1. Місце запису: село Красносілля Черкаський район Черкаська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Сьозна Ніна Кирилівна, 1923 р.н., народилася в селі Єрки Катеринопільського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Єрки Катеринопільського району району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Ніно Кирилівно, розкажіть, будь ласка про голодні роки в 1932-33 р і 1946-47 рр.

Дочко, не помню я в якім воно годі шо було – стара вже баба Ніна стала, пеержила багато. Ну та, шо спомню то розкажу: у нас в Єрках (с. Єрки Катеринопільського р-ну Черкаської обл., в Красносілля Ніну Кир. забрала дочка, бо мати дуже стара і хворіє Ю.В.) важко було, важко. Зразу як позбирали бригади увесь хлібець з горища, з сіней винесли клуночок квасолі – усе повизбирували, то ми довго голодали, їли шо попало. А потім мати нас кинула і пішли у світ шукати харчів, на Западну на заробітки, то ми її й не бачили більше, чи жива, чи вмерла, та ніхто й не шукав – ми малі були, а таке тоді творилося страшне, шо всім взрослим до нас було байдуже. То осталися ми, я, сестра і братік, утрьох вижили. Збирали колосочки на полі, а активісти ловили і судили всіх, у кого хоч одненький за пазухою найдуть. Судили і в тюрьму сажали усіх, і дітей тоже. Не довго ми рискуали на полі, бо якось актівіст один братіка побив дуже, та він утік всьо равно. То ми ворон ловили, їжаків, собак, котів, крис,а тоді і їх не стало. Я після голоду ше довго собаки чи кішки в салі не бачила. І жолуді їли, бур’яни жували тільки і випльовували, бо дуже жорсткі, непережуєш.  Попухли зімою, мерзли, ані ходили: ноги ватяяні, з них тече юшка якась смердюча… А дядько наш багатше жив, у нього сім’я велика була і хліб був. Правда, я не знаю, чого в них все не позабирали. Дядина була жадна, своїм дітям все норовила кусок дать, а ми прийдемо і стоїмо в дверях, а слізоньки ж, як горох котяться. Дядько було питає: “Ти давала дітям хліба?”. А дядина мовчить, тільки сопе, тоді він те саме, а вона знов мовчить мов і не чує. То він зітхне тільки, а нам і дасть трохи. Мала же була тоді, зараз памнять вже нікудишня, а оце чого так добре помню, наче перед очима ота дядина стоїть, шо нам хліба не давала.

1. Місце запису: м. Ватутіне Звенигородський район Черкаська область;
2. Дата запису: 30.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Похитайло Семен Іванович, 1932 р.н., народився в селі селі міського типу Єрки Катеринопільського району району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі міського типу Єрки Катеринопільського району району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Я даже не знаю, як ми тоді вижили. Було дуже важко, і ніхто не знав, шо з ним дальше буде. Сім’я в нас була не бідна. Всі ми жили при купі: Батько, мати, стара баба ( батькова мати), я та мій брат Шура з жінкою Машою і дитина їхня. Батько мій робив бугалтером в сільраді, а мати дояркою старшою в колгоспі і брат мій з дитиною своєю, та й заодно й за мною дивилась і по хазяйство добре: дві корови, свині, кури, гуси, індики, кролі… Ми вирощували овощі і продавали на базарі, а ми мати в неділю та по праздніках виносиа молоко і сметану на продажу, то було в нас і хліб і до хліба. Раз батькові на роботі хтось сказав, шо горе насувається, хоч ніхто в селі не вірив, то вони з матір’ю і з братом вночі втіхаря копали в садку під гноєм бункер і ховали туди харчі; Коли прийшли забирати продукти, то винесли все начисто з клуні і з погріба, ше забрали корів, поросят і всю птицю, а Шаріка, собаку нашого застрелили, бо він на них гавкав. Жалко, хароший був пьос… А ще жальше було корів, бо в Маші братової дитина мала була, а в неї якраз молоко пересохло і кормить нічим було. То вона по чучуть борошенця в воді кип’ячоній розбовтувала і з ложки кормила. У нас в селі був іскуствєнний ставок колзозний, то ми поначалу з хлопцями вночі сєтку натягували на рибу, а потом той ставок обтянули колючою проволкою, як у войну, і стояли там охранніки з ружжами і нікого не пускали, а один дядько якось вночі поліз туди, то вони його вбили. З тих запасів, шо в бункері закопали, ми кормились два місяці і сусідів потихеньку підкормлювали, але за нашою хатою і двором вобще, почали слідить, і одного дня прийшли й забрали все, а бункер зірвали. Даже дрібну картопельку повикопували. Мати довго плакали і кляли все начальство. Помню, оце як щас, сиділи ми з Шуріком на криниці  нас в дворі і висмоктували сік з бруньок березових, а він мені і каже: “Знаєш, Сєнька, якби оце зараз сюди до нас приїхав Сталін з Москви,то я б його тоже посадив би на цямрину, напхав би його чорного рота цими бруньками, а коли б він почав би вже ригати, то перекинув би його догори ногами в криницю, шоб він там і захлибнувся, сволоч. Зараз Сталін, нєбось, сидить в кабінеті свойому і їсть ковбасу з салом, а може ше жареного індика, щоб йому кістка поперек горла стала, а ми тут з голоду пухнемо”. Наш кум, дядя Федя, мій хрещений, помер в нас під забором. Його жінка, тітка Олена, казала, шо він ішов до нас, шоб нарвать молодої трави на баланду, то так і не дойшов. Жалко чоловіка, він мені, помню, був як другий батько, даже колись кусок сахару дав і ше фуражку свою подарив, як сувенір. Оце оставив сиротами двох дочок і сина малолєтнього. Вони потом переїхали кудись на Кавказ до родичів. Да-а , жилось не так як щас. Перше, що наївся, то була редька. То в мене тоді так пузо роздуло, що я не міг ні лежать, ні стоять, і тошнило дуже сильно. Досі, як подивлюсь на редьку, то клубок в горлі стоїть…

1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 21.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Поліщук Петро Кузьмович, 1927 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Голод 1932 – 1933 рр.

В голод їсти тільки за все хотілося, а не було чого. Літом збирали равликів, ракушки, жаб ловили і рибу в ставку чи в річці ( р. Гірський Тікич). Оце назбираємо, наморожимо та й наїмося. Трава, листя – все йшло в хід, з усього їсти варили. Зимою було багато хуже. Шукали в землі відмерзлу бараболю. В льоху вже не було ні огірків квашених, ні помідорів все з’їлося бігом. В нас в сім’ї вже тоді діти були взрослі, а в тих сім’ях, де було малі діти, там страшніше. Не виживали новонароджені, не було чим їх кормити, та й дорослі вмирали. Стільки  мерців було, що не ховали, а скидали в яму і присипали землею. Чули люди, що в Україні нашій людей з’їдали. Страшно як!Хай більше не буде такого.

Голод 1946-1947 рр.

Тож голод був, а ще після війни так вобще. Матері залишилися з дітьми самі, вони справжні герої, бо їм вдалося виростити і вигодувати дітей. Спасіба їм за те, що вони для всіх нас, своїх дітей робили, самі не їли  – дітям віддавали. Я вже був парубком, а їв як маля. Після війни рідних залишилось небагато і боявся, що голод забере нас всіх. Але вижили, хоть і їли траву, кору. Знесилені працювати не могли добре на городі, хоч що там було робити як він був пустий? Сіяти не було чого, не засадили нічим, в землю нічого не кинули. Були люди лишали, ховали щось на весну, то як приходили звідти, знаходили, забирали все. Матері на коліна подали, ноги цілували, а ніхто не змилувався. А їсти ж всі хтять. Забирали і йшли, сміялись з нас, могли і набити.

1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 29.08.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Комар Іван Павлович, 1930 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Голод 1932 – 1933 рр.

Не знаю я чи можу розказати щось про цей голод, мені чи тоді було 2 роки, так що я нічого не пам’ятаю. Тільки знаю, що не було чого їсти. Батько працював, а мати нас гляділа. Знаю, що було важко, діти голодні спати не хотіла. То мама вмочувала якусь ганчірку в горілку в клала в рот дітям. Так вони хоть засинали, та й спали довго, менше морочили. Ще мама розказувала, що ми, діти, були вредні, то їсти хотіли, що були невеселі, плакали часто.

Голод 1946 – 1947 рр. 

Цей голод я помню і не забуду. Та хіба ж один голод відлічається від другого? Хіба що це було після війни. В селі було мало чоловіків і хлопців, і наша мама осталась одна, батько наш не вернувся, не знаємо точно де й погиб. Розруха була, людей в селі стало менше, жінки робили чоловічу роботу. Ті в кого не було чоловіка завідували тім, в кого повернувся з війни даше ранений. В коморах було пусто, в погрібі позабирали все і поїли, в хліві скотини не було. Все поїли, то були б у нас все позабирали, а давати ніхто нічого не давав.

1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 22.08.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Поліщук Поліна Степанівна, 1931 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Голодомор 1932-1933 рр.

Не знаю як я і вижила, стільки ж дітей померло. Тьотя казали, що молока не було в матерів, а в нас в хаті була козочка її ховали. Так тьотя ту козу доїла і давала мені молока. А ще якось я була заслабла, то думали, що не виживу. Наш сусід дав нам зерна, казали, що він його вкрав, мама і тьотя змололи і кілька днів у нас був хліб. Мені розжовували, вмокали в молоко і я так їла. А потім козу зарізали і з’їли. Стало ще гірше. Я цього всього не пам’ятаю, але мені розказували і тьотя, як ще жива була, і мама. В нас всі вижили, а на ті стороні в селі були сім’ї, де вмирали, а особенно дітки. Спасіба Богу, що не дав мені померти.

Голод 1946 – 1947 рр.

Страшно було, я все понімала і помню як мама молилася і плакала, просила Бога, щоб послав хліб нам насущий і нас замовляла молитися.Станемо всі на коліна перед образом і молимося до сліз. А хліба того нема. Що було в льоху і коморі поз’їдали, а що в хліві не встигли – забрали. У війну як треба було, то солдатам давали, ділилися. А це вже після війни самі приходили і забирали все, а війна ж вже кончилась. У війну горя було, скільки батьків погибло і чоловіків, братів. Ми їм тоді готові були все віддати. А як прийшлося нам, то ніхто і не поміг. Радянська влада? Та хіба ж вони знали, що люди з голоду пухнуть. Якби знали то хоть хліба дали б і не розрішили забирати в нас їжу.

1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 21.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Гоменюк Ялина Федосівна, 1929 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Питання 1. Голод 1932-1933 років.

Ну шо про голод розказувати, голод того і голод, що не було хліба, картоплі, не було такого як зараз ковбаси різні, хліб всякий, пірожени. Тоді хотілося тільки хлібчика, а мняса вобще не було. Я тоді ще мала була, але мама казали, що як я їсти хотіла, а мені не давали, то я плакала. А пізніше вже не плакала, бо сил не було. Як трохи коли поїмо, то гралися. Ляльок робили з ганчірок, а зараз ці кукли Барбі, таких грошей стоять, кому вони треба. Нам хватало тих ляльок. Оце тільки і поїмо, що по пляцку ходили, в квача гралися старші діти, даже весело було іногда. Але найбільше помню, що їсти хотілося, всі шукали, що поїсти. Жаб ловоили, жарили і їли. А риба, мама казали, по празниках літом була.

Питання 2. Голодомор 1946-1947.

Страхіття було, я вже була доросла, худяща. Тоді не було таких бравих молодиць, всі були сухі, кістками тарахкотіли. Ми бігали збирали де які колоски, де картоплина. Хліба не було, а як пекли, то хіба ж то хліб? Кидали лушпастки, а як мука яке сіре було, то вже було добре. Та з чого тої муки зробиш? Все що було в людей в коморах, забирали комзами, всі мішки позабирали, весною не було чого садити в землю.  Якось у нас десь взялася буханка хліба, ми її розділили на всіх, а мій брат взяв, та й з’їв ще два куски. Як мама його лаяли! І в куток ставили, а він потім ще днів зкілька нічого не їв, бо стидно було.

1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 21.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Канішевський Василь Федорович, 1927 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Питання 1. Голод 1932-1933 років.

Справжній голод був, я мало що пам’ятаю, бо ще малий був, але як згадаю, то страшно стає, аж серце холоне. В землі шукали може де яке картоплиння, чи морквина залишилася. Літом легше, щось з дерев зривали, ягоди, плоди їли, траву – калачики. Ми дітьми бігали босі, як що де знайдемо – до хати несемо. А не було ж в кого просити поїсти, бо всі ж голодали. Добре було, як де вродить яблуня чи груша, можна наїстися, або насушити, щоб зимою варити узвар.  За мнясо не помню, бо не їли його. Всіх курей порізали і все що було, все поїли, а тоді ж забирали комзами скотину. Люди ховали, до хати брали баранів, а як знаходили, то забирали, хіба ж кого волнувало, що діти голодні. Хліб їли рідко, а як їли, то манюсінькому кусочку. Мама з татом старались, ділили, але ж не могли накормити п’ятеро дітей. Важкі часи були, а потім війна, в Германію вивезли і там іздівалися. А після війни знову голод. Старі люди казали, що це кара господня, хотіли, щоб скоріше вже кінець світу настав. 

Питання 2. Голодомор 1946-1947.

Я 4 годи пробув в Германії, а як вернувся додому, то голод почався. Біда одна не ходить, мало було війни, почався голод. Люди пухли з голоду, ребра світилися. Я вже був старший, то десь щось робив, а люди, які могли, то давали за роботу якийсь харч. Гроші були потрібні, але навіщо вони, якщо за них всьоравно хліба не купиш. А маленькі діти від безсилля ходити не могли, помирали. Не всіх ховали на цвинтарі. Нам було важко, п’ятеро в сім’ї, батько з війни не вернувся, і мати самі нас обходили. Яке хазяйство було, того не стало. Як не встигали з’їсти, то забирали. Льох був пустий, не було ні бараболі, ні цибулі.  А як на Різдво мати куті зварили з жмені зерна, то ми так раділи, така вона нам добра була. Люди помогали друг другу. Горю співчували. Але й боялися, бо чули, що розказували, наче десь вже й людей їдять, в нас такого наче не було. Ми дуже хотіли тоді, щоб у нас корова була, бо це ж молоко, сир, сметана. Зараз добре – пішов в магазин та й купив оселедця, ковбаси. хліба. А тоді про таке і мріяти боялися. 

1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
2. Дата запису: 03.08.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Сокаленко Анастасія Романівна, 1935 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Що ви пам’ятаєте про Голод 1932-1933?

Мене ще тоді на світі не було, але чула  і від людей, і від своїх рідних сестер й братів, що то було страшне. Люди мерли як колорадськи жуки, ховали без домовини, їли все , що можна було, кору з дерев їли.  Ой, то таке время було, Боже мій, помилуй щоб більше такого ніколи не було. Я помню, після війни, що творилося.

Що ви пам’ятаєте Голод 1946-1947?

Це вже я помню. Шукали колоски, мололи їх, в посадці листя мололи, терли і пекли оладки. Гіркі, недобрі, але ж їсти треба було. Їх в Тікичі з піску ракушки збирали, парили їх окропом, жарили та їли. Більше всього весь час хотілося хліба. Я кінчила 2 клас. Вчилася потім вдома. Зошит був з рудого мішка, чорнила з бузини. Ручки робили з палички, туди вставляли перо – тай так писали. Вчилися в хаті. Назбираємо полину, натопимо лежанку й вчимося. Ще вдітися не було в що. Якось мені плаття пошили з рядна. Раділа, бо воно мені таким гарним здавалося, але кусало. Зараз ще важче стало, болячок багато, пенсії мало, не хватає  на лікарства, в мене 2 група інвалідності. Хліб ми робили з лушпинок картоплі, додавали лупи з проса. Такий хліб їли, тай то по 100 грам в день. На празник їли кутю. Багато Богу молилися. Сахару не було, то варили сухі яблукі і груші – таке було наче солоденьке, добре. В 1947 були забрали і нас теличку і одежу позабирали. То ми залишилися голі й голодні. А ті комуністи не сильно голодали і вдівалися тепло. Та Бог знає кого карати кожному на тому світі буде по заслузі. А особливо тім хто у дітей останнє забирав.

1. Місце запису: село Мала Виска Маловисківський район Кіровоградська область;
2. Дата запису: 3 вересня 2003 року;
3. Хто записав: Брайченко Артем Олексійович
4. Респондент: Маруценко Людмила Григорівна, 1926 р.н., народилася в селі Мала Виска Маловисківський район Кіровоградська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Мала Виска Маловисківський район Кіровоградська область.

Пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр. або 1946-1947 рр.? 

Помню.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки? Чи забирала урожай влада? 

Усе було. Власть заготовку тоже забирала.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив? 

Не знаю. Наверно, влада. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Цього тоже не знаю. Наверно, у всіх сукали, щоб ніхто нічого не заховав

Чи можна бул приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Нє, не можна. Все находили. Зерно не бумага. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Навєрно, була якась там столова.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього? 

Було таке. Сажали людей за те, шо збирали на полі колоски, які упали додолу і гнили. Було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

У колгоспі була стража. 

Чи люди хотіли добровільно іти у колгосп? 

Хто хотів, а кого і силою забирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу? А де ж ти її заховаєш?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Не знаю.

Коли люди почали помирати з голоду? 

З 31 года. Я бачила – трупи людей на дорогах валялися.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава? 

Я не знаю.

Хто не голодував у селі і чому? 

Всі голодували. 

Чи допомагали люди одне одному? 

Чим могли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Траву ми їли, лебеду, кропиву.

З яких дерев вживали листя?

Їли все, шо росло зелене.

Яких диких тварин, птахів споживали? 

Не знаю.

Можна було щось купити у селі чи виміняти? 

Да, можна було. Якшо ти багатий. 

Вам відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Такого я не знаю.

Чи поминають тих, хто помер від голоду? 

Родичі поминають.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Я ще малою була, не помню.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ніхто мене не питав. Ето сейчас почали споминать голодомор, а тоді ж мовчали.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Канєшно власть винна.

1. Місце запису: село Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область;
2. Дата запису: 23 серпня 2009 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент:  Ярошенко Антон Варламович, 1919 р.н., Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Перегонівка Голованівський район Кіровоградська область.

Хотіли Україну придушити. Такий був страшний 33-й рік. Люди падали на ходу, як мухи, плакали і помирали. В основному, рятувалися тим, що з ранньої весни і до пізньої осені ловили рибу на Ятрані та збирали на річці молюски. Їли листя з вишні та берестка. Варили з гичкою буряки і кукурудзу. В сад ходили збирати яблука, а у кого не було вже сили додому так і не поверталися, там і помирали в саду. Пам’ятаю, що приходило дуже багато чужих людей з різних сіл до чанів із малясом, а також просили їсти. Пам’ятаю хлоців із Вільшаної-Слобідки, які у нас просили їсти. Якщо щось було, то ми давали. Активісти ходили селом, нишпорили по хатах і забирали все, що було, до останньої крихти по приказу голови сільради Ковальського Сидора Філімоновича. Страшно згадувати, як Біліченко? Кирил возив людей на цвинтар без труни. Школа була закрита. Я закінчив школу у 1935 р. і пішов робити у завод. Все життя проробив у заводі і з заводу пішов на пенсію. Минають літа, та ніяк не забувається.