1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Пелеховська Катерина Володимирівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 18-20;
5. Респондент: Кравченко Лідія Павлівна, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голоду 1932-1933-рр?

Мені було сім год, шо я можу помнити.

Чи був урожай в той рік, чи не було? Чи були якісь інші причини голоду?

Ну, я не знаю, який тоді був. Розказували, що голубінки тріщали, а люди з голоду помирали.

А ходили забирали зерно?

Ходили, забирали, це я помню. Що забирали, знаю, качки в нас були, кури. Яма була, там за

хатою, закидали ми. Ходили забирали, шпичками провіряла бригада комсомольців.

А в бригаду сільські люди входили?

Сільські, да. Ями шукали.

Чи можна було приховати зерно?

Ну, ходили ж ями шукали, шпичками тикали. Ну, це я вже позже знала по расказам мами, що племенник був батьків, і вже одійшли вони, не найшли тої ями, а він таки вернувся та й найшов.

А люди намагалися захищатися?

Як прийшла бригада, та й шо, відбирали. Знаю, корову у нас забрали.

А куди її забрали, в колгосп?

Ну да. Десь вони зводили в колгосп.

Чи добровільно люди йшли в колгосп?

Як хто, хто пішов добровільно… В перший клас я ходила і одним давали кусочки хліба, а другим не давали, як батько не пішов в колгосп. І варили куліш. Наверно, кукурудзяна тоді крупа була. Насипали в кувшинах, носили од школи той пайок, і хліб давали, різали тоненькі кусочки.

Значить, хто пішов в колгосп, того кормили?

Хто пішов колгосп, здав хазяйство, коні, корови. Знаю, шо батько поїхав в Березовку, продав коні. А тоді корову забрали, коні продав, та шось сначала не приймали, а потом прийняли. А є, шо не йшли, називали індусами. їх не признавали.

А чого саме називали індусами?

Ну, шо колгосп, як колективне хазяйство. А вони не поступали. Знаю, там одна сім’я, так до кінця жизні не знала колгоспу. Самі собі жили, колгоспи не знали. Індуси, що індивідуальні.

Чи бригади забирали тільки зерно чи й одяг якийсь?

Нє, нє. Зерно, птицю, отаке вони брали. Куди вони його дівали, по домам, наверно, розбирали.

Чи переховували люди худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та де ж там сховаєш. Нє, не можна було сховати.

В який час ходили забирати?

Дньом.

Помирали люди з голоду?

Ну, конєшно, помирали. Є, шо якось голода не знали, були вівці, корова.

Значить, були такі люди, що не голодували?

Да, були, не голодували. Я того голоду не помню.

А як ваша сім ’я жила?

Мали корову, а потом забрали. А є люди, шо пухли, голодали. А наша сім’я не знала голоду.

А як ви вижили?

Ну, я ж кажу, що вівці були, корова була. Спасалися. Не знаю, де батьки доставали хліба. Но раньше даже в городі були гектари великі. Сім’я і свій хліб мала, ціпами молотили.

А те, що ви виростили на городі, вони забирали?

Вони не вспіли вже. Був обход, вони забирали в кого де в ямах заховане. А де ж той хліб брався, шо вони забирали. Ну це ж сіяли в степах. А те, що були огороди, я так думаю, не вспіли.

Чи опікувалась держава малими сиротами?

Я не можу сказати.

Чи допомагали люди один одному у виживанні?

Ну, як хто. Кожний спасав свою душу.

Чи збирали ви якусь траву, може тварин їли?

Нє, нє, наша сім’я не збирала таке. Там казали, сусіди ходили колоски збирали, мишоловки. Знали, шо колоски збирають, шо гонять, гонять, верхами на конях їздять ті охранки і виганяють. Вже не давали тіх колосків збирати людям!

Чи чули Ви про закон «п ’ять колосків»?

Ну так, скільки про цю репресію передавали.

А чи знаєте ви, чи був голод у містах?

Я думаю, шо був. Я не знаю. Но думаю, раз тут був, то там тоже був.

Чи міняли якісь речі на харчі?

Тоді не було шо міняти, тоді не було нічого.

Чи чули ви про Торгсін? Чи знаєте, що це?

Нє, це в городі було.

Скільки людей померло в селі, чи є такі відомості?

Є, десь в газетах передавали, скільки людей повимирало.

А як ви пам ’ятаєте, багато людей вимерло в селі?

Помирали, ну да, помирали.

А чи були випадки людоїдства?

Не знаю, не знаю.

Чи знаєте ви, хто хоронив померлих від голоду?

Це я в газетах читала тільки, що вивозили, всіх в одну яму кидали.

А які ваші спогади?

Казали, шо це була бригада, чи не була. Кидали всіх в одну яму.

А відомі в вашому селі масові захоронения людей від голоду?

Кидали всіх в одну яму.

Чи поминають цих людей на Проводи, чи згадують їх?

У церквах згадують, даже по телевізору передають про цей голодомор, даже пам’ятники

ставлять.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Гетманець Святослав Анатолійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 15-17;
5. Респондент: Коломієць Тамара Миколаївна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Ви пам ’ятаєте про голодомор 1932-1933 рр.?

Брали зерно, їздили на підводі і брали, ходили до скирдів зерно підсівали, щоб якусь кашу зварити. Ну я, конешно, не ходила, мала була, а батьки ходили.

Чи був врожай того року?

Та вроде і врожай був.

Чи була винагорода за донесення на сусідів, родичів?

Я не скажу, чи винагороджували за наклепи, чи ні. Документів на дозвіл збирати зерно не було, були білі ленти, а що вони означали, не знаю. Наче у команд і не було зброї. В общем, приїхали, а що раньше було, там якийсь тлумачок чи що там узяло та й пішло, а воно їх не інтересує, що діти голодні були. Батько мій робив на маслобойке в то время, принесе тої макухи жменьку та мама спече матержаників трохи, а нас четверо було, то дасть нам трошки, а малі були, та начнемо грати матержаниками тими, тою макухою, в общем, хорошого нічого не було. У нас вони не брали нічого, бо ми були бідні. Приховували: то ямку викопаємо та закопаємо, поки прийдуть. Приховували.

Чи дозволяли збирати колоски в полі?

Боже спаси колоски у полі збирати. Боже сохрани, Боже сохрани, гонили, не розрішали, щоб брати колоски. Хтось був насобирав колоски, та їх судили, от я забулася фамілію. Не розрішали обирати.

Як охороняли поля?

Об’єжчик був на полях. Не знаю, не скажу, звідки він був, чи з приезжих чи з місцевих, не помню. Мамане казала, скільки їх було. Тільки казала: «Щоб ви не дожили до голодомору такого».

Чи добровільно йшли люди в колгоспи?

Наверно, люди добровольно йшли у колхози. А як люди коровку держали, то поки вона не розтелилася, приходили контрактували, що колхоз уже організувався, забирали телятка, ферма щоб своя була.

Коли ходили забирати зерно?

Дньом їздили, ночкою не їздили. Раз приїхали, сказала мама, що нема зерна, та вони не шукали. А як знали, що є у якогось хазяїна, то там і шукали. В нас не було у батьків власного ремесла. Аж тоді як організовувалися колхози, а він тоді робив у пана, а тоді уже став трактористом.

Багато людей померло в голодовку?

У нас наче і не вмирали люди, у нашім селі. В інших селах було голодніше, а в нас наче і не вмирали. Може, хто і помер у нашому селі, а чи від голоду, чи срок їм прийшов, не знаю.

Хто опікувався сиротами?

А що тоді держава могла, чим тоді могла допомогти сиротам. Не було тоді ні інтернатів, нічого. У кого дітей не було, підбирали сиріт, діточок тих.

Чи були такі люди, що не голодували?

Конєшно, ті, що багато жили, мали коні, мали своє всьо, то вони може, і не голодували. У колхоз оставляли корови, телят ми контрактували, а корів забирали.

Допомагали один одному?

Допомагали, допомагали люди чим могли. От у моєї мами сусідка – то вона давала їй їжі на дітей.

Які засоби вживали до виживання?

Як могли, так і виживали, продавали що могли. От у нас, например, та тітка з дядьком їздили на золоті приіски та привезли собі трошки золота, за те золото купляли зерно, кукурудзу, так ми трошки лучшенько кормилися. Ну які родичі, як вони допомогти могли, якщо і вони бідували. А робити робили, бабка моя так старесенька була, ходила робила на город, задарма робила.

Чи їли тварин?

Но я цього не їла, не помню. Може, хто і диких тварин їв, я не їла. Знаю, що робили тяжко батьки, і я вже підросла, ходила на норму, а це колхоз був, а їсти не було чого. Візьмемо з мамою кувшинчик молочка кислого, все затим тянули норму.

Як хоронили померлих?

Померлих від голоду хоронили на кладбищах.

Чи поминають померлих від голоду?

На Проводи, хто помер від голоду, навіщають і поминають. Поминати після 33 году дозволяли, як не дозволити, як воно моє рідне, і померло від голоду. У нашім селі, іменно в нашім, мало помирало з голоду.

Яке ставлення сучасної молоді до подій 1932-1933 що вони про це знають?

А як зараз молодь може відноситись до голодомору, вони не знають голодомору. Вони зараз у розкоші живуть. Що захоче, те і купе, а тоді що: мама піде на базар, принесе жменю тої квасолі, і то поділе по дві штучки. Вони що, помнили голодомор, та краще б і ми його не помнили.

Хто винуватий у голоді?

Не знаю, хто винуватий, що стався голодомор. Не буду казати, хто прав, хто винуват. Хто це, од кого це завісєло, не скажу.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Волканов Сергій Іванович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 14-15;
5. Респондент: Іващенко Сергій Панасович, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Голод почався по указу Сталіна, «рідним батьком». Організували цей голодомор на Україні. Дуже багато людей померло. Я сам з Вінницької області. Вимирали сім’ї, пустив хати оставалися, люди вмирали скрізь, не тільки в хатах, вмирали й на вулиці, попід заборами валялися. Отаке, і діти, і старики, різні возрасти, і взрослі, і малий, і старий. З чого же він почався. Єсть такі, твердять, що не вродив урожай, якось це писали у «Чорноморських новинах», я давно виписую цю газету. Ось часом я замічаю, що відстоюють цю думку. Це, видно, хотять оправдати, шо комуністи не виноваті про цей голод, що був неврожай тоді у 1932. Неправда це, врожай був хороший, врожай був, бо я ще ходив, та ми з ще одним товарищем ходили стригти колоски пшениці, жито. Збирали колоски в торбинку і суп варили дома, так на цьому ще можна було жити, проживати. Наша родина вижили за сщот того, що ми мали корову. Ми не дождалися, поки вона мала отілитися, бо був голод, треба було пару неділь ждати, а ми всі хочемо їсти, 6 дітей у батька. Я самий старший, самий молодший з 1930 року, тоже каліка, на костилях ходить.

З чого ж почався голод 1933 року? Це було завдання здати хліб. Опредільоне колічество. Легко було взяти, вони надавали план. Виконали першу заповіть цю. Виконали. Ага, значить, щє є. Другий раз не виполнили, а не виполнили – значить, порозкрадали. Давай будем ходити, відбирать. Создавались такі бригади по селах, я помню. Ходили з паличами такими залізними. В мене є десь така похожа, з крючком смикати сіно, а та без крючка. Раз таке було, люди поняли, що треба ховати, хто де. Щось тут ховали, деякі в річці ховали, та й там знаходили, воно там на дні валялося, знаходились такі прідателі. Бригада була в основном з комуністів, комсомольців. Ходили і активісти. Були такі, щоб не здати хліб. Знаходили і під водою, і під землею. Знаходили і забирали. Забирали все, не тільки зерно — пшеницю, ячмінь, гречку. Фасолю з миски, тоже забирали, нічого не оставляли. Люди почали голодувати, листя їли. Помню, весною з липи листя їли, потом качани ото без зерна, рубили на мілкі кусочки, потім на жорнах перетирали. І шо там було їсти? В мене було намєрєніє втікти з дому, сюди на Одещину, Собіківський район, там було радхозяйство: УМЧКО. Воно молдавське було. Контора була в Тирасполі. Як я туди попав? Мій батько носив пошту, уже в нього поопухало ноги. Лежить і каже, що більше не буде розносити пошту, щоб я її розніс, кому шо. І так я і зробив, приносю до однієї старушки, в неї син одного року народження зі мною. Він робив у тому хазяйстві. Там було хазяйство з 12 тисяч овець, оце тільки дойних, таке було сильне. Всі чабани були молдавани, так я попав сюди, по цьому адресу, що мій товариш написав. Там можна було жити, бо там була Молдавська республіка. Страшно голодували, валялися попід хатах, заборах. Скрізь вмирали, каждий день. Та ходила ця бригада, підбирала тих, хто помер, підбирали на повозку і везли на кладбище. Я поінтересувався, куди їх везуть, та пішов слідом. Прихожу на кладбіщє. Там яма, каждого отдельно не хоронили, а яма примерно метрів 5 в дліну, у ширину 4, в глибину 3.Туди складали їх як сельодок, того туди, того туди, і шаром землі закривали. Я дивлюсь: одного закривали, а він ще ‘живий, щось говоре, шепнеться, щось говоре, плямає губами, та на це не обращали вніманія. Що їли тоді? Ходили на ставок, річку, за скойками це не жаби, це черепахи. Як розігріти їх, вони одкриваються, так величеньки, сантиметрів 10. Там був якійсь жир, та у людей від них появился кровавий понос. І начали ще більше помирати. Дойшло ще до людоїдства. Там шість сімей переселили у наше село, з двох сел, за двадцять километрів з Микуленців. Тоді ці села знесли, бо там проходили воєнні навчання, тепер їх відстроїли. Ну, я мало знаю про ті шість сімей, вони потім порозходились. Там була сім’я, не помню ж їх звати. У цій родині була старушка, і її син чи то його дружина оставили з нею своїх дітей. Старшому було 11 років, це Колька, інших звали: Маруся ( 6 років), Василю 5 років. Колька ходив по селах, хто що дасть. Знаходились такі, що давали. Ця баба порізала їх, та їла. Потім цю бабку вели, ціла процесія, я бачив. Баба така горбата, страшна. І несуть тих дітей у мішці. А другий чоловік несе каструлю із цим. Вона на ходу хватає і в рот. Ще трохи – і її повели в районний центр і розстріляли там. Це одна одлічилася сім’я отак. Це саме страшне було. Ходили ще по городах, порпали, може, ще є гнила картошка у землі. їли ще качани кукурудзи. У колгоспах давали по 100 грамів хліба, це було дуже мало. Поля і колгоспні комори охороняли сторожа, один період мій батько був кладовщіком, он не міг взяти ні одної зернинки, його перевіряли, він повертався без нічого, та покинув комору. Ходили по хатах 5 бригад з залізними палками, чоловік 5, 6 -8 . Сильно забирали зерно, картоплю наче не так сильно забирали. Люди допомагали одне одному. Від бригад не можна було боронитися, вони ж от влади. Мого дядьку розкулачили і вислали. Були случаї, сусіди друг на друга доносили, тому шо ті бригади не могли самі знати, де зерно яке було затоплене в воді. Ці бригади і самі продукти брали. В містах теж голодували, но не так. Міняти можна було, але що міняти, як нічого не було. Я думаю, що ці кампезоли, котрі ходили забирати, то вони не голодували. Зуміли вижити ті, хто ховав, якось перебивався. Навіть ті люди, яких розкуркулювали і висилали, виживали десь у лісі, навіть ті вмудрилися вижити. Людей померло в разів 5 більше, чим за 4 роки війни, десь 1500 чоловік. Зараз зовсім другі люди, вони їх позабували тоже. У церкві хто ставе свічки. У нас церква, причому її побудував син того, хто наполягав, щоб її знесли, церква Київського патріархату. Я вважаю винним у голоді владу, це компартія во главе зі Сталіном. Це тільки вони винні. Врожай тоді був добрий. Викачували з людей всю продукцію, яка тільки була. А торгсіни були в містах, хто мав золото, срібло, то той мав гроші. За сиротами держава не опікувалася, зачем їй були ті діти, ніякої пощади.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Димура Олександр Миколайович, Луговська Людмила Сергіївна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 13-15;
5. Респондент: Добровольська Надія Андріївна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр.?

Ну да, я тут жила під час голоду. Звісно, пам’ятаю, адже я 1924 року народження, я ж можу шось пам’ятати. Не геть мала була, вже така, що соображала трохи.

Чи був в той рік врожай? Чи пам ’ятаєте ви, щоб ходили бригади і забирали зерно?

Був врожай все було, а забирали його, а куди забирали – Бог його знає, ото позабирають в голубінки, а куди – ніхто не знав. Даже ото дома, шо на городі вродило – і то забирали. Даже в моєї мами була жменя квасолі, і ту забрали. Приїздили звідкілясь, але не наші, звідки приїздили – ніхто не знав. Як я мала ше була, помню, по 4, по 5 душ ходили, а позаді повозка. Комуністами себе називали. Даже до того доходило, що баба моя семечки натеребила і напекла блинчіків, і ото вони як прийшли, як побачили і все забрали: і ті сємечки, і блинчики, ну геть усе. Вони приходили до однієї хати по декілька раз. Приходили, провіряли, чи люди не заховали де зерна, все шпичками штурхали, кругом шукали. Приходили і вдень і вніч, коли їм заманеться. Що вони тільки за люди були, прийдуть і все заберуть, а ти як хочеш живеш. Бувало з ними ходили начальство.

Чи забирали у вас худобу?

Забирали коні, зерно і навіть реманенти, а корови ні, не забирали. Забирали в тих, у кого було багато корів. А коней забирали, але рідко, бо в людей коней не було, всі коні до того вже були в колгоспі. Де яка пшеничка, де яка кукурудза – все виносили, оце як зможеш, то заховаєш. Хто землю закопував, хто до сусіда його перекине, а як прийшли перевірили та нічого не знайшли, і гайда забирати, бо зараз і до сусіда можуть зайти. Ми і ділились з сусідом, допомагали. Хто в ліс вивозив, куди тільки могли, туди і ховали.

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Було таке, що я дохлі коні їла, дохлі, отаке було.

Чи допомагали люди один одному в виживанні? Чи ділилися продуктами?

З сусідами ми разом збирати ходили, допомагали один одному.

Чи можна було ходити в поле, збирати колоски?

Пам’ятаю, ні, не можна було, бо посадять. Я теребити ходила, мама моя на полі качан ламала і де кращий качан – кине мені, а я в лабузі сиділа і тереблю, щоб ніхто не бачив. За кукурудзи садили, одну жінку за кукурудзу, за два качана на вісім років засудили, а я ж не попалася, то і не посадили.

Чи добровільно люди йшли до колгоспу?

До колгоспу у нас люди добровільно йшли, деякі там були, що їх розкуркулювали. І це шо забрали, і базар откривають там, проводять аукціон і хто більше дасть, розпродавали їх майно. Розкулачували, хто хотів вижити, вмів і хотів робити, то ті і тоді і зараз мають, а як ото нічого не робили, то ні тоді ні сьогодні нічого не мають.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто був в колгоспі, то давали кашу, з кукурудзи чи з пшениці, і трави туди накидають, ото таку баланду давали. Голод був сильний, то їли ми не перебирали, з чого воно.

Що вживали в їжу?

Какиш, щир, ото як весна прийшла, то їли трави, суслів ловили по полю. Підеш у поле і візьмеш відро води, в нору заливаєш, то він тільки вилазити, я його хап і по голові чимось ударю, отак ловили суслів. їжаків пекли та їли, а воно м’ясо таке пісне, добре було.

Чи багато людей померло? Хто хоронив померлих?

Багато помирало, ну ось, наприклад, помер хто, то твої родичі ховали, а нікого не було, то вже лежать так не буде, люди все понімали, і хто зжалиться та похороне, чи хоч за село вивезе. Були по селі бригади, які ховали. Була церква, поминали людей, в людей нічого не було то так, а як хто багатший, то і відправе.

Хто опікувався сиротами?

А сироти, кому вони нужні були, хто ходив по людям, ходили робити, ходили щось шукали, трішки люди допомагали, а що ж особо не допоможеш, бо свої діти голодують, а-в кого не було дітей, от приймали до себе.

Чи був голод у містах?

Був у містах голод, що там було таке саме, ще навіть гірше, ніж тут в селі. Виміняти не можна було, бо і не випускали з села міняти, бува, хто їде, то вже ждуть, спіймають, заберуть усе і додому відправлять. Не дозволяли міняти.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Ну то в кого є рідня, то їх і поминають, і в церкві батюшка відправе.

Хто винуватий в організації голоду?

Що я можу сказати, як я мала була, я точно сказати не можу, ну держава, наверно, бо то 6503

приказ і вони його виконували, ходили по людям забирали.

За що могли покарати людей засланням?

За фотографії даже висилали до Сибіру. Директор школи мав в хаті фотографії, як був в армії, ще при царю, і почепив в хаті на стіні, а вони прийшли до хати, побачили ті фотографії на стіні і вислали до Сибіру. В мене мама працювала в колгоспі – були трудодні, вона не виконала мінімум трудоднів і її вислали до Сибіру на п’ять років. Бувало, що людей забирали, тих, хто відмовлявся йти на роботу, хто виступав проти комунізму, то тих і забирали і відправляли до Сибіру. В нас попа в селі вбили прямо на дорозі при всіх, бо він ходив по людям проповідував.

Чи розповідали Ви своїм дітям та онукам про Голодомор?

Розповідала і дітям і внукам, бува, прийде до мене внука і розпитує, а я їй цілу ніч розповідаю, а зараз ніхто не цікавиться тим, та й нащо це людям знати.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область
2. Дата запису: 17.08.2008 р.;
3. Хто записав: Науменко Андрій Олексійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 11-12;
5. Респондент: Бугакова Галина Петрівна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр. ?

Пам’ятаю, був голод.

Чи був в той рік врожай?

Врожай був, а не давали хліба, паскуди були такі, що не давали, врожай то був.

Чи можна було приховати якусь частину зерна?

Ми самі заховали, яму зробили. Вони прийшли з штиками, все, все зібрали, батька посадили на 25 років. Люди де бачили, там і ховали, бо голодовка була. Висилали, находили і судили та висилали. Де б не заховали, все одно знаходили, мама заховала в торбу, вже поставила не в ямі, а вони найшли.

Чи знаєте ви, хто входив в бригади, скільки їх було?

Двоє, один на підводі, другий збирає.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Потом вже пішли в колгоспи, вже почали давати, а латуру давали, кашу та інше.

Забирали у вас худобу, може, речі, одяг також забирали?

Ні, речі та одяг не забирали, тільки зерно.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

За збирання колосків судили. Забирали, саджали на 5 років.

Коли люди почали помирати від голоду?

У 33 році люди почали-помирати від голоду, вмирали діти з голоду.

Чи допомагали люди один одному в виживанні? Чи ділилися продуктами?

А, що будуть допомагати, як у саміх брали, вони самі були голодні?

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Їли, варили редьку.

Чи був голод у містах?

Ой, повсюду був голод. І в селі, і в місті.

Хто і як хоронив померлих?

Ховали, ямку викопали, та й загорнули. У мене брат помер в голодовку, загорнули і все. Ніхто не хоронив, самі копали ямки та клали, може, хто багатий був.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Аякже, поминаєм. У нашому селі церква є. Там батюшка служить поминальні служби.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.:
3. Хто записав: Пелеховська Катерина Володимирівна:
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 9-11;
5. Респондент: Артюх Валентина Григорівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933рр. ?

Знаю, шо не було шо їсти. Я ше мала була, 6 год мені було. Знаю, шо пішов там батько в Троїцьке на базар, а в Андрієво-Іванівку мама. Батько привіз макухи кусок, а мама бурака. І сильні були морози, та батько поморозив вуха, а їсти не було чого.

Чи був в той рік врожай?

Не знаю, дочко.

Чи пам ‘ятаєте ви, щоб ходили бригади і забирали зерно?

Знаю, що ходили шпичками шукали, з стенів здирали коври шерстяні. Знаю, що батьків

брат приніс коври, такі красиві були, квітками, розами. Та мама вчепила, в нас старий був. А

вони зі стєнки зняли та забрали.

Тобто забирали не лише їжу, а й речі?

Да, все брали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна?

Де там його було приховать? Я знаю, сусід, у нас же раньше таких не було заборів – канава, і канава прикрита таким хворостом і катати такі. А батько йшов, а це було осінню, та наш город донизу. Ішов, а собаки розгорнули, сусід клумак муки заховав у нашій кагаті. А він прийшов до мами та каже: «Йди, там у кагаті є мішок». А як же ж забрати, як той же наблюдає? Та взяли корзину та нарубали вроде дров, а в ту корзину вкинули мішок та накидали зверху дров та принесли, та в таку за пічурку сховали та потрошки варили. Оце я знаю, бо наказували:« Мовчіть, будуть питати – не кажіть!».

Чи знаєте ви, хто входив в бригади?

Знаю, шо і батько мій був у цій бригаді. Ну брали сільських тоже. І шпигали, і шпигали.

Чи були доноси сусіда на сусіда про приховання зерна?

Не знаю. Та не було ні в кого зерна, де там було зерно.

Чи були ці бригади озброєні?

Не знаю. В батька не було зброї. Но знаю, шо він участвовав. Заставляли, брали сільських.

В кожну хату ходили.

Ваш батько був в бригаді, але до вас все одно приходили?

Ну аякже. Батьків рідний брат приніс своє, шоб заховали, бо батько це в бригаді, то не

будуть ходити. А вони прийшли зі стенкі зняли всьо то. Мама вчепила, вроде то наші коври, а вони взяли забрали, геть усьо забрали.

А як звали вашого батька?

Григорій Тимофійович Артюх.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Я не знаю.

Чи добровільно люди йшли до колгоспу?

Не знаю. Що я знаю, шо люди були голодні, пухші. Ходили, як зайде в хату, не можна вигнать, дай шо хоч їсти, бо їсти хоче.

Чи чули ви про закон «п ‘ять колосків»?

Що судили? Було.

А поля охоронялися тоді?

Не знаю. Наверно, охоронялися, бо спіймали та дали по три года. Та це вже й не при Голодоморі, а ше й тепер було, ше до войни, чи після. Виноград рвали баби, та по три гронки винограду до дому взяли. Ой, та потрусили, ой трусили. Було при голодоморі, і при цьому було.

Чи забирали у вас худобу?

Була корова, но не забрали в нас. А кормити не було чим.

А були такі люди, що не голодували в селі?

Не знаю, наверно не було, бо всі голодні ходили.

Чи допомагали люди один одному в виживанні? Чи ділилися продуктами?

Яке там ділились, як не було ні в кого нічого.

І родичі не допомагали?

А як у родичей не було? Ні в кого нічого не було. Весною пішли на лободу.

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Якби це мама моя жива була, вона б тобі розказала. Шо я помню, шо макуху і буряк

приносили.

А чи споживали ви в їжу якесь листя, траву, кору дерев?

Ну лободу варили, щавель варили. Варили якісь бураки. Ай, здохлячі коні брали, стерво.

Здихала скотина, не було чим кормити, брали рубали і їли люди, отак і кормились.

Помирали люди від голоду?

Умирали. Знаю, шо кажуть, з голоду той помер, того на дорозі найшли з голоду.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Було в нас у селі. Ше й продавали та спійнялися, хлопчика якогось зарізали, Волощук Костя він звався. Спійняли хлопчика, десь він ійшов, та й зарізали і продавали на базарі холодець, та й найшли пальці. Та тоді шукали в його та найшли одежу, а вони не спалили. Десь у грубі найшли одежу, та там били. Знаю, шо таке було.

Хто хоронив померлих?

Не знаю, не скажу.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Тепер згадують, а раньше ні.

Чи була у вас в селі церква?

Була, та її розвалили та построили школу.

Як ви вважаєте, чи знає сучасна молодь про Голодомор?

Ну, знає, і кіно показують.

1. Місце запису: село Амбарове Миколаївський район Одеська область.
2. Дата запису: 2008 р.;
3. Хто записав: Романовська Н.Р.;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД, Одеса – 2008, С. 9;
5. Респондент: Козаченко Володимир Захарович, 1927 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Амбарове Миколаївського району Одеської області.

Я пам’ятаю, що мама ходила на поле, щоб ніхто не бачив, і збирала буряк, варила потім і ми їли. Приходили більшовики – партійці, витягали прямо з печі казан з буряком, викидали на подвір’я все ногами. Ходили по хатах, забирали одяг, де яка була фасолина, картопелька. У нас була корова, то й її прийшли і забрали. Як здихала коняка, корова в колгоспі, то люди бігли, все розбирали і ледве не билися. В полі після жнив не дозволялося нічого збирати. Якщо когось ловили, то штрафували або забирали у в’язницю. Люди вмирали на вулиці, в хатах, їх збирали на підводу і скидали у велику яму, яку викопували за цвинтарем. Як яма наповнювалася трупами, то копали другу яму. У школі варили юшку (трава, трохи крупи) і давали дітям.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівська область;

2. Дата запису: 02.11.2002 р.;

3. Хто записав: Карацюба Антоніна Григорівна;

4. Респондент: Давиденко Галина Григорівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору проживала в селі Атюша Коропського району Чернігівської області.

Де Ви тоді жили?

Жили ми в Бабі (сучасне с. Жовтневе Менського району Чернігівської області), нас із хати вигнали, батька забрали, із хати виперли, була хата під залізом, дві комори, хлів рублений 14 аршин.

Чи був голод у Вашому селі?

Авжеж був. Підеш було у магазін дак без кофти вернешся і хліба не візьмеш. А ловко жили інші, а інші і пагано.

Причини голоду. Чому голод був?

Вони ізробили голод.

Хто вони?

А хто в нас робить голод. Наче і не те, щоб неврожай був, а, нічого я тобі вже не скажу.

Чи забирали зерно?

Зерно і барахло.

Оце і одежу забирали. А нащо?

Розкулачували, от тоді я б і розказала, шо було.

Хто ходив шукав?

Це з сільради. Було кажуть:

Їде хек на кобилі

А кобила без ушей

І питають: “Що ти робиш?”

Розкулачую людей.

А куди ховали?

Під стріху ховали і в землю ховали, а вони ходять да шукають, все одно і забарали.

Чим харчувалися під час голоду?

І лободу їли, ходили на ставок, рвали очерет, зсередини м’яке їли, онуцьки їли, щавель на луг ходили ірвали. Конюшня під тим була, із кізяків вибирали зерновику, чечевицю, горошок.

Мили, варили?

Та ми так тоді, як їсти хочеться. Хіба як голод був про те думали? Як тобі дуже їсти хочеться, ти про шо думаєш?

Хліб був?

Де ж він там той хліб був, а вже як голод пройшов, трохи почало. Зерно було, як молотили. Забрали. Було намолотили з матерею прачем, поки молотили, поти їси. Мололи жорнами у когось було.

У Вашій сім’ї пухли з голоду?

У сім’ї пухли, я сама пухла. Набож на весну, поки урожай не вродить. Довго не їсти, так пухти довго. І голод, і холод, все прийшлось пережить. Було ж назбираєш картплища да просушиш да тим протопиш. Нам же год небагато було, а їсти ж то хотілось. Мерзлу картоплю їли, послі нарочито оставляли шоб мерзла була.

У Вашій сім’ї хтось вмер з голоду?

Усі після голоду осталися.

А вмирали в селі?

Мерли, да й багато. У мене хлопець був, мо родня якась, його мати на роботу тягала, поїв і вмер, дак у саду ямочку прокопали і закопали.

А були такі, що не було кому заховать?

Мо й були. Казали даже шо їли своїх дітей.

А де ховали?

Могилки ж то раньче були, мо й хоронили.

А тоді поминали померлих вже після голоду?

Да ні, шось не помню.

1. Місце запису: село Тихонович Сновський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 06.11.2002 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Ткаченко Галина Мойсеївна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору проживала в селі Тихонович Сновського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Тема голодомору 1932-1933 рр.  назавжди  залишиться актуальною віхою вітчизняної історії. Це рана на тлі українського народа, про яку сучасні покоління не мають права забувати. Моя бабуся- Галина Мойсеївна Ткаченко, одна із тих хто пережив це лихо.

Розкажіть – де ви жили під час голодомору?

Я жила в Чернігівській області, Корюківському районі, селі Тихоновичі.

Яка на вашу думку, була причина голоду?

А бог його знає… Казали, що не врожай. То вимокло, то вигоріло. А насправді воно ж було по-другому. А хто казав? А верхушка ж та й казала. На власні очі бачила я жінка під тином лежала, надута така. Ховали її всім селом, бо ніхто не знав звідки вона.

Де селяни могли ховати зерно?

Хтось закопував у землю,  такі селяни-бідняки, так то  у кулачок  і на печі. Приходили і забирали, казали “надо государству”. А  діти на печі, голодні, сиділи, бо нема що їсти.

Чим люди харчувались?

От харчувались: на лугах і на полі рвали щавель, варили борщ щавльовий, і зривали листя з лип, з вязу і пекли такі оладі. Це ж не брехня, у мене самої дизентерія була.

Скільки померло людей?

По 13 чоловік вдень вмирали, священик не вспівав панахиду справлять. Виживав як хто міг… Травою вот. Спасли трави, щавель.

Як померлих ховали і де ховали?

Всіх на кладовищі ховали- всіх, всіх!!! Священник одспівував. А це ж і попу щось надо дать- так, просто же не прийде. В нас церкву розкидали колгосп побили. Людину не закопували як скотину, відносили на кладбище. У мене брат найменший , погиб, вмер. Старий щавель вживали, а воно  що ж, мам – умерло!

Чи є в селі місця вшановування померлих?

Ні, таких не помню. Це після війни  так жінки-партизанки, так їх вшановували, а в нас не було.

1. Місце запису: місто Прилуки Чернігівська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондентка: Порохова Марія Миколаївна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Прилуки Чернігівської області.

Які, на Вашу думку, були причини Голодомору?

На мою думку, в усьому винна влада, вона хотіла знищити українську націю, культуру. В усьому винна більшовицька влада.

Хто і як шукав заховані продукти?

Пам’ятаю як мама з татом пішли кудись з хати. Вони за поріг, а гості на поріг. Залізними палицями стукають скрізь, у нас питаю де тато хліб заховав: ”Скажіть, то дамо буханку хліба, будете їсти”.

Як Ви їли в цей час?

Тоді на городах не було навіть бур’янів, бо люди його виривали та кримсали в борщ. Дуже багато їли кропиви. Наривали повні відра, кришили, кип’ятили, їли такий борщ, їли листя липи. А я їла багато цвіту з берестів, бо біля нашої хати була багато того цвіту, а там були маленькі зернята, от я його і їла. А коли було жарко, то нас батько забирав у хату, закривав стави і не дозволяв бути на сонці. А сам йшов на базар, приносив нам макуху, ту, що коровам тісто робили і нам давав по кусочку і ми їли ту макуху.

Скільки людей померло у Прилуках?

Багато людей вмирало від голоду. Померла моя подруга Маша, на вулиці. Її мама привезла мертву на возику до своєї хати. Похоронили. Люди ходили худі, а ноги були пухлі і на передках були водяні пухирці, з них текла вода. Дуже багато вмирало чоловіків та молодих хлопців. 1932-34 роки були дуже страшні. У ці роки люди вмирали сім’ями. Треба тепер так робити, щоб більше таких випадків не було.

Чи тримали Ви якусь худобу?

Так, Дашуня, була в нас корова. Це була наша годувальниця. Забрали…

Чи можна було щось купити?

Ми ходили мінять в село. Мати дає нам якусь кохточку, спідничку, іншу нашу одежинк. Ми йшли у село, міняли на зерно, мед, шматок хліба..

Що таке закон “Про 5 колосків”, чи чули ви про нього?

Це Сталін видав цей закон “Про колоски”, за який карали багаторічним ув’язненням, але до смертної кари, за те, що в тебе знайдуть кілька зерняток. У цей час з чесних людей робили крадіїв.

Хто зумів вижити?

Вижила вся наша сім’я, Дашуня. Ми вижили тільки тому, що в нас був дуже розумний батько. Коли в хаті з’являлась якась їжа, батько ніколи не давав нам наїдатись, а лище по маленькому шамточку.

Чи можна було приховати якусь частину їжі, зерна, продуктів?

Добре пам’ятаю як прийшли колись люди і почали вигрібати все, що уродило на городі. Доводилося ховати все, що залишилося, але все знаходили та забирали. Коли все забрали, під руки їм попалася квасоля, її теж вигребли до горошини. Тоді взялися за одяг. Забирали все краще і везли на торги. Батьки навчили нас сидіти в скрині на одежі і ніяким побутом не віддавати їм. Мабуть дуже голосно ми кричали, сидячи в скрині, бо уповноважені махнули рукою і пішли геть.

Хто не голодував у селі?

В один клас зі мною ходила дівчинка голови колгоспу, вона носила до школи по пляшці молока, млинчики. От вони і не голодували, і упорядники ці теж, які забирали останнє з хати.

Чи відомі місця захоронення людей в голод?

Я думаю, було б добре, якби зібрати гроші на пам’ятник всім тим мученикам, що загинули від голоду 1932-33 роках. Кожен, хто пережив ці страхіття, від душі покладе скільки зможе.
І треба це робити поки живі ще ті люди, а їх дуже мало лишилось. А пам’ятник треба, щоб був, щоб більше такі муки не повторились. Ну, це мої мрії!!

А ще пам’ятаю, що люди дуже помирали, а в рідних не було сил, щоб поховати їх. Чоловіки від колгоспу будили декілька разів на день збирати мертвих і звозити в одну велику яму. Мертві лежали на печі і на подвір’ї.