1. Місце запису: село Пуста Гребля Коропський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 3 серпня 2002 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія Григорівна;
4. Респондент: Кисіль Марія Єлисеєвна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Пуста Гребля Коропського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

5-6 років було. Я страшна була пухла і мати пухла. Четверо дітей у матері. Хлопці їли молоко. Була у нас корова. А ми з матір’ю – медунки і од їх пухлі були. Очі не дивилися і живіт як барабан. Батько у нас умер. Я мати пошти сліпа була. Чого голод був не придумаю. Бог його знає, не вродило бог його знає. Їли ракушки. Знаю, шо у мого дядька хлопчик умер.

У 1946-1947 нехватало чогось. Нічого було їсти. У колгоспі у буртах була картопля. Вона погнила. Збирали біле у торбинку. Промивали, добавляли соди і пекли млинці. Дуже добри були. Чого голод був – не вродило, я не придумаю. Бригада позабирала жито, шо мати напахала. Жито молотить мати, приходять з бригади. Мати каже: «Хоч убіть, а не оддам», та вони взяли й забрали. У хуторі не вмирали. Їли гнилички які собирали. Зелень збирали і їли.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівської області;
2. Дата запису: 3 липня 2002 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія;
4. Респондент: Москаленко Андрій Васильович, 1931 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1932-1933 років проживав в селі Атюша Коропський район Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Жарище було як цім літом усе повигорало, паши не було. Їли картошку прошлогодню лежала у буртах. Ту картоплю там не картопля, а крохмаль заварювали і їли, з липи листя їли. Акація біла як зацвіла тоже. До сейму ходили ловили ракушки, ходив і я, а тоді одварювали їх і їли, хліба не було, картошки тоже. На подножному кормі: листя липове, акація, де шо попадається те і їсть. З голоду пухли і умирали. Чи багато умирали не знаю, шо дід горбатий Дорош умер знаю. Голодовка була через жару, а тоді ж шо й родило зразу після войни, дак незабаром у поставку перший хліб везуть у Бахмач. Сім’я: сестра, мати і я.

1. Місце запису: село Роздольне Носівський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 02.08.2002 р.;
3. Хто записав: Ругаль Л. П.;
4. Респондент: Петренко Анна Мефодіївна, 1910 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Роздольне Носівський район Чернігівська область.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Бабо Анюта, скажіть будь ласка, чи пам’ятаєте ви події 1932-1933 років?

Щось помню, а щось може і забула. Бо коли вже то й було.

То можливо ви мені розповісте про той час, про голод?

Розкажу. Голод був, але не масово.

А як розуміти “не масово”?

Ну врожай у нас був, і хоч бригада ходила й шукала, люди все одно ховали, закопували. Та коли знаходили, то забирали все- даже останній кілограм квасолі.

А ви пам’ятаєте, хто збирав продовольство?

Фамілій не помню, а люди вже давноповмирали, то для чого їх і споминать. Знаю, що актив був селянський (сусіднє село Се..(обрізано)) Якщо в людини знаходили заховане зерно, то тільки забирали, але не наказували.

Як ця бригада пояснювала свої дії?

Та ніяк, казали, що забирають за налоги. Забирали і свиней, і телят.

Яка на той час була їжа?

Їли ми тоді все що можна. Купляли у базарі макуху, шечевицю. Все це одварювали, мололи. Собирали дикий клевер. На воскобійницях перебивали зерна, все разом змішували і пекли хліб. А дехто не переробляв макуху на хліб, а розмочували і їли так.

Чи хтось намагався з вашої родини піти в інші села, райони, де був менший голод?

Ні, ніхто, бо ми знали, що всюди голод. Чули, що вимирають цілі села. Розказували це люди які приходили з далеких країв. Ходили і мали літи і старі люде. Одна баба і умерла під Тавлуйовим двором. В цих людей пухли і руки, і ноги. Тому з наших ніхто нікуди і не ходив. Я помню, що у нас у селі умерла тільки одна людина тоді, і то не знаю чи от старості, чи од голоду. Це був старий дід- Мотри Поркової батько. Хоронили його у постільці. Важке, те время було.

