1. Місце запису: село Дмитрівка Бахмацький район Чернігівська область;
2. Дата запису: 14.11.2005 р.;
3. Хто записав: Солопенко Н.О.;
4. Респондент: Ребік Валентина Пилипівна, 1938 р.н., народилася в селі Дмитрівка Бахмацький район Чернігівська область;

Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Дмитрівка Бахмацький район Чернігівська область.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 рр. або 1946-47 рр.?

Я харашо помню голод 1946-47 рр. Пішла в 1 клас. Голод 1932-33 рр. по расказам мами: Евдокії Федорівни, 1920 р. н. Плакала. Споминала, не любила про це говорить. Больно, страшно вспоминать.

Які, на Вашу думку, були причини голоду?

Причини голоду: забирала советська влада – це ті, які були старці, голота, бомжами зараз їх називають, стали при владі, а хазяїнів розкуркулили, викинули з двору, з оружієм зайшли з сільради, з нашого села їх знали люди, голота і боялись, обходили їх двори. У мене була хустка, казала мати така «ой сумне», «таке сумне» (дуже красива), то «заклеймовані прокляттям», як вони і співали про себе, бачу безбожниця стоїть його дочка в моїх хустці. А я співала в церкві, в колгосп так і не пішла, уміла шити, цим і спасалась в 1932-33 рр., а ніхто не вмів шити. Куркулькою називали, як не людина, а ми трудилися моцно. Батько з братами і сестрами, з синами втікли в Москву, щоб не розкуркулили, а вернулись в село Дмитрівка в 1937 р. Тому і вижили.

А не урожай, засуха, розруха – це 1947 р, жили в землянках. Повисихало, випалило і налоги.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

В 1947 – не відбирали, як в 1933 р., там насильно штиками забирали все під чисту. Душа залишалась ні кола, ні двора – голод. Треба було йти на палочку – трудодень; тиждень і три дні. Робиш і  все не заробиш нічого, голодний. За палочку одержували пайок, буряки чи картоплю; кожному по маленькому кусочку хліба, за яким треба було стояти в очереді цілу ніч, це у кого сили є. У нас не було з мамою. Вирощене в городі забирали з сільради, як агенти налогів, на кожне дерево, курку, порося – налог шкуру. З корови – молоко. Ходили в 1947 р. по хатах переписували, люди ховали порося, щоб не кричало. Дерева, сади вирубували. За корову носили налог молоко, да і в кого вона була після війни, в одиниць, чудом залишилась. Самі голодні, а по плану несеш, бо опишуть і викинуть з хати, розруха після війни, що залишилось.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були, як і всегда доносчики, їх призирали, не пускали в двір, але ж село, не виженеш з двору, якщо знаєш їх, що стукачі. Гроші їм якісь платили, цим сищикам. Обходили їх, а воно і пролізе в сарай, і донесе.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Про документи ніхто на це не звертав, поки знаєш їх, що вони ж «хазяїва» боялись, з призренієм між собою за них говорили. Ці люди були завжди не в повазі. Бандіти, святого нічого не було, да в і душі пустота.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Викидали з хати компаніями, тоді не рахували 5-7 чоловік з оружієм, убить могли, висилали в 1932 р. А в 1947 р. – не здав — налог, викидали з хати, теж компаніями ходили оббирали людей голодних. Їздили діячі в Западну мінять на продукти в 1946-47 рр.

1947 р. покарання були пльотками за колоски. Дітей посилали і я ходила в полі  збирати в торбочку колоски, а «непрацьований» на коні летить, а тікаємо, ми діти, по смерті босими ногами, дожене, отшмагає так, що довго болить батогом, ще й отбере колоски, а якщо старші діти 14 р. – садили в тюрму.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

З оружієм ходили, які забирали. Настоящі сатаністи в 1933 р. Вони всі закінчили життя по-собачому.

Як люди боронилися?

Ніяк, як будеш боронитися, якщо викидають з хати. Всі боялись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Якщо не замітять, то в 32-33 рр. А від налогів не сховати в 1946-47 рр.

Хто і як шукав заховані продукти?

Штиками жилізними протикували землю у хаті на городі, це в 30-х роках. А в 1946-47 рр., винюхували, видивлялись, де не закопав, не зміг заховати.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Компанія від 3-7 чол., не помню, багато. В 1932-33 рр., а в 1946-47 рр. налоги – по хатам компанії також 3-5 чол., або і більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

1932-33 рр. як Бог дасть, у кого пронесе, не залитять, це милість, чудо. 1946-47 рр. – голод, не було що ховати, на полі гнилої картоплі навибираєш, а потім животи болять, а то буряк, варили лободу на весні.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Відроби палочку – тільки тоді получиш пайок, а його робиш – робиш і тиждень і три дні, а мати була не штатна, накладали на них буряк дарок! 20-30 соток повністю оброби, мати шила, цим і жили, а в 50-х роках дозволили брати гичку наштатним за ці 20-30 соток, насильно, бо опишуть хату.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

В 1932-33 рр. продукти харчування забирали, худобу, а речі – ні. Не виконав налог в 1946-47 рр. – то описували, всі боялись цього, то вже останнє отдавали. Налог на продукти харчування, худобу.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, старших дітей в тюрму садили, а малих, таких як я 6-10 років, били нагайкою, забирали торбочки з колосками. Діти, що в тюрму попадали, в село так і не вертались, якось про них і не слуху, не духу не чули.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли ті, що владі служили, нечесні люди, непорядні.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Як в рабство хто хотів, то сам собі хазяїн, вільний при […], а то раб колгоспний. Насильно заганяли робити на трудодні в 1947 р., а щоб вижити сильніші – в колгоспи в 1932-33 рр.

Чи змушували людей іти до колгоспів, і як? 1946-47 рр.

Хто ж хотів іти добровільно в колгосп. Робиш, робиш тиждень і три дні, а все не заробиш на трудодень. Заставляли, що хто мав сили, йшли в колгоспи, що дадуть щось. А ще в кого чоловік, да, гроші – золото якесь приховали, то надіє на те, що вижити, була.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Як ти її сховаєш? У кого була, платили налоги молоком, а самі голодні, бо норма з корови була велика. Колгосп не допомагав нічим.

В який час ходили забирати у людей зерна?

Не пам’ятаю, коли захотіли, тільки не ночую, по дню, щоб видніше було забирати, що не заховали.

Скільки разів приходили до хати?

1947 р. Один раз до нас прийшли, нічого немає, то чого їм ходити, доносчики-сищики теж провірили, в селі не сховаєшся.

Коли люди почали помирати з голоду?

У кого все закінчилось на виживання, кожен сам як може. Ніхто нікому не допомагав. Кожна сім’я виживала сама, як могла. У всіх ніщита, то у кого будеш просити. У влади? У людей без душі?

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Забирали в детский сад, а в 1933 р. мама говорила, не цікавилась, бо коли голодний, сил немає думать, знаєш, що ти доживеш, наче ніхто ними не цікавився, діти самі виживали, як могли.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодувала сільрада, ті, що служили владі; вчителі – їм пайки давали; жиди; військові. 1946-47 рр. і в 1932-33 рр.

Хто зумів вижити?

З Божою допомогою. Як чудо, на виживання.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділились продуктами?

Якби було чим, то ділились, а як немає, то чим же. Кожна сім’я сама. Чи чоловік живий, у кого золото, речі приховані, все міняли на хліб. Ограбленій багато було, могли напасти, на тих у кого щось припасли, убити-вирізати.

Які засоби вживали до виживання?

