1. Місце запису: село Хижня Жашківського району Черкаської області;
2. Дата запису: 23 жовтня 2005 року;
3. Хто записав: учні 10 класу, члени ради музею історії села Хижні
4. Респондент: Кривосар Мотря Ливонівна, 1922 р.н., народилася в селі Хижня Жашківського району Черкаської області;

Під час Голодомору проживала в селі Хижня Жашківського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Звичайно, пам’ятаю. Таке важко забути.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай. Це все влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були такі люди. Які ходили, обшукували і все забирали. Вони не йшли, поки не забирали все до зернини.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Винагороди були. Але що з того, вони були дуже маленькі, а за такий донос ту людину могли заслати.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Приходили і починали обшукувати по хаті, по хлівах, на подвір’ї. Ніхто ніяких документів не пред’являв.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Так. Бували такі випадки, що могли людей забити до смерті. Арештовували, висилали. Поводилися з людьми як із скотиною.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброї при собі вони не мали. У них були величезні палиці.

Як люди боронились?

Люди не могли боронитись, вони були вже зовсім знесилені.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Були такі люди, що могли приховати якусь частку зерна, але забирали все, важко було щось приховати.

Хто і як шукав заховані продукти, як їх звали?

Приходили із загостреними палицями і штурхали ними в землю. Забула, як їх звати.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Могли прийти утрьох, чи вп’ятьох.

Де можна було заховати продукти харчування?

І в землю закопували, і в дупла ховали, під усяке каміння.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так. Давали їжу тим, хто йшов до колгоспу.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,  худобу, тощо?

Забирали лише в тому випадку, коли люди не сплачували податки.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Закон «Про п’ять колосків» – чула. Це не можна було збирати колоски по полю. За це могли і заарештувати, і навіть забити до смерті.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Звичайно, ні.

Хто охороняв поля і комори?

Ланові їздили верхом, саме вони охороняли поля, а комори сторожували комірники.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Одні кажуть, що самі йшли в колгосп, а інші – що примушували. Я сама не збирала.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не знаю. Ніби ні.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу ніде не ховали, бо її зразу позабирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Переважно вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

В 1932 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ні, сиротами ніхто не опікувався. Деякі матері віддавали дітей у дєтдом в Умань.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували ті, які працювали і мали якусь допомогу від родичів.

Хто зумів вижити?

Хто був дужчий.

Чи допомагали люди одне-одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Хто міг, той і допомагав, а як не було самим що їсти, то й не було чим допомагати.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили у поле колоски збирали. Хтось мав корову, яку не забрали. Отак і виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто мав щось, той допомагав своїм рідним.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ягоди, їстівні рослини. Гичку з буряків, листя з дерев, зелепухи з дерев.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Черепах.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Так, можна було, але не було за що.

Чи був голод у містах?

І в містах був голод.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Я не знаю. Напевно точних даних немає.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були такі випадки. Люди ставали гірше звірів. Втрачалися материнські почуття. Баба Сидориха зарізала свого хлопчика – сина Васю. Порубала, склала в чугун і винесла в погріб. Огляділися сусіди, що не видно Васі, кинулися шукати. Найшли його м’ясо в погребі. Суд таких людей не карав. Судом була голодна смерть.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Під цвинтарем у рів скидали. Дорослі й діти просилися: «Дядю, не кидайте мене в яму. Я ще жити хочу», та ніхто на ці слова не звертав уваги – «Я ще завтра за тобою буду їхати?!». Ось Максим Родіонович та Кисіль Євдокія були вкинені в одну яму – напівживими вони з неї вибралися і жили до цього часу, поки не прийшла смерть по старості.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Напевно платили. Точно не скажу.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

На старому цвинтарі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Звичайно поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Якщо заказати молитву, то батюшка поминає їх у своїй молитві.

Чи є у Вашому селі церква? 

Є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Так. Встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Я розповідала. І сестрі своїй, і дітям, і онукам – це наша історія, її забувати не можна.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Думаю, що звинувачувати треба тільки владу Радянського Союзу.

1. Місце запису: село Хижня Жашківського району Черкаської області;
2. Дата запису: 26 жовтня 2005 року;
3. Хто записав: члени ради музею історії села Хижні;
4. Респондент: Питель Віра Амонівна, 20 вересеня 1924 р.н., народилася в селі Хижня Жашківського району Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Хижня Жашківського району Черкаської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Хоч я була маленькою, та я пам’ятаю, що був голод.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Забирала влада урожай. Нам ніхто не допомагав. Боже, Боже, скільки людей померло (плаче).

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не знаю. Нам тітка допомагала, а так би померли. Забирали усе, а забирати вже не було що.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Я таких випадків не пам’ятаю, хоч знаю, що доносили один на одного. А що їм давали, не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ой Боже! Ми були маленькі. По дорозі їдуть вози напружені з пшеницею, музика грає, а ми танцюємо (плаче). Ми ж не знали, нашо його і куди везуть. Потрібно було самим віддавати. А вони приходили і забирали геть усе. Ніхто ніяких документів не пред’являв.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Били, били, усе перевертали і забирали. Людей висилали. А куди не знаю, ніхто не знав. Я хочу сказати, що куркулі – це чесні люди, трудолюбиві, а що на них тільки не видумували.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю, ніби зброї не було. Вони і так могли забити кулаками, забити до смерті.

Як люди боронились?

Не було сили боронитися. І живих, і мертвих – усіх скидали до ями. Геть у сільській раді не помагали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

А де його можна було приховати, та не було що приховувати. 

Хто і як шукав заховані продукти, як їх звали?

Все перевертали і забирали. У моєї бабусі повикидали з діжок усе, що вона приготувала на зиму, а діжки позабирали. Геть і сільські люди це робили, комнезамівці. Це душогубці.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Удвох, утрьох. Ой Боже, ходили не тільки зерно шукали, а геть образи викидали. А хто це був – мабуть, комнезамівці. 

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде, нічого не можна було приховати.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Що там давали?! Нічого там не було.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Вже нічого було брати, а худобу у нас не забрали – корова залишилась, може так і вижили.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

«П’ять колосків»? А це ходили люди і збирали колоски після жнив, бо ж їсти хотілося, я теж ходити довго боялась, але їсти хотілося і мусила з сестрою збирати. Таких людей забирали до тюрми. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Де там? Не дозволялося!

Хто охороняв поля і комори?

Комірники, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Багато добровільно пішли. Спочатку були радгоспи, а потім з радгоспів пішли у колгоспи.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не змушували, але можливо я й не знаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ой не знаю. В нас корови не забрали, а свиней мама не держала.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли хотіли: і вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

До нас не приходили, то я й не знаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

В 33-му році. Коли не було вже, що їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ні, ніхто ними не опікувався . Сироти помирали, в них не було, що їсти, ото вони і пухли.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували молоді, сильні, робочі, бо, хто робив у колгоспі, то мав якийсь кусок хліба. Або хто міг украсти.

Хто зумів вижити?

Вижили ті, хто міг щось обміняти, вкрасти, і хто був у колгоспі.

Чи допомагали люди одне-одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не було чим ділитись. Нам помагала сестра мами, її чоловік робив, то чим могли, тим і допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Їли усе, що бачили. Ми не їли рослини чи кору, бо в нас була корівка, ото ми й вижили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так. Я ж кажу, тітка бувало висилала хліб.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Не знаю, ми такого не їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ой, усе, що можна було зловити.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Ніхто не міг нічого купити, за що?

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знає цього ніхто, ото на старому цвинтарі всіх скидали. Їхню кількість ніхто не підрахував.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я чула про такі випадки в нашому селі, але не можу сказати. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Отам, під цвинтарем. Були такі люди, що звозили підводами померлих, опухших.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Може якусь їжу і давали, не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Відомі такі місця, і то не всі. Ото там, де стоїть сама крайня хата, коло цвинтаря, кажуть, тоже ховали мертвих, я боялась тудою ходити.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають на «Проводи», та це їх уже не врятує.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Є такі священники, що самі поминають померлих, а так потрібно заказувати молитви.

Чи є у Вашому селі церква? 

