- Місце запису: село Рижани Хорошівського району Житомирської області;
- Дата запису: 2008 р.;
- Передано: Філією публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «регіональна дирекція UA: ЖИТОМИР»;
- Респондент: Яковенко Софія, 1927 р.н.;
- Розшифрувала – Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Рижани Хорошівського району Житомирської області.
Софія Яковенко, вона в роки Голодомору хоч і була маленькою та добре пам’ятає як і куди її батько ховав зерно, яке і допомогло вижити, як його потай мололи на стареньких жорнах, які і досі про всяк випадок зберігається у господарстві Софії Яковенко.
Ну оце голодовка була у батька була стара хата, у батька стара хата була. А це голодовка була, то тоді все забирали, якась мітла ходила, нашо вони, то я не знаю. А батько в коморі, там була підлога і зриває ту подлогу і така була велика діжка, де закопує туди пшеницю чи жито, о, закопує у ту діжку, і закопав то і закрив так, як воно було. Жорна ті мололи руками мололи. І ше зара вони єсть у мене тоже стоять. Це один дивиться на вулиці, шоб не прийшли де не побили їх, чи не забрали, чи може оштрафують, я вже не знаю. Но одне меле, а друге дивиться, шоб ніхто не зайшов. І це мати напече хліба, на ослин тако покладе буханок, но але ж так доволі ми не їли. А батько каже: «Ти знаєш, шо ти гляди себе, а їх не гляди, дітей не гляди, а себе гляди». Але ми вижили всі, ніхто не помер із голоду. А в селі люди вмирали, по вулиці валялись. В нас сусіди тамого були, такі маленькі дітки, повмирали всі. І вже було поспіло зерно, то вони сидять тако, як оце я на стульчику, і їдять ті бубочки, і всі равно повмирали, уже лузають ті колосочки, бубочки і всі равно повмирали з голоду. Не дождались уже, перед хлібами вмерли.