- Дата запису: 3 серпня 2021 року;
- Місце запису: смт Обухівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Калниш Семен Панфилович, 15 лютого 1927 року, народився в смт Обухівка, Дніпровського району, Дніпровської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у смт Обухівка, Дніпровського (тоді – Пригороднього) району, Дніпропетровської області
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як вас звати?
Я – Калниш Сімьон Панфіловічь.
Коли ви народились?
Народився 15 фівраля 1927-го року.
А де народилися ви?
Тут, в Обухівці. Тут. Тут, в Обухівці.
В Обухівці. І тоді це якого району була Обухівка?
Ето… Тоді – був район Пригородній. Пригородній район. От.
Дніпропетровської області…
Дніпропетровської області.
А Голодомор ви пережили тут в Обухівці? Весь час проживали в Обухівці?
Да. Я проживав весь час в Обухівці. 17 років мені ісполнилося. З 9 класу я пішов на фронт.
А можете розказати про свою родину, про своїх батьків до Голодомору. Яке в них було господарство?
Да.
Як їх звали, чим вони займалися?
Ее… Ну, моя мама. Ета. Сподинець Наталя Спиридоновна. Її сім’я була дітей 10 чоловік. Занімалися сільським господарством. Значить, була в їх земля. Вона народилася в 1892-го року. Земля… При царизмі. Земля в їх була в степу. Вот. Значить. Занімалася сєльським хазяйством. Вот. Жили вони не… не бідно. При совєцкій власті дідуся розкуркулили. Вот. Но він сообразив і одвіз усе своє хазяйство: плуг, борону, коня, вівці… Вопшем, все одвіз добровольно. Здав. І його куркульом признали, но його в Сібірь чи на Соловки не вислали. Оставили тут. А практічєскі куркулів – їх висилали, значить, на незаселені землі. Вот. Значить, по лінії мого батька – Панфіла Васильовича, 1895-го р.н. Калниш. Ця фамілія, вона бере начало с Латвії. Вее… половині 19-го сторіччя – чотири брата із Латвії приїхали в Єкатєрінслав і устроїлися на завод Брянка. Металургічєскій. А потом був завод Пєтровського. Великий завод. І оце три брати… Ето…Осіли в городі завели сім’ї, а один брат, оце Василь, найшов мою бабусю в Обухівці (Параску) і оженився. І таким чином, значить, фамілія “Калниш”… По своєму роду служби я об’їхав весь совєцкий союз – я ніде не встрічав “Калниш”. Тільки на Дніпропетровщині. Прибалтіка (Латвія) – Кальниш, Кальнилиш і так дальше. Вот. І кстаті, паслєдній кашевой Калнишевський, а в скобочках – Калниш. Вот. Оце вот так. Так шо я считаю, шо оце Калниші… Оце начало відтіля. І всі родичі на Дніпропетровщині. Вот.
А ваші батьки… Батько й мати. Яка… яке в них було господарство? Як їх звали: вашого батька і вашу матір?
Матір – Наталя… еее… Свиридоновна. Батько – Панфіл Васильович.
Коли народилися вони?
Еее… Мама – 1892-й рік. Батько – 1895-й. Значить, занімались вони сєльським хазяйством. Тоже. Пєрвоначально жили бідненько. Потом при непі – батько рішив, коли часна собствєнность була розрішена, батько построїв вітряну мельницю. Млин. І зажили в матіріальном плані – добре. Будем так казать. Батько був дуже розворотливий, находчівий був дядька. Вот. Коли в 33-му році млин оцей… Їх сім в Обухівці було. Послідній наш розвалили. Вот. І батько занявся охотою, рибаловством. Ну воопшем. Він був два засіданія. Ні одного дня в школу не ходив. І коли рішили на Україні ліквідіровать бєзграмотность – то батько був учитилем. До його чоловік навєрно 30, таких, шо не вміли, читать, писать і розписуватись, а це батько навчив їх. Вот. Ну, вот так. Мати… Мати все время – домохазяйка. Як батько в 38-му році помер – він с … війни приїхав інвалідом. Вот. То мати начала робить в колгоспі в літнє время. Вот. Еее. Умєрла мати – єй було 104 роки. Саме в 20-том сторіччі в Обухівці сама старша була. Вот. Ну і така ініціатівна женщіна. Вот. Находила общий язик. В неї багато друзєй було. Вот. Вся Обухівка знала матір. Вообщєм, така конта… контактна женщіна була.
А от до Голодомору… Ви казали, в них була олійниця. Яке ще було господарство?
Не олійниця, а мельниця.
Мельниця! Вибачайте…
Да.
Еее…
Ну були коні, були корови, значить, були вівці. Ета. Ну, птиця вся була. Кролі… Кроли… Кролі були. Голуби були (усміхається, – ред). Оце те, шо я помню.
А тоді оце господарство, коли почав колгосп організовуватися, – в них забрали чи ні?
Нєєєт…. В батька ж не признали куркульом. Вот. Значить, тіки оце… Ее. Ееее. Коней було мало. І оце 33-й год, те, шо я помню, значить, коні, почті всі, – вимерли. Нічим було кормить. Тоді в кого коровка осталася, то це обізатільно, – дві коровки і на степ. Колгосп. І оце пахали там. Ну воопшем. Вот так.
Ну не забрали в нього? Він…
Нє..
Він не здав в колгосп?
Нє. Нічого не забрали. В батька нічого не забрали. Ну у діда, у того було. І воли були в його. Еее… І, навєрно, п’ятеро чи шестеро коней, дескілько коров. Штук 50 овець, кози. Ну, хазяйство було таке. Солідне хазяйство по тим міркам. І земля була. Це було 11 гектарів в степу і приусадібний участок – два з половиною гектари. Вот. Оце там його розкуркулили і він оце все одвіз і здав в колгосп. Тоді СОЗ – спільний обробіток землі. Коли начинався.
Угу. А в якому році – не пам’ятаєте? Чи пам’ятаєте?
Е.. Та… Це було десь… Ето. 31-й… 30-й чи 31-й рік. Це.
А в батька земля була?
У батька земля була тіки.. ееето… порядка двух гектарів оце при усадібном, при домі. Ну, батько хату не строїв. Строїла бабуся (його мати) і його батько. Вот. І оце й ми в ній жили. І я в ній виріс, і в тій хаті. І щас вона стоїть.
А там хтось з родичів живе?
А там живе… Ее.. ПлеЕенік мій. Мого рідного брата син. Хата… Ета… Дев’ять. П’ять на дев’ять хата. Ну, я її, ета, переробив там. Кирпичом обложили. Ну вообщєм. Ета все.
І получаєця, в батька нічого в колгосп не забрали: ні худобу, ні…
Ні. Ні. Нічого не забрали. Ну, батько тоже сорієнтірувався. Оставив тільки одного коня. Вот. Одну корову. Вівців вообщє не було, коли оце вже началось, цей процес. Вот. Ну вообщєм, ну птиця була! Вот. Батько був актівістом. Батько був два созива – народним засідатілєм. Вот.
