1. Місце запису: місто Кролевець Сумської області;
2. Дата запису: 19 листопада 2005 року;
3. Хто передав: Стеців Юлія;
4. Респондент: Демченко Марія Федосіївна, 14 червня 1913 н.р., народилась в місті Кролевець Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі місті Кролевець Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю, що десь в 30-ті роки був голод. Та в нашому городі такого не було.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Та усе тоді вродило, але приходили люди від власті та забирали і урожай, і живность.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Та ходили якісь люди не наші, не з нашого села-города і забирали усе.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховане зерно?

Та не було ніяких нагород, нічого не давали, люди боялись усього того.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Та не було ніяких документів, нічого не бачили, приходили ото все забирали та лякали нас, що до тюрми заберуть або розстріляють.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Та лякали, робили все, все, що хтіли, і били, і арістовували.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Носили вони нагани, добре пам’ятаю, та саблі.

Як люди боронились?

А хто там боронився? Як ми того боялись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ховали все, їсти хтіли, хто як міг так і виживав.

Хто і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Та як звали? Хто нам казав? Шукали повсюди, і в хаті, і біля хати, у коморах, хлівах.

Скільки їх приходило і хто це був?

Приходило їх щось три чоловіки, і то й більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ой, ховали у лісах, городах, копали ями та заривали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не була я у колгоспі, не знаю, що там давали чи нє.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Худобу брали, а таке нашо їм було.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Не знаю. Не чула такого.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Та в мене ж чоловік робив на мельнеце, та й вроді не голодували, приносив там щось, та й мали, що їсти.

Хто охороняв поля і комори?

Та не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Та й шли напевно, треба було годувати якось сім’ю.

Чи змушували йти людей до колгоспів і як?

Та змушували, загоняли силою, хто не хтів.

Де переховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

Ой, виводили до ліс, та й там ховали, але находили й забирали.

В який час ходили збирати у людей зерно, продукти?

Страшно було вранці та вдень, бо знали, що прийдуть, а у вечері спокійно було.

Скільки разів приходили до хати?

Я не помню, але одне запомнилось последню корову приходили забирати 6 разів.

Коли почали люди помирати з голоду?

Вже восени, похолодало вночі сніг то-то вже тяжко було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Та де я вам скажу, не знаю. Та не хто там опікувався, кому ті діти треба були.

Хто не голодував в селі і чому?

Та люди щось приховували, була там чи корова, чи якесь зерно.

Хто зумів вижити?

Та мало вмерло, то по селах, то там тяжче було.

Чи допомагали люди одне одному виживати від голоду, чи ділились продуктами?

Да бігали один до одного.

Які засоби вживали до виживання?

Та варили все, їли все, що їлось.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Помагали дуже один одному, бо одному то би не вижив.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все, що можна було, усе.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Та де, я таке вже не скажу.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Та теж вже не помню.

Чи можна було купити чи виміняти в містах?

Ходили міняли, але хто хтів, щось вимінювали.

Чи був голод у містах?

Та не дуже.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Родичи та й знають, а ми-то звідки, на кладбіщі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Та всіх поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади.

Я в церкві рідко буваю, негодна вже, але згадують, поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є дві церкви, православні.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає, нє.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Та да, знають конешно, розказують у школах, та й діди з бабами.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Та ті, що ходили забирали усе у людей.

1. Місце запису: село Загребелля Роменського району Сумської області;
2. Дата запису: 19 липня 2002 року;
3. Хто передав: Солонинко Інна;
4. Респондент: Батюта Ганна Яківна, 1926 н.р., народилась в селі Загребелля Роменського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Загребелля Роменського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Батька брали на войну. Я була старша, а троє менших. Я проважала батька кіньми аж у Сулими, там був прийом. Не доїхали, повернули додому, бо вже пересік німець. Спочатку німці боялись заїжджать у хутір, а як одступали, поїхали поза лісами. Батько викопав у кукурузі в огороді окопчик. Коли один німець на коні їхав і наскочив на яму. Забрав його і посадили його в курган високий, багато чоловіків там було і доправили їх десь за Київ, що через море їх собралось 130 чоловік і втекли і переправились до руських. Всим давали допомогу, а матері ні, бо мов-би він у німців. Поки не прийшло пісьмо від батька. Як я старша, то послали на курси тракторістів. Я пройшла один год на тракторі. Виздоровіла і не пішла на трактора, забрали на стройку Донбаса. А мати з трьома дітьми малими осталась. Пише, що «Я не можу дальше жить. Обміняла всі села кругом. А люди їздять у Глобін, міняють там хліб. А я далеко поїхать не можу». Я рішила приїхать додому, помогти матері. Їхала без нічого. На стройку дуже багато нагнали німців, поляків. Не було чого їсти може. Давали 300 грамів хліба, а то таку баланду, де чорні помідори плавають, такий росольник був. Людям у кого була возможность висилали їсти сухої картошечки. А мені нічого і самі голодні сиділи. Я решила втекти. Раз получила я 300 рублів – це хлібина стояла. Вийшла на вокзал не вдалося поїхать. Удруге міліція нас задержала, було нас троє дівчат. Одна з Смілянського району. Ми їхали товарниками. Позабирала міліція гроші, але одпустили. Ми взнали, коли буде поїзд на Суми. Пішли отдихнуть у сосну. У четвер перед Паскою. Земля була влажна. Полягали отдихать. Я прокинулася перва. Ні ноги, ні руки неволодають, качаюсь як головешка. Я давай качатись і б’ю подругу, щоб розбудить їх. Побудила і качались поки одійшли. Бог дав одійшли. Через поле до вокзалу дійшли. Якраз прийшов товарник. Повлазили у вагон, там їхали воєнні, сказали, що вони пойняли, хто ми. Сказали, сідайте в куточок і тихенько сидіть. Нас вони заступили, коли провіряющий ішов. В Сумах повставали. Кукушкою доїхали до Біжівки, де жила подруга. Прийшли до неї. Її мама нас пошанувала. Брат у неї став головою колгоспу. Є защита. Дала вона поїсти сала й хліба, і каже: «Не їжте багатьсько, дітки, краще перегодя поїсте». Валя вночі встала й пита мене, чи хочу їсти. Знову сіли їсти. На утро Валіна мама дала поснідать і мене провела за село, і показала: «Ти бачиш, дітки, ото сміле».
Дала хлібину і кусочок сала. Я йшла десь 10 км, йшла день. Дойшла у хутір Красне. Там сидять женщини увечері. Питають: «Куди ти йдеш?». «Додому, на Пшінчине». Кажуть: «Не йди, бо вовки ходять». Осталось 3 км і я рішила йти.
Рушила йти, коли іду вже темніє. З одного боку осока рудка, а з другого ліс. Чую, щось шелестить, а тут скраю дві верби. Злізла на вербу, коли лізе вовк із лізу. А кошовочка в мене була, де були чоботи і піджак. Вовк поліз осокою, куди мені йти додому. Я тихенько злізла, узяла ту кошовочку на вербу, укленилась між розсохи, наділа чоботи, піджачок, а була в чунях резинових і обмотках. Обмоткою обв’язалась на вербі, а другою прив’язала кошовку. І рішила ночувать. Розвиднілось. По той бік рудки йде людина. Злізла. Це була субота Великодня. Прийшла додому. Мої два брати й сестра пораділи. Я як показала ту хлібину і сало, мене обцілували і дуже плакали всі. На утро, на Паску, мама взяла хлібчик і сала., винисла на стовпчик, посвятила і ми давай розговляться. Тоді я взяла скатерть і платок шовкові і батькові туфлі, поїхала в Глобин, виміняла три пуди хліба. Несла дуже трудно. Несла два пуди ззаду пшениці і пуд
спереду жита. Дойшла до Сененків , під горою стояв дуб зрізаний. Сперлася на нього, трохи оддихнула. Мене зустріли діти. Менший братик біжить і каже: «Галько, я тебе як прийдемо додому сто раз поцілую». А ще одна жінка дала за платок у додачу хлібину. Коли приходять до мене голова сильради і голова колгоспу. «Ми тебе засудим, що втекла з Донбасу. Тільки йди за мого брата», – каже голова колгоспу. А брат був кантужений, і рука, і ноги не володали. Привіз мені на лінейці його свататься. А з села Пустовійтівки до тітки в гості ходив чоловік. Я утекла до цього чоловіка. Приходив так, щоб ті не знали. Коли взнали, так ми мій сундук взяли і у 3 часа ночі пішли. Голова колгоспу так отомщав мамі, заробітку не давав. Один, каже, до вас приїдуть трусить хліб. Ми у вузлики узварець, квасольку і на хату, і попідпинали попід угли і запхнули соломою. А з сундука лучше повдівали. На мене сорочок штук п’ять і підпостили постіль. Укрили рядном вроді я больна. Приходе бригада. Подивилися, пішли з хати. Лазили на хату два чоловіки. Один хороший, а другий плохий. Одну сторону той, що трусив усе повитягав, а другий, усе було ціле. Каже: «Тут нема». Це сусіда й направив, той, которому добро робили. Записався батько в колгосп. Одвів кобилку, воза. Було два сараї. Так один, щоб не забрали, продали одному чоловікові. Розібрали. Ще батько і помагав строїть. А гроші не оддав.

1. Місце запису: село Терешківка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 23 липня 2005 року;
3. Хто передав: Цявук Тетяна Василівна;
4. Респондент: Кошман Марія Георгіївна, 1919 н.р., народилась в селі Терешківка Сумського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терешківка Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали вирощене в полі, городі. Це були активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів не мали, заходили в хату, заглядали по горшках, скрізь.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Було висилали, заарештовували.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боронились?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна. Закопав батько зерно в чулані, але знайшли і забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Як звати не пам’ятаю. Шукали скрізь, штрикали землю і все знаходили, по горшках все висипали і забирали.

Скільки їх приходило до хати?

Ходили по 6-7 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Збирали також і одяг, рушники.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Ні одного колоска не можна взяти з поля.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’єзчик Дерновий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Так, хотіли.

Чи змушували людей йти в колгосп?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Її ніде не заховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Два рази.

Коли почали люди помирати від голоду?

З 1932 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Держава не опікувалася, сироти вмирали.

Хто не голодував в селі і чому?

Не було таких.

Хто зумів у селі вижити?

Я змогла.

Чи допомагали люди одне одному виживати, чи ділилися продуктами?

Ділилися продуктами.

Які засоби вживали до виживання?

Їли листя із вишні, кінський щавель, варили із липового цвіту чай.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бурячні сумена, лобода, липовий цвіт.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя із вишні, кінський щавель.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Диких тварин не вживали.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Нічого було міняти.

Чи був голод в місті?

Не знаю.

Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

Не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Ні, не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Собирав Мандюк Іван Лукич, ховали на старому кладбищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили, 1 кг хліба за одного померлого. Були випадки, коли закопували ще живих.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Ховали на старому кладбищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади не поминали, тепер – поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква Московського патріархату, церква християн баптистів-евангелистів.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь знає про голод, розповідала сусідам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Владу.

1. Місце запису: село Терешківка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 26 серпня 2005 року;
3. Хто передав: Цявук Тетяна Василівна;
4. Респондент: Кобзар Уляна Андріївна, 1915 н.р., народилась в селі Терешківка Сумського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терешківка Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Влада забирала врожай.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Барабаш приходив з комсомольцями і забирав.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Ні, документів не мали. Заходили у двір і скрізь шукали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Ні.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боронились?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де б не ховав, скрізь знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Із Сум був Барабаш, він шукав на чердаку, в печі.

Скільки їх приходило до хати?

3-4 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували діжку зерна, знайшли; ховали в піч, в комині.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Збирали і одяг.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула. Жодного колоска не можна взять було.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Об’єзчик Дерновий охороняв поля, сторожі охороняли комори.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Заставляли.

Чи змушували людей йти в колгосп?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не переховували, ніде було сховать.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

В 1932 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Не знаю.

Хто не голодував в селі і чому?

Не було таких.

Чи допомагали люди одне одному виживати, чи ділилися продуктами?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Пекли драники з мерзлої картоплі, із сушеного листя вишні, липи.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Кропива, лобода, мак, кінський щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Із липи, вишні, лободи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не вживала.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Нічого було мінять.

Чи був голод в місті?

Був, але не такий.

Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

Ні.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Була людина, яка збирала померлих.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили, за одного померлого – 1 кг хліба.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Ховали на старому кладбищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер – згадують, раніше – ні.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква Московського патріархату, церква християн баптистів-евангелистів.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає, розповідала дітям, онукам, правнукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Владу.

1. Місце запису: село Терешківка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 23 листопада 2005 року;
3. Хто передав: Цявук Тетяна Василівна;
4. Респондент: Бирченко Марія Іванівна, 1926 н.р., народилась в селі Терешківка Сумського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терешківка Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Влада зробила іскуственний голод.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комсомольці забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів не мали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Висилали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали.

