Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Петренко Надія Андріївна, 1931 р. н. 

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр. Петренко Надія Андріївна, 1931 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

1932-33 рр. я не пам’ятаю, бо була маленькою, а 1946-47 пам’ятаю гарно. Добре трудилися. Годили в колгосп, трудилися. А їсти не було чого їсти. Батько прийшов тільки з війни. Був голод.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Война була. Але поля були засіяні, не те що зараз. Люди трудилися.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

У 1947-му році не відбирали. Просто після войни було важко, а врожай був непоганий. А в 1932-1933 роках відбирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не скажу, бо сама цим не займалася. Тому не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Просто приходили і забирали без документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Могли й побити, якщо хліб не віддаєш, або посадити в тюрму нізащо. Робили, що хотіли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Бувало, що й тікали з села або йшли собі туди, куди їх вели, а було таке, що й не поверталися (мати розповідала).

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мабуть люди умудрились якось щось сховати, так і залишились в живих.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не згадаю. Але мама розповідала, що розкидали все і скрізь шукали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Скільки не знаю. Але це були страшні люди.

Де можна було заховати продукти харчування?

Тільки закопати десь неподалік коло хати. Бо в хаті скрізь знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали їжу. Варили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали лише продукти, хліб і скотину.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Так чули. Збирали на полі колосочки і їх судили за це.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли нічого збирати. Война була, то крали. А війна закінчилася, то були в полі чи десь робимо коло молотарки, то було закінчили роботи, то витруси кармани і йди тоді.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ніхто не охороняв. Коло колгоспної комори був же сторож і об’єзчик об’їжджав поле.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшли й добровільно. А кого вже й примушували. По-різному було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну як, може, не примушували, а агітірували просто людей, щоб людина йшла туди.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В 46-у – не забирали, а в 33-му забирали і сховати її було нікуди.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли їм захочеться, тоді й приходили.

Скільки разів приходили до хати?

Цього не скажу.

Коли почали помирати від голоду?

В 1947 р. не помирали в нас у селі. Виживали. От в Голодомор – помирали. Люди крутилися, чимось намагались торгувати і виживали.

Хто не голодував у селі і чому? 

Всім було важко жить. Після війни були якось всі люди рівні.

Хто зумів вижити?

В 46-47 рр. в Трипіллі всі люди вижили і ніхто не вмер.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Тоді були люди дружніші і ділилися. От саме було найважкіше – як не було солі. Сіль була найдорожча за все. Було одне одному щось позичить, а те десь купить і віддасть.

Які засоби вживали до виживання?

Це вже де хто, як зумів зароблять. Але не крали і в колгоспі не крали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали. Коли був Голодомор, так наша баба викопала яму, закопала пшеницю, сала, ячменю. А потім всім по троху родичам роздавала. І я так вижила і наш батько.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли і дерезу, і акацію, пасльон. Було дітвора, то як гайнеш по городах і було ото де яке яблуко чи гірок їли і шовковиці.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Такого поганого нічого не вживали. А тільки те, що вирощували.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Поганого нічого не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було й купити. В Київ вже тоді їздили і вимінювали за хліб, бо хліб пекли самі. Тоді ж пекарні в Трипіллі не було.

Чи був голод у містах?

Був голод і в містах.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

У нас в Трипіллі в 46-47 рр. ніхто не вмер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, відомо, як баба з’їла діда.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Відноситься до Московського патріархату.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Правителі винуваті, що була війна. Уряд.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не згадаю.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Смертність від голоду #Активісти #Вилучення продуктів харчування #Виживання #Харчування #Закон про п’ять колосків

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Шарлай Віра Іванівна, 1939 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Шарлай Віра Іванівна, 1939 р. н., проживав у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я ще більш-менш помню у 46-47 рр. голод, у 33-му знаю, шо був голод і чула так дешо про нього. І той, і той були карою Божою для людей. Це ж горе – так здіваться з люду.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Я думаю, шо це все винна наша дурная вєчно влада. Канєшно, вина і природа, бо була і засуха, шо виною голоду. І податки стягували з нас, але урожай все ж забирала наша влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Всьо ж забирала влада: де яку капустинку, картоплинку, зерно. Всі ж овощі. Все.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Помню була ще у баби, а пізно ввечері вишла надвір, а коло нас жив дід Марко, то він злякав мене дуже, бо ходив у нас по двору – шось шукав, як баба мені тоді казала, а у нас надворі у погребі лежала картопля крадена з поля, то тоді на другий день і прийшли до нас ці грабіжники сталінські, забрали все, ще й у хаті передивились все. То той дід Марко тоді получив за донос сахару та кукурузу і пер додому. Баба Хотина колись – то грошей була получила. Не знаю скіки рублів. Донесла, шо у Підопригори Марії було зерно вдома. Ото вже пакості робила всім і вона, і той Марко.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Як вони самі вдиралися у хату, ніхто перед тобою не одчитувався: чого? Нашо? Вони собі знали своє діло. А ніхто з нас не требував з них документів: чи з бомажкою, чи без неї, а зерно, продукти заберуть. Ще могли глиняні горщики побить, бо вони їм мішали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

