- Дата запису: 30 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Малинки, Вінницького району, Вінницької області;
- Хто записав: Сопронюк Тетяна;
- Респондент: Севастьянова Галина Антонівна, 9 жовтня 1928 р.н., народилася в селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Добрий день. Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Галина.
А прізвище ім’я по батькові?
Прізвище – Галина Антоновна. Себастьянова. 28-го року в госінь. Осьо буде мені 93-и роки. На Івана Богослова. Осьо… Голя, через скільки це?
9-те жовтня
Оооо, 9-го жовтня.
А розкажіть, будь ласка, як звали Ваших батьків?
Як моїх батьків звали? Антон – батько, а мати – Марія.
А по-батькові їх пам’ятаєте?
Герасимовна – мати була, а батька Барток. Я знаю, якийсь Бартокович був.
А чим вони займалися?
Чим займалися?
Да, ну….
Мати, як нас було восьмеро я бура сама старша, нє-нє, нас було двоє тоді тіки. Брат і я. Батько робив на конюшні. Хліба йому завжди давали там на десіть чи на п’ять день буханець. То він його з’їсть, а нам і не приносив. Но я була старша, а брат на два роки був менший. То ми, а батько… а не було ж ні плитей, нічого не було. А тутого (показує вбік рукою) був городик і поле. Тут сіяли якісь баряки, копали рівчаки, і були таки коритечка – міляс наливали. Батьки прийшов з робити пішов набрав того мілясу… я вам розкажу, бо я ше помню. Набрав цього мілясу і взяв жому, попілу і пік коржі. І пік коржа. На землі не було нічого, ні печі… плитка якась була змурована, шо воно таке я помню. Розгорнув там той жар, запали поставив баняка і пік коржа на землі. А брат… а я підійшла й питаю «тату, шо Ви робити?», а він каже коржа пичу», а я кажу «з чого?» а він каже вибачайте «з гімна». А я кажу до нього «я їсти його не буду». А брат кричить «я буду їсти». А він не хоче дати, батько не хоче дати. А батько схопив ножа хтів зарізати, це мій батько. Так сильна, сильна голодовка була. Я не їла. Я не їла. Я не знаю як я вижила. Їла то коржа… а шо я їла, то не знаю шо їла. Бігала по дворі. Потом в нас була корова. Ростелилася корова вже було молоко, то я вип’ю кружку молока в день і… а брат… і шо я вам скажу. Голодували, мерли люди, волокли кіньми на цвинтар.
А хто волочив?
Ті шо жили. Я ж не волочила, бо я мала була. Оце така голодовка. Шо я вам розкажу за ню.
А Ви ходили на поле колоски збирати?
Це 47-ий рік був. Ше ж була одна голодовка. В 47-мім році була ше головка. Мене вже діти в 47-мій році не було вдома. Мене забрали вже на Донбас, я на Донбасі вже була. Мене забрали на стройку, там стройка була. В 47-мій році та стройка розлетілася і я зосталася одна в тому селі. Ходила, ходила не було де дітися. Два кінських доміки построїли в полі. І вже нема нікого, всі которі старші повтікали, а мій батько з фронту не прийшов.
Я, я не можу розказати, де я тільки не була, геть в тюрмі була.
А це коли?
Коли? Зараз розкажу. Ця стройка розлетілася ходила, ходила це село Новопрага. І попала до якихось старих людей. Там було два хлопці. Я там була. Ця баба боялася, шо в неї ці два хлопці… в неї дівчат не було. Отправили мене, кажуть шо «шукай собі десь шось». Я йду вулицьою йду, не було ніде нічого їсти. Баряка гризла і то як на дорозі найду. В 47-мій році це така голодовка була. А я думал ви мене спитаєте за 33-тій рік. Як я йду, то якась хатинка стоїть. Як я заходю туди, то там одна Галя живе, дівчина їдна батьки тоже повмирали. І я там в неї була. То ми так, вона сама і я з нею, їсти нема шо. То як найдемо баряка, які вони були добрі. Вона гризне, я гризну. Не варили, а гризла так, діти. Це 47-ий рік був. Додому дороги я не знала, но там ше була із Павліки жінка, їхала в мене забрала. Я приїхала пішла в колгосп там на роботу. То там варили знаєте шо? Ловили звірки такі обдирали шкури і варили. Звірки я не знаю як вони звуться довгенькі такі. І варили такі супи з них. То я не ходила їсти, я не знаю як я вижила. Встидалася і гидувалася. Баряка де там сирого найду, погризла і лягаю спати. 33-ій рік я ше мала була, но я його помню як сьогодні.
