- Дата запису: 24 вересня 2021 року;
- Місце запису: смт Верхній Рогачик, Каховського району, Херсонської області;
- Хто записав: Сопронюк Тетяна;
- Респондент: Литовченко Лідія Терентіївна, 6 травня 1927 р.н.;
- Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондентка проживала в селі Зелене (нині Червоний Перекоп) Верхньорогачицького (нині Каховського) району Херсонської області.
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як вас звати?
Ліда Терентівна Литовченко.
А коли ви народилися?
Народилася 1927-го году.
А дата?
А дата, 6-го мая.
А де ви народилися?
Село Зелена Верхньорогачіцького района.
А батьків ваших як звати?
Батьків? Дар’я Григоровна Кузьменко була, Терентій Данилович Кузьменко.
А в Голодомор було в батьків якесь господарство?
Ні. Була корова, так не було чим годувать її і курай, курай отакий самий давали і так ждали весну шо… шоб весна тіки хоч трошки було, то так вижила корова. Люди виживали дуже трудно. Як началася весна, то усе й степ у людях ховрахи виливали жарили, варили. Так батько і брати їли, а я із мамою уже пухнуть начала… ото так переживали. Ой викидали, були такі заяді, ну як би їх назвать.
Актівісти?
Актівісти. Оце після Голодомору… у Голодомор. Батько у нас трошки було, то крупа якась там, мука може і яке кілограм 2-3. І батько здєлав ящіщок дерев’яний, мама розвалила плиту і туди закопали цей ящіщок і обмазала ночью глиною й усе. А утром прийшли про… тім штриком туди витягли й забрали все. Хати валяли. Сусіди, по-сусідськи жили четверо дітей було і отаке холод зариво таке красне було. Вони прийшли канатами накинули кришу, як не було і оце діти хто куди, хто куди збіг. А мамин дядя біля нас рядишком жив, так було четверо дітей, жінка вмерла, ооо і у його коняка була. І сказали шо це багач.
Куркуль на нього?
Да, куркуль. І забрали коняку, і він ночью повивозив дітей. Возиком вивозив і одного упіймали, Саня було йому 16-ть год. І забрали в Лєпетіхи він десь місяць аристований був. А з там… з Катеринівки тоже був мальчик і він помер ооо. І батьки забірали і забрали нашого Сашу, а і привезли у Зелену.
А куди їх забирали?
Як куди? Забирали. Батько ж утік із дітьми, а якого упіймали посадили ооо. І вернули того, це мамин двоюродний брат виходе, вернули нам його. Так мама його із соски, бутилочку і зразу водичка… де, де шо могла витой. І ото він десь місяців два отходив, а тоді таки у той… у Сімферополь де батько був отам работав.
А в цього дядька вашої мами в нього ви кажете жінка померла, то вона з голоду померла?
Нє, просто хто зна чи… може з голоду, може така епідемія була шо по 10 чоловік умирали і з голоду, і їх не ховали так як людей обично, а ото вивозили в одну яму.
А де та яма була?
На кладбіщі, на кладбіщі та яма була і ото укидали туди того шо немочні ті шо оставалися не могли багато, ото у одну яму скидали людей і все. Пухли всі.
А там зараз є якийсь хрест, там видно те місце?
Нє, нє уже не має того місця, того місця нема. Приблизно знають оце, ну це знали мої батьки там де другі, треті. А я уже не знаю.
А багато людей померло в селі?
Дуже багато, дуже багато особено чоловіки, жінки якісь більше той. А тоді як уже стала весна, стали ж сіять. І сіять така охрана була, шо не можна було і в жменю взять. Ну коли вже стало підспівать, то ходили із ножницями стригти колоски. Колоски стригли і ото терли там варили кашу, ото начали заживать уже. Трави началися ото.
А можна було оце стригти колоски?
Нє, не можна було. Не можна було того шо були об’їждчики називалися такі шо їде коньом, і ото падали і се… уже йшли пре утром шоб менше хто. І ножницями, і з той воно ж ни звуку не має нічого, і ото отак.
А на чому терли потім ті колоски?
На чому? Руками терли до зернини, руками терли і ото варили. Варили ціле.
А жорна були в людей?
Були, були жорна ну там не було чого на жорно, той уже жорно мій батько здєлав як уже ми оце… після войни вже як вернулися так тоді.
Багато пухлих людей з голоду?
Багато половину, половину особено мужики, мужики.
А люди тоді в колгоспі працювали?
Та працювали, не було ж іще отож ті хитро-мудрі, які забірали у людей ото ті організовували уже той. Де не знаю, де конячку одну, откуда вона взялася і ото запрягали в плуг. І по 3-4 жінки плужницю оце засівали отак.
А платили людям шось за роботу?
Ні, пока не платили, пока не зібрали перший урожай, не чого не платили.
А годували людей в колгоспі?
Ну годували раз давали пійло називалося із крупи варили ото так. І уже не могли дождатися коли буде обід, шоб каждий, хто з чашкою, хто з мисочкою стояв шоб получить отой пайок.
А воно з крупою було, да?
Да крупа.
І вода?
І вода, не зажарка ж нічого не було крупа й вода.
А були люди які не голодували в селі?
Ну може двоє, троє було оце такіх шо себе проявляли, такі шо. Ото ж у нас забрали, куди вони його діли, вони то.
А хто це забирав?
Ну…
Ну це місцеві були?
Да, актівісти, актівісти.
А вони до вас до хати приходили забирати?
Ну оце ж у нас ящик витягли із під плити, і забрали все.
А вони потім ще раз приходили?
Нє, нє уже вони знали шо нема схованки нигде, нигде не має схованки.
А вони тільки їжу забирали, чи може ше одяг який, подушки?
Нє, нє таке вони не забірали. Вони тіки щитали, шо як оце у кого там було знали шо єсть якась, ну якесь зерно може де заховане. Тоді зерно у ями ховали і щитали куркульом, і ото хати, хати валяли.
А багато куркулів було в селі?
Нє, нє багато, не багато.
А виселили когось, висиляли цих куркулів?
Ну як висиляли, вони ціх настоящих куркулів не було. А такі підлабузники було шо знаєте. Дружили із куркулями, так ото шось там їм перепадало. А люди, люди бросали хати, дітей забірали, хати бросали і тікали, хто куди із дітьми. Оставалися оце отакі діди та баби, не годні шо вже некуди воно не… не поїде і не піде.
А ваша родина кудись втікала?
Нє.
Ви всю голодовку там в Зеленому були?
Да, всю голодовку там і були, ото пока, пока батько… через когось оце він узнав Сірогоцький район і то він там він нам раз у місяць отакі два круги макухи привезе. Там крупи якоїсь і ото ми вижили так.
То це після голодовки він туди попав, чи в голодовку?
Іще голодовка була. Не скрізь це так було. Були ну Сірогоцький там район, село таке шо був, як він називався, ну будем казать прєдсідатєль. І там організовували вони так, такої голодовки не було, шо ми після голоду ото, уже батько повернувся та тут начав работать у селі. Важко дуже важко було.
А шо люди їли в голодовку, от ви казали ховрахів виливали, а ще кого вони в степу ловили?
А кого ж у степу, тоді й зайців не було, вони і зайців ни, ховрахів, тіки ховрахів більше нічого. І траву лободу, ото лободи на той ховраха і варять, і їдять. Лобода ж трава знаєте? Ото така і як весна стала, тепло стало, так їх же нада виливать. І їх… і розкопували і виливали, і як групірувалися люди, оце шоб той… Навиливають, а тоді вже єслі вдачно повиливали, то прямо на степу розпалюють той і жарять їх ото так.
А шкурки вони здавали?
Тоді хто там здавав, нихто не давав, уже в послє як кончився Голодомор, тоді шкурки здавали. Там копійки якісь получали ми, ну тоді здавали.
