- Місце запису: село Попельнасте Олександрійський район Кіровоградська область;
- Дата запису: 18.07.2009 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Нагаєць Олександра Федорівна, 1924 р.н.;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області.
Нагаєць Олександра Федорівна народилася в селі Попельнасте в 1924 році. Сім’я складалася з тата, мами, мене, брата та дідуся, який і помер під час Голодомору.
Батько працював столяром у колгоспі, а мама на полі орала коровою запряженою в плуг. Коли розпочався голод, мені було вісім років. Пам’ятаю, що тато прийшов з роботи і сказав, що говорять про неправильно нараховане зерно, яке видали людям на трудодень. Тому по хатах будуть ходити представники колгоспної влади і забирати видане зерно. Ми дуже боялися, що заберуть все. Але на щастя до нас ніхто не приходив, не пам’ятаю, щоб приходили і до сусідів. Вижили ми в голодомор лише тому, що в нас була корова, дякуючи їй ми мали трішки молока. Коли вже зовсім не стало зерна, тато їздив у Білорусію, міняв там одяг на кукурудзяне борошно, з якого нам мама, домішуючи траву, пекла коржі.
Ще пам’ятаю, як ходили на поле і потайки, щоб ніхто не бачив, перебирали солому в копицях, надіючись знайти трішки не обмолочених колосків. Коли назбирували колосків, дома обминали їх і мололи на ручний млинок, щоб не платити міру за помол. Близькі сусіди ніби не мерли в голодомор, але про те, що в селі мруть з голоду, я чула, чула навіть про випадки людоїдства.
Моя мама, Карпенко Оксана Гнатівна, 1887 року народження, ділилася молочком від нашої коровки з сусідами, особливо в кого були маленькі діти, відповідно і сусіди, коли в нас не було молока, приносили і нам трішки. Тому в голодомор ми й вижили. Були дуже слабі, худі, але вижили.