1. Місце запису: село Петрушин Чернігівський район Чернігівська область;
  2. Дата запису: 2007 р.;
  3. Хто записав: Павло Повод (матеріали передали ЧОДТРК «Сівер-центр);
  4. Респондент: Лобас Марія Григоріївна, 1920 р.н., народилася в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області.

Да вже ж порадошна була, бо кажу ж вам, шо з татом у Глєбовку по арехи ходила. Ми арехами тими только і вижили. І по картоплю гнілую хаділа на поля. Пойдем із дєвками сусідками назбираєм, принесьом в рукавах. Потім в воду її помочем вона помокне, потім харашо почистім її, шалупайки поодкидаєм, крохмалю як є, то в макітру памньом харашеє білеє стане і оладке пеку. Як уже смакувала так смакувало – вижили ж. І медушки собирали з клєверу да товклі, м’ялі і пеклі хліб. Хліба напеклі да на лавку поклалі дак кури прішли і весь розгреблі. Нема… ой реготалі і плакалі, чого не було уже. Дак сосєді у нас були веліка сімя, дак вони всі єлі тую… сверіпу, очищають да їдять, поопухлі страх як. Нічого в їх було їсть в нас хоч картопля була. Так чістілі ту сверіпу, чістілі і повмирали дві дівки. Дєд і баба як то вижилі, а дві дєвки повмирали не осталося ні одної.

А другіє сусіди жили дак на скатомогильник по м’ясо хаділі. Шо пропаде дак вивизуть на скотомагильних. Люді пойдут і розріжуть шо там корова, кінь чи теля і розберуть. Дак так і за рахунок м’яса і повиживали. Ну хто чим міг тим і виживав. І з акації цвіт рвали да товклі і муки вже там якось да жменю кинуть, м’ялі да пеклі. На роботу вже ж тоже ходіли. Найдуть таку стару бабу як я і вона вже на пече хліба…І поріжуть так по 100-200 грам і уже дадуть, то в колгоспі так було.

Не жили тогда, а горювали, дак людей сколько мерло дак ховать нікому било. Не дай Бог його уже ждать і бачить, не дай Бог. А бригада така була восім душ їх було, мужчин і женщин. Їх палка така була метрова жилізна. І з тою палкою уже хаділі в людей хлеба шукать. І до нас приходили, покійного тата отут розіпяли (показує), тата уже стоїть, а вони «…прізнавайся где хлеб, треба хліба государству», а тато каже «у мене немає, аби був дак ми б пекли да єлі, а ви бачите на чому ми живемо». А ямка ж була приложена снопами у клуні дуже глибоко, но не найшли. Знайшли сундук з одягом і позабирали все – рушники, покривала, тата піджак суконний, і кожушка ну всячина така одежина наша була. Вибрали все навіть наволочки повикидали. Покойно Голодніхова «… ну що ж, де його ще пошукать, треба палєзть пад піч». Полєзла под піч, а там мама льону начесала повний мешок. Дак вона той льон витягла і льон забралі. І все побралі, і мама хаділа, хаділа і нічогелєчка їй не вернули.

Скільки років пройшло, а згадувати страшно таке?

Ой шо ви… страшна, страшна. Як згадаєш дак страшна, так страшна, шо страх, страх. Люді ж мерли так шо Господь праведний, падалі нахаду. А шо ж опух человек упав і вмер. Не дай Бог його вже і бачить, і чуть таке горе як ми пережили.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду