1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 12.07.2008 р.;
3. Хто записав: Гетманець Святослав Анатолійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 33-35;
5. Респондент: Рожнова Анастасія Миколаївна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Врожай був, та закривали. Не можу казати, мені було три годіки, я не добре помню, я сиділа в хаті, покидала мене мати, ходила по степу, шукала качанчики кукурузки, щоб зварити якийсь бульйон чи лагуру, ходили попід скирди. Четверо нас осталось, батька забрали у 33 году, ні за що, він пас свині та збирав мишоловок, мама поклала в піч сушити, здерти і зварити дітям якусь таку латуру. Та вони прийшли, відкрили ту піч, випотрошили і забрали батька, а мені було, я ж кажу, три годи, старшому самому сім год. Я не ходила, мама брала брата і ходила з ним на степ, і по болоті ходили ввечері. А мені наказували сидіти на печі і нікуди не виходити. Каже: «Будуть приходити трусити, а ти не давай». Бо на печі висіли торбиночки, там якась крупа чи якась макуха побита, а потом фасолька чи горох там для дітей. То що я могла зробити, як вони приходили свої, та вже сільські, нема вже їх на цім світі, земля не прийме. Самі забирали, даже стягали там де як клійоночка на столі, матерія яка – стягали, забирали. Була коровка, коровку тоді забрали. Я не помню, скільки їх ходилб: Мама розказувала, що ходили ноччю, стукали в дворі. А открили, то вони стукали кругом, такі були залізні кльочки, стукали, щоб найти хліб. У свекрухи моєї було 5 дітей, та вони прийшли ноччею, викинули з хати, бо в неї хата була під черепицею, то вони считали, що це куркулі. Та мама мого чоловіка кричала криком, щоб забирали тоді і дітей, бо чим вона буде їх кормити, 5 дітей, і чоловіка теж забрали, у 37-му році.

Хто входив до бригади?

Мама розказувала, що вони були в пошані за те, що вони служили в КГБ, то що приїздить чорний ворон, що ночкою ходили. Вас визивають у контору начебто, а так узяли турнули у той чорний ворон та забрали. Не знаєш навіть на сьогоднішній день, де вони, що, де їхні ко стопки гниють. Ми жили у селі, та наше село розорилося. Сюди ми переїхали у 77 году, я вже була замужем. Нічого в тих, що ходили, не було, ніяких документів, сільські. Жінка йшла у больницю нести чоловіку з другого села, та проходила коло нашого села, та повиходили, зарази, і забрали все, що вона у больницю несла. Ну якби я сказала, хто йшов у тій команді, ще я одного його знаю, мені мама розказувала. У нього було троє дітей, жінка померла в нього. Ну він жив, як усі люди жили, а такий сильно строгий, такий був злющий, що я ж кажу, забирав. Грищенко Іван. Дежурив один у конторі, той вижив. Та розказував, що був заховав того зерна у штанину, вони знайшли, забрали ще й побили. Зброї в них не було, тільки палки. Люди боялися боронитися, боялися, що як будуть щось казати, то тоже чорний ворон під’їде та заберуть. Повисипали десь аж на Соловки. Ноччю ходили людей забирати, вдень ходили хліб трусити. Мама казала, викопають десь ямку на городі, заховають там і не знайдуть, а потім доставали потихеньку, аби зварити латуру ту. Як варилася: чи жито подеруть, чи пшеничку, чи кукурузку ту накидають та кандьєр, такий називався, варили. Даже коні здихали, люди витягали і ділилися. Відрізали по куску того м ’яса щоб поїсти. Розказували, мама даже свою дитинку вбила. Це такі були випадки, бо голодні були, голод такий був. Кажуть, зайшли до неї, питають, як вона живе, а вона: «Отак я живу». А в пічі мліло м’ясо з дитини, вона голову відрізала, поклала в торбинку, а вони ото знайшли. Та вона плакала і кричала криком, що була вимушена, бо краще б умерла, а не зарізала б свою дитину. Лучче умерти. Отаке було. В кого корови були, то виживали люди, доїли корову, як не забирали в кого. Молочко було. Хто не лінувався, ходили по степу збирати качанчики кукурузи, то жили. А хто не хотів ходити, то пухлі падали і помирали з голоду. Кажуть, ще собак і котів їли. Мама розказувала, що продавали холодець, та найшли ногтики дитячі у тому холодці. Із дітей варили холодець. Такі були, що заманювали дітей до себе, або на ніч приймали там кого та вбивали людей і робили ковбаси. Хлопці ходили яічки шпачині дерли. Як було треба шпаків дерти, та хто ж ноччю до лісу піде. Собирали то, що під ногами було, і сусликів, і крис, і що бачили їли, аби вижити. Ті, що в колхоз вступили, то вони як вступили, то повіддавали все. Коні повіддавали, корови повіддавали, тому що як не віддаси, то вивозили геть на Соловки. Я не можу сказати, чи допомагала влада чи колхоз цим сім’ям. Тому що коли мені треба було в школу йти, якраз було сім год, то це я помню, мама ще казала: «Нікуди ти не підеш, оце з школи приходь та підем жати травичку», бо треба було давати коровці, бо не буде молочка, та повмираєте з голоду. Була у нас корова лиш до війни. Судили за колоски вже в 1947 году, це вже я була ланковою. Жінка одна теребила там зерно. То її за це спіймали, засудили та дали 10 років. Давали ж по ті 50 грам, бо робили ж на палочку, на трудодень. Як уже в 47-му на осінь був урожай, бо я в 47-му году осінню в октябрі вже заміж виходила, було вже хліба, получали ту пшеничку, то дерли на дерничку і вже мала ту крупу, випарювала, тою мукою примісювала і випікала хліб. То вже даже на мельницю змелювали та пекли калачі. Не дозволяли збирати колоски, це їх збирали при руминах. В голодомор я не знаю, щоб хто збирав. Поля та колгоспні комори охороняли. В Андре-Іванівці була голубінка, там хліба було повно, бо розказували, хто міг украсти, дірку там десь продрати, вигортати того зерна собі краплі, хто спіймався, того судили. Мама розказувала, хто не йшов у колгосп, то тому було одрізано всьо. Хто йшов у колхоз, то всьо забирали. У батька була пара коней, там корівку держали, то поздавав батько всьо у колхоз. Коли він організувався, я не знаю. Не могли люди тварин ховати, неможливо було ховати, тому що теба було якось пасти, вигонити. У 33-му, казала мати, багато людей помирало, у 47-му вже не було такого голоду. В кого було даже зерно яке, чи крупа яка даже. Ходили міняли барахло яке, бо люди міняли там баночка-дві, щоб тільки зварити їсти, щоб тільки не померти з голоду. Я не можу сказати, коли більше помирали, мабуть, коли 1933 год був і мама ходила збирати кукурудзу, то це ж після жнив було, бо скирди стояли соломи, та де греблі віяли зерно яке було, а тоді вимивали та з землі доставали, пшеницю, зерно отсівалося та й дерли на дернички, варили такулатуру. Від голоду половина села вимерла, а половина вижила. Як люди могли, допомагали одне одному, як у кожного нічого не було. Як хто що мав, там яку крупу держав у землі, щоб вижити. Ніхто з родичів з інших районів не допомагав, бо казали, по всій країні повно зерна, а Сталін його приховав, зробив це всьо, щоб країна вимерла. Вивозили хліб, кругом геть по другим городам отправляли. Уже їли траву, бо більше нічого не було. Лободу парили. Даже паслися, шукали бриндолі, але їли навесні, ще мама казала, какіш їли. Мама приносила ожину мені, така гірка була. Шипшина по лісі росла сладка, то збирали ходили. На цілий день як підуть, мама візьме сина старшого, вона його водила за собою. Приходили вони всі такі мокрі і в болоті. А я сиділа на печі і не вилазила, плакала, бо нікого ж у хаті. От хоронили так, тих, хто від голоду помер. Скидали в могилу, бо вже вижить сили не було. Кажуть, де круча була, туди і тягнула людей. Хоронили в основном на кладбищі. їздили до батька, казали, що вивезли в Одесу, десь тамочки він сидів. Батька побачити возили сина, поїхали та не застали. Сказав той вояк, що охороняв їх, що вчора їх вивезли, а лиш потім розказував чоловік, прийшов із тюрми і сказав, що він упав і в нього порок серця і він помер. Ті, кажуть, хоронили так: вирили йому яму бульдозером, там їх багато поклали, хоронили. їх у тюрмі багато повмирало, їх позагортали. Поминаєм померлих, конєшно, поминаєм, і не знаєм, де захоронені, а все одно поминаєм. Влада при цьому не була. Тому що ми ходили на кладбище і батьки наші ходили, в кого там були померлі діти, як у мене погиблі брат і сестра. Троє померло. Церкви у нашому селі вобще не було. У восьми кілометрах від нас село було, Красний Кут. Хрести на могилі ставили вже після, Голодомору. А взагалі, хоронили де бачили. Я не знаю, як молодь сприймає той голодомор. Я дітям говорила. Ставляться вони так, що то неправильно було, несправедливо, що був хліб, а людям не давали, і винуждєни люди були вмирати від цього. Бо така була власть, що вони запрещали то всьо. Хто це робив, начальство то робило, що у Москві жило. Ну хто може бути винним, вважаю, що Сталін це робив, там був і Каганович якийсь і ще хтось.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Науменко Андрій Олексійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 32;
5. Респондент: Піщанська Надія Микитівна, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