То він був активістом тоді ще в 32-33-му? Коли колгосп організувався?
Да, да, да.
І він пішов зразу в колгосп?
Нєт, він… Він пішов пізніше в колгосп. Він був інвалід. Вот. Ета, вайни. І він пішов пізніше в колгосп і робив плотніком. Чи столяром… Ну вообщєм.
Так а ко… “Пізніше” – це коли?
Ну, це навєрно після 33-го року. Потому шо приїхав прєдсідатєль посьолкового совєта до нас додому, а батько якраз болів, лежав. І він сказав: “Панфіл Васильович, прийшло і до твого млина времья”. Оце вони приїхали, завалили його і нічого не взяли. Остальні млини валили і забирали все: і камні значить. Січас стовп там стоїть. І на стовпу на тому – валерія. Так, вже год тридцять, навєрно, прилі… (усміється, – ред) прилітає. Вообщєм, істарічєскій стовп.
Так, а його, млина, виходить, забрали, да? І розвалили.
Його розвалили. Вот. Ну.. завалили. І все. І пішли. І оставили, нічого з млина не взяли. Ми розібрали млин. Там наробили камінців невеликих. Вот. Крупорушок таких, так званих. Вот. Оце вот так.
Ага. А… У других людей млини розбирали?
Розбирали… Нєт! Завалили і все забирали, те, що вони щитали нужним. Оце нас, з семи млинів, єдінствіний, це Тракторов був, він не наш, не обухівець прамо, прийшов і батькові каже: “Панфіл Васильович, прийшло времья і твій млин вже… ее… розвалить!”
А Тракторов, ви кажете, це не місцевий був? Хтось присланий.
Нє, нє, нє.
А чого в нього таке було, якби, ну скажімо – хороше ставлення до вашого батька?
Ну потому шо батько був уже в актіві і два созива він був народним засідатільом в суді. Поетому. Тоїсть контачив. Вот.
Ага. То…
І батько ж обучав. Я казав, шо він оце безграмотних. Він людей обучав. Сам навчався. Тоїсть, ну ето самоє… Як кажуть… Ееее. Актівним був жітєльом, вот.
Так він…
І совєцьку власть прийняв, значить, нормально. Все, все!
Він спочатку, получаєця, війшов в актив і помагав сільській раді, да? А потім уже, пізніше, розвалили його млина.
Да, да, пізніше. Ну тут була закон такий. Тут не винуват Тракторов. Тут була свише.. иии.. каманда. Вот. Я тільки удівляюсь, шо вот, ето, церкви, тоже ж, у нас церква була, лучча в області, така в Новомосковській і в Обухівці була, ні одного гвоздя… Вот. Но церкву розвалили. Вот. І це ініціатіва була мєсного руководства. Е…ее… Обласного і сєльського. Патаму шо, в Києві всі сабори сохранєни, в Москві всі сабо… Вв…в… Такої команди не було – розвалить церкви. Вот. Це ініц… ініціатіва мєсних рукавадітєлєй. Тоїсть, вислужиця, одчитаця, одоложить вишешшш…. стоящим.
А це тільки у вас розвалили церкву, чи у сусідніх селах?
Ее. В сусідніх селах. Практічєскі в нас розвалили оце в… в радіусі дето нашого района. Вот. Розвалили всі церкви.
А шо з тими церквами робили? Тобто їх розбирали на… еее… на матеріали?
Їх розби… Їх розбирали. Вот. Їх іспользували, вот, на соуруженіє коровників, там, значить. Багато йшло матіріала в часні, так сказать, руки. Приїжали, загружали, і кіньми. А куда повезли – ніхто не знає. Вот.
А як відбувалося руйнування церков? Еее…
Дуже-дуже сложно. Дуже… громада. Люди не давали цього робить. За третім разом тіки розру… шили нашу церкву. Тут уже була міліція, були органи. Вот. Багато ж уже… еее. Були підгаворені, значить, шо… ееее. Це не годиться, церква, еее… це опіум. І були багато актівістів, стороніков розвала оцих соборів церковних. Вот.
А як відбувалось? Шо там… Дзвони. Їх знімали?
Так. Актівісти. Лізли там, спилювали і пускали все-все.., ето самоє. А потом все розбирали. Нууу, основа осталась од нашої церкви. Еее… Потом люди собиралися. Вот. Все таки. Вот. Ограда була, вона сохранилася була, її розібрали вже потом іііі… значно пізніше. Вот. Ну і потом значить… еее… батюшку піймали, постригли бороду і сказали: “Появишся ше… “ Він не був мєсним, він жив в городі і приїжав сюда ше як і церква офіціально функціоніровала, ну, воопшем, от так.
Так його тіки постригли бороду і більше йому нічого не зробили, ні?
Більше нічого. Но він уже не появився. Не появився тут в Обухівці, йому більше нічого не зробили.
Нікуди його не заслали?..
Нє.
Люди не знають, шо з ним…
Нє, нє.
Ну, тоїсть, він живий лишився..?
Да, да, да.
А оце, коли церкву закривали, там дзвони скидали, всередині там ікони були, свічники…
Оце, до цього, вже в нас був староста – Ворошило. Пілін. Він полковнік царської армії. Йом… Він получив в степу великий земельний клин. Там гектарів 30. Ну це царь виділяв. Це полковнік, великий чин був. Вот. Ну в його був хароший голос і його… цц… тяга була до релігії, до церкви. Вот. А він на Чумака жив. І він сюди ходив. На Чумаках церкви не було, це невелике посілєніє було…
Це хутір?
Аа?
Це хутір?
Иии.. Да. Там ну може.. иии.. хат до 100 було всього. І він оце ходив, приїжав сюда, оце, тут служив старостою. Вот. А потом він приїхав сюда, тут построївся і був староста. А його син, і його, вообщє, сім’я вся – їх була тое тяга. І його син, значить, прийняв діла в нього. І оце, Ворошило, вот. І оце коли вже церкву, намічалося, шо вже, оцей Ворошило – забрав ікони, всю атрибутіку, вообщєм, церковну – він забрав до себе і як уже … м… война закончилась, то він вернувся і сразу ж купили недостроїну хату, там організували церкву і він оце все вернув в церкву. І це була дінастія. В мене в книжці єсть. Дінастія ВорошилІв. Церковна династія Ворошилів. Такій невеликий роздєл. Вот.
А оце він ше забрав із церкви – це до того, як її руйнували..?
Да, да, да.
Це в 30-х.
Да, до того як оце… її зруйнували її.
Ага. А як до цього Ворошилова ставилась радянська влада? Якшо ви кажете, він був при царю, був нагороджений. Ту землю в нього не забрали?
Нє, ну конфіскували ж усе. Як тіки..иии… Жовтнева революція осущєствілась – канєшно все забрали. Все забрали. Ну… ммм… він наскіки пользувався авторітєтом, оцей полковнік, наскільки він був такий щедрий дядько..
