- Місце запису: село Роздольне Носівський район Чернігівська область;
- Дата запису: 28 червня 2002 р.;
- Хто записав: Ругаль Л. П.;
- Респондент: Адаменко Параска Андріївна, 1913 р.н.;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Роздольне Носівського району Чернігівської області.
Параско Андріївно, розкажіть, будь-ласка, про те, як ви пережили роки голоду 1932-1933.
Не хочеться цього і розказувать, бо це було страшно. Лучше б вам, дітки, і не чуть і не бачить такого, як пережили ми на свойому віку.
На нас тоді наклали великі налоги, ми ж собирали і батько поїхав і раз заплатив. Тільки не встигнув він приїхать, як уже знов на нас наклали великі налоги.
Ви жили заможно на той час?
Багатирями ми не були, ну деяка худобка була. Да вже на другий раз ми не могли стільки заплатить, бо й самим нічого їсти. Батька нашого заслали в тюрму і все забрали. Нас осталося 5 чоловік – мати, брат і я з 2 сестрами. Дак ми мусили ховатися під мороз по людях, щоб нас не вислали. Ночували іноді в клуні, а коли і під клунею. На крещеніє пошли з сестрою до церкви, аж прийшов Іван Стадников дай каже: “- Ховайся Параско, бо у церкві тебе заберуть”. Сестра із церкви вискочила і побігла, на ходу розбулась, скинула кожух і тікала боса по льоду. А мене староста заховав на криласі, я там і пересиділа. Вони вошли, походили і пішли. Дома тоже шукали. Ховалися попід клунями у льоху, дак хазяїни нас найшли і вигнали. А де наша мати ховалась ми й не знали. Тоді й годі нас ловить і давай у колгоспи заставлять. Батько ж не хотів щоб ми ішли, а ми криком кричали, що підем, бо там хоч паї давали. До цього ж, що попадалось їстівне те і їли. З іванових головок картопленики ліпили, їли липу.
Стали ми з сестрою ходить на роботу, нам давали по пайку, хлопець у школу ходив і йому пайка не давали. То ми з сестрою 1 пайок із’ємо удвох, а одини несем додому. Бригадир не давав хлопцю роботу, бо ще малий. Дак я ходила і за себе на роботу і волічить з трьома книжками, а на Миколая писали, тоді уже йому давали пайок. Мати у садку дітей тішила і приносила кусся недоїдене для Миколая. У нас іще був хороший бригадир. Казав ланковій, щоб записувала більше душ на роботі, щоб були більші пайки, і ми їх ділили між собою.
До людей просить ви ходили?
Ні, ми не ходили. Другі люде так ходили по кусся. Багато було голодних попід тинами лежали, мерли.
1946-1947 рр. були гіршими чи легшими?
Після войни ми стали жить ловко. Уже було що і їсти і чим засіять. Откудась привезли зерно для сівби. Правда, все робили в ручну, да і людських рук не хватало, бо не поприходило багато з войни. Да що казать, жили