1. Місце запису: село Шоломки Овруцький район Житомирська область;
2. Дата запису: 07.09.2003 р.;
3. Хто записав: Гордов Микола;
4. Респондент: Єфімчук Марія Євдокимівна, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Шоломки Овруцького району Житомирської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-1947роках?

Да, помню.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

А покуде я знаю, може й неврожай, а мо й власть забирала.

Якщо забирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

З власті хтось ходив забирать.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання

зерна?

Нє, такого в нашому селі точно не було.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?

Ми не просили шоб вони нам показували, а ще ми були малими, а батьки неграмотними.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Нє, не били, но висилать могли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ходили з палками, а металіческіє крючки.

Як люди боронилися?

Ховалися як бачили шо йдуть, то закривались.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, овочів, продуктів?

Да можна було, якшо вмієш.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ото тиє з власті і шукали, а як на їх кажуть я не знаю, правда по селі ходив такий Трутень, ото він і забирав.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Як коли, часом двоє, а то й п’ятеро можуть буть.

Де можна було заховати продукти?

Як було шо ховать, то викопували яму, а туди картоплю скидали, а пашню під стріхою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ми в колгоспі не були, то я толком нічого не знаю, може й шось давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники.

худобу тощо?

Геть усе подчисту забірали: і посуду, і одежу, ну вобщем все.

Що  таке закон про «п’ять колосків»? Чи Ви чули про нього?

По тюрмах сажали за вкрадене зерно.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не розрішали, бо знали шо буде тюрма.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа, а хто ж, вони і тоді були і зараз є.

Чи люди хотіли йти добровільно в колгоспи?

Ми то не пошли і в нас нечого не забрали, бо сем’я була бідною, не було чого забирати.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну, канешно змушували. Позабирає все, то й мусиш йти, а так як в нас не було нічого, то ми й не пішли.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В нас була одна коровка, наша годувальниця, то ми її водили в ліс.

В який час ходили у людей забирать зерно, продукти?

Коли хоч може прийти та сатана.

Скільки разів приходили до хати?

Я помню шо 2 рази точно, а то й больше.

Коли почали помирать люди з голоду?

Як все повиносили з хати, не було шо їсти, то й почали мерти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Нехто ними не заботився, но дєддоми були я знаю, ото й туди їх звозили.

Хто не голодував у селі і чому?

В кого була менша семня, хто був хитріший і багатший, ну вобщем куркулі одним словом.

Хто зумів вижити?

Ото й вони і повиживали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду? Чи ділились продуктами?

Ой, такого случаю я не знаю, може де й було, но не в нас.

Які засоби вживали для виживання?

Як приходили до нас до хати, то ми малиє кидались в ноги і просили щоб дядєчка не забирали, але воно мене пихне ногою, видере з рук ряднину і піде далі, а нас оставляли голодних і холодних.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

В нас такої родні то й не було. Кожен гребе сам собі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І липу, щавель, калину. Рибу, качок, із жолуд пекли коржи, то тей жолуд пороз’їдав жолудки, то люди ще й од цього смирали.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Мабуть, можна, но ми ніколи не їздили купувать чи мінять.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

А чим його було платить? Може яку жменю квасолі хтось дасть.

Чи є відомі місця заховань померлих від голоду?

Всіх поминають і їх тоже.

Чи поминають померлих від голоду на Проводи,  «Гробки», Зелені свята?

Зараз да, а раньше нє.

Чи поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Нема

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду ?

В селі стоїть фігура, а спеціальні пам’ятники ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр.,чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Мене про це ніхто не питає.

Хто винний у загибелі багатьох людей?

Власть винна.

1. Місце запису: село Темрюк Володарський район Донецька область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Тінітілова Тамара Олександрівна;
4. Респондент: Медведєва Каіра, 1914 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років поживала в селі Темрюк Нікольський (нині Володарського) району Донецької  області.

«В 1932р. я поступила на  шестимісячні курси при технікумі у місті Слов’янську. Там нас кой-як годували, а от на вулицях люди помирали з голоду.  Під кожним деревом бачила картину: сидить чоловік пухлий, як скляний, не розмовляє, а потім на наших очах падає мертвий.  Трупів було багато, їх збирали на підводи. Наш технікум знаходився близько до цвинтарю, і ми бачили, як часто там  з’являлися  підводи з небіжчиками. Ми запитували у педагогів, чому так багато помирає людей. Нам відповідали, що ці люди не бажають  вступати до колгоспів.

В 1933р. мене послали працювати в селі Темрюк. Зустріла мене підвода на станції Розівка, і коли ми їхали в Темрюк,  то села, які  проїжджали, були  безлюдні,  хати зачинені, вікна й двері забиті, подвір’я поросли  бур’яном. Наш візник пояснив, що половина людей вимерла з голоду, а хто вижив – поїхали до міста, або на шахти.  А кого і на Соловки вислали як куркулів. В Темрюк приїхали – там   картина: хліба немає, люди злі, Радянську владу та Сталіна проклинають. Я була комсомолкою, і мене теж  посилали хліб  забирати.  Але ж брати було нічого. Один раз пішла і більше не ходила. Мене засуджували на комсомольських зборах, але помилували як сироту.

Про тяжкі 30-ті роки згадують темрючани: «Тридцяті роки були дуже тяжкими. Колгоспи були маломіцними, діти колгоспників  оставалися  напівголодними, бідно одягненими, але заняття в школі не преривались. В Темрюк-російській  школі навчання проходило в 2 зміни. Тут вчилося більше 500 дітей.

В 1932р. головним лікарем Темрюцької лікарні був призначений Кравченко Валерій Миколайович. Він домігся, щоб при лікарні дозволили мати підсобне господарство. Воно складалося з 27 га землі, 4-х коней, трьох корів, свиней і овець . Кравченко завжди говорив так:  я хочу, щоб мої хворі пили свіже молоко, вершки, щоб завжди було свіже м’ясо. Всі роботи в лікарні по господарству виконувались її ж робітниками. Завдяки піклуванню лікаря Кравченко і медичного персоналу лікарні багатьом темрючанам, мешканцям ближніх сіл поталанило вижити в  тяжкі роки  голоду».

1. Місце запису: село Темрюк Володарський район Донецька область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Тінітілова Тамара Олександрівна;
4. Респондент: Антоніна Петрівна Таран-Шнуренко;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Темрюк Нікольський (нині Володарського) району Донецької  області.

«Жила я з чоловіком і трьома малими дітьми. Врожай 1932р. був добрий. Але на трудодень дали по 100 гр. пшениці. Заробіток умістився в одному мішку. Та змолотила ячмінь з власного городу-ще півклунка.  З таким запасом збіжжя не можна дожити  й до нового року. Багато людей розуміли, що голодна смерть неминуча,  залишали свої убогі оселі й подавалися світ за очі. На нашій вулиці лишилися в зиму не більше 5 родин. Уже восени становище було нестерпним. У дітей з’явилися голодні набряки.

В селі активісти-комнезамівці, виконуючи накази влади, цілодобово з сатанинською винахідливістю й завзяттям нишпорили по оселях. Та зграя перетворилася на звичайних грабіжників. Люди знали, що голод буде неминучим і невблаганним…

Коли у сільраді довідались, що мій чоловік влаштувався на роботу у Маріупольському порту і не бажав повертатись до села, нас виключили з колгоспу і  забрали корову. Наприкінці лютого 1933р. ми покинули хату і потягли возик  з дітьми до Маріуполя. Хата невдовзі була пограбована, розібрана і розтягнута комнезамівцями. Від тих часів у мене збериглася лише батьківська ікона».

1. Місце запису: село Темрюк Володарський район Донецька область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Тінітілова Тамара Олександрівна;
4. Респондент: Микола Іванович Локтєв, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Темрюк Нікольський (нині Володарського) району Донецької  області.

«Насильницька колективізація у селі Темрюк збіглася в часі з розкуркулюванням і погромом духовності.  Я був живим очевидцем, коли двома тракторами стягували з  церкви хрести з куполами. Зібралось багато односельців. Одні плакали і хрестились, інші лаялися і проклинали владу – ініціаторів цього варварства. Пізніше в будівлі розгромленої церкви, зробили сховище посівного фонду одного із колгоспів, потім шкільні стрельбища. З часом святе місце  перетворили в сільський туалет…

Поголовна колективізація села сприяла голоду. Пам’ятаю,   як  батько посадив мене верхи на нашого коня і повів його на колгоспний двір. Це був січень 1932 р. Мама довго ходила на ферму годувати свого коня сіном, бо годувати скот у колгоспі було нічим. Через місяць кінь стояти вже не міг. Його підвішували на вірьовках. Весною він загинув від голоду. Колгоспний скот годували  соломою, яку знімали з дахів людських  хат. На посівну виїжджали  вже на коровах, І знову ще один удар! Наша корова стала працювати за коня і перестала давати молоко. Діти в селі постійно страждали на дистрофію. Як зараз пам’ятаю, свій величезний живіт і такі тоненькі рученята бовталися. Пам’ятаю не стерпне,  постійне бажання  чим –небудь наповнити шлунок. Їсти було нічого, я пив багато води. Від цього шкура дуже  чесалася і лопалася. Було дуже важко».

1. Місце запису: село Темрюк Володарський район Донецька область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Тінітілова Тамара Олександрівна;
4. Респондент: Мофа Ганна Федофіївна, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Темрюк Нікольський (нині Володарського) району Донецької  області.

«В 1929 р. в селі почалась колективізація. Почали забирати корів з людського подвір’я, прийшли і за нашими. Дуже жалко було віддавати, скільки сліз пролили! І прийшлось мені іти в колгосп  «Індустрія» працювати дояркою, що б доїти своїх коров. Мені було тоді 13 рочків. Я була найстаршою у сім’ї. Батько помер ще в 1922р., ще в перший голод. В школі я ніколи не навчалась, так як треба було працювати, допомагати матері  годувати молодшеньких діточок. Через рік одну нашу корову повернули нам. Але за це ми повинні були здавати державі 40 кг м’яса, молока, яйця, овочі з городу. А самим, щоб прокормитися приходилося купувати кукурудзу на елеваторі у Розівці (станція Запорозької області) і носити на своїх плечах по 4 відра в Темрюк. В 14 років я вже працювала свинаркою на свинофермі, яку організували в будинку і коморі одної розкуркуленої сім’ї.

1. Місце запису: село Нова Одеса Новоодеський район Миколаївська область;
2. Дата запису: 11.06.2009 р.;
3. Хто записав: Спілатова Лариса Микитівна;
4. Респондент: Спілатов Анатолій Іванович, 1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області.

Ми жили в Новій Одесі. Колгосп називався «Незаможник». Мій батько працював бухгалтером у колгоспі. В нашій сім’ї було четверо чоловік: я, мій брат Гриша, мама і тато. Мали ми лише 8 кг ячменю на місяць (при цьому на всю сім’ю). Страшно голодали. Люди котрі раніше жили заможно, а на той час вважалися куркулями — ходили по вулиці з простягнутою рукою. Біля нас жив непомітний, з гарною душею чоловік тридцяти п’яти років. Він працював з моїм батьком у колгоспі. Він теж ходив по вулиці з простягнутою рукою. Та одного дня впав просто посеред вулиці і помер від голоду. Це був перший чоловік, який помер в нашому селі. Так люди зрозуміли, що дійсно треба цінити зернину насіння.

В ті страшні дні, голова колгоспу дав дозвіл на годування працівників (колгоспників та їх дітей) з колгоспного збіжжя.

1. Місце запису: село Тімірязєвка Вознесенський район Миколаївська область;
2. Дата запису: 18.11.2007 р.;
3. Хто записав: Костерна Алла Володимирівна;
4. Респондент: Рябоконь Федір Петрович, 22.08.1922 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Кантакузовка  (нині Прибужани) Вознесенського району Миколаївської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Під поводом посівмата, в колгосп на кухню.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Бездушні незаможні люди.

Чи була винагорода від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Не знаю, донощиків не пам’ятаю щоб були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Були без документів, казали, що від сільради.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ні.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боронилися?

Не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Якщо приховували, то все одно знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Бездушні незаможні люди.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По два чоловіка, на підводі.

Де можна було заховати продукти харчування?

В печі, скирді, в подушках.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, їх кормили на полі.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі — одяг, рушники, хідобу тощо?

Забирали лише продукти харчування.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Чув. Сталін видав закон: за 1 кг зерна — 1 рік тюрми, за 2 кг зерна — 2 роки тюрми.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, а якщо хтось збирав, то в нього відбирали і за це могли посадити до тюрми.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа, об’єзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Бідні — йшли самі, а заможні — не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували заможних: їм прижимали дверима ліву руку, а в праву давали ручку щоб дали згоду іти в колгосп.

Де переховували худобу, щоб її не забрали до колгоспу?

Вели в друге село щоб продати.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Будь-коли, але в основному вночі або рано вранці.

Скільки разів приходили до хати?

Приходили часто, багато разів.

Коли люди помирали від голоду?

Пізно восени, взимку.

Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава?

Діти помирали, тільки пам’ятаю, що двоє дітей жили в інтернаті в селі.

Хто не голодував у селі і чому?

Партійні, колгоспники.

Хто зумів вижити?

Колгоспники і ті, які були при владі.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

В основному ні, але ділилися продуктами на полі.

Які засоби вживали до виживання?

Ішли працювати на плавні, там давали їм пайки: 400 гр чорного хліба.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, забрала сестра Саша до себе в місто Вознесенськ, її чоловік Віктор був партійним і в місті голоду не було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Все підряд, а в основному коріння рогози.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З усіх.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ворони, коти, собаки, сусли, збирали яйця ворон.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Так, можна було купити все, якщо було за що, або виміняти.

Чи був голод у містах?

Ні, голоду в містах не було, там робочим давали пайки, був хліб і білий, і чорний.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Торгсін — це спеціальний центр, де було все, починаючи з муки петльовки (вищого сорту), всі продукти, різні речі: сапоги, одежа і це все міняли на золото; оцінював оцінщик і видавав продукти.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у селі?

У нашому селі ні, але говорили, що був випадок в Арнаутівці (тепер Дорошівка або Новогригорівка) — мати з’їла своїх дітей і її десь забрали.

Де і хто ховав померлих від голоду?

Закопували всіх разом в рівчаках, ярах.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення померлих від голоду?

Їх просто засипали землею в ярах.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві тепер і за радянської влади?

Не знаю.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села (міста) про голод 1932-1933 років, зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталіна, керівництво.

1. Місце запису: село Маринівка Доманівський район Миколаївська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Врадій Людмила Семенівна, 12.04.1919 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Маринівка Доманівського району Миколаївської області.

У ті голоді 1932-1933 роки мені було 13 років. В сім’ї крім мене було ще 7 дітей. Сім’я жила добре: були свої коні, земля, сівалка. Всі діти працювали гуртом на господарстві, тому в сім’ї завжди був достаток, я ще малою дитиною 6-7 років ходила на полі під час посіву поля. В ті голодні роки 1932-1933 сільські активісти (із місцевих) забрали з дому все; спочатку коней, сівалку, потім всі запаси. Голодували сильно, мій брат-двійник помер від дитячої хвороби. До нашого двору приходили разів 6, заглядали скрізь, ключкою для сіна штрикали стіни і підлогу, забирали все.

Мати, щоб врятувати нас від голодної смерті, готувала із коноплі молоко, весною їли все: цвіт акації, траву — все, що можна було донести до рота. Старші брати, ризикуючи життям, вночі ходили на хлібні склади і через горище, ключкою крали по булці хліба. А, пам’ятаю, здохла коняка у ковхозі (колгоспі), то там була бійка біля тої дохлої туші. Були випадки, батьки говорили, на хуторі батьки їли своїх дітей. А вижили ми того, що одного разу вночі до нас у двір забрела теличка (чия, не знаю, мати казали — бог послав). Так тато вночі, з братами просто в хаті зарізали її і все закопали в ямі просто в хаті, пересипавши сіллю. Ні з ким не ділилися, тому що боялися про це навіть думати, не те щоб говорити. І нам також ніхто нічого не давав, тому що у людей нічого не було, ділитися не було чим. Всі ходили, як мерці, залякані, опухлі, голодні, злі.

1. Місце запису: село Шоломки Овруцький район Житомирська область;
2. Дата запису: 07.09.2003 р.;
3. Хто записав: Гордов Микола;
4. Респондент: Войтович Сарафина Павлівна, 1919 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Шоломки Овруцького району Житомирської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 рр?

А чого ж не помню, канешно помню.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, чи забирала урожай влада?

Мо, скоріш всього, був неврожай в 1933-му. Влада ще й забирала, аж з горшков.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Із сільсовєта приходили, з головою сільради приходили, свої сільські були.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ой, я про таке не знаю, в нас такого наче не було.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирав, мали якість документи на забирання продуктів?

У їх ніхто не просив тих документів.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висікання, арешти?

Канєшно, з нашого села багато повисилали десь далеко, шо ми сами не знаємо куди вони подівались.

Чи мали зброю ті, хто ходив відбирати хліб у людей?

Я не бачила, мабуть, не було.

Як люди боролися?

Вони не боронились, хто мог приховать, до так і було.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Да ховали і на городі, і по кущах, шоб якось спастись од голоду.

Хто і як шукали заховані продукти? Як їх звали?

Прийде до хати винишпорить скрізь, ніде не можна було заховать.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходило по 3-4 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Скрізь, і на печі, і в землю закопували, і в хлєві, де хто муг то й ховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Шось давали, шоб якось приманить йти до тих колгоспов.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі: одяг, рушники, худобу тощо?

Все подряд забирали, зайде в хату, бачить лежить горшок з кашкою, то й забере; а скільки одежи виносили з нашой хати, оставили голих і голодних.

Що таке закон про п’ять колосків? Чи чули Ви про нього?

Чула, що давали за п’ять вкрадених колосків по 5 років тюрми, у нас в селі таких случайов було багато.

Чи дозволяли збирати колоски, залишки городини?

Не розрішали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ми жили в лісі, то я не знаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Нє, хоч не хоч, а туди силой йти заставляли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Да, хто не хотів, то зразу висилають кудись, або все позабирають, то й мусиш іти.

Де переховували худобу щоб її не забрали в колгосп?

В ліс виводили, десь в клуні ще закривали, но результатов це не давало.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень і вночі ходили, коли хоч тоді й прийде до хати.

Скільки разів приходили до хати?

До нас разов 3 приходили.

Коли люди почали помирати з голоду?

Як не стало шо їсти, то йде там і вмирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто ними не заботився, нікому вони не потрібні були.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто був багатий, то й тому було легше, він виживав.

Хто зумів вижити?

О то й ті і виживали, а большенство помирало з голоду і холоду.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні, чи ділились продуктами?

Ніхто не ділився, як хто шось вкраде, то тягне додому, бо малиє діти плачуть голодниє.

Які засоби вживали до виживання?

Шо могли ховали, шо могли те й їли і так жили.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Канешно мали, лічно нам помагали родичі з Бєларусії.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ожину й чорницю їли, їх в лісі хватало, коріння ми то не їли.

З яких дерев, рослин вживали насіння, кору?

Шо було на смак м’яким, то і їли: листя з липи рвали, калину зимою їли, горобину тоже.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

По озерах рибу ловили, то якого зловили, то й таке їли, бо жить хотіли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Можна було, я поміняла свою тернову хустку на жменю гороху, а другий раз виміняла подушку на 3 буханця хліба.

Чи був голод у містах?

Такого як у нас да не було, але казали люди тоже голодували.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Ой багацько, хіба його хто щітав, в сільсовєтє то знають.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Нє, не було в нас такого, я почула шо десь у восточних областях таке шось було, но не у нас.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбіщі, де всі були похоронені, а отдєльних могілок не було.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Може шо й дадуть, дарма вони ж їздить не будуть.

Чи відомі у вашому селі місця поховання від голоду?

Немає.

Чи поминають їх на “Проводи”,”Гробки”, “Зелені свята”?

У нас всіх померлих поминають, то їх тоже.

Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві? Тепер і за часів радянської влади?

А хто їх поминає — нє.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає, ми до сусіднього ходимо.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Фігури стоять, я знаю чи то солдатам, чи то померлим од голоду.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я то своїм онукам розказую, бо вони самі питають.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сільрада забирала все, до й стали голодувать, бо якби не позабирали, то може такого не було.

1. Місце запису: село Шоломки Овруцький район Житомирська область;
2. Дата запису: 06.03.2013 р.;
3. Хто записав: Гордов Микола;
4. Респондент: Андрухович Олександра Іванівна, 1921 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Шоломки Овруцького району Житомирської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 рр?

Да, помню про 30-е года и 40-е, голодали крепко мы.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, чи забирала урожай влада?

Откуда знаю, мабуть власть забирала.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Якісь люди приходили, забирали жито (зерно).

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я не доносила, таких донощиков не любили, мабуть в нас і не було в селі, наверно були ж десь, але не в нас.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирав, мали якість документи на забирання продуктів?

Якієсь документи може вони й носили, но нам не показували, бо читать не вміли і не питали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висікання, арешти?

Бить то не били, але багато висилали цілими сім’ями десь в Сибір.

Чи мали зброю ті, хто ходив відбирати хліб у людей?

Мали канєшно.

Як люди боролися?

Закривалися у хаті, бачили що йдуть, то ховалися і все з собою ховали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Да ж можна, викопували ями в землі і туди ховали, та воно почті всєгда знайде і мало шо оставалось.

Хто і як шукали заховані продукти? Як їх звали?

Отако приходили з палицею, на конєц дрота прив’язують до неї та й штиркають тою палкою у землю, так і знаходили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходило багато, часом по двох і по трьох прийде, на воза все позложують, оставлять голих та босих, повен воз наскидають шмаття і зерна.

Де можна було заховати продукти харчування?

Скрізь – хліві, покритті, колодязі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Часом давали, да і то якусь похльобку, а їсти хотілось і мусили іти.

Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі: одяг, рушники, худобу тощо?

Підчисту все вигрібали, що бачить то і бере, не вспівали ховати от ненажерливих очей.

Що таке закон про п’ять колосків? Чи чули Ви про нього?

Канешно знаю, часом і нас батько посилав на поле по зерно, поки ніхто не бачить, а не посадять, котрий не втече.

Чи дозволяли збирати колоски, залишки городини?

Не розрішали, бо зловлять і лихо буде.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторож, а хто ж, ходили з рушницею.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не хотіли, але заставляли силою. Не дають їсти, то мусиш йти, бо мусиш якось жити, та і дітей кормить.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Аж заставляли, забирали худобу, воза, плуга, то й мусили іти, бо без корови не проживеш, а дітей багацько, так і йшли.

Де переховували худобу щоб її не забрали в колгосп?

В лєс ховали, але ж вони довго стоять не будуть, забирали всеодно, доїть його треба, воно ж привикло до дому, а не видоїли, то пропаде і пользи не буде.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли хочуть, тоді і приходили. І вранці коли їсти сідали, а вечором коли з поля приходили, Бог його знає коли воно може прийти.

Скільки разів приходили до хати?

Кожен день поки все не виносить, ну разів три-чотири приходили. Сиділа на печі і бачила як батька і матір трусили.

Коли люди почали помирати з голоду?

Отоді й почали. Усе винесли, зима прийде, то починають пухнуть, вмирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Хто їми мав опікуватись. Їх ніхто не глядів, багато ходило по селах.

Хто не голодував у селі і чому?

Куркуль, хто був при власті, той і не голодував.

Хто зумів вижити?

Хто забирав у людей, той і виживав

Чи допомагали люди одне одному у виживанні, чи ділились продуктами?

Помагали, в кого шо було, то давали їсти, хто шо міг.

Які засоби вживали до виживання?

Ну які, хто я міг, так і виживав.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Канешно, в мене напрімєр була в Ковелі тьотка – батькова сестра, то в них сім’я була невелика, да і голоду не було, то часом і щось перепаде од них, чи батько, чи мати поїде і щось привезе.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Траву їли, ягід в лісі було багацько, і літом легше було, то ягода, то кисличка, то гороб’ячі, так і перебивались.

З яких дерев, рослин вживали насіння, кору?

З липи, кору не знала, що їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дика качка, бобров ловили і їли, шо не здохне, те їли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Не було за шо куплять, зразу міняли горшки і на гниле, міняли все шо брали.

Чи був голод у містах?

Мабуть був, я не знаю, бо в селі була, чула шо люди розказували, в городі їли продукти з села, а як в селі немає, то й там немає.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

В кожній хаті мерли, багато було.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Нє, в нас такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На могілках, спеціальні люди люди їздили на возах, все збирали та вивозили.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Мабуть нє, може шо їсти давали.

Чи відомі у вашому селі місця поховання від голоду?

Немає такого.

Чи поминають їх на “Проводи”,”Гробки”, “Зелені свята”?

Канєшно поминають, як осталися якісь родичі, то й дають за них службу.

Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз згадують, при совєтах церква була закрита, то хто їх згадував.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

В нас такого нічого немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

А вони їм треба зараз, ніхто не питав.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть винна, колгосп.