- Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
- Дата запису: 21.07.2002 року;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Поліщук Петро Кузьмович, 1927 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Голод 1932 – 1933 рр.
В голод їсти тільки за все хотілося, а не було чого. Літом збирали равликів, ракушки, жаб ловили і рибу в ставку чи в річці ( р. Гірський Тікич). Оце назбираємо, наморожимо та й наїмося. Трава, листя – все йшло в хід, з усього їсти варили. Зимою було багато хуже. Шукали в землі відмерзлу бараболю. В льоху вже не було ні огірків квашених, ні помідорів все з’їлося бігом. В нас в сім’ї вже тоді діти були взрослі, а в тих сім’ях, де було малі діти, там страшніше. Не виживали новонароджені, не було чим їх кормити, та й дорослі вмирали. Стільки мерців було, що не ховали, а скидали в яму і присипали землею. Чули люди, що в Україні нашій людей з’їдали. Страшно як!Хай більше не буде такого.
Голод 1946-1947 рр.
Тож голод був, а ще після війни так вобще. Матері залишилися з дітьми самі, вони справжні герої, бо їм вдалося виростити і вигодувати дітей. Спасіба їм за те, що вони для всіх нас, своїх дітей робили, самі не їли – дітям віддавали. Я вже був парубком, а їв як маля. Після війни рідних залишилось небагато і боявся, що голод забере нас всіх. Але вижили, хоть і їли траву, кору. Знесилені працювати не могли добре на городі, хоч що там було робити як він був пустий? Сіяти не було чого, не засадили нічим, в землю нічого не кинули. Були люди лишали, ховали щось на весну, то як приходили звідти, знаходили, забирали все. Матері на коліна подали, ноги цілували, а ніхто не змилувався. А їсти ж всі хтять. Забирали і йшли, сміялись з нас, могли і набити.