Як люди боронились?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але знаходили і забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Степанець Іван Феодосійович, приходили і шукали скрізь: по горшках, по торбинках.

Скільки їх приходило до хати?

По 2 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Під піч, у піч, на хаті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, на полі варили і годували, можна було брати дітей і їх годували.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Збирали також і одяг, рушники, платки вишиті.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Щоб не лазили по полях.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори – ночні сторожі, поля – об’єзчик на коні – Дерновий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, хто не хотів.

Чи змушували людей йти в колгосп?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде було сховати.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

З 1932 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Після 1933 року сиріт збирали і в колгоспі організований був патронат для сиріт.

Хто не голодував в селі і чому?

Не було таких.

Хто зумів у селі вижити?

Хто як зумів: вивозили з дому кохти, рушники на кацапщину.

Чи допомагали люди одне одному виживати, чи ділилися продуктами?

Нічим було ділитися.

Які засоби вживали до виживання?

В Росію ходили міняти одяг на продукти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Липове, вишневе листя.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Із вишні, липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Міняли в Росії одяг на продукти.

Чи був голод в місті?

Був.

Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

В торгсін батько здавав золото.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Був звозчик і ховав померлих.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили, 1 кг хліба за померлого.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Відомі, старе кладбище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше – ні, тепер – поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква Московського патріархату, церква християн баптистів-евангелистів.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає, розповідала дітям, онукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада.

1. Дата запису: 30 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Лиман, Краматорського району, Донецької області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
4. Респондент: Козулько Антоніна Семенівна, 28 грудня 1917 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в місті Лиман, Краснолиманського (нині Краматорського) району, Донецької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Жирний – репліки Юлії Коцур

Звичайний – репліки респондента

Курсивом – репліки доньки

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Меня зовут Антонина Семеновна Козулько.

Скока лет Вам?

Сколько лет? Уже много. Я вже не знаю скока. Много. 1917 года. Отсчитайте скока мне уже лет. Багато вже.

А про Голодомор Ви пам’ятаєте?

Ну мы не голодали. Папа работал. Поэтому нас голодом ми не… ми не голодали. 

А Семен Егорович, Ваш тато, де працював?

Шофером. Да, Валя?

Шафером. А жили Ви де? Де Ви народилися і де Ви жили?

Де я родилась?

Да.

Подожди, а где я родилась? В России здесь я родилась. Орловская область, Покровской район, село Вышей Туровец. Оце я там родилась, а потом родители переехали на Украину. И я тут училась, в школу ходила.   

А в 32-33-му де Ви жили?

По-моему, вже тут на Украине. Я вже точно не знаю. 

А мама Ваша де працювала?

Она нигде не работала, папа работал. У нас было трое или четверо детей. Я уже забила скока нас было, много.

Четверо. 

А папа работал, а мама нет. Мама за детьми смотрела. Куда там работать трое детей.

Соседи голодали? 

Соседи? Я не помню, шоб хто то у нас голодал. Я-то помню, что мальчик один голодали, я его накормила, а он отошел и умер. 

Плаче.

И я очень плакала…

Це в 33-му було?

Да.

Почему переехали на Україну?

Тут дядя жил…  нас сюда и позвал. Папа приехал устроился на работу, и мы тута в школу ходили.

А національність яка у Вас?

Га?

Національність яка у Вас? Вы русская или украинка? 

У меня? 

Да.

Я россиянка. Я ж в России родилася. 

А батьки родом з Росії?

З России. Орловская область, Покровской район, село такое какое то Вышей Туровец. 

А її батьки? Батько й мати з Росії?

Мама русская, а папа, тут бабушка вышла замуж за шофера. Вообще-то они ехали, шо тут шахты. Там нечего в России было кушать, ну не то шо кушать – бедно жили или не было работы. Они приехали сюда и за шахт.

Но вже в 33-му вони в Україні були?

Да, да.

А на полях можна було колоски збирати?

Можно шо?

В полі колоски собирать?

Колоски?

Да.

Ну люди собирали, а мы нет, мы не собирали колоски.

А разрешали?

Разрешали. Ну мы никогда не собирали, потому что папа работал.

Обищика не было?

Кого не было?

Обищика.

Обищика?

Да.

Та что то такое я слышала. Точно определить не могу. Вроде гоняли там, чтоб на поле не брали. Что такое помниться, но это так давно было. 

