1. Місце запису: село Комарівка Нежинського району Чернігівської області;
  2. Дата запису: невідомо;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Гавлуй Михайло Данилович, 21.11.1911 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживав в селі Роздольне Носівського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Гавлуй Михайло Данилович. Народився в 1911 році на Михайла (21 листопада) в с. Комарівка Нежинського району Чернігівської області ( тепер село Роздольне Носівського району Чернігівської області, на початку 60-х років ХХст. це село було так назване)

Під час голоду проживав в с. Роздольне. Урожай перед голодом був гарний не тощо тепер, тоді колоси пшениці були великі, саме зерно було більшим, і зерно пропадало ото тільки де долинка, бо дощі йшли часто. Тоді робив у колхозі. Урожай забрали з полів не поганий, та нечого у себе не залишилось бо усе забрали. В хату заскакували п’ятнадцять чоловік перевертали усю хату, шукали усюди: кожному углу, в печі, підпіччю, перевертали всі горшки і чугуни забирали й одежу, та не всю де новішу. Все загребли в колхоз. Зерно це колхоз зсипав у комори, а коли вже не було комор та в церкву в сусідньому селі.

Сім’я  Михайла Даниловича сховати майже нічого не встигла, а що закопали то воно поморозилось і погнило. Сім’я була з 6 душ, четверо дітей ну Михайло Данилович вже був здоровим, з голоду ніхто з них не вмер. Перебивались як могли. Собирали Іванкові головки вони є біленькі і красненькі, рвали липовий цвіт сушили це і мати робила якісь лапацьоники. Рвали і лист з дерева, який сушили м’яли і варили щось таке як юшку, в якій було дві картошки. Картошку забрали та не всю трохи залишили. Бували такі відбирачі (люди що ходили по хатах і конфісковували), що бачили якщо сім’я була велика, а якщо там іще були малі діти то даже й не забирали, це таке було в Донцьових.

Сім’я Михайла Даниловича мала корову яка допомогла багато в чому. Корова народила теля яке трохи підмачулили і зарізали, та цього надовго не хватило, в хазайстві було пару курей й дві свині. Ходили на поля збирали остатки зерна, або брали солому перемолочували ціпами, а потом мололи в жорнах і мішали з івановими головками і пекли ляпацьоники. Ці ляпацьоники їли тоді так що за уши не одтягнеш.

В селі ніхто не вмер з голоду. Вмер один чоловік од голоду, та він був не з нашого села, ця людина просила їсти. Але в сусідніх селах від голоду багато хто умер. Як в Будищі вмирало кожного дня по душі, бувало що в один день і по троє – Михайло Данилович знає це від своєї жінки Гавруй Мотрі Юхимівної яка родом з Будищого, і під час голоду думала що не виживе, її вся сім’я і вона сама ходили пухли як качани, бо в них було забрано все окрім корови і картоплі. В наш час цю жінку побоюються люди, бо вважають що вона має якийсь зв’язок з нечистою силою і якщо з нею посварка то можеш чекати біди.

Після голоду засівали землю вручну і сіяли так що було густо. Потом зібрали також вручну, обмолотили ціпами. Михайло Данилович пережив цей голод, потім працював в Києві і пройшов всю другу світову війну, і тепер ті часи згадує з великим сумом і сльозима на очах.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду