1. Місце запису: село Петрівка Бобровицький  район Чернігівської області.
2. Дата запису: 04.10.2003 р.;
3. Хто записав: Мартинчук Максим ;
4. Респондент: Гомольська Мотрона Федорівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Петрівка Бобровицького (раніше Ново-Басанський) району Чернігівської області.

Якщо можете, розкажіть про події 1932-1933 років.

Добре, розкажу що знаю.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або (1946-1947)?

Господи, таке не забувається, на все життя запам’ятаю ті страшні часи, коли люди падали біля тину і зоставалися лежати, поки хтось не прибере. Пам’ятаю (плаче)

Скажіть, які на Вашу думку могли бути причини голоду: не урожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Як я пам’ятаю, то врожай забирала влада, бо врожай був наче не поганий, а ті “душогуби” відбирали все до нитки… пережити ще раз таке страхіття. Іноді також в обшуках та відбиранні зерна “учавствовав” сільський голова.

Чи були винагороди, від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ой такого не знаю, може й було та такого не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Приходили питати чи є хліб, якщо казали, що немає, то починали обшук з мошколами ходило по двору, знаходили хліб, шукал мов пес кістку. А за документи ніхто навіть не питав.

Чому?

Бо боялися

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Якщо знаходили зерно, то били, але батько добре ховав, то в нас не знаходили. А висипали в основному багато семен “куркулів”, бо не хотілося віддавати хліб, та йти до колгоспу.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, ці люди мали зброю, рушниці чи щось таке.

Як люди боролися?

Ніяк, та чи можна було щось зробити, нічого не робили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Так приховати можна було. Батько ховав у хліві там де худоба жила, він викопував яму, а потім дошки зверху, і притрусив сіном, якби не хлівець, повмирали б усі.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я ж казала, шошколами, шукали у хаті, хліві, погребі. Як звати їх то це я не знаю цього.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було їх чоловік до п’яти, то чи з району міліція, іноді був голова (районний голова)

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали у хлівах, копали ями на городі, іноді копали ями у лісі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так давали їжу, на полі годували, нам давали, бо батько пішов у колгосп, у нас наче сьогодні пам’ятаю був номер 2.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали лише зерно, худобу ні, бо у нас була корова, то вона й зосталась у нас.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Так знаю, було жінки назбирають трохи колосків після жнив, то їм потім голови відривали на суді, іноді й у тюрму забирали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні не дозволяли, їздила людина та охороняла, ми називали його “об’їжчик”, їздив зі зброєю, й не підійти, вб’є

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Місцева влада, партійники, міліція.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Голота та бідняки, що не хотіли робити з радістю пішли до колгоспу, а багаті та роботящі середняки та “куркулі” не хотіли. Але й іноді й середняки, як ми йшли до колгоспу, того мабуть і вижили.

 Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні не змушували. У “куркулів” забирали усе хати, землю, худобу і кудись дівали їх. Люди казали, що у Сибір.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу у нас не забирали тільки у багатих.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В будь-який час і вночі і зранку.

Скільки разів приходили до хати?

Такого не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

Багато людей помирало навесні 1933 але ще й взимку.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Що ж з ними не було , помирали самі, держава нічого з ними не робила.

Хто не голодував у селі і чому?

Місцеві керівники, а також люди, які змогли заховати хліб. А місцева влада видно “гарно” працювала тому й не голодували.

Хто зумів вижити?

У нашій родині усі, але дід коли вже голод закінчився наївся хліба та й помер.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так допомагали в основному родичі одне одному та друзі, чим могли то скибку хліба, буряк, чи картошину, ягід.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб хоч якось протриматись, а головне вижити, люди їли все, що тільки можливо горобців, кору дерев, коріння.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, я ж казала, що родичі допомагали, чим могли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли бадилля картоплі, коріння лопуха, якихось кущів, люди які назбирали у лісі.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Пам’ятаю, вживали кору ялини, її листя, мати варила щось схоже на юшку, бадилля соняшника, кукурудзи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Це були галки, горобці, але важко було їх зловити, голубей не було вони наче відчували, що навколо смерть.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ми й не намагалися, бо важко було туди дістатися.

