Місце запису: с. Великоцьк, Міловський р-н., Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Павленко Любов Миколаївна.

Респондент: Красненко Іван Семенович, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Великоцьк Міловського району Луганської області.

Мені було в 1933 році 7 років, я майже не пам’ятаю, пам’ятаю тільки, що їли все, що насобирали. Траву, какииш. Ще пам’ятаю, що від голоду померли двоє сусідів.

Місце запису: невідомо

Дата запису: невідомо

Ким записано: невідомо

Респондент: Коротенко Клавдія Тихонівна 17.03.1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Житлівці Кремінського району Луганської області.

У голод мені було 8 років, але хоч і мала була, а на городі поралася і у хаті матері допомагала. Мати робила на фермі і іноді приносила додому у карманах жилетки жменьку якихось зерняток. А прийти до мами на ферму і щоб вона хлюпнула у кружку молока – дуже боялися, бо заарештують за крадіжку. Молоко кудись здавали, а корів постепенно вирізали чи кудись тоже поздавали, не знаю.

Увечері мама нам варила іноді затірку з мучиці, яку сами товкли, якщо назбираєш колосків. Дітей хоч і ганяли, та іноді відвертались, щоб діти могли схватити щось.

Місце запису: с. Невське, Кремінський р-н., Луганська обл..
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Корицька Олександра Артемівна, 25.01.1923 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Невське Кремінського району Луганської області.

Я, Корицька Олександра Артемівна. Сім’я була велика. В голодовку приїхали забрали корову за те що мати з батьком не пішли до колгоспу, зерно яке сіяли самі, також забрали. Засухи не було. Голодовка була зроблена штучно тодішніми політиками.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Ким записано: Тищенко Тетяна Іванівна, вчитель.

Респондент: Кононенко Марія Василівна 05.08.1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Калмиківка Міловського району Луганської області.

Шо можна сказати, згадувать не хочу ті часи, – неврожай був, страшне время. В нас дома була картошка і буряки варили і їли, була коровка, тим і спасались. Не було главного – хліба, отож і голод. На горі збирали кусочки, як ладик, зелені варили з молоком кору і їли з дерев усіх. Яка ягода – їли, ще шось, все їли.

А вдома хоч і була я малою, а чогось заповнила, – прийшли люди і забрали з горища кислиці, їх і черв’яки уже їли, а їх забрали і розкидали по двору, саме обідно було, а що ніхто не пояснив.

Для сиріт, конєшно, був патронат – таке, як приют, мабуть, там їх кормили. В моєму роду ніхто не вмер. Після війни давали жито, його лежали вороха, але це вже при колхозі. В нас на вулиці в кінці була мельниця з каміння, рукою крутили і відро поко змелиш, так зато, вже була мука. Коли коржі вже легше було. У город не ходили, там скрізь був голод, люди мерли. Хто хоронив не знаю. Родичі поминають кого помнять і односельці. Церкви у нас в селі немає. Пам’ятних хрестів по Голодомору немає. Дітей та онуків немає, рідних також немає, тому й нікому не розказую, і на шо його таке згадувати.

Місце запису: смт. Біловодськ, Біловодського р-н., Луганської обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Козиревська Євдокія Андріївна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Кірносове Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Чи пам’ятаю я голод? А як же! Те забути ніяк не можливо! 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирали урожай влада?

Чого так вийшло ясно всім. Урожай був страшний, хороший, та все забрали у людей. Забрала влада. 

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Присилали людей чужих і заставляли своїх ходить. Приходили частіше вдень, не ховалися, йшли сміло, причому по декілька разів, щоб нічого не осталося. Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документи вони ніякі не показували, та їх ніхто і не насмілювався запитати. Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не бачила, а в сусідському селі ходили з пістолетом.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Люди боялися, що їх покарають, віддавали самі, а спочатку думали, що так треба здавати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Дехто, трохи приховував на горищі, закопували у садку, на городи зерно і ще що було з харчів, у ями тоже.

Хто і як шукав заховані харчі?

Ходили по три, чотири чоловіки, було і більше. Забирали не тільки зерно, картоплю, буряки, а і одежу, те що було краще. У сусіда прийшли трусить. Все забрали. А один наш поліз на горище, а там трохи заховано зерна. Він наче не замітив, а внизу сказав, що нічого вже не має. То був добрий чоловік. На поле боялися йти, а то там могли побачить і наказати. Охороняли чужі, і всі, кого заставляли.

А чи працювали ви у колгоспі і чи були люди які добровільно працювали?

