати) і його батько. Вот. І оце й ми в ній жили. І я в ній виріс, і в тій хаті. І щас вона стоїть.

А там хтось з родичів живе?

А там живе… Ее.. ПлеЕенік мій. Мого рідного брата син. Хата… Ета… Дев’ять. П’ять на дев’ять хата. Ну, я її, ета, переробив там. Кирпичом обложили. Ну вообщєм. Ета все.

І получаєця, в батька нічого в колгосп не забрали: ні худобу, ні…

Ні. Ні. Нічого не забрали. Ну, батько тоже сорієнтірувався. Оставив тільки одного коня. Вот. Одну корову. Вівців вообщє не було, коли оце вже началось, цей процес. Вот. Ну вообщєм, ну птиця була! Вот. Батько був актівістом. Батько був два созива – народним засідатілєм. Вот. 

То він був активістом тоді ще в 32-33-му? Коли колгосп організувався?

Да, да, да.

І він пішов зразу в колгосп?

Нєт, він… Він пішов пізніше в колгосп. Він був інвалід. Вот. Ета, вайни. І він пішов пізніше в колгосп і робив плотніком. Чи столяром… Ну вообщєм. 

Так а ко… “Пізніше” – це коли? 

Ну, це навєрно після 33-го року. Потому шо приїхав прєдсідатєль посьолкового совєта до нас додому, а батько якраз болів, лежав. І він сказав: “Панфіл Васильович, прийшло і до твого млина времья”. Оце вони приїхали, завалили його і нічого не взяли. Остальні млини валили і забирали все: і камні значить. Січас стовп там стоїть. І на стовпу на тому – валерія. Так, вже год тридцять, навєрно, прилі… (усміється, – ред) прилітає. Вообщєм, істарічєскій стовп. 

Так, а його, млина, виходить, забрали, да? І розвалили. 

Його розвалили. Вот. Ну.. завалили. І все. І пішли. І оставили, нічого з млина не взяли. Ми розібрали млин. Там наробили камінців невеликих. Вот. Крупорушок таких, так званих. Вот. Оце вот так.

Ага. А… У других людей млини розбирали?

Розбирали… Нєт! Завалили і все забирали, те, що вони щитали нужним. Оце нас, з семи млинів, єдінствіний, це Тракторов був, він не наш, не обухівець прамо, прийшов і батькові каже: “Панфіл Васильович, прийшло времья і твій млин вже… ее… розвалить!”

А Тракторов, ви кажете, це не місцевий був? Хтось присланий.

Нє, нє, нє.

А чого в нього таке було, якби, ну скажімо – хороше ставлення до вашого батька? 

Ну потому шо батько був уже в актіві і два созива він був народним засідатільом в суді. Поетому. Тоїсть контачив. Вот.

Ага. То…

І батько ж обучав. Я казав, шо він оце безграмотних. Він людей обучав. Сам навчався. Тоїсть, ну ето самоє… Як кажуть… Ееее. Актівним був жітєльом, вот. 

Так він…

І совєцьку власть прийняв, значить, нормально. Все, все! 

Він спочатку, получаєця, війшов в актив і помагав сільській раді, да? А потім уже, пізніше, розвалили його млина. 

Да, да, пізніше. Ну тут була закон такий. Тут не винуват Тракторов. Тут була свише.. иии.. каманда. Вот. Я тільки удівляюсь, шо вот, ето, церкви, тоже ж, у нас церква була, лучча в області, така в Новомосковській і в Обухівці була, ні одного гвоздя… Вот. Но церкву розвалили. Вот. І це ініціатіва була мєсного руководства. Е…ее… Обласного і сєльського. Патаму шо, в Києві всі сабори сохранєни, в Москві всі сабо… Вв…в… Такої команди не було – розвалить церкви. Вот. Це ініц… ініціатіва мєсних рукавадітєлєй. Тоїсть, вислужиця, одчитаця, одоложить вишешшш…. стоящим.

А це тільки у вас розвалили церкву, чи у сусідніх селах? 

Ее. В сусідніх селах. Практічєскі в нас розвалили оце в… в радіусі дето нашого района. Вот. Розвалили всі церкви. 

А шо з тими церквами робили? Тобто їх розбирали на… еее… на матеріали? 

Їх розби… Їх розбирали. Вот. Їх іспользували, вот, на соуруженіє коровників, там, значить. Багато йшло матіріала в часні, так сказать, руки. Приїжали, загружали, і кіньми. А куда повезли – ніхто не знає. Вот. 

А як відбувалося руйнування церков? Еее…

Дуже-дуже сложно. Дуже… громада. Люди не давали цього робить. За третім разом тіки розру… шили нашу церкву. Тут уже була міліція, були органи. Вот. Багато ж уже… еее. Були підгаворені, значить, шо… ееее. Це не годиться, церква, еее… це опіум. І були багато актівістів, стороніков розвала оцих соборів церковних. Вот.

А як відбувалось? Шо там… Дзвони. Їх знімали? 

Так. Актівісти. Лізли там, спилювали і пускали все-все.., ето самоє.  А потом все розбирали. Нууу, основа осталась од нашої церкви. Еее… Потом люди собиралися. Вот. Все таки. Вот. Ограда була, вона сохранилася була, її розібрали вже потом іііі… значно пізніше. Вот. Ну і потом значить… еее… батюшку піймали, постригли бороду і сказали: “Появишся ше… “ Він не був мєсним, він жив  в городі і приїжав сюда ше як і церква офіціально функціоніровала, ну, воопшем, от так. 

Так його тіки постригли бороду і більше йому нічого не зробили, ні? 

Більше нічого. Но він уже не появився. Не появився тут в Обухівці, йому більше нічого не зробили.

Нікуди його не заслали?..

Нє.

Люди не знають, шо з ним…

Нє, нє. 

Ну, тоїсть, він живий лишився..? 

Да, да, да.

А оце, коли церкву закривали, там дзвони скидали, всередині там ікони були, свічники…

Оце, до цього, вже в нас був староста – Ворошило. Пілін. Він полковнік царської армії. Йом… Він получив в степу великий земельний клин. Там гектарів 30. Ну це царь виділяв. Це полковнік, великий чин був. Вот. Ну в його був хароший голос і його… цц… тяга була до релігії, до церкви. Вот. А він на Чумака жив. І він сюди ходив. На Чумаках церкви не було, це невелике посілєніє було…

Це хутір?