Чи був голод у місті?

Люди казали, що не було.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю точно, але десь ¼ села, а село було десь чоловік тисячу, в основному старі люди, діти.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Пам’ятаю, зайшли ми з дівчатами попити води до тітки сусідки, а вона їла свою малу дитину, збожеволіла, знали як люди дуріли.

Де і хто хоронив людей померлих від голоду?

Родичі, рідні хоронили у садку на городі, а тих, що лежали на вулицях чоловіки везли на кладовище.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Так, Господи пухом їм земля.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за радянських часів?

Зараз поминають, згадують, читають за упокій їх душ. Зараз я такого не пам’ятаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю, але щоб поховати тіло померлого, колгосп виділяв один стакан борошна  та 5 чоловік-поминальників. Варили у воді і сьорбали. Потім вантажили покійника на підводу, якщо вона була, і везли на кладовище. Яму копали глибиною 50-70 см, глибше – не вистачало сил.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так вони відомі, це жиди завжди пам’ятали про них, можливо не показуючи цього.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, церква Петра і Павла, до кого відноситься не знаю, але пам’ятаю, що приїздив Філарет.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

Є хрести, пам’ятники померлим.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так розповідала, але вже десь у 80 роках приходила до школи розповідала дітям про ті страшні часи.

Хто винен?

Господь їм суддя за їхні діяння. Винен режим, оті інші Ради.

1. Місце запису: село Дмитрівка Бахмацький район Чернігівська область;
2. Дата запису: 11 жовтня 2003 р.;
3. Хто записав: Боярчук Ірина;
4. Респондент: Марія Федотовна Гордієнко, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 року проживала в селі Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області;

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Про голод 32-33 років пам’ятаю погано, бо тоді була мала. Було десь 6 чи 7 років. А про 46-47 роки більш-менш пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Та то все влада винувата, ходити та забирати останнє. І зерно, і картоплю і скотину – нічого не оставивши, як людям було жити?

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Голова колгоспу призначив тих, хто буде ходити грабувати людей. Ще ходили бригади комсомольців.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Ніхто нічого не говори. Канешно могли дати шось, та  й то не багато. Трохи жерти, чи якісь гроші. Частіше продуктами.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на

збирання продуктів?

Ніякі документи вони не показували. Просто заходили і починали скрізь шукати. А, люди боялись їм шось сказать, бо ще шось зроблять.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Якщо їм шось не віддати, то могли й побить – та рідко хто на таке відважувався. Ще могли посадити, якщо на полі колоски збирати.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Та ні, зброї вони не мали, та їх і так люди боялися.

Як люди боронились?

А шо вони мали зробити, якшо приходили десь по 5 чоловік. Жінки просили щоб шось залишили, бо нема чим годувать дітей – та хто їх слухав.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди пробували щось сховати (чи в сінах чи десь на горищі – це спочатку, поки не знали як вони шукають. Частіше закопували чи в садку чи на городі. Та де не сховай, все одно знаходили, якшо не найдуть самі, то сусіди скажуть, в яких все забрали.)

Хто і як шукав заховані харчі?

Бригади комсомольщиків приходили із такими залізними штирями, і ходили, штрикали по садку, по городі, що знаходили відкопували.

Скільки їх приходило до хати?

По-різному. Частіше чоловік 4-5.

Де можна було заховати продукти харчування?

Та де не ховай все одно найдуть, чи на городі, чи десь в хаті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та шось трохи давали, та шо тих 100 грамів якихось крупів на сім’ю, а той менше(в день), чи 300 грамів хліба.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали в основному їжу та худобу, та могли й шось цінне прихопити (пользувались тим, що люди нічого не можуть зробити)

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Це про те що не дозволяли в полі зривати колоски? Так?(Внук у мене про це питав.) Чула. Нашу сусідку посадили на 5 років, їй не були чим дітей годувать, то вона й назбирала жменьку колосків шоб хоч якісь млинці спекти. А їй сказали шо вона вкрала, хоч поле вже було прибране. Та й посадили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, я вже казала.

