1. Місце запису: село Жорнище Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 05.08.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Мохнатюк Афанасій Гнатович, 1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області.

Чи були Ви очевидцем голоду 1932-1933 років?

Да, був.

Де Ви проживали на той час?

Я жив в селі Жорнище.

Яка у Вас була сім’я?

Сім’я була велика: батько з матір’ю і 7 дітей.

У Вас в сім’ї хто-небудь помер від голоду?

Ні, ніхто не помер.

Яким чином Вам вдалося вижити?

Завдяки нашому батьку Гнату. Дуже роботящий був чоловік. Тримав він вуликиі було їх досить багато. Ще після війни було їх до 70. До 1932 р. було їх тоже з пів сотні.Коли забирали худобу, батько зумів приховати одну корову. Мати видавала нам по кружці молока. Крім того в батька в схованці було кілька бочок меду. Зараз навіть не пригадаю, мабуть 3 чи 4 на літрів 100. Влада до нашої сім’ї ставилась не досить прискіпливо. Мабуть через те, що батько здавав мед в колгосп, а якби батька розкуркулили чи забрали, то хто-небудь інший не зміг би дивитись за бджільми. А ще й до того батько зробив млина в селі і був не поганим плотником. Не раз ремонтував цього ж млина після того, як млина забрали в колгосп в 1929 р. Та до того треба віддати належне батьку — він же ще й воював у Першу світову, мав бойові нагороди і втратив кисть правої руки. Працював батько на власно збудованому але вже колгоспному млині. Голод ми прожили бідно, зате ніхто від голоду в нас не помер.

Батько отримував за свою працю пайок, трохи більший ніж звичайний. На млині його не харчували через те, що він відмовився  для того, щоб пайок хлібом збільшити. Ф ще коли принесе в кишенях борошна. В сім’ї у нас було 5 братів і 2 сестри. Троє братів (Петро, Микола, Антон) були вже дорослими і працювали в колгоспі. Мати вдень щось або варила або стерегла корову. Вночі біля корови ночували старші брати (стерегли). Я разом з сестрами шукав корм для корови і якусь поживу для сім’ї. З сусідами ми тоді жили дружно, можливо через те, що ми були з ними якісь там родичі, принаймні пам’ятаю  що будувались вони на землі, яку батько купив і яку йому дали після повернення з війни. Батько був чоловіком добрим. Пам’ятаю любив він дуже дітей. Щоразу після того як викачував мед, носив по кружці меду кожній дитині яка жила в нас на кутку. Ця звичка збережена була у нього до самої смерті. Батько в голодні роки допомагав сусідам чим міг.

Взагалі щоб в тебе не склалось гарне враження про ці роки скжау, що ці голодні роки були страшними. Людину могли вбити за шматок хліба. Багато людей в селі померли з голоду. Спочатку їх ховали, а потім просто звозили в яр. Пам’ятаю, що в селі був базар, куди з’їзджались навколишні села і торгували продуктами. Ціни, звичайно, були великими. Так думаю, що лише завдяки батькові така велика сім’я як наша залишилась живою і ніхто не вмер. Взагалі голодні роки, війна, годод 1947 р. закарбувались у моїй пам’яті і ці не найкращі враження залишаться зі мною до самої смерті.

1. Місце запису: село Жорнище Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 04.08.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Чуприна Віктор Михайлович, 1912 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області.

Чи були Ви очевидцем голоду 1932-1933 років?

Очевидцем то може і був, а от учасником не сказав би.

Яка у Вас була сім’я?

Сім’я у нас була невеличка: дід, мати з батьком і я з молодшим братом (Микола 1914-1969).

У Вас у сім’ї або хто-небудь з близьких померли від голоду?

Ні, Господь милував.

Яким чном Вам вдалось пережити голод?

Нещастя стало моїм щастям.

Розкажіть детальніше.

