- Місце запису: Свідчення до книги Австралія;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: Леся Мельничук;
- Респондент: Наталя Сірко, 27.08.1932 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Суми Сумської області.
Моє прізвище Наталя Сірко. Я народилась 27-го серпня 1932 року. Я народилася власне у місто Суми, але довго там не жила. Бо як стали, почали, комуністи почали керувати, мої батьки, бо батько був із села, а мати з міста. І ми переїхали на село Поромля. І я мала 6 рочків. Я дуже добре пам’ятаю. Дякуючи Богові, я, пам’ять до мене приходе і пам’ять незабутна. З 6-ти років, як ми, почалася вже дуже великий акт знищення, використовування українців, розумієте, притягання їх до колгоспів. А раніше називали СОЗ, це по-комуністичному «Спільна Обробка Землі», а коротенько називався СОЗ. Після того СОЗу, вон6и заохочували селян, не робітників, а селян, люди, які працюють лише на землі, заохочували іти до колгоспів, об’єднувати індивідуальні господарства до разом, робити лани широкі, знищувати межі. Межа – це є якраз та лінія, як границя поділу землі, кому яке належить. Навіть так як тут ми живемо, там того земля, того земля. Але після того як вони, багато-багато людей спротивилось. Я дуже пам’ятаю, як люди брали граблі, коси і йшли вулицями по селах, йшли по селах і страйкували. І шо вони робили, робили, вони взяли привезли в село трактор і показати чим будуть обробляти. А трактор, знаєте, колеса залізні, не такі як не раба колеса, а залізні і вони вгиналися, їх повинні витягати, але нічого не могли зробити. Все-одно вони, комуністи, так натягали, шо вони зробили: ходили по хатам, по селям лише. Витягали і брали шо тільки мали. Як мають кожний, у кожній хаті були чи мали такі маленькі коморки. І там в тих коморках стояла мука, різні зерна, мак і пшоно все для їжі. Мука була і пшенична, і жита разні. Шо не робили, організовували з молоді переважно, ну і деякі також були років 40-45, до 50-ти років організували такі бригади. «Ударна бригада» називалась. Вони ходили з хати в хату, ходили і брали до зернинки. Заходили в ті комори і витрушували, вибирали все, навіть квасолю, все. Оставляли людей. Люди оставались, і діти малі не мали шо їсти. Робили такий штучний голод. За корову, або за курей ловили кури, забирали, все забирали. А за скорину, то вони перед тим вже чи коні, чи корову перед тим забирали. І шо робили? До того робили, шо стався масовий голод, по всій Україні. Я з міста була Сум, Сумська область, А тут рядом Курська область, тільки границя. Я була до Курскої області 45 км. Там нема голоду, у Росії нема голоду, а Україна голодна. Шо ми робили? Ми їли листя з дерев, обчищали листя і їли. Ходили їли така кропива росла, всяку зелень їли. І до того дойшло, шо люди умирали, падали, по вулицях лежали трупи мертві. Ніхто їх, ніхто не звертав уваги. Чоловіки перші вмирали, жінки були більш живущі. Навіть і хлопчики, чому не знаю. Я була, ходив він називався Іван. І нам, я вже в школу ходила. Ми прийшли до школи, сказали «дають суп» і сказали, шоб кожен приніс cup, і кожен приносив cup шо змог, а дехто не приносив, бо мати не дала, бо вже збідніли, то брали залізний tin, і тим залізним tin набирали. І прийшов той Іван, і від цього голоду люди опухали, пухлі були такі. І прийшов цей Іван, кажуть суп дають, сказали гарбузовий суп, з pumpkin. Тільки там pumpkins нема, одна вода. Він прийшов нахилився, там же коло того супу упав, упав зразу dead. І шо робили? Робили, взяли таку гарбу, коней, достали вже з СОЗу і скидали так, як дрова у той віз. Викопували ями, великі-великі ями і так кидали. Кидали, а тоді брали дерево, зелене дерево, закладали деревами і закладали ті могили. І так ми не знали, хто ми є і чиї ми діти. Мати не дивилась за дитиною. І одного разу я йшла до школи і дівчина моїх років – Маруся називалась. І я захожу до неї, я її завжди кличу, ідемо разом до школи. Я кличу: «Маруся, Маруся…». А мати виглядає в вікно. І така чорна, як то знаєте, чорна така і каже: «Маруся вже пішла». А одна жінка підходе до мене і кличе: «Наталю, Наталю, ходи сюди». Я прийшла, а вона сказала: «Ти не клич, вона Марусю з’їла». Вона ще Олександра сестра, а брат Григорій, а вони пішли ці Олександра і Григорій пішли в Росію за хлібом. Коли вони прийшли і ці діти повернулися і кажуть матері: «Мамо, а де Маруся?». А люди сказали шо мати, шо де ти діла Марусю. І почали шукати. Найшли тільки, брат і сестра, найшли голову сестра, вже вона знаєш так, знайшли на городі. Вона не могла їсти, бо то там волосся і те все, і зуби.