1. Місце запису: село Кантакузівка Драбівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо
3. Ким записано: невідомо;
4. Респондент: Ткаченко Софія Іванівна, 1921 р.н., народилася в селі Кантакузівка Драбівського району Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Кантакузівка Драбівського району Черкаської області.

Скільки Вам було років у часи голодомору 1932-33 рр.?
Ну, я з двадцять першого году. То тоді уже в такому возрості була, що харашо помню.
Чи велику мали сім’ю?
Нас у батьків було двоє. Кроми мене ще брат з двадцять дев’ятого году.
Чи в достатку жили?
Ну як сказать, жили харашо. Корівку держали, поросят, птицю. З того й обитали на світі. Батьки були прості хлібороби, да не можна сказать, що багато жили, ну й голодать не приходилось.
Чому стався голод в 1932-33 рр.? Через неврожай?
Да вроді і неврожай був. Та воно і не особинно. Та просто зробили так. У людей де що було забірали, до пилинки. Хліб пошти усей позабірали. А так наче нічого й не трогали.
Як проходило вилучення хліба?
Були хлопці. Навєрно, мєсні ходили. Обдивлялися усе. Де зерно находили, то одбірали. І даже на пропитаніє не оставляли.
Чим доводилось харчуватися?
Призапаси були у людей. У кого корівка була. А так, що находили, то те й їли.
Чи багато померло людей в селі?
Мерли потроху. Було що і цілими сім’ями. Тіки ми ж тоді не у Кантакузовці жили, а на Тарасовці (село, знесене у 50-х рр. ХХ ст.). Да там і так тіх людей не багато було, не дуже велике село було. Ну одна сім’я точно, помню, вмерла. А то по-двоє, по-одному умірали.
Чи втратили Ви когось із рідних під час голоду 1932-33рр.?
Да нам якось повезло, що усі живі осталися. Нас же тіки двоє було у батьків. То у кого багато дітей, до важко їм було вижить. А ми якось прогодувались.
Як відбувалася стабілізація життя після голоду?
Весною, як тіки колосочки появилися, собірали їх. Супик варили. А не розришали колоски обривать, сторожували поля. Мати буряки полола у полі, до за нею ще давали пайочки. Робить і у голод ходили. І жнива були, і косилося і сіялося.
Чи знали тоді справжню причину голоду?
Навєрно, уже багато пізніше. А тоді, до тікі хто грамотний був. Уже опослі поняли, що Сталін Україну занапашуав.
Голод 1946-47 рр. також був штучним?
Після війни просто неурожай був. Да й тоді не так голодали, як у той голод.

1. Місце запису: с. Юнаківка Сумського р-н Сумської обл.;
2. Дата запису: 26 липня 2005 року;
3. Хто записував: Грищенко Ольга Михайлівна;
4. Респондент: Весна Антоніна Степанівна, 1922 р. н., народилась у селі Юнаківка, Сумського району, Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Юнаківка, Сумського району, Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. Або у 1946 – 1947 рр.?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Забирала влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

“Партейні групи”.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Так.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронились?

Плакали, тай і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Шукали скрізь…

Скільки їх приходило до хати?

По 3-4 з підводою.

Де можна було заховати продукти харчування?

Заховували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали баланду.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Так.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Так, давали 5 років висновки за 5 колосків.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля і комори?

Об’їжчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Так, ішли за пайку хліба.

Де переховували худоб, щоб не забрали в колгосп?

Практично ніде.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Восени, коли попало.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати від голоду?

Більше ранком.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ходили по селу помирали нікому не потрібні.

Хто не голодував в селі і чому?

Партійці, багашці.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Практично ні.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ми таких родичів не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Збирали гриби, спориш, конський щавель.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Все, що могла спіймати.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Так.

Чи був голод в місті?

Був, але давали їм карточки, пайки.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не чули. В сусідніх селах, казали мати.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищах.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Ні.

Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Не знаю.

Чи знаєте ви, що таке “торгсін”?

Знаю, здавала мама туди золоту п’ятірку.

1. Місце запису: с. Яструбине Хотінського (нині Сумського) р-н Сумської обл.;
2. Дата запису: 26 липня 2005 року;
3. Хто записував: Мірошниченко Сергій Васильович;
4. Респондент: Мовчан Анастасія Максимівна, 1914 р. н., народилась у селі Яструбине Хотинського (нині Сумського) району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Яструбине Хотинського (нині Сумського) району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. Або у 1946 – 1947 рр.?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Голод був створений навмисно.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Харчі забирало керівництво.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Засилали у Сибір.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боронились?

Вони мовчали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але їх часто знаходили.

Хто і як шукав заховані харчі?

Крячка, Коропець, Тверезовський, Стрельченко.

Скільки їх приходило до хати?

Дванадцятеро.

Де можна було заховати продукти харчування?

У сіні, під землею.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали усе.

Хто охороняв поля і комори?

Об’їздчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

По-різному.

Де переховували худобу?

Ніде.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Удень.

Скільки разів приходили до хати?

Часто.

Коли почали люди помирати від голоду?

У 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Більшість дітей помирала, а деякі самі заробляли гроші.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодували ті, що забирали у людей зерно.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Міняли речі на зерно.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Вовчки, полову, лободу.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З різних.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Собак, коней.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Померло дуже багато людей.

Чи відомі випадки людоїдства?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих від голоду хоронили на городі чи біля хати.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Державу.

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису: 2002 рік;
3. Ким записано: Щербак Юрій;
4. Респондент: Якуш Олександра Василівна, 16 квітня 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в міста Умань Черкаської області.

Народилася 16 квітня 1916 в селі Брюхачево Іванівської області (нині РФ). З 7 років працювала нянею. Закінчила 4 класи. В 1929 р. з сім’єю переїздить до
м. Умані, що в Черкаській області. Там працювала на прядильній фабриці. 1937 вийшла заміж. Чоловік – Якуш Марко Петрович. Після війни подружжя переїхало до Києва. Олександра Василівна влаштувалася медсестрою в лікарні №1 міста Києва. Чоловік працював на заводі ДВРЗ. Зараз обоє на пенсії, живуть в Бортничах, вул. Червоноармійська, 47.

Олена Василівна уникала докладно розповідати про себе, мабуть, дуже важко було згадувати. Я записував розповідь Олександри Василівни вже після бесіди, яку відтворив по нотаткам, тому дозволю собі викласти її з частковим збереженням мовних особливостей оповідача. «Ну що розповісти? Важко було. Харчі по хатах забирали «актівісти», вирушували все, заглядали під стріху, на горище, ходили по городу з палицями і перевіряли землю, чи нічого не приховано. Через кілька місяців навкруги щезло все живе: не можна було знайти ні собаки, ні горобця, ні, навіть, пацюка. Люди їли бур’яни, особливо «пшінку», молочай. Потім навіть бур’янини не можна було знайти. Люди мерли, просто страшне. Кожного дня по вулицях проїжджала підвода: забирали мертвих, потім просто закопували в спільній ямі, часто без обряду. Деякі просто падали і більше не вставали. Була у нас сусідка (молодиця N). У неї була малесенька донечка. Одного дня дивимось, вона її шукає, зайшла на подвір’я до своєї свекрухи, спитати, чи та не бачила малої, стара сказала, що не бачила, коло молодиця помітила
пальчики малесенькі в кущах коло хати і зомліла. Як потім виявилося, бабуся з’їла онуку. Був випадок, коли померла стара жінка, а її діти зварили з неї холодець. Та хто там знає, чи своєю смертю померла… Вижила я завдяки мамі, яка шукала нам поживу. Батько, бучучи (побачивши) атке горе, ліг на печі ждати смерті, відмовлявся їсти, проте мати його вмовила, врятувала його. Виїхати було важко. На стонціях (станціях) ловили людей, по дорогах. Були такі, які мали доступ до складів на залізниці, з того і живилися. Тоді і хліб з половою був за щастя. Один кладовщик, як мені розповідали, вижив завдяки тому, що тричі на
тиждень випивав по одному яйцю».