А що ви можете розповісти про післявоєнний час, 1946-1947 роки?

А що розказувать? Тоді вже жилось легше. Голод не страшний був. А в Хрещатому міняли за телят зерно, за теля 1 центнер зерна. Обробляли тоді землю. В колгоспі був весь реманент і худоба. Та всьо равно людськими коровами орали і волочили. Збирали налоги, але вже не такі великі.

Чи були жертви голоду?

В нас люди не мерли. Страшного не бачила як у других людей. Пухли ходили люди та не мерли. Лише 1947 год був голодний.

А як же ви виживали?

Викручувалися, крали. Зжинали колоски на полях, хоть і боялись, бо за колоски давали 3 годи, але мусили. Ночами ходили- ховалися. Та все ми пережили тктечки, ніхто нікуди не виїжджав.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівської області;
2. Дата запису: 7 серпня 2015 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія Григорівна;
4. Респондент: Джигурда Лідія Борисівна, 1932 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1946–1947 років проживала у селі Велика Дівиця Малодівицького (нині Прилуцького) району.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Німці турбувалися про нас, оставили нам картошку, а ми не впотребили її і тому лежала у ямках 2 годи. І коли став голод 47 году люди стали одкопувать її, промивали її, вимивався крохмаль і його використовували для їжі. Робили видно з його локшину. Збирали колоски тоді у жнива. Дітки ходили з торбинками: збирали колоски, вибивали на жорнах зерно, кукуруза була на городах.

У нас була корівка молоденька, яка виручила нас із голоду. Затірку варили (стра. кидали юшку картопляний крохмаль кукурузяна мука). Друга страва одна мука. Трудно конешно було, орали коровами, а ми дома з матір’ю два годи підряд копали лопаткою город.

Отак і вижили не повмирали.

Сім’я: Батька не було, не вернувся з войни. Мати і нас 2-є дітей. Брату було 6 год. Ми не пухли, не голодні, була корівка, виручила, до кукурузяної муки ще добавляли опуцьки. Ходили у полотняному, красили у картопляне листя (у зелене), а у лісі якісь ще п’ятилисточки якісь. У мене була полтняна хустка, я сусідкі корову пасла і вона дала шматочок полотна, дома оторочили її. І в школу в цьому. Косила сама корові, нікому було косити.

Дрова з болота, лозу рубали. Принесеш рентух, порубає і в піч. Намагались вижить. Ніхто не помагав. Ще облагали тим, грошей у колгоспі не давали, зерна теж. Принесе мати клунок не… год кукуруза була. На роботу ходили після школи, снопи вязали, а жінки старші косили, а неміч молотить до молотарки.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівської області;
2. Дата запису: 12 липня 2002 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія;
4. Респондент: Гребенець Тетяна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Атюша Коропського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Я з 22 року. Знаю був голод. Люди умирали з голоду. З хат виганяли під це время. Строїли конюшні, комори куди складали хліб. Дітей, батьки яких померли оддавали під патронат, а їм давали їжу, щоб діти та з голоду не подохли. Їла кору, їла листя ольхове, робила такі пампушки. Колгосп як організували не було гною, їздили попід дверима собирали попел, намет і угноювали поле. Баба везла нас на Кавказ, на станціях повно блотних, нас обокрали, приїхали в одних сорочках. Сім’я у нас була з шести чоловік. У хату впускали по 3 сім’ї, бо виганяли. У кореня було двоє дітей так дівчину в одне місце запотронували, а хлопця у друге, а хату забрали. У 33 році усе жито з комор вочисту вивезли.

Чула, шо великий голод у Полтавській області, просто вимирали сім’ями до одного і були кола мошки як віз перекидається, їх звозили і скидали у яму.