А в 33-му ходили забирали їжу?
Ні-ні, ніхто не ходив. Забирали. А чого стала, дитино голодовка в 47-му році? Повитрясали геть, хто сховав, геть в піч хто встромив в гладущику цей… то геть і в гладущику повитрясали. Забрали, повикидували людей… без нічого цих українців, без нічого. В Росії ж не було Голодомору, а це ж на Україні таке було.
А мама де Ваша була в голодовку?
Вдома, вдома була.
Де вона працювала?
Мама моя ніде. Нас було багато вона ходила в колгосп. А до цього в голодовку я була мала мій брат малий. А до цього не ходили на роботу, а нє… ходили. Моя баба була поваром, то сипали я не знаю стільки в той котел, варили на полі котел стояв і варили їсти. То там їдна вода була, там не було шо їсти, де-не-де крупинка. То був дядько в мене, ноги попухли. Люди пухші були. Дуже страшне була ця голодовка. А 47-мий рік, то мені вже дуже а пам’ятку. Друга голодовка.
А в 33-му багато людей в селі померло?
Багато. Багато померло.
А когось можливо пам’ятаєте поіменно?
Батьків брат помер – Кость звався, Костя.
Він Скрицький, да?
Нє.
Яке в нього було прізвище?
В кого?
В цього Кості брата.
Це був брат, мабуть Скрицький був, бо це батьків брат був.
А сусідів може пам’ятаєте?
Сусідів?
Мггг.
Тут сусідів було дуже багато. Бачте, тут вже нема нікого.
А у вас були жорна?
Нє, не було тоді, то в 47 -му були жорна, а в 33-му році не було жорен. І вмирали люди, помирали, но які там ті люди, я не знаю як мені кілько років було.
А ще скажіть, церква в 30-ті роки була в селі?
Була.
Працювала?
Да.
І не закривали її ні разу?
Не закривали. Потом вже як за цей… щось стало…церкву розібрали і зробили клуба.
А коли, пам’ятаєте?
Думаєте шо я вже знаю коли… но зробили клуба. Но я вже ходила, бачила як танцювали.
А в селі були куркулі?
Ні, рибочко їх розкуркулювали, не куркулів, а которі ходили в завод на роботу, то тих позабирали ні їден не вернувся. Дуже багато. Геть сем`ями вивозили голих дітей. Баби Голихи цієї педусівської… це ж вона десь сама старша, то втікла, а то забирали цих педісівських. Ні малинівський, жоден не повернувся.
А хто були ці куркулі, де вони працювали всі?
Десь на Сибірі. А я знаю, де їх куди повивозили тих куркулів. Ні їден не вернувся. Котрі ходили на завод усіх позабирали, які вони були куркулі? Всіх позабирали, нікого не покинули в селі. А хто їх забирав? Оце такі були куркулі.
А міняли тоді якісь речі на їжу?
А хто їх… де вона була та їжа та меблі. Не було нічого на соломі спали. В хатах на соломі, хатка маленька.
А де в селі хоронили людей, які померли з голоду?
На кладбищі отутого. Осьо ви їхали коло кладбища. Чи ви їхали тудою коло магазина? Осьо…
Ми з Малинок їхали. По трасі.
По трасі, Оля, то це із Шпичинець їхали?
Нє, з Малинок.
Ви їхали тудою поза село?
Мгг.
А осьо кладбище коло мене. То тут хоронили. На цьому кладбищі. Волочили кіньми. Конякою запрягали і відволікали, бо не було чим везти. То я мала була, то шо ж я…
То це там без трун хорони кажете? Оце так всіх разом скидали, да?
Чи копали труну, чи в ями скидали… я ж мала була не ходила на цвинтар. Но знаю шо сюди на цвинтер на кладбище…