1. Місце запису: село Вереміївка Чорнобоєвського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: невідомо;
4. Респондент: Шарий Олександр Іванович, 1913 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області.

Дітей в сім’ї було багато та жили непогано. Після громадянської війни відбудували село. Поки не почали забирати, хліба було багато. У 33 році пішов вчитись у Золотоноський педагогічний технікум. Харчувались в студентський столовій. Почався голод. По селах було страшно, забирали більшовиик усе усе. І у нас голодували. Потім перестали годувати. Деколи давали по одному сирку, по ложці квашеної капусти, сиру квасолю. Біля військової частини збирали лушпиння. Переливали, міняли і пекли як бобну. Побирали кістки з м’яса. Варили, роздавали воду, пили її. Кістки мололи та їли. У Золотополі розбіглась через голод агрономічна школа, профшкола, а ми держимось. Майже ходили всі пухлі. А потім дехто почав мерти. Весною 33 почалися екзамени. Приїхала комісія з Києва. Почали варити рідкий пшоняний суп. У хлопців страшно боліли животи. Потім почали давати хліб по п’ятдесят грош хтозна з чого. Кожне утро валяються як скоти нові мертві. Їх складали на вози чи сані. Скидали на свалку. Куди не йди, побачиш мертву людину. У веремії половина людей вимирала. У Золотоноші збирали торсіки. Це так як магазин. Місцеві начальники пекли хліб і разом із жидами продавали тільки за золото. З сіл приходило багато людей, приносили, хто що мав. Одному хлопцеві мати дала перстень з золота. Каже: «На, хоч виміняєш хлібину.» Приніс перстень. Довго дивились на перстень і виписали хлібину. Ми розламали хлібину і пілили. Варили щавель не перебирали: «Дивіться, який бур’ян.» А ми посічем і варим. І все хліб найдорожчий був. Найбільш його хотілось. Просити боялись, бо вбили б. У Полтавський області в селі Черниге, де жив батьків брат, всі люди вимерли. А потім поселяли з Росії. Їздили по хатах, забирали мертвих, а хто був трохи живий, то і його забирали. Кидали в одну купу. Кажуть 2 все одно прийдеться по нього їздити». Сталін українців не любив, бо вони боролись за Україну. Він хотів, щоб люди вимирали. Солдати і активісти забирали хліб, квасолі, навіть сіль. Отбирали все. В селі сім’я варила заколоту в котлах з чого було. Копали корінді з кукурудзи. Вийшли на роботу. Їли по черпаку заколоти в день. Батько і мати покинули село. Поїхали під Черкаси на сіно пункт. В день видавали один кілограм солі і два карбованці. Материні брати залишились вдома й померли. Люди людей їли. Більше в містечках, хоч було і в селах. У нас в селі, щонеділі приїжджали забирати харчі. Якщо мати сховає трохи в торбинці квасолі для дитині, били з-за пазухи витягували. Голова колгоспу стеріг зерно на посів і не давав забирати. Каже «Що я буду сіяти?Тільки через мій труп заберете.» Начальник тоді сказав, що хіба важко труп зробити. Голову вбили, а зерно забрали. І наше село, і сусіднє залишилось без робочої сили. Людей не було. Люди вимерли і все. Посилали до нас на поле робить солдатів, бо не було кому. Батьки хворі повернулися, як появився новий урожай.

1. Місце запису: с. Яструбине Хотинського (нині Сумського) р-н Сумської обл.
2. Дата запису: 26 липня 2005 р.
3. Хто записав: невідомо
4. Респондент: Плавич Марія Кузьмінічна, 1919  р.н., народилась у селі Яструбине Хотинського (нині Сумського) району, Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Яструбине Хотинського (нині Сумського) району, Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. Або у 1946 – 1947 рр.?

Помню.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Урожай вивезла влада кудись.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комуністи.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Навєрно була.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Забірали все без документів.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Висияли з своєї хати, дітей викадали на сніг.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Хтоїзна.

Як люди боронились?

Тілько плакали, бо боялися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Наша симия добровольно оддавала все і нічого не ховала.

Хто і як шукав заховані харчі?

Лазили по коморі, в сараї в хаті, це були таки виконавці.

Скільки їх приходило до хати?

Чотирі чоловіки і всі вони свої кучани.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде ни сховаїш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Низнаю

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забірали скотину сімино всяке у узликах, зирно.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, за п’ять колосків наказували .

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ганяли за колоски і однимали всі колоски.

Хто охороняв поля і комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ни хотіли.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Заставляли і залякували

Де переховували худобу?

Ми не ховали.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Дивом.

Скільки разів приходили до хати?

Багато.

Коли почали люди помирати від голоду?

Коли кончились продукти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто ни помагав так і подихали з голоду.

Хто не голодував в селі і чому?

Хтоїзна.

Хто зумів вижити?

Хто здоровіший здоров’ям.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Як у кого було шо то потроху ділилися з родичами.

Які засоби вживали до виживання?

Їли всякі бур’яни.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Помагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Крапиву, листя з вишень, пирій, все шо копало те й їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З вишинь.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Зайців.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можно.

Чи був голод в місті?

Ни знаю.

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

Ни знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Дуже багато і ізвєсно хто вмер.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

По городах хоронили родичі, сусіди.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ізвєсні.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Поминали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є дві, одна Київського, а друга Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Знаю розказувала.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Начальство.

1. Місце запису: село Павлинки Чорнобаївського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: невідомо;
4. Респондент: Пацьора Петро Миколайович, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Павлинки (нині Веселий Хутір) Чорнобаївського району Черкаської області.

Голод був аякже. Комуністи поробили оці падлеці, крохобери оті пурхали. У батька забрали воза, коня, кобилу у колгосп. Коли почали дохнути прийшли і
сказали, щоб годував чим хочу, бо як подохнуть, то сам здохну. Цю голодовку свої подляци робили штучно. Збирали зерно і на хліб, і на посів. В родині ніхто не помер та з голоду пухли. Мали в степу поділ. Як зібрали в степу зерно, трохи закопали і зверху посіяли жито. Жито шукали та пшеницю. Жито зобрали, а хліб не знайшли. Багато людей ховали. Брали подляци все. Мати наготувала на боргу квасолю. Торбинку з квасолею повісила в сінях під ситом. Прийшли і то забрали. Була іскуственая комуністична голодовка. Люди тікали з села. Мерли в лісосмугах. Варили полову, цідили і пили. Були подляци свої хохли . Гробили своє село, а потім з начальниками їздили в другі села. Люди боялись і так життя не було. Мовчали. Грузили на вози скоти з сусідніх наших сіл і привозили до нас. В село надівали кожух на торчину і продавали хто більше дасть. А люди брали ходили в Черкаси міняли на хлібець. Наторгують, а потім п’ють. Ось так
строїлась Совецька власть. Мати знімала вишиті рушники і міняли на хліб. Люди з села йшли на Херсонщину, Миколаївщину, хто здоров’я мав, можеш не мерти. В селі стільки померло. Довго не ховали спільно. Був в селі горний голова. Ховав государственні поставкі. Коли могли поварити балонду в котлах, давали діткам. Якась картоплина попаде, бурячок. Часто ті приїжджали і били людей. Казали, що занадто ситий, ховаєш хліб. Били попи якусь зернину, насіпку чи що залишилось картоплі не віддавав. Хто мав сили їхали в Херсон.

1. Місце запису: село Кантакузівка Драбівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: невідомо;
4. Респондент: Крикун Олександра Василівна, 1932 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Кантакузівка Драбівського району Черкаської області.

Що Ви знаєте про події 1932-33 рр. на Україні?
Так щоб багацько знала, то нє. А то що мати розказувала да од людей чула. Ну що, голод страшний то був, бо хліб усей забирали. Як там точно було, хто зна, ну кажуть, мов такі організації були. По хатах ходили і все начисто забірали. А як хто не оддавав по-доброму,
то ще й били.
Чи помер хтось з Ваших рідних під час голоду?
Дід да баба старі були, то повмірали. Це материні батьки. А другі дід з бабою, їх розкуркулили і в голод їх не було дома, десь у Сибірі жили, а вернулися уже опослі войни. А батько наш хазяїн був, до нікому із сім’ї вмерти не дав. Мати казали, що оце напечуть із Надькою, сестрою моєю, якіхось млинців з листям да з половою, а батько тоді їх ділять, щоб усі поїли і ніхто голодний не остався. Розламає того млинця всім по кусочку і їжте. Ото, навєрно, тіки благодаря батьку і вижили усі наші. А то хто зна, що б з нами було. Ну я ж мала була, до не помню цього, а мати і сестра ото таке розказували.
Чому був голод в 1946-47 рр.?
Ну це я уже сама помню, що був недород великий. Дощ не випав, до засуза трапилась. Ну цей не такий страшний був голод, як раніші. Хотя хліба може не бачили, ну доїдали люди що в кого було. А на слідуючий год уже гарно вродило.

1. Місце запису: село Ганжилівка Лисянський район Черкаська область;
2. Дата запису: 20 листопада 2005 року;
3. Ким записано: Іващенко Яна Іваневно;
4. Респондент: Больба Марія Трохимівна, 1913 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Вереміївка Чорнобоевського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю 47 тоже, акацію рвали, буряки ломали і акацію їли цвіт.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Забирали ходили комсомольці були, ходили й жінки з ними, й хлопці. Вони вже померли – немає. Та даже в печі шукали. В горшках ховали люди зерно. Це були в мене, в батька мого. А мати ходила така сушка, що в Домки в хаті жила, як вона ? Дід у неї Йосип. Та каже так до матері та шукає гроші: «А у тебе, бабо, тут грошей нема?» Таке було .

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Хто був? А хто ж тоді був? Больба був, Хведько, його вже немає мабуть. Гани Бісажихи батько. Оце ж він там жив, де ото Борис із Раєю, там близько.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Були, у скриню закопували на городі діже. Не ніхто не знав, але ніхто його не шукав, ми його вже забрали досі.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Нічого вони нам не… Вивозили тоді і в заготівлю заставляли батька вивозити.

 Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Оце же нас виселили були з хати, батька забрали і потім сам поїхав на Донбас, а нас покинув, а тоді прийшли лці сільські ковзани, чи як на їх казали, і виходьте, дають нам таку хату стареньку, отам на горі, жде ото Ніна жила, що її вмерла уже нема. Пішли ми в чужу хату там сидимо. Й мати це нас було 3 дітей: брат і сестра менша, прийде батько, позабирав на Донбас та я там..

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було в них. Це вже в войну то поліцаї, як були, то була зброя в них.

Як люди боронились?

А так собі, що осталось у хаті, то з тим і зостались. Вони ж нічо не ходили жаліця нікуди, нічого. Ніхто нікуди нічо не ходив.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ну так ховали десь потрошку там.

Хто і як шукав заховані харчі?

Це їх уже немає в живих усіх.

Скільки їх приходило до хати?

Не знаю: Горобченко був один це Альоша, це баба, це Ліда, що і ми один був хто?-це Бобльбенко був цей уже такий на селі він наче був начальником. То приходили і то кури ловили, то забирали, то була й січкарня у батька й мамина така молотарка була своя позабирали в колгосп і клуню забрали. Все позабирали. То це була комора ото оце з нашою.

Де можна було заховати продукти харчування?

А де ж ми у своїй хаті, то де ж ти гірко сховати. Отам десь щось під голови щось покладуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Їсти чи давали? Варили якусь баланду там. Ходили туди з котьолками. Бо я ж кажу ми в те врем’я…

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Усе, я ж кажу, що ті гроші шукали.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Про колоски я тобі розкажу, що моя мати пішла по колоски на поле, на Орлянське поле. Ну збирала вона ті колоски, назбирала мішечок, а це їде на конячці Орлянський він сам і до тієї матері, забрав мішка, роздів наголо і пустив, а одежу забрав туди, у сільську раду, в Орли: що ж тоді бідна мати йшла додому ярами. Додому прийшла та й розказує батькові. А він каже:»Ну я піду до нього, буду судить, подам у суд на нього.» Пішов батько, а він просить: «Я тобі дам пшениці і всього, тільки не суди мене.» Батько отказавсь, не схотів. Тоді його десь забрали, не знаю, де він. Чи він немає його зараз. То таке було моїй матері, вона була бідна, пережила.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Запрещалось, не збирали – гонили.

Хто охороняв поля і комори?

Аякже охороняли. Хто був? Був дід Осаула, у нас казали на нього Трохим отам Осавули, де ото Лкся є дід її був. Оце той був, да!

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Котрі й не хотіли, то йшли, бо не було, де діться. Таких було багацько жінок, сами були та без чоловиків. Та пішли, баба Христя осьо розказувала, було як розкаже мені все, що вона бідна їла.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Ну то там варили їм оце їсти, та й все.

Де переховували худобу?

Ніде не переховували. Забирали та й усе. Ми цього не робили. Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Чи ноччю, чи дном? Дньом, вони ходили дном. Ноччю не ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Ну кожен день раз приходили. Коли там вони зберуться, вже десь щось понабирають трохи.

Коли почали люди помирати від голоду?

То це ж 39 р, який же? Весною, бо закопували ями, копали, возили гарбами людей, возили на кладбище. А в Смільченцях (сусіднє село) один ожив у ямі та виліз, та й чи досі мабуть живий. Є Ягика, був ото що їздив на конях, по полях об’їзду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Оце ж вони їх…там няньки були там варили їсти та годували їх. Свої дівчата там такі були. Так що їх гляділи. Оцей Танасько, то Шуляка, що вмер, був головою,він у нас то це ж він з патронату, то тож був сирота, то тож.

Хто не голодував в селі і чому?

Де  в кого хто був на Донбасі присилали посилки їм: сухарі там, крупи якісь, то так  виживали. Бо це осьо ці Райківські, то й ми туди поїхали, то там той дядько батька мого встроїв на роботу, тоже й я пішла в столову і там уже робила.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

А ділилися. У кого сім’я , а ще десь і родичі є, то треба ж і то піддержать. Ділились.

Які засоби вживали до виживання?

Як це? Що вони їли? Що дадуть, те чи їдять, не перебирали – нічим.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Із липи листя молоденької то. Із кукурудзи видобували кукурудзиння та  мололи в жорлах, та й люди їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Акацію, оцю білу, що оце цвіте. Цвіту багацько брали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Хіба їх хто ловив тих звірин. Тоді люди такі безсилі були, вони нічо не могли робити.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Виміняти міняли за одежду. Їздили і в Западну, люди десь їздили. Десь в кого яке було з одежі, то все попромінювали.

Чи був голод в місті?

Там не було.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

У нас у селі? Мабуть із 100 вмерло, бо і дітей по багацько було, сім’ї великі та вмирали діти, і старі, і всяки.

Чи відомі випадки людоїдства?

Людоїдство? Ото балакали там, що ото на тім вашім кутку, де Вєра живе була дівчина в однієї жінки, то слабе, отаке тошче, то кажуть, що вона її й з’їла, ніхто її не бачив, бо й не хоронили її, її ніхто й де вона ділась, то й казали, що вона з’їла мати свою дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В одну яму скидали.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ото дадуть якось їсти. То не дуже, за тим воно і родилось, копали ту яму. Хто подужав.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Є місця там такі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Як є ще родичі їхні приходять поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