Аа?

Це хутір? 

Иии.. Да. Там ну може.. иии.. хат до 100 було всього. І він оце ходив, приїжав сюда, оце, тут служив старостою. Вот. А потом він приїхав сюда, тут построївся і був староста. А його син, і його,  вообщє, сім’я вся – їх була тое тяга. І його син, значить, прийняв діла в нього. І оце, Ворошило, вот. І оце коли вже церкву, намічалося, шо вже, оцей Ворошило – забрав ікони, всю атрибутіку, вообщєм, церковну – він забрав до себе і як уже … м… война закончилась, то він вернувся і сразу ж купили недостроїну хату, там організували церкву і він оце все вернув в церкву. І це була дінастія. В мене в книжці єсть. Дінастія ВорошилІв. Церковна династія Ворошилів. Такій невеликий роздєл. Вот. 

А оце він ше забрав із церкви – це до того, як її руйнували..?

Да, да, да.

Це в 30-х.

Да, до того як оце… її зруйнували її.

Ага. А як до цього Ворошилова ставилась радянська влада? Якшо ви кажете, він був при царю, був нагороджений. Ту землю в нього не забрали? 

Нє, ну конфіскували ж усе. Як тіки..иии… Жовтнева революція осущєствілась – канєшно все забрали. Все забрали. Ну… ммм… він наскіки пользувався авторітєтом, оцей полковнік, наскільки він був такий щедрий дядько..

Як організувався колгосп в селі. І відразу не пішли вони в колгосп. Чи пішли відразу? 

Нє, ее… Батько не пішов в колгосп. Вот. Він.. еее.. занімався, вопшєм, охотою, рибалкою.  Свої ятєрі. Тода в Обуховкє, в Обухівці було модно варить борщ з карасями, живими карасями. Батько наплів ятерів, ставе, утрічком потрусив, в кошик, по десятку і матір уже встрічають на базарі. В нас тут через річку зара самі вкусні були карасі. Вот. І оц…

Це в 30-х? 

Да. І оце ми жили оцим. А вже оце, як ін… У нас же млин був, тож доход був хароший. Вот. Батько ж багато помагав в період 33-го року. Вот. 

Кому помагав?

Своїм близьким. Сусіди. У нас дід Асакій був. Вони були сім’я: дід, бабуся, і троє дітей – два сина і одна дочка. Вони пухлі були. Пухлі були. Це наші сусіди, хата з хатою. Вот. Значить помагав він їм. Помагав другим. Своїм. Братам, сестрам. Вот.

А в нього не приходили, нічого не забирали у вашого батька?

Нічого!

Ні зерно…

Нічого… Нічого не забирали! У батька нічого не забирали!
Обшуків… Нічого не було?

Да, да.

А як же так, що вони його не заставили піти в колгосп? 

Вот я не скажу точно. От я не скажу. Но я знаю точно, шо він пішов в колгосп після 33-го року. Оце він пішов в колгосп.

А ви кажте – він у лікнепі робив. Тобто в 32-33-му він вже робив в лікнепі? 

Еее… Ууу… Шо ви імєїтє ввіду?

Ну от ви казали – “безграмотних учив”…

Да, да, да…

Це коли було? 

Це він… Да! Це було, навєрно, 32-33-й до 35-го року. По моєму бєзрамотность на Україні ліквідірувана в 35-м році. От.

А ще ви казали, що він ув депутатом сільської ради… 

Засідатільом.

Засідатільом…

Нє!
Це коли було?

Нє, це не… не сільська рада, а це народний засідатєль в суді.

Ага.

Районний суд був в районі. І він був народним засідатільом в суді. 

А це в якому році було? 

Ну це тоже десь етот… десь в оті роки. Може 28-й. Може до 33-го. Ну тоді по моєму 3 чи 4 года. Оце созива він був.

Ага. І йому там якусь зарплату платили? 

Ніякої зарплати. Це на общих началах було. На общєствиних началах. 

І це він мав кожен… кожного якогось там суда його викликали, як…

Да, засіданіє проходить…

Суд присяжних типу?

Да..! Ну так. Ето. Це засідає, які то діла розсматрююця. Оце ж народні засідатілі. Ну вони великі право.. велике право мали оце. Народні засідатілі. 

А коли ж таки йому довелося… І в сільській раді він тоже не працював? Чи працював?  

Нє. В сільські йраді він не працював. 

Він одноосібником лишився?

Да. 

Тоїсть в ньго земля лишилася…

Ну скільки землі… Відь землі первоначально конфіскували великі клини поміщиків, куркулів. А ті що… Ну це вот тут, ото на углу хата. Це моя жінка тут жила. Шугаки. Ото був її дід, дід Сугак і оце вся земля його була. Оце все построїно і це … ммм… ну вообщєм при совєцькій власті вже. Тоді приусадібні клини були 2-3 гектара, чотири. І оце пєрвоначально не трогали, пользувалися. Коли вийшло рішенія – 15 соток. Колгоспникам гектар оставляли, в Обухівці. А у… робочі… робочий посьолок, то в нас 80 процентів робили в городі (на фабриках, на заводах).  15 процент… 15 соток оставляли. 

А в якому це році було? 

Та десь в 36-й навєрно, вот так.

Тоїсть в 32-33-му у вашого батька ще ці два з половиною гектари були, їх не забрали?

А мого батька вони були. а ні тім місці построїли читирі хати. Вот. Читирі хати на тім місці построїли. У мого батька землі ото два чи два з половиною гектари – її ніхто не забирав. Оце його рідного брата дві… дві дочки вони построїли. Так. Вот. 

Її воопшє ніхто не забирав? І після 33-го тоже не забрали.?

Да. Нічого не забирали. Но там начали строїтись ше в кінці 20-х. 

Ага. Тоїсть получаєця, шо у 33-му на тій землі вже були хтось построїні, так?

Да, да. 

І через це, шо там були багато хат – то й не забрали. Правильно?

Да, да. 

Ааа, коли довелося піти вже батькові в колгосп? В якому це вже році?

Та десь… Може 34-1, може 35-й десь це. 

А якусь плату їм платили в колгоспі?