Було це значить в кінці вересня 1932 року. Я робив тоді сторожом на току. Впіймав я вночі чоловіка, який хотів вкрасти мішок зерна з току. Хотів відвести його до сільради, але він почав проситись переді мною, падати на коліна. Казав, що в нього вдома діти голодні, їсти нічого. Просив зжалитись як не над ним, то хоч над дітьми. Жалко мені стало чоловіка. Подумав, якщо відведу до сільради, засудять, посадять його, хто тоді дітей прогодує, діти ж не винні. Відпустив я його. Чоловікові не пощастило, зловив його голова з патрульом. Побили, випитали в нього де зерно взяв. Потім прийшли, заарештували мене. Думав, що можуть розстріляти. Батько мій, колись дружив з головою той замовив за мене слівце, а це ж до того я був на хорошому щоту в колгоспі. Мені дали 2 роки тюрми. В тюрмі, як не дивно, жити було погано, зате хоч якось кормили. Тоді я ще був хлопцем здоровим і помагав в тюрмі в кузні, там-таки дечого навчився. В тюрмі до мене особо ніхто погано не ставився може того що я був здоровим хлопцем, а може, що спеціаліст в кузні був потрібніший. Так що тюрма стала для мене другим домом. Добро освоїв ковальну майстерність і до війни працював в кузні у нас в селі (с. Жорнище). Коли вийшов з тюрми, в грудні 1934 року), якраз десь під новий рік прийшов. Свят тоді не святкували . Дізнався я про жахи голодомору від своїх рідних. Про те, кого втратили за час голоду з односільчан. В тюрмі таку інформацію боялись розказувати. Через це я й не знав реально масштабу голоду.

1. Місце запису: село Жорнище Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 05.08.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Кеба Ганна Олександрівна, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області.

Чи були Ви очевидцем голоду?

Так. Була.

Де Ви проживали на той час?

Я жила в селі Жорнище.

Яка у Вас була сім’я?

Я, два брати, батько з матір’ю, бабушка.

У Вас в сім’ї хто-небудь помер від голоду?

Ні, ніхто.

На Вашу думку, які були причин голоду?

Думаю, голод був через те, що влада забрала в людей зерно і худобу. Масово тоді розкуркулювали хазяїв.

Як поводила себе місцева влада по відношенню до населення?

Влада, думаю, як завжди зажерлась і про людей взагалі не думала. Через це її прорахунки призвели до плачевних результатів.

Якою була ситуація в селі?

Люди боялись один одного. Хто мав за що прожити стеріг добро і вдень і вночі.

Чим харчувалась Ваша сім’я?

Батько з матір’ю працювали в колгоспі. Їм видавали пайок хлібом, брати допомагали на млині, ми з бабушкою восени збирали гриби, ягоди. В той час коли почали робити по селу ревізії, ввечері до батька прийшов дід Гнат Мохнатюк, ми жили з ним по-сусідству, вони про щось тихо поговорили і вийшли з хати. Через декілька днів до нас прийшли добровольці і забрали у нас коней, зерно, картоплю, корову.  Я якогось разу пішла подивитись де батько брав мед і міняв на зерно. Дійшла до річки, батько заліз у землянку і виніс звідти глечик з медом. Вдень я пішла до землянки, залізла туди і побачила там бочку меду, спробувала в неї залізти, щоб з’їсти меду і мало не втопилась. Коли я вилізла все сусідські бджоли хлинули за мною. Спаслась тим, що забігла в річку. З горем пополам ми пережили зиму. Навесні, коли з’явилась трава, варили зелений борщ з кропиви і щавлю. Хоча і в проголодь голодні роки ми прожили. Після того я часто дякувала діду Гнату за допомогу в голодні роки.

1. Місце запису: село Павлівка Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Степанишина Ольга Миколаївна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Павлівка Іллінецького району Вінницької області.

Як почався голод?

Як почався? Приїхала команда і забирала всьо, а якщо попадеться якась добра команда, то хоч лишуть щось дітям. Ходили збирали бараболю, яка де залишилась в землі. Їли свині. Здохне свиня в колгоспі, її закопують, керосином полюють, щоб не їли, а ми все одно їли. Закопували в ночі, щоб ніхто не бачив, але все одно знайдуть, розкопають і з’їдять. Якось тоже Маруся Ковпачиха знайшла дохлу свиню, то збігся весь куток, вона всіх била, не хотіла нікому давати.Були і випадки людоїдства. Почули що хтось помер десь в кінці села і їли. Хто міг поховати, то ховав, а хто ні, то з’їдали. Але все одно розривали і їли. Вони були і раді що хтось помер. Як уміли так і виживали.

Приїжджає команда, заходить в коперація забирали все і їхали в ліс. Оце були забрали нашого діда, і ще багато людей. Сказали щоб показали дорогу до лісу. А ми цілу ніч ревіли, що дід не вернеться. Але ранком приходить. Вони довели їх до лісу і їх відпустили опирався — вбивали. Їли лушпайки, відварювали і їли, якось до нас прийшла Фросина, то мене мама випровадить городами, дасть лушпайки, а я пішла до яру. Фросина йшла дорогою, щоб ніхто не бачив що вона несе. Там я їй віддавала і йшла назад.

