1. Місце запису: село Миколаївка Сумського район Сумської області;
2. Дата запису: 19.07.2005 року;
3. Хто записав: Глиненко Л. М.;
4. Респондент: Гончаренко Олександра Федорівна, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент прожтивала в селі Миколаївка Сумського район Сумської області;

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Пам’ятаю був голод, а як же.

Які на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Зерно вивозили, було хлібоставна так казали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

На кожен двір була хлібоставна.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Як здали хлібоставну, то кождий хова собі, щоб було що їсти.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Хтозна.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали зброю просто казали, кричали і люди віддавали.

Як люди боронилися?

Розказували, просили щоб не забирали, бо велика сім’я, як жити без іжи, але все марно – забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Скільки год пройшло, не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І по три душі приходило і 5, забирали все.

Де можна було заховати продукти харчування?

У землі викопували ями і ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, через це люди і йшли в колгосп.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Не тільки їжу.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ходили, збирали і я ходила, їсти то треба було. Старались, щоб не бачили.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняв об’їжчик, на коморах замки.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, не хотіли їх заставляв голод та обіцянки.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Обіцяли, що буде краще жити.

Де переховували худобу, щоб забрати в колгосп?

Хто віддавав, бо не нічим було годувати, а у кого і забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не раз, разів 3.

Коли почали люди помирати з голоду?

Літом.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Забирали в дома, де їх забезпечували.

Хто не голодував у селі і чому?

Хтозна.

Хто зумів вижити?

Хто зміг прогодуватися.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, родичі допомагали хто міг.

Які засоби вживали до виживання?

Їли, що могли, ходили в поле, в ліс, там шукали щось їстівне.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Щавель, лобода, да і так яка травичка.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Мати була в колгоспі кухаркою, приносила хліба, я була студенткою нам давали хліба, та так якої їжі, нас підгодовували.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ні такого не було.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Міняли, носили одіж і все що можна було виміняти, їздили в Росію, там такого голоду не було.

Чи був голод в містах?

Мабуть так.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Ні, не знаю. Багато людей тікали в город і по дорозі мерли, по дорозі всігда лежали померлі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі хоронили.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Такого не було, ховали свої люди.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Таких місць не має.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

А хто його знає, може кожен собі і згадує.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так є, не знаю.

Чи вставлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Таких немає, усі лежать на кладбищі.

Чи знає молодь села про голод 1932-1935 р.р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Мабуть знає, у школі учать. Дітям розповідала, а як же.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Держава забирала зерно, була засуха.

1. Місце запису: місто Житомир;
2. Дата запису: 16.05.2008 року;
3. Хто записав: Сергій Буковський, режисер
4. Респондент: Рубан Василь Іванович, 1920 р.н.;
5. Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Болярка Житомирського району Житомирської області.

Як ви гадаєте, то все спеціально зробилося?

Як я можу гадати, коли насильно все забирали, я кажу, мак, хвасолю, картоплину, зерно – це особливо, все викачували. Банда, як тоді, комсомольська приходила, забирала все.

Так, а навіщо це було? Навіщо те було робить?

А я звідки знаю навіщо, щоб людей голодом поморить, я так щитаю, нашо його робили, оставить людей без продуктів, без нічого – це смерть. А грошей у людей не було, хліб в городі був, рублю дев’яносто кілограм, пожалуста, комерческій хліб був. Очередь була за три ночі, з вечора стаєш, до вечора не достоїшся, різали на куски його там, кілограм важили. Хліб був, грошей не було в людей. Роботи не було, в колгоспі ж не платили. Кажу, забирають хліб, весь викачують, змолотять, його забирають. Державі перша очередь була, а ви погано робили – вам нічого нема, трудодні.

А ви тоді один з одним розмовляли, ви якось думали над тим нащо це робити, щоб люди вмирали?

А коли ж я вмів ше в дєтстві балакать, я голодний такий був, як всі остальні, шукали, рискали, де можна шось поживитися. Зара в ноги вже артрит, не простив мені, чуть виходився болєзнь, бронхи не здорові.

А батьки між собою шось говорили?

Батько шо ж міг говорити. Батько такий же був нещасний, як і всі остальні батьки, шо батько міг говорити. Батько тоже помощь треба було, він інвалід. Єдина мати, яка спасала себе, нас і батька. Це четверо, такі ми ж підростали, великі були. Треба було чим же ж нас, ніде не робили. Ну я там корову пас, то молока четвертушку налляє мати.

Скажіть, ось ви питали, чого ми зараз тільки згадали про той голод, скільки років пройшло, а ви скажіть, ви ж були секретарем в колгоспі.

Я в сільраді був.

В сільраді… ви можете сказати, чому раніше не розмовляли про голод?

Та його забули вже.

Забули чи хотіли забути?

Та навєрно, і забули вже, вже ніхто не звертав уваги, був там голод. Пройшло время, це ж десятки років.  Хто там міг вже, ну розговорюють «В 33-ім помниш», «помню», на цьому і успокаюювалися. Не було такої потреби в цьому ділі. Вже добре було, вже хліб появився, наївся хліба, вже людині нічого не треба. Людині ситій, нормально людині.  А голодний… скільки повбивали в нас, там за відро картоплі зарубав його прийшов, той всіх повирізали, там пооставалися діти каліти, ще одна там осталася, десь в Некрошах, якщо не померла. Їх половили, ну вони не вернулися з тюрми, а де вони ділися. Ну діло в том, шо було.

Діти-каліки пооставалися, бо їх різали?

Ну підрізав, вирізав сім’ю, десь ножом пурнув малу дитину, вона осталася в живих, осталася калікою, десь нога, там жінка була з ногою. Так і хромає зараз, я вже не знаю чи вона жива, вже її тоже, навєрно, за сємдісят.

А хто вирізав?

Свої.

Нашо?

Ті которі голодні з села, ті і вирізали, організовувалися, крали корови, крали шухлі, літом було, шо в коморі було, все находили, крали. Де ж міг вижити.

Люди лихішими ставали від голоду?

Люди вже ніякими не ставали. Він голодний був, він вже нічого не міг орієнтіроватися, вже ждав конца свого. А шо толку, шо ти будеш злий чи не злий, хто тобі шо поможе, ніхто не поміг не сільрад, не колгосп нічого. То в колгоспі вже літом, оце трава вже всіяла, то це я бігав в колгосп, там юшку давали, сіно перегортати, перетрасати. Бо ше не повнолітній, то ше роботи не давали в колгоспі. Таке, знаєте, не переживши, все не перескажеш. Ужас був, як для того часу. Але люди ж перенесли, хто міг вижив, хто помер.

Але ж ставали піонером, комсомольцем?

А як же, в першу очередь, тоді ж таке було, піонер, потом комсомол, бо іначе тебе ж поважать не будуть. Як то шо ти не піонер, то чо ти не піонер, значить ти шось погане, чи дисципліна в школі погана. В піонери ж не приймали таких тоже. Треба, шоб був дисциплінований, шоб вчився належно. Комсомольці вже були, шоб менше п’янстував, таке було настроєнія. А зараз це діло вже пройшло.

Так ви хотіли бути комсомольцем?

Хотів, не хотів, но в армію, ти обязан бить комсомольцем. Хто чуть розбагатів, то на Соловки одправили, розкулачили, гроші пропили в сільраді, секретара вбили. Голова такий був, це років три чи чотири, як помер.

А ви вважаєте, зараз можлива така ситуація?

Вполнє. Не дадуть хліба, в людей немає, землю нічим обробить. Німець зробив же менше шкоди, чим оці усі. Вся земля не засіяна. Там два магнати землю взяли, то сіють гарбузи і ці ягоди, клубніку. Остальне обробить нічим же. За соту взирає, шо має хто коняку – 10 гривень. Осьо заплатив більше 600 гривнів, шо це маю двадцять сотих всього землі, я більше не брав. Я за ці гроші, то купив би на базарі, мені мішок на цілу зиму одному хватає картошки, я її не очінь то і їм.

Свято яке-небудь пам’ятаєте, як святкували?

Ну Паску святкували нормально, святили, ходили, до церкви, з церкви приходили, все було нормально. По-церковному було.

А день народження справляли?

День народження я не знав, пока я в армію не пішов, я не знав коли в мене день народження. Ніхто його не справляв і понятія не було, це зараз не встигла дитина родитись, як йому вже 10-ть цих заповідей читають і собирають сотню гостей. Дитина, каже, молока не напилася, а напоїли тільки цих гостей. Не було тоді, тоді поняття не було, шо таке день народження.

Такого свята не було?

Не було такого свята і ніхто не знав. Мій батько вмер і не знав, коли він родився. А я хтів акт його запісі найти і не найшов. Тоді не було цього понятія, шо таке день народження.

А які свята ви пам’ятаєте?

Ну які свята Різдво, Пасха, Троїця, отакі свята собі були. Основні це Різдво і Пасха. Не могли діждатися, коли мати напече коржиків солодких, там булку спече на Різдво і на цеє, яйце крашене з’їсти. Це зараз каждий день це свято.

А тоді комуністи ж справляли перше травня?

А, ну такі, то це обов’язково було.

Вони заставляли святкувати таке?

Ну а як же, то райком партії то все діло організовував. Було свято, це обов’язково октябирське було, жовтневі ці свята, первомайські свята це обов’язково. Ішли шествіям, оркестром, походом. Оркестр свій в селі був, це збиралися на площі і марширували там вулицями з оркестром. Це все було.

А на весні 33-го теж перше травня було?

Тоді нікому не було ходить, тоді не було його, не помню я цього діла. Хто ж тоді міг піти, як всі голодали, ходить не можна було. Не було в 33-му. А такі, перед 33-ім помню було і після 33-го, 4-ий, 5-ий вже ходив в 6-7-ий клас і це вже було обов’язковим святом.

А ви б хотіли забути?

Ну як ти його забудеш, як воно було наяву і в мозгах опечаталося, споминаєш інший раз, як воно було. Шо ж ти забудеш, забувай, хто тобі мішає.

А ви своїм дітям розповідали?

А мої діти поняття вже не мають. Це ви видумуєте, каже. В мене дочки розкажи, «це ви видумуєте, такого не могло буть». Даже про війну вітчизняну розказуєш, «шо ти там видумуєш», вже не знають вони шо це таке. Кінофільмов не хочуть дивитися про війну, там Сталінградську битву чи там Корсунь-Шевченківську і ці всі. Це ж було наяву і там показано правдивість. Все це забувається, це так вони помнять, як ми помним революцію, Наполеонівську війну, отаке відчуття.

А ви вважаєте це треба забути?

Я вважаю, шо треба помнити, особєно цюю війну, поколіннями, яка вона була страшна, як люди ждали сердечно цеї перемоги.

Скажіть, а де страшніше на войні чи в голод?

І там страшно, і там страшно. На войні страшно то шо ти мінутую там живеш, а там живеш і не знаєш, коли вмреш, розложився живйом, шо ти не можеш собою владать. Страшно там, і страшно там. На війні страшно йдеш і ти нічо не соображаєш, там мозги на війні не роблять, особєно коли там десь собитіє, шо треба лікідіровать шось, вже йдеш обоманяний, всьо. Шо ти, стріляй, пріказ єсть пріказ, виконуєш, хто шо тобі командує. Так як на війні.

Скажіть, ви прожили таке довге життя, а скажіть наступному поколінню що вони повинні пам’ятати?

Вони повинні пам’ятати то, шо написано в історії, про Вітчизняну війну повинні пам’ятати і повинні не забувати про голод, як це воно вже піднято на речах, шо страшніше смерті голодом немає. Там щолкула пуля ти й не ущутиш, а то вмираєш сознатєльно. Так що повинно покоління це помнить.  Ну зараз розкошно живуть, шо там казать.

Так, а що зробить треба, шоб помнить?

Так а шо ти їм зробиш, мозги другі ж не вставиш. Вона не хоче помнить і не хоче знать, і шо ти її розказуєш, це всьо ти брешеш, це ти видумуєш, такого не могло буть. Ну ніхто ж не вірить, в тому числі, і ви не можете вірити. Тому шо ви не знаєте, ви не бачили. Ви тоже так туманно його представляєте, як це воно могло бути. Так же ж.

1. Місце запису: село Миколаївка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 19 липня 2005 року;
3. Хто записав: Глиненко Л. М.;
4. Респондент: Гончаренко Олександра Федорівна, 1916 р.н., народилася в селі Миколаївка Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Миколаївка Сумського району Сумської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

 Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Пам’ятаю був голод, а як же.

Які на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Зерно вивозили, було хлібоставна так казали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

На кожен двір була хлібоставна.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Як здали хлібоставну, то кождий хова собі, щоб було що їсти.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Хтозна.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали зброю просто казали, кричали і люди віддавали.

Як люди боронилися?

Розказували, просили щоб не забирали, бо велика сім’я, як жити без їжи, але все марно – забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Скільки год пройшло, не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І по три душі приходило і 5, забирали все.

Де можна було заховати продукти харчування?

У землі викопували ями і ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, через це люди і йшли в колгосп.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Не тільки їжу.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Ні, не чули.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ходили, збирали і я ходила, їсти то треба було. Старались, щоб не бачили.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняв об’їжчик, на коморах замки.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, не хотіли їх заставляв голод та обіцянки.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Обіцяли, що буде краще жити.

Де переховували худобу, щоб забрати в колгосп?

Хто віддавав, бо не нічим було годувати, а у кого і забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Не раз, разів 3.

Коли почали люди помирати з голоду?

Літом.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Забирали в дома, де їх забезпечували.

Хто не голодував у селі і чому?

Хтозна.

Хто зумів вижити?

Хто зміг прогодуватися.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали, родичі допомагали хто міг.

Які засоби вживали до виживання?

Їли, що могли, ходили в поле, в ліс, там шукали щось їстівне.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Щавель, лобода, да і так яка травичка.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Мати була в колгоспі кухаркою, приносила хліба, я була студенткою нам давали хліба, та так якої їжі, нас підгодовували.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ні, такого не було.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Міняли, носили одіж і все що можна було виміняти, їздили в Росію, там такого голоду не було.

Чи був голод в містах?

Мабуть так.

Чи знаєте Ви, що таке “торгсін”?

У місті мабуть було легше, там була робота, робочим давали їсти.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Ні, не знаю. Багато людей тікали в город і по дорозі мерли, по дорозі всігда лежали померлі.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі хоронили.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Такого не було, ховали свої люди.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Таких місць не має.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

А хто його знає, може кожен собі і згадує.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так є, не знаю.

Чи вставлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Таких немає, усі лежать на кладбищі.

Чи знає молодь села про голод 1932-1935 р.р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Мабуть знає, у школі учать. Дітям розповідала, а як же.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Держава забирала зерно, була засуха.

1. Місце запису: село Бездрик Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 26 липня 2005 року;
3. Хто записав: Шаповал Тетяна Миколаївна, секретар Бездрицької сільської ради Сумського району Сумської області;
4. Респондент: Супрун Марія Семенівна, 1925 р.н., народилася у селі Бездрик Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Бездрик Сумського району Сумської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Да.

Які на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Може було зроблено іскуствений.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Відбирали, тільки я не помню хто.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Ні.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

У нас нічого було зернового.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

У нас продуктів для ховання не було.

Де можна було заховати продукти харчування?

Люди ховали продукти в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Не помню.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Чула, судили людей за те, що хтось у полі вкраде.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не разрешали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Був радгосп, люди робили там. За гроші (копійки).

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ніхто нікого не примушував.

Де переховували худобу, щоб забрати в колгосп?

Не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом.

Скільки разів приходили до хати?

Може приходили я не помню.

Коли почали люди помирати з голоду?

В 1933 році, був такий случай, у селі був чоловік, який вивозив померлих людей і хоронив. Були серед них люди, які не ходили слабі, але ще живі. Він їх теж вивіз, хоча говорили, що ще живі, а він каже – мені хліба дадуть за тебе.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Дітей спасали від голоду.

Хто не голодував у селі і чому?

Та всі пошти голодували, у нас, усі робочі були, всім тяжко було.

Хто зумів вижити?

Хто працював, хто як зумів, хто лободою кормився, брагу носили, могешки пекли, був спиртовий завод.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Бог його знає, нічим ділиться, люди робили за гроші, купити було нічого.

Які засоби вживали до виживання?

Їли лободу, їли що прийдеться, полугу збирали кулятину – траву.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Нє.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Вишню.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Та хтосьо.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Там таких не було.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

У місто не їздили, далеко дуже.

Чи був голод в містах?

А Бог його знає.

Чи знаєте Ви, що таке “торгсін”?

Чула, не знаю що це таке.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Ті, що наймалися на сезонну роботу.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Якась була яма, а де вона не знаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Давали тому, хто збирав і хоронив – хліб.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Минулось і забулось.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Правителі мабуть винні, а хто ж, вони ж цим усім керували, розпоряджалися.

1. Місце запису: село Бездрик Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 26.07.2005 року;
3. Хто записав: Шаповал Тетяна Миколаївна, секретар Бездрицької сільської ради Сумського району Сумської області;
4. Респондент: Удовенко Марія Павлівна, 1920 р.н., народилася у селі Бездрик Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Бездрик Сумського району Сумської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Да.

Які на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Забирала врожай влада, ну не у всих.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Виконавці забирали продукти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Хтозна.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Документів не було, спорилися, не давали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ні, ну спорилися, не давали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не помню.

Як люди боронилися?

Ховали, у кого було зерничко, картошечка, у ями закопували. У нас, у Бездрику не дуже голодували, того шо у нас був завод, шось тай принесуть.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, приховували, у нас була яма закопана зерна, картошки, ми голоду не бачили в 1933 р. Батько мій воспитував трьох (сирот братових дітей) корову у нас забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Лазили виконавці шукали скрізь. Не помню як їх звали, свекор мій лазив, коров тіг, активістами були, вони померли.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До нас приходили за коровою (одну забрали). Скільки їх було – не помню.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да, бо у колхозі їжу варили.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Продукти, худобу.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирали люди, чи дозволяли чи ні, але люди збирали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа були такі, я уже і забула, хто у нас був.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Та і хотіли, і не хотіли, та треба було іти.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Та хтозна, чи заставляли, а десь робить треба, коней позабирали, молотарну, плуги, борони, все на світі.

Де переховували худобу, щоб забрати в колгосп?

Ніде не ховали, забрали так забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом.

Скільки разів приходили до хати?

Раз, корову забрали.

Коли почали люди помирати з голоду?

У 33-ому.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто нічого не допомагав.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті хто робив та жив зажиточно.

Хто зумів вижити?

Хто робив той і вижив, а хто жив одним дньом той і голодував.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Бог його зна, хто там ділився, каждий жив для себе, аби не вмерти.

Які засоби вживали до виживання?

Робили, їли разну траву, бур’ян.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Яка там допомога, жили каждий для себе, аби не вмерти.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Крапиву, изиренцю, лободу.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Акація, липа.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ніяких.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Купувать було нізашо.

Чи був голод в містах?

Та хтозна, воно мене не інтересувало.

Чи знаєте Ви, що таке “торгсін”?

Ні, а шо це таке?

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

У нашому селі не дуже багато в 1933 году, в 47-ому – багато померло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, Боже сохрани.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі, дома.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Та хто там їм платив, раніше помогали безплатно, це тепер за все платять.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ні.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Та хто їх поминає?

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні.

Чи вставлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає молодь села про голод 1932-1935 р.р., зокрема, чи розповідали.

Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Да, я своїм розказувала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада, іскуствєнний голод.

1. Місце запису: село Степанівка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 25 липня 2005 року;
3. Хто записав: Басенко Тетяна Олександрівна;
4. Респондент: Басенко Марія Іванівна, 1927 р.н., народилася в селі Степанівка Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Степанівка Сумського району Сумської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Баленко,тільки їй все то мало було.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Урожай вроді був тільки забирала влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Актівісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не помню.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні нічого не показували, боялись питань, бо могли побити.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Обіжали, били,висилали на Стибір.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Приходили з отрядами з винтовками.

Як люди боронились?

Ні люди не боролись, боялись щоб не побили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ніяк було сховать, і в погріб лізли, комору, хто закопував так одкопували.

Хто і як шукав заховані харчі?

Ходили по двору з ковіньками ширяли землю, одкопували і забірали.

Скільки їх приходило до хати?

По несколько человек ходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Подіте ніде, ну можно в землю, так і те доставали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ходили в колхозіз казанками давали якусь юшку.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали худобу, в багатих людей брали де краще з сундуків.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

за п’ять колосків судили й били, сажали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля і комори?

Об’єзчики, дурного вибірають, щоб бився, звери були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, ніхто не хотів іти.

Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Да, одбірали землю, вози, худобу, коней.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колхоз?

Ні, ніде де сховати.

В який час ходили забирати у людей зерно?

І ноччю, і днем приходили.

Скільки разів приходили до хати?

По декілька раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

В 1933 року мерли.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Нікуди не отравляли, в селі був (незрозуміле слово) і там були діти без батьків, годували.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто сильніший був,та шустрий, багатий та до влади ближче стояв.

Хто зумів вижити?

Кому повезло.

Чи допомагали люди одне одному у виживані від голоду, чи ділилися продуктами?

Ні, не допомагали, кожне сами за себе впаде було хтось умре, переступлять і йдть далі.

Які засоби вживали до виживання?

Іли все підряд.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бур’яни, лобода, лина, лопух.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З липи, вишня.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців, голубів, собак.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можно було тільки если було шо мінять.

Чи був голод в місті?

Буві в городі тільки не такий, робочих годували лучше.

Чи знаєте Ви що таке “Торгсін”?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

В село Луциківка одна жінка задушила і з’їла маленьку дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Люди хоронили як не противна людина так гроб робили, а як вредна – за рук і ноги і в яму.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні, не платили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Ні не поминають, позабували вже всіх.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є церква, до московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю може де й поставили.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Я розказувала дітям, онукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тих хто забірав хліб.

1. Місце запису: село Степанівка Сумського району Сумська області;
2. Дата запису: 24 липня 2005 року;
3. Хто записав: Рябуха Надія Олексіївна, бібліотекар;
4. Респондент: Гливна Анастасія Яківна, 17 квітня 1926 р.н., народилася у селі Степанівка Сумського району Сумської області. 

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Степанівка Сумського району Сумської області. 

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Да.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Урожай забрала влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не помню.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не помню.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні, не мали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Висилали в 1993 році.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Так мали.

Як люди боронились?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Закопували.

Хто і як шукав заховані харчі?

Щупом ходили тикали по двору шукали зерно.

Скільки їх приходило до хати?

Багато.

Де можна було заховати продукти харчування?

В землю, если не найдуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Батьків годували в сохвозі, дітей в садіку.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали все – свиней, корову,одяг,скрині.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Садили за п’ять колосків.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля і комори?

Охоронці.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Забирали майно і треба було іти в колхоз.

В який час ходили забирати у людей зерно?

І днем і ноччю.

Скільки разів приходили до хати?

По декілька раз могли приходить.

Коли почали люди помирати від голоду?

В 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Були в приютах.

Хто не голодував в селі і чому?

Хто був при владі.

Хто зумів вижити?

Хто був сильніший.

Чи допомагали люди одне одному у виживані від голоду, чи ділилися продуктами?

Не дуже.

Які засоби вживали до виживання?

Іли все що можна, міняли речі на продукти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лепеху, лободу, крапиву, ягоди, рогозу.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя з липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Голуби, голубці, коти, собаки.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можно.

Чи був голод в місті?

Був.

Чи знаєте Ви що таке “Торгсін”?

Ні.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі, в садках, на городі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Не знаю.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, до московського.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідала людям.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Ту владу.

1. Місце запису: село Остапівка Драбівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Шило Ніна Григорівна, 1923 р.н.;

Під час Голодомор 1932-1933 років респондент проживала в селі Остапівка Драбівського району Черкаської області.

Як Ви жили під час голоду в 1932-33 рр.?

Я вообще не знаю як мені удалося вижить, спасибі Богу, й досі по світу топчусь. Шо ж, одна я із сім’ї уціліла. А передо мною було ше двоє старшіх братів. Послі мене родилося ше двоє: сестра і брат. Так ото і було п’ятірко. Усі й умерли, кроми мене. Жалько, ну нічого не зробиш. Спочатку батьків мор поклав, а тоді і остальніх. Поки дужіші були, до на кладовище ховать ходили. А як уже ми утрьох тки остались, до двоє умерли, до приїхала машина, та о трупів собірала, і одвезли іх до яру, там де усіх закопували. Тоді я вже сама в хаті сиділа, думалося, шо й мені скоро каюк буде. Удень виходила, шоб найти якусь їду, а ноччю укутувалася в шо попало і спала. Село пошті пусте стояло, ні собаки, ні коти не бігали, бо тіх давно поїли. Не знаю, якім чулом я вижила.

Як склалася Ваша доля потім?

У колхоз пішла робить за пайок, покі трошки сила до мене вернулася. А за ті года так ізголодала, шо сама шкура на мені була і кістки видно. Таке пережила, шо, не дай Бог, ше такого.

А як Ви жити в голод 1946-47?

ну тоді не сказать, шо такий голод був. У мене вже сім’я появилась: чоловік і одна дитина. До ми разом якось помаленьку і пройшли той голод. Усім, хто ковірку держав, харашо було. Ми тоже собі, послі войни хотя і важко, ну придбали корівку. Дак ше й сусідів підгодовували.

1. Місце запису: село Остапівка Драбівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Панімаш Антон Андрійович, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Остапівка Драбівського району Черкаської області.

Що Ви пам’ятаєте про голодомор 1932-33 рр?

Тут і казать нема чого. Тепер уже такі грамотні стали, шо знають краще нас, шо і як було. Сталіна із його замістітєлями давнім-давно прокляли і за голодовку, і за все друге. А ім, хто умірав тоді й не знав, шо над ними угорі робиться, од того не легшає.

… Я саме лучше запомнив один случай. Воно з годами все забувається, а то таке, шо аж наче в’їлося в мозги… Діло було тіки зіма починалася. наварила мати похльобки якоїсь із дерев’яної кори, корінців ше шось там кидала. Да наварила з тім, шоб сім’я неділю(тиждень) кормиться могла, бо більше нічого другого і не було у нас. Посідали ми всі за стіл, а батько Андрій усіх обділяє, шоб рівно і ше й осталося. У цей момент хтось постукав у шибку. Спочатку подумали, шо опять прийшли шось забірать, а оказалось то був посторонній чолов’яга. У його вже і сили зовсім не осталось, сів під хатою і просить їсти. 

Батько бачать, шо зостав його так, до умре. Забрали у хату. Батько доброї душі був, царство йому небесне, узяв свою миску з похльобкою, тому мужчині підніс. Дак він як накинувся на миску, шо тіки мелькнуло. Батько давай ше сипать, а мати стала казать, шо дітям не хватить. Батько ж одвітив, шо мо й нам Бог поможе, як оце ми людині помагаїмо. А мужик трохи одійшов, сили добавилося, став дякувать. далі порозказував, шо де бачив по дорозі. Він ішов селами іздалека. До, каже, кругом хати пусті стоять. Заходив туди, дак і трупів нема. Або з’їли, або чікісти на машини погрузили, повивозили за село і сховали в одній ямі. Ні хреста ніякого не становили! Ото так, як собак позакопували і ймення не спитали. А у того дядька сім’я вся з голоду умерла: три дитяти і жінка. Розказував, до такіми сльозьми плакав, як горох. Він сам їх хоронив, у дворі прямо. Яму копав уночі, шоб ніхто не бачив, шо людське м’ясо зариває, бо одрили б. Дві ночі копав за клунею. На третю попереносив трупи, закопав і сміттям позатрушував, шоб не замітили, шо земля рихла. А далі, каже, упав навколішки і пообіщався, як уціліє, до хоч хреста поставить. Утром по ночі пішов із села, бо родні не було у же ніякої у його там.

Ото він так і тинявся. Питався чім Бог пошле: листячко, корінчики, в общім, шо під руку покпадало. А тоді уже так обезсилів, шо єлі-єлі до нас дойшов. І так уже благодарив, шо нагодували. Дядько невдовзі пішов, а я й тепер так дивую свому батьку, шо він не оставив людину умірать. Хай той мужик, мо і оддав Богу душу пізніше, бо вже в нас слабший був, ну батько не пожалів для його, чім самі багаті. Ото і я так послі того стараюся в жизні. А як вспоминаю про голодовку, до всім кажу, шо і тоді були люди, як не важко жилося. Зараз постановилися, шо собаки: до того не обизвись, на другого не глянь, шо там про поміч просить.

1. Місце запису: село Ярославка Бердичівського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2008 рік;
3. Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
4. Респондент: Безбородова Марія Федорівна, 1926 р.н., народилася в селі Ярославка Бердичівського району Житомирської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Ярославка Бердичівського (нині Ружинського) району Житомирської області.

Гарне було село. Було по два боки хати, було видно хати, а тепер позаростало та й не видно тої хати. Людей дуже багато було у селі. То ж шо наперед хата була, тут хата була, а тепер нема. Поперед з жінкою хата була, а нема – повмирали, порозгорнували. А було людей, повиходять люди, на призьбі посідають. Ото як на Великдень і пісні співають. Ще ходили голодара, за руки цього позабирають, за хустки цих онуків цеї баби. Так було весело, ну-ну весело.

А хто ці «голодара», я не зрозуміла?

«Голодарочку» співали, це я знаю Великодню таку пісню.

А Ви мені не заспіваєте? Не знаєте?

Ні.

Це люди ходили?

Це цьої баби тако через ставок ,там хата була. Та в неї дуже багато внуків було, колись у больницю не звертались та звертались до бабок, бабки дітей приймали. Таке ше було. Тепер дохтарі. Внуки баба отнімала ці діти. То дуже багато баба мала внуків – душ 40 чи 50 та як зійдуться.

То це вона приймала пологи.

Да, таке ше було. А вони там приходили з хлібом, з гостинцями, в’язано в хустці – хто шо приносить. На Пасху, то паску несуть, а на Різдво, то (нерозбірливо) , хліб обикновенний. Клали все – хто кусок сала, хто яйця, хто яблука, хто шо має. Вона померла, нема теї бабки давно. Таке було. Гарне було село, дуже гарне. Ну вимерли люди, нема.

А коли голод був, цій бабці помагали?

Я не знаю, тій бабці може голоду не було. Їй голод був, чого не було, но я не помню. Я не скажу за це, старенька вже була. Ну вона жила сама, чоловік в неї помер, сама жила, ходила. Таке життя було. А так… шо тобі ше сказать?

А церква була в селі?

Була дуже гарна церква, здорова. Здорова церква, я помню такі каштани, обгороджено, каштани такі росли здорові. Я помню, я маленька побіжу туди. Дуже була гарна та шо, як її розібрали по куску, по куску, а потом усю знесли. І помальовані дуже гарні боги були і все, понамальовані святі. Дуже гарне було та нема. Шо ти ж зробиш.

У Вас сестри, брати скільки було?

У мене? Ну  вісім було, сім, а я восьма. Мої рідні сестри, а двоюрідні сестри, а двоюрідних було, багато було. А дядьків зразу постріляли, а батька шо ж заяву подає, шо в колгосп, шоб три заяві подав, а йому кажуть шо: «Твоє місце на Сібірі і всьо». І откидають заяву і откидають. І шо – нічого не помогло. Та й отправили на Сибір, то батько там десять років відсидів та й приїхав додому. Якось вижив і приїхав. Я ходила в школу, не знаю скільки мені було років, як в мене не було в шо взутись і вбратись, і перебратись. Сестра мені дасть якусь спідничину таку порвану, знаєш. Все з хати вибрали, нема ніде нічого. І подушки, і рядна, і скриня. Скриня в мене ше там стоїть, така здорова скриня вишнева, гарна. Повна, була набита. І скриню були забрали, а потом вернули. Подушки забрали, подушки тоже вернули їдні жінка, але знаєш які вже шмаркаті.

Вернула?

Вернула подушки та й каже: «Йди забери свої подушки». Подушки позабирали, рядна, рушники, полотна. Мати, як кажуть, мати була хазяйка, із хазяїв, як то кажуть. Все було на всіх дітей – сундуки були і все було понабиване. Ну шо ж його все позабирали, але вони його не мають, то шо зробиш. Отаке горенько було, де воно взялось, Господь святий знає. Та й це тобі таке. Та й нема. Було все в хазяйстві, мати напташила всього, а шо ж позабирали. Я ж тобі кажу, та в цю школу мене послали, пішла я в ту школу, вдягнутись нема в шо, взутись нема шо. Требують, яка ж це совєцька власть, требує, шо випишуть якась родина наша, требує, шо випишіть дитині пальтечко й черевички, і дві платтячки, шоб воно мало шо перебратись, воно ходить ця дитина гола. Знаєш отако взує якогось чобітка, не чобіток воно, а якісь лапті, яке хоч. І ноги обмотувала, так хотіла в школу ходити, не було в чому. То виписали мені, то тутечки дав, їдне пальтечко мені дав до школи і дав платтячко й черевички, то я це так походила у школу. То шо ж я вчилась спочатку і гарно. То шо я вчилася, мій батько грамотний був, то всі діти пішли по батьку. Батько був хазяїн.

Скажіть мені, то Ви сказали, шо батька куркулем назвали.

Куркулем, куркуль. Все время тільки куркуль: «Тобі куркуль на Сибірі місце». То і шо зробиш?

І Вас дражнили?

Куркуль. На мене сусід осьо рядом хата туди-во, осьо Варчина хата, через дорогу хата, ше осьо недавно називав куркульом. Ше мій старий морданя заліпив, він ше був живий. Та каже: «Ше раз почую, то я тебе куркульну». Та й це таке.

А в дитинстві як Вас називали? Ви мені казали, шо в школу не брали, а казали «куркульська».

«Куркульська морда», «куркульська морда» і все. Отако не любили всі, бо «куркульська морда». Як я ходила в школу, то я тобі хочу сказати, шо ніколи мене діти не били, не знаю чого. От була тако туди через яр, через ставок жила дівчина, ходила разом зо мной в школу, так її хлопці були, не знаю чого. А я йду тудо її проводжу ше, часом вона забіжить в хату, бо її дуже лупили. А мене ніхто не зачіпав, не знаю чого, ніхто. Ну я нікого не зачіпала, я була спокойна, я собі стану під грубкою, постою та й все. А спитає шо вчителька, то я скажу. Тільки шо я мало ходила в школу. Коли піду, коли не піду. Коли нема шо вдітися, то шо я піду гола?

Чим Вас мати намагалася годувать?

А бузиною. Ти знаєш, дитино, колись мати знімуть цю бузину на горі, як та, я собі не представляю, як та бузина сушилася, шо з бузини… І ця бузина така гарна, як то тікішо покладена в горшках. Колись же не було баняків, каструль, знаєш, а горшки череп’яні з глини. І цей полив’яний горщок і там ця бузина і мати пригість цеї бузини всипить, вона запариться, закипить. Це таке було. А ці дівчата  ходили десь де буракове насіння десь трошки достануть та дерли його, та це таке мішали та їли. Отак хто шо бачив. Не було ніде нічого. В школу ходила, то ті лопушки збирала та їла, а хто глей здирав. А потом стали ріжки рости, а тепер ріжків я дивлюся… ви й не знаєте, шо це ріжки. Сливки були посаджені, а на сливках… Сливки само собою, а то такі горішки, такий цей ріжок ріс. (показує рукою розмір ріжка) Такий добрий цей ріжок був, може він тепер недобрий, а тоді добрий, нарвеш та наїсися, та живеш. Мати тоді тих ріжків не їла, плакала, а я їх їла. А одна така сусідка ходила, то все: «Рви мені листочки». То я нарву листочків. То вона їла листки цій-во з вишень, я не могла їсти. Я кажу: «Я луче буду їсти лопухи». Та й вона вмерла та дівчина, не знаю чого – чи від голоду, чи така время найшло, хто його знає. Оце воно тобі така, дитино, жизнь.

Які лопухи? Ви їх варили чи шо?

Сирий лопух. Ото викопаєш таке широке листя. Тепер їх і немає. Я сюди піду в такий ліс, шо дощ ллє безперервно. Отако ллє, вияснилось трохи сонце і опять ллє-ллє-ллє. Ну шо ж буде рости – тільки лопухи. Такий бур’ян тільки ріс. Таке було жизнь. Лопухи їла, то глею, то ріжків назбираю та їла. Знаю за чим я вижила? Бог знає. А потом опухла, як лягла, вже трошки шось було луче, так опух в мене живіт і вся попухла. А ці дівчата вже старші надо мною поставали та й плачуть: «І ця вмре». Кричать надо мною. Кричи скілько хоч, мені було всьо ровно. Дав Бог, шо я осталась, на сьогоднішній день так живу.

 Як же Бог допустив, шо таке було з Україною?

Хто його знає, я знаю… Чи то так треба, чи хтось нагрішив, чи так треба. Я тоже не знаю. Я собі всьо время тепер ляжу і думаю: «Боже, та за шо так народ страждав? За шо скільки туди вивезли людей і туди наскидали, там же їх нещитано. Або у войну скільки їх там перебили та туди перекидали». В нас тут на подвір’ї валялись вояки. Страшне. Як тут наступали, то страшне. Німці як тікали, то на машини, а наші же машині нема, народ бідні, всьо равно страна найбідніша.

А шо страшніше було – голод чи война?

І те страшне, і те страшне. Як почали бути у войну, то з дня зробили ніч, темно, не було видно, тільки снаради летять звідти туди, а ті туди і темно зробилось, нічого не видно. До вечора билися, а вечером допіру стали отступати, стали тікати ті солдати, воєнні йти через село гуп-гуп, гуп-гуп, йдуть кінця-краю нема тако. Біда була. І те було страшнее, і це страшне, бо б’ють і ці пулі летять і в хату, куди хоч. Тому хату розбило, тому те зробило. Біда була тоді й сійчас. А знаєш, тебе тако зразу уб’є та й усьо, а це ж голод просить їсти, кажде дитина їсти. Як я бачила те негренятко колись по телевізору, ше могла дивитись. Зиркнула, як воно сиділо як патичок чорненьке і висушене, і голоднее, їсти просить. То мені ше серце болить, це я така була. Дитину прирівняла до себе, це я така сиділа. Мала дівча, коси в мене здорові були, дуже густі коси. Ой Боже мій, так мучилась. Все вже?

Ні, не все. Згадайте, як Ви з сестрою ходили по лопухи. Ви мені розказували таке цікаве.

То я ж не по лопухи з нею ходила, то вона такого пирію нажала гарного, то ми пішли в Роставицю. То може хто шо дасть перед Пасхою, яєчко хоч хто дасть тобі. Вона мене це тако взяла. Мені ніхто нічого не дав. Підійдем тако під хату, просим – ніхто нічого не дає, ніхто нічого. То вона ходила-ходила, втомилась та висипала той пирій з мішка, та взяла, та йдеш додом. Як ми йдем, то я дойти не можу, плачу, мене ноги болять. Я голодна, їсти хочу, а ніхто нічого не дав. Тепер до мне хай хто зайде, то в мене шо є, то дам, бо я так не можу. Ой Боже мій. А тоді геть ніхто нічого не дав. Ми з нею йдем, вона мене покинула, а я не можу йти, шо ж як у мене ноги як патички. Я сама худа, а вона каже ше: «Йди, я тебе нести не буду». Я кажу: «То покинь мене». То я рачкую рачки, вона каже: «Дойдеш до мене, то візьму на руки». Як я почала рачки лізти, я й рачки не можу, впала і вже плачу. Вона вернулась, то мене взяла підносила трохи – пройде-пройде та знову мене пустить. Пройти та мене тоже болить все. Та так ми дойшли додому. Це ця сестра, шо ви осьо до неї ходили. Це так вона мене притянула. Ше  по жаби ми ходили, то я тоже сказала шо: «Я з тобою більш не піду нікуди. І ти мене не бери». Тих жабів… не жаби – черепахи, ці черепахи виколуплювали та жарили та їли. Ше таке було. Та їх ще вчорай виловилось та не було. То де не було голоду? Як вчорай був голод, скрізь був голод. Чого вони кажуть, шо нема? Може скривають, хто його знає. Я знаю чого це так.

Це ці черепахи в ставках?

В ставках. Черепахи настоящі. Тепер черепах ловлять та гуляються, діти тримають. Он мій внук черепашку держить в хаті. Гуляється. Ну то здорова, це манюнька. А то здорові, отакі-го черепахи. Витянеш те м’ясо чи я знаю шо та їли. Шо бачили, то їли. Й собаки поїли, й коти поїли, і шо хоч поїли, бо тоді був дуже великий голод. Та й усе, та й не було вже шо їсти. Ну було  зерна, в людей було зерно, якби були його не вивозили, то того зерна хватило б. Вже як у войну  та, кажуть, корови забрали, то казали: «Куди ви їх гоните?» – «Шоб німцеві не оставити». То вигнали десь до Дніпра та покидали, та самі ті доярки повертались. Вже таке треба було? Це ж з колгоспу тоже прижите це все, від людей позабирали. А-а.

А батька, Ви кажете, не брали в колгосп.

Не брали.

Спочатку він сам не хотів?

Ну зразу я не знаю, чи він хтів,  чи не хотів. Но потом він бачить таке діло, шо не мине, то він подавав ці заяви, а вони не прийняли та й все. Сказали: «На Сибірі твоє місце». Місце на Сибірі та й все. Батько ж ніде нічого не зробить. Та й поїхав, де ж ти зробиш.

А батько шо про них казав?

Про цих людей? Нічого.