Да, трудодні. І на трудодні видавали натурою: зерна там, картоплю, ну вообщем овощі. Ета. Гроші платили там копійки. 

Угу.

Це вже пізніше, після войни..ии… перейшли на оплату фінансову, грішми. 

А скільки у вас було братів, сестер? Яка родина була? Нуу, жила…

Чотири. Дві сестри у мене. І обидві Насті. 16-го і 20-го. Я з 27-го. А брат з 29-го. Чотири…. Четверо дітей було нас у батьків. 

А всі… всі діти вижили? Всі пережили Голодомор? 

Всі пережили Голодомор. Всі вижили.

А от ваша родина якось відчула, шо був Голодомор? Чи ви не…

Ми не… не відчули. Ну батько дивися на багато вперед і в його було… був запас і в 33-м, і в 29-м. І всюю жізнь він… запас у його був який-то. Вот. Поетому я казав, шо батько помагав ше своїм. 

А цей запас, він якось його ховав чи…

Нє, тоді не ховали. Тоді до 33-го, ще в 33-м році уже начали актівісти з другої сторони… от ходили з щупами і, і шукали, де закопано зерно чи може ше які-то продукти. Оце от.

А до вас приходили ці активісти?

Ето. Я не помню, шоб приходили до нас.

А чи чули десь там, знаєте, може по сусідству чи в когось в рідних шось забирали, шось шукали. 

Та я… Ну в мене єсть книжка. В одній книжці я написав. Це Цапки. На фронт пішло вісім братів і тіки самий менший один вернувся. Сім братів погибло на фронті. А йог… їх батько був багатим. У його була зем.. земля й тут. І на степу. Вот. І він, ета, батько, ше взяв в свою сім’ю… Оце в його було вісім синів і дві дочки. Десять. Всі вижили. І він ше двох дітей-хлопців взяв. Вони… ну.. воопшєм, були без роду – ні батьків, ні матері. Він узяв їх, вигодував їх, і вони, цей саме, начали заніматься самост… самостійним життям. Вот. І його розкуркулили і одправили, ето, в Сібірь. Сєвєрний Сібірь дето. І оце, оце началась война. Ну а вже сини були вони взрослі, сім’ї в їх були. Діти були. І вони рішили іти в армію… ееее… с батьковської хати. І оце їх проважали з батьковської хати. Вот. Сини були… Сім’я була дуже дружна. В їх була шовковиця. Каждий ето. Тоді модно було. Каждий тоді ж хліб пекли дома, хазяйки ж пекли. Черняшку, кусок хліба, на шовковицю – і позавтракав. Обішли, поцілвали хату, поцілвали шовковицю, вийшли, стали на коліна уже ж за двором, поцілвали землю. Вот. Ну сусідами було прощалися вони относітєльно легко. Еее… Тяжоле було розтаваніє з дітьми і з жінками. Діти, ті шо постарше, казали: “Папа, вертайся побідітєльом”. Ну смисл такой. Як вони виражалися. “Побєдітєльом, скоріше”. А мати сказала всім синам, шо… ееее…. “мої синочки, вертайтеся додому такими, як я вас провожаю”. Це в мене в книжці, вот, описано, єсть фотографії. Вот. Так батько… батько закопав вісім пудів проса. От.  А…

Цих хлопців батько, да?

А?

Цих хлопців?

Да, да. Шо його розкуркулили і одправили в Сібірь. Ну це ж до цього було. А сусід побачив. Він в садку закопав ночью. І доніс. І прийшли, ето, з оцми щупами. Признавайся. Ну шо, батько не признавався. Найшли. Найшли, забрали. Все конфіскували і одправили ото в Сібірь. Вот. І коли він одбув… двадцяить… двадцять п’ять років там, вернувся – йому не розрішали поселяця даже в Обухівці. Ні в свою хату. 25 кілометрів. І він поселився. Єсть Калинівка. 25 кілометрів. Там. І йому підсказали. Він написав Сталіну пісьмо. І Сталін йому розрішив вернутися додому. Оце канкрєтно, то шо ета.. то шо я знаю. Шо…

А як прізвище цього чоловіка було? 

Ааа? Ммм… Цапко Фома… Е… Фома… Вилетіло з голови. Ну…

Ну Цапко Фома. Хоча би це.

Да, да.

А з хати не вигнали його? 

Нєєє. Ну вернувся він же. Ета…

Ні, коли ви кажете його… иии… забрали оце все зерно конфіскували і заслали на Сибірь.

Да.

Жінка тут осталася…

Да.

З дітьми…

Жінка осталася тут. Ну а сини вже всі вони були… Один самий менший, Гнат, який вернувся. От. Оце він ше не жонатий був. Всі жени… сини були жонаті. Всі вони на Обухівці вже були. 

Я питаю про 33-й, коли в нього зерно забрали. Жінка із синами, з дітьми осталася в хаті…

Да, да.

Їх нікуди не вигнали?

Нікуди не вигнали.

І оті дві прийомні дитини осталися з жінкою?

Да, да. Ето. І другий прімєр. Тоже в книжці. Самий багатий чоловік. Тишик Яків. Отчєство я… Вот. Того розкуркулили і вислали. У його було шестеро дітей. Ті, шо були замужом і женаті – осталися. А Лазарь був самий менший. Він ше жив з батьками. Виселили всю сім’ю. Розрішили.. еее.. гарбу, коня, і мінімум отово шо…ето… шо нужно було. Це тоже я описав. Занімався цим детально. 

 Із ваших родичів, кого розкуркулили, це ви сказали – вашого і діда і  батька вашої жінки. Так? Чи теж діда? Ви казали, шо отут він жив. У нього багато землі було…

Да. Нєт. У його на степу землі не було. У його оце вся земля тут більше 5 гектарів. Ну він  первий построївся тут хату. Ну тоді ж ранше, як кажуть – хуторки. Там хата, там хата, там хата. Шоб більше землі. Вот так. А потом постіпєно  значить…. Діти, другі. А при совєцькій власті вже виділяли землі через посьолкові совєти. 

Угу. А от хто проводив хлібозаготівлі і хто оце робив оці обшуки? Шо це за люди були?

Це були прідставітєлі од посьолкового совєта. Добровольці. Їм не платили нічого. Офіціально. Вот. ЦЕ були добровольці, актівісти. І оцю роботу вони виполняли добровольно. В них були такі щупи, щити і вони ото. Значить, в книжці там написано на Гринівці з 21-го року він описав оце подробно, як оце все, всю далівку і те, горище перевернули. Все, все. Ну не найшли, потому шо нічого шукать було. 

А це були місцеві чи були прислані звідкись?
Нє. Нєт. Тут тільки були місцеві. 

А із району там чи звідкись присланих не було?

Не було. 

А їм якесь було завдання? Це від сільської ради чи звідки вони знали, скільки треба зерна зібрати? 

Ее. А вони собирали максімум. Максімум. То шо було, во пєрвиху, ну 33-й год. Ну все таки хліб трошки ж був. В колгоспі все вивезли до зернини. Ніхто не получив ні одного грама. Ні.. ні.. ні оплати ніякої не було. Все вивезли, значить, на заготівлю. Государство.

А що ще, крім зерна, в людей забирали при обшуках? 

Забирали все. Продовольствіє. Ето. Вот с таких, с одежі нічого не брали. Нічого не брали. Ну шо, його й нічого не було. Ну був кожух почти в каждого. Валянки були биті з шерсті вівці. І полотно. Полотно. Всьо ж… Всі ж в полотні ходили. Сорочка, штани – полотняні. Сами виращували матіріал – льон, конопля. Вимачували. Ну своя тіхнологія була. І на.. на  станках робили полотно. О. Це тоже у мене у книжці оця тіхнологія. Це занімалась і моя мати, і моя бабуся. Вот. Полотно робили на спеціальних машинах. Ї…Їх було в Обухівці нескілько машин. Там тіхнологія слажнєє. А вот кажда сім’я нитки заготавлювала сама. Це льон, канапля. Вот. С льона получалось  болєє м’ягке, ета,полотно. С коноплі боліє жостке. 

А чи люди ходили тоді міняти оце… Оцей одяг на продукти харчування, шоб, наприклад, забрали все – взяв сорочку, пішов поміняв. 

Еее… Значить. Е… 1921-й рік. Еее… Обухівка – це самий сильний голод був. От. Мої батьки, мій батько і мати, і ше сусіди – Самсін і Радеон – оце три. Конячка, бричка, кожухи, валянки, рядна, тоїсть шо було – собрали і поїхали в Полтавську область. Там боліє-мєніє був урожай. І привезли відтіля по 10, по 15 пудів зерна. Ну і… із овощєй там. Оце. Це мої лічно. В книжці тоже це описано. Це мої лічні батьки їздили. Багато. А в 47-м годі. Ето. Оце весь голод вони зімою в санОчки, літом ето в рюкзачки – ішли в села глибокі подальше і тоже міняли. Міняли оце от своє так… барахло міняли на… на продукти. 

А в 32-33-му не міняли? 

33-32-му – я не знаю. Та навєр… навєрняка міняли! Тут опит 21-го року. Почему багато вижило людей. Вот. В 33-м році. Вот. Потому шо, ну, во пєрвих, по нашим розкладам… По нашим розкладам – 33-й рік був дуже голодний. Ну він був на Обухівці трошки слабіший по сравнєнію з 21-м роком. 

А в 21-му, от ваші батьки кажуть, чого був тоді голод? 

Ета. Мм. Тоді неврожай був. І в… ввв… 21-м ні одного дождя не випало. В 33-м трошки, трошки дожді прийшли. Но, но нікого… Ну все забрали, в 33-м, я вже повторяюсь, зерна… Нічого, нічого колгоспникам не дали, ні грама. Все забрали. Вот. Поетому тут був тоже… Так сказать… Ето самоє.

А в 21-23-му – це була посуха? І податки, зерно – все рівно ж здавали? 

Канєшно! Канєшно. Все, все здавали. Вот. І тут же, оце ж хто у кого клин землі побільше був – то там же жито в основному сіяли, і ячмінь. Не знаю почєму пшеницю не сіяли. Це я пом… помню мій батько. І оце ж було рішеніє, шо здавать. Люди закапували, ховали. І оце ж оці шпіки, со штиками оце, добровольно вони ходили шукали – по доносах і так. Вот. Ну тоже ж. Ага! Оцей дядько боліє авторітєтний і може за себе постоять – до його не йшли. Вот. А оцей трошки він  такий скромніший дядько, і ше й донесли, шо в його там шось закопано… Пішли і оце. Нуу, я вот щітаю. Тут. Це моя позіція. Із розказів  тих старших людей, батьків, дідів мох, бабусів… Вот. Ту більше творили тут мєсні, шо був такий страшний голодомор. Оце. То шо було у дядька – єслі його находили – його 100 процентів забирали. Вот. І вот… ее.. мої в 21-м годі. Мій рідний дядько Штафій – старший брат, ета, моєго батька – він умер із голоду… 

А як його звали? 

Штафій його звали.

А прізвище? 

Ааа… Калниш!

Калниш Штафій…

Да, да, да! Калниш Штафій Васильович. Це рідний брат мого батька. Старший. Самий старший.

Якого року народження? 

Ее… Ну батько 1895-го. Це батько третій. А він самий старший. Ну може 90-го. Може 92-го. Ну десь отих років.

То він один помер з родини? 21-го… 

Один. Одни помер. А його сім’я. Його джінка і дві дочки – вони були, були пухлі, но вони вижили в 33-й рік.

Ааа. Так вони в 33-му померли? 

Уууу! 33-й! 21-й! 21-й! Да. 

Угу. А от в, як у 33-му 21-му, чи були так само обшуки? Чи ходили шукали по дворах? 

Оце я не скажу. Оце я не скажу. Вот. Ну я не чув, шоб хто-то оце казав, шо ходили шукали. Я цього не чув. 33-й – це законо. Вот.  

Ну от урожай який був? 21-й – зрозуміло, шо була посуха, менший урожай, а податки не зменшили.  А в 32-му – урожай був який? В 31-му, 32-у – який був урожай в цій місцевості?

Оце Зачипіловка (єслі в вас врємя єсть, я би совітував під’їхать) – район… В мене книжка єсть. Вот я вам могу показать. Ви можете там заснять. Вони пишуть спеціально, автор книжки пише. Голодомор – то вони пишуть, шо прімєрно, з точки зрєнія опадів – 32-й і 33-й рік – вони були однікові. У нас тут, я знаю, шо 33-й був засушливий год. Один який -то дождік випав і все. Вот. 

Угу. Аа… Податки ж все рівно… Хліб, хлібозаготівлі… Все рівно ж були такі самі? 

Ну канєшно! Тут ніхто ніякої скидки нікому не робив…

Ше й шукали мабуть…

Да. Шукали! Шукали… 33-й – цех, оце все… все воно базіруєця… Обіднєніє оце… Находили… Притом не в кажду… По доносу. І так, добровільно. Шукали. 

А для чого вони це робили? Оце шукали, забирали… Як ви думаєте? З якою метою це все робили? 

Еее… Я думаю… Це моя позіція… Шо.. люди… були з… низьк… низьке сознаніє було. Шо їм оце платили. Ну оце Ванюша. Те, шо я казав. Мме… Син самого багатого був чоловіка. В Обухівці. Оце він ходив. От. І ето. Видно їм платил…

Самого багатого! Тоїсть, по суті, – куркуля? 

Да. 

І він був в активістах? 

Да, да. І він був, з оцим штиком ходив і ето самоє. 

А його самого не розкуркулили? 

Та його нічого. Він.. Ну він трооошки… Ну так незамітно, ну по його дєйствіям, шо він оце пішов, ето, син багатого чоловіка… При том той був… Він  не пользувався найомним трудом. Вот той. 

Угу. 

Чоловік, оцей самий багатий. До його йшли ж… ішли сАмі люди. І йому нужно глава сім’ї. Він брав на абіспічєніє всю сім’ю: жінку, дітей. У його работала столова. Три раза кормив. Він помтроїв вітряну мельницю біля озера – не для себе, для людей він построїв. І держав там двух мирошників, які мололи безплатно людям. Привозили і бідні люди туда…

Ну це ще до 33-го було?
Да, да, да… 

А це в нього син… Це батького його. Ви про батька розказуєте?

Да, да, про батька. А цей Ванюша, оце він був такий самий бідний з сім’ї. Вот. Ну тоді ж батько ж давав і корову там…  Ну вообщєм, обезпєчував там. Дві дочки, сини були. А оцей був Ванюша, оце він самий бідний. І при совєцкій власті він добровольно оце ходив. Офіціально це я утвєрждаю. Ніяку оплату вони не получали. Ну видно ж заінтірісовували, вот, людей. Вот.

А для чого це робилося? В людей це все забиралося… З якою…

Я думаю, шо це зверху була каманда. Може області. Може рукаводства района. Це так. Це навєрняка так. Вот. Ета.  І знали результат. Вот. 33-й рік. Ета. Моєї матері рідний брат – Нил. У його була сім’я. Жінка з Полтави. Дуже красива женщіна, і синок, 5 років. Дідусь йому давав помощ. І дав йому мішок жита. Скільки там пудів – три, чи чотири. І вони розприділили, що… Мм… Щитали зЕрно. Ето. Жменю зерна. Скільки там? Чи 50, чи 70 зернин – оце була така норма в їх. І коли оставалося вже там… З пуд навєрно. То оце й же Нил… аа.. жінка ж і син. Він пішов неізвєсно де, і оставив оце їм. І вони вижили. А він умер. Ку (28:18) – так називається. Сообщили нам. І я помню. Моя мати і сама менша сестра їхня, Харитина, – тачку і ми поїхали привезли оцього Нила сюда. Вот.

І тут його похоронили? 

І тут його похоронили.

А хто хоронив? Самі хоронили? 

Ну канєшно ж! Ну велика ж рідня. 10 же чоловік. Братів і сестер…

У якому це році було? 

Це 33-1.

Ага.

Це. Він… він із голоду вмер.

А як його звали? Повне ім’я, по-батькові.

Сподинець Нил Свиридонович.

Якого року народження? 

Ну, десь… Десь він… Може… Дев’ятсот.… Може… Тисяча дев’ятсот… Може п’ятого, шостого. От так. Він десь усередині. Їх 10 було. 

Угу. А чи чинили люди якийсь спротив? Оце коли в них ходили по хатах, забирали зерно, вилучали… Вони ж розуміли, що вони помруть без зерна. Чи люди якось чинили спротив цьому?

Ето. Да.  Були такі. Во первих бандітізм великий був. Вот. Вот. Ето. Люди там нескілько сімей собіралися і гнали оцих…

Актівістів?

В шию. Да, в шию. Вони уходили і… і со злості подкріплєніє боліє сільне приходило уже. І всьо. Тоїсть вони свою роботу робили. Вот.

А чи були якісь такі заворушення якісь сильні? Ну, наприклад, там не знаю… Зібрались. Село собралось, пішло до сільської ради там, на ферму пішло забрало  

Таких не було. 

Корів…

Таких не було в Обухівці. А от Зачепіловка. Там були… Совєт женщін… Всіво… Ну село було 1 400 чоловік. Невелике. І от там собрався женскій совєт. І з дубинками, з вилами. Вот. Визвали з Києва красноармійців. І придушили оце це. І вони розібрали, оці женщіни розібрали вотой запас зерна на посєв. Коли красноааа… армійці приїхали, вони возвратили все, і багато там посадили. Вообщєм, прийняті були мєри жосткі. 

І це в Зачєпіловці десь в 32-й був рік чи який?

33-й це. 33-й.

А оце ви кажете, що коли приходила підмога – то вони вже озброєні були? І з Києва визвали підмогу? 

Оце з Києва в Зачєпіловці. Оце з Києва. А в нас, ето, мєсні с района могли прислать оце. 

Озброєну допомогу, да?

Да, да…

А от ви розказували про те, шо були донесення. Да. Шо сусід там доніс…

Да.

А були винагороди за ці донесення? 

Еее.. Ну я думаю, шо 100 процентів були. Смисла то не було.  От почєму, оцей Цапко і сосід доніс? Вони нормально жили як сусііди, не врождували. Все нормально. А ето. А доніс це іль.. із заздрощів, ілі же не понятно.

Угу. А шось платили за це? Знаєте, не знаєте?

Нє. Офіціально я не знаю. Но я увєрєн, канєшно платили. Платили. Навєрно не офіціально. Таких должностєй не було ні в посьолковім совєті, ні в районі. Вот. А актівістів було. В каждом селі от такі були люди.