Є церква у селі, недавно створили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Там, на старому цвинтарі, не так давно хрест поставлений.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи 

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Гинчий раз балакаємо: ото бувало розказувала і дітям, коли були маленькі, і онукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Росію. Тільки Росію.

1. Місце запису: смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Грицай Микола Петрович, 1916 р.н., народився в смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

Про голод 1946-1947р. я говорити не буду. Скажу одне в нас як такого голоду не було. Трохи важко було, а кому легко. Як не як була война, забрала багато людей, не було в нас і худоби, але було легше, було що зїсти. А в кого була корова, тим взагалі було легше. Ой, велике діло корова. Є корова, то можеш прожити. А ще було трошки й землі. Було поволі. А от голодовка 30х років багато забрала життів. То було шось страшне. В 20х роках ми повинні були йти в колгоспи. Можна сказати шо нас заставляли. А люди йи не хтіли, боялися, но йшли срашне творилось. Забирали зерно: спочатку 3-4 центнери, а потом знову йдуть і йдуь. Отдавали, не могли сховать. Чого не могли сховать? А в нас місцеположення погане: як тільки копнеш глибшу ямку, а там вже вода, і нікуди не сховаєш. Кепсько було. А з 30х років чоловіка заберуть, може вже й не вернеться, а чи виживе сім’я, чи ні, то вже таке. Владі то не треба було. Вона про народ не думала, їм було байдуже шо твориться з нами. В 1932 тяжко було, але мати вмудрилась  якось приховати діжку з огірками, а ще картошка, правда гнила була, но була. Шось трошки було. А ще в колгоспах на полях щось сіяли, так ото бува в ночі з рядном ходиш та… А страшно було, бо як зловлять, то штраф платить, позабирають все чисто. Ото й крали. А на полях у нас ставили вежі і дивились, вірніше наблюдали за тим, хто де ходить. Тяжко було. Людей померло багато. Пухли з голоду. Багацько померло. Ховали на кладбищі. Спочатку скидали в інкубатор, там де церква тепер. Одежу знімали, а потом всіх в ями. Страшно на все це було дивиися. Багато й діток померло, страх. А що ще сказать? Ага, якщо була якась одежинка, чи ще шось, то її можна було помінять на декілька стаканів жита чи пшениці, вже на якусь буде. Нада якось виживать. Так ото й брали те що Бог давав. Тяжко було, дуже тяжко. Але слава Богу вижили, трудно було, але вижили. Не доведи Господи оце таке пережить Вам.

1. Місце запису: смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
2. Дата запису: неввідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Карпенко Марія Матвіївна, 1927 р.н., народилася  в смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

Я була ще малою, коли була ота страшна голодовка. Але я помню як нам важко було, не було шо їсти, бо все забирали. Мені батько наші багацько розказували про то шо було. Так ото в нас, в Липовій, були “буксіри” – це люди були спеціальні от власті. Вони можна сказать нас грабили і забирали все що було. А ще батько казали, що десь приблизно 18 тисяч комсомольців і партійців з Харкова розіслали по Україні, шоб ті заманювали людей в колгоспи, а люди боялися туди йти. Хоча вже згодом у 1934-1935 рр. була сплошна колективізація. Йшли вже всі в колгосп, бо трудно було. А в колгоспі варили юшку і хлібця давали. А в нас забирали все, геть до останньої зернини. Страх шо ттворили ці “буксіри”.  Грабежом займались не думали про людей, їм було все однаково. Голодні люди чи ні їм було все одно. А ще чоловіків забирали, наших батька не взяли. А остальних забирали, клали на вози і везли на Радяч, це Полтавська область, а потом на Соловки, а звідти мало хто вертався. Так отим сім’ям без хазяїна було найтяжче. Нам було тяжче, ніж на хуторах, там, як батько казали, можна було щось закопать, а в  нас в землю дуже не сховаєш, бо наше місцеположення було погане, як ото почнеш копать, а там вода, куди ховать? Нема куди. В нас в сімї, як ото зараз кажуть, було хвірменне блюдо – це млинці з липи. Лип в нас багацько. Так ото ми, дітвора, рвемо липу, старші наші товкли її, а мати ото пекла млинці. А ще була в нас ікона. Так батько її обміняли  на 9 стаканів пшениці, а може й більше. Так мати наші тоді нам зварили. А жили ми якраз біля кладбища, так я ото бачила як там людей в ями кидали, а потом землею засипали. Багато дітей було. Мою сусідку Катю, їй 7 годів було, так ото вона з голоду померла, гарна була, помню дружили ми з нею. Багато, дуже багато померло. Страх шо творилось. А ще батько, як і другі люди, на поля ходили, но боялись, шоб бува ніхто не вловив. Страшне було, згадувать тяжко. Не доведи господи внукам та правнукам своїм отаке лихо пережить.