1946-1947 рр. Трудно жили, їсти не було чого. Голови такі були так казав на зборах: “Гризи кору, а йди на роботу”. Скотину випровадили від немця, нічим не орать, не пожать дак бичками. Бики орали голодні і падали, і не вставали, а їм хвости одбивали, а ті не піднімалися. Дров нічим возить, на плечах носили рептух шпильок, а голова зустріне і підпалить на плечах. Їли кору, підеш пошукати ольхового листя, звариш, поробиш ліплеників. Голодні сиділи сутками і даже соняшникове стебло, у йому є мякоть, її вирізали і їли. Нічого не вродило не картошка, не зернови.

1. Місце запису: село Ковпинка Новгород-Сіверський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 2019 р.;
3. Хто записав: Тетяна Лось (матеріали надіслала Філія ПАТ “НСТУ” Чернігівська РД);
4. Респондент: Довженко Валентина, 1938 р.н., народилася в селі Ковпинка Новгород-Сіверського району Чернігівської області;

Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Ковпинка Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка (чистить картоплю): «Дуже тоненько. Це з мого дитинства. Так мене вчила бабуся».

Валентина Довженко чистить картоплю на борщ. Його жінка варить через день. Це зараз, каже, може дозволити собі будь-яку їжу і згадує себе восьмирічну.

– Засуха. 1946-1947 – неврожай. Нас у матері троє. Я – 1938-й, брат – 1939-й і брат – 1941-й. Голодуємо відчайдушно. На всіх на нас корова. Звісно, корова така страшна, худа, голодна, що з неї 2 літри молока. З цього молока треба було здати в заготівлю – 130 літрів.

Розповідає, як з молока, що залишалось, варили юшку.

– Те, що залишалось собі, то не те що їли, а просто води додавали у суп – туди жита нетовченого і ще маку туди жменю.

Колоски жита збирали на колгоспному полі.

– Спершу прибрали врожай – жито там, все. І не дозволяли колоски збирати. Це заборона. А потім дозволили. Ми туди ринулись – я і два моїх брати услід. Назбирали колосків. Мати потовкла і суп зварила з цього жита.

Ще згадує оладки з гнилої картоплі, які пекла мати.

– Минулорічна картопля на полі. Ми підемо, назбираємо. Оладки огидні, від них нудило – ми їли. І то не дозволяли збирати. Збираємо картоплю гнилу. Летить цей сторож польовий на прізвисько «кавун», бо був товстий і круглий. І нас батогом. Мені по плечах. Плаття все розрубав, на шматки плаття зробив. Ну ще чим рятувались – тільки відцвіли груші, ще маленькі зелені грушки, а ми вже їх наїлися. А потім нам животи скрутило, то ледь залишились живі.

Згадує, як помер дідусь, що жив по сусідству.

– Був прекрасний дід сусід – дід Тимох. Добра душа. Хай йому кісточка свята. Він жертва голоду. Вродило жито. Дід нарвав зеленого жита колосків, натер і наївся. А голодний кишечник не витримав. Дід тут і ліг. Помер. Це було моє перше велике горе дитяче.

Жінка показує банки з консервованими овочами та грибами. Каже, це одне з її захоплень. Консервує багато.

 (показує гриби) – Сусід приносить. Сама не ходжу вже. Ну на всі випадки.

Сама зараз в ліс не ходить. Згадує, як в 46-му ліс рятував від голоду.

– Суниця і море грибів. А потім на городі маку чогось наросло. Мабуть, так Бог дає, щоб не пропав, щось вродить. Ну що їли – траву. І я їла, і мати, казала, їла. Бруньки липові. Вони смачні, товсті такі. Викопували якесь коріння рослини. І мати розповідала, і ми. А що за коріння таке смачне, таке жирне – рослина якась.

Осінню від голоду рятували страви з гарбузів. Це була щоденна їжа.

– Я зараз як згадаю – і зараз відраза, і гарбузів досі не їм, ніколи гарбузової каші – хвалять, а я ніколи не готую.

На фото покійна мати Валентини. Їй ще важче було, каже жінка, вона пережила голодомор 32-го-33-го років.

– Під час голодомору 33-го матері було 20. Казала, що працювали важко. Закріпили за нею двох коней, щоб боронувати колгоспне поле кожен день. Ввечері платили за роботу, яка зроблена, – жменя соняшникового насіння. Розповідала: «З’їмо одразу з лушпинням». Це вже голодомор був справжній. У 47-му не такий. Розповідала: «Як повиживали, не знаю.

У жінки на столі чорний хліб і «калач». Чорний їсть сама, білий, – щоб пригостити подруг та сусіда. Перший хліб з борошна змогла скуштувати в 48-му. Тоді хлібом називали оладки з борошна.

– У 48-му вже спекли хліба. Працювала мати – 100грам жита на трудодень. Розраховувались восени. Отакий мішечок жита. А потім мололи на борошно. І оладки вже. А так щоб хліб – це вже після, після…»

1. Місце запису: село Красний Хутір Новгород-Сіверський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 2018 р.;
3. Хто записав: Наталія Скляренко, Наталія Скляренко (матеріали надіслала Філія ПАТ “НСТУ” Чернігівська РД);
4. Респондент: Федір Децик, народилася в селі Красний Хутір Новгород-Сіверського району Чернігівської області;

Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років проживав в селі Красний Хутір Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

За п’ять кілометрів від Буди-Вороб’ївської село Красний Хутір. Тут живе подружжя  – Федір та Марія Децик. Вони пам’ятають післявоєнний голод.

Федір Децик. Коли село згоріло, що залишилося? Картопля. Так і виживали. Наступного року теж було погано. Бо був неврожай сильний, посуха. Зерно все державі віддавали, а нам що залишали? Якось вижили. Тут не вмирали, але голодували. Збирали на полях гнилу картоплю, траву їли, щавель. Навесні особливо голодували.

Марія Децик. Ходили діти по полю і збирали гнилу картоплю, вона залишилася з осені, взимку померзла. Навесні сонце пригріло, вона висохла, то збирали, чистили, вимочували та ладки пекли.

Сільська бібліотекарка Світлана Цвіль збирає свідчення односельців про голодомор, їх друкують в книгах пам’яті. Каже, про роки голодомору у Буді-Вороб’ївській збереглась частівка. Її співали по селу – у 1933.

Світлана Цвіль. «Всю пшеничку за кордон, а колгоспникам кіно», тобто зерно все вивезли, а людям привезли кіно. Така збереглася частівка. Люди співали. Так вони якось намагалися свій протест проявити.

1. Місце запису: смт. Копайгород Барський район Вінницька область;
2. Дата запису: 17 серпня 2003 р.;
3. Хто записав: Бойко Олександра;
4. Респондент: Подоляк Марія Василівна, 1930 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Копайгород Барського району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-1947роках?

Да, пригадую, 46/47, розповідали нам і про 1933-й.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Зараз кажуть, шо влада забирала все собі, а нам казали, шо надо почекати, бо война, ось тільки закінчилася, а ми за румунів так і не голодали.

Якщо забирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

То, шо ми ростили в себе на городах, не відбирали, бо голова не дав, а те, шо в колхозі виростили, того й не бачили.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Коли ми ходили до правління, а зібралося нас не трохи, то казали, як розійдемося, то буде нам горе, назавтра поприїздили солдати.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Поставили солдатів, щоб сторожили амбари.

Як люди боронилися?

А як вборонишся, самі баби позосталися, ми поголосили та розбіглися, бо казали, шо будуть стріляти.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, овочів, продуктів?

Так і вижили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Та сильно не  шукали, бо знайшли, а подекуди й відкупалися. Мали ходити з «комісії», але вони не ходили, а сиділи  по «стограм»  з головою. То ніхто не забирав, а ходили так, шоб було.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

«Комісія».

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та коли-не-коли давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники.

худобу тощо?

Та ми давали чи якусь хустину, чи плаття , щоб шукали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Спочатку з сусідніх колхозів набирали сторожу, а потім вже солдати.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та худоба мало у кого була. І то всіх позаписували й забрали, а хто забивав, того хотіли даже судити, але відкуплювалися.

