1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 27.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Коваленко Катерина Родіонівна, 1925 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Що ви пам’ятаєте про Голод 19323-1933?

Я тоді ще мала була, але хіба ж таке забудеш? Боже мій, як їстонькі хотілося! А не було ж чого, не те, що сьогодні: все є, але грошей нема. А тридцять третьому, помню, ми з братом в посадці ночували, бо в селі боялися – казала мама, що людей їдять. Так ото ми з братом тамо в посадці біля Кучмайки сховалися і ночували. Їли ми таке, дитино, шо ти і не придумаєш. Як літо, то шукали в трубині жаб, равликів, несли в хату, а там мама вже щось з ними робили. Голодні були таще й голі, босі, а черевики у нас були на двох з сестрою. В яслах давали по 50 грам хліба, а ми з братом поки дойдемо до дому, потрохи щіпаємо, по крихітці їмо, хочеться до дому принести, там же мама й тато, братики й сестрички голодні. Нас тоді було дев’ятеро. Ганя і Митя в тридцять третьому померли. У тридцять третьому татові на роботі дали хлібинку півкіла ковбаси. В нас тоді Оля була слаба і лежала на лежанці. Тато прийшов, а Оля тягне рученята, їсти хоче. А тато кажуть: «Ну то здихай, нема чого харчі переводити». Мамі стало жалко і вона дала їй ковбаси, та Оля половину її з’їла за дві неділі стала ходити. Так і вижила 

Що ви пам’ятаєте про Голод 1946-1947?

Після війни стршано було і голодно. Я вийшла заміж, то в мене хоть чоловік був. А їсти не було чого. Багато було голих, босих. Але не боліли так як зараз, весело було, а за Кучми горе жити (ти так і напиши, хай знають) Тоді і то було краще, веселіше, а зараз пенсія мала, хіба ж можна на неї прожити? Хай вже тому Кучмі лусне за голоду й то було легше чим тепер. Важко було, в 1947 в мене дитина мала була, нічим було кормити, молока не було. А самі шукали, на городі, в полях морожену бараболю, варили її, та й таке їли. Їли коли щось було, а не так як счас, сніданок, обід і вечеря. Страшно було, холодно, голодно, але ж вижили всі, слава Богу, ніхто не вмер. Синочка свого викормила, але його Бог потім всеодно до себе забрав, таке йому доля. Хай земля йому буде пухом.

1. Місце запису: село Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область;
2. Дата запису: 19 серпня 2009 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Поліщук Яків Абросійович, 1919 р.н., народився в селі Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область.

Десь з осені 1932 р. з продуктами ставало що день, то все важче. Нас у сім’ї було 6 дітей. Односельчани почали їздити до міст, щоб обміняти цінні речі на продукти. Наш батько також поїхав в Одесу на роботу і там і помер, але нам встиг прислати пакунок сухарів, які обміняв на рушники. Ми лишились з мамою. Постійно хотілося їсти. Ловили рибу, збирали молюски, а також мама пекла млінці з сушеного листя берестків. Їли листя різних дерев. На полі була закопана картопля, і ходили вибирали мерзлу і їли. У нас був кінь, його віддали у колгосп. Якось я дуже хотів їсти, а на нижніх гілках не було листя на берестку, тоді дід Тимофій зрубав бересток, і я нарвав повні кармани листя. Сестра Наталя померла від голоду.

1. Місце запису: село Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область;
2. Дата запису: 22 серпня 2009 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Рябченко Меланія Юхимівна, 1923 р.н., народився в селі Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область.

Наша сім’я була бідна. Ми дуже бідували. У нас не було що їсти. Брат старший за мене на 2 роки. Їли печений буряк, листя з дерев, похльобку з буряків. По хатах ходили активісти і забирали все з продуктів, навіть варену картоплю з казанів. Ми діти, але ходили на поле полоти, а за це нам давали суп.  Люди допомагали одне одному. Бувало, люди, які дуже бідували, вранці на порозі знаходили посудину з узваром або млинчики з трави, або ще щось. Це добрі люди допомагали. Старалися це робити вночі, щоб ніхто не бачив.

1. Місце запису: село міського типу Стара Вижівка Старовижівського району Волинської області;
2. Дата запису: жовтень 2003 року;
3. Хто записав: Павлова Т.В.;
4. Респондент: Поліщук Петро Олексійович, 1925 р.н., народився в селі Городище Жашківського району (тепер м. Городище Городищенського району) Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Городище Жашківського району (тепер м. Городище Городищенського району) Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках або в 1946-1947?

Пам`ятаю голод і 1932-1933 і 1946-1947 років. Під час голоду 1932-33 років я жив у селі Городище, яке річкою відлялося від райцентру Жашків на Черкащині. Після введення непу життя в селі нормальним стало, панські землі поділили між господарями, які були менш забезпечені. Жити стало краще. Пам`ятаю, тоді говорили: «Нам тепер і Америки не треба». Люди міцно трималися землі.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи збирала урожай влада?

Я не знаю, як могло статися таке лихо на наших багатющих землях, де був великий достаток. У нашому селі жебрак за день збирав милостиню на цілий місяць. Люди, що получили тільки но землю, не хотіли йти в колгосп. І їм все збільшували плани хлібопоставок до тих пір, поки в хаті і в коморі нічого не осталося. То робили спеціально. Хліб у них був, у государстві був. Бо ті роки добре вродило. А люди вимирали. І було то тільки в нас, в Україні. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Я не знаю, але напевно у нас такого не було. 

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали, мали якісь документи?

Я помню бабу Хомиху, комнезомку, вона приводила «шукачів» з шомполами. Од від тих во прутів нічого не можна було сховати. Вони п`янствовали, а у нас силою забирали все останнє для своїх п`янок. А документів ніхто і не требував, усі знали одне одного. 

Чи застосовувалось до людей покарання, побиття, висилання?

За неуплату налогу людину могли кинути до льоху, поки родня не находила нужних грошей щоб «викупити». А от я ще знав сім`ю Арихтея Шугайла, я дружив з Петром – його сином. То була звичайна сім`я але в 31 за невиконання хлібоздачі батька вислали в Архангельську область, а через рік і матера заслали в Казахстан. Із їхніх шісти дітей осталось лише тройко. 

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб?

Мили зброю, штирі такі довгі залізні кожен мав при собі.

Як люди боронилися?

Людей лякали, примушували підкорюватися владі в сліпу. Та й жалуватися не було кому. Пам`ятаю, двоє Григорій Малюх та Федя Дикий, поплатились життям. Їх кинули в уманську тюрму, де вони померли від голоду, бо рідні грошей не мали.

Чи можна було приховати якусь частинку зерна?

Люд ховали, але якщо вже знаходили, то могли і побити і в тюрму могли кинути. 

Хто і як шукали продукти? Як їх звали?

То були активісти, люди з району, комнезами. Робили обхід групами, заходили до кожного двору. Нишпорили по всіх кладовках і льохах, лазили на гору, в стайні. Тими штирями щупали землю на городах, в саду, а в хаті під підлогу заглядали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

У нас по селу їх баба Хомиха водила. Вони бистро все робили. Було їх як коли. Десь до п`яти а то і більше. Як коли.

Де можна було ховати продукти?

На горі ховали, під підлогою в хаті. Але ж багато не сховаєш всьо равно.

Чи давали їжу тим хто пішов до колгоспу?

Я пам`ятаю, що для дітей колгоспників організовували садіки, там давали їсти. А колгоспників кормили раз на день, в обід, кормили по бригадам.

Забирали лише продукти харчування, чи інші речі – одяг, рушники, худобу?

У нас забирали все, що можна було їсти, – зерно квасолю, кукурудзу, гречку.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Чув. То вже, по-моєму, в 1946 було. Не давали забирати колоски, або то що лишалося на полі від урожаю. За це могли судити.

Чи дозволяли у полі колгоспи, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охраняли об`їздники на хороших конях під сідлами з пугою, комори охроняли сторожа. А у нас ще й колію стерегли, бо по ній в Москву всяке добро везли від нас.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ніхто не хотів, хто хіба хотів міг  хотіти віддати свою худобу, коней, землю.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Змушували. Хитро робили. Збільшували плани хлібопоставок, видумували якесь «тракторне», «дорожноє». От так і сколотили в нас в селі колгосп «Хлібороб».

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У нас зразу забрали.

В який час ходили забирати?

Вдень. Вони ж нікого не боялися.

Скільки разів приходили до хати?

Я не знаю скільки. Мене з хати старші зразу ж забирали, виганяли. Але то було більше ніж два рази.

Коли почали помирати від голоду?

В першу половину зими 1932-33 ще мали десь щось поїсти. А коли діло пішло до весни, люди стали масово вмирати.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалась держава?

Рідних за колоски садили в тюрму, а дітей у дітдоми. Там їх кормили.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто забирали все. А колгоспникам мало вистачало тих обідів. 

Хто зумів вижити?

Хто десь щось міг найти, хто дотримувався і не спух до весни, а там зілля почало показуватися.

Чи допомагали люди одне одному чи ділилися продуктами?

Спочатку малих жаліли. А потім коли розум потьмарився, то вже ніхто нічого не розумів, одбирали друг в друга. А то лише як звірі, від голоду.

Які засоби вживали для виживання?

Як могли так і спасалися. Весною копали коріння, шукали мерзлу картоплю, їли бруньки дерев, кетяги лози, верби, гризли кору. У їжу йшло листя і цвіт. Ловили пташок. Навіть ворон їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менш голодували?

Люди всі однаково голодували. Та і ділитися однаково не було чим.

Що споживали у їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все, що можна було. Весною все зелене йшло.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору?

Делікатесом були квіти акації. А дерева об`їдали, в основному, фруктові.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців їли, яйця птахів. З гнізд забирали навіть ворон. Собак і котів ще до нового року поз`їдали. Хто міг, ловив рибу. Ловили і їли все.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Багато хто йшов на захід. Потім, по-моєму, туда вже не пускали. Казали, що там не знають про голод.

Чи був голод у містах?

Не знаю. Мабуть, був.

1. Місце запису: cело Хацьки Черкаський район Черкаська область;
2. Дата запису: 5 жовтня 2005 року;
3. Хто записав: Гуменюк Катерина Василівна;
4. Респондент: Орел Катерина Іванівна, 1927 р.н., народився в селі Хацьки Черкаський район Черкаська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Хацьки Черкаський район Черкаська область.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду? 

Неурожай і забирала урожай влада.

Якщо відбирали вирощене на городі у людей, то хто це робив? 

Харчі відбирали активісти влади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Я не пам’ятаю. Мені було тоді 5 років. Але, мабуть, були.

Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на це?
Їх всі знали, то й якщо пред’являли, то на це ніхто не зважав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Застосовували, дуже часто.

Чи були озброєні ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю, але, мабуть, мали, бо їх би не боялися.

Як люди боронилися? 

Виходили з вилами, але за це садили в тюрму.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Було ховали, але почти всігда знаходили ті, хто ходили.

Хто і як шукав заховані продукти? 

Приходили в хату, все розкидали, штрикали залізними штричками землю. Ходили люди, які займали верхівку влади.

Скільки їх приходило до хати? 

Ходили вулицею по 5-10 чоловік, з кіньми та підводою. Харчі забирали даже з печі.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Закопували в землю, та й там знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Раз у день давали затірку, та й то не всігда. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?
Забирали худобу. Особливо, якщо була вже зарізана.

Що таке закон «п’ять колосків»? 

Якщо вкрасти хоч 5 колосків, садили в тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, городину?

Не дозволяли, а як хтось брав – його доганяли, дуже били і забирали. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Наймали сторожів.

Чи люди хотіли добровільно іти у колгосп? 

Не дуже.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Змушували, а як хто не хотів – висилали в Сибір.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Відводили в ліс або різали і закопували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

В будь-який час, але часто ходили вночі, щоб застати людей вдома.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили один раз, а як хтось донесе, що ще є якась їжа, могли ще прийти.

Коли люди почали помирати з голоду? 

Мабуть, на весну 1933 року.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава? 

Опікувалася. Було батьки спеціально вивозили дітей на вокзал, щоб ті вижили.

Хто не голодував у селі? 

Верхівка влади і, може, хтось щось заховав. 

Хто зумів вижити? 

Той, хто був здоровішим, і той, хто не голодував.

Чи допомагали люди одне одному, чи ділилися продуктами? 

Ділилися, як було чим, як совісні були.

Які засоби вживали до виживання?

Їли таке, що за звичайних умов і не пробували б. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали, а ще їздили на захід – там голод менший був.

Що вживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Шукали в лісі – може, де яка ягода. Пекли оладки з листя лободи, акацію їли, збирали гнилу картоплю. Перетрушували снопи – може, де яка зернина осталася. В лісі рвали левурду, з липових бруньок варили суп.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не знаю. Знаю, що з лободи, акації, левурди, липи– і все.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Всих, що були живі. І навіть комах.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти? 

Вимінювали. Були люди, що ходили попід хатами і міняли їжу на одежу. Ще їздили в Москву, щоб заробити хоч кусок хліба, хоч пів мішка зерна.

Чи був голод в містах?

Тим, хто робили на заводі, давали пайки, а так – голодували, але менше, ніж в селах.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Відомостей немає. Та, мабуть, кожен третій.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі копали кагат і в нього накидали з підводи люди. По вулиці їздила підвода і собирали померлих. Брали й таких, що ще ворушилися. Одна жінка виповзла з кагату і тоді жила ще 20 років. 

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не платили, але їм давали їсти.

Чи поминають їх на проводи, «гробки», зелені свята? 

В кого хтось помер у сім’ї – старі люди помирають, а щоб масово, то ні.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? 

Згадують.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є. Відноситься до українського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, ніхто й не подумав встановлювати.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь знає. Я розповідала і внукам, і дітям.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тодішню владу.

1. Місце запису: м. Київ;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Трофіменко Степан Артемович, 10 квітня 1924 р.н., народилася в селі селі Буки Маньківського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі селі Буки Маньківського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Під час голодомору я проживав у своєму рідному селі з матір’ю, батьком, тіткою-вдовою( чоловік її загинув на війні) та маленькою сестричкою Оксаною. В 1932 було дуже жарке літо і посуха призвела до неврожаю, з села, і не лише нашого, викачуючи зерно, нічого не залишаючи. Крім цього був сильний контроль, отож узяти трохи зерна було неможливо. Але цього було мало: по хатах ходили чиновники, яких називали «зрадниками» та обшукували кожен куток забирали не лише хліб,зерно, овочі, а будь-що їстівне.

Їли кропиву, кору дерев, подорожник, – усе що лише можна було. Вимирали цілими сім’ями. По селу вже не бігали навіть коти з собаками. Дійшло до того, що люди втратили усе людське: за виногороду вони розказували чиновникам в кого в селі бачили хліб. Одного разу наш сусід, гулящий батько Оксанин, сказав, що бачив у нас хліб. В той раз хату обшукали ще ретельніше, але нічого не знайшли: хліба в нас не було вже давно. Мати цілий день ходила,в пошуках їжі, рідко, але вдавалося знайти та вловити їжака, або мишку. Батько ходив у місто в пошуках хліба, але вдалося донести йому шматок черствої заплесневілої булки лише один раз, багато разів хліб відбирали. Тітка, залишилась з нами вдома весь час примушуючи нас щось з’їсти, сама ж майже не їла прагнучи зберегти нам життя. Вона весь час непритомніла, в неї було таке тіло, що можна було порахувати кістки, одного разу вона вже не встала. Трохи довше протрималась Оксанка: вона вже не могла їсти траву, її постійно нудило, вона постійно хотіла їсти, замовкала вона лише, коли засинала, хоча це, мабуть був не сон, вона непритомніла від голоду. Після смерті дочки, мама ледь не збожеволіла: вже не було сили, здатної підняти її з ліжка – любові до дочки, вона годинами не підіймалась з ліжка.

Дійшло до того, що люди їли один одного. Одна жінка сказала, що її шестирічний син загинув, але увесь двір був у крові та «тхнуло» вареним м’ясом. Взагалі це було жахливо, незрозуміло, дико. За їжу люди, навіть, родичі вбивали один одного. На полях постійно велося чергування «активістів». Колись на моїх очах, застрелили друга, що разом зі мною збирав зерно. Ховали людей у величезних ямах разом. Ї досі я не знаю могили своїх рідних і друзів. 