1. Місце запису: місто Мала Виска Кіровоградської область;
2. Дата запису: 16 липня 2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Перебейніс Любов Климівна, 1925 р.н., народилася в місті Мала Виска Кіровоградської область;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Мала Виска Кіровоградської область.

Чи пам’ятаєте ви Голодомор 1932-33 рр.?

Мені тоді було восім год. Я погано помню як шо було, а отдельні деталі  – наче вчора було. Ми дітьми ходили до ями і вишкрібали сухий жом, а дома перемішували його з яшнєвою крупою або висівками і пекли моторженики, так і виживали. Їли все, що було їстивного, – цвіт білої акації. Було б не так важко, якби в нас не забирали їжу, ходили по хатах буксіри і все геть забирали, все, шо находили. В матері в косах були заховані гроші, то і їх найшли і забрали. І оце я харашо помню як мати боялася, шо найдуть качани, які вона заховала в стріху, а вони й на горіще лазили, ну не найшли. Мати геть зомліла, як вони пішли я її одлила водою. То ті качани ото ми і їли. І це ж мєсні ходили і забирали в людей шо в кого було. А тоді власті узнали, шо мій брат в армії служив, то нас перестали розкуркулювать і з хати не вигнали. Хто в колгоспі робив, то їх кормили затіркою якоюсь чи ще чимсь і то, так кормили, одна юшка, а гуща, яка на дні, то її давали кому треба. То оце кого в колгоспі кормили, то ті й виживали, а хліба не було, це саме основне. А вопще страшно й згадать як воно було, люди вимирали цілими сімями, в кого там яка курка була, то все поїли, ні одна кришки не пропадала, страшно було, дуже страшно.

Вже сорок шостий і сорок сьомий я харашо помню. Я тоді робила в Госстраху, прийду додому, а їсти нема геть нічого. Багато людей вимерло тоді. Сначала пухли і то вже значить все – смерть. Їх цілими гарбами звозили на кладбіще і закопували в одній ямі. Чого я це знаю, бо колись з матір’ю ходила на кладбіще і бачила, а один дядько так просився в того шо закопував, шоб його не кидали, то його пожаліли, не закопали, а він і вижив. А гарбами на кучі звозили людей, мерли по страшному. Мій брат тоже помер. Но в тридцять третьому було набагато ваще і людей більше вмерло. Наша сім’я вижила зо щьот корови. А знаєш , чого ж голод був, бо в сорок шостому велика засуха була. Всі запаси, які в людей були – посіяли, а воно нічого не вродило, земля чорна стояла, ячмінь як посіяли, то він виріс сантиметрів десять – дванадцять, все погоріло, вже під осінь природа трохи нас пожаліла, трава одійшла, то ми корові запасли трохи сіна, ото корова нас і спасла. А їсти геть нічого не було, зранку якусь юшку поїли, поки дойду до роботи, а вже їсти хочу, а на роботі, як і дома нема нічого. Я тіткі писала в Ніколаєв, щоб вислала грошей, то вона вислала посилку, вже не помню шо там було, на багато її не хватило, ну ми з сестрами хоч трохи наїлися. А як гроші були , то можна було хліба купить, хоч коли-неколи. Хлібина тоді стояла сто пядесятт рублів, но його було дуже мало, всім не хватало, вже в сорок сьомому ввели карточки, то по пів кілограма хліба давали на сімю, то це трохи так виживали. Якраз зімою послали мене на курси в Дніпропетровськ на один місяць, то там тоже геть не було чого їсти, в столові давали якийсь супчик, але то була одна вода, ніхто ним не наїдався. Всі були худі. щоки позападали. Важко було, але ми вижили, зараз краще, ніж тоді. Шоб якось вижить, батько мій в Білорусію їздив, привозив картошку, трохи хліба, але небагато клунок якийсь. Там і в Росії голоду не було, це тіки в нас ттаке зробили. Ну не у всіх людей були гроші і здоров’я, щоб їздить туди за харчами. Кажуть, це тоді спіціально голод зробили, шоб Україна вимерла, так воно ж так і було, дуже багато і моїх знакомих, і батьків померли, а ті, шо вижили отак бачиш до таких годів дожили.

1. Місце запису: місто Мала Виска Кіровоградської область;
2. Дата запису: 15 липня 2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Перебейніс Петро Данилович, 1922 р.н., народився в місті Мала Виска Кіровоградської область;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в місті Мала Виска Кіровоградської область.

Розкажіть, будь ласка, про 1932-33 рр, що ви пам’ятаєте про ті часи?

В те время організовували колективізацію, розумні йшли, а дураки грабили ходили, з хазяїв робили куркулів. Получилось так, шо батька розкуркулили і посадили в тюрму. В дворі в нас все забрали і розібрали даже хату, шо не було де й жить, в общем не осталось нічого. То ми наймались по хатах, жили в Юхимини і других сусідів, а тоді нам люди помогли та зліпили хату, таку як курятник і жили там. Мати моя Софія копала людям  городи, шоб нас прокормить. Був у нас і свій город, так тоді неврожай був, картопля не вродила, геть мала була. Держали ми трохи курей, порося, а корови не було. Но нам помагали. Була в нас вчителька Мар’я Григоровна, а її батько – дід Крило був головою колгоспу, так він сказав, шоб нам давали один-два кілограма крупи, а ми за те, ще ж дітлахами були год по десять-дванадцять, пололи бур’яни. А вопще, спасіба совєтській власті за все, луче було як січас. Я три года ходив в третій клас, бо весною пас череду і пропускав школу, і так із года в год, і тоді вертався в той третій клас. А вся біда була од того, шо людей багацько дурних.

А чого ж вони дурні?

Ти понімаєш то дурні були, бо вчепились до землі. Та на хрена вона їм нужна була?! Вони думали, це все, значить, як колективізація – то смерть народу, а зробили колективізацію, дивлюсь, перед війною велосипеди в усіх були, а то все через дураків.

Як ви харчувалися, чи конфісковували у вас запаси їжі?

Були такі “буксіри”, вони ходили по хатах і забирали все, в кого трохи квасолі було, крупи чи кукурузи. В печі шукали, все забирали, все. і до нас прийшов так Василь Курко, а на матері спідниця була, так він її зняв і забрав. А через багато год робив я в млині, а цей Василь Курко там стоїть і людей так багацько було, а я його пригласив, значить, по сто грам випить, а там рядом чайна була, я йому заказав сто грам, бокал пива і піріжок. Він випив усе т каже: “Пея, за шо ти мене вгощаєш?” (як він вспомнив моє ім’я !), а йому кажу: “А за те, шо ти з моєї матері спідницю зняв.” А людей ам багацько, та йому сидно стало і він геть вилетів з тої чайної. Отака історія.

А що це були за люди “буксіри”?

Оце була організована банда, вони ж, хто в ній був, попоступали в партію, а не знали, шо воно таке; якшо ти комуніст, то должен буть чесним. Їх ми харашо знали, бо жили вони в нас на вулиці, і ледачі  були, і дурні, нічого не робили, а тільки грабили, оце як зараз п’яниці ходять та крадуть. Вся біда була од того, шо наші мєсні тут безпрєдєл творили, начальство нічого не знало, Сталін справедливий був, а вони тутт ттворили

З вашої сімї хтось помер в ті роки, і взагалі, чи велика смертність була?

Осьо в Спіціальних почті вся сімя вимерла, дітей в них було багато, а батько – Данило був ледачий, то ото вони од голоду всі і повмирали. Із дітей у них осталась Юхимина і Михайло. А так, шоб в нашій сім’ї, то материні сестри повмирали. А вопще люди вимирали цілими сім’ями.

А як же хоронили?

Велику яму робили в нас на кладбіщі отут за яром і скидали туди всіх, звозили їх, а привозили дураки, даже ще живих  привозили і тоді той, шо закидав яму казав: “Закрий очі, бо буду засипать”.

Як це, живих людей закопували?

А їх в бурянах находили, та й звозили голодних присмерти в ту яму, скіки їх там закопували я не знаю. А вопще совєтська властть хароша була, люди робили, то знали для чого, а січас…

Як ви вижили в 1946-47 рр.?

В сорок пятом году був я ранений в Германії, в мене ж зараз нема половини легкого. Пів года лежав я в госпіталі. Через Польшу на осінь приїхав я додому, а через год поїхав у Кіровоград вчиця. То там я не голодував, гуляв, саме луче там жив, батько в мене трудящий був, з матір’ю передавав мені масло і мед, шоб мене чахотка не взяла. Я ще получав пенсію по інвалідності триста пядесят рублів і така ж стипендія в мене була, батьки з дому мені гроші трохи давали. В общежитії ми жили, то воно безплатне було і в столову їсти ходили, ну як сказать, я не об’їдався, но й не голодував. За це спасіба батькам, вони в мене самі лучі батьки були. А батьки дома харашо жили, понімаєш, время тоді важке було, з голоду люди хоч і мерли, но вірили, шо коли ми пережили войну, то страшнішого вже нічого нема і со врєменєм нам буде все луче жить, та так воно й було.

1. Місце запису: село Юнаківка Сумський район Сумської області;
2. Дата запису: 25 липня 2005 року;
3. Хто записав: Білоброва В. М.;
4. Респондент: Лепехова Антоніна Андріївна, 1922 р.н., народилася в селі Юнаківка Сумський район Сумської області

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Юнаківка Сумський район Сумської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Забирала влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Я пам’ятаю конкретних осіб, працювали у владі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна, знаходили скрізь, виймалі горшні з печі.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали дуже старанно.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

2-3 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

В городі закопати, в сараях.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали якусь баланду.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі: одяг, рушники, худобу тощо?

І продукти, і речі, що сподобались.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Так, знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні в якому разі.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’їзчики на конях.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Добровільно – ні.

Чи змушували людей іти в колгосп і як?

Заганяли майже силою.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Заховати було неможливо, знайдуть скрізь.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Не знаю.

Скільки разів приходили до хати?

В нас були не раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

Вже взимку 32.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Не знаю.

Хто не голодував в селі і чому?

Думаю, майже всі.

Хто зумів вижити?

У кого залишилась корівка, коза.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Намагались, та самим подостало.

Які засоби вживали до виживання?

Вживали в їжу майже неїстівні продукти та харчі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомагали з Дар’їно, це Росія.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Так.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа, малиш.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не знаю.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Можна.

Чи був голод в місті?

Був, але менший.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Ні, не знаю, багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищах.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кажуть, Сталін хотів винищити українців як народ.

1. Місце запису: село Юнаківка Сумський район Сумської області;
2. Дата запису: 25 липня 2005 року;
3. Хто записав: Грищенко О. М.;
4. Респондент: Кірієнко Михайло Васильович, 1925 р.н., народився в селі Юнаківка Сумський район Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Юнаківка Сумський район Сумської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Забирала влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Кажуть, так.

Як люди боронились?

Боронитися було марно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Практичні ні.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Від влади представники, шукали скрізь, довбали землю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Група 3-5 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопати на городі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали пайок.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі: одяг, рушники, худобу тощо?

Так.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чув, засуджували людей на 3-5 років за збирані колоски.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Найманці.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, але за пайку ішли.

Чи змушували людей іти в колгосп і як?

Так.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В ярах, лісах.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Вранці.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати від голоду?

Весною 33-го.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ні, бродяжничали по селу, помирали з голоду.

Хто не голодував в селі і чому?

Мало хто.

Хто зумів вижити?

Багатші.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Самі бідували, виживали як могли.

Які засоби вживали до виживання?

Дехто їхав до міста, в сусідню Росію, там голоду не було.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не пам’ятаю.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Можна, але було все занадто дороге.

Чи був голод в місті?

Був, та менший.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Так, чув.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Сусідів померло багато.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На загальних кладовищах, ті, що були здоровіші.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Цьому є багато обставин.

1. Місце запису: село Русанівка Липоводолинського району Сумської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Якуб Галина Остапівна, 1936 р.н., народилася в селі Русанівка Липоводолинського району Сумської області;

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Про голодовку 1932-1933 рр. мені батько розказуали. Казали, що було тяжко, дуже тяжко, ото єслі пережити той страшний період. Бо якраз тоді почалася колективізація. Забирали все чисто. Вигрібали до останньої зернини, яка була захована десь в глечику. Заставляли йти в колгоспи. Батько казали, шо перед тим, як я народилась, люди почали йти в колгоспи, бо трудне життя було, а там якусь юшечку давали. А ще було завдання розгромить куркулів як клас. Якщо йдеш у колгосп, то забирали постройки, залишали тільки хати, комори хороші везли в колгосп, сарай палили. А ще до нас посля войни привозили кукурудзу, давали качанами, або по 10-30 кг. Землі посля войни майже не було, лише 36 соток, більше не давали. Так ото у нас посля войни, як такой голодовки не було. Тяжко було но не так, як в 30-х, батько казали, шо тоді страх шо творилось. Посля войни, 800 рублів був пуд муки, так ото ми купляли. А ще в нас був овес, так ми його здавали в комори, а там була драчка, де ми його драли і пекли галєти. А ще, як і в 30-х годах, пекли млинці з липи. А ще в нас була корова, то нам було не важко. Легше ніж другим жилося. А ще була і картошка, правда трохи гнила, но була. Людей майже не померло, бо я ж кажу, шо як такого голоду посля войни не було. Вижили. Важко було, но вижили.

1. Місце запису: смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Яковенко Микола Савич, 1921 р.н., народився в смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в смт Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Перед тим як казать про голод 30-х років, нада сказать про кляту колективізацію. Ми повинні були йти в колгосп. Не хтіли йти, но йшли. Політика така в страні була, так ото й шли, бо сказали, так ото те й робили, шо скажуть. Люди почали голодувать ще на початку 30-х років. А з 1932 р. голодували всі. Найжалькіше було малесеньких діток, ми вже старші були, якісь проворніші, а то малесенькі з матір’ю, бо хазяїна заберуть, живи, як ото можеш, так і живи. Нікому до тебе не було ніякого діла. Ага, так як була ота колективізація, то забирали хліба: раз приймуть, а тоді ще раз йдуть по другому кругу. Вишкрібали все, що було. Приховать не можна було. Так ото на 30-ті годи не було в нас ніякого запасу. Правда наші матір мали рушники. Такі гарні червоні кролевецькі рушники. Вони нові були. Так ото мати їх брали і йшли на базар, там міняли на 3-4 стакани жита чи пшениці. Рушники нові, гарні були, але ото треба було продавать, бо нада вижить, щоб з голоду не вмерти. А ще мати міняли і скатерті і інші рушники. Міняла все, що десь раніше приховувала. Ото-таке було. А ще мати млинці пекла. Ото я з братом липу рвали. В нас її багато було, та й зараз багацько. Не зря ж наше село називається Липова Долина. Да, так ото нарвали липи, потом товкли її і були млинці. А ще ми часто на поля ходили. Ото було підемо, сядемо в пшениці, і як ото ще зерно молоде, як молочко, так сидимо там і їмо. Їсти хотілось дуже. А ще в нас груша була, воно не груша, а дичка. А вона рясно родила, а ці груші маленькі були. Так ото ми ще й груші їли. А людей вмерло багато. Ой і дуже багато. Влада винна. А місце одне було де мертвих ховали, це на кладбищі, на отому старому, що біля Церкви якраз. А там раніше інкубатор був, так ото туди людей скидали, а тоді всих в купі ховали. Страх, шо творилось. Дуже багацько ми поховали. Наші батько тоді вмерли. Так ото мати викручувались, як могли, виживать то якось треба було. Але слава Богу з голоду не вмерли. Вижили.