Коли почали помирать люди з голоду?

Десь за зиму померло за 2 десятки людей, а на весну – то багато.

Хто не голодував у селі і чому?

Та всі якось крутилися, а помирав, хто слабший був.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду? Чи ділились продуктами?

Та небагато й помагали, даже родичі.

Які засоби вживали для виживання?

Крутилися хто, як міг, всяке було.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Та зараз не помню, але робили узвари всякі, пили, як чаї.

Яких диких тварин, птахів, плазунів їли?

Малі робили самостріли та силки, та, кого оце поймають, того і їли, але нам про то не казали, було, шо набили ховрахів та десь за селом смажили, а потім мучалися животом.

Хто винний у загибелі багатьох людей?

А Бог його зна, бо врожай був то хоч і так собі, а якби нам дали, то б не голодали. А ще казали, що засуха, але і потом була засуха.

1. Місце запису: смт. Копайгород Барський район Вінницька область;
2. Дата запису: 16 серпня 2003 р.;
3. Хто записав: Бойко Олександра;
4. Респондент: Полянська Олена Петрівна, 1935 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Копайгород Барського району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-1947роках?

В нас голодали люди в 32-33 і в 46-47, но помню только голодовку 46-го.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Я не знаю, казали, шо був поганий врожай, но я помню, шо врожай був хороший, а не було кому його визбірувать, а шо ми поробили, то забирали.

Якщо забирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Послє війни, з 1944 ми були в колхозі, нам обіцяли, шо за трудодні дадуть много хліба (до 30 кг – прим. мої), а дали пару кілів (кг) гречки і все.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання

зерна?                                                                    

Такого не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Не то, шо відбирали, а не дали. А те, шо було на городі, того не чіпали.

Як люди боронилися?

Баби походили, порепетували, навіть збиралися до сільради (до 50 осіб), но тоді приїхали солдати та всіх порозганяли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, овочів, продуктів?

Городину ховали, а зерна в нас не було.

Де можна було заховати продукти?

Ховали по хаті, чула, шо дехто закопував на дворі за хатою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, но мало.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники.

худобу тощо?

Ні, одежі не забирали. То ми ходили все й вимінювали.

Що  таке закон про «п’ять колосків»? Чи Ви чули про нього?

Дядько казав не «5 колосків», а «Сім восьмих», і шо то по ньому в голодовку 33-го давали по 10 літ за крадіжку з поля (збіжжя, колосків, городини). То люди навмисне попадалися, щоб їх взяли – таких було багато – і в Шипинках, і на Станції. Тоді вивозили до міста, а там на Сибір, казали, шо там кормят лучче.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Там була сторожа, но ми їх обдурювали, а коли-не-коли, як був хто знайомий – то зговорювалися.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Спочатку з колгоспу набирали, а потом поняли, шо сговаріваються, то охороняли солдати, но дехто мог сговариться і з ними.

Чи люди хотіли йти добровільно в колгоспи?

Мусили, шоб щось їсти, якось жевріти.

Коли почали помирать люди з голоду?

Що я знаю, то так не вмирали, лишень немовля, чи хтось старші – сяде на призьбі, так і помре. Було це десь на весну.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Так шоб багато сиріт було, то ні, хто з родичів брали до себе.

Хто не голодував у селі і чому?

Та всі потроху голодували, навіть, хто з фронту прийшов, но на той час ще мало повертались, а було так шо прийшов, а нікого нема. Але в нас в війну було краще, ніж вище – у нас були румуни та мадяри, то вони нікого дуже не карали.

Хто зумів вижити?

Вижило багато, бо у всіх було шось на городі, чи то ходили до міста за 40 км, та й міняли на хліб.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду? Чи ділились продуктами?

Да.

Які засоби вживали для виживання?

Перше, то городи, бо колгосп нічого не давав, лише на осінь 1947 вже наладилось. А в колхозі рік працювали задурно, але мусили, бо, хто не ходив, того судили (був один випадок у Шипинках – сусіднє село – прим. Б.О.)

