1. Місце запису: с. Бузуків, Черкаський район Черкаської області;

2. Дата запису: 25 вересня 2005 р.;

3. Хто записав: Зіченко Яна;

4. Респондент: Гончар Явдокія Дорошівна, 1917 р. н., народилась в селі Бузуків, Черкаського району, Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживала в селі Бузуків, Черкаського району, Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Я дуже добре пам’ятаю голод у 1932-1933 рр. Мені тоді було 16 років.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи урожай забирала влада?

Урожай у 1932 році був непоганий. Причина в тому, що урожай забирала влада.

Якщо відбирали вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Були організовані продзагони з місцевого населення, які цим займалися.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховування зерна?

На мою думку, були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Хтозна. Може і мали, але людям ніяких документів не показували. 

Чи застосовували до людей покарання: побиття, вислання, арешти?

Застосовували. Хто не хотів добровільно віддавати продукти, того могли побити і насильно відібрати, а того, хто приховував, найшовши в нього щось, могли і заарештувати, і навіть вислати.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Так, мали. Вони приходили з гвинтівками на плечі.

Як люди боронилися?

Як вони могли боронитись проти озброєних людей. Могли лише десь сховатись у лісі, або десь у бур’янах.

Чи можна було заховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але це було важко зробить, бо шукали скрізь.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Відбирать продукти приходили так названі продзагони. Вони були організовані із місцевого населення. Шукали скрізь: на горіщі, під піччю, у сараях.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило чоловік п’ять. Один був якийсь представник з міста, інші наші місцеві.

Де можна було заховати продукти харчування?

Можна було закопати у землю десь на вулиці, або у хаті під діл. Дехто робив ніші у стінах. Ховали, де тільки можна було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, давали. Небагато, але давали.

Забирали лише продукти чи й інші речі?

Забирали все: худобу, одяг, рушники.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Це був такий закон, що навіть якщо людина украде у колгоспі щось, то навіть за п’ять колосків її могли посадить у тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли. Навіть гнилу картоплю не можна було збирать на колгоспному полі.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Я думаю, ті, хто ходив забирать продукти. Активісти цієї справи.

Чи хотіли люди добровільно йти в колгосп?

Добровільно інши лише ті, хто не мав ніякого майна, а хазяйни, які мали коней або корову, своє хазяйство, не ішли. Таких хазяйнів називали куркулями.

Чи змушували людей іти в колгосп і як?

Змушували. Забирали все майно, і люди, щоб не померти з голоду, ішли в колгосп.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Переховували в лісі.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Восени. Коли люди зібрали урожай.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили до тих пір, поки у хаті нічого цінного не лишалось.

Коли почали люди помирати від голоду?

Я думаю, почали ще зимою, а масово почали помирати навесні.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Так. Держава забирала сиріт в дитячі будинки.

Хто не голодував в селі і чому?

Не голодував той, хто зумів сховати якесь зерно і продукти.

Хто зумів вижити?

Під час голодовки померло багато людей. Помирали цілими сім’ями. Дехто, щоб вижити, ішли на заробітки у міста, так працювали на заводах, заробляли продукти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так. Допомагати і ділилися, якщо було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Різні, навіть страшні. Люди, щоб вижити, їли все. У одному селі був такий страшний випадок. Дитина померла від голоду і мати, щоб урятувать від смерті інших дітей, порубала і зварила померлу дитину.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Моя тітка держала корову і ми з сестрою бігали до неї. Вона завжди давала нам молока.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Їли все. Жолуді, робили оладки з кропиви, листя з дерев, ягоди їстівні і навіть не їстівні, кору з дерев.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Собак, котів, крис, їжаків і різних птахів. Їли все, що можна було з’їсти.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Так, у кого було щось більш-менш цінне, той міг у місті виміняти його на продукти.

Чи був голод в місті?

Ні, не було. Голод був лише у селах.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

«Торгсін» розшифровується «торгівля с іностранцями». «Торгсіни» були у містах. У них люди могли здати золото, цінності в обмін на продукти.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Точно я не скажу, але дуже багато. Помирали цілими сім’ями.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Такі жахливі випадки були у нашому селі. Чоловік і жінка викрадали дітей, в основному сиріт, варили з них холодець і продавали на базарі. Одному хлопчику вдалось втекти і він усе розповів. Чоловіка люди вбили на місці без суда і слідства, а жінка втекла і довго переховувалась.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих від голоду людей хоронили на кладовищі. За день їх помирало дуже багато, тому рили одну велику яму і туди скидали всіх. Були такі випадки, що людина була ще жива, а могла померти лише на другий день, то її також забирали, кидали на підводу і відвозили на кладовище разом із мертвими, щоб не їхать завтра.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Я думаю, платили продуктами.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

У кінці кладовища безліч гробків без хрестів. Гробик на гробику. Без підпису. Тут поховані ті, хто помер у важкому, чорному 1932-1933 рр.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки»?

Раніше ні, а тепер, років два тому, у центрі кладовища встановили великий хрест з надписом: «Жертвам Голодомору 1932-1933 рр». На проводи люди приходять до нього, приносять цукерки і хвилиною мовчання вшановують померлих.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянських часів не згадували, за це взагалі змовчували. Тепер у церкві проходить служба і батюшка, правлячи, молиться за безвинно померлих від голоду людей під час Голодомору.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так, знають. Я багато розповідала про ці жахливі і страшні часи.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Я думаю, винний Сталін, його політика, але не лише він. Сталін був у Москві, і вже місцева влада знущалась над людьми у селах. У деяких селах, наприклад, Чорнявці, місцева влада не допустила голодування. Там від голоду не помер ніхто.

1. Місце запису: с. Ярошівка, Роменського району, Сумської області;
2. Дата запису: 9 листопада 2003 року;
3. Хто записав: Глиріна Олена Анатоліївна, студентка 2-й курсу;
4. Респондент: Мягкий Василь Юхимович 21 лютого 1919 р. н. народився в селі Ярошівка, Роменського району, Сумської області.

Під час Голодомору респондент проживав у селі Ярошівка, Роменського району, Сумської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирали урожай влада?

Урожай був, голод зробили, забирали все з хати.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

А як же, забирали. Активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю, чи доносили, вони і так ходили.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ніяких документів не було. В колгоспи загонили.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

А як же, застосовували, били, калічили, виряжали на Соловки.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Нічого у них не було, так ходили.

Як люди боронились?

Не оборонялися нічим, зброї в них не було.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Конешно ховали, ями копали.

Хто і як шукав заховані харчі?

Ім’я я не помню, ходили вони з жилізними прутами, тикали в землю.

Скільки їх приходило до хати?

До кого як. Штук до 4.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де хто ховав. Нічого, не від кого не заховаєш. Що вродило, те зразу з’їли.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да, давали. Годували харашо, давали молоко. Малих годували малими порціями.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Що крали, то крали. Забирали все підряд.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Конешно чули. За «п’ять колосків саджали».

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні. Ніхто не дозволяв – це считалося крадіжка. З полів гонили наєжники з палками.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’єжчики охороняли поля, комори охороняли діди з пістолетами.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, хто не хотів. Біднота пішла зразу. Поразному.

Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Змушували, пугали, били.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та ніде не ховали. Де ж ти його сховаєшь?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили цілий день.

Скільки разів приходили до хати?

Поки не вичистять усе.

Коли почали люди помирати від голоду?

Я сам пух від голоду. Люди падали як мухи.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто за ними не беспокоївся.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто не робив, той і голодував.

Хто зумів вижити?

Хто вижив, той вижив. С помощі кражі.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Одні помогали, одні не помагали.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що можна було їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичів не було, через те помощі не було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли траву, гнилу картошку, калачики, кору з дерева, коріння.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа, акація, сосна, черемуха.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їли дохлих коней, ловили зайців.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Да, міняли, та іноді нічого не було мінять.

Чи був голод в місті?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Померло багато. Відомостей немає, але люди мерли.

Чи відомі випадки людоїдства?

Такого не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на кладбащі – родичі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ніхто не платив, бо хоронили свої.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Відомі. Старі люди помнять, хто і де похований.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Родичі поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Не знаю, церкви в нас нема.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква була, її спалили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрести єсть, та до цього времені вони потрухли.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідав дітям, внукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кого винить не знаю. Винувата власть.

1. Місце запису: село Постольне Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 26 липня 2005 р.;
3. Хто записав: Шкарута В.М.;
4. Респондент:  Білоконь Олександра Федорівна, 1926 р.н. народилась в селі Постольне, Сумського району, Сумської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Федюк Ю. І.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Постольне Сумського району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з записів збережено мову респондента).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Аякже, мені тоді 7 год було.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Голод начався з нового году, а врожай той год був, а чого так получилось, не знаю. Влада збирала врожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Одбирав хто не хотів робить, той і забирав, що в колхози йшли, вислужувались перед владою. Пшоно було в самоварі, і те забрали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Може і поощрялось, не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якійсь документи на відбирання продуктів?

Нічого у них не було, приходили і забирали все на світі.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Аякже, висилали, з хатів виганяли.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не було, ми не бачили.

Як люди боронилися?

Лаялись, плакали, хто як міг.

Чи можна було приховати якісь частини зерна, продуктів, овочів?

Можна хіба закопать, а так видирали все, я ж кажу, жменя пшона і ту забрали з самовара.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ходили і по горищах, заглядали скрізь, і під піччю, а люди називали їх батраками.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

У троє і п’ятеро, їздили кіньми, грузили і забирали все.

Де можна було заховати продукти харчування?

Можна і закопать, та ми ж і не ожидали, що будуть так забирать, шукать.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та трохи давали і в колгоспах, їсти варили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все, що було лучше. Все тягли.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Аякже, чула. Це так, наприклад: пішла я в поле і вирвала п’ять колосків, так за це і судили. Страшне що було.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Заставляли збирать, тільки ж усе віддавали в колгосп, а збирать ходили, що хоч щось з’їсти.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ці люди, що робили в колгоспі, обозчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Хто хотів, а хто не хотів, заставляли.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Хто не хотів, висиляли з хат, а то і засилали в Сибір, а хати забирали.

Де приховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Може хто і ховав, в ми ні. Ми зразу пішли до колхозу і коняку і корову оддали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом ходили, їздили конем душ по п’ять з хати в хату, забирали все із хатів, сараїв.

Скільки разів приходили до хати?

Раз приходили і забирали все підчисту.

Коли почали люди помирати з голоду?

З зими, пухлі були дуже, їсти нічого було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Забирали кудись, був якийсь дом, там їм і їсти давали.

Хто не голодував в селі і чому?

Всі голодували, може начальники якісь і не голодували, а так всі голодували.

Хто зумів вижити?

В кого коровка, хоч і поганенька, була, хоч і скотину годувать нічим було, а тоді вже як вродиться врожай, то легше стало, дождалися весни, а там і літо.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктам?

Було, було, помогали, ми молоко сусідам давали, то картошки, хоч мерзлої, поділялись всім.

Які засоби вживали до виживання?

Які там засоби, їли що під руку попадалось.

Чи мали якісь допомогу від родичів, які менше голодували?

Аякже, помогали одне одному.

Що вживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли свирілу, грицики, все, що можна було.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору і їжу?

Ми такого не їли, бо тут і дерев як таких якось мало, ми все бур’яни їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Хто знає. Казали, що люди граків їли, ну ми ні.

Чи можна було щось купити в місті, чи вимінювали і їжу?

Мінять міняли, а купувать грошей не було

Чи був голод у містах?

У городі мов не так, у селі люди дуже голодували.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсин» [прим. «торгзін»]?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато мерло, більше мужчини якось мерли.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Такого у нас не чуть було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Та родичі дома ховали, по садках.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив, самі ховали.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Та їх же по домах ховали.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зимні свята?

Аякже, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер, і за часів радянської влади.

Згадують і поминають, а раніше ні, бо й в церкву не можна було піти.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

У Лікарському є.

Чи встановили і селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрести трудно було ставить, рубали на дрова.

Чи знає молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказувала, а молодь хто знає, а хто ні.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винні ті, хто допустив оте розкрадання, хто був при владі.

1. Місце запису: с. Моринці, Звенигородського району, Черкаської області;
2. Дата запису: 19 жовтня 2005 рік;
3. Записано: Данильченко Наталією Леонідівною, ученицею 11 класу Моринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, Звенигородського району, Черкаської області;
4. Респондент: Данильченко Анна Іванівна 1917 р.н. народилась у селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви голод у 1932-33 років? 

Так.

Які, на Вашу думку були причину голоду? 

На мою думку, причинами голоду не була ні засуха, а ні неврожай. Врожай забирала влада і були податки.

Якщо відбирали вирощене, то хто це робив? 

Свої односельці за наказом голови села , якому також наказували десь з вищих установ.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховання зерна? 

Не пам’ятаю.

Як це відбувалося Чи ті, що відбирали , мали якісь документи на забирання продуктів?

Як таких документів не було, тільки бумажка, в якій написано прізвища і навпроти кожного було написано, хто скільки повинен був здати (зерна, м’яса, квасолі і тд.)

Чи застосовували до людей покарання, побиття, арешти? 

Так.

Чи мали зброю ті, що відбирали хліб?  

Зброї ніхто не мав, бо це були прості селяни, які просто примусово мали ходити по дворах і збирати данину.

Як люди боронилися? 

Не пам’ятаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Можна було приховати, але всерівно якусь частину забирали, а якусь залишали, але в кого було мало якихось харчів, то міг щось приховати.

Хто і як шукав заховані продукти? 

Не знаю, бо у нас нічого не шукали.

Як їх звали? 

Не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не знаю.  

Чи давали їжу тим, хто дійшов до колгоспу? 

Люди, які йшли в колгосп – це ті люди, які мали хоч трішки більше сил і, які хотіли хоч щось поїсти , в колгоспі давали трохи їсти. Це могло бути 100 грамів якогось хліба або коржа. Пам’ятаю, як ми з дівчатами такими, як я на роки, а були й трохи старші, працювали в колгоспі в ланці. Ішли рано на роботу, хто не мав сили, то робили недовго. І от, коли прийшов час обідать, то нам не дали нічого їсти. Всі жінки та дівчатка плакали від голоду дуже, а голова колгоспу привіз нам баяніста з величезним акордіоном, щоб той нам грав, то всі начали ще більше і гірше плакать. А Колісник Йосип був бригадиром, тільки махнув рукою і десь пішов. Через якийсь час прийшов з мішком за плечима, а коли опустив на землю мішок, то з його висипались на землю великі печені коржі і прив’ялена маленька рибка, він розділив кожному по кусочку і по рибинці, то тоді ми хоч трохи вгамували голод.

Забирали лише продукти чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали тільки продукти харчування, а якщо в документі, який приносили посланці, було зазначено окрім продуктів ще й м’ясо, то тоді групувались , складались грошима, купували худобу і віддавали на м’ясозаготівлю. А своя худоба лишалась.

Що таке закон про ”п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

Не пам’ятаю “закон про п’ять колосків”, але знаю те, що не можна було збирати колоски навіть після уборки поля. За це судили. 4 особи, яких я знаю, були даже арештовані.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? 

Люди, які хотіли їсти і які мали сили, йшли в колгосп, а так людей не примушували, бо бачили, які вони знесилені. 

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп? 

Не пам’ятаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Приходили дньом, вечером, коли могли.

Скільки разів приходили до хати?

Декілька разів. 

Коли почали люди помирати з голоду? 

Коли почали закінчуватись продукти харчування і надворі була зима.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

В перші часи голоду дітьми ніхто не опікувався, вони ходили по людях, трохи харчувалися, які помирали, які вижили, а, коли голод почав закінчуватись, то сиріт забрали в притулки.

Хто не голодував у селі і чому?

Менше голодували в селі ті люди, в яких була корова, вони більшою мірою виживали людей, які зовсім не голодували, в селі не було.

Хто зумів вижити? 

Вижили в селі чимало сім’їв, які зовсім вимирали, майже не було, хоч хтось, але живі лишались.

Чи допомагали люди один одному вижити?

Допомагали добрі люди, чим могли, в тих, в кого була корова, допомагали іншим, хоч каплею молока, і то таки був якийсь зажиток , хто чим міг поділитися, – ділився, але кожен намагався вижити сам.

Які засоби вживали до виживання?  

Різні засоби. Їли все, що можна було і те, що не можна, аби тільки шлунок чимось напхати. Пам’ятаю, жила біля нас сім’я Дудників, у якій проживали батько, мати, сестра, її дитина 3-х років і двоє парубків по 20-22. Коли батьки злягли від голоду (попухли), хлопці навколішки переповзли до нас через дорогу, батько мій , Кислий Петро,постелив їм під черешнею із ганчірок, сіна постіль,накрив клійонкою, і вони там жили. Мати моя, Кисла Ганна, годувала їх молоком, в яке могла вкинути жменьку зерна для навару, отак ми хлопців одходили місяця 2. Потім вони пішли в Початенці на сахарний завод (вони там раньше працювали) і з голоду наїлися маляси і померли. Мати моя дуже плакала, а батько з товаришами пішли на кладовище і закопали їх в одну яму, головне, щоб не валялися. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомоги як такої від родичів не мали , бо кожен виживав, як тільки міг.

Що вживали в їжу з рослин?

В їжу з рослин споживали майже все: листя з липи, молоду гичку, качани з кукурудзи, зелені вишні, черешні, яблука, все, що бачили, те і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Не знаю.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Чкщо були в когось гроші, а їх майже ні в кого не було , то були базари, і можна було щось купити або щось обміняти . Пам’ятаю свого сусіда Перця, який навчився малювати 3 рублі і на них міг щось купити чи млинчика чи якусь ще їжу. Вчитель у школі побачив і запитав, звідки в нього ці гроші, той відповів, що допомагав діду Севі, бабусі і ті дали йому. Вчитель змовчав, нічого не сказав, але она жінка на базарі замітила і сказала завбазару і в нього ті гроші забрали і те, чим він їх малював, але йому за те нічого не було. 

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте ви, що таке “торгсін”?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Людей померло в селі чимало. Непевно збереглись віда мості в історії.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не пригадую.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Людей хоронили або просто скидали в яму, збирали мертвих людей люди, які хотіли їсти, бо за те, що ти привезеш певну кількість людей, тоді давалась окрема пайка. І от їздовий їхав і забирав по дорозі усіх людей навіть живих, і коли забрав напівмертву бабусю і вкинув у яму, то вона вилізла оттуда і пережила того, хто її туди завіз.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від Голодомору?

На старому кладовищі.

Чи поминають їх? 

Звісно поминають, якщо хтось їх ще знає і пам’ятає.

Чи згадують і поминають їх у церкві?

Не знаю.

Чи є у вашому селі церква?

Є.

Чи встановлено в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлено пам’ятник-хрест.

Чи знає молодь про голод? Чи розповідаєте ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідала дітям і онукам, але кому зараз воно цікаво, одне, чого я бажаю усім, це, того, щоб ніто не відчув цього страшного горя. 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Когось напевно назвати не можу. Хоч знаю, що хтось таки був до цього причетний. 

1. Місце запису: с. Моринці, Звенигородського району, Черкаської області;
2. Дата запису: 26 жовтня 2005 року;
3. Ким записано: Педан Марина Олександрівна, учениця 10 класу Моринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів;
4. Респондент: Відоменко Ірина Давидівна 1911 р. н., народилась у селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви голод у 1932-33 роках? 

Так, добре пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причину голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Трохи був недород і забирала власть.

Якщо відбирали у людей вирощене, то хто це робив? 

Відбирали місцеві власті, а заставляли зверху.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховання зерна? 

Були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Ні, документів не було , бо це були сільські люди, не чужі.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Да.

Чи мали зброю ті, що  відбирали хліб у людей?  

Не знаю, не бачила.

Як люди боронилися? 

Ховали, де могли:  і на горіщах і в землю закопували.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Як сховаєш, що ніхто не побачить, а як ні, то розкажуть сусіди.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Все перевертали догори дном та й шукали. А, як звали, не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було і по одному, і по троє. Якщо знали, що сім’я не страшна (мало чоловіків), то йшов і один.

Де можна було заховати продукти харчування? 

На горищі, в землі, в льоху.

Чи давали їжу тим, хто дійшов до колгоспу? 

Давали. Варили кашу з посліду і по черпаку давали.

Відбирали лише продукти , чи й інше: рушники, одяг, худобу?

Худобу забирали.

Що таке закон про ”п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

Да, чула. За п’ять колосків  садили в тюрму.

Чи дозволяли у полі збирати колоски, залишки городини? 

Не дай Бог, тюрма.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Була якась охорона.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? 

Якби не хотіли, то остались би без черпака каші. Не було куди діватись,то й ішли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як? 

Да, заставляли. Прямо виганяли на роботу безплатну. Людина падала, з голоду пухла, а її заставляли іти.А люди всі тоді були нездорові.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп? 

У хатах, у сінях, у коморах, в льохах. Бо вони ж не питали, йшли в повітки й забирали. У нас корова в сінях, вівці й свині в хаті. Поросята так з дітьми й спали в кроваті.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

В любий час.

Скільки разів приходили до хати? 

Поки не заберуть. А як забрали одні, то приходили другі.

Коли почали люди помирати з голоду? 

В 32-ому вже й мерли.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Під тином вмирали. Був у нас по-сусідськи патернат – хата, де збирали таких дітей. Але допомоги ніякої держава не давала. Де та держава була. Там вони і вмирали з голоду.

Хто не голодував у селі і чому? 

Мабуть, таких не було. Просто в одних було хоть щось, а в других – нічого. Наша сім’я якось викручувалась, бо й корівчину держали, а були такі, що дуже бідували.

Хто зумів вижити? 

В кого здоровий організм був і хто хоть щось зумів сховати.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Було таке, але мало.

Які засоби вживали до виживання?  

Хто як міг, так і виживав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто совість мав, то помагав, а дехто геть одказувався, щоб вижити самому.

Що вживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всі ягоди, які були; липу, щирицю, кульбабу, лободу. Та тоді і бур’янів не було , бо їли все, що росло.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

З липи – листя, а кору – не знаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Котів, собак, їжаків, а з птиці – що вловлять.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Вимінять можна було. Наприклад, мати робила тиждень за стакан солі. Борошно так само можна було вимінять. Але все тільки за роботу, бо більше не було за що. Грошей не було в людей, щоб купить. І не було де купить.

Чи був голод у містах?

Був, але не помітний. Не такий, як у селах.

Чи знаєте ви, що таке “торгсін”?

Ні.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Дуже багато. В сільраді є такі відомості.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да. І не мало. Причому їли самі своїх, тобто родичів. Багато було випадків, що їли дітей, племінників. На печі задушили чи зарізали. А тоді варили і їли. Мати казала, що тоді десь у полі як працювала , а дома дитина мала була, і в обід треба було бігти годувать, то боронь Боже, ярами додому йти, бо ловили й їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

У городах, і возили на кладовище. Скрізь, де можна було. На кладовищі капали яму і туди кидали багато, і голих кидали, всяких, як скотину.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Заставляли того, хто привозив , копав яму, і кидав у яму. А звозив конякою тих, хто лежав під тином. За це давали 100 грам посліду (те, що залишилось після відвіювання зерна). Був такий случай: чоловік знайшов бабуню під тином пухлу від голоду, погрузив на віз та й везе на кладовище. А вона йому: “Я ще жива”. А він каже: “Я тоже жить хочу”. Бо йому ж за це дадуть 100 г. посліду. І вкинув її в яму. Вона якось вибралась і пережила того чоловіка. Пізніше вмерла. 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від Голодомору?

Десь на старому кладовищі. Там спільна могила є. Та і на новому.

Чи поминають їх на свята? 

Родичі поминають, батюшка.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують. Тільки тепер, а за часів Радянської влади – ні.

Чи є у вашому селі церква? Якого патріархату?

Є, Московського. 

Чи встановлено в селі пам’ятник померлим від Голодомору?

Так. Є хрест на кладовищі і курган насипаний.

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 років? Чи розповідаєте ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть.

1. Місце запису: село Синьки Благовіщенського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 12 грудня 2009 року;
3. Хто записав: Руслан Сусол і Альбіна Настасенко;
4. Респондент: Кучеренко (Бранчук) Олена Іванівна, 6 травня 1926 р.н., народилася в селі Синьки Ульянівський (нині Благовіщенський) район Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Синьки Благовіщенського району Кіровоградської області.

Кучеренко Олена Іванівна, замужем прізвище було Бранчук. Народилася 6 травня 1926 р. в селі Синьки Ульянівського району. Мені було 7 років в роки голоду. Землю батьки отримали десь у 18 чи 19 році. У 29 році пішли в колгосп, колгосп імені Петровського називався. У колгосп віддали коней і плуга, землю теж, скільки її було –  не пам’ятаю. Була в нас корова, яку батьки віддали в колгосп, мабуть, десь в 33 році. То за це получали 2 літри молока щодня. Дітей тих, чиї батьки були в колгоспі, віддавали в спеціальний садок, який чомусь називали «майдан». Були діти різного віку. Мені – сім, а сусіду – 10 років. Але, мабуть, були і менші, бо нас заставляли за ними дивитися. Дітей годували 3 рази: вранці давали куліш, в обід – теж щось рідке, а ввечері – щось густе. Але чогось не помню, щоб там була картошка. І давали десь грам 100 хліба. Дякуємо голові колгоспу Олійнику Михайлу за те, що вижили. Мабуть, був і неврожай, бо, крім хліба, не забирали нічого, але ні картошки, ні буряка не було теж. Значить, воно не вродило. В нашій сім’ї хліб не забирали, а забрали в бабушки, яка була вдовою. Її називали «верхушка». Що воно таке – я не знаю, бо даже ніде в історії цього не встрічала. (Олена Іванівна працювала вчителем історії і географії). Батькам вивозили на поле їжу, але скільки раз – не помню. Мама приносили трошки кулішу додому мені, а батько – ні. Мабуть, мужчині було мало того, шо давали. Вмирали серед тих сімей, що не пішли в колгосп. Щодня їздила підвода і забирала трупи. Я помню похорони сусіди, де чогось була і я, то бачили вириті траншеї, де ложили трупи, зверху засипали землею і знов ложили. Не помню і такого, щоб сусіди доносили одне на одного. Знаю тільки, шо в тих, що шукали хліб, були такі гаки, як ключки, і ними штурхали в соломі. Так шукали хліб. Це так було в мої бабки, то, може, в неї була земля – не помню. Пам’ятаю, що мама їздила в Москву і міняли на хліб. В Москві жив мамин дядько, який виїхав в Москву перед голодом, бо він був головою сільради і, мабуть, знав, що може постраждати. Помню, що привозила з Москви багато пшона. Сусід їздив у Грузію і теж щось міняв на хліб. Я знаю і помню тільки те, що було в селі і на вулиці. В нас не було ні радіо в селі, ні газет. Мамин рідний брат розказував, що директор школи, яка була при церкві, разом з попом заховали хліб в ямі біля туалету. Дошки прогнили і зерно сипалося в туалет. Директора школи тоді розстріляли. (Климчук Назар Дмитрович). Хто ходив по селі і забирав хліб – не помню. Казали, що заставляли місцевих, але так я була мала і мало кого знала, то для мене всі вони були чужі. І я не помню випадків, щоб один в одного крали. До війни даже засувів на дверях не було.

1. Місце запису: село Марківка Білопільський район Сумська область;
2. Дата запису: 20 липня 2005 року;
3. Хто записав: Попова Ольга Миколаївна;
4. Респондент: Гуйво Іван Прокопович, 1923 р.н., народився в селі Марківка Білопільський район Сумська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Марківка Білопільський район Сумська область.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Пам’ятаю. Я у 32 году в 6 клас ходив і весною тоже голодовка, так я і не доходив, заболів. В больницю мене одправили. І в 33-м в 7 клас ходив, так тоже весною воно ж голодовка, і не доходив сьомого класу. Ото в тридцять втором у 6 клас ходив, в 33-м в 7 клас ходив.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Та воно і урожай слабий був, а тоді воно й вобще забрали хліб увесь. Тоді було – бригади спеціальні були такі, комсомольські ходили. Буряки ото на городі, у кого виросли, центнерів 3-4 закопали на городі, і ті одкопували, і ті одправляли на завод. Хліб тоже, значить, у людей, у кого, значить, та його й не було, одкопували й забирали.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, то хто це робив?

Та хто, а шо ж тут робить. Ото голодували та і всьо. Ну відбирали, значить, з верха це все робилося, а при сельсоветі були спеціальні бригади такі, що ходять по вулиці – і давай. І хліб шукають, і буряки шукають, і всякі продукти шукають. І забірають. А для чого – спеціально наче зроблено.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та, були. Була у нас клуня на городі, і за клуней закопали буряки, а через три двора і мій брат ходив, значить, комсомолець. Пішли туди, а там, знач, тьотка каже. Шукать, каже, у вас там за клуней буряки закопані. Так вони після цього вернулись і пішли, й буряки одкопали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Та покарання нікаких не було. Яке там покарання, як воно голодна людина була.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Та, мабуть, не було зброї. Не було. Не було.

