Місце запису: с. Бацмани, Роменський р-н, Сумська обл.;
Дата запису: не вказано;
Хто записав: не вказано;
Респондент: Гусак Тетяна Яківна, 12.04.1912 р. н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років Білик Катерина Степанівна, 26.11.1925 р. н., проживала в селі Бацмани Роменського району Сумської обл.

Де Ви знаходилися в 1932-1933 роках? В 1946-1947 роках? 

В селі Бацмани.

В 1946-1947 роках?

В селі Бацмани.

Яким було село (хутір)?

Дуже велике. Була своя лікарня, школа, сільська рада, церква, велике населення.

Якою була ваша родина на той час?

Батько, мати і 9 дітей. Але виховувалася в нерідних діда та баби, які усиновили, тому що не мали своїх дітей.

Чи пам’ятаєте якийсь день з того часу?

Жили бідненько, але тримали худобу та мали свою землю. А також працювали в колгоспі. Але в роки Голодомору все це в людей вилучалось.

Яку страву з того часу пам’ятаєте? 

Локшина із сахарного буряку із гнилої картошки, трави, коріння.

Що із чого варили їсти? 

Все що було більш-менш придатне для вживання.

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки?

Ніхто.

Чи забирали у Вашої родини хліб на заготівлю? 

Так, забирали все до зернини насильницьким шляхом, тому що селяни все ховали, грабили.

Якою була зима 1933 року?

Дуже холодною, не було чим топить, люди голодували і холодували.

Якою була весна 1033 року? 

Люди старались засадити ниви, в цьому допомагав колгосп який видав картошку.

Хто був головою сільської ради? 

Антоненко Михайло.

Чи не було випадків канібалізму (людожерства)? 

Ні, такі випадки не траплялися.

Чи вимінювали Ви речі на продукти харчування? 

Міняли все, особливо золото: хрести, сережки, персні. В городі знаходивсь магазин, що міняв це усе на продукти. А також міняли одяг, залишились голі й босі.

Скільки, на Вашу думку, померло людей на Вашій вулиці?

Близько половини. Переважно вмирала дітвора і старі.

Чи були випадки розбою?

Постійно: люди по хатах, огородах, крали все що бачили. 

Місце запису: с. Біловод, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 15.11.2008 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Білик Катерина Степанівна, 26.11.1925 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Білик Катерина Степанівна, 26.11.1925 р. н., проживала в селі Біловоди Роменського району Сумської обл.

Де Ви знаходились в 1932- 1933 рр.?

Вдома, станція Біловоди;

1946-1947 рр.?

Працювала в смт Недригайлів Сумської області. 

Яким було село?

Страждало від голоду.

Якою була Ваша родина на той час?

Батько, мати і троє дітей.

Чи пам’ятаєте якийсь день з того часу? 

Майже всі дні, коли дуже хотілось їсти.

Яку страву з того часу пам’ятаєте?

Блинці з якогось бур’яну.

Що і з чого варили їсти?

Борщ, але дуже рідкий, блинці жарили без олії з якогось бур’яну, пили чай з гілочок різних дерев. У нас, дітям, була маленька чашечка молока.

Хто з родичів помер?

Мерли сусіди, а нас рятувала коровка, що жила з нами в хаті, щоб ніхто не бачив.

Чи забирали в Вашій родині хліб на заготівлю?

Забирали.

Якою була зима 1933 р.? 

Голодна, холодна і дуже люта.

Якою була весна 1933 р.?  

Вона не була радісною, люди були виснажені докраю.

Хто з учителів працював у школі?

Я до школи не ходила.

Хто лікував людей? 

Лікар був один на три села, і то його рідко хто бачив.

Хто був головою сільради? 

Концур Сергій Гнатович.

Чи лишились у Вас фото з того часу?

Не має.

Чи були випадки канібалізму? 

Ні.

Чи вимінювали речі на продукти харчування? 

Вимінювали, що мали кращого.

Скільки на Вашу думку померло на Вашій вулиці чи на Вашому хуторі людей? 

В нашому селі померло близько 20 людей.

Чи були випадки розбою? 

Нападали на людей, були випадки крадіжок.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;
Дата запису:  07.07.2008 р.;
Хто записав: Литвиненко Тетяна;
Респондент: Яременко Наталія Миколаївна, 1919 р. н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років Яременко Наталія Миколаївна, 1919 р. н., проживала у селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору я проживала в селі Братське. Голод пам’ятаю один і інший. Голод зробила влада. Були винагороди за донесення. Документів ніяких не мали, забирали все. Було виженуть і били, зброю вони мали. Люди ховали зерно, ставили дві стіни і там ховали продукти, активісти ходили і шукали. Приходило по декілька чоловік, забирали все. Людей змушували іти в колгосп, добровільно ніхто не хотів іти, хто не йшов засуджували, активісти ходили рано утром, по декілька раз приходили на день, худобу не забирали. В 33-му році люди почали помирати. Про сирот піклувався колгосп. Люди їли все, що знаходили, хто гнилу картоплю, хто липу, їли навіть їжаків. Померлих ховав хто де міг, в проваллях, в ямах. Церкви на той час у селі не було.

#Голодомор #Активісти #Виживання #Сурогати

Місце запису: с. Загребелля, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 19.08.2002 р.;

Хто записав: невідомо;

Респондент: Ємець Марія Олімпіївна, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років Ємець Марія Олімпіївна, 1927 р. н., проживала в селі Загребелля Роменського району Сумської області.

Протів нас жили люди. Всі померли. Так їх ніхто не віз ховать. Рядом клуня стара була. Так туди і вкидали. Вони і хату розібрали на дрова продали, бо не було чого їсти. Купила капусти квашеної на купочки поділила дітям на тряпочці. Мерли люди находу. В 1947 р. Гугля йшов лісом, впав і вмер. Комашня виїла і очі, і все. Повели корову продавать, щоб дотягти до жнив. Гнилу картошку, прошлогодню, вибірали з буртів. Коли пасли, то рвали акації цвіт і їли, з липи пекли млинці. У Торгсін батько поніс хрест мінять. А облігацію витягли. Сіль і в Сміле, і в Ромни продавать носили. Поляк переймав, щоб не носили. У жорна змолоть зерно і варили баланду. До обід на базар, а після обід на роботу. Так як йшли на базар – начальство завертало. Посусідскі штаб був. Бригада ходила. Здав раз – другий раз ідуть. Пухли люди. Чула, що в Полтавській області цілі села вимирали. Нам легше, може того, що до города близько. Пекли пироги на базар. А було купляєш муку, а мука присипана, а знизу попил. Сусіди знаю на річці в заглиблення заложили зерна і замурували. Так прийшла бригада, мучили, били і жінка призналась.

Місце запису: с. Попівщина, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 2008 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Хоменко Михайло Олександрович, 11.11.1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 років Хоменко Михайло Олександрович, 11.11.1927 р. н., проживав в селі Попівщина Роменського району Сумської області.

Де Ви знаходилися в 1932-1933 рр., 1946-1947 рр.?

Вдома – село Попівщина Сумської області, 1946-1947 рр. – вдома, а у 1947 у місті Донбас.

Яким було село?

Холодним та голодним.

Якою була Ваша родина на той час?

Батько, мати і троє дітей.

Чи пам’ятаєте якийсь день з того часу?

Коли не було чого їсти.

Яку страву того часу пам’ятаєте?

Блинці з липових листків.

Що і з чого варили їсти?

Суп з макухи, каша з незрілого жита, їжа без олії та чай з гілочок дерев.

Хто з родичів, знайомих помер у ті роки?

Сестричка та дєдушка.

Чи забирали в Вашій родині хліб на заготівлю?

Забирали.

Якою була зима 1933 р.?

Холодна, голодна та дуже люта.

Якою була весна 1933 р.?

Не була радісною, тому що не було що їсти та сіяти.

Хто з учителів того часу працював у школі?

Учителька Гондер Ольга Йосипівна.

Хто лікував людей?

Лікарем був Кедя Кость – у нас був один лікар на чотири села.

Хто був головою сільської ради?

Головою колгоспу був Бараніок Лука Семенович.

Чи немає фотографій того часу? 

Не має.

Чи не було випадків канібалізму (людожерства)?

Не було.

Чи вимінювали Ви речі на продукти? 

Вимінювали на хліб цінні речі.

Чи знаєте скільки людей померло людей на Вашій вулиці, в Вашому селі?

Близько 4 людей на вулиці.

Чи були випадки розбою? 

Була крадіжка та випадки розбою.

Місце запису: с. Холодник, Роменський р-н, Сумська обл.;
Дата запису: 06.07.2008 р.;
Хто записав: Міндюк Руслана;
Респондент: Кохно Ганна Степанівна, 1926 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Кохно Ганна Степанівна, 1926 р. н., проживала в селі Холодник Роменського району Сумської області.

Про Голодомор я пам’ятаю не все. На мою думку причиною Голодомору було те, що усей урожай забирала влада. Приходили люди додому до господаря і все, що він виростив у полі чи на городі забирали, люди ці звалися буксири. Вони шукали заховані продукти кругом: і в хаті, і в сараях. Забирали все. Насильно заставляли йти людей в колгосп. Коли був Голодомор, то ми їли і ягоди, і листя. Листя в основному з липи, але в лісі дуже ганяв лісник. Їли і коней, які здихали і пташок, якщо удавалося вловить.

Місце запису: с. Холодник, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 06.07.2008 р.;

Хто записав: Мідюк Руслана;

Респондент: Оліцький Микола Іванович, 1919 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Оліцький Микола Іванович, 1919 р. н., проживав у селі Холодник Роменського району Сумської області. 

Про Голодомор я пам’ятаю. Причина Голодомору – це те, що не було нічого їсти. Урожай забирала влада насильно. Приходили до нас активісти групами і забирали все. Могли дати кусочок хліба за доноси, де сусід ховає своє зерно. Ходили вони вдень, бо вночі боялися. В колгосп гонили, добровільно ніхто не хотів іти.  Їли ми черепашок, пекли на огні і їли. Листя з липи терли на порошок і пекли лепішки За те, що ми рвали листя, лісник нас дуже бив. Люди помирали від голоду поступово, їх звозили до одної ями і хоронили.

Місце запису:с. Холодник, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 06.07.2008 р.;

Хто записав: Мідюк Руслана;

Респондент: Швець Марія Григорівна, 1921 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Швець Марія Григорівна, 1921 р. н., проживала в селі Холодник Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору я проживала погано. Я пам’ятаю усе. Це було страхіття. Їсти не було нічого. Приходили якісь люди і забирали все, шо бачили, звали їх буксири. Продукти ми ховали і в сараях під помостами і на огороді. Хто ходив до колгоспу, то їжі  трохи давали. В колгосп йшли не добровільно, нас змушували. Їли ми усе, шо можна. Було усяке і листя, і ягоди. Коли їжі не було ніякої люди починали пухнути і тоді помирали. Людей хоронили на кладовищах по багато до одної ями.

Місце запису: с. Андріяшівка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 21.09.2009 р.;

Хто записав: Озмитель Марина Михайлівна;

Респондент: Озмитель Іван Денисович, 11.02.1925 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Озмитель Іван Денисович, 11.02.1925 р. н., проживав у селі Ярошівка Роменського району Сумської області. 

Народився Озмитель Іван Денисович 11 лютого 1925 року в селі Ярошівка Роменського району Сумської області. У 1932-33 р.р проживав в селі Ярошівка, а в 1946-1947 рр. перебував у Червоній Армії в Німеччині. Село Ярошівка у 1932-1933 роках було сумне і тихе. В сім’ї Івана Денисовича нараховувалося 5 душ: батько – Денис Савович, мати – Катерина Василівна, брат – Петро Денисович, бабуся – Наталія Степанівна. Одного разу, вернувшись із школи, обачив Іван Денисович, що бригада, яка шукала по селу хліб – у нього в дворі. Один чоловік з цієї бригади – Суханенко Павло підійшов до нього і каже: «Я тобі дам конфет, тільки скажи, де батько хліб сховав». Та він не знав, де схований хліб, бо батьки старалися тримати це у великій таємниці, щоб рідні могли вижити. А коли в село прийшли німці, то цей чоловік став «тайним поліцаєм». 1943 році село було звільнене Червоною армією і батько Суханенка Павла казав: «Нема мого Павлуся, наче з’їли, ні пісьма, ні откритки». Времня було важке. Забирали хліб, картошку. Та в сім’ї Озмитель картошка залишилася, бо була під буряком, цим сім’я і жила зиму. 

