- Місце запису: село Веселе, Синельниківського району, Дніпропетровської області;
- Дата запису: 4 серпня 2021 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Місенко Ганна Іванівна, 9 грудня 1921 р.н., народилася в селі Нехаївка Конотопського району Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Нехаївка Коропського району Чернігівської області;
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка, як вас звати?
Мене – Ганна.
А ваше прізвище?
Місенко.
Ганна …
Івановна.
Коли ви народилися?
21-го декабря.
21-го грудня?
Да, первого місяця зими.
21-го року? А в грудні?
Число?
Да.
Дев’ятого числа, первого місяця.
Січня?
Да.
9 січня 1921 року?
Да.
9 грудня? От підказують родичі, шо 9-го грудня, ви народилися?
Да.
9-го грудня 1921-го року?
Да.
А де ви народилися?
Чернігівська область, Коропський район, село Нехаївка.
І в 32-33-му ви проживали в тій Нехаївці?
Да.
А розкажіть, будь ласка, про вашу родину до Голодомору, про батьків, як їх звали?
Батько – Іван Хведорович, хвамілія – Хоменко.
Якого року народження?
Я вже забулася. Мати тоже ж – Хоменко Мархва Івановна, а батько Хвередорович. Тоже вони родилися ж там, де і я.
Крім вас у сім’ї ще були діти?
Були ще, ще було три дівчат і два хлопці. Дівчата уже усі там, усі померли, женщіни, сестри мої. Це я одна осталася. Один брат із войни не прийшов, а один дома помер в 84-и годи.
А як звали ваших братів, сестер і коли вони народилися, якого року?
От якого року, оце брата знаю, шо 11-го.
Як звали його?
Ахванасій. Сестра – Агахвія.
Якого року?
Не знаю. Вона на чотири годи од нього старша, од Ахванасія. Сестра народилася 15-го году, а числа я не знаю, звати Тетяна, тоже Івановна. Одна родилася, ну як, 25-го, якого ж місяця, на чотири годи вона менша за мене.
А звали як її?
Анастасія.
А яке було господарство у ваших батьків?
Як, все було, була корова, були, поки ще не забирали, коні були, свині, все було.
А якийсь реманент був?
Шо?
Реманент був, чим землю обробляли, земля була?
Аякже. Була земля, поки не стали колгоспи. Так самі обробляли, були коні в нас, двоє коней було, обробляли землю самі, самотужки. А тоді вже, як колгосп став, так у колгосп забрали, і коней забрав, і землю. І ми вже тоді робили у колгоспі.
А батьки хотіли йти в колгосп?
Хотіли чи не хотіли, а все одно пошли. Бо це ж Охванасій був. Вони зразу, як стала оце власть друга, пошол в ції, в комсомол.
Ахванасій?
Да. Він був в селі перший комсомолець. А тоді перший тракторіст, пригнав трактора, ну а тоді його послали вчиться на агронома, він вивчився на агронома і трохи поробив, пошол в армію і там остався, він воєнним, до якого году, забулася, коли його мобілізували і він прийшов і дома вже жив, і дома помер.
А коли він пішов у комсомол ваш брат? В якому році?
Ну якогось було року, начаналась тая…
Ну відразу, коли комсомол почався?
Ну як тілько началось оце ж совєтська власть, так він і пошол.
А у вас була мельниця?
Була.
А чо ж ви не розказуєте, розкажіть?
Ну мельниця та вітряна.
І ви там мололи не тільки своє зерно, а, мабуть, і люди приходили?
Аякже, це ж треба тоже. Їх тільки у селі було дві, а хіба ж успієш, людина і це ж не одним треба, помагали аякже.
А за те що мололи, то напевно, якусь плату брали?
По-моєму, мій батько не брав. А тії другі не знаю.
А розкажіть про кирпичний завод
Кирпичний завод. Завода не було, у нас в селі. Це ж тоді ще, ще тоді. Просто так на полі був там ставок і ми там кірпіч робили, там зробили пєч таку ж, там його робили, випалювали. Ну це тілько робили для себе. А так ніхто не цеє, а для себе. Бо треба ж було стоїться і в печі робить і все, дак треба ж кірпіч. А як можуть самі зробить, не треба, лучше ж не куплять. А ось де і глина, і вода, і все є, і руки.