1. Місце запису: село Павлівка Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 29.07.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Перець Катерина Миколаївна, 1925 р.н.;
5. Оцифрувала: Анна Крачковська;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Павлівка Іллінецького району Вінницької області.

Сильно лили дощі. Був неврожай, і хліб і бараболя. Ловили жаби, доставали черепахи. Їли білок від гнилої бараболі яка лишилася в погребі. Оці жаби які ловили — жарили, і черепахи тоже. Мама була дояркою. То вкраде молока. Ше давали їй кусок хліба, чи чуть-чуть муки. Оце знаєш, як наймають то дають шось. Так і це шось дадуть, принесе до дому, та й їли. Помню, прийшов до нас додому якийсь дядько і просить їсти, мама дала кружку молока і хліба кусок, то він випив і помер. То бувало хліба вкраде, і пекли хліб. А так, оце сиділи в річці, не вилазили, їли. Ходили злодії, корови крали (Гашля, Либа). Нас було п’ятеро дітей, а ще дід з бабою, разом сім душ. Дід з бабою пережили голод, навіть на війну пішли. Бабі було 97 років, діду 87 років. Людоїдства не було. Людей ховали по 5-6 душ в яму. Викопували не глибоко.

1. Місце запису: село Павлівка Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 26.07.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Вітюк Ганна Іванівна, 1927 р.н.;
5. Оцифрувала: Анна Крачковська;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Павлівка Іллінецького району Вінницької області.

Нас було п’ятеро дітей: я, Оля, Вася, Катя, Микола, коли почався Голодомор 1932-1933 років. Мені було тоді 5 років. Тато помер перший, але не від голоду. Він їхав додому з села Лугової у ночі і заблудився. Залишився ночувати на баштані. На ранок його завезли в больницю, він був чорний, помер від воспалєнія.

Після тата помер Микола. Ми залишилися з мамою. Мене нянька забирала в ясла, там мене годували , кусок хліба і чаю стакан. Помню, я приносила хліб з ясел і дала Васі, а він мені сказав «Я не хочу їж сама, у мене болить голова» і обняв мене. А на ранок я прокинулася від того, шо мене щось не пускає. Я якось вилізла і плакала. Вася був мертвий. Помню вибігла на дорогу, мама йшла додому, вона ходила в гості до тітки. Я побігла до неї, хотіла сказати що Вася помер, але так плакала, так і не сказала. Ховали кожен окремо. Носили в раднах. Я навіть не знаю де вони поховані. Їли бугилу. Мама насіче дрібненько бугил, кине в окріп і вариться. Цю юшку ми і їли. Парили і їли листя з липи.

Помню, тітка Мотря передавала нам бандероль, а там був хліб, півтори (банки) буханки, то Бердиш був поштальйоном. Відкривав посилку і забирав пів буханки хліба, чи якщо була вермішель, візьме пів кілограма, решту віддає. Він сам сказав що буде брати. Коли мама заслабла, була така чорна, завезли її в больницю. ЇЇ не хотіли приймати, а коли вона впала, всі докторі поставали кругом неї, то прийняли. Потім сказали забрати її. Я з ясел приносила чай з хлібом, який нам давали. Якось посадили Олю мені на коліна, а вона підняла голову, і дивиться на мене. Потім забрали від мене. Вона померла. Ми залишилися з Катею у двох.

1. Місце запису: село Павлівка Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 27.07.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Брижак Марина Карпівна, 1923 р.н.;
5. Оцифрувала: Анна Крачковська;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Павлівка Іллінецького району Вінницької області.

Мені тоді було 9 років. Дітей було у нашої сім’ї двоє: я і мій старший брат Ілля. Їли що бачили. Їли здохлих свиней, яких вивозили з колгоспу і закопували. А наш куток як збереться, то б’ються за той кусок м’яса. Варили бараболю, потовчемо її, і їли. Ходили ловили рибу, жаби, черепашки. Все це жарили і їли.

Парили липу, був замість чаю. От таке їли. А ще їли людей,викопували і їли. Ями були не глибокі. У ямі може 4-5 чоловік було.

Помню, мою подружку хтось хотів з’їсти, але вона якось втікла і десь сховалася.У голод залишилися я і мій брат. Тато з мамою померли.

Пережили війну, голод 46-47 років. Всьо пережили що можна було. Брат помер уже після голоду 46-47 р. Скільки ми пережили, щоб хто знав. Було дуже страшно. Виживаєш як можеш. Їси що під руки попадеться.

1. Місце запису: село Жорнище Іллінецький район Вінницька область;
2. Дата запису: 07.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Вертаківська Катерина Василівна, 1921 р.н.;
5. Оцифрувала: Анна Крачковська ;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області;

Розкажіть, будь ласка, яка у вас була сім’я?

По тодішнім міркам сім,я в нас була невелика: батько, мати, я і мій брат Сергій, старший від мене на рік.

У Вас в сім’ї  або хто-небудь із близьких померли від голоду?

У нас в сім’ї ніхто не помер, а от у моєї тітки померло троє дітей і мати. Навєрно через те, що в них була велика сім’я і її важко було прогодувати в голодні роки. У них в сім’ї було п’ятеро дітей, вона (Люда), її чоловік і її мати.

На Вашу думку, які були причини голоду?

НКВдисти забрали в людей всі їстівні припаси, людям не було чого їсти дати. Деякі люди не могли заробити хліба, деяким не давали возможності. Розкуркулювали всіх, хто міг себе прогодувати.

Яким чином людям не давали можливості заробити хліба?

Не брали на роботу дітей куркулів та родичів, родичів ворогів народу, або просто тих, хто за’ївся з мєстним начальством.

Чи відносите ви неврожай до однієї з причин голоду?

Боже збав! Тоді пшениця справді була не дуже, але була ж бараболя, бураки, люди тримали корови. Якби не забирали худоби і припаси, навєрно, голоду б не було.

Як поводила себе місцева влада по відношенню до населення?

НКВдісти ходили з зброєю, їм допомагали мєсні добровольці вилучати хліб в так званих куркулів. Куркулями щитались хазяї, які мали дві корови, коней, або просто заможних селян, що жили не бідно.

Чи була у Вас можливість виїхати з села?

В принципі, виїхати можна було, але не далеко за межі р-у не можна було навєрно. Паспортів тоді на селі не було та і не було батькам до кого їхати.

Якою була поведінка людей відносно одне одного?

Во врямя голоду люди ставилися одне до одного подозрітєльно. Старі вороги писали в сільраду один на одного доноси, потім енкаведисти розбирались. Часто подібні діла закінчувалися погано. Могли забрати обох.

Чим Ви харчувалися?

Шось мамі давали в колгоспі, інколи батько приносив з роботи трошки хліба. Добровольці не змогли забрати у нас всю бараболю, бо батько і мати працювали, а ми з Сергійком просто не змогли її всю викопати.

Де працював Ваш батько?

Батько працював в Іллінцях на Сахарному заводі. Там йому давали за роботу якусь баланду і кусник хліба.

Що росло у Вас на огороді?

У нас на городі росла бараболя, бураки, квасоля, капуста.

Чи видавали хліб на трудодень?

Трохи видавали, але дуже мало. Давали трохи грошей, але за них не можна було прогодуватися і самому. Деколи мамі давали в колгоспі за роботу декілька шматочків хліба. Сергійко робив в колгоспі біля коней. Там йому давали похльопку за роботу. Мене нікуди на роботу не хотіли брати.

Що можна було придбати на базарі?

Зерна не продавали відкрито, хотя хто мав добрі гроші, міг купити і зерна. Продавали бараболю, бураки, дехто кукурудзу. Наприклад, 5 бараболин стоїло 18 рублів. Мати заробляла за місяць до 40 рублів. Пуд кукурудзи стоїв тоді 90 рублів.

Яким чином Вам вдалося вижити?

У нас енкаведісти не змогли забрати всю картоплю. Ми докопали частину вже перед самими морозами. Коли почали забирати худобу, батько заколов вночі свиню, засолив, обклав камінням і закопав під гноєм. Таким чином ми перебивались майже до весни. Картоплю їли не довго, та її і не було багато. Дуже виручала заколота завчас свиня, яку навіть добровольці не змогли зайти. Під весну їли вже все, що можна було: збирали жолуді. Коли з’явилась трава, їли щавель, калачики, потім бузину. Посадили частину огороду вирізаними вічками з бараболі. Після того, як з’явились зелені вишні, якось вже полегшало. Їли все, що росло на городі. Зелені фрукти тоже їли. Ще рік жили впроголодь.  Вже аж через років 2 стало легше жити. Послєдства голоду ще довго нагадували про себе.

1. Місце запису: село Жорнище Іллінецького району Вінницької області;
2. Дата запису: 04.07.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Мусієнко Явдоха Федорівна, 1914 р.н.;
5. Оцифрувала: Анна Крачковська;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області.

