- Місце запису: місто Носівка, вулиця Тракторна, 3 Чернігівська область;
- Дата запису: 24. 09. 2009 р.;
- Хто записав: експедиційний загон Носівської ЗОШ I-III ст. №1;
- Респондент: Микола Михайлович Білобловський 12.09.1941 р.н., народився в місті Носівка Носівського району Чернігівської області;
Чув як ще школярем розказував мій батько Білобловський Михайло Трохимович 1910 року народження. А йому розповідав рідний старший брат.
Митро (мій дідусь) 1904 року народження. Вони були діти їм коломойського куркуля. Їхній батько Трохим у 1911 році залишивши його в Києві, і назбиравши грошей (він був механіком), купив 12 землі у Коломійцівці. Намайстрував всякої сільськогосподарської техніки і став хазяйнувати. Накупив корів, коней, овечок, домашньої птиці. Працювали сім`єю 6 дітей і жінка Параска. Параска Артемівна, його жінка з роду Чередниченків, до реформи була кріпачкою. Митро не дуже любив робити в господарстві, але любив книжки. Розкриє їх декілька відразу і читає то одну, то другу. Діти гортають. Мати Параска дивилась, так заховала. Тоді Митро почав читати, взявши одну книжку. Вивчився і став вчителювати. Їздив із Коломійцівки в Носівку.
Все було добре, але настав Голодомор. Люди вимирали. Баба Параска казала, що в Носівці не вмирали, а по селах. Люди носили міняти речі в Носівку на хліб. І не успівали донести додому, бо, наївшись сухого хліби після голоду, умирали. Міняти ходили в неділю, і по дорозі так лежали мертві люди. Підводами підбирали і ховали.
Дивлячись на це, Митро написав Сталіну про ці події. І написав досить грубо. Щось подібно: «Тобі не людьми, а собаками правити». Це з поняття Параски грубо написам. І один раз виїхав на базар і зустрівся з начальником НКВС. А той сказав, що одержав наказ від Вишинського, щоб Дмитра заарештувати. Дмитро просив, щоб він його не арештовував, а на ранок прийде він сам. Так Дмитро і зробив. Вранці взяв білизну, речі і прийшов. Більше від нього ніякої звістки не було. Про нього розповів один чоловік уже після війни. Цей чоловік був у Лук’янівській тюрмі і мав доручення супроводжувати партію арештантів (куди, не казала баба Параска). Але говорили, що довго плили водою. Скоріше плили на Колиму. І той чоловік, коли здав арештантів і йшов на пристань, побачив у дворі тюрми стояв гурт чоловіків, і був там чоловік схожий на Митра. Позвав його і вони зустрілись, привітались: «Може ти записку напишеш якусь рідні?» – сказав чоловік Митрові. Але Митро сказав, що тебе будуть перевіряти і можуть наказати. І записки не передав. Це одне джерело, з кого вийшла інформація про Митра.
Під час Голодомору померла дочка Галька, батько Трохим, син Олексій. Я служив в армії в 1963 році написав багато листів одного і того змісту, щоб розшукати Митра і розіслав в усі області за Урал, але відповідь прийшла, що такого там нема. Ще батько розповідав, що відбулось до Голодомору. Прийшло розпорядження в Носівку зібрати весь хліб. За один день зібрали і звезли в пакгауз до залізничної станції. Керували голови сільради, секретар парторганізації, начальник міліції. А увечері, коли все зробили, хтось із них сказав: «Що будуть їсти люди зимою?» і давай роздавати цей хліб людям. Цих керівників заарештували і їх більше не бачили. Зерно роздавали по списках, як і збирали. Це завдячуючи цим людям (прізвище ніби на букву «Д» Данилко чи Давиденко), Носівка була з хлібом. Якби були дані в архіві про зміну керівництва в 1932-33 роках (десьтак), то дізнались би, кому бути вдячним. Адже жителі Носівки про це не знають.