А навесні доводилося їсти молоду кропиву, мололи цвіт акації і пекли маторжаники, варили цвіт клєверу і варили похльобку. У ті роки помер хрещений Петро Семенович Майфет, його батько – Семен Назарович, а діти і жінка осталися. У хрещеного стояла діжка із квашеною капустою, так один із енкаведистів пішов у нужник, обмазав у відходи чоботи, а тоді заліз у діжку з капустою і потоптався. Тож зима і весна 1933 року була холодною і голодною. Дуже запам’яталася моя учителька у зеленій в’язаній кофтинці – Армейська Тетяна Василівна. Головою сільської ради був Гаврилко Іван Омеланович. Випадків людожерства в селі не було. На продукти харчування міняли добру одежу. Одкривали торгсіни, де на золото і серебро давали по жмені муки. На вулиці з 40 дворів в 1933 році померло до 20 чоловік.

Місце запису: не вказано;

Дата запису: 25.06.2009 р.;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Крамаренко Ганна Степанівна, 1925 р. н.;

Під час Голодомору Крамаренко Ганна Степанівна, 1925 р. н., проживала у селі Комарівка Охтирського району Сумської області.

Голод… Яке страшне слово, якби тільки саме слово. Хто пережив ці роки, той ніколи цього не забуде, до скону, а хто не пройшов крізь це лихоліття, той ні на краплю не зможе все це уявити. Та і не дай Боже, ніколи і нікому цього пережити. 

Голод 1932-1933 років – це страх, це смерть. Не в кожному селі було однакове становище. В Олешні була дуже страшна голодовка, активісти відбирали останнє, рідко де можна було хоч щось заховати, і щоб це “щось” не знайшли. 

А ось у нас у с. Комарівка, це село Олешнянської сільської ради – такого як в Олешні – не було. Всім людям тоді важко було жити. Куркулів не стало, біднота, всі були однакові. Добре пам’ятаю, як діти з Олешні приходили до нас в село і просили їсти. Моя мати – Чернясова Софія Трохимівна, 1895 р. народження мала нас трьох дітей. Жили бідно та хліб і картопля були завжди. Мати завжди жаліла чужих дітей, давала хліба, картошину, адже вона мати, сама було не з’їсть, а дітям віддасть.

Про голод 1932-1933 р. ми знаємо багато. Якщо взяти нашу Олешнянську сільську раду, до якої входять декілька сіл, то становище було не скрізь однакове. Пам’ятаю, мати говорила, що в Олешні страшний голод був, люди вмирали сім’ями, а у нас, у Комарівці, де я народилась страшного не було нічого. Всі тоді так жили – надголодь. З голоду померло тільки дві людини.

Можливо, це від людей залежить, бо в нас у селі головою колгоспу був Чумаченко Хома Якович, також сам Комарівський, мав приблизно 40 років, на той час. Це була доброї душі людина. Під час голодовки с. Комарівка не страждало як інші села. Масових вимирань не було. Хома Якович завжди допомагав людям. Де було багато дітей у сім’ї, допомагав харчами. У колгоспі різали коней і давали мясо. На полі варили їжу, і всім, хто працював у колгоспі, давали їсти. Хома Якович казав: “Хоч рачки лізьте, а на роботу ідіть, а там їсти дадуть обов’язково, і дітям можна взяти тихцем”.

Знаючи, що в Олешні творилося нелюдське, Хома Якович організував інтернат (розкуркулені хати пустували) і бере з с. Олешні 30 дітей-сиріт. Особисто вигодовує, одягає, та так, що, навіть, у нас такої одежі не було. Виховує цих дітей до 7 класу.

В  Комарівку часто навідувалися Олешнянські “гості” – активісти, які хотіли і тут оббирати людей, встановлювати свої “порядки”, та Хома Якович їх стримував, і не давав дуже “розгулятися”. Можливо, якби таких людей, як Хома Якович Чумаченко було більше, то і голодовки не було б. Його добра справа до цих пір не забувається, з теплотою в серці згадую про нього.