1. Місце запису: село Савин Козелецький район Чернігівська область;
  2. Дата запису: 2008 р.;
  3. Хто записав: Павло Повод (матеріали передали ЧОДТРК «Сівер-центр);
  4. Респондент: Макаренко Марко Макарович, 1924 р.н., народилася в селі Савин Козелецького району Чернігівської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Савин Козелецького району Чернігівської області.

Мені було вже вісім год як начався цей голодомор. Якраз були значить налоги, зибирали все зерно у кого яке було. Принесли батьку значить адну бумажку, щоб вивіз зерно – він одвіз. У друге принесли батьку у 32-му году осіню. Він вивіз іще, а потім принесли і в третій раз ще. Уже нічого було везти, так прийшла уже бригада шукать астатки, де що асталося. Забирали все, де була яка жменя зерна, квасолю, де там на комину була. Забирали сало, ну буквально все вимітали як мітлою. І ще значить так ми дожили до Рожества, а вже значить після Рожества люди голодали. І в нас уже нічого було їсти, трохи правда було картоплі не забрали, і не забрали люпину. Зерно таке бобове його сіяли і на удобренія землі. Уже начали мочить те зерно – люпин, варили його та вимочували значить. Аднас там недалеко значить пустир був незасіяна така земля і там ріс такий бур` ян – казлярник називається.  Дак люди із села, а ми значить на хуторі жили, та як ото вулик пчолів, тії туда на пустир, а тії з пустиря. Безперервно тільки як розтала земля, то капали той козлярник і їли. Ну його не можна їсти візьми пожуй просто і рот розщіплюється тоді. А в нас потрошку було картоплі і оце люпин ми їли. І ще одне таке спасєніє у нас було – корова. Я пас її, пожину, а вона якась така слабенька була. Пригоню в обід матка подоїла і зразу в нас вісім душ же було сім`ї, шестеро дітей і двоє ж батьків. І ото як матка подоїла, то зразу гарячу кружку молока каждому пооддєльності. А мені як уже я пастух, щоб не ухляв, то четвертушку (показує) молока давали на поле.

Люди оце значить так були поправді сказать… Оце з Остря на Київ дорога і потом з Явминки на Омельянов на трасу, а ми на перекреску. Люди йдуть тії туди, тії туди. І заходять до хати дай, дай, дай, а давать же немає чого, самі голодні. Один раз значить заходить такая женщіна молода і стоїть вона у мене перед очима і зараз. Стала на порозі і значить каже: «я ходила думала у Росію піти і там у кацапів спастися від голоду, але стоять солдати і не пускають значить через границю у Росію». Дак оце мені так сильно запам’яталося. Багато людей померло. І ще значить одне, уже началося урожай наче постиг, був воскової спілості. Дак люди понажинали трохи у п’ять так снопиків на перший случай, повисушували, на пекли хліба, понаїдалися і ще померли. У селі не знаю наверно человік 200 умерло. У настояще время, де я живу, то значить у мого тестя умерло п’ятеро дорослих дітей, такіє по 18, 16, 14 год нічим уже було годовать. І ще значить через дорогу жив такий Герман його звать, дак не знаю чи син його умер, чи він його убив, дак у печі жарив його. Не знач чи він їв його, чи ні. Дак хтось таки доложив у сільсовєт і визвали комісію. Приїхали і давай значить витягувати із печі на сковородах там те м’ясо, хай Бог простить (Хреститься). Дак дівчина там, Марійка вона в цьом году вмерла. Значить поставили бочку і туди скидали те м’ясо людське. Дак вона заглянула в ту бочку, а там значить лежить голова і очі прям дивляться на небо, одкритиє очі… Хужого страховища такого я і не знаю.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду