- Місце запису: село Петрушин Чернігівський район Чернігівська область;
- Дата запису: 2007 р.;
- Хто записав: Павло Повод (матеріали передали ЧОДТРК «Сівер-центр);
- Респондент: Шльончик Катерина Іванівна, 1924 р.н., народилася в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області.
Разбілі нашу сім’ю. У нас була віліка сім’я – 18 человек. Вопшем три невістки із свекрами жили. А у невісток уже ж діти і 18 чоловік уже було. А потом же колективізація цяя, я ше ж тільки пішла в перший клас. Ну а в калхоз не пашлі сразу, бо сім’я така велика, шо думали батьку уже розділить невісток. Ну а тут такий крах – колективізація, розкулачення, все забрали шо було і з хати вигнали. Ну і розійшлися уже ми. А ще ж малі були ми. В однієї невістки шестеро, а у моєї мами троє. А батьков побрали і повисилали в Сибір. Не знаємо, шо вони там, от чого погіблі.
Старії уже дід і баба негодніє уже ж билі по 75 їм било і сразу з голоду й помєрлі. Вигналі до сусідів пашлі пасіділі, пасіділі. І дідусь, і бабуся з голоду…
Ну так, а та невістка, шо шестеро було, то пішла до батьків і вижилі вони. Потім і батька їх розкулачили. А мама моя ж умерла і брати її побрали дітей і вийняли ми тоді хату, і жили уже в хаті. Та невістка, що вигнали їх, прйшла і каже: «жилі ми ж вместє, давайте знову в место. Ніде ж притуліца». Ну до нас уже ж прийшла тая і живемо дві невістки й діти. Ну а тут уже ж голод, весна подойшла. Іще зимою ж коєшо, але можна було розжитися, а весною… І це ж не то шо у нас бил голод, а по всьому селі. Було таке, шо по вісім человек в день умирало. Дивимося тільки, ооо когось повезли, але неінтєресовалісь кого повезли, бо всі такії були люди… ну я немогу розказать…У однієї ж невістки діти уже попухлі, болішіє, так тіє ще якось тинялись, а меншіє лєжат пухлиє. Ну а потіом вже тьотка каже: «ну Шурка уже вмерла». І тут уже й каже «… і Хфедька уже вмер» – двоє разом вмерли. І через пару днів і третя вмерла. Ну а мама ж раділа уже дєвочку, нас було же троє і раділа ще дєвочку. Ну шо ж у мами уже ноги папухлі з голоду, і який же корм тому дитяті, дак воно пожила пару днів і умерло. Я ж уже сама большая була, то мене один мужчіна забра до себе дітей няньчить. Я впервий клас пошла тоді. Ну а так школа, школа, то забрав, щоб з голоду не вмерла. І невістка другая так двє девочки большиє мала, одна 21, одна 23-го. Такі шо вже ніньчик могли так і та одала людям. Остался у неї один хлопчик. Всі померли…