- Місце запису: село Роздольне Носівський район Чернігівська область;
- Дата запису: 07.07.2002 р.;
- Хто записав: Ругаль Л. П.;
- Респондент: Чекан Домаха Яремівна, 1923 р.н.;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Роздольне Носівський район Чернігівська область.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Що ви можете розповісти про 1932-1933 роки?
Я тоді була малою, ну дещо помню. Жили ми бідно, батько, мати і 4 дітей. Їсти було нічого. Мати одправляла нас рвать липовий цвіт, сушити його і пекли ляпошки. Батьки ходили на роботу. Батько ще на похоронах читав, то дещо приносив. А так ходили на поля собирали колосочки, м’яли їх, товкли, мололи жорнами, а тоді пекли. Мати, що напече так і несе в комору замикає. А Ілля був старшим серед нас, він просив матери хй помогти, ну а сам од кожної хлібини одщипне. А каш мати отварить, то на нас, менших, кричить. Носить тоже не було чого, ходили в трап’ї. Зимою бувало як почнеш трепать льон, без бурок, без штанув- померезнеш.
Чи була у вас на той час худоба?
Держать не держали багато не чого, тільки для себе, щоб прожить. Да й хіба держатимеш, коли через велики налоги забирають останню рубашку. По хатах ходила комісія, шкурляли дротяними палками- шукали хлібні ями.
Чи пам’ятаєте ви, яку кількість чого потрібно було здати державі?
Ой, налоги були вилики. Контрактували телята. М’яса треба було отвезти по 40 кг, 400 штук яєць, молока не помню скільки. А якщо не здаш визивали комісію, вона все оцінювала, і тоді продавали. Тож ми крутилися- ткали, сховали полотно. Возили на базар, щоб заплатить налоги, бо не хотіли, щоб корова пішла з дому. Це була наша годувальниця. Трудно жилось.
Як ви пережили післявоєнні часи?
Це вже зовсім друге время. Голоду вже не було. Ми були уже виликими всі, робили, щось зпроюляли. От тільки Ілля не повернувся з війни (плаче).