А було таке шо мерзлу картоплю їли, чи буряк?
Було, було усе, у кого у кого шо було. У нас іще цей один же братік це самий менший був. Йому другий год був так кормить же мама, ну чим кормила, було трошки сушиних помідор і пасльону, і ото нажує у марлічку ото дитина так росла тоді. А тоді епідемія пройшла чісотка, ото усі дєтки боліли цією аби, ну такі ослаблені не могли не ходить. Були такі шо і по 5 годиків, а перестали ходить.
А ви хворіли тоже?
Нє, я не хворіла, мені нізя було хворіть. Мама не їла і ховрахів уже той, сестра не їла. Ці два маленькі брати їли, і батько їв. Так шо я должна була крепиться усім ото, і трави нарву і ходили ото стригти ножниці. Настрижем колосків, тоді вже мама по-зернинкі там потерла їх варе, ото так питалися.
А було таке шо як кінь здохне, чи корова шо їли те м’ясо?
Було, було. Корови які ж вони й корови були вони ж не, не соломи, не полови, не чого… вони такі. Ішла, ішла, впала й здохла ото такі були.
То люди те м’ясо якось таємно їли, да напевно десь в ночі розтягали, чи тако в день?
Хто, хто коли змог, хто коли змог прикрадалися і їли усе.
А було таке шо змій їли, чи ящірок, чи жаб?
За це вже я от не скажу не скажу. Знаю шо ховрахів оце там, зайці рідко попадали, того шо посєвів же не було вже, не той. Як уже трошки став колхоз організовуваця так, ото чітирі жінки в плуг і орали.
Бо коней не було?
Да, не було коней.
То це вже після голодовки було?
Да після голодовки. І стіки ж вона протягне той плуг як вона сама голодна?
А вашій родині всі вижили в Голодомор?
Вижили.
А з сусідів?
А з сусідів нє, не по виживали. Двоє стариків було померли.
А фамілія як їхня пам’ятаєте?
Ой, Парфір Іванович, а фамілії не скажу.
І жінка його да?
Да, і жінка його.
А ще кого пам’ятаєте, хто в голод помер, може імена?
А хто його знає, хто, хто іще. Це вже забула, ну не… не споминаїця часто оце так забула.
А оце ви казали куркулі були в селі кажете не настоящі були, а такі от як підкуркульники. То шо в них було, в них були якісь коні, чи корови?
Нє, не було, не було. Підлабузники це були такі, шо виказували… он у того єсть мол заховано в ямі он у того то, такі були.
А такі куркулі, шоб вони багаті були, то були?
Ну були двоє чи троє людей такіх були шо із. Хліб у їх був і тоді ж вони і взялись організовувати і колхози.
А був у селі якісь чи ясла, чи патронат, от діти в кого батьки померли, то забирали їх?
Були, були багато. Було оціх патронажніх навєрно восім, чи дев’ять чоловік було оце. І одна з них стала моєму двоюродному братові жінкою, а в школу ми разом ходили були.
А в голодовку цих дітей колгосп годував, може знаєте?
Ні, не знаю. Ні, це вони більше остались після голод і після голоду оце. Так уже знаю шо після голоду їх було як ясля. Ясла були і їх там кормили ото… той і у школі їм як двойну порцію давали цього, ну вони пошти всі однокласники мої.
А було таке в голодовку, шо люди по селу ходили і просили?
До кого ж прийти просить, як і в тебе нема і в мене нема, і все. Ходили по селу падали і мерли. Ішла упала і вмерла. Особено і чоловіки не видержували ж таке такою нагрузки биз їжі, биз ничого отак.
А було таке шо люди в місто ходили по їжу, міняти шось на їжу?
Нуууу, куди ж підиш, далеко не могли ходить, а в селі ні в кого не виміняєш. Даже дітей бросали, вивозили, виводили і бросали дітей. Із-за того одна у нас женщіна бросила дєвочку й мальчіка. Із-за того шоб не померли вони.