А вони робили тільки для себе чи продавали, наприклад, зробили для себе і могли ще щось продати?
Нє.
А цей кирпич робили окремі сім’ї чи всі в сім’ї робили самі собі кирпич цей?
Самі собі, наша вся сем’я.
Ну це тільки ваша сім’я робила?
Да.
Чи інші люди теж?
Нє, нє.
А технологію звідки знали?
Шо?
Технологію, скільки глини, скільки води, скільки випалювать?
Я не знаю, клали і пробували ж зразу.
Це в якому році вони кирпичі ці випалювали?
Це було із начала того, іще до колгоспу, це було давно.
А магазин був у вас?
Був до цього, я не бачила його.
До колгоспів був магазин?
Да. Я його не бачила, тіко знаю, шо був.
А шо в тому магазині продавали?
Не знаю, канхвети, бо знаю, як умерла бабушка моя, дак в мене, мені ще три годи було, так принесли туди до бабушки багато було бубликов на столі, канхвет, значить це було таке в магазіні, у нашому.
І це він був один магазин в селі?
Ні, магазіни були тоже отдєльно. У нас село було здорове, так шо не один магазін був.
А шо ж сталося з тим магазином?
А, розкидали його і все.
Розкидав хто?
Як, ну ж жили там, батько жив, мати жила і вже він не нужен був.
А із мельницею, мельниця довго була, довго нею користувалися?
Нє, у колгосп взяли забрали його, у колгосп. Трохи помололи, а тоді був той, мололи цим движком. Уже другу мельницю зробили.
А цю розібрали вашу?
Розобрали, вона ж дерев’яна, на дрова спалили тай все.
Так а чого не можна було в ній далі молоти?
Треба було в колгосп йти робить, не молоть, це тіко молоть, це ж молотимеш не каждий день, робить же треба. Дак батько робив плотником у колгоспі, робив усе, робив вози, робив хати, де треба було.
А мама?
І мама ж у колгоспі, як теж ходила, сапала, да копала, да.
А відразу як організувався колгосп, вони зразу пішли у колгосп чи ні?
В якому це, в мене записано у справці, ну не зразу ж, через якесь, забулася в якому годі. Ну оце вже ж голодовка була, це вже ми в колгоспі були. Як оце в 32-му, мабуть, 27-го в колгосп пішли. Я забула, не знаю. Якби ж я знала, в мене десь справка там.
А у колгоспі платили якусь заробітну плату, коли батьки пішли в колгосп, от зразу?
Одразу давали тілько зерно, писали шо ти на роботі, ставили там палочки, шо ти на роботі і скілько ти там заробив давали там по 200 гр на той трудодень чи по 300, давали зерно. А гроші вже не скоро давали. Це вже в якомусь году, забулася, як ми вже з’їздили на Сахалін.
А коли колгосп організувався, батько добровольно здав у колгосп те, шо там худобу, реманент?
Ну а шо зробить. Ти ж там робиш і отдав.
Так він віддав чи в нього забрали?
Ні, він просто отдав. Сказали отдать, значить треба отдать.
А зерно, чи здавали зерно в колгосп?
Зерно здавать у колгосп? Ні, і зразу давали, шоб вже було чим посіять, як організували, дак і здавали, треба ж було посіять чимсь, бо ці жниви, шо були на полі, шо наші, всєго собрали, а їх же треба засіять чимсь. Дак уже ж здавали по скілько там, хто скілько мій, той і здавав.
А землю тоже забрали в колгосп?
Ну а де ж, а де ж, дак аякже.
Ну собі якусь там оставили, присадибну ділянку?
Аякже, город віддали. Давали по 25 соток города. Пахай, шо хочеш, сади і сій.
А ви пам’ятаєте, як Голодомор був?
А чого ж ні, знаю добре, як прийшли троє, чи скілько, воєнних з такими довгими палками залізними, це ми вже в колгоспі були. І ходили по городу, отак ширяли, шукали зерно. Ну нічого в нас не найшли, ну до некоторих і в хату заходили, ну а ми вже ж, як ми в колгоспі, так воно ж посовестилися, бо вже наша двоє коней там у колгоспі все вже. Дак оце по городу походили, поширяли і пошли. А так ходили по хатах, забирали і даже, де узолок чогось. Ну я все тіко знаю, шо дома було, а так. А тоді ж ше була така голодовка, ходили на поля, брали цього, той пирець, його сушили, мили, тоді товкли в ступках і там сіяли муку, робили з нього. Ну вже шось пекли, добавляли там жом, картоплю терли. В нас завод це ж був, картоплю терли, жому скілько хоч можна брать, вари, суши. І ото таке їли тоді. Їли всяке, липу сушили, ті листя і пекли якийсь оладік, трошки муки туди і ото таке. Їли всяку траву, шо можна їсти, всяке. Їли ще шо, клевець, ви знаєте, шо таке? Там такі цвіточки, ото їх рвали, сушили, вони вкусні, солодкі були, шо попало їли тоді, шо можна. Ну а як вже стали трохи…
А це, що ви казала, шо ходили з тими штрикачками, шукали, вони в вас нічого не знайшли, а може там в сусідів щось найшли?
Може у сусідів і находили, но я ж не знаю.
А вони тільки зерно шукали, чи в людей і ще щось забирали?
Нє, нічого не брали в людей.
Ні, може в других людей, в сусідів?
Може. Не тільки зерно, каже, ну тоді ж той, скажем, у мене і квасоля була – забрали, в того десь пшоно чи шо тоже забрали, всякі ж були ті, шо тикати і брали, всякі були.
А хто це за люди, які це люди були?
А я не знаю, вони в воєнному одіті були.
Но це не місцеві люди були?
Не знаю, а вже ж воєнні якісь.
Воєнні?
Да.
Прислані якісь воєнні?
Да.
Ну це ж не з вашого села, бо ви би їх знали?
Да, да.
А з Полтавщини люди приходили до вас в село?
Які?
З Полтавщини люди.
Да, вони приходили до завода, там ото копали, завод же як іде, дак ото змивають.
А який завод?
Той, картоплю тирили, картопляний, крохмальний завод.
Робили крохмаль?
Да. Здоровий завод був.
У вашому селі прямо?
Да. Да, у нашому, у нас у селі було два пани, там одного дом і досі стоїть, де завод був, а тепер оце начали, да той завод там уже повалився.
А що з тим панами сталося?
Шось погане нікому робить.
Ні, з панами, шо сталося?
А як, повиїжджали.
А чого поуїжали?
Ну а як вони житимуть, як друга власть, ну дома пооставляли. Із одного дома, на нашій вулиці був пан же тоже, дак клуб зробили у центрі села. А таке шо було там конюшні, тії, він пооставляв, дат там наш же ж був колгосп, наш був там. Там конюшні були і скрізь склади були. Він пооставляв, нічо не робив.
А ці люди з Полтавщини, які до заводу прийшли?
Вони приходили там, отож копали там чорний цей крохмал, там залізав же ж, ми ходили туди дивиться вже як, залізло якесь, на залізі його пекли і ото там їли, і кладник той, і ставалися, і вмирали.
І багато таких людей приходило?
Ну я ж не ходила, це ж завод од нас далеко. У нас село таке було, полтора тисячі дворов, дак і чого туди. Ну ходили ото шо, каже, скілько приїхало полтавцев до завода. А тоді шо вони копали там, а тоді ж уходили або вмирали там.
А їх хтось хоронив цих людей?
Ну аякже. Там недалеко було і кладбіще од цього одстойніка, а де їх, там же ж і хоронили.
А не знаєте, не казали, як їх хоронили цих людей? Хтось їм труни робив?
Не знаю.
А може в тому місці, де їх хоронили, є пам’ятний знак про те, шо там поховані ці люди, які там померли з голоду?
Негде нічого немає. Може їх приїжджали і родичі забирали, там багато ж приходило їх.
А чи чули ви про розкуркулення людей у вашому селі?