Яке там добровільно?! Не хотіли іти, не знали як це, що це таке. Знали одне-заберуть все своє що нажили. Один Митько не хотів іти, так його побили, лупцювали. Загнали так. Мого діда і сім’ю його вислали за те, що не хотів в колгосп записуватися. Коли повернувся, не знаю як це случилось, то попав як раз на голод. Стукав у вікна до родичів, щоб відкрили і пустили. Був пухлий. Ніхто не пускав, боялись даже сказати що то їх родич. Бо буде страшне то ворог народу. Так залякані були люди. Так він стукав, стукав, поки не помер з онуком під хатою у родичів. Отак було, не дай Бог.

А коли люди найбільше помирали?

Коли? Та тоді, коли їсти нічого не стало. Померло багато, страшно людей.

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки? 

У нас хутір був не дуже великий і всіх людей знали. Так дуже багато померло, в одному місті ціла вулиця. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Якщо діти оставалися самі, а родичів не було, чи не могли забрати то забирали у приют. 

Хто не голодував в селі і чому?

Голодували всі. Трохи менше ті у кого була корова і вдалося заховати трохи зерна і продуктів. У нас була корова – кормилица і я робила на тракторі. Мені було 17-18 років не помню і кругом мене такі ж малі. Так це трохи помогло вижити.

Які засоби вживали до виживання?

А був у нас один случай. У одного дядька ходила коровка пастися, а приходила пізно і з пустим вим’ям, молока не було. А було ось як. На краю хутора була хата, де всі були пухлі і голодні. Дівчина їхня, додумалася заманювати у двір, доїла, а тоді випускала. Вислідили хазяєва і була неприятность тій дівчині. А їсти то хотілося усім.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Люди одне одному пошти не помагали, бо було нічим допомагати. У кожній хаті по 5-7 і більше дітей. Самим голодно.

Що і з чого варили їсти?

Їли горобців, хто упіймає, та їх і було дуже мало, жаб піджарювали. Весною їли таку траву слизеньку, не помню як називається доже бабки, лопуцики, рябчики. Це дуже допомагало. Ще суху кору товкли, сіяли, а тоді а тоді пекли ладики прямо на сухій плиті.

Чи не було випадків канібалізму(людожерства)?

Людоїдства у нас не було. Може тихо в хатах це хтось робив так люди б узнали. А у сусідній Зеликівці були такі случай хай Бог милує.

Чи знаєте що таке торгсін?

Про «торгсін» знаю, що приходили мінять продукти на золото і ще на щось. А де воно те золото було у нас?

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Людей померло багато, спеціально їх ніхто не хоронив. Тихо ховали родичі, хто оставався живий, у садку, на городі, за хатою. Такого міста отдельно для поховання не було.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам? 

Я часто згадую голод 1932-1933 років, розказую дочці і онукам. У мене є онуки, правнуки і праправнучка. Згадую, хоча нашого хутора давним давно не має і я живу в Біловодську. Живу добре, у мене все є, не обижають мене. А такого як було – не забудеш. Я вже стара і конешно багато забула багато і помню. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

А винне у тому, що був голод і загинуло багато людей – держава і влада. Такі орли померли.

Місце запису: с. Нижня Дуванка, Сватівський р-н, Луганська обл. 

Дата запису: 22.03.2008 р.

Ким записано: Делегей Ксенія Іванівна.

Респондент: Делегей Меланія Миколаївна 13.01.1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області.

Питання. Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

У 1932-1933 не помню, а у 1946-1947 голод помню, бо уже трошки виросла.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Забирала власть.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Бригадир.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ми таким не занімались.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Вони приходили і забирали усе без розрішенія.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, виселення, арешт?

Да.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Ховали зерно.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не знаю.

Хто і як шукав ховані продукти? Як їх звали?

Не знаю, бо була мала.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Трошки давали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Забирали усе.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, рушники, худобу тощо?

Не знаю, но мати шось таке казала.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Ні.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Деякі ішли, бо їсти хотіли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Заставляли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Скрізь, де тіки можно було.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Восени.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Багато.

Скільки разів приходили до хати?

Зимою.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю.

Хто зумів вижити?

Хитрі люди.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Шукали корінці, кору і їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Та хто там мав!

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Гриби, ягоди, які – не знаю.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

З разних, які були.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців, голубів.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Можно.

Чи був голод у містах?

Був, ну не такий, як у селах.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не помню, мама мені нічого такого не казала.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі, на кладбищах.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Та кладбища, де ж іще?

Чи поминають їх на Проводи, Гробки і Зелені свята?

Поминають, кого знають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, а в патріархатах я не розбираюся.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь знає. Онукам розповідала.

