- Дата запису: 21 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Погребище Друге, Вінницького району, Вінницької області;
- Записувала: Вигодованець Ольга;
- Респондент: Коваль Домініка Василівна, 23 січня 1923 року, народилася в селі Булаї, Погребищенського району, Вінницької області
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Булаї, Погребищенського району, Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як вас звати?
Жура Домка Василівна, 1923 року день народження. 23 січня.
Зараз фамілія Коваль.
Ну й це вже по чоловікові. Фамілія Коваль. А я, виходить, ше голодовка була, ше я була мала. Було мені 8 чи 9 років. О. Ну як голодували люди. Голодували. О. Позабирали, в людей забирали.. Худобу забирали. Всьо. Хліб забирали. Не давали людям їсти! Через то, шо люди не хотіли йти в коліктівізацію. То це забирали хліб, шо будуть люди голодні, і будуть іти в коліктівізацію. О. То було.. де в яких людей. Нє, всі люди голодували. Ну… подчіньоні то жили. В кого була картошка, був хліб. А такі бідняки, як ми… Шо скарбовики… Шо це в совхозах робили… Батько робив коло жиліза. Жилізо буде гризти? Не буде. О. А поле було таке, шо… вопшем бідували. О. Люди. О. Мерли. Ну їли. Шо їли? Те, шо заробляли – те їли. Ходили на бураки. Мене мати брала з собою на бураки. Побачила, шо вона може справитися, черядка полоти. Та шоб давали цей пайок мені. Стакан муки, чи стакан круп. Жом сухий. Як знаєте, який жом сухий. О. Мис. Ой, Боже. По дереві лазили, листя рвали, сушили, мняли. Це такі харчі були. Люди добрі. О. А так, шо я можу ше сказати ше. Полову гречану в жорнах терли. Пекли чуреки. Будем казати чуреки, бо ви ж не знаєте, шо воно таке. Такі бліни пекли. О. Там жиж цей пайок давали, то хто ходив на роботу – тио получав цей пайок. Такий. А так, шо було. А після вже стали трохи.. ой… Жнива. Вже по жнивах. О. Ходили колосочки збирали. Мняли. Терли. О. Шоб уже трохи очапуватися до зими. О. А так, шо я можу сказати. Я.. В мене.. В нас.. В нашій сім’ї… Сім’я була – 5-ро дітей. О. Батько й мати. Ну в нас більшу часть мати ролі іграла. Батько на роботі, щодня коло цього жаліза. А мати в поході. Шо було… Які хустки були шерстяні, колишні ше – то мати носила по селах, десь якесь село Шендерівка, Біле – це десь сюди, не знаю, куди вони, ці села… То це в ці села мати ходила, міняла ці хустки. Ну, шо було таке, шо можна проміняти, мона виміняти якогось зерна, о, якихось круп.. шо картошки – ходили по людях, копали,..о.. пололи, підгортали… О. Люди котрі старі такі люди – то люди наймали. О. Платили. Картошку платили. Шо мали – те люди давали. О. Ой, Боже. Це такий був 33-й рік. О. Мерли люди. Дуже мерли люди. Воно… Чи воно ше було болєзнь яка.. Бо в людей, в яких ше людей було зерно. Ну вони самі собі не могли зготовити їсти. О. Самі собі не могли. Повмирали. Діти повмирали. І старі повмирали. А зерно в коморі є. Як то каже – і сам не гам, і другому не дам. А так, шо я можу ше вам люд… діти сказати? Я ше мала була. Ше до того. О. В мати цей день на бураки бере мене з собою. Бо це дадуть стакан круп, чи стакан муки. О. Те мені радка підполе вперед, а сама йде із жінками. Поле два радки, а я стою на їдному. Бо це ж буде мені ше пайка. Та підполює мати. В мати мала такий спіч, шо вона три рядки буде полоти. Та й мені радка поле. Та я до обіду буду на полі, а з обіда вже… Вже мене мати одправляє додому, бо вдома діти. Тре ше дітей глядіти. Малі. О. А так шо я можу сказати. Дивись там лежить людина, там лежить людина, шо не можут, або вже й не живе качаєця. О. Це такий був 33-й рік. Голодовка така була. О. Шо це забирали хліб в людей, шоб люди ішли в коліктівізацію. О. 32-й і 33-й рік – то це вже був такий… 32-й ше не такий був. О. А вже 33-й – то вже дуже-дуже такий був рік. О. Ше хуже… 47-й – ше хужий був рік. О. Люди людей їли.
В 47-му хто помер з голоду?
В 47-му? Ой багато людей… Багато. Я не можу вам перещитати, хто. Бо я вже… Якби сказати.. Забула, шо я вчера вже їла. О. Вже забуваю. Вже ум не такий, як був. О. В 47-му.. Багато.. Їздила підвода вже збирала. О. То багато тоже людей повмирало.
А в 33-му хтось помер в сім’ї вашій? 33-й. Хто помер?
В нашій сім’ї? Ніхто. Ні жадна дитина. О. 5 дітей було – но ні жадна дитина не вмерла. О.
А ви кажете, в 33-му хотіли в колгоспи людей загнати. То після голодовки люди пішли до колгоспу?
А як же! Пішли. Мусіли йти. Копали.. е.. За ступами городи. Поле копали за ступами. Після войни. О. В колгоспи пішли люди. А як же? А де дінеться? Поля забрали в людей. О. Забрали поле, всьо. На чому людина буде жити? О. О це таке я вам розказала.. Шо.. Полова, жом… Ой… Страшне сказати. Шо їли. Копаєш на городі, викопується померла картошечка. І цю картошечку збираєш, о… Збираєш цю картошечку, помиєш, шкаралупу здерла, о, вона біленька.. В макітру і макогоном потерла і такі білнчики пекли. О.
А в якому селі ви жили? Де родилися? Село.
Булаї. В Булаях був совхоз. О. І цего… І сіяли буряки сівали в совхозі. О. То ходили на бураки жінки. То це так платили людям, шоб люди йшли буряки полоти. То це давали кіло жому сухого, чи пів кіла. О. Міляса. Як ви знаєте, шо за міляса. О. На заводі. Ну а люди вже збирали. То є така рослина – пшінка. У лісі росте. То це її люди.. Як би сказати.. Весною щіпают.. То, кае, супу наварила, юшки з пшінкою. Листу на берестову обривали, сушили, мняли. О. Опшем, полова, жом, ой… Гичка квасяна. О. То де худобі возили – то головки. Це гички ж не пожуєш. А головку гризеш. Погризла головку, а гичку кинула. О. Така їжа була. Тяжко було, але ходили. Я ж кажу, в нас мати всю роль грала. Не батько, а мати. Шо мати ходила, заробляла. Цей… пайки брала. А ше, хто такий, шо не нуждаєця цим пайком, то – “Ганю, візьміт”. Це до матері. Візьміть, там дітям нехай буде. О то ше пайки оддавали, котрі їм не нада. О. То в нас в сім’ї нікуди. А була вже тьотя мамина… о.. то двоє дітей і вони обоє. І зерно було в коморі в них. То такі були соняшники. О. Кошики такі були плетяні з соломи. Та й там було це зерно. О. То вона не могла його до… витрасти цього зерна. То обоє повмирали і діти повмирали. А вони не пішли… Мама… Йде мати моя на поле на бураки і просе її, шо – “Тьотью, пішли. Я буду радка полоти, о, а ви сидіть на радку…” Не можу, не можу іти. Слаба така була. Прямо цей… Якась як той слабість укинула. О. Тоя ж кажу. Вся сім’я. О.
Як їх звали? Фамілія тьоті як?
Ой. Не знаю я. Може знала – та забулася.
А мамина дівоча фамілія яка?
Мені матетрі фамілія? Сирник. Сирник Ганна Ісаківна. А тітчина фамілія – не буду казати, бо не знаю. О. І.. Опшем, не знаю. Їхньої фамілії я не.. Може й знала – та вже.. Це вже Боженьку.. Я.. ше мені шо.. Тоді було… Ходила в третій клас… То до хфамілії мені питатися…
А як батька звали? Батька вашого звать як?
Нашого батька? Василь. Василь Іріхвєдьович. О. С тищу… вісімсот дев’яносто… еее… восьмого року. Дев’яносто вось… Да. 98-го року. 1898-го. О. Сьомого. Мати восьмого, а батько сьомого. О.
А до колгоспу господарство яке було в батьків? До колгоспу.