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто жив в городі з родичів, той привозив якусь їжу, але того мало було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Було всяке.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Ходили збирали липовий цвіт, а шоб кору чи листя, того не було.

Яких диких тварин, птахів, плазунів їли?

У кого була берданка – той був багатий. – Повибивали усіх зайців, лис, нирків та качок, побили з рогаток та самострілів усих голубів. А другого мя’са не бачили.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Міняли, дай Боже. Але десь на весну, вже, навіть, в городі не міняли, то люди їздили аж у Рівне та Дубно, за 200 км (більшу частину дороги йшли пішака) та там вимінювали. Там голодовки не було.

Чи був голод у містах?

В городах почали голодати за зими, але ловкі люди крутилися.

Скільки людей померло у селі, чи є такі відомості?

І померло біля 30 (діти та старі).

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На сільському цвинтарі.

Чи є відомі місця заховань померлих від голоду?

Оце вже зараз на гробки згадують тих, шо в голодовку 33-го повмирали.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду ?

Є на цвинтарі великий знак, його поставили десь на початку 90-х на гроші, шо зібрали з емігрантів ( людей, шо поїхали до Канади – той знак поставили, бо там в когось була бабуля в цей Копайгороді, то вона померла в 33-му р. А тоді померло много людей).

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр.,чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Вроде шось в школі казали їм, та ще проводили уроки про голод.

Хто винний у загибелі багатьох людей?

Зараз в газетах писали, шо то Сталін все це зробив, коли це він зробиа, то покарай його лиха.

1. Місце запису: смт. Копайгород Барський район Вінницька область;
2. Дата запису: 14 серпня 2003 р.;
3. Хто записав: Бойко Олександра;
4. Респондент: Тарахтій Ганна Миколаївна, 1940 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Копайгород Барського району Вінницької області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1946-1947 роках?

Да, добре помню голодовку після войни.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Какіє причини… Багато людей загинуло на фронті і не хватало рук зібрать врожай. Забирала і влада, треба було кормить армію.

Якщо забирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Так шоб прямо не забирали, але казали, шоб давали, а за це давали розписку. А хто не хотів, той мусив.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Як не здаси, казали будуть судити.

Як люди боронилися?

На селі позалишалися одні баби та інваліди, або діти, то боронитися не було я і кому.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, овочів, продуктів?

Да, ховали городину.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ходив голова, але сильно не шукав.

Де можна було заховати продукти?

Закопували в землю картошки, ховали на горищі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, в колхозі давали лише за трудодні, а считали їх духе хитро, била велика норма – робили ночами.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники.

худобу тощо?

Одягу ніхто не забирав.

Коли почали помирать люди з голоду?

Такої голодовки, як люди казали в 33-му, у нас не було, але десь на весну почали помирати діти, бо за трудодні хліба не дали, а дали якесь збіжжя і мало.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Малих збирали і вивозили у місто в дєтдом.

Хто не голодував у селі і чому?

Та всі голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду? Чи ділились продуктами?

Збиралися баби по 3-5, їхали до Могилєва чи Жмерінки і вимінювали на базарі картошку, хліб, а ще люди казали, шо їхали на Захід – там голодовки не било.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

В лісу повизбирували всі ягоди, яблучка, гриби.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Кори не їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів їли?

Малі ходили бити ховрахів і миші, їх тоді було багато.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Таке було, але міняли на цінні речі. А ціни на хліб на базарі – страшне, а в крамниці нема.

Чи був голод у містах?

Такого, як в селі, не було.

Скільки людей померло у селі, чи є такі відомості?

Повмирало багато малих дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на цвинтарі. Просили чоловіків.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Всяке було, кому чарку, кому щось з речей давали.

Чи поминають померлих від голоду на Проводи, «Гробки», Зелені свята?

Поминають на «Гробки».

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

Є пам’ятник біля цвинтаря, померлим в 33-му.

Хто винний у загибелі багатьох людей?

Війна.