- Місце запису: село Любовичі Малинського району Житомирської області;
- Дата запису: 05.08.2002;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Приймаченко Ольга Йосипівна, 1925 р.н., народилася в селі Любовичі Малинського району Житомирської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Любовичі Малинського району Житомирської області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору)
Розкажіть будь ласка,Ви пам’ятаєте про голод 32-33 років?
Корову пасла я вже було 8 год мені, бо з 25 году я. Листя з липи рвали, де товкли, де були найнайлутші ліпьошки. Рвали гороб’ячий щавель. Вже й корову женеш і щавель їсиш. А ліс вже був такий гарний: в лісі сильно росли гриби і лисички, де брали. Корова в нас була, а корову самі пасли. Багато було риби в річках. Батько піде, то ночви риби принесуть. В школу як помню, то як добре вчилося, да миску борщу і дадуть, а хто пложе, той ні дей не дададуть. Як нарвали лободи, да були і померли. Нарву, нарву того листя з липи. Старша сестра в колгоспі копала канови, за це давали ту пшеницю.
А скільки дітей було у вашій сім’ї?
Сестра була і я, а тоді вже брат 57 року вже родився. В році вмерла мати.
Чи пам’ятаєте Ви, чи мерли люди від голоду?
Мерли скрізь. На могилки вивозили живих людей. Так по дорозі і падали люди з голоду. Сестра дасть маленький кусочок хліба як кленовий лисок.
У нас не брали, бо не було чого. Хто не хотів в колгосп йти, то забирали усе. Я запасувала щавель гороб’ячий. З липи така злена пампушка. Багато народу вимерло. Тоді вже в колгоспі давши галушки матері, батьку і сестрі. Джменьками на обід. Інколи їли і собак, і дітей ловили, да їли, бо голодний народ був, та і падали. Усе вишкрібували: десь квасолини, десь житина голі степи, де ж там людина не вмре. В ліс піде, да того губ’яча цілий кошінь принесе. Жолуд їли. Сушили, да товкли — мука була така чорна. Але їхали хто куди, хто на Білорусію, хто куди. Мучилися люди. Народ страдав усей. Риби було багато. Піди прань на річку, так і б’ється.
Тоді вже батько в Білорусію, поїде муки і хіба привезе як не зловлять.
Ми росли вже сиротами — не муку, носила, я тоді далі й косу хтось украв. З колгоспу нічого не можна було взять, дрова возили на собі, Людям виписували макуху. Мучились, народ тоже страда. Для мене був важкий цей год. Даже посмоне не було. Я бєдно жила. А найхуже в селі прожила. Життя цілком не бачила.