Не знаю. Не знаю, бо батько заєжжий. Десь, значить, із Уманської губернії. О. Мій батько. А мати сільська. Мати приїхала.. еее… його мати приїхала. Сім хлопців і восьма дівчина. О. То десь вони це з.. те село… Ой… Це була в мене дівчина. О. З того села, шо батько. Чекайте, бо вже забула за те село, як воно… Дуже багато померло людей.
В селі активісти ходили по хатах? Їжу забирали? В голодовку їжу в людей забрали?
Ой, забирали… Ті.. Як діти ходили…
Активісти? Активісти ходили? Комсомольці? Хто забирав?
Я не знаю, шо воно ходило. Ходили, а.. Забира…А хто вони такі. О. Якісь подчіньоні. В нас вони нічо не забрали. Не забирали, бо не було шо. О. А це я вам діти сказала. Шо я вам можу сказати. Я мала була. О. То я нікуди. Оце з матір’ю на бураки. Мати брала заради цього стакана муки, чи стакана круп. О. То з такою метою в нас ні жадна дитина не померла. О. І батьки тоже не померли. О. Це я вам сказала. А так шо я можу сказати. Я була ще… не понімала, шо це воно таке. О. Яку мати зварила юшку – таку похлебтали. Та й всьо. Та й пішли. Пішли. Там бур’ян паслися. Пшілку рвали. О. Нарвала жменю, помняла, помняла, в рот упхнула та й жуєш, та й ганяєш. О. А половяника спече… То якись юшку як зваре, то траве з цим полов’яником і зісти. Пожувати цю полову. Їлося добре. Та ше в кого була корова. О. Та молочко. Оце тільки того спасалися, шо давай молоко здавай. Здавай молоко. 600 літрів з корови молока тре здати. І по чому? По копійці літр молока. О. А перегони ж там.. О. То підеш, купиш перегону цього. Та й спражила і по кружці наляла дітям та й випили та й ганяють. О. Це таке… Таке життя було.
Жорна були у вас в голодовку?
Були. Були. Бо батько.. А. Ходили, ходили до людей. О. Там мати пішла до їдних. Е… Буду собі молоти. О. А це… Пізніше. На пізніше, на пізніше. Та й до вечір. Та й всьо. Мати сказала, шо я не піду нікуди! Всьо. Пока не зробиш. Найшов батько каміння, зробив ящика, й зробив ці жорна. Це ж бурякове насіння. О. Треба молоти. Е.. То свої жорна як схоч, так прикрутиш. О. Чи мількіше, чи грубше. Раз перемолола, передерла, переточила. О. Давай другий раз, шоб мілкеньке було. Мололи. Буракове насіння. Листя. Їли, шо бачили. А… А в 47-му році то я не знаю.. Як… Були такі люди, шо було, шо.. Опшем, було не лінуватися, робити – то мона було боротися. О. Та пішла наробилася. Людина похарчує. О. І заплате. Як совісна людина – то вчитує труд, то заплате. О. А за 33-й рік, то я, як то каже, нікуди не ходила. Но це тіки шо мати на поле брала. Оце стіки моєї роботи. А то вдома. Дома, коло дітей. О. Заберу їх. Ой, Боже.. Іду в ліс. Збирати пшінку. Вам.. Ви, мабуть, і не знаєте, яка та пшінка… Правда ні? (усміхається, – ред). Таке листячко, як вазон калачики, кругленьке таке листячко. Тіки таке мнягеньке, блискуче. Це ж називається пшінка. Це торбу нарвем цеї пшінки. Помняли, покришили, туди зо дві ше картошині на тертушку потерли, зробили балду. Стакан муки, заколотили. Всьо. Сьорбайте, діти. О. О. Ой, боже та й годі. А тра, як то каже, жити. І от.. Не думала, й там була, й там була, й те робила, й те робила. О. А дає Бог. Продовжує Бог. Як то каже – дає ліки. Я думала давно, шо помру. О. Але якось Бог очапує. Ше 98 років – це вже Боже. Я думала, шо в 70, шо копити складу, але.. Вже хвалити Бога ось стукає 98. Ше цих два роки може якось ше проживу. Бог його знає. Ше пока діти тримают. О. О. Таке. Е.
А церква в селі була? Церква. В голодовку церква була?
Церква? А я не знаю. Була церква. Церква була. Тіки в голодовку… не знаю, чи ходили люди до церкви. А построяна церква була як… Дуже була дорога церква. О. Така була. Як її розібрали. Розтрощили. Отаку зробили чисто її, як ось тутого. Тіки підмурок був десь більше метра шириною такий. Була вимурувана церква. О. То німець не розібрав. Тіки одрімонтував. Німець. Церкву. І батюшка був. І всьо. А січас розібрали. Поставили пам’ятника. О. На тому місці, де стояла церква – зробили пам’ятник. Солдатів. О.
А де ховали людей в 33-му?
А на кладбіщі. Їх хова… Оце хто ше ховав. А то їх кидали в кагату. Так привіз… Підводою… Бо не був чоловік, та шото він провинився, шо йому дали примусове – звозити мерців по селі. О. То він не дивився, чи та вже людина кончилась, чи не кончилась.. А шо я за тобою буду ше раз їхати? О. За ногу, потягнув на віз і всьо. То було так, шо витягали живих людей з кагата. Прийшла… Були сироти. Батьки повмирали, а осталося хлопець і дівчина. Як вона приходе… Де там вона була ранком… Приходе – нема брата. Де? Підвода їздила. Вже сусіди кажут, їздив той і той. Як вона побігла, то воно, це хлопча, ходе по цих мерцях в цьому кагаті. О. То як там вона влізла.. Ну, вопшем, вона того хлопчину витягнула. То він не… Вона оце… Рік чи це два, як вона померла, ця дівчина. А я цього.. А той десь був виїхав із семнею в Крим чи куди… Вопшем, не знаю куди. То там він спосудився. Шо… Там його забили. Бугай забив. Він робив коло скота і бик забив його. О. А в 47-му році то тоже… Завезли.. оо, кого там не було дубовини – в раднюгу замотали, та й вкинули в яму. Не було з чого. В мене помер мій батько. Ее.. І прийшлося, шо нема з чого.. Ну шо.. шо хоч роби! Нема з чого дубовини зробити. Колгосп. Колгосп великий. Нема з чого дубовини зробить. Ну то це голова такий був, шо він сільський, знає всі входи всюди. Там.. А такий, шо це ше колись казали, шо це ше колись в божім кумі, панське чи яке… Такий будинок стоїт. То він обдивився і послав у той будинок… Він двохповерховий… То тут була якась гуральня, шо там спірт варили чи шо. А зверха – пол устеляний, то там було зерно. То він обдивився, то послав майстрів, шоб у тому будинку зірвали дві чи три доски і зробили дубовину. І так той будинок січас… То я казала, німець не побив. Німець нічого не зробив. Но наші люди, люди.. Зробили пустку, порозбирали вікна, зняли верха, всьо.. Стоїт такего будинок… Шоб який такий хазяїн взяв, обладнав. Теплий будинок. Та такі… Оце я вам сказала за 33-й рік. Шо. Іначого я нічо.. Я ж кажу, я ніде не ходила, о, нічо не знаю. Ходили люди по хатах, просили, хто шо може, люди добрі. Ходе така нещасна бідна людина. Ну шо ти даси, як нема шо. Хоч картошечку, хоч бурячка дайте. Просили люди. Я ж кажу. Но наші діти нікуди не ходили. Шоб де ходили просили по хатах. То дітей нікуди, сказала мати, не пущу нікуди дітей. Шоб ходили діти просили. Як буду могти, так буду дертися. О… Ой. А шо вже.. я ж кажу 47-й рік – то це вже тоже… Багато… такий.. А це…
Як звали дівчину, яка свого брата витягнула? Як звали її?
Кого?
Оту дівчину, шо брата витягла?
Ааа. Антоніна. Шепетя Антоніа. Ну це.. Їй-Бо, не знаю, чи це два роки, чи це три вже, як вона померла. Сироти вони осталися двоє. А він виїхав, ожинився, сім’я була. І чось виїхав. Построївся і всьо. І шось виїхав тут уже. Та й у телеграму, шо на похорон, бо так і так. Був коло бугаїв та й бугай його…
Як його звали? Хлопця як звать?
Андрій. Шепетя Андрій. А от за батька… Чи це я забула… А-а! Захарович.
Захарович? Це він помер, да? Захар.
Це… Це вона Захарівна Антошка. Це батько їхній Захарко звався.