1. Місце запису: cело Хутори Черкаський район Черкаська область;
2. Дата запису: 4 жовтня 2005 року;
3. Хто записав: Марієва Юлія Володимирівна;
4. Респондент: Вологай Наталка Андріївна,  1915 р.н., народилася в селі Хутори Черкаський район Черкаська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Хутори Черкаський район Черкаська область.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр.?

Так. Мені було 16 років.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала влада? 

Податки. Все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Забирали колективісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Нагороджували хлібом.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Застосовували. Висилали до Сибіру, били людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаю.

Як люди боронилися? 

Ніяк не оборонялися, бо боялися за дітей.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Це було неможливо.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Штрикали шпичаками: стіни, печі, підлогу. Хто – не пам’ятаю.

Скільки приходило до хати? Хто це був? 

Було по 10-15 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Закопували в землю, замуровували в стіни печі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Давали. Хліб.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
Забирали і худобу, і одяг, і деякі знаряддя праці.

Що таке закон «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього? 

Ні, не чула. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Якщо назбірали, то все забирали. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли селяни.

Чи люди хотіли добровільно іти у колгосп? 

Заставляли йти.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Так, змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Вдень, після жатви.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли люди почали помирати з голоду? 

Не пам’ятаю.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава? 

Держава не опікувалася. Опікувалися родичі (дядько, тітка)

Хто не голодував у селі і чому? 

Хто доносив про переховування їжі – ті не голодували. 

Хто зумів вижити? 

Ті й виживали, хто допомагав владі, а не людям.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Ніхто не ділився. бо не було що ділити.

Які засоби вживали до виживання?

З окації рвали цвіт, сушили його і пекли з нього оладки.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні. Ніхто не ділився.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З дерев корні не їли. Їли листя лише.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Дикі качки.

Можна було щось купити у селі чи виміняти? 

Не можна було.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Помирали майже всі.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

У нашому з’їли 14-річну дівчинку. Наприклад, у сусідньому селі, у Бузукові, їли дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Комезани [комнезами – припущення оцифровувача] (селяни).

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Платили харчами або одягом.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

На кладбищі. Хоронили в одну яму.

Чи поминають їх на проводи, «гробки», зелені свята? 

Поминають обов’язково.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминають. Проводить службу в церкві батюшка. За радянських часів не поминали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є християнська церква.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала всим. Але не вся молодь про це знає.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Я звинувачую владу – Йосипа Сталіна.

1. Місце запису: село Сушки Канівського району Черкаської області;
2. Дата запису: 14 грудня 2002 року;
3. Хто записав: Божко Наталія Павлівна;
4. Респондент: Терпиця Ольга Іллівна, 17 серпня 1923 р.н., народилася у селі Сушки Канівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Сушки Канівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Я запишу розповідь своєї двоюрідної бабусі (маминої тітки) – Терпиці Ольги Ілінічни, яка народилася 17 серпня 1923 року. Бабусю, чи пам’ятаєте ви, що був голод 1932-1933 рр.?

Канєшно пам’ятаю, цього не можна забуть. Пам’ятаю і голод 1947рр, то був ще страшніший, бо все вже лежало на моїх плечах (батька вбили на фронті).

Які були причини голоду?

Вообще з 30-их рр почалася колективізація. В нас земля була 1га не відібрали, бо батько писав якусь заяву. З 1931 году в людей запас був, але був залив (жили близько Дніпра) і як викопували ямку, то там була вода, хоча садили все, що було. Потом почалися дощі, то все й зовсім позаливало. Те шо посадили, то посходило, ну в землі все погнило.А в 1933р посіяли хоч шо було, то рухнула велика засуха. Все погоріло. Щоб з влади хто винуватий був ми тоді не знали (були малі), але може старші і знали та нам не казали. Бо припоминаю штурхать ходили до людей, в основному багатих (в кого з попередніх років остався хліб). Хто? Од кого? Ніхто не знає. Припоминаю у нас намамрав у глечику крупу і хотів забрать, а баба Таня в дверях його придавила, ухватила і сказала задавлю. Та батько сказав, шо не трогай, бо й тебе з собою потянуть, а в тебе дітей оно бігає. А з якої банди було?

А якщо відбирали в людей вирощене, то хто це робив?

Ну я казала, ці ж штурхачі, ми на них казали. Штурхачі через те, що в них були залізні палки, загострені на кінці. Він нею стукає, де хліб захований вишуковує. Як клюнув у землю, а вона далеченько застромилювалась, зернина диви й попала.

Ба, а чи застосовували до людей покарання, висилання, арешт?

У нас не було, може десь.

А зброю ці, що ходили відбирають хліб мали?

Крім цих штурхачів я нічого не бачила, може десь у них і було захована.

Ховали хліб де?

Ну ми не ховали, бо в нас була велика сім’я сім чоловік, а от багачі, то виривали ями в дворі і ховали туди.

Ба, забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, худобу?

Ну забирали тільки продукти харчування, а в основному зернові. Молока не брали, худобу, речі теж не трогали.

А хто в селі не голодував і чому?

Це були багатенькі, в яких було зерно. Хоть ми тоже до бідних не відносились, бо в нас був 1га землі, ми считалися середняками. Та ми й з голоду не пухли, спасибі велике батьку.

Які засоби вживали для виживання і що їли?

Одним із засобів виживання було те, що баба і мати ткали полотно із льону і конопель. Тоді наркоманії не було, не знали що воно таке. Льон і конопля ще ті, які до голоду були вирощені і засушені. Батько брав це полотно і їздив мінять у Херсон на жито і на інші зерна. Ми не пухли з голоду ще й через те, що баба повимінювала (до голоду) за полотно нам на згадку сережки золоті і хрести. То, батько все це поодвозив у Херсон, щоб вимінять нам хоть якогось зерна на прожиття. А їли що? Люди з сторони підказували, що їжте рибу, бо того що батько привозив було мало, сім’я ж велика. Батько ходив ловить і саками і підсаками, так ми підемо з ким, той сирою пам’ятаю їли маленьку рибу. Дід Ілько (батько), де його вже ті кістки там погнили, зробив дирун ручний. Мололи на його шо й крупці були і борошенце. Товкли качани, ну на їх уже не було кукурудзи, а самі ці качани. Хай Господь одводить і заступить. Була ступа і оце в ній товчем ці качани, а воно ж як тирса. Його добавляли й до борошна і пекли маторженики, ну це як хліб. Їли все. Де попаде травичка, харашо. Люди не всі бідні були. Були люди, які робили у багатих, хто хотів робить, не тощо хотів, а хто міг. Баба і батько також були в наймах у попа, то бувало батько, то яблуко, то грушу принесе. Також ще їли й те, що на другий рік після заливу ходили шукали картоплю, де була гнила обдирали і їли. Вона вже була не тягуча, бо перемерзла за зиму. Їли і черепашки, коло води такі знаходили. Мати їх варила, вони розплющувались. Тоді до дощички посіче тупорчиком, піджарить на жиру риб’ячому (риба, яку ловив батько була велика і жирна) і їмо воно як печінка. Води мало употребляли, щоб не пухнуть. Сахару не було, то варили буряки або тушили. Воду, яка залишалась пили, бо вона була солодка. Бувало буряки їли і сирими. Ще забула сказать. У нас була коняка й корова, то було і молочко. А коняка була привела лошатко. Ми його підгодовували,  поки стало на ноги. Коли лоша пососе молочко, то й ми по очереді з кухликом підходимо і потроху надоюємо. Коли лоша підросло, то зарізали. Їли усе. Відкинули тіки ратички. Шкуру також зварили і їли, і коси навіть поїли. Отак ми вижили, а оце стільки людей померло з голоду.

Чи були в селі випадки людоїдства?

Ні, в нашому селі не було. Але згадую була чутка із-за Дніпра, що батько з’їв свою дочку. Я пережила три голоди – каже бабуся – це голод 1932-33рр, 1947р і в Германіх, коли мене забрали в концлагерь. Я вижила. Зараз мені 79 років і я молю Бога щоб не було войни. Хай, що строять, що хочуть роблять, але щоб не було голоду, не було цього страхіття, що я бачила на своєму віку.

1. Місце запису: село міського типу Ротмістрівка Смілянський район Черкаська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Захаренко Катерина Іванівна, 1921 р.н., народилася в селі міського типу Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі міського типу Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

“Оце мені вже 80 років, а в голод мені було 12 год, но я добре пам’ятаю. Якби не в школу ходила, то мене не було б, а так нас трошки там піддержували якимось харчами, давали їсти. А батько померли з голоду, а в матері сильно ноги пухли, але вижили. Людей багато мерло. Їх складали на підводу, та везли на старий цвинтар, а там їх у таку велику гранчасну яму кидали. А то було посадили одну жінку мертву на ті трупи в кутку ями та сміються, хай збори проводить. А звалась вона Наталка, біля церкви у капличці жила. Страх був та я вижила. А голодували люди, ще й у 30,31,32, а мерли сильно в 33 році, та ще й у 34 їсти не було чого, у школу не було у чім ходити: брані у драних черевиках. Їли луску, лупу, не її брали, запор такий страшенний од неї був, бур’яни всякі рвали та варили. А в кого яка одежина, то міняють на крупці які. Та трошки всиплять у той бур’ян аби щиталося і варять. Копали полій, корінці з липухів, вишні у току голі стояли, пооб’їдали. Жінка одна казала, що було од голоду аж плаче. Я їсти хотіла, здорово, але що плакала не помню. Батько здоровий був, дужий. Було у жнива, як возьме косу, то ледь три в’язальниці встигають. А мінять хліба у голод не їздили. Їли вакацію, а там у квіточках мошкара усяка була, але я цей цвіт їла, листки з вишень Пізніше вже рибку яку у ставку, та хіба нею наїсишся, як 5 штучок зловиш. В школі більшість годували галушками, іноді картопельки, бувало з яких крупчиків супа якого наварять. Та так завидують заднім, кому густіше попаде. Мінять не було чого, що ж, 6 дочок заміж отдали, кожній же корову, кожуха, сережки й хреста, поля вділить треба ж, бо таке тоді на весілля дарували. Сестри всі вижили, в однієї тілько синочок помер…

1. Місце народження: село Великі Будки Недригайлівського району Сумської області;
2. Дата запису: 23 грудня 2007 року;
3. Хто записав: Невожай Ніна;
4. Респондент:  Олександренко Марія Григорівна, 14 грудня 1914 р.н., народилася в селі Великі Будки Недригайлівського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Великі Будки Недригайлівського району Сумської області.

Якою була Ваша родина на той час?

Складаласи з трьох чоловік: батько, мати і я. 

Чи пам’ятаєте якийсь день з того часу?

Пам’ятаю, як вигнали нашу родину з хати.

Яку страву того часу пам’ятаєте?

Млинці з гнилої картошки.

Що і з чого варили їсти?

Міняли сою, варили суп з гнилими овочами.

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки?

Баба Тетяна, дід Ігнат, дядько Михайло, тітка Ганна, двоюрідна сестра Настя.

Чи забирали у вашої родини хліб на заготівлю?

Ходили «представники» в погонах, забирали і зерно, і одяг. 

 Хто з учителів того часу працював у школі?

У школі було лише чотири класи. Вчителем працював Пилипенко Дмитро Сергійович.

Хто лікував людей? Які довідки видавали померлим?

Бриловський (с. Вовківці). Довідок ніяких не давали.

Хто був головою сільської ради?

Салій – з с. Вовківці.

Чи не було випадків канібалізму (людожерства)?

Не було. У Ромни на базар носили міняти деревне вугілля.

Чи вимінювали Ви речі на продукти харчування?

Дід ходив пішки у Запоріжжя вимінювати продукти за одяг, скатерті.

Скільки, на Вашу думку, померло людей на Вашій вулиці (у Вашому хуторі)?

У Харитона – 1, у Саньки – 2 дітей, у Липовських – 3-є.

 Чи були випадки розбою?

Були.