О, канєшно, якщо находили у хаті якийсь харч, то могли і побить. Он Марія Груша заховала була у дитини під подушкою горшок зерна, то ці ж партійні активісти побили Марію, забрали зерно, і так ше дешо з речей (ту ж саму хусточку, куфайку).

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ой, Боже мій, вони і без зброї гарно вправлялися з селянами. А як треба їм зброя, то є і руки.

Як люди боронилися?

А як же ти, доню, будеш боронитися від них, коли їх ходив цілий табун по селі? Ніяк не боролися. Одно тіко плакать і лишалось.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ми нічього не ховали, бо боялися за послєдствія. Та й де б ми шо брали: нічього ні вкрасти, ні достать – скрізь партія одна була. Але крутилися.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

З активістами ходили і наші їх донощики та показували їм, де треба шо шукать. Шукали і на припічку, і в печі, під піччю – скрізь заглядали де бачили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

А я й не знаю по скіко їх ходило. Чи нам тоді було до щоту.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали люди і у землю (заривали), а було таке шо і до ставка чи у луг несли у кущі. А ми нічього не ховали, бо то такі нишпорки, шо і тебе б у землю зарили коло харчу. Ховали й у хаті під підлогою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хіба шо тим тіко, шо робили у колгоспі, але шо ж їм давали: по 100 грамів хліба такого чорного, як земля і ще суп. Та то й не суп, а помиї якісь: бульбинка, якась крупинка. Мій батько робив у колгоспі, то він сам не їсть,  а нам несе.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все: скот, зерно, овощі, фрукти. Але одяг з рушниками не брали – нащо воно їм, – старий хлам – кому він треба?!

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Його був приняв Сталін у 32-му році. За цим законом за п’ять колосків садили у тюрми людей на 10 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Та хто там розрішав. Запрєтили даже гниленький бурячок чи морквинку забирать із поля, хотя вона вже валялася і її вже ніхто не підбере, а згниє отамо у полі все, –  але не бери. Да. Отаке було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А люди із села або ж ті партійці, яких заслали у село.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє, не хотіли, бо боялися, шо нічого не зароблять для сім’ї, шо не прогодують їх, а тіки будуть стягувать податки сумашечші.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Нє. Йшли і добровільно у колгосп, але більшість шла примусово. У мого батька й матері забрали курей, коня і свиней ще зразу у колгосп, а тоді жили як попрошайки якісь.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ж ти їх заховаєш? Це ж ни голка. Корова реве, свині кричать. Шо це вони глухі та не почують.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не знаю. Зранку десь.

Скільки разів приходили до хати?

Мабуть, разів тридцять приходили і заходили, то те знайдуть, то те. (І картошку забрали, і сіно, і соління, і м’ясо і т. д) 

Коли почали помирати від голоду?

У 32-му мерли менше, а найбільше у 33-му. У 46-47 не стіко людей вмерло, як тоді. У 33-ім забирали до зернинки, а в 47-ім вже не так.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Деякі матері підкидали своїх дітей сусідам перед своєю смертю. Були і такі випадки, шо мати, почавши пухнуть з голоду, завезла дитину в місто і кинула її десь там. Опікувалися більше чужі люди, а не держава.

У нас в селі то був такий Макаренко Льоня, то він ото живучи сам без сім’ї опікувався сиротами, було чим їх годувати, то і слава Богу, шо поміг.

Хто не голодував у селі і чому?

А ті не голодували, шо не їли котів та собак як ми, шо не їли коріння та листя.

Хто зумів вижити?

Виживали більшість жінок, чим чоловіки і діти. Видно організм був дужчим за їхні.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помагали, сусід сусіду або родич своїй рідні. Було й таке. У мого батька були родичі на пекарні, то вони передавали нам куски хліба крадькома.

Які засоби вживали до виживання?

А тікали у райони України, де був менший голод. А як не вдалось втікти, то пробували красти якусь городину чи зерна у колгоспному полі чи садку.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А я ж вже казала, шо мали від пекарів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Коріння якесь і не помню чи їли, чи й ні, а гарно помню, шо варили кропиву, їли коржі з лободи. Їли у лісі раз по раз малину, ягоди, полуниці, суниці, ожину, шо росла у березі у нас.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору і листя липи їли, акаційове листя їли і все.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дикі тварини їли: кабанів та косуль, із голубів готовили їду, з ворон (але рідше з ворон).

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У мене раз батько їздив на западну і там обміняв украдений мішок солі на зерно. А так – це купівля-продаж були опасні для всіх.

Чи був голод у містах?

Був, аякже. По всій Україні був.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не скажу, бо не знаю. Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

До такого, слава Богу, не доходило, а на Радгоспі, то там мати доїла свою припухшу від голоду дитину, шоб та не вмерла. Але ж мати вже була ума тронулася перед тим, як з’їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі ховали. Як могли, то родичі, а як уже сирота чи вдова, то возом везли і ховали разом з усіма у ямі одній чужі люди.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нє.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Всі на кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

То шо ж то за родич, шо не пам’яне свого близького?

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У совєцькі времена хіба ж би ти пішов до тієї церкви?! А зараз пожалуйста. Згадували і поминали і тоді, і тепер, яка б власть не була (а тишком-нишком, то можна).

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Соромно, та нема церкви. Щє не построїли. Колись може ж буде.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Це ж гроші все, а наші директори села ще ж не понабивали собі кушельків.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Всі вони знають від нас – очевидців того лиха, бо хто їм ше скаже.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталінську власть.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Закон про п’ять колосків #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати #Подвірні обшуки 

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Чучінський Микола Якович, 1933 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Чучінський Микола Якович, 1933 р. н., проживав у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я народився у 1933 році, то чув тіки од батьків про нього, а у 46-47-му вже помню мені тоді було 13 років. 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

На скіки я знаю, то голод був спровокований Сталіним і в 33-му і в 46-му.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Партійні люди оббірали людей, а їм за це ж шось перепадало.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

А, мабуть, же ці донощики получали якусь винагороду за донос.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Якшо взнали, шо десь хтось шось вкрав або ж сховав, то зразу ж партійні люди у хату й переривали все. Із собою активісти (як їх звали) ніяких документів не носили, бо ніхто їх не давав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Да, людей і били інколи, заарештовували, кидали у тюрми за вкрадений із поля нікому не нужний зрізаний колосок чи вже пригнившу капустину з поля, чи щось інше.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не бачив, хіба що знаєш, що – палка у руках.

Як люди боронилися?

Були й драки між людьми і цими активістами, але шо ж він проти такого гурту чи вона (жінка чи дитина).

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ніде б ти його не сховала, бо перевертали з ніг на голову: нишпорили скрізь.  Раз мати сховала в горшечку зерно і поставила в печі, заховала за дрова, але й там знайшли і забрали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукать по хатах ходили ці ж активісти: серед них була і така Мотря (жила тут у нас на вигоні, царство їй небесне, баба Мотря), що доносила на людей партії. Рилися, як собаки: і у погребі, і у коморах, у повітках, у хаті біля печі.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Чоловік 6-7 приходило у двір, а другі йшли у хату і шукали. Шо саме інтересне, шо всі ж ми з одного села, а вони таке оце робили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де б не заховав ти їх, а скрізь знайдуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали тільки тим, що робили у нашому колгоспі. Хоч шось, та давали. Перепадало кусок хліба і «болтушка» – це такий суп, де плавало дві пшонини  і картошинка, кусок бурячка.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Інколи забирали і одяг, але забирали у людей і худобу: корів, свиней, коней.

Що таке «Закон про про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

За цим законом судили людей за гірка(огірка – ред.), помадора (помідора – ред.), або ж за жменьку зерна і заарештовували їх, або й смерть грозила за крадіжку.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого не розрішали забирать. Це ж тюрма зразу.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

На полях сторожували об’єжчики, вони цілий день об’їжали поля. У коморах сторожував сторож.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ішли примусово більшість, але деякі йшли добровільно люди, бо не оставалося дома нічого.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Якшо змушували людей, то все було примусово: забирали корову, коня, воза із двору, або іще щось, то після цього вже нікуди було діватися, як у дворі нема нічого. А якось же треба було дальше жить.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ховали скот у лісі в основному. У мого діда нашли корову і там. Він прив’язав її до сосни, але хтось доніс і її забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили по хатах зранку до вечора. Не було у них обозначєного часу.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили раз по раз і шукали доки не находили. А скіки раз я вже не помню.

Коли почали помирати від голоду?

А тоді як не було чого їсти, пухли бідні з голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Та яка там держава, вона ж наоборот робила все, щоб люд вимер. Малім сиротам хто чим міг, тим і помагав. Деякі так і вмірали з голоду.

Хто не голодував у селі і чому?

А куркулі ж і не голодували, а хто ж!?

Хто зумів вижити?

Якщо вміли красти, то ще якось виживали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Аякже, було шо і сусід з тобою поділиться, або ж родня твоя: чи то куском хліба, чи якимись іще харчами.

Які засоби вживали до виживання?

Люди шукали скрізь де шо не є, шоб прогодувать себе і сім’ю свою. Ходили і на сусідні села у пошуках їжі. Так і крутились.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Аякже, як же без цього – хто шо мав більше, то ділився із моїми батьками, а мої батьки коли і з ними.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли ми багато яких рослин, але більше лободу, калачики, їли листя з липи. А акаційовий цвіт – який він був тоді добрий! Якшо ж у ліс підеш, то там збирали всі лісові ягоди, коріння ми якесь їли, але диви забув як воно зветься.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору дуба раз тіки і їли, а то не їли кору вобше. А листя їли і з липи, і з берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

А їли диких кабанів, колись із батьком і сусликів ловили, ловили диких кіз – їли. У 46-ім їли і горобців. Варили з горобців суп, та такий добрий.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

А, мабуть же, можна. Ми то нікуди не їхали, весь час були в  селі.

Чи був голод у містах?

Мабуть же ж був, але не такий як на селі.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато людей померло тоді за ці два голоди, але, мабуть, відомостів нема ніде.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас в селі не чув, а на сусідніх селах були.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто був живіший, той і хоронив. Коли в сім’ї хто вмирав, то ховала сім’я, а хто був один чи сирота, або хто вобше вже не міг поховати родича, то підводою їх збирали по селу і всіх ховали у одній ямі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Хто там платив! Ні, та шо ти.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Нема їх.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Конєшно, шо кожний згадує своїх близьких.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У радянські времена боялися ходить до церкви. Не розрішали. А зараз, конєшно, шо згадують. Та й тоді згадували, але шо не у церкві, а в сім’ї: рідні, близькі.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема у нашому селі церкви.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Оце я розказую про голод своїм дітям, онукам, то хіба про це горе й сусід не розкаже своїй дитині чи онукам? Одне одному розказуємо.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна, бо все це він зробив.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Активісти #Подвірні обшуки  #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський  р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Чучінська Катерина Петрівна, 1939 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Чучінська Катерина Петрівна, 1939 р. н., проживала у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

А хіба я помню, ми були меленькі. Ще 46-й рік я помню, а 33-й – нє. Я із 39-го року, то 33-го і не знаю, хіба шо чула від діда свого.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

А вивозили хліб у Канівське Дніпро, шоб люди мерли. А виходить, шо влада забирала весь врожай. Самосвалами вивозили зерно у Дніпро. Це було у 46-ім. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Партія, а хто ж це робив ще!

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

А я й не знаю за винагороди. Може й давали цім активістам поганим щось, мабуть!

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Відбувалося? Посилали їх до кожного двору, а вони гребли все, шо тільки бачили. Все. І ніяких документів у них і не було! Хто їм їх дав і нашо? 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Чи били хто його знає. А я знаю, шо мою матір посадили в холодну за те, шо вона пішла на Радгосп і хотіла вкрасти лободи, шоб спекти якогось млинця з лободи нам.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Нє, нічого у них не було. Так ото гребли все, шо бачили. Забирали де шо не є.

Як люди боронилися?

Як же ж їм було борониться? Плакали, шо забирали послєднє від дітей. Ніяк не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де ти там його сховаєш: як вони ж вскрізь заглядали й шукали; шукали й у погребі, в печі, заглядали у кожний горщик! 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я ж кажу, що шукали скрізь: у погребах, у печі, передивлялися кожний горщечок, дивилися і під піччю – скрізь, а звали їх – грабіжники, як же ще.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

А свої ж люди і приходили. Ходили вони по хатах цілим табуном.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не можна було заховать, бо вскрізь шукали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто робив у колгоспі, то давали. Давали 100 гр. хліба і якусь юшку шо її й їсти зараз собаки не хочуть. У мене мати не робила у колгоспі, то більше не знаю.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Не знаю, не скажу тобі. Шоб забирали одежу, рушники – то нє. А худобу може й забирали. У нас не було скотини, а в людей як була, то може й забирали.

Що таке «Закон про про п’ять колосків?» Чи чули Ви про нього?

Чула, це той, шо за вкрадене зерно, даже, за колосочки садили у тюрми на 5 год.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нічого й не розрішали й забирать із поля. Не розрішали ані колоски збирать, ні городину. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняли об’єжчики (чи як там на них кажуть), а колгоспні комори – сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє. Добровільно не йшли у колгосп. 

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Забирали з дворів і тягли в колгосп. Забирали воза, чи те саме колесо. Все шо бачили, все шо згодиться у господарстві у колгоспі, те й забірали. А людей заставляли йти у колгоспи.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де ти там їх заховаєш. Із-під землі доставали й забірали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом ходили, а в який час я й не скажу.

Скільки разів приходили до хати?

Ми з матір’ю жили бідно, то до нас разів скільки пришли, позабирали де шо не є і більше не приходили.

Коли почали помирати від голоду?

Умірали тоді, коли вже не стало шо їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Малі діти оставалися самі по собі, на Божу волю. Хто пожаліє, а як є шось, то й сиротину вгостить. А держава не опікувалась ними.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували куркулі або ті, шо доноси робили.

Хто зумів вижити?

Вижили кому не смерть, а кому смерть, то помірали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Було й таке, шо ділилися. Але в основному ділилися із ріднею своєю. Із моєю матір’ю, то ділилася рідко сусідка, як мала шось із поля, де крала. Моїй матері помагали, бо вона була сама з двома дітьми без чоловіка (не вернувсь з войни).

Які засоби вживали до виживання?

А крали люди, бо більше нічого не оставалося. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

У нас не було таких родичів, а у кого були, то канєшно ж мали. Вони ж ділилися і куском хліба і якоюсь крупою чи гірком.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли коріння козликів, лободу їли, калачики. Як цвіла акація, то їли її цвіт. Собірали у лісі ягоди, зімляніку, маліну. Шо находили.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору ніяку не їли, шось такого я не помню, а от листя з липи. По це листя ми ходили аж на П’ятихатки.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їли дикі кози, кабанів, сусликів, собак, котів, голубів. Хто шо вполює.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було виміняти як хто мав якусь одежину, то вимінював на хліб чи якісь продукти.

Чи був голод у містах?

Я в город не їздила і матір не їздила, а так не чула, шоб казав хто.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Мабуть відомостів немає, хто їх там щитав. Кому ці люди треба.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У Ємчисі не було, Слава Богу.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих людей збирали по селу і підводами звозили у одну яму на кладовищі і скидали всіх туди. А ховали їх або ж чужі, якщо рідних не було, а якщо родичі іще були, то хоронили рідні.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Аякже каждий те згадує своїх родичів і близьких, хто тоді помер.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю цього.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Аякже каждий же згадує своїх родичів і близьких хто тоді помер.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер згадують, а тоді у радянське врем’я – нє, бо всі боялися і в ту церкву з’їздить.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви в нас нема.

Чи встановлені хрести, чи пам’ятники померлим від голоду?

Нема і не було.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Сучасна молодьож трохи знає про це лихо. А я колись розказувала про це дітям, тепер онукам. Коли зайде мова за голод, то говоримо і з сусідами про це.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу, а кого ж!

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Закон про п’ять колосків #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський  р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Макарченко Тетяна Степанівна, 1934 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Макарченко Тетяна Степанівна, 1934 р. н., проживала у селі Ємчиха Миронівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Не тільки пам’ятаю, я ще й часто згадую його, то не дай Бог пережити оце ізнов. Ох і ж лишенько. В 33-му мене ще й на світі не було, бо я ж із 34-го року (на рік пізніше від цього ж Голодомору), а бідні люди, а шо ж вони їли!? А це ж усе совєцька власть! Аякже.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Було всього: і неурожай, та й суша, собірали і дань з цього бідного люду, але із цим мирицця можна було ще. Але ж Сталін сказав, щоб цих людей подавили, як клопів. Оце й мали.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

А власть наша гнилява. Давила людей до останньої зернинки. І чого вони зненавиділи це село (не тіки наше я маю на увазі, а всі-всі села), в городі такого не було страшного, як тут творилося.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Конєшно ж були, вони б так даром не доносили на своїх односельчан, шось мали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

А приходили активісти до двору, і як почнуть нишпорить попідрах. Скрізь винюхували, як пси оті. Наші активісти нічого при собі не мали, ходили без якіхось бумаг. А нашо вони їм?

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

А може кого й висилали де, а у нас у селі нє –  не було такого. Та й арештів таких не було: ото садили у холодну, а там як вже Бог дасть: чи вийдеш живий, чи з голоду здохнеш, як собака ота.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ти знаєш і не бачила ніколи. Мабуть, шо нічого й не було. Ходили без пістолетів.

Як люди боронилися?

Всі їх боялися, як чорт ладану, то хто там буде борониться. Це якщо ці активісти ходили по одному до двору, а то ж табуном цілим. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Нє, нічого б ти ніде не сховала, бо як не найдуть партіяни, то донесли б на тебе, а у нас у селі було таких багато (Хотина Журавель, Марко Томіленко, Уляна Пампушка й інші ще), що зробили б донос, а тобі ще й одбріхувалися давай, шо це ж наче не вони, а чужі люди.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

А ходили ж по дворах активісти партійні і вони обшукували і у повітці, і у коморі, заглядали у все шо бачили. Гарно обшукували погреба, бо думали, шо такі люди дурні, шоб у них під носом покласти!?

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

То я ж казала вже, то були партійці і ходили вони по чоловік 7-8 до дворів.

Де можна було заховати продукти харчування?

Та це ж ти мені вже наче загадувала. Скрізь найдуть! А як найдуть, то ше й хуже буде тобі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хіба ж то їда, яку давали в колгоспі? То ж юшка вода одна з малюсіньким кусочком картошки. І маленький кусочок хліба. Зрідка давали кусеничок гірка, та й той був вже гнилий. Коли-не-коли давали колгоспникам сухарики по два штучки, не більше.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Як нічого не находили з продуктів чи худоби, то забирали і одежу, і відра.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Сталін його написав, бо хотів шоби люди не крали із полів і колгоспів нічого. Ото за ті п’ять колосків і садили у тюрми. Шо ж ти зробиш, як їсти кортіло кожному, а де ж ше взять, як не вкрасти!?

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ніхто ніколи не розрішав, але люди крали шо хто зможе.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А сторожі, а хто ж, їм за це платили гроші. А вони як кого упіймали, то рідко відпускали додому, в основному садили у тюрми за гнилого помидорчика чи цибулинку.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшли в колгоспи самі, бо думали, шо стане легше жить, та не тут-то било.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували і насильно людей іти в колгоспи, бо треба ж комусь було засівати, орати, збирати врожай. Дивиться й на фермі за коровами, й кіньми хтось же ж мав. А хто ж усю грязну роботу у колгоспі робив би? Думаєш партійці пішли б туди!?

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Її швидше з’їдали люди самі, або вона здихала з голоду. Це ж скотина, її зараз не нагодуєш, а тоді, де це того корму було настачить?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У них не було того грахвіка. Так ото коли прийдуть, тоді прийдуть.

Скільки разів приходили до хати?

Ніхто не щитав рази. Та й хто зараз вже тобі згадає скіки разів приходили до хати? Це було давно, так і вже багато чого позабували.

Коли почали помирати від голоду?

Як не стало шо їсти, не можна й вкрасти, то люди почали пухнуть з голоду. Деякі перш чим померти, то божеволіли.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Маленькі сироти із сіл тікали на город у державні установи якісь, шукаючи там притулку (в лікарні, дитячі будинки). Та й просто на вулиці блукали по місту. Але держава не всіх сирт опікувала. Часто було, шо малих сиріт викидали чекісти, оті із поїздів, прямо на землю. Було багато трупів вздовж залізниці.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю, не скажу. Мабуть же куркулі, бо всі інші голодували.

Хто зумів вижити?

Кому не пора була умерти. Хто більше звертався і молився до Бога.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

А було і всяко: хто ділився, хто не ділився.

Які засоби вживали до виживання?

Хто мав гроші, то їздив у місто по зерно чи продукт який, а хто не мав грошів, то міняли останню хустку зі скрині на кусок хліба і везли його додому дітям.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А ми мали тітку Ялосовету, то вони нам, дітям голодним, приносили стручки гороху, кукурудзу.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Коріння ми не їли, а от з рослин, то і кропиву, і лободу. А ягоди, то ті, ходили в ліс по них, як ніхто не бачив.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору ми їли зрідка лип’ячу, а листя рвали і їли з лободи, щириці, калачиків, козликів. Їли листя з липи (у нас у селі це листя найбільш любили).

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ловили косуль у лісі і там їх і різали, кабанів ловили. Птицю ловили тоже, фазанів, тетеревів їли, голубів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна, тільки гроші давай і бери шо хоч. Але по дорозі тебе могли обдерти партійці, як липку, і міг вернутся ні з чим (з носом).

Чи був голод у містах?

А я й не знаю, був, мабуть. Як у селі нема нічого, то в городі будуть тоже голодувать. Село ж кормить той город.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Ніхто не знає.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не чули й разу, шоб хто говорив тоді чи згадував.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто де міг, там і хоронив, а на вулиці тіла не валялися. Люди ховали всіх на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Нє, не знаю. Нема у нас таких окремих місць, всіх ховали на кладовищі, на тому, де й зара ховають людей.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки»,  «Зелені свята»?

Поминає кожен свого.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

А ні, хто тоді про них згадував, – радянська влада заборонила це робити. А зара згадуй і поминай скільки влізе. Кожен згадує брата, сестру, чоловіка чи дружину і т. д.. Аякже це й є сім’я твоя.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Нема церкви.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, немає, а треба було б.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Чи сучасна молодь знає – а мої діти і внуки знають, бо я розказувала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: село Овруч, Житомирська область.

Дата запису: –

Хто записав: Прохоренко Оксана, учениця 8 класу Катеринівської НСЗШ.

Респондент: Артеменко Ольга Пилипівна 1931 р.н.

 Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в м. Дніпро.

Ну, что сказать жили мы в Днепропетровске, это было в декабре 1947 г.

Был голод, вот нас было в семье  5 человек, детей.

Мама наша умерла, а нас осталось трое, отец женился, у мачехи родились ещё двое детей.

Вот, ещё забыла. Тетя моя Катерина приежала к нам и смотрела за нами пока отец женился. Был голод, но приехал мой дядя, я и сейчас ему за это очень благодарна, он жил в Коростене, (Житомирская обл.) меня забрал, сказал я Олю спасу от голода. Ато я рассказываю (???). Брата устроил в ФЗУ, получал по 200гр. Хлеба, ухитрялся домой принести кусочек, чут позже Нину, старшая сестра, устроили на развозку хлеба. Я была в Коростене он меня спас от голода, у него было своих четверо,  и я пятая, на следующий год он меня привез опять домой, на этот год уже более менее был урожай.

Но в этом году люди настолько голодали, это ужас  и сейчас страшно вспоминать, нападали на лошадей, валили их, о нас….

Правда, чтоб людей ели я не видела. З лободы оладьи пекли, рвали й них, мы их переносили организм был моложе, а тетя еле вычухалась. Говорит, окажут еще детей потравила, и сама ела.

Какое там государство?

Обычно курицу держишь, яйца давай; когда резали, тесто ржаной муки в рот поросенку чтоб не кричал, подпольно все было то.

Вот, благодаря Богу все выжили, все поженились, я имею внуков два правнука.

Ну что ещё расказывать, вот всё вроде, тяжело было вот и всё. Про голод 1932-1933. Я не помню, отец когда-то рассказывал, но память уже не та, ну что старость, склерозить начинаю. 

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 06.07.2008 р.;

Хто записав: Картава Н. М.;

Респондент: Литвиненко Катерина Григорівна, 10.04.1933 р. н.;

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років Литвиненко Катерина Григорівна, 10.04.1933 р. н., проживала в селі Андріївка Роменського району Сумської області.

Я пам’ятаю лише голод 1946-1947 років. Розруха після війни. Діти ходили збирати колоски на поле з торбинками, там були об’їждчики, вони відбирали торбинки. Також не дозволяли збирати у полі колоски, бо охороняли об’їждчики. З міста з інтернату були направлені діти до сільських сімей на утримання. Люди, які зуміли вижити це ті, хто мав корову. Сусіди також допомагали одне одному у виживанні від голоду. Допомагали родичі, які менш голодували. Щоб вижити їли рогіз, картоплю гнилу, липу. У місті можна було виміняти полотно на продукти. В селі поставлені хрести померлим від голоду 1932-1933 років. Сучасна молодь також знає про голод 1932-1933 років.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 07.07.2008 р.;

Хто записав: Шолудько Ярослава Олексіївна;

Респондент: Шолудько Лідія Петрівна, 14.07.1931 р. н.;

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років Шолудько Лідія Петрівна, 1931 р.н., проживала у селі Андріївка Роменського району Сумської області.

Я трохи пам’ятаю за 1946-1947 роки. Забирала в нас влада врожай, його вивозили, куди не знаю, але врожай був невеликий. Штрафували людей дуже, а люди крали, тому, що не було чого їсти. Ті, що ходили відбирати продукти зброї не мали, але мали батоги об”їжчики, вони їздили на конях. Люди в той час не боронилися, вони тікали хто куди. Ми крали в торбинку все, що можна було, а ховали його під соломою в бур’яні, де можна було там і ховали. Шукали заховані продукти бригадир і начальство. Вони до хати не приходили, вони прямо на місці забірали їжу, а було це якесь начальство. Їжу ми ховали у підпіччя і замазували глиною – це було у 1932 році. Давали їжу тим, хто робив у колгоспі, варив у котлі, давали маленький пайок, або кусочок хліба. Забірали тільки продукти. Штрафували за п’ять колосків, що найдемо у полі на стерні, залишки у полі не дозволяли забирати, а поля охороняли об’їждчики. Всі люди йшли в колгосп бо не було чого їсти не голодували тільки ті, хто були при начальстві і владі. Як не було чого їсти, то їли листя з липи – її сушили, м’яли, мішали тісто. Якщо була мука, то сипали і пекли млинці. При німецькій владі церкву розгромили.

Місце запису: с. Великі Будки, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 21.09.2008 р.;

Хто записав: Глуменко Павлина;

Респондент: Карпенко Надія Григорівна, 1933 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Карпенко Надія Григорівна, 1933 р. н., проживала в селі Великі Будки Роменського району Сумської області.

Чи памʼятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала урожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Уповноважений з району і з сільської ради.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Мабуть.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Приходили без будь-яких документів.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так.

Як люди боронилися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Дуже важко було переховати, шукали скрізь.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопати хіба-що.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали кусок хліба.

Забирати лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все, що їм наравилось.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, звичайно. У нас у селі Варку Зінченкову засудили і Лущайку (Гринько Марію).

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городинищ

Ні, ходили крали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля – Шокота Олексій Андрійович, Карпенко Іван Іванович. Вони пристрелили Ємець Євдокію Іванівну. Привели в сільську раду, а в неї повна пазуха крові. Лященко (голова) отпустив.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Заставляли, все забирали.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ти її сховаєш.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В основному утром.

Коли почали люди помирати з голоду?

На початку 33-го.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто їх нікуди не забирав.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто ближче до влади був.

Хто зумів вижити?

Хто зразу пішов у колгосп.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Не було дуже чим ділитися, хіба що близькі родичі.

Які засоби вживали до виживання?

Намагалися вкрасти, хто сміліший.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Усі голодували.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Цвіт акації, конюшини, липи.

3 яких дерев, рослин вживали листя, кору в іжу?

Верба, липа, акація, конюшина.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Кажуть, собак різали, я не бачила і мати.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Міняли у Недригайлові, по вулицях.

Чи був голод у містах?

Мабуть, не було.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Точно ніхто не скаже.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Hi.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі.

Чи платил тим, хто займався похованням померлих?

Не було чим.

Чи поминають померлих на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Кожен своїх родичів.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянських часів ніхто їх не згадував.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Міняли золото на продукти харчування.

Чи встановлені в селі хрести, памʼятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр. зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказую, хто питає.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна.

Місце запису: с. Андріївка, Роменський р-н, Сумська обл.;

Дата запису: 09.07.2008 р.;

Хто записав: Козлов Вадим, учень 10 класу Андріївського НВК;

Респондент: Гончаренко Василь Миколайович, 1929 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років Гончаренко Василь Миколайович, 1929 р. н., проживав в селі Андріївка Роменського району Сумської області.

В роки Голодомору 1932-1933 проживав у селі Андріївка. Жителі Андріївки під час цього Голодомору вижили завдяки ракушкам, які витягували зі ставка. Також їли липу і лободу.  За Голодомор 1947 р. пам’ятаю такі події. За клунок бур’янів давали 5 років. За колоски судили. Мати сиділа в тюрмі місяць під слідством за 600 г. зерна. У полі людям колоски збирать не дозволяли, спеціальні були об’їзчики у кожній бригаді. Заможних селян розкуркулювали.