В 1932-1933рр. був голод. Був неврожай. Ми їли бурячиння, калачики, давали жменю макухи, робили баланду, борщ з бурячиння і їли. З голоду не помирали, такого не помню. Людоїдства не було, сусликів і інших гризунів тоже не їли. Мама в мишиних норах іноді знаходила і приносила додому трохи зерна. По селу ходили якісь начальники і забирали продукти. Помню, як приходили до нас і щось шукали в макітрі, в якій мама варила борщ, мабуть, шукали пшеничку. Приходило 1 чи 2 чоловіка. Хто, не помню. Люди, казали, що пухли з голоду. Ми – ні, якось вижили. Що було, то пройшло.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Пелеховська Катерина Володимирівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 30-32;
5. Респондент: Павленко Катерина Іванівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви голодомор 1932-3З рр. ?

Пам’ятаю.

Чи був в той рік врожай?

Врожай був. Но були сильні налоги. До двора було так: чи є в тебе кури чи немає, дай 150 яєць, дай шкуру зі свині, дай молока 300 літрів. Чи є корова чи нема, должна дати. А хліб забирали. Люди копали ями, в ямах ховали. Ходили шпичками шукали, забирали той хліб, всьо забирали, в Росію вивозили. Всьо забирали, і де яка коровка. Ну, в нас дома була велика сім’я. Я помню, що мама розказувала, шо зав’язала мені платок, такий красівий платок, такий красівий. І прийшли із флагами, з музикою, і в мене той платок забрали, а я манюня була. Вигнали з хати, хата в нас така красіва була, кухня така гарна. Вигнали, ну як розкулачка. Всьо забрали, коровку забрали. Дядько був, папин брат, бідніший, то йому нічого не було. Вспоминається мені, шо я була у нього на печі. То ми пішли до того дядька жити.

Хто входив в бригади?

Якісь сільські, а якісь були приєжджі. А тут собирали таких старців, шо вони нічого не мали, і ходили, сволочі, з флагами приходили. Знали, напрімєр, шо я живу, шо в мене є. Один приєжджій приїждав і їх десяток з флагами приходили. І оббирали і виганяли, і з хати забирали всьо.

А люди якось захищались?

А хто ж буде захищатись, як це, можна сказать, революція була. На підводі, коні були. Всьо забирали. А геть на степу, тато розказував, зробив яму і там пшеницю ховав. Та й трошки ото осталося, шо вижили. А так були всьо позабирали. Даже таке роказують, один дядько в колхозі украв бичка та й дома зарізали того бичка, наварили м’яса. А хлопчик сидить, наїв пузо. А прийшов міліціонер, шукає того бичка. «А де ж,- каже,- то м’ясо»- «А у собаки під хвостом». А вони коло собаки біля ворот закопали м ’ясо. Міліціонер подумав, шо він бреше. А той дядько вже думав, всьо – тюрма. Кажуть, шо даже дітей різали. Казали, шо даже найшли холодець із дєтскіми ногтіками. Люди до вього приспосаблювались. Є такі сволочі, шо робили, шо хотіли. А то розказували, один чоловік і маму з’їв.

А скількі разів бригади приходили до хати?

Вони зразу вигнали з хати, і забрали всьо. Підводами тягнули. Всьо забирали з хатів.

Чи хотіли люди йти в колгоспи, чи їх примушували?

Не хтіли, не хтіли. Не хтіли добровільно йти. Хто мав конячки, земля була у людей, то не хтіли.

Людям дозволяли збирати колоски, залишки городини?

Нє, ніхто не розрішав. Ніякі колоски. Такий голод був. Не було чим не орати, не сіяти.

А чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

Ну, судили. Жінку, Залоговську, та її невістку, троє дітей на печі. То її засудили за п’ять качанів.

Скажіть, будь ласка, чи опікувалась держава малими сиротами, чи були дитячі будинки?

Наверно, шось було.

Скажіть, як ви вижили?

Я ж кажу, тато далеко в полі на своєму участочку сховав пшеничку. Ото так вижили, так би були тоже повмирали.

А ви з дядьком жили тоді?

З дядьком. А шо ж, розкулачували, та ми в дядька були, та й дядька кормили. І ота пшениця нас спасла.

А якусь траву собирали, може тварин якихось ловили?

Не знаю, за це не скажу.

Чи були в селі люди, які не голодували?

Це такі, які приходили ото, людей оббирали, то вони не голодували.

А вони забирали тільки зерно, чи й інші речі?

Всьо на світі, всьо на світі. Понімаєш, єслі з хати вигонили, то даже платок з мене зняли. Всьо забирали. Я помню, шо на голій печі я була малою.

А багато людей померло від голоду?

Багато, багато.

А були такі бригади, що хоронили померлих?

Не, кажен собі сам. Не було ніяких бригад. Папина сестричка, така гарна, така гарна. Тіф був і всякі болєзні і вмерла. Десь їй тоже вісімнадцять год було. Всякі болєзні підключалися. Люди вмирали, погибали.

Чи допомагали люди один одному? Чи отримували допомогу від родичів?

Ні, не від кого ніякої помочі.

Чи був голод у містах?

Конєшно був, кругом був голод.

А можна було виміняти там якісь харчі на речі?

Це міняли вже після войни. А в 33-му году не помню.

А були якісь масові захоронения людей від голоду?

Не знаю, наче не помню.

А ви розповідали про голод своїм дітям, онукам?

Да. Дочка всьо знає. Та й по телевізору показують.

Кого ви вважаєте винним у загибелі людей від голоду?

Це Росія всьо винна. Чи Сталін, чи Бєрій. Це він був фашист. Заставляв отако робити голод, шоб всі повмирали на Україні. Україна була бідна.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 29-30;
5. Респондент: Носуленко Євгенія Дем’янівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Бобрик Другий Любашівського району Одеської області.

Батька розкулачили. Він не був багатий, а багата була мамина мама. Він держав вівці, корови, коні.

Чому була голодовка?

Був врожай. Поставив батько хату нову. А батька розкулачили, тому що мамина мама була багата. Батько робив у сільсоветі і не знав, що нас розкулачили. У нас забрали дім і вивезли нас десь далеко. Корова в нас була, та її забрав зразу председатель сельского совета. А потім хату віддали, а корову нє. Нас було шестеро, і голод не всі пережили, два хлопчики померло. Батько зараз же уїхав в Одесу і там пристроївся на роботу. Поки мама повернулася сюди назад, то ті два хлопчики померли. Батько забрав нас в Одесу. А потім почали казати, що несправедливо порозкулачували. Та мама ходила в Одесі в Горісполком і повернули хату. Нам дали землянку в степу. Жили ми полтора года. Потім нам вернули хату. А мама була беремена, під час родів померла. А хлопчика забрали в пріют. Батько робив під час голоду в больниці в Одесі і міг робити любу роботу, і йому дозволили нас взяти з собою.

Багато померло від голоду?

Да.

А в Одесі був такий голод?

Боже спасі. Мама робила санітаркою, а батько по хозяйству. Мама приходила і приносила звідти кашу, хліба. Жили на Слободці в квартирі, а батько не хотів там жити. Брата татового забрали. І не мали права попрощатися з ним. Мабуть убили його. А вже з маминої мами познімали всі кольца і руки покрутили їй.

А ви не чули, що таке Торгсін?

Колись було. Обмінювали золото на хліб.

Був наглядач на полях?

Був.

А чули про закон «5 колосків»?

Та я знаю, що судили за колоски. У нас корова була, ми пасли корову і збирали колоски, і нас не трогали. А дід збирав по полі і частину віддавав в колгосп, а частину собі. Мама, як почула, що розкулачують, та в неї були чорні платки, та вона ховала їх у кумів.

А як ви вважаєте, хто винен у смерті багатьох людей?

Це спеціально зробили.

А допомагали один одному?

Нє. Всі даже боялися подивится на тих, кого розкулачували.

Розповідали про голод своїм рідним?

Ні.

Поминають померлих?

Може, хто свого й поминає.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Волканов Сергій Іванович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 28-29;
5. Респондент: Михальченко Ніна Василівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Розкажіть про голод 1932-33 рр.

Голодовка сильна була, сильно мені попадало. Все було, да, все пережили.

Чи були бригади, що забирали зерно?

Ходили.

Приходили свої відбирати?

Все було.

По скільки разів приходили?

Все брали, все крали.

А що ви їли?

Нас в сімї було 10 душ, в мене братик був, таскав він скотину, натаскав 10-м душам.

А чи їли ви якісь рослини?

Які рослини, їли, що могли.

А людей арештовували, висилали?

Да, було все, я все пережила.

Ті, хто відбирав, мали зброю?

Да, мали, конєшно.

Чи боронилися люди?

Де там захищалися?

Можна було заховати продукти?

Ховали їжу коло хати, ямки викопували та й туди приставляли собаку. Та й що було ховати?

Чи заставляли людей йти в колгоспи?

Та заставляли йти в колгоспи, бо говорили, що не будем подихати, а ми були люди бідні. Ми гребли, а вони все отримували, ми бідували.

Чи дозволяли збирати колоски в полі?

Те, що оставалося, то ми підбирали. Нічого нільзя було собі оставити. Сильно тяжко було жити. Людей судили.

Чи розкулачували людей?

Сильно, сильно, батька розкулачували.

Хто ховав померлих?

Мучилися, наймали тих, хто був дужчий.

Чи допомагали люди одне одному?

Та чим було допомагати, коли їсточки хотіли.

Чи можна було щось поміняти в місті?

Бог його знає. Я все забула.

Хто винний в цьому голоді?

Начальники, які знущалися з нас.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Волканов Сергій Іванович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 26-28;
5. Респондент: Михайлюк Василь Михайлович, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Що ви пам’ятаєте про голодомор 1932-1933 років?

Багато не пам’ятаю, але дещо знаю.

Ви тоді тут жили?

Так, так.

Як ви гадаєте, які були причини голоду?

Голодомор фактически почався, коли забирали зерно.

Тоді був хороший врожай?

Врожай тоді був добрий.

Хто забирав продукти від людей?

Ходили попід хати, шукали, ходили з палками. Шукали, було таке время, що зробиш.

Коли саме приходили?

І вдень, і вночі приходили.

По скільки разів вони могли приходити?

Було, що по два разу приходили, по три разу.

Вони мали при собі якісь документи?

Які там документи?

Люди боронилися?

Боялися, якщо скажуть яке лишнє слово, так вбивали.

Чи мали вони при собі якусь зброю?

Все було, зброя була, все разом було.

Люди ховали зерно?

Ну було конечно, ховали. Закопували у землі, підвалах.

По скільки людей ходило?

Ну як, приходило по два, три бувало чотири. Забирали все.

А забирали худобу, коней?

Забирали все, що могли. Казали, що розкулачували.

Людей змушували іти в колгоспи?

До колгоспів фактіческі не змушували, люди добровільно йшли.

Чи були куркулі, яких розкулачували, що не хотіли йти?

Та фактическі таких не було. Люди шли добровільно робити свою роботу.

Колгоспи видавали їжу тим, хто до них йшов?

Так, видавали. Варили куліш, потирали бринзою. Картошки не було, може, десь була. А в нас так.

Ви чули про закон про «п ’ять колосків»?

Да, це було таке, що за 5 колосків давали 10 год. За 5 качанів давали 8 років.

Хто охороняв поля?

Як сказати, були об’єжчики, активісти з простого народу.

А сусіди доносили одне на одного?

Та такого не було.

Люди допомагали одне одному?

Всі голодували, та не допомагали.

Чи були такі, хто не голодував?

Не скажу, їли макуху. Наче батько був предсідатілем колхоза, а все одно голодували. Не було шо їсти абсолютно. У нас в Андрієво-Іванівкі було голубинки, там стільки хліба було! Нікому нічого не давали, їх охороняли, сильно охороняли.

А в школі давали їсти?

Ні, в школі нічого не давали. Ото прийдем, макухи посмокчемо, такий був хліб.

Що ви їли взагалі тоді?

Ну як, какіш ми їли. Копати ми ходили: жолуді їли, коріння викопували. їли суслів. Колоски собирали.

Що було з малими сиротами?

Їх в каждий колхоз присилали. їм там шось давали.

Був голод у містах?

Тоді пішки ходили. Хтось шось купив.

Багато померло людей?

Я про це точно не скажу.

Чи були випадки людоїдства?

Не скажу.

Хто хоронив померлих?

Ну як сказати, вивозили та й хоронили.

Кого посилали хоронити померлих?

Ну колгосп, та й так хто міг.

Їм платили?

Ні.

Це їх хоронили?

На кладбищі.

Чи ставили там хрести?

Ставили.

Багаті міняли золото на їжу?

Це я не чув.

Зараз поминають померших від голоду?

Поминають, ходять на кладбище.

А в ті часи?

В ті часи не було чим поминати.

Ви дітям розказували про це?

Розказував.

Як ви гадаєте, хто винен у Голодоморі?

Государство, наверно, бо не виділяло людям хліб. Вони ж мали запаси. Склади були забиті.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 25-26;
5. Респондент: Мальцева Євгенія Іванівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933рр. ?

Я смутно помню про голод. Помню, ходили на степ, розривали мишоловки і їли ото, що розгрібли. Голодували, забирали у людей послєднє. Приходили від влади, комуністи. Ходили попід хати і забирали. А чи одяг забирали, не помню.

А можна було щось сховати?

У нас нічого не було. Нас було семеро дітей.

А батько був у колгоспі?

У мене отєц – бивший льотчик. У нас не було хозяйства, бо він як воєний получав пайки. І у нас всі вижили.

А хто держав корів?

Хто міг держать.

А що, у всіх позабирали?

Не. У хаті залишилось по одній корові.

А у якому кутку ви жили?

Вона називалася Чорнова.

А доносили на сусідів?

Не помню, бо ми не з ким не дружили.

Карали тих, хто не хотів збирати зерно?

Знаю, що у складщдюди залазили і крали, і за це наказували. І не дозволяли збирати на полі. Охороняли поля. А за мишоловки не ругали.

А що ще їли?

Ходили на степ. Збирали калачики, медики, акацію, а мама робила млинці якісь. Баланду варили з листя. Принесемо з мишоловки, мама настукає в стукалці і ото наваре, і ми їмо. Буряк їли.

А тварин їли?

Батько охотник був. Бив горобці, мама їх варила. Але не всігда хватало патронів, щоб стріляти.

А коли до вас приходили бригади?

До нас не ходили, бо знали, що у нас нічого немає.

А був склад, де звозили зерно?

Да, його охороняли местні люди, вооружоні.

А сиротами опікувалась держава?

Не помню.

Багато помирало від голоду?

Багато, але з нашої родини ніхто не помер.

А були такі люди, які зовсім не голодували?

Я не помню.

В містах був такий голод?

Канечно.

А хто ховав померлих?

Я не знаю.

А в школі вам давали їсти?

Нам давали латуру – це суп такий, і в ньому було дві ягідки.

А коли почали помирати більше людей?

Уже в 33-му.

А на поле виходили?

Нє, не знаю.

А мама чим займалася?

Сиділа дома з дітьми.

Хто винуватий в тому, що так багато померло людей?

Государство.

А дітям розповідали про голодомор?

Вони сміялися.

Ви чули про Торгсін?

Люди ходили попід хати і золото міняли.

А людоїдство було?

Нє. Котів їли, собак, а ми не їли.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 12.07.2008 р.;
3. Хто записав: Гетманець Святослав Анатолійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 24-25;
5. Респондент: Люльченко Валентина Омельянівна, 1921 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи добровільно люди йшли до колгоспів? Якщо ні, то які покарання застосовували до тих, хто не хотів?

Нашій матері сказали здавати усю свою землю в колхоз, а вона сказала, що не здасть, бо дітей багато і годувати чимось нас треба. За це на неї подали в суд і вона отримала год тюрми. І це вже, як я родилася, її пустили додому. А потім пришлося віддати землю в колхоз і самим піти. Мама моя потім робила, то на степу, то біля свиней, а там вже до кінця свого життя.

Чи допомагали один одному? Які засоби вживали, щоб вижити?

Батько матері з Ольшаниці кожен день приносив нам хліба, кусочок якого масла, картошечки, квасольки, молочка, капусти. Всьо він нам це приносив.

Забирали тільки землю, чи й речі, худобу?

У мами забрали у колгосп усе, що в нас було. Забрали коняку з лошам, коровку, позабирали зерно та багато речей з хати. Скоро після цього мого брата вибрали председателем колхоза. Я була позже в городі, працювала, та після смерті матері я переїхала до свого брата.

Що їли в голодовку?

Голодовка була. Але мама нам не давала голодувать. Мама зарізала нашого ішака, та ним ми і годувалися. Може колись приносила якогось зернинця, крупинки якоїсь, молочка трохи, та так ми і жили.

Хто ходив забирати врожай, зерно, чи забирали худобу? Чи можна було щось приховати?

Ходили, ходили забирали, но корови не забирали. У нас було дві корови. Пам’ятаю, забирали пшеницю, в кого вона була, ховали по кручах ту пшеницю, закопували, шоб не забирали всю.

Дозволяли збирати колоски в полі?

Ми собирали колоски. Ми собирали колоски ходили, собирали сою, кукурудзу.

Які рослини, гриби чи ягоди вживали в їжу?

А так ходили по лісах. Там у нас у Миколаївні були два ліси. Там ми ходили збирали гриби, ягоди, мама виносила на базар, продасть, та купить якусь буханочку хліба. Я ходила з відрами, збирали ті гриби, мили, а потім продавали на базарі.

Багато людей вмирало?

Люди умирали, а чи от голоду, чи може від болєзні якої. Казали, шо якась болезнь ходе людей косить.

Хто опікувався сиротами?

Сиротів тоді у нас не було. Даже понятія такого не було.

Скажіть, чи годували дітей в школі, дитячих садках?

У нас була школа, хороша дуже школа. Нам там давали по кружечці галушечок, піддержували нас. Варили незажараний кулешик, теж нам давали їсти.

Чи була у вашому селі церква? Поминали померлих від голоду?

Церква у нас у селі була. Ходили ми в церкву на служби. Батюшка тоді вже поминав померлих від голоду.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Науменко Андрій Олексійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 23-24;
5. Респондент: Лукіянчик Андрій Іванович, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Ви знаєте про голод 1932-1933 рр. ?

Ні не в цьому селі жив. А в селі Докторові. Я приїхав сюди в 1973 році. Був голод, був найстрашніший голод у 1933 р. голубінки були засипані, і їх охороняли, ну я скажу, так там була і зрада. Отак там були багаті і бідні, бідні голодували, і тому що були бідні, а багаті ховали, і їм це робили. Власть мінялась, і тому був голод.

Хто забирав у людей вирощений врожай, чи забирали худобу?

Ми самі поодцавали. Ні, коров не брали, а брали тільки коні і бугаї. Так зерно забирали і неізвєстно, звідки вони були, хто вони такі, що все забирали. Вони були не свої, а чужі були, кажуть, що даже Сталін ото і не знав. Такого не могло бути, щоб він не знав, все він знав.

Чи чули ви про закон «п ’ять колосків»?

Ні, не дозволяли, не дозволяли вони, але вони за 3 колоска судили, таке тоді було. Обязательно в них були такі щупи і вони провіряли всю землю, провалилась – значить, там зерно.

Чи знаєте ви, хто входив в бригади?

Повторяли: одні приходять, а на другий раз другі приходять, а хто вони, откуда вони? Приходили коли їм заманеться. Даже забрали в нас двоїх. Були, забрали в мене через хату одного дядька. Да-да, це істинна правда.

Забирали тільки продукти, чи інші речі також?

Ні, речі та одяг не забирали. Тільки їжу, що зваримо, а вони заберуть, даже не дадуть покушать, це вже було зло настояще. А були об’єщики, міліція була, ну даже теребили зерно, зерно теребили, їли і тікали, вот такі діла.

Багато людей в селі голодували?

Большинство в нас не голодувало. Село було дуже дружнє. Оце в завісімості, це вже я опісля питав, що дружнє село було. Я ж вам казав, що в нас 111 дворов було, а в дворі було і по 5 і по 6 чоловік в квартирі. Вони мали ями скрізь за двором, заховане було, вот вони вночі доставали, мололи і їли.

Чи допомагали люди один одному в виживанні? Чи ділилися продуктами?

Не держава, хто там помагав. Одні одному помагали і давали поддержку, що прожили період до літа основне. А та вже йшла трава пітатільна, козелики, кокиш та много. Сиротам було що їсти, много трави ходили та вискубували її. їли ми і їжаки, були вони смачні. Один 123 годи прожив і ще прожив би, но згорів у хаті.

Чи вимінювали речі на продукти? Чи був голод у місті?

Виміняти можна було, а купить – нізащо, шо поміняють, то і їдять. О після вже чути було, що там померло, а щоб у місті помирали, про це я не чув. В місті не так було, місто підтримувалось.

Чи добровільно люди йшли до колгоспу?

Так, добровільно я, до колгоспу вступили і мої батьки. Ми приходили вранці в колгоспна засідання. Нас там годували. Ми підписували всі потрібні документи, хоча не знали, для чого вони потрібні.

Як ви вважаєте, чи знає сучасна молодь про Голодомор?

Я своїм внукам не розказував про голод, а молодь про це не знає, а деякі даже посміхаються з цього.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 21-23;
5. Респондент: Левицька Ніна Дмитрівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Як проходила в Андрієво-Іванівці колективізація?

Ми займали квартиру. Ухала музика, коні запряжені і дві наші активістки. Одна єврейка і одна наша. Співали, танцювали і їхали якраз напротив нас, там, де ми знімали квартиру у Баланів. У них була сім’я 5 -ро дітей, бо ми малі були і гралися з їхніми дітьми.

А вони заможні були, чого їх розкулачили?

Нічого в них не було. Вони бідно жили. Забирали, що в них було.

А ви не пам ’ятаєте, як їх прізвища?

Чумаченко Євгенія, а друга – єврейка, та на неї називали, Лахуцриха.

А багато було євреїв в Андрієво-Іванівці?

Багато.

А чим вони тут займалися?

Та, торгували.

Під час голоду як ставилися до євреїв?

Я не знаю, бо вони жили в центрі і каждий мав свою хатку і їх не розкулачували.

Багато розкулачили в Андрієво-Іванівці?

Я не знаю такого. їсти не було що, то нас корова спасала. Скирда соломи була і рвали ту солому та збирали то зерно, та ми ото варили. Кожний вечір приходила комісія і провіряла. В МТС варили з отходів зерна куліш. Я, мама була і нас було 4-ро, братик старший. І нам варили і давали баланду. Воно таке чорне було, але рідке. Ми кожен день ходили і нам наливали баланду і ото ми їли. Після роботи усі робітники йшли до скирди і висівали пшеничку. Прийде комісія ввечері і отбирали все, що у кого є. Мама оту пшеничку зваре і ховає у плиту, а ми сідаєм на неї, щоб грітися, а там кругом усьо провіряли.

Зерно ховали?

У нас зерна не було, що папа принесе і ото мама у каструлю зваре.

І багато їх. приходило?

Человек 5-6.

А мали документи?

У сільраді, наверно, були. Одні і ті ж ходили увечері.

Це вони складали зерно?

Я не знаю.

А карали тих, хто не хотів віддавати зерно?

Вони нахально забирали.

А одяг вони забирали?

Не знаю. Знаю, що тільки у нас нічого не було.

А дозволяли збирати зерно на полі?

За п’ять колосків давали три роки.

В селі когось засудили?

Не знаю, но знаю, що судили за колоски.

Коли люди почали помирати?

Мій батько робив в МТС і від недоїданія спух. Вже на роботу не міг ходити і спух з голоду, і його направили в лікарню. Ходила мама взнавала, чи він живий. І от мама пішла раз до батька. Приходить раз назад додому, а ми всі лежимо, бо потравилися від того сиру і тої картошки, та нас виходили. І батько виздоровів, і дали йому работу в Скосарівці, бухгалтером, у колгоспі. Нас зустріли з великим хлібом в Андрієво-Іванівці і принесли кувшин молока. Одної ночі в нас мало не вивели корову, а мама почула, бо щось там гуде, та вибігли ми. І забрали корову і не знаю хто це, бо повтікали

А їли тварин?

Котів, собак їли. Батькові давали отходи картошки, щоб підкормити трохи. Давав колгосп, бо батько працював бухгалтером. А потом мама вміла шить, та приносили їй люди, та вона шила. Жінка, Марфа Піщанська, оце зваре траву, лободу або щир, ото варили і їли. Ми ходили збирати траву, і мама пекла коржики.

Коровка давала молочка?

Конечно, оце була наша поддержка. Колгосп допомагав.

Вашій мамі що давали за роботу?

Платок один дали за роботу, пам’ятаю.

Багато померло?

А це я не знаю. Знаю, що люди помирали. В одному ліску в Ісаєві кишки валялися по деревах, та нам казали туди не ходили. Люди боялися тудою ходити.

Людоїдство було?

Не знаю.

Сиротами опікувась держава?

Не знаю. Люди дуже бідували.

Допомагали один одному?

Нам ніхто не помагав, бо ми чужі були. У нас родичів не було.

Це хоронили померлих?

На кладовище виносили. А казали, що труни не було з чого робити, та закутували у тряпки. Родичі їх хоронили. Ставили хрести, хто міг.

Після голоду поминали померлих?

Ну, поминали в церкві, де була школа. І кажуть, що на місці, де була церква, строїли школу, яку розбив грім.

А ви ходили до школи під час голоду?

У Скосарівці я пішла у 1-й клас. У школі нас не годували. Ми ходили до школи всі четверо. Ну, в мене не було платка та мені шапочку пошили, а пальтішко одне було теж. Десь купила мама та перешивала із старшого на меньшого. А я у переносках, бо була сама менша. Обуві не було, та мамині якісь туфлі прив’язували мені до ноги і то ходила.

Хто винен в тому, що так багато людей померло?

А Бог його знає. Начальство винне.

А врожай був?

Був.

Що таке «Торгсін»?

Да, мій батько завіз золото і привіз маленьку торбинку зерна.