Мати шила, міняла на продукти, колоски збирала я в 1946-47 рр.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Рідні не могли допомагати, бо самі від вітру падали. У сусідів був батько і сім’я мала гроші, то вони мали сили стояти в черзі за хлібом цілу ніч, по черзі і сухарі сушили, а я залізу до подружки, голодна, а ніхто і не дасть.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Пекли буряк, лободу на весні варили крапиву. А колоски – це делікотез був, зернятка через саморобну тетрушку: всередині треться, получались висівки, з них пекли млинці. Ой, які ж добрі вони були для нас голодних. А в лісі лісник не дозволяв навіть збирати сухі палочки, крючками стягували сухі палки, в’язочку несли ночую, щоб не бачили, приносили, щоб на чомусь варити, а як побачить лісник-надзіратель, перерізав і на землю, прогоне. Так ніч збирав і ні с чим прийшов, немає і зварити на чому.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З дерев їла конюшину – товкли у ступі і пекли пампушки, щавель, насіння буряка, гнилу картошку – рвота якось вижили на виживання. В 1932-33 рр. був врожайним, але забрали хліб у людей. Голод страшний. Мерзлу картоплю гнилу викопували на полі, дозволили взяти, бо гнила, а потім животу, якось вичухались з животами. Полова гречана макуха, пекли млинці з полові. Листя кукурудзяне сухе. Матері хтось дав зелену цибуля, вона її наїлась, то все життя не могла їсти і дивитись на зелену цибулю, навіть в їжі. Полова ячмінна дуже жорстка.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Собак, котів, горобців не було. Ми не їли, я не пам’ятаю, а може мати не говорила, хоча м’яса я не пам’ятаю, щоб ми їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Робітникам на заводах давали пайки. В місті голод був такий же. В місті обмінять можна було, по селах ходили просили милостиню.

Чи був голод у містах?

А як же, однаково.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Більша половина, через хату в 1933 р., навіть вулички опустіли, трохи менше в 1946-47 рр., але опухлі ходили, помирали, але не в такій кількості, то розруха і неврожай. А хто знає, інформації ніякої. Хто що говорив, писав, тільки усно із уст в уста.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

1932-33 рр. були – їх розстріляли, а в 1946-47 рр. не було у нас.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Спеціальні наймали, платили їм. Братські могили за селом десь, але ніхто не говорив, не було сил цікавитися в 1933 р., більше мовчали і умирали. А в 1947 р. ховали рідні, на кладовищі, або братська могила.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Хто залишився і у них померли рідні, знайомі, близькі приблизно знають і згадують.

Чи поминають їх на «Проводи», «Пробки», «Зелені свята»?

На всіх православних святах поминають. Якщо були хрещені і всіх без імені православних. Завжди поминають на Пробках, на святах, в церкві, хто хрещені були!

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

В церкві православній завжди поминають, і будуть поминати православних без імені, і за всіх, і в тому числі і від голоду. Про голод не говорили 1932-33 рр., передавали усно з уст в уста, боялись. Тепер в церкві відкрито поминають, з уточненням.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

У нас немає.

Чи є у Вашому селі церкві? До якого патріархату вона відноситься?

Я православна з української православної церкви. З розкольниками-філаретовцями діло не маю. Православна церква – одна, а на якій території находиться, то і відносили чи білоруська, чи грузинська, чи руська. Розкольників, самосвятів, сектантів не признаю! У нашому селі не признають. Це не наше від лукавого.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

В кожній хаті про це знають і в школі розказують, і пишеться багато. А діти і внуки знали, від моєї матері ще коли в книжках і не писалось. У 1981 ще й не вірили, хто не був в цей час на Україні за 1932-33 рр..

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ті, хто ненавидів православних, хто знищував наші православні храми, розстрілювали, висилали наших православних священників, хто розстріляв царську сім’ю з дітьми, хто розстріляв в 1918 р. св. Митрополита Київського і Галицького Володимира. Всі страшні злодіяння робила влада – іудо-радянська влада, іудо-більшовицька. В 1933 р. – влада іудо-радянська на Україні, серед влади було багато голоти, п’яниць, жидів, зараз їх називають бомжі, туніядці, паразити.

1. Місце запису: місто Прилуки Прилуцького району Чернігівської області;
2. Дата запису: 2009 р.;
3. Хто записав: Трейзуб Марина Володимирівна;
4. Респондент: Прихода (Пляшка) Надія Тихонівна, 1932 р.н., народилася в селі Лиски Прилуцького району Чернігівської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Лиски Прилуцького району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

У 1932-1933 рр. була трудна жизнь. Про це знаю від батьків: мама Серафима Федотовна, батько – Тихон Іванович. У 1933р. від голоду помер брат Вася. Трудно виживали. У колгоспі була закопана картопля. Взимку були сильні морози, картопля померзла. Люди, щоб вижить, викопували картоплю, гниль змивали, аз решти робили крохмаль. Крохмаль змішували з клевером, цвітом акції, лободою і виживали. Комуністи (активісти) гнали людей, не давали перебирати картоплю. Брат Олексій Тихонович і сестра Галина Тихонівна ходили по колоски на поле. Колоски охороняли активісти на конях. Вони били батогами і дітей.

Голод зробили штучно, ходили по домах забирали їжу, люди ховали і в димар, але шукали і там. У лісі викопували яму, а вночі закопували зерно. Активісти все забирали, не можна було щось приховать. А самі їли, пили, гуляли, співали. Активісти – це свої ж люди із одного колгоспу.

Люди з голоду помирали на вулицях, лежали під заборами, у кропиві. Щоб вижити взимку, восени сушили листя, груші-дички, лободу, кропиву, додавали картоплину.

Голод тягнувся довше 1933 р. За роботу платили мало, майже нічого не платили. Виживали зі свого городу. Пряли полотно і міняли на просо. Родичі із маминої сторони, були розкуркулені і вислані на Соловки.

Брат батька, Пляшка Григорій Іванович жив у Ленінграді. Він працював у НКВД. Григорій Іванович написав лист у сільраду і вдалося повернути ворочка (торбинку) із зерном (кілька стаканів зерна у торбинці).

1. Місце запису: село Моровськ Козелецького району Чернігівської області;
2. Дата запису: 10.12.2005 р.;
3. Хто записав: Поліщук Юлія;
4. Респондент: Овдій Марія Матвєєвна, 1926 р.н., народилася в селі Моровськ Козелецького району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Моровськ Козелецького району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).     

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

І той пам’ятаю, і той пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Влада, забирала у 33 году, у 46-47 був недород.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Правителі, свої сільськіє правителі.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Комнезами вони звалися, яких заставляла влада забирати од населення.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

А хто їх питав? Тоді під трепетом усі були.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

І засуджували, даже й судили, стягували штрафами.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Мали? Да діду? (радиться з чоловіком). Ну я не знаю, навєрно ж мали.

Як люди боронились?

Наб’ють пику, замикалися. Замикались, правда, замикались: «Агов, бригада йде, давайте замикаться!».

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де там її заховаєш? В чулку, в носку і в усім забирали. Де закопане було, на луг ходили з шамполами. Шамполами гортали. Знайшли і відкопали.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Комнезами.

Скільки їх приходило до хати? 

Бригада йде, так чоловік 4-5 іде. Казали, що бригада ходить по селу.

Де можна було заховати продукти харчування?

Даже под земльою находили. Не то де, а под земльою, а в хаті, то і поготом. Перекидають, як прийде бригада, то перекидають усе на світі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, там кормили.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,  худобу, тощо?

Я не знаю, наче одежу не. Худобу забирали, а одежі не брали.  Да тоді не було одежі на селі, нічого брать було, в чім ходив, в тім і спав, тим і укривався, тоді нічого не було.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

П’ять колосків собереш на полі і получиш троячку або п’ятірку. Або засудять. 5 год або 3 годи получать.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Да, оце ж я тобі розказую, що як собрав колоски, да взяв, так получиш тюрми. Да, так оцю бабу Кротиху, ото де ото хата, голова, тоді ж голова, то вже такий голова був, назбирала в фартух колосків, а фартух був зав’язаний, так чуть не почепив на фартухє. Отак.

Хто охороняв поля і комори?

Були ж такі комнезами, були охороняли. Колгоспні комори охороняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, а хто й ні, сильно його наказували, наказували, хто не йде.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Не хочеш – наказують. Розкуркулювали.

Де переховували худобу?

Баба Марія: В хлевах, де її дінеш, у дім же не забереш.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Скільки разів приходили до хати?

Не застали тебе дома – іще йдуть. Не застали дома, замкнувши іще йдуть.

Коли почали люди помирати від голоду?

Уже ж у 33 году, там напровеснях вони не мали нічого, ще й зілля нема ніякого. Не застали тебе дома – іще йдуть. Не застали дома, замкнувши іще йдуть.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Що? Як? Та хто там! Хто там опікувався! Оце од войни пооставались діти, так хто ними опікувався, ніхто, так само і в голодовку.

Хто не голодував в селі і чому?

Так усі голодували, не було такого, щоб не голодували, тільки ті могли не голодувати, що оббирали, так ті не голодували, як обберуть, так і їм щось попадає.

Хто зумів вижити?