Кого Ви вважаєте виним у загибелі багатьох людей?

Власть.

Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Дарниченко Лідія Максимівна, 1926 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

В 1933 році мені виповнилось 7 років. Проживала на той час з батьками, братом і сестрою. Ми ще спали, а батько й мати з мішком ходили пішки в сватову по мерзлі буряки, які ми мили і їли їх. Батько робив конюхом у колгоспі і як здохла кобила, він приніс м’яса додому, мати зварила його і був празник, а ще ми їли кожу телячу, тоже ділили по кусочку (а де батько її взяв я уже не пам’ятаю). У нашій сім’ї в той страшний час не помер ніхто, хотя батько був пухлий, але вижив. Хліба ми зовсім не бачили. Краще не згадувати той жах.

Місце запису: с. Новомикільське , Кремінського р-н, Луганська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Грищенко Дарія Іванівна 1912 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомикільське Кремінського району Луганської області.

Народилася я в с. Новомикільське. В 1933 році мені було 21 рік. Жила я сама, батьки померли давно, я їх не пам’ятаю. В селі був колгосп, а працювала я більше часу на шахтах, заробітки були дуже малі, ділила грошенята, щоб і на кусочок хліба було, все пережила, треба давно померти, а я ще живу. Збирала колосочки, жувала щупленькі зернятка, вижила, не хочеться згадувати ті часи.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Гляненко Василь Маркович 17.08.1930 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Брусівка Євсузького (згодом Біловодського) району Луганської області.

Де проживали и чим займалися у 30-ті роки? 

Сім’я жила в с. Брусівка Євсузького району Луганської області. Займалися сільським господарством до колективізації індивідуально (до 1930р.), а після колективізації до колгоспу «Серп і Молот» працювали в колгоспі.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Брати та сестри по матері:

Петренко Павло Федорович (1913р.), Петренко Михайло Федорович (1919р.) – загинули в війні. Петренко Галина Федорівна (1915р.) – жила і померла у Казахстані.

Петренко Тетяна Федорівна (1917р.) – жила і померла у Луганську.

Мої рідні: Гляненко Наталія (1928), Марія Марківна (1926).   

Чи є родичі, померлі  в роки голоду 30-х років?

У сім’ї я був при смерті, брат Павло, що навчався у Біловодську на тракториста, прийшов додому із коржиками, що отримав на пайок. Вони мене підняли. Батька спасла корова, що розтелилася, а загинув (вірніше пропав «безвісті») у війну. Сім’я вижила.

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років? 

Був малий, тому нічого не пам’ятаю. Знаю про ті страшні роки зі слів матері Гляненко Насті та батька Гляненка Марка Ігнатовича.

Що чули від інших людей про голод 30-х років?

Мати говорила, що весною 1933 р. люди мерли як мухи. І жалю ніякого в людей не було, бо всі самі такі. Мати каже: «Ідеш вулицею, а людина на порозі помирає, а ти йдеш мимо, бо в тебе своє горе».

Вкажіть свідчення про знайомих Вам людей, які пережили голод і дожили до наших днів.

Квітка Лідія Митрофанівна, вул. Садова (1920 р.н.).

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

Ні. Мати говорила, що була вирита траншея, в яку скидали трупи померлих.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: невідомо.

Респондент: Величко Олена Федорівна 21.07.1921 р. н. 

В роки Голодомору проживала у селі Брусівка  Біловодського району Луганської області.

Де проживали и чим займалися у 30-ті роки?

У с. Брусівка Біловодського району. Училася в школі.

Ким були батьки, брати, сестри? Їх життя, доля в 30-ті роки.

Мати колгоспниця, батько – колгоспник робили в колгоспі.

Три сестри: Марія, Тетяна, Катерина.

Чи є родичі, померлі  в роки голоду 30-х років?

Три тітки (сестри батька).

Які Ваші особисті спогади про події 30-х років?

Забирали зерно, харчі, тварин (з колгоспу) У нас нічого не брали, бо брати нічого й не було. їли те, що було на городі, картоплю, гарбузи, кукурудзу. 3 колгоспу нічого не видавали, хоча й врожай того року великий, все йшло «в закрома Родины». Ніхто з людей так і не побачив колгоспного хліба. Але нашого села ця трагедія не так сильно торкнулася, хоча в селі й вмирали люди. По усій Україні голод невідомо з якої причини. В центрі України казали «велике лихо». Чули навіть, що там і дітей своїх їли, щоб не померти з голоду.

Знаєте чи Ви, де проводились масові поховання померлих від голоду?

У нашому селі людей хоронили на кладовищі.