Розкажіть будь ласка, що Ви пам’ятаєте про голод 1932-33 років?

Я з чоловіком жила тоді біля пасіки. Він у мене пасічником був. Я в нього числилась помічником. Доглядав він колгоспні вулики. Були вулики і в нас. Жили ми вдвох. Для нас пайка хватало. Я збирала жолуді в лісі, конопляне насіння, збирала з матір’ю. Цим ми допомагали своїх сім’ям. Чоловік виділяв трохи меду, я відносила то своїм, то його батькам. У нас в сім’ях ніхто не помер від голоду.  Допомагали один одному чим могли. Восени я пам’ятаю назбирала, насушила грибів. Ягоди в нас їли зразу, ніхто поняття не мав з них варення варити. Багато людей тоді тинялися по лісі. Чоловікові видали зброю, щоб відбивав колгоспне майно в разі нападу. Ще з чоловіком працювало два хлопці з сусіднього села. Їм тоже видавали пайок і вони діжурили вночі. В лісі були випадки, що люди заходили, блукали, не могли знайти дороги назад, помирали в надії знайти поживу, але таких випадків було небагато. В село ми ходили лише до батьків або чоловік ходив в сільраду в справах. Люди тоді були якісь ворожі, озлоблені. Вдень село наче вимирало, нікого на вулицях не було видно. Лише в колгоспі або біля магазину . Біля магазину стояла кілометрова черга за хлібом. Мої сестри там днювали і ночували в черзі. Нам на пайок привозили, тому я ніколи не була в тому магазині. На базар ми тоже не ходили. Хоча знаю, що базар був чималий. Так ми і прожили.

1. Місце запису: невідомо;
2. Дата запису: 04.08.2002 р.;
3. Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
4. Респондент: Гордієнко Ольга Степанівна, 1928 р.н.;
5. Оцифрувала: Анна Крачковська;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області.

Розкажіть, будь ласка, про Вашу сім’ю?

В сім’ї в нас було шестеро дітей, батько з матір’ю і бабушка. Я в сім’ї була найменша, четверо старших братів і доросла сестра.

У Вас в сім’ї  або хто-небудь із близьких померли від голоду?

Да, першою померла бабушка пам’ятаю лише, що в неї дуже попухли ноги. Потім десь зник п’ятирічний братик Андрій. Помер батько, мати віддала мене до тітки Ганни, у якої не було своїх дітей. Двоє братів працювали в лісника, так і пережили голод. Сестра з братом (Микола) працювали в Іллінецьку на заводі (цукровому). Вже під весну я дізналася, що ми залишилися круглими сиротами. Померла і наша мати. Я малою ще була, але пам’ятаю, що тітка забороняла дивитись як коло двору привозили підводу з трупами. Одного разу я почула як тітка Ганна розмовляла з дядьком (Петром) і розказувала, шо я залишилася круглою сиротою.

На Вашу думку, які були причини голоду?

Думаю, время тоді було таке. Власті забрали в нас коней, дві корови, вола. Помню як плакала мати з бабушкою, коли скотину вовозили з двору. Добровольці скрізь нишпорили, шукали і забирали останнє зерно, крупу, картоплю і інше.

Чи відносите ви неврожай до однієї з причин голоду?

Не знаю, не можу сказати. Точно помню, що добровольці не одну підводу зерна забрали у нас.

Як поводила себе місцева влада по відношенню до населення?

Пам’ятаю, що дядько Петро бідкався тітці що на роботі знущаються як тільки можуть, жити стає все важче.

Якою була поведінка людей відносно одне одного?

Пам’ятаю, що тітка Ганна забороняла відкривати кому б то не було двері, лише їй, її матері (Килині) і дядьку Петру. Значить люди не довіряли одне одному.

Чим Ви харчувалися?

Баба Килина варила якусь баланду. Деколи тітка з дядьком приносили по шматочку хліба. Той хліб для мене був такий смачний! Хліб баба Килина ховала, щоб я не змогла його з’їсти зразу. Бувало як баба Килина зварить тієї баланди, а вона настільки недобра, а їсти її мене заставляли. Я прошу у баби хліба, вона дасть мені маленький шматочок, а коли і навєрно не було і того.

Яким чином Вам вдалося вижити?

Якби мати мене не віддала тітці Ганні, мабуть, я б також померла з голоду. Тоді обично вимирали великі сім’ї, де було багато дітей, а тимпаче, де були малі діти. Старшим дітям якось вдавалось вижити, а от малі діти не могли щось знайти чим поживитись.