1. Місце запису: село Ганжилівка Лисянський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 20 листопада 2005 року;
  3. Ким записано: Іващенко Яна Іваневно;
  4. Респондент: Больба Марія Трохимівна, 1913 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Вереміївка Чорнобоевського району Черкаської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю 47 тоже, акацію рвали, буряки ломали і акацію їли цвіт.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Забирали ходили комсомольці були, ходили й жінки з ними, й хлопці. Вони вже померли – немає. Та даже в печі шукали. В горшках ховали люди зерно. Це були в мене, в батька мого. А мати ходила така сушка, що в Домки в хаті жила, як вона ? Дід у неї Йосип. Та каже так до матері та шукає гроші: «А у тебе, бабо, тут грошей нема?» Таке було .

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Хто був? А хто ж тоді був? Больба був, Хведько, його вже немає мабуть. Гани Бісажихи батько. Оце ж він там жив, де ото Борис із Раєю, там близько.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Були, у скриню закопували на городі діже. Не ніхто не знав, але ніхто його не шукав, ми його вже забрали досі.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Нічого вони нам не… Вивозили тоді і в заготівлю заставляли батька вивозити.

 Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Оце же нас виселили були з хати, батька забрали і потім сам поїхав на Донбас, а нас покинув, а тоді прийшли лці сільські ковзани, чи як на їх казали, і виходьте, дають нам таку хату стареньку, отам на горі, жде ото Ніна жила, що її вмерла уже нема. Пішли ми в чужу хату там сидимо. Й мати це нас було 3 дітей: брат і сестра менша, прийде батько, позабирав на Донбас та я там..

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було в них. Це вже в войну то поліцаї, як були, то була зброя в них.

Як люди боронились?

А так собі, що осталось у хаті, то з тим і зостались. Вони ж нічо не ходили жаліця нікуди, нічого. Ніхто нікуди нічо не ходив.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ну так ховали десь потрошку там.

Хто і як шукав заховані харчі?

Це їх уже немає в живих усіх.

Скільки їх приходило до хати?

Не знаю: Горобченко був один це Альоша, це баба, це Ліда, що і ми один був хто?-це Бобльбенко був цей уже такий на селі він наче був начальником. То приходили і то кури ловили, то забирали, то була й січкарня у батька й мамина така молотарка була своя позабирали в колгосп і клуню забрали. Все позабирали. То це була комора ото оце з нашою.

Де можна було заховати продукти харчування?

А де ж ми у своїй хаті, то де ж ти гірко сховати. Отам десь щось під голови щось покладуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Їсти чи давали? Варили якусь баланду там. Ходили туди з котьолками. Бо я ж кажу ми в те врем’я…

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Усе, я ж кажу, що ті гроші шукали.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Про колоски я тобі розкажу, що моя мати пішла по колоски на поле, на Орлянське поле. Ну збирала вона ті колоски, назбирала мішечок, а це їде на конячці Орлянський він сам і до тієї матері, забрав мішка, роздів наголо і пустив, а одежу забрав туди, у сільську раду, в Орли: що ж тоді бідна мати йшла додому ярами. Додому прийшла та й розказує батькові. А він каже:»Ну я піду до нього, буду судить, подам у суд на нього.» Пішов батько, а він просить: «Я тобі дам пшениці і всього, тільки не суди мене.» Батько отказавсь, не схотів. Тоді його десь забрали, не знаю, де він. Чи він немає його зараз. То таке було моїй матері, вона була бідна, пережила.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Запрещалось, не збирали – гонили.

Хто охороняв поля і комори?

Аякже охороняли. Хто був? Був дід Осаула, у нас казали на нього Трохим отам Осавули, де ото Лкся є дід її був. Оце той був, да!

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Котрі й не хотіли, то йшли, бо не було, де діться. Таких було багацько жінок, сами були та без чоловиків. Та пішли, баба Христя осьо розказувала, було як розкаже мені все, що вона бідна їла.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Ну то там варили їм оце їсти, та й все.

Де переховували худобу?

Ніде не переховували. Забирали та й усе. Ми цього не робили. Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Чи ноччю, чи дном? Дньом, вони ходили дном. Ноччю не ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Ну кожен день раз приходили. Коли там вони зберуться, вже десь щось понабирають трохи.

Коли почали люди помирати від голоду?

То це ж 39 р, який же? Весною, бо закопували ями, копали, возили гарбами людей, возили на кладбище. А в Смільченцях (сусіднє село) один ожив у ямі та виліз, та й чи досі мабуть живий. Є Ягика, був ото що їздив на конях, по полях об’їзду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Оце ж вони їх…там няньки були там варили їсти та годували їх. Свої дівчата там такі були. Так що їх гляділи. Оцей Танасько, то Шуляка, що вмер, був головою,він у нас то це ж він з патронату, то тож був сирота, то тож.

Хто не голодував в селі і чому?

Де  в кого хто був на Донбасі присилали посилки їм: сухарі там, крупи якісь, то так  виживали. Бо це осьо ці Райківські, то й ми туди поїхали, то там той дядько батька мого встроїв на роботу, тоже й я пішла в столову і там уже робила.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

А ділилися. У кого сім’я , а ще десь і родичі є, то треба ж і то піддержать. Ділились.

Які засоби вживали до виживання?

Як це? Що вони їли? Що дадуть, те чи їдять, не перебирали – нічим.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Із липи листя молоденької то. Із кукурудзи видобували кукурудзиння та  мололи в жорлах, та й люди їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Акацію, оцю білу, що оце цвіте. Цвіту багацько брали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Хіба їх хто ловив тих звірин. Тоді люди такі безсилі були, вони нічо не могли робити.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Виміняти міняли за одежду. Їздили і в Западну, люди десь їздили. Десь в кого яке було з одежі, то все попромінювали.

Чи був голод в місті?

Там не було.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

У нас у селі? Мабуть із 100 вмерло, бо і дітей по багацько було, сім’ї великі та вмирали діти, і старі, і всяки.

Чи відомі випадки людоїдства?

Людоїдство? Ото балакали там, що ото на тім вашім кутку, де Вєра живе була дівчина в однієї жінки, то слабе, отаке тошче, то кажуть, що вона її й з’їла, ніхто її не бачив, бо й не хоронили її, її ніхто й де вона ділась, то й казали, що вона з’їла мати свою дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В одну яму скидали.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ото дадуть якось їсти. То не дуже, за тим воно і родилось, копали ту яму. Хто подужав.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Є місця там такі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Як є ще родичі їхні приходять поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

А тепер панахиду наймають же, в церкві правлять, то наймають і поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема. У нас церква згоріла в войну. А потом комору зробили, а після комори клуб зробили вже у церкві був послідні времена.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Отож, де конюшня стоїть, у нас там було ж цвинтар, там церква була. А тепер нема там нічого. Поховані там і люди є.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Аякже, я своїм розказувала. Всі вони мене розпитують і правнуки.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Така власть була тоді, що ж, хто ж винен. Ходили, брали горнички з собою, ішли там в одній хаті жінка варила їсти і вони копали лопатами. От ідуть додому й знов ідуть по вечерю вже якусь дають додому несе, бо ми ж удома мати, якась стара лежить слаба от. То це таке було. Привезли, яма готова вже і скидають їх  туди, загорнули і все, і гроба не робили ніякого. Потихеньку стали у колгоспі уже давали потроху хліба, на другий год то вже сами собіі молотили в жорнах, пекли коржі, діждали зеленого жита та коржі пекли, сушили колоски, і так люди й виживали, а тоді стали дивитися побільше в колгоспі хліба стало, і стало все нам байдуже. І 1947-му пололи буряки й голодні були, оті бурячки, що вже такі підросли трошки ми їх виривали, приносили додому і мили й варили і ще такий суп варили з їх. Та так і їли, і там десь було підуть хлопці, у мене ж були сироти, я ж їх гляділа, а батько їх пішов на войну, а я  з ними осталась з чужими дітками і гляділа, то вони мені підносили вже з поля колосочки, я їм готовила їжу і все. 1933 р. – як настала весна, тільки земля розмерзлася, зразу беруть сапи і йдуть доббать картоплю і по своїх горах скрізь і в чужих, і на колгоспних може туди ходили  і пекли оладки і такі їли з мерзлої картоплі, ми листя додавали з липи. Без солі , її ж не було. У нас у голодовку не було таких родин (що вимерли повністю). У Будинюх не повмирали, я ходила туди, то була тітка. Напече хліба з буряками пополам, натре на дрібну тертушку буряків і трошки борошно там десь вони розживались, то вона мене вгощала, всігда ділились. Було принесу сюди в село, як я приїжджала в отпуск з Донбасу, той так наче ніхто.

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду