- Місце запису: село Сушки Канівського району Черкаської області;
- Дата запису: 14 грудня 2002 року;
- Хто записав: Божко Наталія Павлівна;
- Респондент: Терпиця Ольга Іллівна, 17 серпня 1923 р.н., народилася у селі Сушки Канівського району Черкаської області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Сушки Канівського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)
Я запишу розповідь своєї двоюрідної бабусі (маминої тітки) – Терпиці Ольги Ілінічни, яка народилася 17 серпня 1923 року. Бабусю, чи пам’ятаєте ви, що був голод 1932-1933 рр.?
Канєшно пам’ятаю, цього не можна забуть. Пам’ятаю і голод 1947рр, то був ще страшніший, бо все вже лежало на моїх плечах (батька вбили на фронті).
Які були причини голоду?
Вообще з 30-их рр почалася колективізація. В нас земля була 1га не відібрали, бо батько писав якусь заяву. З 1931 году в людей запас був, але був залив (жили близько Дніпра) і як викопували ямку, то там була вода, хоча садили все, що було. Потом почалися дощі, то все й зовсім позаливало. Те шо посадили, то посходило, ну в землі все погнило.А в 1933р посіяли хоч шо було, то рухнула велика засуха. Все погоріло. Щоб з влади хто винуватий був ми тоді не знали (були малі), але може старші і знали та нам не казали. Бо припоминаю штурхать ходили до людей, в основному багатих (в кого з попередніх років остався хліб). Хто? Од кого? Ніхто не знає. Припоминаю у нас намамрав у глечику крупу і хотів забрать, а баба Таня в дверях його придавила, ухватила і сказала задавлю. Та батько сказав, шо не трогай, бо й тебе з собою потянуть, а в тебе дітей оно бігає. А з якої банди було?
А якщо відбирали в людей вирощене, то хто це робив?
Ну я казала, ці ж штурхачі, ми на них казали. Штурхачі через те, що в них були залізні палки, загострені на кінці. Він нею стукає, де хліб захований вишуковує. Як клюнув у землю, а вона далеченько застромилювалась, зернина диви й попала.
Ба, а чи застосовували до людей покарання, висилання, арешт?
У нас не було, може десь.
А зброю ці, що ходили відбирають хліб мали?
Крім цих штурхачів я нічого не бачила, може десь у них і було захована.
Ховали хліб де?
Ну ми не ховали, бо в нас була велика сім’я сім чоловік, а от багачі, то виривали ями в дворі і ховали туди.
Ба, забирали лише продукти харчування чи й інші речі, одяг, худобу?
Ну забирали тільки продукти харчування, а в основному зернові. Молока не брали, худобу, речі теж не трогали.
А хто в селі не голодував і чому?
Це були багатенькі, в яких було зерно. Хоть ми тоже до бідних не відносились, бо в нас був 1га землі, ми считалися середняками. Та ми й з голоду не пухли, спасибі велике батьку.
Які засоби вживали для виживання і що їли?
Одним із засобів виживання було те, що баба і мати ткали полотно із льону і конопель. Тоді наркоманії не було, не знали що воно таке. Льон і конопля ще ті, які до голоду були вирощені і засушені. Батько брав це полотно і їздив мінять у Херсон на жито і на інші зерна. Ми не пухли з голоду ще й через те, що баба повимінювала (до голоду) за полотно нам на згадку сережки золоті і хрести. То, батько все це поодвозив у Херсон, щоб вимінять нам хоть якогось зерна на прожиття. А їли що? Люди з сторони підказували, що їжте рибу, бо того що батько привозив було мало, сім’я ж велика. Батько ходив ловить і саками і підсаками, так ми підемо з ким, той сирою пам’ятаю їли маленьку рибу. Дід Ілько (батько), де його вже ті кістки там погнили, зробив дирун ручний. Мололи на його шо й крупці були і борошенце. Товкли качани, ну на їх уже не було кукурудзи, а самі ці качани. Хай Господь одводить і заступить. Була ступа і оце в ній товчем ці качани, а воно ж як тирса. Його добавляли й до борошна і пекли маторженики, ну це як хліб. Їли все. Де попаде травичка, харашо. Люди не всі бідні були. Були люди, які робили у багатих, хто хотів робить, не тощо хотів, а хто міг. Баба і батько також були в наймах у попа, то бувало батько, то яблуко, то грушу принесе. Також ще їли й те, що на другий рік після заливу ходили шукали картоплю, де була гнила обдирали і їли. Вона вже була не тягуча, бо перемерзла за зиму. Їли і черепашки, коло води такі знаходили. Мати їх варила, вони розплющувались. Тоді до дощички посіче тупорчиком, піджарить на жиру риб’ячому (риба, яку ловив батько була велика і жирна) і їмо воно як печінка. Води мало употребляли, щоб не пухнуть. Сахару не було, то варили буряки або тушили. Воду, яка залишалась пили, бо вона була солодка. Бувало буряки їли і сирими. Ще забула сказать. У нас була коняка й корова, то було і молочко. А коняка була привела лошатко. Ми його підгодовували, поки стало на ноги. Коли лоша пососе молочко, то й ми по очереді з кухликом підходимо і потроху надоюємо. Коли лоша підросло, то зарізали. Їли усе. Відкинули тіки ратички. Шкуру також зварили і їли, і коси навіть поїли. Отак ми вижили, а оце стільки людей померло з голоду.
Чи були в селі випадки людоїдства?
Ні, в нашому селі не було. Але згадую була чутка із-за Дніпра, що батько з’їв свою дочку. Я пережила три голоди – каже бабуся – це голод 1932-33рр, 1947р і в Германіх, коли мене забрали в концлагерь. Я вижила. Зараз мені 79 років і я молю Бога щоб не було войни. Хай, що строять, що хочуть роблять, але щоб не було голоду, не було цього страхіття, що я бачила на своєму віку.