Місце запису: смт. Мілове Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 16.04.2008

Хто записав: Літвінова Людмила Миколаївна, вчитель української мови та літератури Міловської гімназії.
Респондент: Базалей Валентина Стефанівна, 1915 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в смт. Мілове Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках? 

У такому віці вже погано пам’ятається, що було вчора, неділю тому, а не те що десятки років по тому. Але хто ж не знає та не чув взагалі про голодомор 1932-1933 рр.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Перша причина, як я думаю й пам’ятаю, було те, що ця влада силою відбирала той врожай, що зростили люди.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не знаю як їх точно називали, а ми їх звали поліцаями.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продукті

Коли в нас забирали всі продукти, не показували ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Коли забирали у перших на селі людей продукти, і вони ясно що опиралися, поліцаї їх били і зв’язували, але це так казали, а сама я не бачила такого. А коли в нашу сім’ю прийшли поліцаї, ми плакали, просили їх не все забирати, але вони були дуже жорстокі, що навіть на дітей не звертали уваги.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Звичайно була в них і зброя. Але в нас вони всього цього не показували.

Як люди боронилися?

Як могли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, і якщо б ми не сховали трохи зерна, картоплі мілкої, велика б тоді не родилась. А ховали більшою частиною в землю. Рили котловани і засипали туди зерно, а потім землею засипали, притоптували і хто коржами застилав на те місце, а хто якийсь хлам розкидував і на те місце, і навколо, щоб не зрозуміло було поліцаям, що ж там було і де може щось заховано. А скільки пропадало цього зерна, продуктів! А коли люди розривали котловани, там зерно було майже перегнивше, а продукти лопались, коли до них торкались. Все добро пропадало, яке не забирали поліцаї, то забирала земля.

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Я все казала, що їх у нас тоді звали поліцаями. А шукали всюди, і в хатах все переривали, і поли, вони ж земляні були, прекопували, в стог сіна палицею гострою штрикали, й де що не побачать, то все ломають, землю де свіжу побачать – копають. Скрізь шукали і звісно знаходили не все, але більше всього знаходили і забирали до зернини.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило їх і по четверо, і по п’ятеро й більше. Але я не знаю хто вони, а знаю, що мужики великі були…

Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

Ні. Ну а коров, волів віддавати треба було. Заставляли.

Скільки разів приходили до хати? 

До нас усього помню один раз. А до інших людей – два або більше разів.

Коли почали люди помирати від голоду?

Коли всі продукти, зернинки, що ховались, закінчувались й люди по три доби вже нічого не їли, а потім потрошку, починали то худнути, то пухнути від голоду, а потім й помирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Та кому вони здалися. Теж помирали з голоду, а хто десь дівався…

Хто не голодував в селі і чому?

Та пани не голодували. Тому що в них все було й їли вони все як треба. В них-то не забирали!

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

У нас таких родичів не було. А в моєї подруги була тітка, так ми з подругою підемо до неї, а вона нам лянцей потай від чоловіка дасть, а ми такі задоволені, самі в ліс зайдемо надкусимо трохи, а тому що терпіння не вистачало не відкусити, а остачу додому принесемо й на дванадцять кусочків поділемо.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ой, все, що можна було їсти. Дуже подобалися нам галушки, ми їх тоді називали так, а зараз їх нема. Я думаю, це нам тоді Бог посилав. Їли й незабудки, й одуванчики, і якісь ягоди темні, але назви я зараз не пам’ятаю. Все їли, що можна було у рот покласти й ковтнути.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Та більше половини померло. Точно не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Та хоронили їх і в садках, і на городах, а більшість і так лежали, тому що вся сім’я вимерла від голоду.

Місце запису: с. Циганівка, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл.

Дата запису: 15 листопада, 2007 рік.

Хто записав: Мосейчук Аліна Сергіївна та Прядко Олександр Олександрович

Респондент: Шинкаренко Ганна Гнатівна, 1928 р. н.

Під час Голодомору 1932 – 1933 рр. проживала в селі Циганівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Голод пам’ятаю. Якось батько купив прілої дерти на кашу. Тоді їли все, що було. Восени батько брав возик, лопату і з дітьми йшли в степ. Шукали мишачі нірки і збирали звідти зерно, що з колосків наточили миші. Навесні їли щавель. Ходили збирати його в балку за 12 км. Мати пекла макорженики з щавлю і висівок. Їли солодку серединку з очерета, висмоктували. Ховрахів варила мати. Та, нам, дітям не сподобалось. В селі Стаханово у нас жили родичі. Вони нам допомагали. Привезли візок картоплі.

У 1933 році в нашій сім’ї народилася сестра Надія. Родичі казали матері, щоб вона задавила це дитя, буде менше ротів. Мати залишила дитину і Надя вижила.

Місце запису: с. Великомихайлівка, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл.

Дата запису: 27.03.2009 р.

Хто записав: Ткач Альвіна Валеріївна, Єгорова Тетяна Сергіївна.

Респондент: Шевцова Ганна Григорівна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Носачі Синельниківського району Дніпропетровської області.

1.Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Голод 32-33 років пам’ятаю.

2.Які, на вашу думку, могли бути причини голоду?

Точно не знаю.

3.Чи відбирали у людей вирощене в полі, городі і хто це робив?

Так, відбирали, але хто не знаю.

4.Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не було.

5.Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?

Хто зумів, той ховав.

6.Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали на зароблений трудодень.

7.Забирали тільки продукти харчування чи і речі?

Речі не брали.

8.Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

9.Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Обєждчики, охранники.

10.Чи хотіли люди добровільно іти до колгоспів?

Понятно не хотіли. Люди мусили йти, бо поставили такі умови. У кого не було хазяйства, йшли з радістю.

11.Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Хто там її ховав. Ніхто у нас її не ховав.

12.Хто не голодував у селі і чому?

Голодували всі.

13.Хто зумів вижити?

Хто був у комуні.

14.Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали. З Германії приїхала жінка з грудним дитям. Моя мама давала їй буряк, що не змерз, хлібину. Хоч у самої було п’ятеро дітей. Так ця жінка просила пробачення у мами, що не донесе, з’їсть.

15.Які засоби вживали до виживання?

Виживали бур’янами: лободу товкли і добавляли в хліб, навесні їли какиш, рогіз.

16.Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ловили жаб попід ставком і їли.

17.Скільки людей померло у селі, чи є такі відомості?

Не знаю.

Місце запису: м. Кривий Ріг, Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.;

Дата запису: 25.10.2005 р.;

Хто записав:  Чорноморець Катерина Володимирівна.;

Респондент: Чорноморець Катерина Іванівна, 22.10.1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Чорноморець Катерина Іванівна, 22.10.1925 р.н.

 проживала у місті Кривий Ріг Криворізького району Дніпропетровської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Так пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Тоді була засуха,був поганий урожай,який забирали.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Це була група людей від сільських рад.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні вони не мали документів,шукали у хатах вони залізними палками.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Ні не пам’ятаю, але у тих, які не мали врожай вони сварилися.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали.

Як люди боронились?

Селяни, захищали один одного.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Так можна. Їх закопували у мішках,бочках.

Скільки їх приходило до хати?

Групи людей.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти знаходили у схованках. Ходили взимку, тому ховали у сніг, у сараях закопували у землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Спочатку давали порцію,а як далі не знаю.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Могли забирати одежу, худобу, але в основному тільки продукти харчування, які довго зберігалися.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не смій нічого брати, а як набрав то судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Вони примушували збирати залишки,щоб поля були чисті.

Хто охороняв поля і комори?

Самі люди з села.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Вони йшли добровільно,щоб трудитися.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Ні, вони пропонували це на зборах.

Де переховували худобу?

Селяни не ховали худобу, її ховали пани.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Зранку та вдень.

Скільки разів приходили до хати?

У нас в селі тільки один раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

Як почало холодати,але у нас в селі не помирали від голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Так, були дитячі будинки.

Хто зумів вижити?

У нас у селі вижили усі.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Авжеж ділилися. Ділилися з сусідами.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, тому що голод був по всій Україні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ягоди.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

У нас в селі цього не робили.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Такого не були,не чули.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна було міняти одяг, речі.

Чи був голод в місті?

Так був.

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

У нас в селі від голоду ніхто не помер.

Чи відомі випадки людоїдства?

У нашому селі не було, але у сусідньому селі Морковка було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

У нас в селі не було померлих.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю, такого не було.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ні.бо у нас не помирали від голоду.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Ні,у нашому селі не було церкви.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не пам’ятаю.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Багатіїв.

Місце запису: с. Майське, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл.

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Ямпольська Валентина Тарасівна

Респондент: Тупало Лідія Миколаївна 25.01.1925 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новомиколаївка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Голод 1932-1933 рр. пам’ятаю дуже добре, бо мені було сім-вісім років. В нашому селі тоді добре вродили буряки, квасоля. Зерна в коморі не було. Але тато з мамою працювали в колгоспі, там їм видавали потроху хліба і вони ділилися з нами навіть скориночкою.

У 1932-1933 рр. взимку в нашому селі мало людей вмерло. Але я пам’ятаю, як до нас прийшов чужий чоловік просити їсти, та в нас не було; він вийшов за поріг і вмер. Людей, які не голодували, не було, бо всіх морив голод. У 1932 році помер дід-сусід і молодий, а бабка залишилась; люди, в основному виживали, але були пухлі. Якось сусідка знайшла на городі мерзлий буряк і повідомила про це всіх. Люди збирали насіння із сорго, пекли маторженики та їли їх. Збирали ягоди, варили борщ з кропиви, коріння не їли. Як стали з’являтися ховрашки, тоді їли і їх.

Посіви на полях охоронялися. І пам’ятаю зі слів своєї мами, що дві жінки з нашого села були засуджені за збирання колосків у полі.

Місце запису: невідомо. 

Дата запису: невідомо.

Хто записав: Ільїнова Наталія Володимирівна

Респондент: Тригуб Надія Петрівна 23.11.1927 р.н., записано зі слів Ільїновой Наталії Володимирівни, дочки та онуки свідків голодомору. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Чаплі (зараз частина міста Дніпро) Дніпропетровської області.

Голод 1932 – 1933 виник через те, що врожай забрала у людей влада. Це робили активісти, члени комбідів. До того ж за донесення на сусіда про приховування зерна були винагороди. Активісти не показували ніяких документів, просто приїжджали і збирали все, навіть їжу з казанку в печі.

Дідусь, Горб Петро Семенович, отримав 3 роки тюрми за агітацію проти колгоспів, хоча насправді просто прочитав безграмотним селянам статтю І. Сталіна «О головокружении от успеха». Бабуся, Горб Олександра Михайлівна, отримала покарання у вигляді 18 років примусових робіт на засланні на крайні півночі. 

Люди просили і плакали, намагалися щось приховати. Але даремно. Активісти шукали всюди і хоча вони самі були погані господарі, та все ж селянами, то  добре знали де і як можна заховати. Їх було 4-5 чоловік, в селі їх не любили. В них була зброя. Разом з харчами забирали все, що було в скринях. Чомусь завжди приходили вночі.

Збирати у полі колоски та залишки городини не дозволялось, та там ще й сторожі були. Агітували іти до колгоспу. Ті люди, що пішли в колгосп мали трошки їжи, то виходило, що не голодували самі активісти і комбідівці, або ті, хто все ж таки зумів щось заховати, чи мав родичів, які допомагали. Нам не допомагав ніхто. Волів забрали до колгоспу і там зарізали. Ми їли траву, лободу, молодий очерет, кінський щавель, кавунці, пасльон, виливали ховрашків. Люди почали вмирати від голоду. Хто щось мав – то вимінював на харч, у нас не було чого міняти.

Ховали на кладовищах, часто в спільній ямі померлих, родичі. Якщо не було рідні, то люди. яких присилали. На таких могилах немає христів. Ті хто вижив пам’ятають померлих і згадують їх, а винна у загибелі людей тільки тодішня влада.

Місце запису: с. Варварівка, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл.

Дата запису: 07.09.2009 р.

Хто записав: Голуб Марія Максимівна, пенсіонерка.

Респондент: Терещенко Анна Кіндратівна, 06.07.1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Варварівка Синельниківського району Дніпропетровської  області.

Голод 1932-1933 рр., добре пам’ятаю, мені було 16 років. Це була трагедія для моїх односельців. Засуха була невелика, посилені плани здачі, урожай забирали. Забирали картоплю, квасолю, навіть буряк так звані “активісти”. Ніякі документи не видавалися, забирали і все.

За збір колосків судили і саджали до в’язниці. З харчів нічого приховати не вдавалося. Якщо і вдавалося, то “активісти” все знаходили і забирали. лазили кругом: у льосі, на даху, по скринях. Їх називали “активісти”, “лизуни”. Приходило троє, четверо “активістів” забирали продукти харчування, одяг, хустки, рушники, подушки. 

В полі колоски збирати не можна було бо діяв закон “5 колосків”. За колоски з нашої вулиці було засуджено 2х жінок.

До колгоспу добровільно вступали не всі, а окремі вступали примусово.

Зимою 1932 р. вже почали помирати. На території нашої с.ради. у селі Дубо – Осокорівка був дитбудинок, де діти були на утриманні держави.

Але голодували не всі, добре жили “активісти”. З селян вижили ті, хто мів що проміняти , ті, хто міг піти до міста і там влаштуватися на роботу, щоб допомогти родині вижити.

Односельці допомагали один  одному і ділилися, коли було чим.родичі також допомагали. В їжу споживали горобців, гав, собак, жаб, козельці, какиш, рогозу, серцевину качанів кукурудзи. Чай варили з кори вишень, груш-дичок. В місті  можна було виміняти висівки, макуху, крупу кукурудзи, пшоно.

Точних відомостей про смерть не знаю, але випадки смерті були непоодинокі, бо ніхто тоді і не записував смертність. Ховали де хто міг: на кладовищі, дітей – в кінці городу. Було старе кладовище, де хоронили померлих, яке потім перенесли в груші.Дехто переніс і своїх рідних туди. Хто лишився з родини, то ті обов’язково поминатють, приїжджають із міст на Проводи.

Місце запису: невідомо.

Дата запису: 12.09.2009

Ким записано: невідомо.

Респондент: Сорокіна Тетяна Іванівна, 02.02. 1927 р.н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Мар’ївка Синельниківського району Дніпропетровської області.

 З розповідей батьків пам’ятаю,що дідусь з бабусею до колгоспу вступили добровільно, взяли єдиного коня і здали до колективного господарства. Жили нормально, в селі прозивалися “чинбарями” (дідусь був чинбарем-чинив шкіру). Не багатими були.та жили дружно. Кілька дітей померло,але не від голоду, а від хвороб.

У час голоду було важко, як і всім. Вбивали ховрахів у полях та їли їх. Харчувалися також лободою, какишем, акацією, рябцями-корінці такі.

Був у селі багатий господар – Єлисей Сулай. На нього люди працювали, але він спочатку їх годував, а потім ставив до роботи.

Були в селі діти – сироти, коли батьки помирали, а діти лишалися. Та їх не кидали наодинці з бідою.

Сам Єлисей Сулай теж узяв на виховання до себе у родину трьох дітей – сиріт, рятував їх під час голоду.

Місце запису: с. Луб’янка, Синельниківський р-н,  Дніпропетровська обл.

Дата запису: 25.03.2008

Хто записав: Мартинова Анна Валеріївна

Респондент: Серьогіна (Савченко) Марія Гнатівна, 15.03.1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луб’янка Синельниківського району  Дніпропетровської області.

Пам’ятаю про голод 1932-1933 pp. Нас у сім’ї було четверо дітей. Батько не витримав голоду, з глузду з’їхав, схопив ніж, став точити і кричати: «зараз заріжу малу і всіх нагодую», а Олі, сестра найменша, один рік був, лежала в люльці. Ми його тоді ледве втримали. Вибіг батько з хати і більше не повернувся. Я була старша з дітей. Мати працювала в колгоспі. Там на трудодні давали крупу, буряки. А ще їй, як працюючій, давали один кусочок хліба і куліш. Вона несла все додому ввечері і ділила на п’ятьох. Пам’ятаю, як мати хотіла мене віддати в приют для сиріт, повела туди, посадила під заборомі залишила. Мене запитали, чи є в мене батько, мати? Я сказала, що є мати мене відправили додому. Нагодували і відправили додому.

 В той час в Синельниковому можна було за речі виміняти хліба, крупи. В нас міняти не було чого. Біля нас жила бабуся Сорокунша. Сама вона не ходила, а мала запас полотна, сорочок. Вона мене посилала з цим добром до Синельникового, я міняла на хліб і вона ділилася з нами. В Дніпропетровську в перекупщиків був хліб. Сусід говорив (він був спритніший і заможніший), що в черзі біля заводу ім.Леніна за гроші можна було купити одну хлібину. Тітка Ганна (з міста) було дасть мені – принесу додому. Мати меншим дітям розділить хліб, а мені – не дає, каже : «ти ж по дорозі, мабуть, щось їла? А я не їла, несла додому всім».

У селі був один чоловік, Петро Петрович. Люди говорили, він одкопував мертвих і їв.

Люди їли в той час і котів, і собак, і гав. Бувало і людей на м’ясо «пускали»

Люди мерли. Бричка іде селом. Складають нa підводу і везуть прямо в яму на кладовищі.

Місце запису: смт. Петрове, Петрівський р-н, Кіровоградська обл.

Дата запису: 17.05.2005 року.

Хто записав: Андрусенко Сергій Дмитрович 

Респондент: Рябоконь Клавдія  Аксентіївна – 28.01.1924 р.н., с. Митрофанівка Новопразького району Кіровоградської області. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Кам’янське Криничанського району Дніпропетровської області.

Виживати було важко, видавали по 300 г хліба на пайок і лише працюючи. Мама працювала санітаркою, вимушена була іти працювати на будову, бо там давали по 800 г хліба. Та все ж цього було замало, бо крім хліба не було нічого. 

Мама возила в м. Дніпропетровськ речі і кілька золотих прикрас, що придбала ще до революції, міняти на зерновідходи, з яких і готувала їжу. Батько працював сторожем на заводі. 

В сім’ї я була одною дитиною. Багатодітним сім’ям виживати було дуже складно. Багато людей померло прямо на вулицях. Ще живі вони лежали по кілька годин, ніякої допомоги їм ніхто не надавав. 

На базарі поміж лотками лежало багато пухлих людей. У більшості лопалась шкіра, від них, ще живих, був страшенний сморід. 

Місце заховання померлих я не знаю. 

За закон про “п’ять колосків” чула від людей. На полях колосся збирати не дозволяли, а той, хто це робив, ніс покарання. 

Коли з’явилася трава і гриби, люди готували суп і коржі з них. Про випадки людоїдства чула, в місті Олександрії чула розповідь, що на місці нашого будинку була раніше хата, де в підвалі убивали людей і готували з них страви на продаж. Коли відкрили комерційний магазин, де можна було купити хліба, черги до нього стояли величезні. 

На ту пору ніяких пам’ятників чи хрестів на могилах померлих від голодомору не було. 

Чи поминають в церквах не знаю. 

Про голодомор розповіла дітям та онукам. 

Вважаю, що вина в масовій загибелі людей від голоду тодішня влада. Хліба вивозили за кордон пароплавами, прирікаючи свій народ на голод.