А тепер панахиду наймають же, в церкві правлять, то наймають і поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема. У нас церква згоріла в войну. А потом комору зробили, а після комори клуб зробили вже у церкві був послідні времена.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Отож, де конюшня стоїть, у нас там було ж цвинтар, там церква була. А тепер нема там нічого. Поховані там і люди є.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Аякже, я своїм розказувала. Всі вони мене розпитують і правнуки.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Така власть була тоді, що ж, хто ж винен. Ходили, брали горнички з собою, ішли там в одній хаті жінка варила їсти і вони копали лопатами. От ідуть додому й знов ідуть по вечерю вже якусь дають додому несе, бо ми ж удома мати, якась стара лежить слаба от. То це таке було. Привезли, яма готова вже і скидають їх  туди, загорнули і все, і гроба не робили ніякого. Потихеньку стали у колгоспі уже давали потроху хліба, на другий год то вже сами собіі молотили в жорнах, пекли коржі, діждали зеленого жита та коржі пекли, сушили колоски, і так люди й виживали, а тоді стали дивитися побільше в колгоспі хліба стало, і стало все нам байдуже. І 1947-му пололи буряки й голодні були, оті бурячки, що вже такі підросли трошки ми їх виривали, приносили додому і мили й варили і ще такий суп варили з їх. Та так і їли, і там десь було підуть хлопці, у мене ж були сироти, я ж їх гляділа, а батько їх пішов на войну, а я  з ними осталась з чужими дітками і гляділа, то вони мені підносили вже з поля колосочки, я їм готовила їжу і все. 1933 р. – як настала весна, тільки земля розмерзлася, зразу беруть сапи і йдуть доббать картоплю і по своїх горах скрізь і в чужих, і на колгоспних може туди ходили  і пекли оладки і такі їли з мерзлої картоплі, ми листя додавали з липи. Без солі , її ж не було. У нас у голодовку не було таких родин (що вимерли повністю). У Будинюх не повмирали, я ходила туди, то була тітка. Напече хліба з буряками пополам, натре на дрібну тертушку буряків і трошки борошно там десь вони розживались, то вона мене вгощала, всігда ділились. Було принесу сюди в село, як я приїжджала в отпуск з Донбасу, той так наче ніхто.

1. Дата запису: 9 вересня 2009 року;
2. Місце запису: село Матвіївка Голованівського району Кіровоградської області;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Поліщук Лідія Григорівна, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Матвіївка Голованівського району Кіровоградської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

В мене батькове прізвище, це моя пам’ять про батька який помер в 1930 році (мабуть так, і його я  навіть не уявляю, яким він був). Ми  жили в Семипалатинській губернії, ст. Заозерна, батько був заможним селянином, бо ми всі працювали – діти, батько, усі. У нас була молотилка, яка нас годувала, годувала односельчан, у нас була взаємодопомога. Мій батько Григорій Зинович Поліщук молотив людям пшеницю, жито, ячмінь, а люди за це допомагали нам на полі. Почалося розкулачення, довбали повсюди, навіть де гуси були, мама каже: «Діти, чіпляйтесь до корови!» Ми її тримали, а нас швиряли як кошенятів і відібрали її. Все позабирали. Батько не витримав такої наруги, помер від розриву серця, наверно, бо він вже був слабий. У нас забрали навіть вторичний посівний матеріал. В 1933 році старші брати ( 4 брати і нас 2-є сестер) відвезли нас на батьківщину – в с. Матвіївку, нинішньго Голованівського району. В 1932-1933 рр. західна частина сучасного Голиванівського району входила до складу Грушківського району, утворений район в січні 1932 року. В Матвіївку приїхали голі і босі. Що у нас було? Нічого. Просилися до людей на хату. Двічі поміняли помешкання. Тоді помер наш дядько, дядина поїхала в невідомому напрямку, залишила двох дітей на призволяще. Діти загинули від голоду. На кладовищі навіть хрести поставлені в наш час. (Поховані в братській могилі- Коментар). Двоюрідна сестра згодом вигнала з тої хати чужих людей і зселила туди нас. Серед добрих людей, які нам допомагали я пам’ятаю Максима Ющака і його жінку. Ці люди робили мені добро, я їх дуже добре пам’ятаю. Давали їсти, брали крупу за пазуху і несли попід тин до нас. Жінку звали Тодоска Сидорівна. В село приїхали лише я, мама і брати, а батька залишили в Сибірі – поховали! Можливо нам інші добрі люди допомагали, але я їх не пам’ятаю.