Угу. А як самі активісти жили? Вони не голодували?

А?

Як жили самі активісти? Чи вони голодували чи ні? 

Да нєт. Вони не голодували. Ну от цей Ванюша. Він самий бідний з актівістів був. Ну, ета, сім’я невелика в його була. Вот. Ну…  Голоду в їх не було. 

Угу. А скільки в активістах  могло бути тамчоловік? Отт…

Ну я знаю оцього Ванюшу. У його була двоє дітей: дочка і син, і жінка.

А у цій бригаді активістів, які ходили по хатах, скільки їх могло бути людей в одній бригаді? 

В одній бригаді можуть буть, в завісімості от кого, як, ето, два, три, чотири чоловіки. Вот таке калічєство.

А бригад на село скільки могло буть?

Ну, я знаю, шо в нас там на Золотіївці дві бригади було. 

Ага.

Дві бригади. Це на Золотіївці. А по Обухівці. Ну… Тоді по сотням. Шеста сотня в нас була. Оце. В нас дві бригади було. В каждій сотні були свої бригади.

Це ви про бригаду кажете – колгоспну бригаду?

Нє.

Нє?

Актівісти оці. Бригади оці. Ето. А сотні – це опридільоний участок вулиці. Який-то кут, ряжанка, ета, сваківка. 

І оце вони по цій вулиці курсували? 

Ну несколько. У нас например вот – Петроградська і Золотіївка. Оце. Там три вулиці було. Ну вулиці дуже дліні. В селі на вулиця кілометрів сім наверно була. Вот. Це вони розбиті були. 

А чи чули ви про закон про п’ять колосків?

Да. Я чув і я ощутив на своїй рідні. В 47-му році. Ее.. Моя тітка… ВОни виїхали на Отруби. Так називалися.. Создавалися в степу вот такі невеличкі хутора. Калинівка. І вона з чоловіком виїхала з сім’єю туда. І в 47-м році значить скосили все. І її чоловік, і син їхній, з 29-го… з 27-го року народження – вони собирали колоски. На скошеному полі. Їх приймав бригадір. Но цей дядько, він такий гонористий був, і він не любив підчиняця. Короче, він не признавав оту власть. А він в колгоспі робив. І оце піймали і їм дали по 8 год – сину і батьку. По 8 год. І вони одсиділи. От. І вернулися вже. Ета. По 8 год одсиділи. Оце. Колоски. Зачепіловка оце тоже пишуть, шо за колоски тоже ганяли. Уже убране поле. Все-все… Но, ета, строгость була. 

А в 32-33-му можна було колоски зрізать?

Нєєє. Нізя. Нізя було. В 47-м нізя було. А в тих годах, ето самоє. Ну тоже.  Я не щітаю, шо це була команда зверху. Мені кажеця, шо це мєсна власть. 

А от сам закон… Про п’ять колосків – звідки він взявся? З мєсної власті?

Нєєєт. Це, ето самоє, канєшно верхушка. Тут панятно. 

Ну, тоєсть, мєсна власть все рівно ж діяла за тим законом…

Нет. Ну мєсна власть – обєщик там, олце. Ну спеціальні виділялись люди, вот, – с актіва, с колгоспу, с правління. І оце вони йшли й ловили. Вот. Ета. Е.. Ну вони ж могли й не замітить? Єслі оце на Калинівці. Шо.. еее… бригадір був, недалеко жив, тоже на Калинівці. І це він їх впіймав, і він настояв оце шо судили. Ну він же мог і не замітить. Не обізатільно ж замітить. Ааа! Колоски собираю я. Ну й собирай. Я тоже в сорок… еее… а в якім годі.. колоски собирав пацаном. Це десь… це ж туди на Калинівку. До тітки, до Тетяни. Вот. І тоже собирали колоски. Ганяли. Ганяли нас. Ну оце собиреш… Літо оце.. В посадці сидиш. Проїхав об’єщик – снову пішов. Ввечером обмолотив. Кілограма три – смотри і зерна єсть. Це була велика радість. Це ми неділю поживемо там, вот, і вже відра півтора принесеш додому.

Це ж ви кажете вже після 33-го ходили колоски збирать. А в 33-му собирали колоски? Чи судили когось за колоски?

Ну там строго було. Там дуже строго… Канєшно ходили! Я вам скажу за чого багато людей вижило в 33-м. В степу, так називались у нас мишаки. Тоїсть, як спеціально дуже багато мишей було в степу. І вони собі як обично миші заготавлюють на зіму корма. Шо? Зерна. Із мишия тоже зьорна. Ну вопшем оце. Вот таке. І вони собі оце собирали, прикривали, оце, землею. Заготовляли на зіму собі корма. Люди оце ходили, розбирали оці сооруженіє, і все те, шо вони з землею все собирали, додому приходили,  фільтрували і оце питалися. Даже зімою, наверно, в 33-му році, навєрно, днів 10 значітільне потіплєніє було. І ходили туда, брали топорик. Йшли вот туда люди і тоже, ето самоє. І тут один случай. Цапи їх називали. Вони от так жили, може кілометр. Пішла мама… У їх три ддочки було. Пішла мама зімою, вийшла за гринівку і вмерла там. Вона вже пухла була  і не дійшла до степу, до цих мишаків. Вмерла. Вот. Сусіди наші недалекі. Оце от тіки її я сказав. Батько й мати її, і троє дітей – пухлі лежали. Ето. Кукуріки називали їх – тоже пухлі були. Ткачі – пухлі були. Вот. Ето. Оце тут у нас в Обухівці, по моєму, 8 озер.  І тоді риби було. І в нас Чередницький там на Золотівці. То… мм… коли вже вв… вони підсихали, води не багато було. Все Чередницьке було в кризі. Зрубане. Потому шо риба задохнулася і ото вирубували рибу і їли. Котів їли, собак їли. К прімєру, значить. Оці ж сусіді – Осакії. А рядом – Юхим жив. Ну він на Петровке робив. Вони так – боліє-мєніє. І в їх був великий собака. А оце ж батько Осакій, Євтихій і Аннаній утрьох пішли. Забрали цього собаку. Вот. Принесли… привезли його, убили, зіли і кошку вернули тому Юхиму. Врагами на всю жизнь осталися. Їли все. Вот. Як появилась весна вже, то пішли ховрашки. Дуже багато було. І в нас мучене там рядом. Оце батько: “Сєня відро бере і підсаку”. Ідемо. А вони, ото сонце, – і вони біля норок. По два, по одному. Підходиш в норку, відро води заливаєш в норку і вони вискакують і в подсаку. Вот. То я и сейчас, кажется, что вкуснее мяса я в своей жизни не ел. Оці ховрашки. То ли действительно они были такие, то ли это было вот такое время Это. В 21-м году, это моя бабушка рассказывала, что вот от голода умер – его брали, разрезали и ели вот… вот труп. Ето.

Це в 21-му році? 

В 21-му році…

А в 32-му? 33-му? Чи були випадки, коли вживали…

Оце я не скажу. Яя… Цього мені ніхто не розказував. Я сам не знаю. Вот. А в 21-м – це моя бабуся розказувала, шо каже вот такі … і багато случаїв. А кишок оце собак, всіх переїли… Бандітізм великий був. У дідуся в 21-м році була корова, ну його розкуркулили. Він жив так. І ета. І… иии.. і сусід із Березанівки-2… Ну тоді ж воно було, фундамента не було. Вони.. и… корова в другій половині хати, на замках же, на все закрито. Вони підкопали, залізли, одкрили все, взяли корову. Вот. І даже коржу з’їли. Це вже потом розказують це. З Березанівки інформація поступила. Вот.

А в 32-33-му ви казали, шо дуже коні подохли. Чи не вживали оце дохлу конину в їжу? 

Ето. Да. В колгоспі кінь пропадав, значить, його вивозили в поле і сразу ж його, ета, розбирали. Ішли люди туда і полностью все-все, ета… Це практікувалося. Кормить нічого було. Процентів 80 коней  оце погибло і це люди з’їли.
Вже… вже погибших?

Да, да.

А як ви думаєте, чого не було чим кормить в колгоспі? 

Ну, я думаю, шо ту була рост.. розтєряность руководства. Всьо таки голод уже начався, люди отак у паніці. Все-все. Все підряд забиралося. Я ж кажу, ні однієї зернини, нічо людям не видали з колгоспу. Вот. Поетому тут була, ета…. Ну і тут в Обухівці ше фактор, шо замінився прідсідатєль колгоспу в цім році. Вот.

А який? Місцевий був чи якийсь не місцевий прідсідатєль колгоспу? 

Ее… 

Коли замінили…

Ааа… Коли замінили – був не місцевий. А замінили місцевим. 

А не місцевий, шо не справився? 

А я не скажу, потому шо тоді часто міняли. Часто міняли. Вот. Особєно до войни – часто мінялли. У нас на Обухівці і колгоспи обїдіняли, і названія мінялося. Вот. І часто міняли руководітілєй колгоспів. Ну практічєскі ж без образованія були ж, ето, люди. У нас главний агроном без образованія був, но він довго держався. 

Місцевий чи не місцевий? 

Місцевий, місцевий.

А чи чули ви пр торгсіни?

Про що?

Торгсіни. Золото можна було на продукти обмінять?

Оце я не скажу. Оце я не ск… Та його не було, навєрно. Може в куркулів оце, ту той, багатих крістіян може й було. Ну тут про золото, по моєму.. е… рєчі не должно бить. Може в багатих людей воно й було.

А.. у.. ви розказували, шо ті були пухлі, ті були пухлі. Чи багато людей померло? 

Багато померло. Багато. Вот. В 21-м році, це ж із розказів, шо вулиці цілі вимирали. Тоді огорожа була, ну щас забор. А тоді ліс. І звози, вот, під лісами, ета, лежали цілі сємьї. Це 21-й рік. 

А де їх ховали?

А хто їх ховав? Їх як коли й не ховали, вони розлагалися. Це 21-й рік. 33-й – всіх хоронили. Всіх хоронили. Родичі канєшно. Власть цим вопросом не занімалася. 

У вас тут таке велике село. А чи не було от організованого поховання, наприклад, там, загальні могили, куди там складали померлих?

Нє. Цього нєт. Хоронили індівідуально. У нас 5 кладбіщ в селі. Хоронили індівідуально. Вот.

А чи не було підвод, які би собірали померлих?

Нєт. Тоже… Ну тут же не було. Тут в тічєніє года. Тут же не було, шо масове. Ага. За сутки – двадцять. Зачепиловка – вони пишуть: за одну минуту – сім чоловік в районі вмирало. Вот. За час вмирало десь тисча чоловік. А за сутки вмирало порядка двадцяти тисяч. Це саме… Оци піки були… Вот.

Ну це вони, мабуть, рахують по Україні…

Нєт. Вони пишуть за район.

За район…?

Ну, я тоже не ета… Район не великий… великий. Ну, ви заснімете, єслі вас інтєрісує. Там дві сторіночки.

А чи є відомості, скільки у вашому селі померло людей?

Ніде. Такої інформації ніде ніде. Ні в районі, ні в області, ні в селі. 

А чи бачили ви, наприклад, голодних людей, які приходили просити їсти? 

Я їх бачив багато. Я вже який раз… Мої сусіди. Вот, значить, ето. Явтихій, це самий менший, він прибігав: “Тітка Наталка, дайте шо небудь! Тітка Наталка, дайте шо небудь!” Вот. Оце.

Допомагали, ділилися? 

Ну канєшно. Ну я ж кажу, в нас запасік був. Поетому, ми лічно, наша сім’я голоду… ні в 21-м, ні в 33-м, не… тім боліє 47-й год.

В чорну дошку колгосп не був занесений? Чи село…

Я не скажу цього. Я не скажу. 

А жорна у вас були?

Да.

І в 33-му були жорна?

Да.

Не забирали їх в  33-му? Жорна…

Ну їх, напрімєр, вот, наш млин розвалили і великі ж камні були. І батько їх на 5 камнєй розрізав і поробили оці жорна. Млинки в нас називалися. В 47-й год здорово виручив. В кого де кукурузка була, оце запускали… І ета, і це… Кукурузу.. еее… на крупу. Варили кашу. І ета самоє – кукурузиники. Вот. Ну тіпа оладій такі, значить. 

Як ви думаєте, чого був Голодомор?
Ета. Я думаю тут дві причини. Перва – неурожай. І друга причина – все таки, ета,.. хотя я сумніваюсь в другій… Голод був і в Поволжі, і на Кубані, і на Уралі. Все таки навєрно Москва яке-то вліяніє.. еее… імєла тут. Вот. І вот січас, ви знаєте, я чоловік всіда думаю, взвєшую, вот, прінімаю рішеніє, вже на мій взгляд як будто правильні… Но мені кажиця, шо… ммм… от у нас кажуть: “Бендери”, Мені кажиця, шо там настоящих українців немає. 

Де “там”? 

На западі. Вони прожили під Венгрією, Руминією, Чехословакією. Вони воспитали в собі другі нрави, другий підход і так дальши. Вот. Ето. Ііі… січас вот, в якім положенії щас Україні? В якім положенії? Вот. Я занявся однією роботою, може ви тоже ізучали ці труди. Ето. “Арійская імєрія: гібєль і возвраждєніє”. Два тома. По 500 страніц. Автор. Ри автора. Главний Данілов. З Кривого Рога наш. Ну він в Москві. Вот. Мільйони год назад било… була цивілізація. Е.. Люди… Одно государство було… Вся планєта одного… арійське государство. Вот. Ета. Цивілізація. Було сообщєніє… Єсть другі планєти. В сахарі єсть… Найдєна одна площадка. Досіхпор учені не розібралися, з якого матіріала вона ізготовлєна. Це не метал, це ні бетон, це не камінь природний і так дальше. Нема січас інструмєнта, шоб обрабатовать… можна обрабатовать цей матіріал…

Да. Це як трошки ми відійшли від теми…

Да. Оце. Оце якби посадочна площадка інопланітян. Другий вопрос. Під Чілябінском, ета, перед войною, обнарож… обнаружили 32 підземних города. Вони невеликі городки. І в однім із городов, ета, ее… станці. Вот. Ета. Ее.. Іі… Такой станції по… по качєству, вот, пока на планєті нема. В Англії самая оця, вот, самая високого качєства, і так дальше. Но та станція під цією меркне.

Ну, можливо і є таке: роздуми, шо були й інші цивілізації. От. А якшо ви кажете про Голодомор, шо там…еее… на Кубані, і на Уралі… А чи цікавилися ви темою, хто там проживав в тих регіонах за національною ознакою?..

За національною … на.. на.. Кубані укрАїнців багато. Багато укрАїнців. Багато руских. Ну, розлічні національності проживали. Ну багато…

А якшо у відсотковому відношенні, кого там було більше?

Я думаю, шо українців було більше. Вот. Це моя думка просто…

Ну ваша думка правильна…

Я ніде… Я ніде не читав, не знакомився. Во. Ето. Но мені кажиця, шо вот так. 

А ви могли… иии… скажімо там, коли ви на заводі працювали, в радянський час… Люди говорили між собою, шо був голодомор? 

Нєе. Вот. 

А можна було говорити?

А почєму!? Можна було говорить. Вот. Ну він воспринімався страною совєтов… ну це… ее… шо це все зробила Москва спеціально вот так розсматрівалось. Те, шо можна було на любу тему на заводі говорить, но там каждий робітник підписував, значить, обізатільство..иии.. шо ти не должен, шо ти не должен касаця цих тем. Любих тем сікрєтності, вот, і так дальше. Тоїсть, отріцатільних отношеній к совєцкому строю, вот, ти не должен цими вапрсами, работая на цім заводі, на секретному заводі, вот, занімаца. 

Но, а, не говорили, да, люди, про те, шо в 33-му помирали з голоду…

Нє, ну, ето самоє, еее, я лічно не чув, ну навірніка. Я такий начальнічок. А може і люди і не такі, і стіснялися може. 

Ну, а чи не могло бути, наприклад, це розцінено, як… ну… це якась агітація проти радянської влади? Шо от при радянському союзу люди голодували, да, помирали з голоду… 

Ну канєшно! Це пряма так.. бии.. розцінялася. І так вона розцінялася.

Тоїсть не можна було?

Вот. Ну як не можна було. Я не чув, я не чув, шоб запріщали. Вот. На… на заводі робив з КГБ замдірєктора по режиму. Це він, його глаза і вуши в каждом цехі, в каждій службі були. Вот. 

Ніяких лишніх розговорів. 

Да, вишукували такі. Но я підписую обізатільство, іііі там написано, шо я буду розоблачать, шо я буду висвітлювать які то вопроси касающіся врождєбного отношенія к совєцкому союзу, к своєй странє, вот, то я должен нести отвєтствєнность уголовну. Вот. 

А як ви думаєте, Голодомор – це був геноцид? Чи не геноцид українців?..

Тут у мене тоже двоякоє. С однієї сторони, раз ішла команда оцюму Ванюшкє, шоб він ішов із щупом, значить, це, ета, спеціально нужно було чи куда одправить ці продукта, зерна…Чи може, ета, зробить так, шо оці люди, шоб вони страдали, і шоб вони умирали. Вот. Оце моя… моя, так сказать, на етот счот, позіція. 

А як ви думаєте… еее… молодому поколінню, наступному поколінню потрібно розповідати про Голодомор? 

Канєшно. Я щитаю, яка б не була історія: історія царського режиму, історія совєцького союзу, історія незавісімой України – вона дал.. була історія. Положітільна, чи отріцатільна… Но люди жили в цім, так сказать, общіствє. Вони жили по цим законам. В каждого свойо впічітлєніє. Вот. І я щітаю, це кощунство і варварство, єслі розстріляли царя з сімйою, єслі ліквідірували пам’ятники. Це історія. Ну яка вона була. Чи хароша, чи плоха. Но історія то должна остаця потомкам. Должна вона остаця? Друге діло, шо трактують – один так, другий так. Вот. Совєцкий союз розвалився  – сєйчас уже Жу…, ето, Ватутіна в Києві, по моєму, сняли пам’ятник. Ето самоє. Ну зачем це робить? Вот. Ето. Бандери там устанавлюють і так дальше. Чи установили, потом ліквідірували. Вот. Хай буде Ватутін. Хай буде царь. Хай буде Бендера. Но хай воно остаєця. Історія должна оставаця історією. Вот. Вот така моя позіція.

Зрозуміло. Дякую вам за запис.