Як організувався колгосп в селі. І відразу не пішли вони в колгосп. Чи пішли відразу?
Нє, ее… Батько не пішов в колгосп. Вот. Він.. еее.. занімався, вопшєм, охотою, рибалкою. Свої ятєрі. Тода в Обуховкє, в Обухівці було модно варить борщ з карасями, живими карасями. Батько наплів ятерів, ставе, утрічком потрусив, в кошик, по десятку і матір уже встрічають на базарі. В нас тут через річку зара самі вкусні були карасі. Вот. І оц…
Це в 30-х?
Да. І оце ми жили оцим. А вже оце, як ін… У нас же млин був, тож доход був хароший. Вот. Батько ж багато помагав в період 33-го року. Вот.
Кому помагав?
Своїм близьким. Сусіди. У нас дід Асакій був. Вони були сім’я: дід, бабуся, і троє дітей – два сина і одна дочка. Вони пухлі були. Пухлі були. Це наші сусіди, хата з хатою. Вот. Значить помагав він їм. Помагав другим. Своїм. Братам, сестрам. Вот.
А в нього не приходили, нічого не забирали у вашого батька?
Нічого!
Ні зерно…
Нічого… Нічого не забирали! У батька нічого не забирали!
Обшуків… Нічого не було?
Да, да.
А як же так, що вони його не заставили піти в колгосп?
Вот я не скажу точно. От я не скажу. Но я знаю точно, шо він пішов в колгосп після 33-го року. Оце він пішов в колгосп.
А ви кажте – він у лікнепі робив. Тобто в 32-33-му він вже робив в лікнепі?
Еее… Ууу… Шо ви імєїтє ввіду?
Ну от ви казали – “безграмотних учив”…
Да, да, да…
Це коли було?
Це він… Да! Це було, навєрно, 32-33-й до 35-го року. По моєму бєзрамотность на Україні ліквідірувана в 35-м році. От.
А ще ви казали, що він ув депутатом сільської ради…
Засідатільом.
Засідатільом…
Нє!
Це коли було?
Нє, це не… не сільська рада, а це народний засідатєль в суді.
Ага.
Районний суд був в районі. І він був народним засідатільом в суді.
А це в якому році було?
Ну це тоже десь етот… десь в оті роки. Може 28-й. Може до 33-го. Ну тоді по моєму 3 чи 4 года. Оце созива він був.
Ага. І йому там якусь зарплату платили?
Ніякої зарплати. Це на общих началах було. На общєствиних началах.
І це він мав кожен… кожного якогось там суда його викликали, як…
Да, засіданіє проходить…
Суд присяжних типу?
Да..! Ну так. Ето. Це засідає, які то діла розсматрююця. Оце ж народні засідатілі. Ну вони великі право.. велике право мали оце. Народні засідатілі.
А коли ж таки йому довелося… І в сільській раді він тоже не працював? Чи працював?
Нє. В сільські йраді він не працював.
Він одноосібником лишився?
Да.
Тоїсть в ньго земля лишилася…
Ну скільки землі… Відь землі первоначально конфіскували великі клини поміщиків, куркулів. А ті що… Ну це вот тут, ото на углу хата. Це моя жінка тут жила. Шугаки. Ото був її дід, дід Сугак і оце вся земля його була. Оце все построїно і це … ммм… ну вообщєм при совєцькій власті вже. Тоді приусадібні клини були 2-3 гектара, чотири. І оце пєрвоначально не трогали, пользувалися. Коли вийшло рішенія – 15 соток. Колгоспникам гектар оставляли, в Обухівці. А у… робочі… робочий посьолок, то в нас 80 процентів робили в городі (на фабриках, на заводах). 15 процент… 15 соток оставляли.
А в якому це році було?
Та десь в 36-й навєрно, вот так.
Тоїсть в 32-33-му у вашого батька ще ці два з половиною гектари були, їх не забрали?
А мого батька вони були. а ні тім місці построїли читирі хати. Вот. Читирі хати на тім місці построїли. У мого батька землі ото два чи два з половиною гектари – її ніхто не забирав. Оце його рідного брата дві… дві дочки вони построїли. Так. Вот.
Її воопшє ніхто не забирав? І після 33-го тоже не забрали.?
Да. Нічого не забирали. Но там начали строїтись ше в кінці 20-х.
Ага. Тоїсть получаєця, шо у 33-му на тій землі вже були хтось построїні, так?
Да, да.
І через це, шо там були багато хат – то й не забрали. Правильно?
Да, да.
Ааа, коли довелося піти вже батькові в колгосп? В якому це вже році?
Та десь… Може 34-1, може 35-й десь це.
А якусь плату їм платили в колгоспі?
Да, трудодні. І на трудодні видавали натурою: зерна там, картоплю, ну вообщем овощі. Ета. Гроші платили там копійки.
Угу.
Це вже пізніше, після войни..ии… перейшли на оплату фінансову, грішми.
А скільки у вас було братів, сестер? Яка родина була? Нуу, жила…
Чотири. Дві сестри у мене. І обидві Насті. 16-го і 20-го. Я з 27-го. А брат з 29-го. Чотири…. Четверо дітей було нас у батьків.
А всі… всі діти вижили? Всі пережили Голодомор?
Всі пережили Голодомор. Всі вижили.
А от ваша родина якось відчула, шо був Голодомор? Чи ви не…
Ми не… не відчули. Ну батько дивися на багато вперед і в його було… був запас і в 33-м, і в 29-м. І всюю жізнь він… запас у його був який-то. Вот. Поетому я казав, шо батько помагав ше своїм.
А цей запас, він якось його ховав чи…
Нє, тоді не ховали. Тоді до 33-го, ще в 33-м році уже начали актівісти з другої сторони… от ходили з щупами і, і шукали, де закопано зерно чи може ше які-то продукти. Оце от.
А до вас приходили ці активісти?
Ето. Я не помню, шоб приходили до нас.
А чи чули десь там, знаєте, може по сусідству чи в когось в рідних шось забирали, шось шукали.
Та я… Ну в мене єсть книжка. В одній книжці я написав. Це Цапки. На фронт пішло вісім братів і тіки самий менший один вернувся. Сім братів погибло на фронті. А йог… їх батько був багатим. У його була зем.. земля й тут. І на степу. Вот. І він, ета, батько, ше взяв в свою сім’ю… Оце в його було вісім синів і дві дочки. Десять. Всі вижили. І він ше двох дітей-хлопців взяв. Вони… ну.. воопшєм, були без роду – ні батьків, ні матері. Він узяв їх, вигодував їх, і вони, цей саме, начали заніматься самост… самостійним життям. Вот. І його розкуркулили і одправили, ето, в Сібірь. Сєвєрний Сібірь дето. І оце, оце началась война. Ну а вже сини були вони взрослі, сім’ї в їх були. Діти були. І вони рішили іти в армію… ееее… с батьковської хати. І оце їх проважали з батьковської хати. Вот. Сини були… Сім’я була дуже дружна. В їх була шовковиця. Каждий ето. Тоді модно було. Каждий тоді ж хліб пекли дома, хазяйки ж пекли. Черняшку, кусок хліба, на шовковицю – і позавтракав. Обішли, поцілвали хату, поцілвали шовковицю, вийшли, стали на коліна уже ж за двором, поцілвали землю. Вот. Ну сусідами було прощалися вони относітєльно легко. Еее… Тяжоле було розтаваніє з дітьми і з жінками. Діти, ті шо постарше, казали: “Папа, вертайся побідітєльом”. Ну смисл такой. Як вони виражалися. “Побєдітєльом, скоріше”. А мати сказала всім синам, шо… ееее…. “мої синочки, вертайтеся додому такими, як я вас провожаю”. Це в мене в книжці, вот, описано, єсть фотографії. Вот. Так батько… батько закопав вісім пудів проса. От. А…
Цих хлопців батько, да?
А?
Цих хлопців?
Да, да. Шо його розкуркулили і одправили в Сібірь. Ну це ж до цього було. А сусід побачив. Він в садку закопав ночью. І доніс. І прийшли, ето, з оцми щупами. Признавайся. Ну шо, батько не признавався. Найшли. Найшли, забрали. Все конфіскували і одправили ото в Сібірь. Вот. І коли він одбув… двадцяить… двадцять п’ять років там, вернувся – йому не розрішали поселяця даже в Обухівці. Ні в свою хату. 25 кілометрів. І він поселився. Єсть Калинівка. 25 кілометрів. Там. І йому підсказали. Він написав Сталіну пісьмо. І Сталін йому розрішив вернутися додому. Оце канкрєтно, то шо ета.. то шо я знаю. Шо…
А як прізвище цього чоловіка було?
Ааа? Ммм… Цапко Фома… Е… Фома… Вилетіло з голови. Ну…
Ну Цапко Фома. Хоча би це.
Да, да.
А з хати не вигнали його?
Нєєє. Ну вернувся він же. Ета…
Ні, коли ви кажете його… иии… забрали оце все зерно конфіскували і заслали на Сибірь.
Да.
Жінка тут осталася…
Да.
З дітьми…
Жінка осталася тут. Ну а сини вже всі вони були… Один самий менший, Гнат, який вернувся. От. Оце він ше не жонатий був. Всі жени… сини були жонаті. Всі вони на Обухівці вже були.
Я питаю про 33-й, коли в нього зерно забрали. Жінка із синами, з дітьми осталася в хаті…
Да, да.
Їх нікуди не вигнали?
Нікуди не вигнали.
І оті дві прийомні дитини осталися з жінкою?
Да, да. Ето. І другий прімєр. Тоже в книжці. Самий багатий чоловік. Тишик Яків. Отчєство я… Вот. Того розкуркулили і вислали. У його було шестеро дітей. Ті, шо були замужом і женаті – осталися. А Лазарь був самий менший. Він ше жив з батьками. Виселили всю сім’ю. Розрішили.. еее.. гарбу, коня, і мінімум отово шо…ето… шо нужно було. Це тоже я описав. Занімався цим детально.
Із ваших родичів, кого розкуркулили, це ви сказали – вашого і діда і батька вашої жінки. Так? Чи теж діда? Ви казали, шо отут він жив. У нього багато землі було…
Да. Нєт. У його на степу землі не було. У його оце вся земля тут більше 5 гектарів. Ну він первий построївся тут хату. Ну тоді ж ранше, як кажуть – хуторки. Там хата, там хата, там хата. Шоб більше землі. Вот так. А потом постіпєно значить…. Діти, другі. А при совєцькій власті вже виділяли землі через посьолкові совєти.
Угу. А от хто проводив хлібозаготівлі і хто оце робив оці обшуки? Шо це за люди були?
Це були прідставітєлі од посьолкового совєта. Добровольці. Їм не платили нічого. Офіціально. Вот. ЦЕ були добровольці, актівісти. І оцю роботу вони виполняли добровольно. В них були такі щупи, щити і вони ото. Значить, в книжці там написано на Гринівці з 21-го року він описав оце подробно, як оце все, всю далівку і те, горище перевернули. Все, все. Ну не найшли, потому шо нічого шукать було.
А це були місцеві чи були прислані звідкись?
Нє. Нєт. Тут тільки були місцеві.
А із району там чи звідкись присланих не було?
Не було.
А їм якесь було завдання? Це від сільської ради чи звідки вони знали, скільки треба зерна зібрати?
Ее. А вони собирали максімум. Максімум. То шо було, во пєрвиху, ну 33-й год. Ну все таки хліб трошки ж був. В колгоспі все вивезли до зернини. Ніхто не получив ні одного грама. Ні.. ні.. ні оплати ніякої не було. Все вивезли, значить, на заготівлю. Государство.
А що ще, крім зерна, в людей забирали при обшуках?
Забирали все. Продовольствіє. Ето. Вот с таких, с одежі нічого не брали. Нічого не брали. Ну шо, його й нічого не було. Ну був кожух почти в каждого. Валянки були биті з шерсті вівці. І полотно. Полотно. Всьо ж… Всі ж в полотні ходили. Сорочка, штани – полотняні. Сами виращували матіріал – льон, конопля. Вимачували. Ну своя тіхнологія була. І на.. на станках робили полотно. О. Це тоже у мене у книжці оця тіхнологія. Це занімалась і моя мати, і моя бабуся. Вот. Полотно робили на спеціальних машинах. Ї…Їх було в Обухівці нескілько машин. Там тіхнологія слажнєє. А вот кажда сім’я нитки заготавлювала сама. Це льон, канапля. Вот. С льона получалось болєє м’ягке, ета,полотно. С коноплі боліє жостке.
А чи люди ходили тоді міняти оце… Оцей одяг на продукти харчування, шоб, наприклад, забрали все – взяв сорочку, пішов поміняв.
Еее… Значить. Е… 1921-й рік. Еее… Обухівка – це самий сильний голод був. От. Мої батьки, мій батько і мати, і ше сусіди – Самсін і Радеон – оце три. Конячка, бричка, кожухи, валянки, рядна, тоїсть шо було – собрали і поїхали в Полтавську область. Там боліє-мєніє був урожай. І привезли відтіля по 10, по 15 пудів зерна. Ну і… із овощєй там. Оце. Це мої лічно. В книжці тоже це описано. Це мої лічні батьки їздили. Багато. А в 47-м годі. Ето. Оце весь голод вони зімою в санОчки, літом ето в рюкзачки – ішли в села глибокі подальше і тоже міняли. Міняли оце от своє так… барахло міняли на… на продукти.
А в 32-33-му не міняли?
33-32-му – я не знаю. Та навєр… навєрняка міняли! Тут опит 21-го року. Почему багато вижило людей. Вот. В 33-м році. Вот. Потому шо, ну, во пєрвих, по нашим розкладам… По нашим розкладам – 33-й рік був дуже голодний. Ну він був на Обухівці трошки слабіший по сравнєнію з 21-м роком.
А в 21-му, от ваші батьки кажуть, чого був тоді голод?
Ета. Мм. Тоді неврожай був. І в… ввв… 21-м ні одного дождя не випало. В 33-м трошки, трошки дожді прийшли. Но, но нікого… Ну все забрали, в 33-м, я вже повторяюсь, зерна… Нічого, нічого колгоспникам не дали, ні грама. Все забрали. Вот. Поетому тут був тоже… Так сказать… Ето самоє.
А в 21-23-му – це була посуха? І податки, зерно – все рівно ж здавали?
Канєшно! Канєшно. Все, все здавали. Вот. І тут же, оце ж хто у кого клин землі побільше був – то там же жито в основному сіяли, і ячмінь. Не знаю почєму пшеницю не сіяли. Це я пом… помню мій батько. І оце ж було рішеніє, шо здавать. Люди закапували, ховали. І оце ж оці шпіки, со штиками оце, добровольно вони ходили шукали – по доносах і так. Вот. Ну тоже ж. Ага! Оцей дядько боліє авторітєтний і може за себе постоять – до його не йшли. Вот. А оцей трошки він такий скромніший дядько, і ше й донесли, шо в його там шось закопано… Пішли і оце. Нуу, я вот щітаю. Тут. Це моя позіція. Із розказів тих старших людей, батьків, дідів мох, бабусів… Вот. Ту більше творили тут мєсні, шо був такий страшний голодомор. Оце. То шо було у дядька – єслі його находили – його 100 процентів забирали. Вот. І вот… ее.. мої в 21-м годі. Мій рідний дядько Штафій – старший брат, ета, моєго батька – він умер із голоду…
А як його звали?
Штафій його звали.
А прізвище?
Ааа… Калниш!
Калниш Штафій…
Да, да, да! Калниш Штафій Васильович. Це рідний брат мого батька. Старший. Самий старший.
Якого року народження?
Ее… Ну батько 1895-го. Це батько третій. А він самий старший. Ну може 90-го. Може 92-го. Ну десь отих років.
То він один помер з родини? 21-го…
Один. Одни помер. А його сім’я. Його джінка і дві дочки – вони були, були пухлі, но вони вижили в 33-й рік.
Ааа. Так вони в 33-му померли?
Уууу! 33-й! 21-й! 21-й! Да.
Угу. А от в, як у 33-му 21-му, чи були так само обшуки? Чи ходили шукали по дворах?
Оце я не скажу. Оце я не скажу. Вот. Ну я не чув, шоб хто-то оце казав, шо ходили шукали. Я цього не чув. 33-й – це законо. Вот.
Ну от урожай який був? 21-й – зрозуміло, шо була посуха, менший урожай, а податки не зменшили. А в 32-му – урожай був який? В 31-му, 32-у – який був урожай в цій місцевості?
Оце Зачипіловка (єслі в вас врємя єсть, я би совітував під’їхать) – район… В мене книжка єсть. Вот я вам могу показать. Ви можете там заснять. Вони пишуть спеціально, автор книжки пише. Голодомор – то вони пишуть, шо прімєрно, з точки зрєнія опадів – 32-й і 33-й рік – вони були однікові. У нас тут, я знаю, шо 33-й був засушливий год. Один який -то дождік випав і все. Вот.
Угу. Аа… Податки ж все рівно… Хліб, хлібозаготівлі… Все рівно ж були такі самі?
Ну канєшно! Тут ніхто ніякої скидки нікому не робив…
Ше й шукали мабуть…
Да. Шукали! Шукали… 33-й – цех, оце все… все воно базіруєця… Обіднєніє оце… Находили… Притом не в кажду… По доносу. І так, добровільно. Шукали.
А для чого вони це робили? Оце шукали, забирали… Як ви думаєте? З якою метою це все робили?
Еее… Я думаю… Це моя позіція… Шо.. люди… були з… низьк… низьке сознаніє було. Шо їм оце платили. Ну оце Ванюша. Те, шо я казав. Мме… Син самого багатого був чоловіка. В Обухівці. Оце він ходив. От. І ето. Видно їм платил…
Самого багатого! Тоїсть, по суті, – куркуля?
Да.
І він був в активістах?
Да, да. І він був, з оцим штиком ходив і ето самоє.
А його самого не розкуркулили?
Та його нічого. Він.. Ну він трооошки… Ну так незамітно, ну по його дєйствіям, шо він оце пішов, ето, син багатого чоловіка… При том той був… Він не пользувався найомним трудом. Вот той.
Угу.
Чоловік, оцей самий багатий. До його йшли ж… ішли сАмі люди. І йому нужно глава сім’ї. Він брав на абіспічєніє всю сім’ю: жінку, дітей. У його работала столова. Три раза кормив. Він помтроїв вітряну мельницю біля озера – не для себе, для людей він построїв. І держав там двух мирошників, які мололи безплатно людям. Привозили і бідні люди туда…
Ну це ще до 33-го було?
Да, да, да…
А це в нього син… Це батького його. Ви про батька розказуєте?
Да, да, про батька. А цей Ванюша, оце він був такий самий бідний з сім’ї. Вот. Ну тоді ж батько ж давав і корову там… Ну вообщєм, обезпєчував там. Дві дочки, сини були. А оцей був Ванюша, оце він самий бідний. І при совєцкій власті він добровольно оце ходив. Офіціально це я утвєрждаю. Ніяку оплату вони не получали. Ну видно ж заінтірісовували, вот, людей. Вот.
А для чого це робилося? В людей це все забиралося… З якою…
Я думаю, шо це зверху була каманда. Може області. Може рукаводства района. Це так. Це навєрняка так. Вот. Ета. І знали результат. Вот. 33-й рік. Ета. Моєї матері рідний брат – Нил. У його була сім’я. Жінка з Полтави. Дуже красива женщіна, і синок, 5 років. Дідусь йому давав помощ. І дав йому мішок жита. Скільки там пудів – три, чи чотири. І вони розприділили, що… Мм… Щитали зЕрно. Ето. Жменю зерна. Скільки там? Чи 50, чи 70 зернин – оце була така норма в їх. І коли оставалося вже там… З пуд навєрно. То оце й же Нил… аа.. жінка ж і син. Він пішов неізвєсно де, і оставив оце їм. І вони вижили. А він умер. Ку (28:18) – так називається. Сообщили нам. І я помню. Моя мати і сама менша сестра їхня, Харитина, – тачку і ми поїхали привезли оцього Нила сюда. Вот.
І тут його похоронили?
І тут його похоронили.
А хто хоронив? Самі хоронили?
Ну канєшно ж! Ну велика ж рідня. 10 же чоловік. Братів і сестер…
У якому це році було?
Це 33-1.
Ага.
Це. Він… він із голоду вмер.
А як його звали? Повне ім’я, по-батькові.
Сподинець Нил Свиридонович.
Якого року народження?
Ну, десь… Десь він… Може… Дев’ятсот.… Може… Тисяча дев’ятсот… Може п’ятого, шостого. От так. Він десь усередині. Їх 10 було.
Угу. А чи чинили люди якийсь спротив? Оце коли в них ходили по хатах, забирали зерно, вилучали… Вони ж розуміли, що вони помруть без зерна. Чи люди якось чинили спротив цьому?
Ето. Да. Були такі. Во первих бандітізм великий був. Вот. Вот. Ето. Люди там нескілько сімей собіралися і гнали оцих…
Актівістів?
В шию. Да, в шию. Вони уходили і… і со злості подкріплєніє боліє сільне приходило уже. І всьо. Тоїсть вони свою роботу робили. Вот.
А чи були якісь такі заворушення якісь сильні? Ну, наприклад, там не знаю… Зібрались. Село собралось, пішло до сільської ради там, на ферму пішло забрало
Таких не було.
Корів…
Таких не було в Обухівці. А от Зачепіловка. Там були… Совєт женщін… Всіво… Ну село було 1 400 чоловік. Невелике. І от там собрався женскій совєт. І з дубинками, з вилами. Вот. Визвали з Києва красноармійців. І придушили оце це. І вони розібрали, оці женщіни розібрали вотой запас зерна на посєв. Коли красноааа… армійці приїхали, вони возвратили все, і багато там посадили. Вообщєм, прийняті були мєри жосткі.
І це в Зачєпіловці десь в 32-й був рік чи який?
33-й це. 33-й.
А оце ви кажете, що коли приходила підмога – то вони вже озброєні були? І з Києва визвали підмогу?
Оце з Києва в Зачєпіловці. Оце з Києва. А в нас, ето, мєсні с района могли прислать оце.
Озброєну допомогу, да?
Да, да…
А от ви розказували про те, шо були донесення. Да. Шо сусід там доніс…
Да.
А були винагороди за ці донесення?
Еее.. Ну я думаю, шо 100 процентів були. Смисла то не було. От почєму, оцей Цапко і сосід доніс? Вони нормально жили як сусііди, не врождували. Все нормально. А ето. А доніс це іль.. із заздрощів, ілі же не понятно.
Угу. А шось платили за це? Знаєте, не знаєте?
Нє. Офіціально я не знаю. Но я увєрєн, канєшно платили. Платили. Навєрно не офіціально. Таких должностєй не було ні в посьолковім совєті, ні в районі. Вот. А актівістів було. В каждом селі от такі були люди.
Угу. А як самі активісти жили? Вони не голодували?
А?
Як жили самі активісти? Чи вони голодували чи ні?
Да нєт. Вони не голодували. Ну от цей Ванюша. Він самий бідний з актівістів був. Ну, ета, сім’я невелика в його була. Вот. Ну… Голоду в їх не було.
Угу. А скільки в активістах могло бути тамчоловік? Отт…
Ну я знаю оцього Ванюшу. У його була двоє дітей: дочка і син, і жінка.
А у цій бригаді активістів, які ходили по хатах, скільки їх могло бути людей в одній бригаді?
В одній бригаді можуть буть, в завісімості от кого, як, ето, два, три, чотири чоловіки. Вот таке калічєство.
А бригад на село скільки могло буть?
Ну, я знаю, шо в нас там на Золотіївці дві бригади було.
Ага.
Дві бригади. Це на Золотіївці. А по Обухівці. Ну… Тоді по сотням. Шеста сотня в нас була. Оце. В нас дві бригади було. В каждій сотні були свої бригади.
Це ви про бригаду кажете – колгоспну бригаду?
Нє.
Нє?
Актівісти оці. Бригади оці. Ето. А сотні – це опридільоний участок вулиці. Який-то кут, ряжанка, ета, сваківка.
І оце вони по цій вулиці курсували?
Ну несколько. У нас например вот – Петроградська і Золотіївка. Оце. Там три вулиці було. Ну вулиці дуже дліні. В селі на вулиця кілометрів сім наверно була. Вот. Це вони розбиті були.
А чи чули ви про закон про п’ять колосків?
Да. Я чув і я ощутив на своїй рідні. В 47-му році. Ее.. Моя тітка… ВОни виїхали на Отруби. Так називалися.. Создавалися в степу вот такі невеличкі хутора. Калинівка. І вона з чоловіком виїхала з сім’єю туда. І в 47-м році значить скосили все. І її чоловік, і син їхній, з 29-го… з 27-го року народження – вони собирали колоски. На скошеному полі. Їх приймав бригадір. Но цей дядько, він такий гонористий був, і він не любив підчиняця. Короче, він не признавав оту власть. А він в колгоспі робив. І оце піймали і їм дали по 8 год – сину і батьку. По 8 год. І вони одсиділи. От. І вернулися вже. Ета. По 8 год одсиділи. Оце. Колоски. Зачепіловка оце тоже пишуть, шо за колоски тоже ганяли. Уже убране поле. Все-все… Но, ета, строгость була.
А в 32-33-му можна було колоски зрізать?
Нєєє. Нізя. Нізя було. В 47-м нізя було. А в тих годах, ето самоє. Ну тоже. Я не щітаю, шо це була команда зверху. Мені кажеця, шо це мєсна власть.
А от сам закон… Про п’ять колосків – звідки він взявся? З мєсної власті?
Нєєєт. Це, ето самоє, канєшно верхушка. Тут панятно.
Ну, тоєсть, мєсна власть все рівно ж діяла за тим законом…
Нет. Ну мєсна власть – обєщик там, олце. Ну спеціальні виділялись люди, вот, – с актіва, с колгоспу, с правління. І оце вони йшли й ловили. Вот. Ета. Е.. Ну вони ж могли й не замітить? Єслі оце на Калинівці. Шо.. еее… бригадір був, недалеко жив, тоже на Калинівці. І це він їх впіймав, і він настояв оце шо судили. Ну він же мог і не замітить. Не обізатільно ж замітить. Ааа! Колоски собираю я. Ну й собирай. Я тоже в сорок… еее… а в якім годі.. колоски собирав пацаном. Це десь… це ж туди на Калинівку. До тітки, до Тетяни. Вот. І тоже собирали колоски. Ганяли. Ганяли нас. Ну оце собиреш… Літо оце.. В посадці сидиш. Проїхав об’єщик – снову пішов. Ввечером обмолотив. Кілограма три – смотри і зерна єсть. Це була велика радість. Це ми неділю поживемо там, вот, і вже відра півтора принесеш додому.
Це ж ви кажете вже після 33-го ходили колоски збирать. А в 33-му собирали колоски? Чи судили когось за колоски?
Ну там строго було. Там дуже строго… Канєшно ходили! Я вам скажу за чого багато людей вижило в 33-м. В степу, так називались у нас мишаки. Тоїсть, як спеціально дуже багато мишей було в степу. І вони собі як обично миші заготавлюють на зіму корма. Шо? Зерна. Із мишия тоже зьорна. Ну вопшем оце. Вот таке. І вони собі оце собирали, прикривали, оце, землею. Заготовляли на зіму собі корма. Люди оце ходили, розбирали оці сооруженіє, і все те, шо вони з землею все собирали, додому приходили, фільтрували і оце питалися. Даже зімою, наверно, в 33-му році, навєрно, днів 10 значітільне потіплєніє було. І ходили туда, брали топорик. Йшли вот туда люди і тоже, ето самоє. І тут один случай. Цапи їх називали. Вони от так жили, може кілометр. Пішла мама… У їх три ддочки було. Пішла мама зімою, вийшла за гринівку і вмерла там. Вона вже пухла була і не дійшла до степу, до цих мишаків. Вмерла. Вот. Сусіди наші недалекі. Оце от тіки її я сказав. Батько й мати її, і троє дітей – пухлі лежали. Ето. Кукуріки називали їх – тоже пухлі були. Ткачі – пухлі були. Вот. Ето. Оце тут у нас в Обухівці, по моєму, 8 озер. І тоді риби було. І в нас Чередницький там на Золотівці. То… мм… коли вже вв… вони підсихали, води не багато було. Все Чередницьке було в кризі. Зрубане. Потому шо риба задохнулася і ото вирубували рибу і їли. Котів їли, собак їли. К прімєру, значить. Оці ж сусіді – Осакії. А рядом – Юхим жив. Ну він на Петровке робив. Вони так – боліє-мєніє. І в їх був великий собака. А оце ж батько Осакій, Євтихій і Аннаній утрьох пішли. Забрали цього собаку. Вот. Принесли… привезли його, убили, зіли і кошку вернули тому Юхиму. Врагами на всю жизнь осталися. Їли все. Вот. Як появилась весна вже, то пішли ховрашки. Дуже багато було. І в нас мучене там рядом. Оце батько: “Сєня відро бере і підсаку”. Ідемо. А вони, ото сонце, – і вони біля норок. По два, по одному. Підходиш в норку, відро води заливаєш в норку і вони вискакують і в подсаку. Вот. То я и сейчас, кажется, что вкуснее мяса я в своей жизни не ел. Оці ховрашки. То ли действительно они были такие, то ли это было вот такое время Это. В 21-м году, это моя бабушка рассказывала, что вот от голода умер – его брали, разрезали и ели вот… вот труп. Ето.
Це в 21-му році?
В 21-му році…
А в 32-му? 33-му? Чи були випадки, коли вживали…
Оце я не скажу. Яя… Цього мені ніхто не розказував. Я сам не знаю. Вот. А в 21-м – це моя бабуся розказувала, шо каже вот такі … і багато случаїв. А кишок оце собак, всіх переїли… Бандітізм великий був. У дідуся в 21-м році була корова, ну його розкуркулили. Він жив так. І ета. І… иии.. і сусід із Березанівки-2… Ну тоді ж воно було, фундамента не було. Вони.. и… корова в другій половині хати, на замках же, на все закрито. Вони підкопали, залізли, одкрили все, взяли корову. Вот. І даже коржу з’їли. Це вже потом розказують це. З Березанівки інформація поступила. Вот.
А в 32-33-му ви казали, шо дуже коні подохли. Чи не вживали оце дохлу конину в їжу?
Ето. Да. В колгоспі кінь пропадав, значить, його вивозили в поле і сразу ж його, ета, розбирали. Ішли люди туда і полностью все-все, ета… Це практікувалося. Кормить нічого було. Процентів 80 коней оце погибло і це люди з’їли.
Вже… вже погибших?
Да, да.
А як ви думаєте, чого не було чим кормить в колгоспі?
Ну, я думаю, шо ту була рост.. розтєряность руководства. Всьо таки голод уже начався, люди отак у паніці. Все-все. Все підряд забиралося. Я ж кажу, ні однієї зернини, нічо людям не видали з колгоспу. Вот. Поетому тут була, ета…. Ну і тут в Обухівці ше фактор, шо замінився прідсідатєль колгоспу в цім році. Вот.
А який? Місцевий був чи якийсь не місцевий прідсідатєль колгоспу?
Ее…
Коли замінили…
Ааа… Коли замінили – був не місцевий. А замінили місцевим.
А не місцевий, шо не справився?
А я не скажу, потому шо тоді часто міняли. Часто міняли. Вот. Особєно до войни – часто мінялли. У нас на Обухівці і колгоспи обїдіняли, і названія мінялося. Вот. І часто міняли руководітілєй колгоспів. Ну практічєскі ж без образованія були ж, ето, люди. У нас главний агроном без образованія був, но він довго держався.
Місцевий чи не місцевий?
Місцевий, місцевий.
А чи чули ви пр торгсіни?
Про що?
Торгсіни. Золото можна було на продукти обмінять?
Оце я не скажу. Оце я не ск… Та його не було, навєрно. Може в куркулів оце, ту той, багатих крістіян може й було. Ну тут про золото, по моєму.. е… рєчі не должно бить. Може в багатих людей воно й було.
А.. у.. ви розказували, шо ті були пухлі, ті були пухлі. Чи багато людей померло?
Багато померло. Багато. Вот. В 21-м році, це ж із розказів, шо вулиці цілі вимирали. Тоді огорожа була, ну щас забор. А тоді ліс. І звози, вот, під лісами, ета, лежали цілі сємьї. Це 21-й рік.
А де їх ховали?
А хто їх ховав? Їх як коли й не ховали, вони розлагалися. Це 21-й рік. 33-й – всіх хоронили. Всіх хоронили. Родичі канєшно. Власть цим вопросом не занімалася.
У вас тут таке велике село. А чи не було от організованого поховання, наприклад, там, загальні могили, куди там складали померлих?
Нє. Цього нєт. Хоронили індівідуально. У нас 5 кладбіщ в селі. Хоронили індівідуально. Вот.
А чи не було підвод, які би собірали померлих?
Нєт. Тоже… Ну тут же не було. Тут в тічєніє года. Тут же не було, шо масове. Ага. За сутки – двадцять. Зачепиловка – вони пишуть: за одну минуту – сім чоловік в районі вмирало. Вот. За час вмирало десь тисча чоловік. А за сутки вмирало порядка двадцяти тисяч. Це саме… Оци піки були… Вот.
Ну це вони, мабуть, рахують по Україні…
Нєт. Вони пишуть за район.
За район…?
Ну, я тоже не ета… Район не великий… великий. Ну, ви заснімете, єслі вас інтєрісує. Там дві сторіночки.
А чи є відомості, скільки у вашому селі померло людей?
Ніде. Такої інформації ніде ніде. Ні в районі, ні в області, ні в селі.
А чи бачили ви, наприклад, голодних людей, які приходили просити їсти?
Я їх бачив багато. Я вже який раз… Мої сусіди. Вот, значить, ето. Явтихій, це самий менший, він прибігав: “Тітка Наталка, дайте шо небудь! Тітка Наталка, дайте шо небудь!” Вот. Оце.
Допомагали, ділилися?
Ну канєшно. Ну я ж кажу, в нас запасік був. Поетому, ми лічно, наша сім’я голоду… ні в 21-м, ні в 33-м, не… тім боліє 47-й год.
В чорну дошку колгосп не був занесений? Чи село…
Я не скажу цього. Я не скажу.
А жорна у вас були?
Да.
І в 33-му були жорна?
Да.
Не забирали їх в 33-му? Жорна…
Ну їх, напрімєр, вот, наш млин розвалили і великі ж камні були. І батько їх на 5 камнєй розрізав і поробили оці жорна. Млинки в нас називалися. В 47-й год здорово виручив. В кого де кукурузка була, оце запускали… І ета, і це… Кукурузу.. еее… на крупу. Варили кашу. І ета самоє – кукурузиники. Вот. Ну тіпа оладій такі, значить.
Як ви думаєте, чого був Голодомор?
Ета. Я думаю тут дві причини. Перва – неурожай. І друга причина – все таки, ета,.. хотя я сумніваюсь в другій… Голод був і в Поволжі, і на Кубані, і на Уралі. Все таки навєрно Москва яке-то вліяніє.. еее… імєла тут. Вот. І вот січас, ви знаєте, я чоловік всіда думаю, взвєшую, вот, прінімаю рішеніє, вже на мій взгляд як будто правильні… Но мені кажиця, шо… ммм… от у нас кажуть: “Бендери”, Мені кажиця, шо там настоящих українців немає.
Де “там”?
На западі. Вони прожили під Венгрією, Руминією, Чехословакією. Вони воспитали в собі другі нрави, другий підход і так дальши. Вот. Ето. Ііі… січас вот, в якім положенії щас Україні? В якім положенії? Вот. Я занявся однією роботою, може ви тоже ізучали ці труди. Ето. “Арійская імєрія: гібєль і возвраждєніє”. Два тома. По 500 страніц. Автор. Ри автора. Главний Данілов. З Кривого Рога наш. Ну він в Москві. Вот. Мільйони год назад било… була цивілізація. Е.. Люди… Одно государство було… Вся планєта одного… арійське государство. Вот. Ета. Цивілізація. Було сообщєніє… Єсть другі планєти. В сахарі єсть… Найдєна одна площадка. Досіхпор учені не розібралися, з якого матіріала вона ізготовлєна. Це не метал, це ні бетон, це не камінь природний і так дальше. Нема січас інструмєнта, шоб обрабатовать… можна обрабатовать цей матіріал…
Да. Це як трошки ми відійшли від теми…
Да. Оце. Оце якби посадочна площадка інопланітян. Другий вопрос. Під Чілябінском, ета, перед войною, обнарож… обнаружили 32 підземних города. Вони невеликі городки. І в однім із городов, ета, ее… станці. Вот. Ета. Ее.. Іі… Такой станції по… по качєству, вот, пока на планєті нема. В Англії самая оця, вот, самая високого качєства, і так дальше. Но та станція під цією меркне.
Ну, можливо і є таке: роздуми, шо були й інші цивілізації. От. А якшо ви кажете про Голодомор, шо там…еее… на Кубані, і на Уралі… А чи цікавилися ви темою, хто там проживав в тих регіонах за національною ознакою?..
За національною … на.. на.. Кубані укрАїнців багато. Багато укрАїнців. Багато руских. Ну, розлічні національності проживали. Ну багато…
А якшо у відсотковому відношенні, кого там було більше?
Я думаю, шо українців було більше. Вот. Це моя думка просто…
Ну ваша думка правильна…
Я ніде… Я ніде не читав, не знакомився. Во. Ето. Но мені кажиця, шо вот так.
А ви могли… иии… скажімо там, коли ви на заводі працювали, в радянський час… Люди говорили між собою, шо був голодомор?
Нєе. Вот.
А можна було говорити?
А почєму!? Можна було говорить. Вот. Ну він воспринімався страною совєтов… ну це… ее… шо це все зробила Москва спеціально вот так розсматрівалось. Те, шо можна було на любу тему на заводі говорить, но там каждий робітник підписував, значить, обізатільство..иии.. шо ти не должен, шо ти не должен касаця цих тем. Любих тем сікрєтності, вот, і так дальше. Тоїсть, отріцатільних отношеній к совєцкому строю, вот, ти не должен цими вапрсами, работая на цім заводі, на секретному заводі, вот, занімаца.
Но, а, не говорили, да, люди, про те, шо в 33-му помирали з голоду…
Нє, ну, ето самоє, еее, я лічно не чув, ну навірніка. Я такий начальнічок. А може і люди і не такі, і стіснялися може.
Ну, а чи не могло бути, наприклад, це розцінено, як… ну… це якась агітація проти радянської влади? Шо от при радянському союзу люди голодували, да, помирали з голоду…
Ну канєшно! Це пряма так.. бии.. розцінялася. І так вона розцінялася.
Тоїсть не можна було?
Вот. Ну як не можна було. Я не чув, я не чув, шоб запріщали. Вот. На… на заводі робив з КГБ замдірєктора по режиму. Це він, його глаза і вуши в каждом цехі, в каждій службі були. Вот.
Ніяких лишніх розговорів.
Да, вишукували такі. Но я підписую обізатільство, іііі там написано, шо я буду розоблачать, шо я буду висвітлювать які то вопроси касающіся врождєбного отношенія к совєцкому союзу, к своєй странє, вот, то я должен нести отвєтствєнность уголовну. Вот.
А як ви думаєте, Голодомор – це був геноцид? Чи не геноцид українців?..
Тут у мене тоже двоякоє. С однієї сторони, раз ішла команда оцюму Ванюшкє, шоб він ішов із щупом, значить, це, ета, спеціально нужно було чи куда одправить ці продукта, зерна…Чи може, ета, зробить так, шо оці люди, шоб вони страдали, і шоб вони умирали. Вот. Оце моя… моя, так сказать, на етот счот, позіція.
А як ви думаєте… еее… молодому поколінню, наступному поколінню потрібно розповідати про Голодомор?
Канєшно. Я щитаю, яка б не була історія: історія царського режиму, історія совєцького союзу, історія незавісімой України – вона дал.. була історія. Положітільна, чи отріцатільна… Но люди жили в цім, так сказать, общіствє. Вони жили по цим законам. В каждого свойо впічітлєніє. Вот. І я щітаю, це кощунство і варварство, єслі розстріляли царя з сімйою, єслі ліквідірували пам’ятники. Це історія. Ну яка вона була. Чи хароша, чи плоха. Но історія то должна остаця потомкам. Должна вона остаця? Друге діло, шо трактують – один так, другий так. Вот. Совєцкий союз розвалився – сєйчас уже Жу…, ето, Ватутіна в Києві, по моєму, сняли пам’ятник. Ето самоє. Ну зачем це робить? Вот. Ето. Бандери там устанавлюють і так дальше. Чи установили, потом ліквідірували. Вот. Хай буде Ватутін. Хай буде царь. Хай буде Бендера. Но хай воно остаєця. Історія должна оставаця історією. Вот. Вот така моя позіція.
Зрозуміло. Дякую вам за запис.