- Місце запису: село Жорнище Іллінецький район Вінницька область;
- Дата запису: 07.2002 р.;
- Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович;
- Респондент: Вертаківська Катерина Василівна, 1921 р.н.;
- Оцифрувала: Анна Крачковська ;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жорнище Іллінецького району Вінницької області;
Розкажіть, будь ласка, яка у вас була сім’я?
По тодішнім міркам сім,я в нас була невелика: батько, мати, я і мій брат Сергій, старший від мене на рік.
У Вас в сім’ї або хто-небудь із близьких померли від голоду?
У нас в сім’ї ніхто не помер, а от у моєї тітки померло троє дітей і мати. Навєрно через те, що в них була велика сім’я і її важко було прогодувати в голодні роки. У них в сім’ї було п’ятеро дітей, вона (Люда), її чоловік і її мати.
На Вашу думку, які були причини голоду?
НКВдисти забрали в людей всі їстівні припаси, людям не було чого їсти дати. Деякі люди не могли заробити хліба, деяким не давали возможності. Розкуркулювали всіх, хто міг себе прогодувати.
Яким чином людям не давали можливості заробити хліба?
Не брали на роботу дітей куркулів та родичів, родичів ворогів народу, або просто тих, хто за’ївся з мєстним начальством.
Чи відносите ви неврожай до однієї з причин голоду?
Боже збав! Тоді пшениця справді була не дуже, але була ж бараболя, бураки, люди тримали корови. Якби не забирали худоби і припаси, навєрно, голоду б не було.
Як поводила себе місцева влада по відношенню до населення?
НКВдісти ходили з зброєю, їм допомагали мєсні добровольці вилучати хліб в так званих куркулів. Куркулями щитались хазяї, які мали дві корови, коней, або просто заможних селян, що жили не бідно.
Чи була у Вас можливість виїхати з села?
В принципі, виїхати можна було, але не далеко за межі р-у не можна було навєрно. Паспортів тоді на селі не було та і не було батькам до кого їхати.
Якою була поведінка людей відносно одне одного?
Во врямя голоду люди ставилися одне до одного подозрітєльно. Старі вороги писали в сільраду один на одного доноси, потім енкаведисти розбирались. Часто подібні діла закінчувалися погано. Могли забрати обох.
Чим Ви харчувалися?
Шось мамі давали в колгоспі, інколи батько приносив з роботи трошки хліба. Добровольці не змогли забрати у нас всю бараболю, бо батько і мати працювали, а ми з Сергійком просто не змогли її всю викопати.
Де працював Ваш батько?
Батько працював в Іллінцях на Сахарному заводі. Там йому давали за роботу якусь баланду і кусник хліба.
Що росло у Вас на огороді?
У нас на городі росла бараболя, бураки, квасоля, капуста.
Чи видавали хліб на трудодень?
Трохи видавали, але дуже мало. Давали трохи грошей, але за них не можна було прогодуватися і самому. Деколи мамі давали в колгоспі за роботу декілька шматочків хліба. Сергійко робив в колгоспі біля коней. Там йому давали похльопку за роботу. Мене нікуди на роботу не хотіли брати.
Що можна було придбати на базарі?
Зерна не продавали відкрито, хотя хто мав добрі гроші, міг купити і зерна. Продавали бараболю, бураки, дехто кукурудзу. Наприклад, 5 бараболин стоїло 18 рублів. Мати заробляла за місяць до 40 рублів. Пуд кукурудзи стоїв тоді 90 рублів.
Яким чином Вам вдалося вижити?
У нас енкаведісти не змогли забрати всю картоплю. Ми докопали частину вже перед самими морозами. Коли почали забирати худобу, батько заколов вночі свиню, засолив, обклав камінням і закопав під гноєм. Таким чином ми перебивались майже до весни. Картоплю їли не довго, та її і не було багато. Дуже виручала заколота завчас свиня, яку навіть добровольці не змогли зайти. Під весну їли вже все, що можна було: збирали жолуді. Коли з’явилась трава, їли щавель, калачики, потім бузину. Посадили частину огороду вирізаними вічками з бараболі. Після того, як з’явились зелені вишні, якось вже полегшало. Їли все, що росло на городі. Зелені фрукти тоже їли. Ще рік жили впроголодь. Вже аж через років 2 стало легше жити. Послєдства голоду ще довго нагадували про себе.