Зерно прятали.

А зерно прятали?

Закапывали даже. Они шукали. Ну такое в них было ходили проверяли, шукали где запрятано. Це все было в голодовку. 

Находили?

Ну так прятали, что мало кто находил.

А раскулачивали людей? Раскулачивали?

Раскулачивали, высылали в Сибирь. Вот, а потом уже сами в Сибирь стали люди ехать.

А за чем?

Ну в Сибирь холодно. Отсюда з Украине выслать на Сибирь это наказание было. А потом уже люди привыкли строиться начали. Так что Сибирь уже не страшная была.

А Ваши родители тоже прятали зерно?

Ну наверно. Я та еще маленькая была. Я не знаю может и прятали. 

А в 33-м тоже хозяйство было? Не забирали хозяйство?

Папа работал. Никакого хозяйства у нас не было. Не знаю, может, что и было.

А колхози в Лимани били?

Кто?

Колхозы.

Колхозы?

Да.

Били. В колхоз загоняли в колхозе работать.

А люди хотели идти?

Ну сперва не хотели идти, а потом так получилось, что надо было идти. Как бы работать вместе, или как я не знаю, чего туда идти. 

А заставляли идти в колгосп?

Заставляли. Потому что надо было работать. А если не пойдешь в колхоз свое собственное хозяйство ты держать не будешь. Так шо.

А хозяйство в колхоз забирали?

Я не помню такого, шоб шото забирали в нас. Та в нас хозяйства никакого не было. Ну корова в каждого была. То шо надо было кормить детей. Все. Папа работал на производстве так шо я еще совсем маленькая была даже не знаю.

А в соседей хозяйство забирали в колхоз?

У соседей...

У соседей в колхоз забрали хозяйство?

Я не помню, чтоб забирали, я не знаю. Ну я помню, шо загоняли в колхоз, люди не хотели идти. Но потом шо ж так было, шо надо было идти.

А Вы помните кого то, кого раскулачили?

Нашей бабушки, моей бабушки, из родственников кого то выгоняли в Сибирь. Кого то выгоняли. Я уже точно не помню кого, но было такое. 

А бабушка Ваша где жили?

Там где и я в Орловская область, Покровский района, село Вышей Туровец. Там мы жили и папа, и мама, и бабушка все мы там были.

Это мамина мама?

Я даже не знаю. Какая это бабушка. Мамина мама или папина мама, не знаю, не помню. Это так давно было, шо из памяти уже вышло, да.

А люди не сопротивлялись, когда в колхоз шли?

Жизнь была не радостная, потому что, гнали, в колхоз не хотели люди идти.

А люди сопротивлялись чтобы не идти в колхоз? 

А люди да, не хотели идти. Так сделали, что сами пошли после.

А почему был Голодомор?

Голодомор, по-моему, урожай был хороший, а выгребали все из человека. Придут домой всё заберут, все харчи, а люди одни оставались. Вот и Голодомор. Нечего было есть – отобрали. 

Много людей умерло в Голодомор?

Много. Детей, в особенности, нечем было кормить, они умирали. Много людей погибло. И всё это сделали нарочно. Отобрали, забрали, придут, отберут – останешься ни с чем. Искали, где, кто спрятал. Но у нас папа на работе работал, то у нас голода не было, не голодали. А люди очень даже умирали от голода. Дети умирали. Все было, страшно жить…

А где их хоронили?

Жизнь была…

[Плаче].

Как людей заставляли в колхоз идти?

Да, заставляли. И шли в колхоз, работали. Ну как вам сказать, люди уже привыкли в колхоз идти.

А в колхозе кормили? В колхозе кормили, кушать давали? 

Ну что-то давали. Я уже забила. Что-то давали. 

Мам, а забастовки были? От в колхоз не хочешь иди, допустим, а надо.

Да, были, были. Не хотели сперва в колхоз, никто не хотел идти, а потом уже стали насильно загонять в колхоз. А потом уже люди волей-неволей шли сами. Вот такая жизнь была тяжёлая. Ну у нас папа работал на производстве мы этого не ощущали.

1. Місце запису: село Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 21 серпня 2009 рік;
3. Хто передав: Бомба Катерина Володимирівна;
4. Респондент: Лужанська Марія Феодосіївна, 1925 р.н., народилась в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

В голодовку була тут, я тут народилася і виросла у цій хаті, тут мої Батьківщина і дідизна. В сімї нас було шестеро, двоє з голоду померло і батько, а нас четверо лишилося. Батько Феодосій Нікіфорович (немає прізвища), брат Володя і сестра Галя померли у 1932 році, а ми: я, сестра Ганя, брати Петро і Іван і мама Фросина Яковна лишились. Багато людей в голодовку помирало. Сусіди Мельнічук Василь в 1932 і його мама Яковиха, Ганна, Гапа (я помилилась), її сини – Максим і Данило і невістка Варка і дочка Данилова Палажка, сини його Микола і Василь. Легкий Іван і дочка Палажка і жінка і осьо Бомба Пилип помер у голодовку тоже, Бомба Марія Ганонівна. Цілієвський Антін і Марія і їх четверо дітей, Балабанюк Пантелей Власович. Було 8 дітей, пятеро з них у голодовку померло. Хоронили без трунів, так ото в радно замотані, обідів не робили, не відспівували. Хто ж кому шо помогав, як пішла розкулачка, всьо повитрусювали, шо можна було забрати, люди їли лободу, виживали хто як міг. З колгоспу нічого не виписували, ото в школі один раз в день давали їсти, суп ячмінний і сто грамів хліба і всьо. Нам тьотя з Батума помогала, посилки висилала з кукурузяною мукою. Шоб не тьотя, були б виздихали. Тьотю звали Ликера Яковна Янкова. Вони жили в Вівсянику, а коли в них померло двоє дітей – Поля і Галя, то в 1932 році вони змогли виїхати до Батума і вже в 1933 році почали слати нам посилки. О, ше тобі скажу, нагадала, Каліновський Марко помер і жінка його Ялосовета і дочка Вера і син Ваня в 1933 р.

1. Місце запису: село Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 24 серпня 2009 рік;
3. Хто передав: Бомба Катерина Володимирівна;
4. Респондент: Кравченко Лариса Григорівна, 1926 р.н., народилась в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Тут батьки мої жили і я тут живу весь вік. У 33-му році я ходила в ясла, їсти нам варили. Одного разу помню наварили нам сої і ми потравилися, а дітей було багато з усього села. Підніму голову, подивлюся, а всі лежать. А була лікпомша, якась кацапка, казали на неї Платониха, то вона пригналася, щось наколотила нам, напоїла, то ми до вечора й повставали. Мучилися люди, хліба не було. Батьки ходили на роботу, то їм давали по кусочку хліба і якусь баланду. Вони працювали в колгоспі Комінтерна. Тоді три колгоспи були на село: Комінтерна, на Ганівці імені Сталіна і третій на ті сторні де свинарня, це був Каганович. Шукали по подвір’ях, по хатах, були такі люди продажні, забирали в кого шо було. А на Пушкові голоду не було, а чого, бо там, мабуть, люди були розумніші. Бо наші люди ходили в Пушкову та міняли за крупу одежу, одежину останню віддавали, а самі голі лишалися. Господи, пережили наші батьки всьо і колгосп і голод. Нас у сім’ї було троє дітей. Я найменша ходила в майдан, а брати вже ходили в школу, то їм давали в школі якусь баланду. У нас була корова, то ми вижили. Всі, хто має корову, виживали. Корову кормили соломою, микали стріху, знімали китиці з хлівів, а весною вже пасли. Мама моя, Бричевська Олена Терентіївна, навіть продавала молоко. Хто був багатший, той щось платив, а хто бідніший, тому майже даром давала молоко, ще й наливала стакан молока: «Це випий зараз, бо вдома за дітей не вип’єш». Отаке ми пережили.

1. Місце запису: село Молдовка Голованівського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 9 вересня 2009 рік;
3. Хто передав: не вказано;
4. Респондент: Зінчук Євдокія Йосипівна, 5 березня 1924 р.н., народилась в селі Молдовка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Молдовка Голованівського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

3 січня 1932 р. село входило до складу Грушківського району Одеської області, в склад Грушківського району, утвореного в січні 1932 р., входили західні територіальні громади сучасного Голованівського району. В 1932-1933 р. я проживала разом з батьками в селі Молдовка. Батькового батька розкуркулили, він був жив з нами по –сусідству. Але його я не пам’ятаю. Діда з бабою видворили на край села, де їм дали маленьку хатинку. Батько працював бригадиром. Навесні 1932 р. батько поїхав на семінар в Голованівськ. Тоді до нас прибігла моя двоюрідна сестра і сказала, щоб ховали усе, що можна, тобто – хліб. У нас в селі тоді більше житом займалися. Взяли пуд-півтора муки, закопали її в гній, взяли лохані (здорова глиняна миска), набрали в неї пшона і поклали на грубу. Сховали!!! Приїхала бригада комсомольців (серед них були старші дядьки, молодші хлопці). Описали. Давай забирати усе підряд. Забрали і глиняну миску з пшоном. А в гної вони не рилися. Лізли на горище, позабирали звідти квасолю, цибулю, часник. Потім полізли в погриб позабирали помідори, огірки, капусту, картоплю. Під чисту все вичистили! Корову забрали. Тільки впоралися вони з усім, вигрузилися, батько надходить із семінару. На ньому була бурка-кожух. Йому кажуть: «Скидай!». Хотіли з плеча конфіскувати, але він не дав, сказав: «З плеча не візьмете!». Вони поїхали, а батько переночував ніч, а на ранок пішов на ж/д станцію «Голованівсь». Матері сказав: «Чекай! Поїду, влаштуюся на роботі». Він поїхав в Маріуполь, де жив його брат. Там він влаштувався на роботу – в порту грузчиком. Мамина кума і її рідний брат мамин вивели нас на ж/д вокзал, посадили на поїзд і ми з мамою поїхали в Маріуполь. В Маріуполі нас зустрів батьків брат Махтодій Красюк і повів нас до себе додому. В Маріуполі ми жили від весни до женив. Стали писати родичі, щоб приїзджали додому, бо колоски зрізають із жита. Мама напобряклася їхати, а тато не хочуть. А ті пишуть, що, приїзджай, бо нема кому в колгоспі робити. «День поробиш, а ввечері отримуєш 8 кг муки і крупів» – писали мамі в листах. То ж я з мамою приїхала з Маріуполя на ст. «Голованівськ». Почали йти додому. Дійшли до Розношнців, а з нашого села валка везла хліб на ст.»Голованівськ». Мамі кажуть: «Почекай, ми покормимо коні, здамо хліб і вас заберемо». Так вони зробили. Було темно як ми приїхали в село. Але де ж ночувати? Голова колгоспу ім.Леніна зайняв нашу хату. Переночували у маминої сестри, на ранок мама встає і йде на бригаду, на наряд якраз. Сказали їй, що вона буде їздова. Дали пару коней і вона їде на жнива. Так вона день три дні їздила на роботі, на жнивах. В обід, туди на тік, приїзджає голова сельсовєта. Мама прийшла до нього і каже: «Я приїхала, а немає де жити. Голова колгоспу зайняв хату». Голова сільсовета сказав голові колгоспу, щоб той негайно вибрався до вечора з хати. Щоб освободив нам хату. Ввечері мама взяла мене за руки і ми пішли до хати.  Але хата була замкнена, ми сиділи під порогом, до пізна. Прийшли згодом голова колгоспу із дружиною, відкрили хату, вони перейшли в кімнату, а нас лишили в пустій залі, де була одна кушетка. Так ми почали жити: мама – на роботі до пізна, а мене забирали до двоюрідної сестри дитину няньчити. В селі я бачила чимало пухлих, голодних. Коли ми приїхали, то сусідів вже не застали, хати їхні розвалилися. Тато до 1937 робив у Маріуполі у порту грузчиком, пересилав нам гроші. Після голоду мама купила теличку, знову завела господарство, почали ми знову наживати наново. Велика дяка голові сільсовета. Як його звати, я не пам’ятаю, але завдяки йому ми вижили. 

Місце запису: село Марківка Білопільського  району Сумської області

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Попова Ольга Миколаївна

Респондент: Радченко Марфа Григорівна, 1923 р. н., народилась в селі Светине Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Светине (наподалік Луциківки) Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Діти ходили малі, люди ходили, воно йде, шо нашло хто зна шо воно знайшло, чи травичку рвало в роту кидало. Падали люди, як кукурузу брали. Їли, буряни їли. 

Чи пам’ятаєте Ви період Голодомору? 

Я з 23 года, я невеликою була, знаю усе. 

Які на вашу думку причини Голодомору?

Хто зна що воно таке, хліба не дали нам тоді в колхозі нічого. Їсти нічого було. Так шо ходили по полю, ото картошку викопували, восени та весною обдирали та до матаржеників мішали. Та на репяхи ми викопували коріння, його обмивали, то бурян, то кукурузу і мішали маторженики. 

Якщо відбирали у людей вирощене, хто це робив? 

А шо тоді, ще ж весна була, тоді ще ж нічого не було. Весною на городах не було нічого, картошки тоже не було ще. Це ж весна була. Цибуля правда, підросла цибулька. Так ото ходили де більші люди, та і слабенькі люди ходили де у кого шо є на городі. Чи картошечка пов’язалася, так видовбували, а хто й поймає та б’є. Та вони померли, їх немає. Я жила тоді на Светіно, коло Луциковки, ми самі крайні жили, а там нема тих людей. Там купили хату. 

Чи приховували якусь частину хліба, продуктів?

Продуктів тих не було ніяк. Де ж ті продукти були. Уже як стало жито наливаться трохи, так ото тоді у кого було на городі житце, даже колосочки сушили. У нас на городі було жито. Так батько піде зріже, посушим, добавляли зелені, і ото матаржаники оті пекли. Ми вижили.

Чи ходили на колгоспні поля?

Та, які тоді люди були як вони негодні, падали, я не знаю, чи в колхозі де там шо було.

Чи люди хотіли добровільно іти в колгосп?

Усі йшли, кой які не хотіли, оставалися.

Де переховували худобу, щоб не забрали?

Худоби не забирали, красти крали тоді де сильніші були, здоровіші, а ті що западали, так…

Коли почали люди умирати з голоду?

Люди з голоду падали як той. Діти маленькі і всі падали. Воно оце йде-йде, нахилиться, щось кине в рот. Йшло, впало.

Чи допомагали родичі?

Що допомагать, як люди негодні. Їсти нічого не було.

Що споживали в їжу із рослин, тварин?

Бур’яни рвали, кукурузу, вона ж весною суха. Так ото обдирали, а в середині там є серцина, сухе те їли. Ото шо реп’яхи, забула. Те копали, лопух. Це ж рання весна була. Та скот де був – порізали і не було нічого, ферми були, коні дохли, а у нас клайбище, тоді туди везли.

Чи був голод у містах?

Не було ніде нічого, ну ніде було де купувать.

Чи відомі випадки людоїдства?

Бувало. Бувало. Таке що і ноги одрубували та варили і м’ясо.

Де і хто хоронив померлих?

Там на клайбищі, тіко воно теперечки заросло, так кидали ну голих, по 10 і більше звозили кидали. Отак вони поховані. Коні дохли так один одного хватають, рвуть, те впало уже вмерло, те щось ухватило. Хто зна хто копав ями, кидали, закопували. Померло, не дай Бог. Не дай бог дожить до такого. У нас, у мене у дворі ніхто в голодовку не вмер. Було жито на городі, різали, сушили. Зерно і в полі ховали. Це ж після того вже, люди закопували і в полі ями копали і в дворі і солому шіряли. Та позабірали, понаходили. Забірали і одежу яка була.

А в колгосп ішли добровільно?

Хто пішов, а хто ні. Вони ж ходили хліб викачували, забірали. Єслі в полі копали, молотили дома, ну одноосібно жили, так перед тим як у колхоз загонили так тоді ж люди ховали хліб. Де шо попало – забірали. Даже й картошку брали, а тоді вже до того дойшло і одежу стали брать.

А хто ці люди, хто це брав?

Ну були ж у сельсоветі і голова, немає тепер нікого живих, молодь була, забула як її, комсомолка була. Ходив оце шо на Холодній горі так її свекор ходив тоже. Забірав і коноплі од хати брав і на Светіному жив, той як його, помер він.

Чи били людей, які не хотіли віддавати їжу?

Та штовхали так, це нічого брать і ходили у колхоз. У мене батько не хотів у хотів у колхоз, так одежу стару комендант був управляющій біля того, тоді ще організовували. Так прийшли уже у подушки складали шо було. А батько не йшов у колхоз так позабірали в чому осталися і одежу позабірали.

Хто пішов у колгосп, давали їжу?

І хліб забирали. Чиквін ходив із штрикачками і всюди штрикає де яма закопана – шукає. Хліб відкопували і забірали, ну все. А тоді ж голодовка отака кинулася. Скільки людей померло. Боже. Скільки померло, хто зна. Я ж на Светіному жила.