Хто охороняв поля і комори?

Голова колгоспу призначав сторожів.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні не хотіла. Рідко хто сам йшов у колгосп.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Вони обіцяли давать їжу. То деякі й йшли, шоб прогодувати сім’ю. Ті хто не йшов, до того приходили по кілька разів, погрожували, залякували людей.

Де переховували худобу?

Могли перевести із сарая в хату, та це нічого не давало, все одно находили.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Могли прийти вдень, а могли й в ночі, немає різниці.

Скільки разів приходили до хати?
Та скільки хотіли. Могли прийти раз пошукати – не знайти. Через кілька днів ще раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

У кінці 46 на початку 47 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Відвозили, та залишали дітей у больниці, там хоч трохи годували (якшо було чим)

Хто не голодував в селі і чому?

Голова колгоспу, голова сільради, бо вони й відбирали продукти у людей- за їх наказом, це робили. В той час, як люди помирали з голоду, в них все було.

Хто зумів вижити?

Ті, що мали гроші, та цінні речі, могли виміняти їх на якісь продукти. Помню моя  мати виміняла гарні, такі важкі золоті сережки на пів-літри молока. Ще в неї були такі дорогі такі пухові…

30.Чи допомагали люди одне одному виживати?

Спочатку, коли ще шось могло залишитись у людей, то помагали дітям, а потім вже не було нічого, то самі ходили крали.

Які засоби вживали до виживання?
Восени чи навіть зимою вночі ходили по полю, шукали гнилу картоплю, вдома на грубі сушили її. Вона була мерзла то аж солодка. То робили шось з неї та їли. Коли варили якусь юшку, то не було не сала, не олії, щоб якось її здобути, то люди варили ремні, щоб хоч якийсь запах чи навар був.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

якшо родичі шось мали, то могли поділитися- та у кожного є свої діти, яких треба годувати, та й самим нема  чого їсти. Та й не відомо, скільки ще таке буде продовжуватись- тому вони боялись щось давати чи позичати( бо віддавати ж не буде чим)

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Та все шо завгодно. Всі люди їли, збирали. Траву різали дуже мілко(не пам’ятаю назви) та кидали в юшку. Помню як отравилась раз такою юшкою то кілька днів лежала з температурою. З акації квіточки їли – вони солодкі такі. Потім з липи млинці робили. Брали листя мілко різали, якшо є добавляли трохи борошна чи якоїсь крупи перемеленої. Ще обдирали кору у плодових дерев, та робили коржики.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Всіх. У селі вже не було собак чи котів- всіх поїли. Навіть крис їли. Було й таке. Як весна настала, то люди хоч якусь птицю могли зловити та з’їсти.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна було. Та було й таке що забирали документи то  не дозволяли нікуди їхати, якщо зловлять – повертали додому. Та  люди якось їздили, відвозивши дітей у больниці та підкидали, шоб не вмерли з голоду, та купляли якісь продукти. Та треба було їх якось ховати, шоб не забрали.

Чи був голод в місті?

Ні, говорили, що в містах голоду не було.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Багато. Були такі села, шо зовсім всі вимерли. В нас повмирало десь більше половини. Багато кудись виїхало- чи остались вони живі, чи ні не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Помню люди розказували, до одної жінки прийшов хлопчик десь 7 років, вона його у себе і оставила (він був її  сусідом та батьки померли). Потім його в неї ніхто не бачив. Говорять, що вона його зарізала, щоб шось зварити і з’їла. Тих що робили в колгоспі заставляли хоронити людей. Та вмирали люди цілими вулицями, то вони закидали всіх на вози, відвозили їх десь у ліс і скидали одну яму, і закопували.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні, їм нічого не платили, їх заставляли це робить.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Говорять що у яру закопували померлих, та точно ніхто не знає.

43.Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Якшо у когось померлих від голоду родичі чи близькі то поминають. На свята у церкві свічки ставлять. Якшо хтось знає де вони поховані (самі перші смерті коли ще хоронили по одному), то приходять на могилу на “Гробки”.

44.Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Зараз не згадують. А при союзі і зовсім мовчали про це.

45.Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

46.Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні нічого немає.

47.Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Мабуть знає. Зараз це в школі ж проходять. Якщо хтось спитає то розказую, та кому ж хочеться лишній раз про це страхіття згадувать.

48.Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада, хто ж іще.

1. Місце запису: місто Козенець Козенецький району Київська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Куриленко Василь Миколайович, 31.01.1936 р.н., народився в селі Ярешки Баришовського району Київської області.

Під час Голодомору 1946–1947 років  проживав в селі Ярешки Баришовського району Київської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю, прекрасно пам’ятаю. Нам трудно було жить.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Да, влада забирала урожай. І яйця оддавали, корова як була дає 200 літров молока. Там його пересортіровували. А помочі ніякої такої не було. Робили на трудову – грошей ніяких не давали. Тільки на пологи да на позику.

Якщо відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив?

Не робили в нас такого, бо не було чого відбирати.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ну цього я не пам’ятаю, може на кого і доносили, а шо як мені тоді було десять років, то я цього не знаю конкретно.

Чи ті що відбирали  мали якісь документи на забирання продуктів?

Ну які документи? Хто його знає – я не знаю. У нас не відбирали, це в тридцять третьому – приходили скребачками копали, по-під хатами перекопували землю. А в нас такого не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття я не знаю, а висилання було. За в’язку соломи було судили і давали по три, по п’ять років. Оце я знаю що було. А шоб били так, то не знаю. Мо когось били – мене не били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Да я ж їх не бачив, що ж я буду говорить як я їх не бачив. Я не знаю, може хто заможніший, дак може до  нього і ходили. А як ми голодранці були дак що ж вони заберуть?

Як люди боронилися?

Да чього ж вони боронилися. Хто мог робить, дак робили. Хто не мог, дак мог помирать. Хто робив, той мусив вижить, бо на роботі давали хоч раз в день варену піщу.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Да я не знаю,  у нас такого не було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Конєшно давали, а як же давали. Разову допомогу, разову.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Цього не було, я чув що в тридцять третьому році було. А тоді вже не було.

Що таке закон про «п’ять колосків». Чи чули Ви про нього?

Мій брат за п’ять колосків отримав п’ять років.

Хто охороняв поле, колгоспні комори?

Поля і колгоспні комори охороняли робочі, прості робочі, без ніякого оружия, без нічого. А воровство було, коли вже поймалися, тому давали строк.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Да тоді вже всі в колгоспах були. У сорок сьомому році майже всі – 99% були у колгоспах.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну де її заховаєщ? Як була вона на місті, как ніхто її і не ховав. У нас корова була. Ми жили дак батька не було, а була корова. Було й порося. Хліба в нас не було і картошки не стало. Шо по пало їли, і пирей там забирали, сушили, да на жорна драли, да хліб пекли. Каждий мусив виживать!

А люди помирали з голоду?

Помирали, я знаю що помирали.

А що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Да ніхто не допомагав абсолютно. У нас був батько помер у тридцять дев’ятому році, дак  ніхто і на копійку не добавив. Позабирали. Прийдуть чуть лі не по дорозі. Мати казала, даже по дорозі, сідай – позика прийшла. А не підпишеш – дак пістолетом об стіл. І погрожували сильно, но не вбивали.

Хто не голодував у селі і чому?

