1. Місце запису: село Бутівське Олександрійський район Кіровоградська область;
  2. Дата запису: невідомо;
  3. Хто записав: Христонько Микола Петрович;
  4. Респондент: Козаченко Євдокія Григорівна, 1922 р.н.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Бутівське Миронівської сільської ради (нині Олександрійського району) Дніпропетровської  (нині Кіровоградської) області.

Спогади про Голодомор 1932-1933 років Козаченко Євдокії Григорівни, 1922 р.н., яка народилась в селі Бутівському, яке в 1932-1933 роках належало до Миронівської сільради Дніпропетровської області.

Батько її, Артеменко Григорій Ілліч, працював сторожем на свинарнику. Коли йшов на роботу, то його дружину місцеві «активісти» закривали в льох. Мабуть, боялись, щоб вони не втекли, бо їх внесли до розряду куркулів і готували до виселення на Соловки. Кілька разів приходили до них шукати продукти, спеціальними піками проштикали все подвір’я, але нічого так і не знайшли. Євдокія Григорівна добре пам’ятає імена цих людей: Артеменко Трохим, Квіташ Степан Микитович, Попович Дунька. До цієї групи стали силою залучати і брата Євдокії Григорівни Артеменка Івана Григоровича. Він спитав батька, що має робити. Не піти означало підписати вирок і собі, і сім’ї, а піти — свої ж люди прокленуть, адже місцевий «актив» забирав з господарств все до крихти. Батько відповів: «Іди, але не смій кривдити людей».

Одного разу Артеменку Григорію Іллічу працівник контори (родом з Миронівки) сказав, що їх збираються виселяти на Північ. Виявилось, що на його господарство записано 1,5 га землі, а насправді було тільки 0,8 га. «Підіть в Миронівку, візьміть справку аби показати в місцевій конторі».

Григорій Ілліч так і зробив. Приніс справку, показав «активістам», ті випустили з льоху його дружину і сказали, що їх сім’ю більше не чіпатимуть. Але просили дати їм що-небудь з продуктів, бо їм треба виконати план. Дружина Григорія Ілліча дала трохи квасолі. На другий день прийшов син Іван і сказав аби батько написав заяву до колгоспу, бо інакше можуть виселити. Артеменко Г.І. написав заяву, а на другий день прийшли, забрали до колгоспу коня, корову, весь реманент. Загроза голодної смерті нависла над сім’єю, в якій було дев’ятеро дітей.

Тоді мати Євдокії Григорівни пішла до знайомого комірника Петра просити допомоги. Поряд було заможне господарство, власника якого виселили і в клуні лежали просяні висівки. Петро дозволив провівати ці відходи і там залишалось трохи просяної січки. Мати час від часу ходила провівати і це врятувало сім’ю від смерті. Однак голодне життя далося взнаки трохи пізніше – у батька почали пухнути ноги і в 1939 році він помер в лікарні у Крилові (тепер Світловодськ).

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду