- Місце запису: село Любовичі Малинського району Житомирської області;
- Дата запису: не вказано;
- Хто записав: не вказано;
- Респондент: Семененко Марія Петрівна, 1930 р.н., народилася в селі Любовичі Малинського району Житомирської області;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Любовичі Малинського району Житомирської області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Що ви можете розповісти про голод 32-33?
Мати їздила за хлібом в Білорусію в Оршу. Коли мати їхала за хлібом, їхала на параході. Бідних на параход не пускали, а вона везла пальто мінять на хліб, да оділа його, щоб їхать параходом. На параході перебирала щавель, а корінці їли. Хто багатший, то їздили вещі на хліб мінять. Матері моїй не було на шо мінять, то вона їздила — тому пряде, тому пол помиє, щоб дали якийсь кусок хліба. Тоді привезе мати нам хліб кірпічини: були такі як зараз, сильно добрий був той хліб. Батько був недужий, то все мати їздила. Коли мати поїде, а батько напаче праніков з полови, напаче поскладає на столі, а я бігаю та кажу: «Батьку, я возьму одненького». Батько аж заплакав, да каже: «Хто тобі його не дає, того праніка».
Дівчина вмерла в нас з 22-го году. Хлопець вмер з 27-го году. Було в моєї матері семеро.
А що ви пам’ятаєте про голод 46-47 років?
Тоже труднеча була з цим хлібом. Колоски збирали в ступі товкли. Льон у ручну брали, возили по ночах. Полови не їли. У нас трохи не так було трудно. Не було куплять за шо — самі ткали. Льон вирощували. Самі шили і сорочки. Взуваться — постали плели, да взувалися. І верхнє, і спіднє було саморобне. В /уші/ була хата Марусі Баротчіхи ходила, що ноги були як валянки. В 33-му й живих вивозили на могінки, там вони доходили. Казали, шо даже дітей своїх їли у голод.