Я таких не знаю. Бо я.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да, ділилися, ділилися.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Каждий сам за себе.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Я ж говорю шо викопували пирей, сушили, на жорна мололи, дай хліб пекли. Ну, я як пацаном був із дерев листя їв. Лісу у нас не було. Толи ожина, де було.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Люди которі охотилися, тиє вживали. А шо ж я буду охотитися як ружья немає, нічого.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Можна було все купити і виміняти, да не було за що. Ходили почти голодранці, у драних штанах, у драних сорочках.

Чи був голод у містах?

У містах голоду почти шо не було. У містах все було і в городах давали гроші.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Я не считав, но десь десять чоловік умерло. Я так припускаю, а шо й більше. Я знаю конкретно одного, там він недалеко жив, дак він з голоду вмер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Нема, не було. Я не помню.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Усіх на общому кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Да хто заплатить? Той що ховає – той плотить. Держава грошей не давала.

Чи відомі в Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ну одне кладбіще, у сіх хоронили.

Чи поминають їх на на « Проводи», « Гробки», Зелені свята?

Обязатєльно!

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, а патріархату я не знаю. До якого вона патріархату відноситься?

Чи встановлені в Вашому селі пам’ятники померлим від голоду?

Тоді не має на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1946-1947 р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам сусідам?

Дітям то розповідав, але вони я не знаю вірять вони чи не вірять?

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ну винна держава, закони, сталінські закони, винні.

1. Місце запису: місто Козенець Козенецький району Київська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Куриленко Василь Миколайович, 31.01.1936 р.н., народився в селі Яремки Баришовського району Київської області.

Під час Голодомору 1946–1947 років  проживав в  селі Яремки Баришовського району Київської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю, прекрасно пам’ятаю. Нам трудно було жить.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Да, влада забирала урожай. І яйця оддавали, корова як була дає 200 літров молока. Там його пересортіровували. А помочі ніякої такої не було. Робили на трудову – грошей ніяких не давали. Тільки на пологи да на позику.

Якщо відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив?

Не робили в нас такого, бо не було чого відбирати.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ну цього я не пам’ятаю, може на кого і доносили, а шо як мені тоді було десять років, то я цього не знаю конкретно.

Чи ті що відбирали  мали якісь документи на забирання продуктів?

Ну які документи? Хто його знає – я не знаю. У нас не відбирали, це в тридцять третьому – приходили скребачками копали, по-під хатами перекопували землю. А в нас такого не було.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття я не знаю, а висилання було. За в’язку соломи було судили і давали по три, по п’ять років. Оце я знаю що було. А шоб били так, то не знаю. Мо когось били – мене не били.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Да я ж їх не бачив, що ж я буду говорить як я їх не бачив. Я не знаю, може хто заможніший, дак може до  нього і ходили. А як ми голодранці були дак що ж вони заберуть?

Як люди боронилися?

Да чього ж вони боронилися. Хто мог робить, дак робили. Хто не мог, дак мог помирать. Хто робив, той мусив вижить, бо на роботі давали хоч раз в день варену піщу.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Да я не знаю,  у нас такого не було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Конєшно давали, а як же давали. Разову допомогу, разову.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Цього не було, я чув що в тридцять третьому році було. А тоді вже не було.

Що таке закон про «п’ять колосків». Чи чули Ви про нього?

Мій брат за п’ять колосків отримав п’ять років.

Хто охороняв поле, колгоспні комори?

Поля і колгоспні комори охороняли робочі, прості робочі, без ніякого оружия, без нічого. А воровство було, коли вже поймалися, тому давали строк.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Да тоді вже всі в колгоспах були. У сорок сьомому році майже всі – 99% були у колгоспах.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну де її заховаєщ? Як була вона на місті, как ніхто її і не ховав. У нас корова була. Ми жили дак батька не було, а була корова. Було й порося. Хліба в нас не було і картошки не стало. Шо по пало їли, і пирей там забирали, сушили, да на жорна драли, да хліб пекли. Каждий мусив виживать!

А люди помирали з голоду?

Помирали, я знаю що помирали.