Багато сильно померло, не мало хто вижив. Хто од людей забирав.

Той і зумів вижить. Не застали тебе дома – іще йдуть. Не застали дома, замкнувши іще йдуть.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Мало хто. Що я дам, якщо в мене нема. Ти прийдеш до мене, що ж я дам, як у мене нема. Не застали тебе дома – іще йдуть. Не застали дома, замкнувши іще йдуть.

Які засоби вживали до виживання?

Картошку откопували через 3 годи, через три годи откопували картошку і той крохмал забирали і їли, той вонючий крохмал, по полях збирали гнилу картошку, так не картошка була, а тільки крохмал у лушпаєчках, так оце збирали ну і потом уже просівали, і пекли з цього крохмалу дируни.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали, мали. Ну хто, сестра брату, брат сестрі давав. От допустім, нам давали. Сестра, моїй мамки сестра, а у її був чоловік, там у колгоспі багатче, у начальстві був. Так у їх було, так і моїй мати сестра давала, щоб і ми трохи жили, помогали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Це вже як встало, а як навесні нема ніде нічого, так рибу, щавель. Як щавель появився отакусенький, так вже рвали і варили.

Питалися багато рибою.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Об чьом ти щепчешь, і за шо?

Чи був голод в місті?

Мабуть був.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Даних нема. Багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Нє, не було, мерли люди, от у нас же у Віті жінка вмерла, Гриша, так була корова і теплиця, і пожалів зарєзать щоб поєдать, так жінка вмерла з голоду, діти вижили, усі, а чоловік, а жінка вмерла і він вижив, а жінка вмерла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищах.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ой, ніхто не платив.

Ніхто не чого не платив, нікому.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають, голодомор, хто помер з голоду, поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

В церкві поминають, поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Таких уже нема старожилів, таки щоб знали усе, я сама старіша, допустим, так я конешно расказую, Оксані і Гриші, росказуємо.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Правительство, кого, хто ж то винуват. Це ж не люди винуваті, це ж правителі винуваті.

1. Місце запису: смт. Козелець Козелецький район Чернігівська область;
2. Дата запису: 21.11.2005 р.;
3. Хто записав: Новодворська М. Л.;
4. Респондент: Мітцук Надія Єфимівна, 1924 н.р., народилася в селі Мрик Носівський район Чернігівська область.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мрик Носівський район Чернігівська область.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Ну, канєшно пам’ятаю, мені було уже 9-10 років на той час.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха,

податки чи забирала урожай влада?

Ні засухи не було, урожай був непоганий, просто штучний був Голодомор. Чому? Тому шо ходили, бригада, викачували у людей шо урожай, урожай який був, так забирали навіть з дому. От, наприклад, ну от зайшло нас, такий був заядливий комуніст Голодний Дмитрій зайшли до ну, не один він канєшно ходив, їх ходила бригада. Обшукували, всюди дивилися, це ж не так: Зайшли, да й пішли як гості. А ходили, обшукували, всюди ж і по сараях, і по кладових, і всюди розшукували, а потім люди ж так уже ховали, чули так ховали продукти, хто там пшеницю, яку десь заховав, хто жито десь закопав, Так находили, даже й це — забірали. Я знаю, до нас зайшли. Мати взяла да отак, така лохань, лохань була квасолі насипана, да і в піч засунула. Так і там зайшли, забрали. Плаче мати, каже: «Чим же от оцих діток буду годувать?». А нас шестерко було «Ну от чим я буду, – каже, – годувать їх? Оставте хоть уже ж цю квасольку».

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? Ну, якщо приховав – донесли на сусіда. Була винагорода за це?

Я не поняла питання. Як?

(Питання пояснюється)

А, були такі, що находили, доносили і були усякі, от, доносили і забирали, но у нас якраз так получається, шо нас шестеро було. Дак батько дев’ять, такі мірки були, ну, може, чи пудови, чи більше, та він заховав цих десять мірок зерна, ну й тоді ж ото ж вони були, да й  по-троху підмелювали. Ну от – це мірка на місяць – і до мірки вже ж, до тієї муки добавляли шо макуху різну, ну, картошку, це само собою, і там, яка уже осталась, так у нас картошка була, так приблизно, почти і хватило, а хліб, канєшно, трудно було дуже з хлібом. Ну так оце як батько приховав, дак діти вирішили, через що весна пришла уже, картошку там, картошку там уже не хватало повністю садили шпинами, а їсти вже придержувалися. Собірали, де яка там гнила була картошка, де, стали рослинки рости, стали, нарвем оце і листь всяко, стали клевер оце такий, то там ми стали рвать, да уже сушить, терти і до цієї же муки примішувать, пекти, щоб такий, ну не, не хліб такий, а такі малаї пекли шоб. Аби тільки цю муку використовували так, аби, шоб зліпить якусь лінюшку. І пекли вже ж її на сковородках, і їли. Дак стали пухнуть от клеверу, дак ми тоді годі клевер, да до листу, до дерев, особливо із мини лист. Рвали, да перетирали і сушили. Дерева напівголі були, бо люди пооб’їдали. А це жовте злиткою ми тоді рвали, дак усе рвали, дак тоже ж мішали. Ну і так оце ж і виживали.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,

худобу, тощо?

У нас одягу ніякого лишнього не було, бо у той час було одні чоботи на трьох там, чи на скільки. Як одне біжить, так друге сидить, а лишнього нічого не було. У нас з одьожі нічого не забирали. Це вже партізанські отряди як були, так тоді вже ходили і забирали. Ну, то вже ж таке війна, так канєшно, звичайно треба було.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, чи за це могли покарати?

Да кого як: побачать, так судили 8 годин позасужували. І то ше по фаміліях не повню, знаю, шо судить-судили.

Тобто охороняли поле?

Як?

Охороняли вони поле?

Ну як канєшно об’їзчики були. Були об’їзчики. От і, ну даже картошку чи бурячину не можна було. Як поймали, значить судили за все.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Канєшно змушували.

Чи люди хотіли добровільно чи силою їх?

Знаєте, добровільно мало йшли. Ну, були такі, що добровільно, а багато таких, шо не хотіли йти от. Палили їх, сарай палили і то значить мстили, і вобще така страшна, таке страшне життя було, що кого спать, дак це і стережиш, і не спиш спокойно. Ну, всього дожидать можна було.

Коли почали люди помирати від голоду?

Особливо в 33 році. 33 році ішли у школу, люди даже по дорогах валялися. Ідеш у школу, під ногами лежали 2 человека. Ну, шо на їх, рядами вони лазять, і вони вже пухлі. Ішли в школу, там ми ше стояли коло них – дивилися. А назад уже йшли, так уже їх підбирали, підбирали полуживими, і закопували і все.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ви знаєте, коло мене сиріт таких не було. Я даже не знаю як їм там жилося у цих всяких домах. Це для мене невідомо. Шо я можу сказати?

Чи допомагали люди одне одному виживати? Чи ділились продуктами?

Да хто там, каждий як тільки мог, так і спасався. От так, а багатий прикривався.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все, що було можна використать люди споживали. Я ж говорю, шо даже дерева полуголі, хіба шо високо, шо не можна достать, а немошні люди були. Так, а той і дерева листя пооб’їдали.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Я знаю як батько тоді за золото шось буханка хліба, по-моєму 100 рублів стояла чи більше. Дак я знаю, що в матері, як вона служила при поляках,  поляки були, дак вона служила в панів наймичкою. Ну вона тоді така економна видно дівчина була, хрест у неї був золотий, і серьги були золоті, і там іще, які так речі були, так батько возив оце в такі магазіни були організовані у Нежині, та у Нежин возив. Возив, та ото тоді уже ж купив за тей, ті гроші хліб. Торгсін, чи як вони називаються, торгсіни. За гроші купляв, щоб можна було якось вижить. А так з одьожі, ту, яка в селян була одьожа, Ми ходили у полотні тоді більше. Полотняні юпочки, полотнятні кофточки, платячко.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ну, як хто курей там, може, держав, може, потрохи вживали, а так…

А котів, собак їли?

Та чого, і собак, і котів їли. Собаки, коти їли от. Було.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Як?

Людоїдства? Що люди людей їли.

Говорили, що було там десь од нас далеко, кілометрів за 2. Там як би тобі, шо мати дитя з’їла от. Були випадки, чуть було. В мене сосідів таких не було. Ніде я не пам’ятаю. Но чули, шо казали то там, то там.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну як, підвода їздила, підбирала таких уже негодних. І отправляли, і хорониди так.

Чи платили тим, хто збирали померлих?

Да чим там платили, як нічого не було. Забирали і отвозили.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві в наш час і в часи радянської влади?

Коли? У 33?

І пізніше?

Пізніше, після Голодомору, хто його знає, якось ми тоді такі увєрені були, шо для нас Сталін це – хто знає й що от, а ну так я не знаю, от як подумаю, дак такі люди були забиті, страшні, що даже не могли  за себе постоять, бо не можна, собствено, було. Один за одного слово десь скажеш і зразу доносять, зразу і забирали.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? Робили кладовища?

Та канєшно було кладовище, да на кладовище там звозили, копали, говорили, шо там викопали яму таку і звозили оцих; люди ж ідуть голодні. Іде, просить голодне, а ніхто ж нічого. Ну, шо, ну ж шо може дать людина, як кожен виживає ж. Дак у яких уже ж домівки не було, да то їх усіх в одну яму скидали.

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Хто?

Ви.

Ну так самі собі собирались коли там, споминали, шо важко жилося,  та й годі.

А діти, онуки Ваші цікавилися?

Да ви знаєте, якось і мало. Так, ну, вони сидять слухають. Там почують, шо Голодомор був, ну воно ж їх не касалося, дак вони так із легка.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Ну, тоді же говорили, Каганович приїхав і організував цей Голодомор і викачку оцю продуктів від селян і ну, із міста йшли, йшли з усякими речами, в селян одьожі не було. Йшли з усякими речами, старалися обмінять на що-небудь. У селі, може, було. Я ж кажу, може, хтось так умів приховать. Ну може, картошина якась там залишилася. Я знаю, що ми нічого не могли міняти, бо самі виживали, аби тільки вижить.

Були люди, які не голодували?

Шоб шо?

Що не голодували в селі? І чому вони не голодували?

Ви знаєте, я не помню. По-своєму кутку і так, не помню, шоб були такі шо ну, це були там родичі голови сільради. Компанець у нас був, Василь Йолович. Дак його родичі так жили, шо видно, шо не нуждалися от. А так всі голодували, це у нас на кутку його родичі жили і видно, шо у них було. Вони закрито це все використали, ну, видно, шо людина не нуждається.

1. Місце запису: село Мрин Носівського району Чернігівської області;
2. Дата запису: 12.10.2003 р.;
3. Хто записав:Параїл Катерина;
4. Респондент: Мельничук Ганна Прохорівна, 1917 р.н., народилася в селі Мрин Носівського району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Мрин Носівського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

А хіба то забудеш? Страшні то були роки. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Ну які причини? Власть виновата, Продавали багато. Був трохи неврожай, але за такого не голодують. 

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

А як же – забирали. Ходили по 3-5 чоловік, знали куда йти, а потім вже нічим не гребували. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Того не знаю. Не було такого на моїй пам’яті.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ніяких документів ніхто нікому не показував, а яка проста людина чиновнику заперечить. 

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

І били, і висилали, ой дядька вот мого до Сибіру вислали, і по тюрмах розпихували, шо хоч робили. 

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не у кожного, але були і з пістолєтами приходили. 

Як люди боронились?

Хто як міг. Ховати було страшно, но закопували і всьо равно ховали. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Таж кажу, закопували. І гнило і тухло, та й те їли. 

Хто і як шукав заховані харчі? 

Ніяк їх не називали, скотани хіба що. 

Скільки їх приходило до хати? 

Як коли ходили, дехто по 5 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

То те ж саме. Но в сараї, тим більше в хаті не ховали – зразу все вишохували. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Помню точно, шо по 200г. хліба давали. Ше по-моєму якусь юшку. 

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Худобу ше забирали.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не можна було колоски збирати. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Канєшно же не дозволяли.

Хто охороняв поля і комори?

Охороняли тоже такі же самі. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Бідні йшли самі. 

Чи змушували йти людей в колгосп?

Да, заставляли. 

Де переховували худобу?

Та як ти худобу сховаєш? 

В який час ходили забирати у людей зерно?

По-розному, опредєльонно: чи вдень, чи вночу — не було. 

Скільки разів приходили до хати?

Раньше частіше, а потім вже не було за чим йти, то й рідко приходили. 

Коли почали люди помирати від голоду?

Ото як зима настала, то і люди мерти страшно почали. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Нічого держава не помагала, люди хто міг, то давали. 

Хто не голодував в селі і чому?

Багаті не голодували. Моя сім’я середняки були, батько рибу ловив, шо дуже спасало. 

Хто зумів вижити?

Ті і вижили. 

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Не дай, Боже, більше подобне пережити. Люди з голоду звіріли, але як би там не було, свої своїх старались витягувати. 

Які засоби вживали до виживання?

Сушили конюшину, липу, потім з них бліни, варили з лободи пюре.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Да, мій батько, сестрі своїй постоянно то рибу, то молоко носив (у нас корова ще була), а та ж без чоловіка з двома дітьми на руках, потім до себе їх забрали і виходили, всі вижили. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя липи, конюшину, лободу. 

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя липи. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Та де їх було взяти. 

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

З нашого села у місто тоді не ходили, далеко було.

Чи був голод в місті?

А як же.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. 

Чи відомі випадки людоїдства?

Сама не знаю, но слухи ходили, страшне розказували, не знаю точно, брехати не буду. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

У ляху за селом звозили. 

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Певно що платили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Да, в нас всі знають. 

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають, як всіх поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

За радянської власті ніхто не згвдував, а зараз в церкві не знаю. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкву вот тільки мають стороїти. 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрест недавно новий поставили, як пам’ятник. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи 

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Питають, то скажу, от як коли шось нахлине, то сама розказувала, але тяжко це вспоминати, луче не згадувати. 

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Нікого не хочу звинувачувати, хто зробив, буде не мною судимий.

Чи знаєте що таке ТОРГСІН?

Точно не знаю, це якась торговля була…

1. Місце запису: місто Мена Менавського району Чернігівської області;
2. Дата запису: 21.11.2005 р.;
3. Хто записав: Лозовий Андрій Володимирович;
4. Респондент: Шамрук Ганна Олександрівна, 1928 р.н., народилася в селі Степанівка Менського району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Степанівка Менського району Чернігівської області.

  (Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Голод 1932-1933 років пам’ятаю мало, а 1947 пам’ятаю добре.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха,

податки, чи забирала врожай влада?

Причини не пам’ятаю добре, а влада забирала урожай.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Уполномочені приїжджали з району, з Мени, і забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Да, були всякі.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на

збирання продуктів?

Хто знає, хіба вони нам показували? Вони нічого не показували, а забирали да й усе.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Да такого ж не було.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

А вони нам не показували.

Як люди боронилися?

Як там боронилися? Лаялись із ними та й усе.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Да трохи ж приховували, хоч у землю, чи куди-небудь ховали.

Хто і як шукав заховані харчі?

Да вже давно було так і не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати? І хто це був?

Да було й по 2, по 3 уполномочені з району.

Де можна було заховати продукти харчування?

Да де хто придумав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да хто там їм давав, єку їжу, ніхто нічого не давав.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,

худобу, тощо?

Да, худобу забирали, у кого які чи коняка була, чи віз, дак забирали.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Да, чули. Об’їзчик колись гайсав да однимав торби, а босяком ми гайсали да ноги покололи, да тікали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Да не давали, хто б там давав. Хай лучче, кажуть, – пропаде.

Хто охороняв поля і комори?

Сторожа.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Да здорово й не хотіли. Хто хотів, а хто й не хотів, так і заставляли.

Чи змушували йти людей в колгосп і як?

Да визивали ж у сільсовіт чи куди і заставляли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Да де її худобу можна приховать? Це ж не так, що клунок зерна. Так можна приховать, а худобу – куда її приховаєш?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Да дньом же ходили, ніччю не ходили. То по облігації ходили ніччю по 5 раз.

Скільки разів приходили до хати?

Да усяк було: і двічі, і тричі.

Коли почали люди помирати від голоду?

Да коли ж уже почали умирати, уже на весні їсти нічого не було, дак начали й помирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Да трохи ж у селі були якісь патронати чи як вони там; троє дітей, у одних же жили, виписували ж з колгоспу чи відкіль трохи продуктів, да уже ж ходили і в школу тут.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодував тей, хто у власті був.

