1. Місце запису: село Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 05.09.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Калашник Ганна Климівна, 1924 р.н., народилась в селі Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Запалюючи поминальну свічу, ми вшановуємо пам’ять не лише про замордованих голодомором 1932-1933 років, але й про тих добро творців, хто рятував від голодної смерті інших людей, односельців, співвітчизників. Особливо важкою була зима 1932-1933 років. Під час війни легше було прожити, ніж тієї зими. Знаходили просяну полову, мерзлу, гнилу картоплю. Незважаючи на велику скруту, жили дружно, ділилися чим Бог пошле, щоб не соромно було дивитися в очі одне одному. Слава Богу, ніхто про лихе не думав. На маленькому кутку «Матня» (село Протопопівка, вулиця Набережна) жили у семи дворах рідні брати і сестри Потапови (Потапами їх називали в селі) та їхні сусіди Іванченки, Горяки.

Потапови: Юхим, Данило, Іван, Христина, Силантій;

Дід Іван з родиною: Анрдієм, Федорою, Варварою, Оленою;

Дід Мусій з родиною: Яриною, Федорою, Федором, Олександрою;

дід Яким з родиною: Іваном, Ніною, Андрієм, Єфросією, Христиною;

Іванченки: Василь, Надія, Ілля, Іван, Льова.

Горяки: Хорив, Савва, Параска, Іван, Ганна.

Голод пережили завдяки взаємодопомозі і взаємопідтримці. Дядько Захар Горяка працював на залізниці, отримував пайок. Тітка Варвара завжди ділила його із моєю мамою, а були вони із Березівки. У родині Клима Федоровича Потапова, який спочатку працював надільщиком  землеміром), а потім перейшов на кар’єр, було семеро дітей. Клим Федорович відзначився побожністю. У 1932 р. Великдень його примушували йти на роботу. Він відмовився працювати. За це його не півроку позбавили пайка.

Залишившись без продовольчої підтримки почали споживати все, що тільки підлягало обробці: дерли горобців, їхні яйця, їли лободу, цвіт акації, спориш.

Наша мама, Оксана Яківна, їздила до Білорусії – возила рушники, скатерті, наволочки, а звідти – везла картопляний жом – жмиху із якої пекли щось схоже на млинці.

Напередодні лихоліття батько, Клим Федорович, таємно купив теличку, із неї діждалися корівку. На щастя, корову не конфіскували, а «контрактували» – обклали податком: 500 л. молока треба було здати у фонд держави, щось залишалося і нам. У семи сімей налічувалося до півсотні дітей. Чашечка молока допомагала виживати. Ділилися з іншими людьми з села. Я ділилася із своєю подругою, Параскою Єгоровою. Вона мала жваву вдачу і під час зупинки потягу “Мінськ – Дніпропетровськ” на станції Коростівка встигала напросити хлібчика. То ми з нею інколи просто мінялися: я їй півсклянки молока, а вона мені шматочок хлібця, який ми ділили на всіх. Допомагала вижити батьковій племінниці Ірині донька нашого дядька Михайла Потапова (репресований) – Ярина.

Тож нехай Господь упокоє душі рабів Божих Клима Федоровоч Потапова, Оксану Яківну, моїх батьків та інших добротворців, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхань, а тільки життя вічне.

1. Місце запису: село Олександрівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 15.06.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Теличко Тетяна Митрофанівна, 10.04.1921 р.н., народилась в селі Ворошилівка Олександрійського району Дніпропетровської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Ворошилівка (нині Олександівка) Олександрійського району Дніпропетровської (нині Кіровоградської) області.

Мені було тоді 11 років. Їли з дерев цвіт, молоде листя, лопухи. В колгоспному дитячому садку була вихователькою Чумак Дуня Ільківна. Вона, намагалася підгодовувати тих хто зовсім плохий був та коли діти вмирали, виносили їх в сарай, потім приїжджав віз, вантажили і вивозили в яму

То був страшний рік: повивозили з села все, що можна було їсти. Відбирали в людей картоплю, буряки, квасолю, сою – все їстівне. Почали масово вмирати малі діти, а потім літні й хворі люди. Вмирали цілими сім’ями, родинами. Люди пухли від голоду, тратили розум і розсудок, вмирали в тяжких муках. Зима 1932-33 років була сувора, холодна: горобці злітались до колгоспних конюшень, люди зачиняли двері, вікна, ловили їх і їли. Весною багатьох врятували ховрашки, яких виливали водою з нірок. Почали здихати коні, їм теж не було чого давати їсти. На колгоспному дворі поставили великий казан, рубали конячі трупи, варили в цьому казані, але всім не доставалось.

