- Місце запису: село Жорнище Іллінецький район Вінницька область;
- Дата запису: 05.08.2002 р.;
- Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
- Респондент: Мохнатюк Афанасій Гнатович, 1922 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області.
Чи були Ви очевидцем голоду 1932-1933 років?
Да, був.
Де Ви проживали на той час?
Я жив в селі Жорнище.
Яка у Вас була сім’я?
Сім’я була велика: батько з матір’ю і 7 дітей.
У Вас в сім’ї хто-небудь помер від голоду?
Ні, ніхто не помер.
Яким чином Вам вдалося вижити?
Завдяки нашому батьку Гнату. Дуже роботящий був чоловік. Тримав він вуликиі було їх досить багато. Ще після війни було їх до 70. До 1932 р. було їх тоже з пів сотні.Коли забирали худобу, батько зумів приховати одну корову. Мати видавала нам по кружці молока. Крім того в батька в схованці було кілька бочок меду. Зараз навіть не пригадаю, мабуть 3 чи 4 на літрів 100. Влада до нашої сім’ї ставилась не досить прискіпливо. Мабуть через те, що батько здавав мед в колгосп, а якби батька розкуркулили чи забрали, то хто-небудь інший не зміг би дивитись за бджільми. А ще й до того батько зробив млина в селі і був не поганим плотником. Не раз ремонтував цього ж млина після того, як млина забрали в колгосп в 1929 р. Та до того треба віддати належне батьку — він же ще й воював у Першу світову, мав бойові нагороди і втратив кисть правої руки. Працював батько на власно збудованому але вже колгоспному млині. Голод ми прожили бідно, зате ніхто від голоду в нас не помер.
Батько отримував за свою працю пайок, трохи більший ніж звичайний. На млині його не харчували через те, що він відмовився для того, щоб пайок хлібом збільшити. Ф ще коли принесе в кишенях борошна. В сім’ї у нас було 5 братів і 2 сестри. Троє братів (Петро, Микола, Антон) були вже дорослими і працювали в колгоспі. Мати вдень щось або варила або стерегла корову. Вночі біля корови ночували старші брати (стерегли). Я разом з сестрами шукав корм для корови і якусь поживу для сім’ї. З сусідами ми тоді жили дружно, можливо через те, що ми були з ними якісь там родичі, принаймні пам’ятаю що будувались вони на землі, яку батько купив і яку йому дали після повернення з війни. Батько був чоловіком добрим. Пам’ятаю любив він дуже дітей. Щоразу після того як викачував мед, носив по кружці меду кожній дитині яка жила в нас на кутку. Ця звичка збережена була у нього до самої смерті. Батько в голодні роки допомагав сусідам чим міг.
Взагалі щоб в тебе не склалось гарне враження про ці роки скжау, що ці голодні роки були страшними. Людину могли вбити за шматок хліба. Багато людей в селі померли з голоду. Спочатку їх ховали, а потім просто звозили в яр. Пам’ятаю, що в селі був базар, куди з’їзджались навколишні села і торгували продуктами. Ціни, звичайно, були великими. Так думаю, що лише завдяки батькові така велика сім’я як наша залишилась живою і ніхто не вмер. Взагалі голодні роки, війна, годод 1947 р. закарбувались у моїй пам’яті і ці не найкращі враження залишаться зі мною до самої смерті.