А що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Да ніхто не допомагав абсолютно. У нас був батько помер у тридцять дев’ятому році, дак  ніхто і на копійку не добавив. Позабирали. Прийдуть чуть лі не по дорозі. Мати казала, даже по дорозі, сідай – позика прийшла. А не підпишеш – дак пістолетом об стіл. І погрожували сильно, но не вбивали.

Хто не голодував у селі і чому?

Я таких не знаю. Бо я.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да, ділилися, ділилися.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Каждий сам за себе.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Я ж говорю шо викопували пирей, сушили, на жорна мололи, дай хліб пекли. Ну, я як пацаном був із дерев листя їв. Лісу у нас не було. Толи ожина, де було.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Люди которі охотилися, тиє вживали. А шо ж я буду охотитися як ружья немає, нічого.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Можна було все купити і виміняти, да не було за що. Ходили почти голодранці, у драних штанах, у драних сорочках.

Чи був голод у містах?

У містах голоду почти шо не було. У містах все було і в городах давали гроші.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Я не считав, но десь десять чоловік умерло. Я так припускаю, а шо й більше. Я знаю конкретно одного, там він недалеко жив, дак він з голоду вмер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Нема, не було. Я не помню.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Усіх на общому кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Да хто заплатить? Той що ховає – той плотить. Держава грошей не давала.

Чи відомі в Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Ну одне кладбіще, у сіх хоронили.

Чи поминають їх на на « Проводи», « Гробки», Зелені свята?

Обязатєльно!

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, а патріархату я не знаю. До якого вона патріархату відноситься?

Чи встановлені в Вашому селі пам’ятники померлим від голоду?

Тоді не має на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1946-1947р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам сусідам?

Дітям то розповідав, але вони я не знаю вірять вони чи не вірять?

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ну винна держава, закони, сталінські закони, винні.

1. Місце запису: село Піски Бобровицький район Чернігівська область;
2. Дата запису: 07.08.2002 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Рябко Галина Іванівна, 1920 р.н.;

Під час Масового штучного голоду проживала в селі Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Тільки було й чути, як діти просять дай, мамочко, їсти, а вони ми самі умираємо. Двоє виживуть, а то всі інші лежать мертві, як постіль. Ох наробив…Все ж було, так він ж побрав. Куди вони вивозили? Ковискою все забирали, навіть те, що закопане було. А вони йдуть рядами-машинами… Свої помагали падлюки. Плакали, просили: не займайте! ми ж голодні. Вози, плуги туди у гурт. Як це збуть свою снасть, свою скотину. Раніше, як ідеш женитися, питають: “Скільки десятин землі маєш?”. А так все в гурт і виділять ділянку. Тепер же не маєш права не покосить , не до болота. Як це одвикать? (Оце Чорнобиль. Перешлють – а очі там). Капост все звів до купи, все люди позводили, остались з руками. Що хоч, той роби. Люди страждали, терялись. Наш дід був согласен, а баба не в каку. У люди, і скотина мерли. Різали скотину, бо не було чим годувать. У самі голодні… все до останньої худоби з’їдено було. Однак мерли, не виживали. Щодня по декілька чоловік з’їдали. Ото нещастя було, таке лихо впало на наші голови, нікому такого не побажаєш.

1. Місце запису: село Пуста Гребля Коропський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 3 серпня 2002 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія Григорівна;
4. Респондент: Кисіль Марія Єлисеєвна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Пуста Гребля Коропського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

5-6 років було. Я страшна була пухла і мати пухла. Четверо дітей у матері. Хлопці їли молоко. Була у нас корова. А ми з матір’ю – медунки і од їх пухлі були. Очі не дивилися і живіт як барабан. Батько у нас умер. Я мати пошти сліпа була. Чого голод був не придумаю. Бог його знає, не вродило бог його знає. Їли ракушки. Знаю, шо у мого дядька хлопчик умер.