Ще мені розповідали мама про Чуприну Павла, він був головою колгоспу. Так от він вночі заховав частину зерна, а потім давав голодуючим сім’ях колгоспників, що мали багато дітей.

1. Місце запису: село Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Висоцька Єфросинія Степанівна, 20.08.1908 р.н., народилась в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Висоцька Єфросинія Степанівна народилася 20 серпаня 1908 р. Її батьки і родина сестри проживала в селі. Вона в той час працювала на Харківському трактарному заводі, проживала в робітничому гуртожитку. Вона була передовою робітницею, завжди перевиконувала норми. Годували в робітничій їдальні дуже добре, а в цеху для них виставляли на тацях безкоштовні тістечка та газовану воду. І коли у гуртожиток одного разу у ночі якось пробралася племінниця, яку вона не могла впізнати, така вона була водою налита, запукла. Єфросинія Степанівна від неї довідалась про такі страшні події. Племінниця повідомила, що з усієї родини вона одна залишилася жива. Вмерло майже все село. Місто охороняли солдати, нікого не пускали в місто. Тому вона не могла отримати допомогу від рідних. Єфросинія Степанівна декілька раз бачила товстих людей, які стукали в двері і просили їсти, її це дивувало. А коли побачили племінницю то зрозуміла, що люди пухлі від голоду.

Наступного дня вона пішла до парторга за воду і почали питати чому в той час як люди вимирають селами нас годують тістечками, а парторг відповіла, що ми допоможемо твоїй племінниці, але ти мовчи. Якби ти не була така хороша робітниця, то за такі розмови відправили б тебе на Соловки.

1. Місце запису: село Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Дмитрієва Олександра Іванівна, 1926 р.н., народилась в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області.

У ці часи мені було 7 років. Наша сім’я була бідна, у ній було троє дітей. Молодша сестра померла; не витримавши голоду. Батько попав у тюрму – засудили, бо був віруючий. У скрутний час жили з мамою. Брат Василь був пухлий, у кожного просив щось їстівне.

Я розкажу вам про гуманність навпаки – мене мама відвела до дядька (свого брата) «заробляти» їжу. Він робив міліціонером, тож не був бідним. Я робила все; прибирала в сараях, доїла корову. Дуже сильно незлюбила мене його дружина. І я все робила, та вона мене била. Одного разу вигнала з дому. Інколи приїздила мама, казала що брат ловить ховрахів, мишей. Потім вона пішла працювати кухаркою. Варити на бригаді людям їжу потім возили на поле. Це було навесні 1933 р. Варили похльобку, як виросли колоски, то вкидали в казани і їх. Згодом приїхали люди з міста, попробували вариво і наказали вилить. В замін дали зерна, муки з чого можна було варити галушки. Влітку жити стало легше. Людям дали по торбинці зерна. Деякі боялися брати.

1. Місце запису: село Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 13.08.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Меташоп Галина Іванівна, 1926 р.н., народилась в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Косівка Олександрійського району  Кіровоградської області.

Я, Меташоп Галина Іванівна. Я жила під час голодомору. На той час мені було 6 років. Я гризла кабак, буряк, пісний борщ. У нас на печі було 30 кг. проса. Комуністи прийшли і забрали просто.  Я доїла корів, пасла свиней, овець.

Ми переправляли корів через Дніпро, а зранку ми переправляли молоко човнами через Дніпро. Там ми їли і варили їжу, спали. Я доїла 20 корів і сапала ланку. Коли кидали знаряди, то ми ховались у лісі за Дніпром. У лісі було дуже багато козельок, полуниць, смородини, грибів. Тим і вижили. У селі було багато пухлих від голоду. Деякі відправляли дітей до інтернатів, щоб могли там хоч як не-будь вижити.

1. Місце запису: село Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 17.08.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Олійник Параска Кирилівна, народилась в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської обл.

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Я, Олійник Параска Кирилівна жителька села Косівки. В 1933 р. у моєї сім’ї було чотири сестри, батько та мати. Батько поїхав по хліб. Старша сестра нарвала табаку, яку мама зварила і ми наїлися. Моя мама потрапила до лікарні, бо наїлася табаку. Якщо колись батько принесе трішки макухи-ми насолоджувались. Коли поспіла акація, трава, кабаку було тоді дуже мало, а табаку багато.

У моїй сім’ї не померло нікого. Одяг батько повіз на базар і поміняв на крупу. Він їздив на заробітки і деякий час привозив трішки проса та присилав нам гроші. Мені на той час мені було 7 років. Коли на полі з’являлись колоски, старші сестри ходили рвали та приносили нам. Комуністи забирали у нас одяг, рушники, харчі.

Коли з Полтави кидали знаряди, ми ховались в лісах, щоб нас не вибили.

1. Місце запису: село Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Ремез Марія Миколаївна, 1925 р.н., народилась в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Косівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Тато весь час працював комірником, мама ходила на різні роботи до колгоспу. Літо 1932 року видалася холодним, поля не були засіяні хлібами, а які були запаси попередніх років, то їх вивезли з села. Всі продукти, які були у населення, забирали активісти. Керівників, які допомагали голодуючим, звинувачували у злочині, приклеювали ярлик ворог народу і розстрілювали або виселяли. Така ж доля спіткала і батька – Ремеза Миколу Івановича. Його вина полягла в тому, що не витримавши спокійного споглядання, як пухнуть односельчани, віддав трохи зерна з колгоспної комори голодуючим. За це його засудили, з дальнього етапу тато вже не повернувся. Мама померла невдовзі. Мене з братом поселили в притулок для сиріт, але й там їжі не було. Ледве живих дітей відправляли в Коростівський притулок. Там же братик і помер, а я повернулась знову в Косівку – кругла сирота. До себе взяла тітка, ходити від голоду не могла, весь час лежала мріючи про шматок хліба. До тьоті приходила сусідка, і добра душа – приносила по півсклянки козиного молока. Воно і врятувало від смерті.

Прийшло літо 1933 року, я стала помаленьку ходити. Щоб заробити собі на прожиття, стала ходити по наймах. До школи зібрати хазяїни, у яких працювала, відмовилася, сказали, що у тебе є тітка, хай вона цим займається. Ось так у 7-річному віці я змушена була вирішувати дорослі проблеми.

1. Місце запису: село Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 16.06.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Сагайдак Марія Аврамівна, 24.10.1924 р.н., народилась в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Як був голодомор то в нашій сім’ї ніхто не помер. Хоть ми і не доїдали. Ходили і по щавлю, і по курячу лапку, і по лободу. Батько був бідняк, а мама з сім’ї середняків. Коли організували колгоспи в селі збирали збори на колективізацію. Після цих зборів батько прийшов і заховав все зерно в ярок за двором. Ми, діти, знали про це, але нам строго настрого запрітили про це комусь казать. Раз, коли батьки пішли з дому, то приходив до нас один партієць і просив відкрити двері. Видно хотів зробив обшук без батьків. А ми сказали, що не можемо открить двері. Він і пішов ні з чим. Корову в нас не забрали. А от тим хто не вступив до колгоспу прийшлось туго. В них коров забирали – оставляли їх, можно сказать, на голодну смерть.

Помню, що померли Сергієчко Ганна Гнатівна, Біликів твоє, Покладенків троє, Буркацький Іван.

1. Місце запису: село Куколіва Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 15.06.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Іленко Степан Семенович, 28.04.1926 р.н., народився в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживав в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області.

На території села було декілька колгоспів. Хліб того року вродив – виріс здоровий. В селі була так звана ячейка яка узнавала в кого є хліб і доносила партійному керівництву. Весь час проводились огляди будинків дворищ селян. Залізними прутами тикали по дворищу, стіни будинків як з середини так і зовні. Якщо в хазяїна були коні корови – все забирали. Правда якщо було дві корови то одну залишали. Людям тоді благодаря коровам тільки і виживали.

Їли все тоді: і лободу молоду (стара була ядовита), зерно калачиків, цвіт акації. Я пухлий від голоду не був, а от мати була. Вижили ми благодаря тому, що мама робила прибиральницею в школі, а у директора школи було господарство, жив непогано, тож він і підгодував мене і матір. В центрі села стояла хата, де варили баланду і давали тим дітям, що у 1932 році ходили до школи. В моєї матері була сестра, моя тітка, так от у неї п’ятеро дітей померли від голоду, а ще мій дід помер з голоду.

1. Місце запису: село Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 16.06.2009 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Захарченко Павло Григорович, 06.11.1923 р.н., народився в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживав в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Коли в нас на Україні був Голодомор мені було 10 год. Народився я у селі Куколівка. В сім’ї нас було п’ятеро: мати, батько, два і сестра. Наша сім`я дуже страдала від постоялих рейдів по відбиранню їди, скоту і даже відстрілу собак і котів. Якось до нашого двору прийшло шестеро людей з мішками. Вони почали виносить з погреба картошку, капусту, буряки. Виловили всіх курей, забирали корову. Ми остались без харчів. Винесли все до останньої грами. Через якесь время мене і сестру забрали родичі в Білорусію. Всі мої рідні остались в Куколівці. На щастя, після шести год відсутності коли ми вернулися в село всі мої рідні були живі. Ну ті півгода голоду що я пережив назавжди залишаться в моїй пам’яті. Я бачив стільки смертей і горя.