А де вона їх бросила?
Нууу сюди оце Кам’янка, тут більш такі люди були як.
У міста їх дітей вели?
Га?
В міста відводили дітей?
Да, да більше так шо відводили шоб не померли.
А діти ті потім вернулися?
Нє, не вернулися. Оце шо я знаю вона тут работала в магазіні. І було це як дітки так вона не знає, де їх посадить, а не хто точно не знав шо той… А тоді вже як вона розіскала і дочку, і сина. Так вони отказалися од неї. Отказалися, ну думали шо просто вона не схотіла їх, а вона із-за того шоб спасти їх.
А де вона їх нашла?
Десь сюди під Нікиполь. Отут найшла.
А вона розказувала шо з цими дітьми сталося, хто їх забрав чи де вони, не розказувала?
Нє. Вона скривала це все, пока вже вона найшла і оце узнали шо вони отказалися од неї, отак.
А церква була в селі?
Була, була.
А її не закрили?
Ні, її не закрили, її розваляли одну. Церква була хароша, а тоді вже пізніше якесь велике строєніє, дом якись і там організували… там церкву.
А коли церкву розвалили, після голодовки, чи до?
До, ото як начали розкуркулювать людей і ото тоді і церкву…. Церква дуже була велика і розваляли.
А на її місці потім шось збудували?
Нє, нє нічого не збудували. Нечого.
А вона кам’яна була, чи дерев’яна?
Кам’яна, кам’яна була. Так це я вже од батьків чула. Оце батьки розказували, шо збірали яїчка і оце виливали із яєць, може ж ни все ну це…. оформляли оце, яйцями такими з чімся змішували, шо можна було ліпить уже усі ті ото.
То це ше будували, то ваші батьки пам’ятають як її будували ту церкву, да?
Да, да пам’ятають, пам’ятають.
А після війни в 47-му була голодовка?
У 47-му? Як вам сказать тоже була, було трудно у той. Ну уже як, люди позапасалися більш не так як у той, у той Голодомор, а більш позапасалися у ямах хліб, кукурузу ховали оце все отакево було. Ми даже як уже война началася, так у моїх батьків яма кукурузи була і сала ящіщок був. Ми як вернулися із евакуації, так откопали усе оце.
А тоді в 47-му ходили по хатах забирали їжу?
Забірали.
А у вас знайшли, чи не знайшли?
Нє, нє. Ну забірали, вони знали шо у кого багато там було, шо ото так.
А в 47-му багато людей померло?
Ну вже не так як у Голодоморі тоді 33-й, 34-й год, це вже той… Кашку їли оцю, окація цвіла ото кашку їли лобода, кашка і жменька крупи, і пекла мама ото.
А колоски тоді ходили збирати?
Збирали, збирали вже ну… були такі. Ходили ми собірать так ганяли, об’їждчик називався. І був такий один вредний Падзюк фамілія. Його і призвали «блиндачом», шо він дивився де, де тіки хто на полі появиться. Він при той… і торбу вихвате, колоски, шо збире людина він забірав.
То як його прозвали?
«Блиндач». Чого його так прозвали? Я не скажу, чи може із-за того шо бачив усе ото.
А батьки ваші добровільно в колгосп пішли чи тоже не хотіли?
Нє, пішли до батьку пообіщали, шо пайок будуть двойний давать, як кузницю, і ото батько пішов у колхоз.
Дітям своїм за голодовку розказували?
Да, розказувала.
А можна було про це говорити?
Ну своїм дітям можна було все розказать, свої дітям все можна розказать було.
Ви не боялися шо вони десь проговоряця може?
Нє, нє. Не боялася, не боялась. Та куди ж… як воно то головка, то тіки на ноги стали, а тут война вдруг і ото таке…
А як ви думаєте чого була голодовка?
Ну спеціально навєрно, оце дєлали, отак востаніє, чи Бог його знає, не скажу…