Хто зумів вижити?

Да хто ж зумів вижити? У кого ж родичі були якісь чи що, так вижили. Хто як придумав, так і виживав.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да хто б там діливсь, як ні в кого ні в кого нічого не було, а в кого було, так для себе держало.

Які засоби вживали до виживання?

Да які? Їли ж що попав: то липу, то акацію тую рвали, квітки, да й їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Да не мали ні од яких родичів, бо й родичі такі були.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Да клєвєр (квітки) ж уже навесні, акацію рвали, цвіла, із кукурудзи кісточки мололи на жорна, да лепили якісь ладки, що воно й не держалось, розсипалось.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Із липи, із акації.

 Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Да у нас у селі ніхто з плазунів ніяких не вживав.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Да, виміняти ж можна було, то якісь рушники, чи послідні якийсь настільник треба було однести щоб вимінятись.

Чи був голод у містах?

Не знаю я чи в містах він був, чи не був.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Да, у нас в селі доволі не померло. Сусідка там одна ж померла.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Ні, не відомо такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Да ніхто нічого не платив, бо нічим було платить. Родичі збирались та й хоронили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей від голоду?

На кладьбищі, де всі, там і тиї, що з голоду померли; ховали на кладбищі

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Да, родичі ж поминають, а як же.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер, і за часів радянської влади?

За радянської влади церкви ж, щитай, закриті були, а тепер же поминають родичі.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, але не знаю, до якого патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені, а як же.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала, а як же, онукам і дітям – усім.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Кого? Владу.

1. Місце запису: смт Козелець Козелецького району Чернігівської області;
2. Дата запису: 21.11.2005 р.;
3. Хто записав: Орищенко І.О.;
4. Респондент: Кужель Наталія Степанівна, 15.02.1926 р. н., народилася в селі Жовтневе Прилуцького району Чернігівсько області;

Під час Голодомору жила в селі Жовтневе Прилуцького району Чернігівської області.

А в 1932-1933 році, або в 1946-1947 рр був голод?

Я ще ж була малою, так шоб дуже подробно розказать я не можу.

А вообще був голод?

Був голод, канешно, потому шо от я тільки помню, шо дуже тоді хотілося їсти. От помню це я хорошо. І помню, шо ми рвали клєвєр, це вже було, навєрно, літом. А голод в основному ж був зимою, навєрноє. Мама товкла їх з чим-то і пекла хліб, який там хліб називається. І оце я помню, шо він був дуже горький. Гіркий був дуже оцей хліб. Оце так.

А шо могло бути причиною голоду? Неврожай, засуха, чи забирали все?

Ну, моя мама казала, колись уже, коли мені розказувала, вже я питала так само, як оце ти, коли я вже підросла, шо причиною був, шо багато давали завдань селянам. От одне завдання дадуть, виконає, казала моя мама, виконав одне – друге дають, третє. А як уже зовсім. А це з целью того, шоб в колхозі, навєрно, шли.

А єслі у людей одбирали, то хто це дєлав?

А?

Хто це робив?

Ну, це були активісти села, от. Ну чи може комуністи, чи активісти села. Я це не можу тобі зараз сказать. Факт тот, шо були організовані групи людей із бідних селян, які уже ходили і забирали хліб. Збирали хліб, як налог. А як уже не людина не могла платить, то просто заходили і шукали хліб. Думали, шо ховали хліб. Відомо, було завдання таке на сільраду. На кожен той, на кожен хутор, на кожне село було завдання. Це не просто люди од себе робили, я так думаю. От. Це було відомо, зверху ж, од правітєльства чи од чого організовувалося, так.

А чи були винагороди від влади на донесення на сусіда за приховання зерна?

Зерно всюду, не тільки тільки на городах шукали. Шукали даже в хаті. От. Пол же земляний на Україні був. Отако. Такі були тії, дах штрихаєш чи в хаті, де-нібудь. Шукаєш. Оце я бачила, коли шукали. А на городі то ж я не знаю там. Шукаєш на городі. Всюду шукаєш. Уже й нема чого давать, а їм дають завдання.

А у них були з собою якієсь документи, розришенія?

Навєрно ж були. Це ж од сільської ради робилося, не просто люди як-то. Навєрно ж були, а як же не було.

А людей аристовували там, чи засилали, чи ні?

Ну кто… Да. Кто не мог уже платить, так аристовували, зсилали, кто не хотів у колгозп іти. І не тільки хто не хотів, а багато. Щітаєш за куркулі. Він куркуль. Вот так отказувалися. Так шо, да. І даже мама мені колись. Даже пісня була така.

Соловки. На Соловки зганяєш.

Соловки, Соловки, дальняя дорога.

Серце мліє, грудь болить,

на душі тривога.

Це про Соловки була така… Пісня у людей.

А люди, які приходили, у них було з собою якесь оружиє? Зброя у них з собою якась була?

Про це я не знаю, Іронька. Не знаю. Я не можу сказать, шо було оружиє, я можу тільки сказать, шо да, може.

А люди якось защіщались?

Селяни?

Да.

Хто його знає. Я не знаю. Мала була дуже, шоб зрозуміть. Понімаєш?

А можна там було шо-небудь заховати? Там продукти, зерно, овощі?

Да, навєрно, є якто люди могли ховать. Хто ховав, хто не ховав. Закопували ж. То в землю закопували, то ще де-то ховали, шо не находеш. Люди ж як-то зберігалися. Кажда людина що ж хоче зберегти собі, так же? А про це я ж дуже мала була, щоб понімать шо-не-будь. Я тільки зрозуміла, шо їсти хочеться. Скільки, шість год дитині на той. Чим ми спаслися, не померли… Мамина сестра в Малій Дівиці вони жили, от мамина сестра Тетяна. У неї було ж це тоже четверо дітей чи п’ятеро. І вони жили в Малій Дівиці. І коли батько мій поїхав в Прилуки, і в артіль оце, Пирятинська артіль була, організовувалася така для значить вербували людей на строїтєльство Горьковського автозавода людей. Ну так мій батько в цю артіль завербувався. Сімйою значить їхали і приглашав, оце ж приглашав і сестру мамину, тітку вже щітай. Вона хотіла їхать, а чоловік не хотів. От. Ну вони і померли з голоду. Вони померли з голоду. От. Осталися тільки старші дві дівчини. Ну вони. Одна і тепер ще жива, в Малій Дівиці, Галя Воронцова, а Євдокія вже вмерла. А батько і троє дітей, тойсь не батько, а вже дядько, і тітка оце умерли з голоду і троє дітей померло.

А от люди приходили, то скільки їх приходило? І може імена їх ізвєсниє?

Не знаю. Це вже нада було питать знаєш яких людей? Старших якби це.

А де можна було заховать якієсь продукти?

Це вже таке дно заховать продукти. Хто як мог. Чи ховав, чи не заховував. Понімаєш? Ну де можна заховать? Закопували дєствітєльно на городах, навєрно ж. Закопували на городах. Бо в хаті можна все ж найти.

Тим, хто йшов до колгоспу, якусь їду давали?

Не знаю, точно не скажу я, Іронька, но, я так думаю, шо навєрно тих…тім давали вже роботу і за трудодні. Я тільки знаю, шо мала з старшим братиком Андрєєм хоодила в совхоз і уже совхози були, полоть буряки. Бачиш, весною вже полять буряки. І от там як норму виробиш, значить давалась пайка хліба і як-то гроші платилися. Отак. А братик мій, цей Андрєй, був не дуже, років 12 йому навєрно було. От. Ну мама брала дві норми буряків прополоть, і дві норми хліба получаєш. Андрєй же не мог зробить цю норму, приходилося матері йти. Скільки він зробить і мама допомагала. Получали дві пайки хліба. От. І навєрно ж гроші платили. Приносили нам одну пайку, ми будем уже вечером, а вони одну пайку обідали, бо нада ж їсти, що робить.

А забирали тільки продукти, чи там і другіє вєщі забирали, одяг, ще що?

Не можу сказать, шо там забирали. Вєщі? Може й вєщі. Не знаю. Я цього не скажу.

Що таке закон про 5 колосків?

A?

Що таке закон про 5 колосків?

А, колоски от за колоски, я пам’ятаю колоски. Колоски ми уже собирали, колоски уже, навєрно, це тоді на полі собирали колоски, і коли ми набірали колоски, то проганяли з поля. Це чи може колхозне вже поле було, от, бо я знаю, шо ми з братиком з Андреєм, і ще з меншим і Толіком, ходили з торбочками збирали колоски. Уже все було убрано і помню, що закричали однажди було. Колоски ті собірали, тоді отож мели і варили, там шо робили з тім зерном, чи може трохи і той, і в ступі. Їли те зерно, шоб зварить. Пшениця, рож. Тоді помню, шо ми і збирали, і оглядалися кругом, братик може й старший оглядався. І от однажди помню, шо на лошаді появився мужчіна, і так лошадь гнав, шо ми бігли, бігли і де-то чи в канаву упали, чи куди-то, шо він перскочив через нас на лошаді. Оце не помню дуже злякалися ми і проїхав мімо, а ми вже дуже злякалися. Так шо як колоскі, хто збірав, так тоже проганяли, не давали.

А там остатки якіх-то буряків, моркви можна було собірать?

А? Я про це не скажу, бо не знаю.

А хто охороняв поля, всякіє комори?

Хто? Навєрно, колхозніки уже ж були. Уже ж колхози організовувалися. От. Колхозніки.

А люди хотіли йти в колгосп? Вони йшли добровільно?

От не всі хотіли. Оце вся борьба відісо йщла, розпространявся такий слух: все буде ото-як Шолохов описує, от й тепер уже ж той, шо буде все общє таке. Розпускали всякі слухи. От. Обобщали і скот, і все обобщали. Ну навєрно о том, і борьба шла, шо не всі хотіли. Оце було дуже відомо нове для людини.

А людей заставляли? І як?

Ну, уговарювали может, заставляли, може страхали, я про це не можу тобі розказать. Це можу я тобі тільки щас прєположить.

А де люди ховали там коров, свиней, шоб їх не забирали в колхох?

Може й ховали. А як же. Як не хотіли, так, ховали. Ну, в колгосп вступали і обобщали корову. Як дві корови, дак корову оддавла. Це моя мама казала так. От. Обобщали. Нада ж як-от організовувати ферми і так дальше. Отак.

А коли імєнно приходили люди забирать продукти?

Приходили. Бувало, шо заходили до нас в хату мужчіни і ми сиділи обідали: отако зайшли, дак шо хліб побачили, так і хліб забрали. Півбуханки тоді хліба. Так шо такого я не можу більше сказать. Те шо в пам’яті осталося, так от і все.

А скоко раз приходили? Багато раз приходили?

Навєрно ж приходили. Як тільки були нові завдання виконать, от, чи грошима, чи тим, чи зерном, так і приходили. Розносили, відімо, ті ж повєсткі налоговиє і приходили. Через деякий час збірали. Так же воно должно бить.

А коли люди почали умирать з голоду?

Коли, хто його знає, коли. Ну в основному весною пагано. Моя мама казала. В основному весною, коли все кончається. З осені це нічого не було. А весною, як уже забрали все завдання, зерно, тоді уже було погано.

А за сиротами хтось заботився?

Про сирот держава, відомо, заботилась про сирот, бо я оце ж двоюрідні сестри, батьки ж умерли, а двоюрідні сестри ті остались старшеньками, так їх забирали в дєтдом.

А люди одне одному допомагали? Ділилися продуктами?

Нема чим було ділитися. Як же ділились? Каждий собі беріг, як його немає. Як же тії.

А що, ми напримєр, їли? Які рослини? Які рослини їли?

Це ж лободу вже весною їли, клєвєр, цвєткі. Їли ну от полову. Їли зернову оце із.

А якихось птахів їли?

Ну, не знаю. Виключи. Криси, так ми їх палками били, но не їли. Крис не їли, не скажу.

Можна було шось в городі купить, помінять?

Ну, можна було. Особєнно. Я знаю, шо мама моя казала колись мені, шо у неї був хрест золотий, сережки золоті, обручальне кольцо золоте, от. І на золото давали муку. Зібрали золоті речі. Знаю, шо мама оддала ці всі вєщі, от і взяли пуд муки, дали, о. Ото ж тобі, ота мука пішла на то, шоб піддержать жизнь своїх дітей в сім’ї.

А в городах голодували?

Навєрно, голодували в городах, а як же ти думаєш. Як в селі немає, так і в городі не буде появляця

А багато в селі людей вмерло?

Не знаю. Не скажу, Іронька, скільки вмерло, но умірали люди.

А не було таких випадків, шо людей їли?

Росскази так чули, ну а в нашому відімо селі мама моя не казала цього, шоб хто-то їв. Не казала.

А тим людям, шо померлих ховали, їм платили шось?

Платили, раз усе оце є сєльский совєт організовував похорони, а як же. А може й не платили люди, так в селах так ховали ж. Це вже такой долг: ховать людину.

А десь було організоване мєсто, шоб їх ховать, якесь чи кладовище?

Кладбіще навєрно ж було, і осталося. На кладбєще ховали.

А їх поминали там на якісь празнікі?

Ну, хто остався рідний, канєшно ж поминали, як хто остався живий, а як же. А так же, шоб як-то общі поминки, не було навєрно ж. Я цього вже просто прєдположить можу, а не знать.

А раніше їх там в церкві можна було поминать, чи всі церкви закривали?

Всі церкви були закриті. Не знаю я цього вопроса.

А була в селі церква? Була?

Раньше була вона, я ж не знаю цього, Іронька. Це ж уже моя мама тобі сказала, а я ж не знаю. Знаю. Ми знаємо по історії, що закриті були церкви. Закрилися церкви.

А допустім, сучасна молодь, вона знає про це голодомор?

Оце молодь, шо це ви? Шо вже нема люда, значить щітай як я мало знаю по разказам же батьків же ми узнаєм оце в пятидесятих-шестідесятих годах. Ну так уже це поколєніє більше про отєчєствєную войну. Вітчизняну войну знає. От, і годи того, уже ж воєнні годи, страшні, важкі, і голод, і холод, і все на світі, от так-то прєодолєвалі, а так уже ж ти не знаєш, напрімєр. Не знаєш. Так же? А уже наші діти оце, напрімєр Валєрій, Люда, от, уже ж вони не знають про голод. Вони може ми їм розказуєм уже про Вітчизняну війну, от. Отако. Так шо голод це бачиш, відійшов уже в історію, но до чого його підняли зараз?

А люди, які померли з голоду, їм якісь пам’ятники встановлювали?

Пам’ятники? Ні, такого не було. По-моєму, такого не було. Моя мама мені не розказувала. Ховали, як обично людей, хрести ставили, а пам’ятники – це ж тепер начинають піднімать те питання.

А що це було за Торгсін?

Це торговля оце ж якраз Торгсін здавалися золоті речі. Всі драгоценності приймалисяв Торгсін і за..ну давали муку, хліб, отако. Муку давали в основном. Продукти. На продукти принімали. Оце золоті речі. Я ж про це тобі тільки й сказала, шо мама моя все оддала, шо в неї було золоте. От. Цепочка золота, хрест золотий, серьожки золоті. От. І все, шо золоте було в єї, так здали, і одержали муки. Це пуд там, чи два, чи не знаю вже скільки, факт тот, шо здали все, шо було.

А хто був у цьому всьому виноватий?

Ну виноватий. Не знаю хто виноват. Люди всяко цінили, хто виноват. Цінили, канєшно, навєрно ж совєтскую власть, хто був сослан, і так дальше. Хто його знає, як воно тоді цінилося? Це ж ви зараз з нашої точки зрєнія можем оцінювать по-другому. А тоді, ж спасалися, хто в колхози здавалися. Ну уже через год стало лєгчє. Уже на там стало урожай же був уже другий, уже завдання відімо не такі були, уже стало на Україні лєгчє. 34 рік уже став легший, вже люди мали хліб, от. А це 32-33 оті роки важкі були. Хто спасався.. хто оставався, у когож може і були продукти. Це ж таке діло, всі однаково не можуть буть, от. Не можуть буть однаково всі. От і зараз, напрімєр: одні так живуть, другі так живуть, так же?

А всі на селі голодували?

А?

Всі голодували?

Виключіла? Бабушка казала, шо вони не голодували, потому шо по-разлічному люди живуть. От як колись ми коли розговарювали, так вона каже. Понімаєш? Я ж тобі казала, шо батько із братами поїхав в Глухов, там на камєноломнях тоже платили гроші і можна було купить муку. Мука нужна була для хліба. Понятно? Так шо шоб сказать, шо всі голодували, всі умірали – ні. Не всі. У кого як получалось. Ну багатьох. Багато голодували.

1. Місце запису: село Крути Ніжинського району Чернігівської області;
2. Дата запису: 17.11.2005 р.;
3. Хто записав: Карієва Оксана;
4. Респондент: Колос Парасковія Василівна, 10.10.1923 р.н., народилася в селі Крути Ніжинського району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Крути Ніжинського району Чернігівської області.

 Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Недорид був, водяно було. На городах уродило – із зими поїли до весни, а весни дожались, дак нічого їсти і нічого. Урожай не збирали, бо нічого брать було.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Уполномочєни з Ніжина приїжали. І зайде в сіліраду, забирає голову сільради, і ходили викачувать зерно — хто не пошов у колгосп, а хто пошов – того не викачували.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не було нагороди, не було. Ховали. Хоч і знали – не виказували.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Я цього не знаю.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Там уполномочєни були з города Ніжина, от. Забирали, ну не били, не чого, а вони сами забирали. Як їх? Ніхто не бачив. Їх придуть і ніччю забирали. Устанем – нема, забрали. А як їх і куди? Хто знає – невідомо.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Цього тож не відомо. Чи в їх яка зброя була чи ні? Ну не наші, це голова сіліради должен знать, ну люди нічого не знали.

Як люди боронились?

Неяк не боронились. Забирають, забирають, кричать, плачють, а вони беруть, грузять і повезли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

У кого забирали, дак ніччю ховали. Як тики могли ховали. Що вправились заховать, а як найдуть, дак це строго тоді їм ховать. Не можна було ховать.

Хто і як шукав заховані харчі?

Із Нєжена уполномочєной приїжав і шукав зерно. Ну як їх звали, тоді боялись їх і називать. Вони якимись і стропами штрихали да шукали. Отак. А ніхто нічого на їх не казав.

Скільки їх приходило до хати?

Ну хто його знає, я ж не знаю скікі їх було.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну, хто і в печі було заховають, дак найдуть і в печі, от. І в печі шукали даже, і забирали. Пуд хатами, отако десь. І або де закопане близько, дак штирхають — шо найдуть, шо найдуть, те й беруть. Ну ніхто їм нічого не казав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не, не давали тим їжу, а шо в себе уродило на городі, те поїли, а с колгоспа тоді ж все в государство ж; ті були, шо государство ж наполняли.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Продукти. І забирали одяг. Забирали подушки – усе отекео, подушки і шо було те й брали. Платки, юпки, пальта, сорочки і на торгах продавали, у селі ж продавали, а люди познавали своє.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

За п’ять колосків возьмеш додому, дак п’ять год дадуть, і все до комори несли.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Дозволяли забрать, ну тики шоб у колгосп несли у комори – не додому.

Хто охороняв поля і комори?

Сторожа свого села.

 Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли, ну їх. (думає) Ніхто не хотів добровольно йти, ну так уговорали їм. Дуже, дуже вбивали їх так шоб, бо не підеш у колгосп, дак буде хуже. І боялись, і писались.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Ми тебе виселим, як не підеш у колгосп. Воно настояло – “не запишусь”, тут як “не запишусь”, уже його й забрали.

Де переховували худобу?

Худоби ніде не переховували, бо не можна було переховать — забирали.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Удень. Рано утром приходили, шоб той хазяєн ніде не пішов з дому, шоб сім’я була дома. Приходять рано.

Скільки разів приходили до хати?

Як один раз придуть да нікого нема дома прийдуть і на другий день. Уранці нема, у вечері прийдуть. Всьодно ж поки не найдуть потиль і ходять, а це ж не слідкуєш тоді.

Коли почали люди помирати від голоду?

Навесні почали, того шо за зиму, шо уродило — поїли, а навесні нічого їсти, нічим городини садить от, дак лободу рвали, да зільлє, да на дереві лист обрівали.

 Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Не опікувалась нічого.

Хто не голодував в селі і чому?

Багато голодовало, ну були таки, шо десь у Западну, я тоді ж мала була, не знаю. У Западну їздили, у Западний не було голодовки. Із Западної їздили возили зерно. Трохи там продадуть — і тож за спекуляцію страшне було. Дак нишком продадуть десь, да оборот зроблять, і знов поїде в западну. Собі трошки да так і вижило. Хто як мог.

Хто зумів вижити?

Хто? Хто зумів вижити? Хто бликше до власті, хто бликше до власті, дак ото там, може, кого й накажуть, а хто може і як-небуть і “тей” пудлататься трошки може. Як хто у власті там крутиться-о. А такі – померли, як неде нічим, записалось тики в колгосп, дак ніхто не вижив. Пішла весна, дак пішло зільлє всяке дай.

Чи допомагали люди одне одному  виживати?

Не ділилися, бо тоді наче й родні ніде ні в кого не було. Одно од одного ховалось, усе шо досягло те й їло.

Які засоби вживали до виживання?

Шоб вижили, продали де який небуть обуй була, де вдягало яке було, настильники, рушники, сорочки попродали. Корова була, дак тоді ж у колгоспі не можна косить, дак хлів розкривали да солому сікли – корову годовали. Корова тики тинялась, дак по чашечці молока – оце так ми виживали. А як у людей не було корови, дак вобше хаті-от. Оце таке.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

З рослин – у нас близько, дак з липини, тую – лист тики з липини, лист їли. Клєверу не їли, а з липини лист їли, терли да пампушки зелени пекли да з молочком. А тоді цібулька пудросла.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липу, а кори неякої ми не вживали.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Нічого, тики рибу ловили, до близько Остер був, дак вьюни ловили да їли. Рибу їли.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Продавали соє там – настильники, дак якийсь окраєць хліба принесуть. У тож очєредь велика й у городі була.

Чи був голод в місті?

Був тоже.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Ну не знаю цього.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладьбищі. Хоронили на кладьбіщі. А невідомих на полі. Пастухи як знайдуть людину, дак уматають у там у якусь одежину, закопають, облявляють, облявляють – не хто не чого. Бо так і по сьогоднішній день. А наши своїх ховали так труну зроблять – тоді ж попродають все на світі і нівщо вдягать. Зидуться. У сорочці дак у сорочці положили у ящичок да й заховали. Не попив не було, не провадив ніхто, не добував нічого. Там чоловік, три, чотири — закопали і конець.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ніхто нікому не платив, бо пухли були.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Ні. Кожне коло своєї родні заховало на кладьбіщі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають. Родичі поминають своїх.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Поминають і в церкві – од голоду уб’єнних поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є. Відноситься до Чернігівського.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Хрести встановляла кожна родня своєму. А як церкви розкидали, хрести знімали. Тоді комсомольці зайшли якісь, там комсомольці і позрубували хрести. Хрестив не було – отак.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідала на День Побєди, як забирали, дак даже учням розказувала, як колись голодовали, і мене спрашували, як колись голодовали — отаки дітки маленькі, тоже пухли ходили, от. Вони слухали. Розповідала. Ну, а я не знаю, чи вони знають — в’являють це, чи не в’являють, а слухали ж, як я розказую.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Хто його знає. Власть більше винувата шо люди погиблі. Тоді ж Сталін керовав усім на світі, дак навєрно його вина є тут. Бо багато потеряли людей тоді при Сталіну.

1. Місце запису: село Короп’є Козелецького району Чернігівської області;
2. Дата запису: 19.11.2005 р.;
3. Хто записав: Задьор Наталія Михайлівна;
4. Респондент: Дикуха Ганна Дмитрівна, 1916 р.н., народилася в Короп’є Козелецького району Чернігівської області;

Під час Голодомор 1932–1933 років проживала в селі Короп’є Козелецького району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

32-33 рік смутно помню!

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

І влада винна, і ті, хто ходив по хатам і відбирав усе.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не пам’ятаю, хто це був.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Не пам’ятаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ходили бригадою, прийшли, а ми з мамкою заховали торбу з насінням, то вони найшли, а відібрати вже ніяк не можеш. Бо хочеться жити! Бувало, якщо не віддавали, то набирали з колодязя води холодної і в межи очі нам.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Не пам’ятаю.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ходили відбирали усе, але зброю не мали.

Як люди боронились?

Ніяк не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна було приховати, окрім картоплі.

Хто і як шукав заховані харчі?

Не пам’ятаю.

Скільки їх приходило до хати?

Приходили бригадою, а хто саме не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

А де можна було приховати? Ніде! Вони всюди ходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто до колгоспу йшов, тим було лучще, там їм давали продукти. Я щитаю, що і батькові треба було йти в колгосп і не голодувати, а батько вперся і не схотів. А що я зроблю, я не в правах була.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

У нас нічо не було, а у людей забирали кури, корова, якщо була. Одягу зовсім не було: одна сорочка, тухлі, то десять год ношені були. Трудно було, о це тепер пожити можна. Страшний суд був!

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Збирала колоски, бувало, ганяли з поля, то знову глянеш, що нікого нема і ходиш збираєш.

Хто охороняв поля і комори?

Об’їзний чи наймали сторожів.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? Чи їх змушували?

Заставляли йти в колгосп! Тим, хто пішов, тим було легше, вони ставали комірником, а ті, хто не йшов, то все забирали. Були такі, що йшли в колгоспи.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А ніде не заховаєш, всюди знайдуть.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Не пам’ятаю.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз, позабирали все і пішли.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Яка держава, на дітей ніхто не обращав вніманія. Померло значить померло.

Хто не голодував в селі і чому?

У кого було, що їсти. Хто пішов у колгоспи ти є не вмирали, а ті, що не пішли, то помирали, якщо в них не було нічого. Хто робив на колгосп, то тих не чіпали.

Хто зумів вижити?

Той, хто не голодував.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділились продуктами?

Ніхто нікому не помагав, щось у когось було, то було для себе.

Які засоби вживали до виживання?

Почистила картоплю, то лушпайки сушити, товкла в ступі, тоді з того робили млинці. А ще їли пух з проса, товкли і получалася (мука) наче порошок.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було таких родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Тоді понятія не було, що це за ягода, де її взяти.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Такого не їли.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Нічого не можна було купити, ні виміняти.

Чи був голод в місті?

Не можу сказати.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, це не вчора було!

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Не знаю.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ніхто не платив.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Уже давно хрести повалилися і хоронять других людей.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Ніхто не поминав, і ніхто цих проводів не робив. В той час ніхто нічого не робив, це тепер вже і поминають, і проводять.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ніхто нічого не робив, нікому ми не нужні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи  розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Ніхто нічого не казав, не хотіли згадувати про цей страшний суд.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Вітки мені знати, хто таке зробив, я вже забула, що вчора було, і не хочу споминать.

1. Місце запису: село Гломазди Козелецького району Чернігівської області;
2. Дата запису: 2005 р.;
3. Хто записав: Гейко Анна Василівна;
4. Респондент: Богатирьова Поліна Савеліївна, 07.05.1920 р.н., народилася в селі Потебнева Гута Остерського району Чернігівської області;

Під час Голодомору проживала в селі Потебнева Гута Остерського району Чернігівська області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?

Пам’ятаю, а чого ж ні.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

І податки були; ну сильно ж забирали, приїжджала така «Красна мітла». Називали вони себе так, що ми «Красна мітла» приїхала. А от «красна мітла» приїхала, всюди: прийде в хату, кулупає з-под землі, і в дворі, і в хаті, і всюди, і де в кишенях, і де в горшках всьо, дак одно повисипають. А ми оставались голодні, канєшно великий голод був! Великий голод був, такий, шо на всю жизнь.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я це панімаю так, шо чи я була у сусідів, як вони брали, чи я так поняла?

Ні, якщо людина приховала зерно від влади, від людей, які забирали це зерно, то люди інші, сусіди доносили до влади ці відомості?

А чого ж не доносили, канєшно, одно ж подним брами. Всьо, шо. У того ж пошли забрали, у того пошли забрали. Ну у нас село маленьке було, у нас село — 150 дворів.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Да не було ніяких документів!

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Висилання були. У нас розкуркулили три сім’ї в селі. І вислали їх на цей, десь на Север. І вони, не вернулись ніхто.  Уже после войни, по дві душі із тих трьох сіл, по дві душі вернулись.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було, не мали зброю.

Які люди боронилися, якщо боронилися?

Ну яки є; кожне не хотіло щоб вони ходили, да шукали, да тварини. А вони всьо равно, що найдуть, те й забрали. А що ти їх будеш бить. Так як у нас сім’я була вісім душ. Дак не хто ж не бивсь, що було було у гаршках, що було у кишенях – то віддавали, дак усе ж забрали. А остались ні з чим. Да благадаря ж Бога, що ми у лісі. Зараз кинулись по лісу, у лісі всякого, траву жали, їли, щавель ірваш їли, люпин був такий ж.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де ж ти приховаєш, як що вони колупали і землю!

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Да хто їх знає як їх звали? Це ж не вчора було.

А скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було так, видно чотири чоловіки, а вона так, та, шо приводила, жінка була — та п’ята була. Вона очиталась голова Комнеззаму.

А де можна було заховати продукти харчування?

Я ж тобі кажу, закопали, а вони одколупають, і найдуть. А як закопали, що не найдуть – не найдуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Коли колгосп став організовувать, дак коли на весні посадили – я не участвовала. А вже коли вбирали, я участвовала, вже як мені було 13.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Ні. Ну як, худоби у нас не брали, а у тих уже забрали худобу всю, що їх вислали. Дак у тих позабирали худобу всю. І коні були, і корови були, і все було – вони ж позабирали. І не тільки ж худобу, а й хату, і все ж позабирали. Хати остались, тоді вже якимсь або п’яницям, або якась лодарь, тим повіддавали ті хати.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не чула.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Як колоски? Збирали конешно, вже в голод даже ще тильно зеленіло колосок, так вже той колосок ходили, да шукали. Да треба ж було щось їсти. Ну у нас, оце ж благодаря, що в лісі, дак стали гриби, тоді вже ми пошли брать гриби, ягоди — от тоді нам було вже легше. Саме більш грецької полови було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

В коморі не було ще як тако б, бо саме вони ще стали організувати. Ну такіє ж були, канешно ж були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто добровільно йшов, кого заставляли. А як пішли, дак ще й лучше було.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

Ніде не переховували, бо в нас ніде було. Вигонили, у нас же село маленьке.

В який час ходили забирати у людей зерно і продукти? В день, ввечері?

Удень.

Скільки разів приходили до хати?

У нас раз був.

Тільки один раз?

Один раз були за тиждень.

Коли почали помирати люди з голоду?

У нас два чоловіки на весні померло, у селі два чоловіки. Не в сім’ї, у нас вісім душ було в сім’ї, ну у нас ніхто не вмер. Ми правда що кинулись, уся взросла сім’я. Ну погано жили. Їли полову, люпин, траву різну, щавель. Ідеш у ліс, солі візьмеш жменьку.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

А то, де у нас які були сироти, дак з торбами ходили.

Хто не голодував у селі і чому?

Не було.

Хто зумів вижити?

Отак і всі вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Отож, і ділилися тим. У кого полова була, дак кажуть: «Пайдіть наберіть, у цього полова єсть». У кого люпин остався, кажуть: «У того єсть люпин, підеш набереш».

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було у нас таких родичів, що менше голодували. Усі, у нас вісім душ в сім’ї — і всі голодували, ніхто нам не допомагав, не просили милостиню.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Були й ходили люди по селах, щоб що мінять.

Чи був голод у містах?

Я того вже не пам’ятаю. Я ж, ще 13 год було дак я не пам’ятаю. А вже коли пошли в колгосп, вибирала картошку.

Чи були випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не бувало.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На могилках. У нас в селі тільки два діди умерло.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Та в нас самі люди зійшли, самі поховали.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Кого? Підуть, всі ж ходили. У кого діди, в кого прадіди, померли ще й раніше. От і в нас дід умер і баби померли. Ходили ж канешно на могилки.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю, вони мені не родичі, я не поминала і не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Не було церкви. Капличка була. Ми ходили.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Не було. Так як поховали тих дідів, так і воно і було. Як усіх.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям?

Добре вспоминаю, за це добре споминаю. І внукам, і прадідам, і всім правнукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тоді було хорошо, а тепер ще лучше. Тепер вабще за таких людей як ми, за старців вабще не думає!

А чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Не знаю.