У 1946-1947 нехватало чогось. Нічого було їсти. У колгоспі у буртах була картопля. Вона погнила. Збирали біле у торбинку. Промивали, добавляли соди і пекли млинці. Дуже добри були. Чого голод був – не вродило, я не придумаю. Бригада позабирала жито, шо мати напахала. Жито молотить мати, приходять з бригади. Мати каже: «Хоч убіть, а не оддам», та вони взяли й забрали. У хуторі не вмирали. Їли гнилички які собирали. Зелень збирали і їли.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівської області;
2. Дата запису: 3 липня 2002 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія;
4. Респондент: Москаленко Андрій Васильович, 1931 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1932-1933 років проживав в селі Атюша Коропський район Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Жарище було як цім літом усе повигорало, паши не було. Їли картошку прошлогодню лежала у буртах. Ту картоплю там не картопля, а крохмаль заварювали і їли, з липи листя їли. Акація біла як зацвіла тоже. До сейму ходили ловили ракушки, ходив і я, а тоді одварювали їх і їли, хліба не було, картошки тоже. На подножному кормі: листя липове, акація, де шо попадається те і їсть. З голоду пухли і умирали. Чи багато умирали не знаю, шо дід горбатий Дорош умер знаю. Голодовка була через жару, а тоді ж шо й родило зразу після войни, дак незабаром у поставку перший хліб везуть у Бахмач. Сім’я: сестра, мати і я.

1. Місце запису: село Роздольне Носівський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 02.08.2002 р.;
3. Хто записав: Ругаль Л. П.;
4. Респондент: Петренко Анна Мефодіївна, 1910 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Роздольне Носівський район Чернігівська область.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Бабо Анюта, скажіть будь ласка, чи пам’ятаєте ви події 1932-1933 років?

Щось помню, а щось може і забула. Бо коли вже то й було.

То можливо ви мені розповісте про той час, про голод?

Розкажу. Голод був, але не масово.

А як розуміти “не масово”?

Ну врожай у нас був, і хоч бригада ходила й шукала, люди все одно ховали, закопували. Та коли знаходили, то забирали все- даже останній кілограм квасолі.

А ви пам’ятаєте, хто збирав продовольство?

Фамілій не помню, а люди вже давноповмирали, то для чого їх і споминать. Знаю, що актив був селянський (сусіднє село Се..(обрізано)) Якщо в людини знаходили заховане зерно, то тільки забирали, але не наказували.

Як ця бригада пояснювала свої дії?

Та ніяк, казали, що забирають за налоги. Забирали і свиней, і телят.

Яка на той час була їжа?

Їли ми тоді все що можна. Купляли у базарі макуху, шечевицю. Все це одварювали, мололи. Собирали дикий клевер. На воскобійницях перебивали зерна, все разом змішували і пекли хліб. А дехто не переробляв макуху на хліб, а розмочували і їли так.

Чи хтось намагався з вашої родини піти в інші села, райони, де був менший голод?

Ні, ніхто, бо ми знали, що всюди голод. Чули, що вимирають цілі села. Розказували це люди які приходили з далеких країв. Ходили і мали літи і старі люде. Одна баба і умерла під Тавлуйовим двором. В цих людей пухли і руки, і ноги. Тому з наших ніхто нікуди і не ходив. Я помню, що у нас у селі умерла тільки одна людина тоді, і то не знаю чи от старості, чи од голоду. Це був старий дід- Мотри Поркової батько. Хоронили його у постільці. Важке, те время було.

А що ви можете розповісти про післявоєнний час, 1946-1947 роки?

А що розказувать? Тоді вже жилось легше. Голод не страшний був. А в Хрещатому міняли за телят зерно, за теля 1 центнер зерна. Обробляли тоді землю. В колгоспі був весь реманент і худоба. Та всьо равно людськими коровами орали і волочили. Збирали налоги, але вже не такі великі.

Чи були жертви голоду?

В нас люди не мерли. Страшного не бачила як у других людей. Пухли ходили люди та не мерли. Лише 1947 год був голодний.