Да, розкуркулювали. Оце ж порозкуркулювали були, да багато, багато, ну і вони повиїжджали, дома ж пооставляли. В одному домі почта була, тоді зберкаса, здоровий дома буви. Ну а вже тоді, як цей, дак вони поприїжджали.
А куди вони поуїжали?
А хто їх знає, куди хто. Це ж виїхали, хто де жив. Некоторі оставлялися жить і в селі, то в родичов жили. Мужики поженилися, хлопці, дак оставалися. А так, була це шо. А тоді оце, як отеє, один приїхав вже, він давно був, як, уже война була, дак приїхав у нас у селі старостом був.
Його розкуркулили були, да?
Да, він уїхав іще з батьком, потом батька уже не було, він там вмер, де вони жили. А він, як німці ввійшли, він приїхав.
А якшо розкуркулювали забирали тільки хати чи забирали все майно?
Забирали шо де. Ну забирали ж шо у хазяйстві, там порося чи шо забирали і все.
А реманент, вони ж чимсь землю обробляли, його тоже забирали чи оставляли?
Шо, землю?
Ні, землю і реманент?
Ну забирали, все-все, а нашо земля, її ж треба забрать і пахать.
А чого їх розкуркулювали?
Того шо хата, криша залізом.
Ну це було достатньо того, шоб хата була крита залізом і ту людину розкуркулювали?
Да, і землі ж їх, якби землі, значить ці багаті і бєдні ж ходили там помагать, і жали жито там, чи помагали там убирать.
А їм за те, що вони помагали щось платили?
Аякже, вони ж ішли помагать, шоб їм платили. А як його багато в мене нема, дак я йду за рублем, шоб ти дав мені.
Так а чого ж тоді забрали хату? Чого ж тоді розкуркулили?
А це треба було казать, писать у тих, були ж такі, заядливі комуністи, шо треба в того – всьо виженуть із хати. Ну не багато у нас в селі розкуркулили, на нашій вулиці там двох. Цих Іспаденко на нашій вулиці жив да, а в селі там небагато. Бо, як і той, попадеться селі руководитель.
А оце, коли розкуркулили, з хати вигнали, то йому ще якісь були репресії, просто він кудись їхав чи його могли заслати кудись, у Сибір, чи ще куди?
Йому куди хоч, туда йди. Випроводили із хати і йди, ну і їхав же кудась, кудась же треба було робить. Некоторі оставалися в селі, по родичах, одні там, другі там жили.
А з дітьми шо було?
І з дітьми ж, а де ж діти були.
А чи можна було обміняти якісь речі на продукти харчування в 32-33-му, коли не було чого їсти, можна було піти рушник чи сорочку обміняти на продукти харчування?
Приносили тоді, це я бачила, шо в наше село приносили, шоб чи хліба, чи поїсти, чи шо, якусь одежину помінять на ці, на продукти. Ну люди давали, а брать його, не брали, шоб за хліб, за оце тій людині дать. А так, давали і помагали, годували їх, а все одно і в нас, і в нашому не було тоді. Усе ж таки було, а хліба ж не було, забирали ж оце зерно.
А хто забирав зерно?
Це ж треба було і здавать кудись, в державу, і здавать, дак треба ж було.
А люди якось опиралися, чинили опір, ну овни ж бачуть, шо в них зерна не вистачає, да, шо самі будуть з голоду помирати?
А так, так і жили, чимсь.
Так якось чинили опір, сопротивлялися?
А може той сопротівлялися, а хто.
А чи були такі випадки, шо десь ховали зерно люди чи продукти харчування десь ховали?
А чого ж, ховали в лісі. Ховали і даже колгосп ховав у лісі, шоб не забрали всього, шоб хватило на всю туй посіять. Дак одвозили у ліс і там в нас ліс рядом був здоровий, там партізани були вже при, дак там ховали, шоб було на це, або прийдуть же у склад, єсть – значить давай в державу отдай. Це ж зразу довго таке було, шо . А тоді вже получше стало жить.
А це зерно, шо заховали в лісі, його використовували для чого?
Для чого, шоб посіять осеню.
А людям не помагали цим зерном, шоб люди не померли?
Да, кажу ж, по-троху і людям давали. А люди ото йшли туди на завод, брали жом, сушили і пекли собі якісь оладьї.
А в колгоспі якесь було харчування в 33-32-му?
Хто на роботі був, тим давали на роботі хліб, варили і суп, хто…
У колгоспі?
Да.
Це на ту людину, що працювали? А якщо в дома ще 5-ро дітей, дітям давали на дітей щось їсти?
Тоді устроїли садік тому, в бригаді, був садік, дітей там годували.
А батьки може теж, якшо там була ситуація, може десь приховували, теж дома десь продукти?
Ну аякже, усе було. Ну тоді усе було, це тільки ж хліба не було, картоплі ж було валом, багато, а таке ж було і держали свиней, і корів держали усі.
В 32-33-му в колгосп свиней і корів не забрали?
Корів ні, не забрали.
Не забрали?
Да.
У вас осталася в 33-му корова?
Да. Корова, і вона така, не хотіла доїться, дак її ж тоді зарізали, дак хватали і родичам, і всім рядом, було кролів у нас, без щоту, ми всьо время бур’ян возили із сестрою, дак було що, хліба не було, а цеє було.
А чого ж тоді голодували, от зараз, наприклад, люди без хліба живуть і добре, нічого? Чого тоді пухли і помирали?
Того шо некоторі, от у нас напроти жив сусід, отакений дядько, не хотів робить, женщіни тілько робили мати, там сестри, а він лодарь був, ну і вмер з голоду.
Ну якщо женщіни робили, то й і женщіни мабуть вижили?
А женщині сейчас і там були, і ще мужики уєхали, казали, на Амур, а його поховали. А ці уєхали з села. У нас багато, на нашій вулиці повиїжджали.
Добровольно?
Да, но шукали ж шоб де лучше прожить.
А чи можна було збирати колоски в полі?
Ні, не давали. Або собирали і здавали у колгосп. Спеціально виходили собирать і здавали. А як який там охраннік ходить, так той собирайте і забирайте. Дат отож забирали його, витирали, а тоді якось уже ж його…
Охраннік? Охороняв поля?
Да.
А можна було якось там після обмолоту колоски позбирати?
Можна.
То дозволяли збирати чи ні?
Смотря які. Був же такий, шо він не бачив шо собирає, шо він не бачить, він не дивиться, він ходить, шоб його не потягли там копицю сіяло. А це шо ми там собирали, діти, він цього не бачив, некотрі, а некотрі гонив і забирав там отой пучечок. Нособираєш, він забирав, може б’є.
Чи когось засуджували, шо збирали колоски?
Ні, не засуджували. Бо собирали діти.
А колгоспні комори охоронялися?
Аякже.
Тобто зерно було там?
Да, аякже. Нашо склади були, було зерно, тільки як вже, так не було, шоб вже зовсім не було.
А чи люди допомагали в 32-33-му один одному, родичі помагали?
Помагали, аякже. Я кажу, в нас зарізали корову дак треба було ж, були ж замужні дівчата вже ж, дак роздали ж по родичах. У нас ніхто не вмер із своїх родичів.
А пухлим хтось був?
Га?
А пухлим хтось був?
Пухлим – ні.
Ніхто не пух?
Нє.
А це ви казали, картошка, буряк було, у колгосп не забирали?
Нє, в колгоспі ж садили і буряк, і картошку, все.
І в 32-33-му тоже садили?
Да, і ще я й полоть ходила, і заробила кусок хліба.
А в якому це році було?
В 32-му.
Діти тоже ходили працювати?
Аякже. Е ж вийдеш, так кусок хліба дадуть, бо пекли хліб і роздавали у колгоспі.
А з скількох років діти могли йти працювати?
Хоч і з двох, як умієш держать сапу чи шо. Мені сім год було, як я, мати ж пошла і сестра, ну мене поставили всередині, дали рядок картоплі і я вже ж іду з сапою, махаю. Ну і дали кусок хліба, а він же ж такий вкусний, тілько ж виріс, намололи і напекли, свіжий.
А якусь плату ще давали за це?
Давали, палочки ставили, шо ти був на роботі.
І скільки ви так працювали, ціле літо?
Нє, я ходила, а мати і сестри робили ж аж усе літо, пололи, тоді копали, тоді в’язали жито, пшеницю, усе ж робили.
А місцеві люди, от ви розказували, шо там приходили з Полтавщини, помирали, місцеві люди помирали від Голодомору?
Помирали, аякже.
А багато таких людей померло?
Нє, я не бачила.
А ви кудись могли, від дому кудись ходити далеко?
А чого ж.
Дозволяли батьки, виходити кудись?
А чого ж, тоді ж не крали нікого. А куда хоч, туда і йди.
А що було з дітьми сиротами, от ви казали, шо помирали люди і, напевно, помирали і діти лишалися, шо з тими дітьми було?
Ну забрали, якісь були тії, дєтскі дома, забирали нєкоторих, а десь вмер якийсь, дак родичі забирали.
А якихось патронатів у селі не було організовано?
Нє. Може десь і було, а в нас не було.
А чи колгосп був в вас занесений на чорну дошку? Чули, можливо, таке щось?
На чорну доску?
Да.
Нє.
Не чули?
Нє.
А жорна у вас були, можна було молоть зерно?
Да, у нас тоді ж як мельниці такі були, батько зробив, отакі камінці були круглі, як ото стулець, невеличкі, два камінці і воно оце ж так робив, як було у великой мельниці, тілько шо малі тії. Дак ото зложив та приходили і сусіди, шо як десь зерна насобирає, там пригорщ, дак ото прийде, перекрутить, дак мололи, були жорна, робили.
А за це що помололи якусь плату брали?
Нє, нє.
Мірчука не було?
Кого?
Мірчук.
Мірчук?
Мірчук, да.
Нє.
Ну якийсь там кухлик, яким міряли, наприклад, змололи там склянку, а 100 гр відсипали?
Нє. Ну в нас якийсь брав, а ми не брали. Даже як прийдуть діти оце крутить, дак ще помагали їм, помелемо і неси, хай там мати спече там шось, якийсь блінчік.
А чи можна було цими жорнами вільно користуватися, вони в усіх були? Чи їх ховали може?
Ніхто не ховав. А треба було ж якось жить.
А ці шо ходили, шукали, на жорна не звертали увагу?
Нє.
А оце ви казали, ваш старший брат, він же в цей час в 32-33-му уже окремо жив чи вже жив з вами?
Жив він іще тоді дома, а тоді вже це його забрали ж в армію, він як одучився у тому, на агрономію вчився, трохи поробив…
У вашому ж колгоспі?
Да, в нашому, тоді він радгосп був, радгосп був тоді, дат в радгоспі робив, а то послали його учиться і він там учився ж, недалеко, трохи поробив, а тоді в армію пішов. А тоді остався в селі, був воєнним поки мобілізували його.
А в яких роках він агрономом працював у колгоспі чи в радгоспі?
Ну це ж в первих годах, 35-ий може, 36-ий оцего.
А, 66-ий?
А, оце в цій годи.
А це в 20-30-х, то він працював десь чи не працював?
Я не знаю. Це як 20-30-ті, 20-ті мене не було, я ж не знаю.
Ну ні, я маю на увазі 25-ий, ну давайте 32-му він працював у колгоспі? Чи може в сільській раді працював?
Нє, і ще так і був.
А з якого він року народження?
Мабуть, 19-го.
19-го, да?
От забулась я, де ж у мене вони позаписувані. Ну забулась.
Ви казали, шо він був першим комсомольцем, це він чи ні?
Був він, первим комсомольцем, як тілько стала цея власть, стали ці.
Радянська влада тільки прийшла?
Да.
Ну він був тут комсомольцем, мабуть, же цю роботу комсомольську організовував у селі?
Ну шось, не знаю. Секретарьом був чи ким.
Секретарем був?
Да.
І тут жив же в селі?
Да, все, все в свойом селі.
Зрозуміло. А якого він року, це старший брат?
Да.
А в вас один брат чи два брати було?
Два.
Два брати і три сестри?
Да.
П’ятеро дітей?
Шестеро. Нас дівчат чотири і два хлопці було.
Зрозуміло, то це старший брат він був 19-го року народження?
Нє.
Це менший був 19-го?
Це він старше. Я уже забулася якого він. Якби я знала, я б вже подивилася.
А чи можна було тоді говорити про те, що був Голодомор?
А чого, можна було.
Федосій – це старший ваш брат?
Нє, Хведосій із войни не прийшов.
Брат Федосій це не прийшов з войни?
Да.
Так це той шо був першим комсомольцем? Чи це не той брат?
Нє, це той старший, шо вдома був тоді, як пішов в армію остався там служить.
Це Федосій?
Охванасій. А Хведосій не прийшов, він служив в тому, забулася, оце Естонія, в Естонії служив ітам война застала і там він погиб.
А чи можна було про Голодомор говорити, люди спілкувалися, чи краще було про це не згадувати і не говорити?
А чого гомоніли, хто хотів, той гомонів.
А з ваших родичів, ви сказали, ніхто не помер?
Нихто.
Чи можливо, хтось голодував, чи можливо хто був пухлим?
Ну кажному ж в рот не заглянеш, а не вмер ніхто із наших родичів, і вобщє на нашій вулиці, оце я кажу, один вмер. А по других селах я не знаю. Ну у сусіднє село приїжджали, брали оце в мішки, оце де той крохмал, брали жом у заводі і везли тоже ж хліба не було, всім треба було, так приїжджали із сусідніх сіл до завода, брали оце жом і ці.
І спасалися так?
Да.
А ще чи може чимось іншим спасалися, щось ще вживали в їжу, що раніше не їли, ну от ви там липу казали, із липи всякі липники?
Да.
Ви тоже це робили?
Да, робили.
А жолуді чи каштани може перемелювали?
Ні жолудов, ні каштанов не перемелювали. А це, і тоді у нас такий був той, шо у нас вода там була, і копанка, і ставок був, дат рогоза росла, дак оце їли сколько діти і я її їла як. Ще трава така була, смикали її, а там вконці вона солодка. Ходили на луга, щавель рвали, опуцки, оце такими приносили і їли. А так треба ж було виживать якось.
А як ви думаєте, чого цей Голодомор був?
Не знаю. Комусь захотілося власті великої, чого ж.
Як ви думаєте, він був природнім чи все таки штучним? Якісь були природні умови, шо там невродило?
Нє, природніх умов не було, природні, все робило, це якби шо, ну це як вже в 47-му було тоже було скрутно, бо була засуха, дат багато уродило жито, пшениця погано, даже картошка погано вродила. Ну тоді ж не умирали і свого ж якось виживали. А так у теє все ж родило, в каждого ж була тоді своя нива, шо хочу тей саджу. А тоді ж як завбрали вже оце, уже ж не було в людей землі багато, то тоді ж було на все і жито посіять, і пшеницю, і картошки, все, льон сіли, коноплю сіяли, все, шоб усе було своє. А все як стали колгоспи вже, позабирали, дак тоді вже труднєє було.
А в 47-46-му голодували люди?
Не знаю.
Після війни, от ви кажете там тоже було скрутно?
Авжеж скрутно.
Ну тоді помирали в 46-47-му ну в вашій місцевості?
А шо, увсігда вмирають.
Ні, від голоду?
Нє, нє, нє. Шоб у цих годах і з голоду вмерти – нє.
А в 32-33-му помирали з голоду?
Да. Помирали, но небагато, оце в нашій цій, а тож далі, казали, вмирали багато у других областях. А в нас оце в Черніговській і ще в одном селі був завод крохмальний, у районі був завод крохмальний, дат люди отам же ж живилися, уже ж як давали, піде два відра взяли, посушили, уже ж якось. А так хочеш – дак держи свиней, я кажу, в нас кролів було без щоту, дат м’яса було, для всіх хватало.
І в 32-33-му тоже було м’ясо?
Да. Оце ж я і кажу, в нас, оце ми і корову тоді зарізали, у нас дві корови було, дат одна все так і тікала здому, а молока не давала, да.
Дякуємо вам за розповідь!