Як люди боронились?

Прийде, беруть та і все.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали. Ховали. Воно ж тоді у колхозі робив. У колхозі почти нічого не давали. Воно хоть і дали – до осені поїли, а зимою не було ні бісового батька. Не було ні в бісового батька вже хліба. У Суханівку, там спиртзавод був, так туди люди їздили і возками брагу брали. Ото брагу брали, значить, і зціджували, сушили і їли. Оту брагу. А тоді, знач, уже трава росла – траву всяку. Рогоза уже весной на болоті була заросла, так лазили, рвали, і їли її. Ну, а тоді в колхозі ж, правда, сіяли буряки так давали, варили таку затірку. Вода, і муки туди – такий бульйон получався. Ото по черпаку давали, значить, в день раз їсти. І кажеться, сто грам хліба давали, хто ходив на роботу на буряки. Так у нас у сімействі мати була. Вона, значить, ходила, дві сестри ходило і я ходив, значить, полоть буряки. Так я один рядок полов, так ото 100 грам хліба давали і черпак бульйону. І ото жили тим, а тоді ще грам по 50 чи по 100 давали ще й муки додому. Так ото ще й дома ввечері мама бульйон такий заделає. І ото їли той бульйон. Вода розбавлена – та і все. І ото благодаря, корова ще була у нас. Так ото потроху молоко. Коровка стара була, стара хата. На ніч корову в сіни брали. І там вона, і повернутися ніде було. Корова стояла, значить, щоб ніхто не вкрав. Потому шо крали тоді – їсти ж нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?

Продукти харчування забирали, а одежа, яка там одежа – ни в біса батька там не було. У нас така була одежа, так я у Курську область ходив вимінять на хліб весною. Односили те, шо було. Які тряпки були – поодносили. У батька був дукач і медаль, в старе время він заслужив в армії. Ну, тоді в Сумах були приймали. Так тоді несколько буханок хліба дали. Які вещі були, значить – у Курську область. Там хліб був, значить, пожалуста. Туда їздили.

Хто і як шукав заховані продукти?

Я все щас і не помню. В основном, комсомольці, молодьож. Організовували комсомольські бригади.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Та закон про «п’ять колосків» не чув, а в 48-му був указ за те, шо колоски ото збирали, так тоді судили страшенно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски?

Не дозволяли ні в бісого батька.

Хто охороняв поля?

Об’єздчік тоді в колхозі був, що спеціально. Бригадір, само собою. А тоді ще й об’єздчік на коняці їздив верхом по полях, значить, дивився за порядком.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

А чорті, де там, в бісового батька, добровільно. Сильно заставляли іти в колхоз. Насильно заставляли, а хто не йшов у колхоз, так їх забирали у район, Улянівський район. Так туда забирали, там сажали у тюрму. Сиділи, а тоді випускали. Принудітельним порядком колективізація була.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та чорті, чи переховували, чи ні. Воно коней мобілізовували. Були ж коні у людей – мобілізовували. А тоді шось через год, наверно, і коров мобілізовували, значить, щоб на ферми, вроді. Ну тоді шось, в скорості, коров розібрали назад. Потому, шо воно нічого не получається там. Кормів же немає, чим кормить. Так корів забрали назад додому. Роздали.

Коли почали люди помирати від голоду?

Та помирали. Багацько помирало людей. Ось у нас сусід: тут була сім’я і дівчина, і чоловік. Так осталась тільки жінка всього-навсього. Багацько померло. На Сметіно тьотка рідна моя була і дядько, так і тьотка вмерла, і дядько умер, осталась дівчина – одна дочка їхня.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Та ніхто за ними не турбувався, абсолютно. Ніхто за ними абсолютно не турбувався. Не було тоді ніякої заботи. Ніхто абсолютно. На дорозі люди помирали. Ідуть по дорозі – і на дорозі помирали.

Хто не голодував у селі?

Може, ті в начальстві, може, і не голодували, канешно. У начальстві котрі були, може, і не голодували, а всі остальні голодували.

Чи допомагали люди одне одному?

Та нема. Ні в кого не було продуктів, ніхто не ділився, потому шо не було ні в кого їх, тіх продуктів.

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Та не було. І родичі ж такі самі. Не було.

Що споживали в їжу із рослин, ягід, коріння?

Весною, отож як рогоза началася, рогозу їли, а тоді лопух копали, коріння жарили, їли, з лопуха. Клевера цвітки збирали, сушили, терли і їли їх тоже. Тоді шо ж іще. Бузину рвали, цвітки. Тоді бузина появилася.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Та тоді не тільки диких – дохлих їли. Дохлих. Отутечка, домів через п’ять, здохла там та, коняка. Ну і кожу зняли, і давай же різать по кусках. І то з усієї улиці по м’ясо по те. Ходив і я туди дивиться, мій батько ходив, м’ясо брали. Так м’ясо розібрали, а тоді з улиці – дві сусідки. Тим вже мяса не хватило: кишки, значить, осталися. Та собі тягне кишки, а та собі тягне. Так вона ножем по руках, щоб та більше бросила для неї. На моїх глазах ото, шо творилося. Страшне.

Чи можна було щось купити в місті?

Та ні за шо ж купувати – грошей не було. І міняти нічого вже не було. Тоді одежі такої особой не було. Були якісь рушники старинні – ті, шо на вікна чіпляли, на стіни. І иі поодносили в Курську область, поміняли на хліб.

Чи знаєте, що таке «торгсін»?

Торсінг? Та ото ж були торгсіни ж оті, котрі здирали всякі оті, і золоті, й серебряні вещі. Торгсіни. А наші їм ото міняли, ото в Сумах. Батько одніс медаль, була в його заслужена, і хрест на дукачі також. Так не знаю, скіки то буханок хліба, буханок 2 чи 3 хліба дали за це.

Чи був голод в місті?

У містах там потроху вроді давали хліба. Ті, шо на роботі, люди були. Там їм давали чи грам по 400 у день. Давали тим робочим.

Скільки людей померло в селі?

Чорті, не помню я, не знаю. Ну, багацько померло людей. Просто багацько. У сім’ї оставалось де одно, а де двоє, а то так і всі помирали.

Чи відомі випадки людоїдства?

Було. Отам, де ото стара школа наша і по тій улиці. Я знаю, ходила у школу, Тетяна її звуть. Так її мати вмерла, а вона осталась. Так вона ногу порубала материну, давай холодець варити. Фамилію її забув. Я її харашо помню: ходила разом зо мной у школу, в один клас. Варила холодець, оце випадок був такий. Я не знаю, може, ще де був.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Тоді спеціальні бригади. Чи бригадір організовував, спеціально збирали. Заїджали по дворям і дивились, де мертві. Як є мертві, ото беруть і везуть на кладбіще. Там, я не знаю, без всякой труни, мабуть. Ями копали, закопували – да і все.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Та хто зна, чи їм платили, чи ні. Не в курсі.

Чи відомі у вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Та такого не знаю. На кладбище на одно, ото туди возили. А, мабуть, і дома хоронили. Не помню я, воно ще молодий був. Не доходило воно ще все до ума. А тоді вобще нікуди не ходили, по улиці – дак і собаки не бігали.

Чи згадують померлих від голоду?

Та хто їх там вспоминав. Ніхто абсолютно.

Чи є у вашому селі церква?

Була церква – сквер посадили ми тепер. На тому місті церква була, розорили. Строіли МТС – так туди кирпич перевезли з церкви.

Чи встановлені померлим хрести, пам’ятники?

Ні.

Чи знає молодь про голод 1932-1933 років, розповідали дітям, онукам?

Та розказували, розказуємо і 48, і 47, і войну – все розказуємо.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Все со сторони правітельства. Сталінова робота це все. Він ідіот, на Україні зробив голодовку. Чо ж по тих у Росії не було голодовки – це тільки в Україні. Хліб уже викачали абсолютно звідсіля, з України, то шо виростили. І голодовку зробили спеціально, а для чого він робив – чорт його душу зна. Сталінова робота.

1. Місце запису: село Соснівка Конотопський район Сумська область;
2. Дата запису: 25 липня 2003 року;
3. Хто записав: Дудченко Ірина Іванівна;
4. Респондент: Каріка Ольга Павлівна, 1927 р.н., народилася в селі село Соснівка Конотопський район Сумська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі село Соснівка Конотопський район Сумська область.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?

Пам’ятаю і той, і другий голодомори, але 1946-47 рр. більш чіткіше.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Це були і високі податки з худоби, а врожай забирала влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, то хто це робив?

Хтось із верхів, наближені до керівників цим штучним голодом, якого можна було уникнути.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ми цього ніколи не робили, бо як можна так нашкодити сусіду, який знаходиться у такому ж тяжкому стані.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ми так були налякані самим процесом, що якось не дуже звертали увагу на якісь бумажки.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Діти, які збирали на полі зерна, зазнавали тяжких покарань, побоїв.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Вони були такі відкормлені, що й рукою могли вдарить дуже сильно.

Як люди боронились?

Ми від них ховались у хаті, замикали хвіртки.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приходили, вигрібали усе, ту нещасну зернину – й ту заберуть, а ми голодні.

Хто і як шукав заховані харчі?

Мабуть, партійні посланці, хтось з верхівки.

Скільки їх приходило до хати?

Та й один ходив по хатах, і в парі.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в одежу, в шкафи, в трепяж, в скриню.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хіба то була їжа! То аби не померти з голоду.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

За несплачені податки на худобу, огород, за неуплату своєвременно податку було присуджено нам 6 тис. руб. штрафу, а коли не було вдома – прийшли і забрали корову.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

За декілька підібраних на полі колосків селян засуджували до розстрілу та арешту на 10 р.

Чи дозволяли збирати у полі колоски?

Заборонялось збирати й зернину.

Хто охороняв поля і комори?

Охороняли голови колгоспу, які нерідко дозволяли збирати на полі селянам зерно, за що їх засуджували.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Примушували йти до колгоспу всю сім’ю, окрім самих малих.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Працювали примусово за смішну оплату.

Де переховували худобу?

Виганяли за огород, десь по сараях.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Дуже рано вранці, поки наші батьки ще не пішли до колгоспу.

Скільки разів приходили до хати?

Поки все не позабирають, обкрадали людей, як собі хотіли.

Коли почали люди помирати від голоду?

Осінь-зима 1946 р. через недоїдання, голоднечу, поширення хвороб почали вмирати люди.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Від голодного виснаження помирали матерки, тримаючи на руках дитину, а діти, які залишались сиротами, рятували менших братів та сестер.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто зумів якимось чином ухилитись від колгоспу, щось виніс, приховав.

Хто зумів вижити?

Хто невпинно, виснажливо, хоч і неблагодарно, робив. Ми працювали всі, да й на руках вже було двоє малих дітей.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Чим мали, тим і ділились, хоча чогось суттєвого ні в кого не було.

Які засоби вживали до виживання?

Садили власні городи, щоб більше приховати від влади. Самим поїсти абишо, а все – дітям.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Зажиточніші родичі допомагали трохи їжею, давали доношувати дитячий одяг.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли гнилу картошку, ріпу, буряки, коріння. З трави, то варили кропиву, лопухи, щирицю

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З дуба варили кору, їли цвіт з акаціії, липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Смажили котів, собак, ловили жаб, ворон, горобців.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Де ж було тих грошей набратися, все старались мати з огороду, якщо не позабирають.

Чи був голод в місті?

Не набагато було легше людям і в містах, не було чого їсти, не було хліба і роботи ніде нема. Хати починали пустувати.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Вимирало по пів села, залишались пустими хати

Чи відомі випадки людоїдства?

Чула про те, що батьки, щоб спасти когось з дітей або вижити самим варили дітей, але це не дай бог.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Багато похованих де-небудь в землі, а багато – на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ніхто не платив, бо в похованні допомагали родичі, сусіди.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Спеціальних місць у нас в селі нема. Є одне загальне кладовище.

Чи поминають їх на проводи, гробки, зелені свята?

Всіх померлих поминають на ці свята.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Достовірно не знаю, але думаю, що згадують безневинно померлих людей, серед яких стільки дітей.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

На могилах стоять пам’ятники, які встановили члени їх сім’ї.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Зараз ця тема не приховується, її вивчають діти ще з школи, але більш правдивішої інформації, аніж з уст очевидців, почути не можна.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Штучний голод, коли в країні свого хлібу хватило б на всіх. Це все вина Сталіна і влади.

Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

Партійні члени крали та перекривали видачу коштів з грошового фонду держави, а пускали це на лікування секретарів, членів ЦК.

1. Місце запису: місто Мала Виска Маловисківський район Кіровоградська область;
2. Дата запису: 29 червня 2002 року;
3. Респондент: Кудря Степан Іванович, 1926 р.н., народився в місті Мала Виска Маловисківський район Кіровоградська область
4. Хто записав: невідомо;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі місто Мала Виска Маловисківський район Кіровоградська область

Розкажіть, будь ласка, про Голодомор 1932-1933 року

Ну шо сказать, важке то було время, жили ми бідно-бідно. В тридцять втором було мені тіки шесть год, но я помню, як не було шо їсти. Я постоянно чуствовав голод. Ше осіню ми якось перебивалися: то траву якусь їли, то мама моторженика спече, – та то так їли, шоб тіки не вмерти. А які запаси були в нас, то їх так мама ховала, шоб ніхто не забрав, бо тоді ж ходили по хатах комсомольці. Їх посилали оце на такі завдання, і вони должні були все їстивне забирать в людей і здавать в колгосп. Та в кого з них були розумні батьки, то казали їм, шо, як ходять по хатах, то хай роблять вид, шо нічого не бачать – зайдуть, подивляться та й вийдуть, нічого не взявши. А як в кого дурні були, то ті тоді ото й забирали в людей їх запаси. Бо не ходять їм нізя було, бо зразу ж – враг народа, а вони ж ще в школу ходили, тоже ж люди.

Їли ми все, шо тільки можна було, а на весну геть погано стало. Тоді батько рішив виїжать на Донбас. Трохи раньше туди виїхав з сімйою його брат, то десь вже тоді батько достав фальшиві документи, і ми поїхали. В мене тоді вже були пухлі ноги. Боялися, шо я не виживу. Но нам поміг дядько. В нього була корова, він вже трохи устаткувався там, в Богоявленкі, то й нам помагав. Ото молоком мене кормили, та я так і вижив.

Батько устроївся на роботу бугалтером в колгосп. Він кончив три класи і тоді щитали, шо він грамотний. Та й яка тоді бугалтерія була – не така як зараз. В колгоспі давали по двісті грам зерна на іждівєнца, а так як батько бугалтером був, то йому –  пятсот грамів, а на нас оце він по двісті получав.

А вопше колгоспи тоді ще бідні були. Там тоже людей дуже погано кормили, а бувало, шо й крихточки там не було. Приходилось трохи красти колоски. Їх тоді мама сушила на сонці, крутила на жорна і пекла нам такі коржики. Наша сім’я тим і спаслась, шо ми втікли на Донбас, бо там-таки краще було, і в сорок шестом тоже. Вернулись ми вже додому, значить, після войни, в сорок восьмом году. То тут, люди розказували, страхіття було: люди вмирали сім’ями.

А в промишлєнних районах, в городах тоді легше було. Ну, в таких, як Харьков, Сталіно, Київ, – там рабочім давали пайки, бо голодний за станком і в шахті робить не зможе. А в сорок шестом було легше жить, як в тридцять третьому. Ми не пухли з голоду, але всьо равно ж бували такі дні, шо нема їсти геть нічого, аж коли там мама зварить якоїсь баланди, шо через час вже й їсти хочеться. Жили ми впроголодь, а те, шо давали на сім’ю, то ото нас воно піддержувало, бо повмирали б.

1. Місце запису: невідомо;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Бадрак Тамара Миколаївна;
4. Респондент: Данилюк Олена, 1922 р.н., народилася в селі Харківка, Маньківського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Харківка, Маньківського району Черкаської області.
До 32-го року люди жили самі по собі. Мали поле, працювали, мали птицю,худобу. Хтось жив краще, хтось гірше. У 32-0му в двері постукав голод. Дуже
швидко із сільських хат зникло все їстівне, а коли люди вже не могли витримати голоду, то почали їсти все їстівне і неїстівне: пташок, жаб, черепах, лепеху. У селі стало надзвичайно тихо. Не гавкали собаки, не перегукувалися півні. Навіть ворони не літали, тому що птахів половили на їжу. Колись гомінкі й курні вулиці позаростали бур’янами, які вигнали вище людського зросту. Я ходила до річки – ловила черепах. Вдома ми їх роздирали, смажили, їли. Голод змушував людей робити неможливі речі. Одного разу наша сусідка Марія пішла під Кищенці (село через поля) по лепеху і зникла. Згодом виявилося, що її вбили і з’їли.
Часто можна було йти по дорозі та бачити трупи людей. Селом їздила підвода і збирала по дорогах та по дворах померлих. Їх скидали в одну яму. Між неживими часто траплялися ще живі. Одна моя знайома ледь живою потрапляли до ями з мерцями. Їй вдалося звідти вибратися,і після тяжких років Голодомору вона ще довго жила, згадуючи ті страшні хвилини.