А як же ви виживали?

Викручувалися, крали. Зжинали колоски на полях, хоть і боялись, бо за колоски давали 3 годи, але мусили. Ночами ходили- ховалися. Та все ми пережили тктечки, ніхто нікуди не виїжджав.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівської області;
2. Дата запису: 7 серпня 2015 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія Григорівна;
4. Респондент: Джигурда Лідія Борисівна, 1932 р.н.;

Під час Масового штучного голоду 1946–1947 років проживала у селі Велика Дівиця Малодівицького (нині Прилуцького) району.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Німці турбувалися про нас, оставили нам картошку, а ми не впотребили її і тому лежала у ямках 2 годи. І коли став голод 47 году люди стали одкопувать її, промивали її, вимивався крохмаль і його використовували для їжі. Робили видно з його локшину. Збирали колоски тоді у жнива. Дітки ходили з торбинками: збирали колоски, вибивали на жорнах зерно, кукуруза була на городах.

У нас була корівка молоденька, яка виручила нас із голоду. Затірку варили (стра. кидали юшку картопляний крохмаль кукурузяна мука). Друга страва одна мука. Трудно конешно було, орали коровами, а ми дома з матір’ю два годи підряд копали лопаткою город.

Отак і вижили не повмирали.

Сім’я: Батька не було, не вернувся з войни. Мати і нас 2-є дітей. Брату було 6 год. Ми не пухли, не голодні, була корівка, виручила, до кукурузяної муки ще добавляли опуцьки. Ходили у полотняному, красили у картопляне листя (у зелене), а у лісі якісь ще п’ятилисточки якісь. У мене була полтняна хустка, я сусідкі корову пасла і вона дала шматочок полотна, дома оторочили її. І в школу в цьому. Косила сама корові, нікому було косити.

Дрова з болота, лозу рубали. Принесеш рентух, порубає і в піч. Намагались вижить. Ніхто не помагав. Ще облагали тим, грошей у колгоспі не давали, зерна теж. Принесе мати клунок не… год кукуруза була. На роботу ходили після школи, снопи вязали, а жінки старші косили, а неміч молотить до молотарки.

1. Місце запису: село Атюша Коропський район Чернігівської області;
2. Дата запису: 12 липня 2002 р.;
3. Хто записав: Корацюба Євгенія;
4. Респондент: Гребенець Тетяна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Атюша Коропського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Я з 22 року. Знаю був голод. Люди умирали з голоду. З хат виганяли під це время. Строїли конюшні, комори куди складали хліб. Дітей, батьки яких померли оддавали під патронат, а їм давали їжу, щоб діти та з голоду не подохли. Їла кору, їла листя ольхове, робила такі пампушки. Колгосп як організували не було гною, їздили попід дверима собирали попел, намет і угноювали поле. Баба везла нас на Кавказ, на станціях повно блотних, нас обокрали, приїхали в одних сорочках. Сім’я у нас була з шести чоловік. У хату впускали по 3 сім’ї, бо виганяли. У кореня було двоє дітей так дівчину в одне місце запотронували, а хлопця у друге, а хату забрали. У 33 році усе жито з комор вочисту вивезли.

Чула, шо великий голод у Полтавській області, просто вимирали сім’ями до одного і були кола мошки як віз перекидається, їх звозили і скидали у яму.

1946-1947 рр. Трудно жили, їсти не було чого. Голови такі були так казав на зборах: “Гризи кору, а йди на роботу”. Скотину випровадили від немця, нічим не орать, не пожать дак бичками. Бики орали голодні і падали, і не вставали, а їм хвости одбивали, а ті не піднімалися. Дров нічим возить, на плечах носили рептух шпильок, а голова зустріне і підпалить на плечах. Їли кору, підеш пошукати ольхового листя, звариш, поробиш ліплеників. Голодні сиділи сутками і даже соняшникове стебло, у йому є мякоть, її вирізали і їли. Нічого не вродило не картошка, не зернови.