1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Луговська Людмила;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 37-38;
5. Респондент: Сталинець Ганна Іванівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр. ?

Їсти не було шо. Мама нас запирала і йшла на степ, ми малі були, нас троє було у мами, а потом приходила і відпирала, щоб нас ніхто не покрав. За ворітьми сидить жіночка і тако рве траву, открутює оті коріння і їсть, наче хліб, оце сидю її бачу, наче хліб вона їсть, а то трава. Було багато, та хіба я можу помнити.

Які причини голоду?

Люди посіяли біля своїх хат жито, і ми тоже. В 33-му була сильна голодовка, забирали зерно в кого було, фасолю, все забирали підряд. Були голі хати і діти, і люди.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Пішла на базар, мені було 10 років, а там холодець продається, я побачила там пальчик, мізинчик, тако скраю тарілки, як побачила – дома опинилася, мамі сказала. Таке страшне було. Я боюся більше розказувати. Мені вже 82 годи.

При Голодоморі люди працювали в колхозах?

Я не пам’ятаю, хто шо мав в подвір’ї, відвозили. Потом давали нам їсти за то, шо ми ходили на роботу. Давали нам макухи, потрошки каждому давали.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

За один качан кукурудзи, хто вкрав, судили, давали багато годів. Збирали колоски, но якшо спіймають, то покарають. В колхоз колоски збирали, а так не було шоб ми назбирали і собі, взяли і зносили в колхоз. Колхоз був бідний, геть нічого не було.

З вашої сім’ї хтось помер від голоду?

З голоду нє, мама держала корову. Так годувала, ше кого можна коло своєї хати.

В вашому селі багато хто помер від голоду?

Багато хто помер від голоду. Да багато людей вимерло. Бо нічого не було, геть не було. Так, люди помирали. І так я бачила, шо голодні ходили.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Димура Олександр Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 36-37;
5. Респондент: Сікорський Василь Леонідович, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр.?

Ну пам’ятаю, ну мало, я ж 1928 року народження. Пам’ятаю, що голодовка була, люди пухли, бо не було що їсти, до того доходило, що люди коней дохлих їли, розрублять коня і кидаються туди, щоб тільки ухватити кусінь м ’яса, доходило навіть до бійок за те м ’ясо, всі голодні, а м’яса мало було. Багачі забирали, наші ходили забирали, говорили, що для советского союза. Геть усе забирали, забирали і пшеницю, і коні, і техніку. Ми під столом вирили яму і ото туди ховали. А вони ходиш з щупами і штурхали, шукали, де заховане. Вони зібрали по селі зерно і заховали в церкві. Вони закрили церкву і зробили з неї склад. Ховали сємічки там, і був приставлений охоронець. Мене батько поведе до церкви, витягне цеглину і мене засуне туди, я наберу торбину зерна, поки охоронець обійде церкву і гайда додому, щоб не замітив. Ходили по-троє чоловіки і підвода, ото як ідуть та на гармошці грають. Раз прийшли, все забрали, а потім приходили другого разу, щоб перевірити, чи не утаїли люди чого. Приходили люди свої ж, і забирали, люди боронилися, бо то їхнє було, їхніми руками зароблене, а вони били людей і забирали все: корів, коней, зерно, який реманент. У кого сім’ї були великі, по 5-7 чоловік, чи сироти були,то залишали корів і яку жменю хліба

Чи добровільно йшли люди до колгоспу?

Заставляли здавати коней, здавати плуги, реманент і ото заганяли до колгоспу. Варили колгоспникам якусь баланду з кукурудзи та ще якої трави туди накидають, і тим хто по полі колоски збирав чи копиці складав і дояркам,- всім давали їсти, аякже. Мій батько працював в колгоспі, де яку зернину украде, захова до пазухи і приносив нам.

Багато людей померло від голоду?

Тут багато померло від голоду, батьків брат вмер від голоду, тітка вмерла з голоду – пішла в друге село, влізла в погріб, набрала там сала, зерна – всього, і ото наїлася і через два дні вмерла, а в неї було шестеро дітей. Збирали траву. Ото ідеш на степ, і кокиш такий маленький, косив і їв, голодні люди були, ото зерно збирали після того комбайну колоски, то садили від п’яти років і більше.

Чи допомагали сиротам?

В одної жінки було дев’ять душ дітей, без батька жили, і оце їй допомагав колгосп, давав на одну душу по 100 грам хліба, яку жменю зерна, оце і вся поміч була сиротам.

А були такі люди, що не голодували в селі?

Були, були, та ще й добре були такі, що не голодували. В них були запаси, є такі, що не знали, що таке голод.

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Я пам’ятаю, ходив в поле сусли збирав. Як піду, то принесу 50-60 суслів, і шкірки зніму і ото мамі в казан. А нас було семеро душ, я самий старший, ото повний казан звариш і не хватає мамі. У тих норках я вигрібав зерно, а воно чисте, ходив вночі, щоб не бачив ніхто. У дворі була землянка, повна землянка зерна. Ото сидимо сім душ голодуємо, а в нас пшениці повна землянка. Ото дирку пробили та потрохи зерна брали, і так вижили. Вижило багато людей, є такі, що їм давали зерна, хліба потрошки давали. І ото йдуть на степ, і в кого нема чого їсти і тоді діляться, аякже, люди ділились, не давали вмерти один одному. Пам’ятаю, і родичі допомагали, ділились, в кого шо є.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Бува, як хто в ліс з села тікав, то ото він з голоду з ума зійшов, значить, пішов людей їсти. Люди ходили до лісу траву яку зірвати і не верталися, тільки знаходили сапоги і кості. Ми потім перестали ходити до лісу, а як в поле біля лісу працювати ходили, то стояли охоронці з ружами.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

По полю заборонялося збирати колоски, по полю їздили об’їздники і вкрав п’ять колосків – зразу на 15 років років висилали до Сибіру. Люди робили по мінімум роботи за трудодні, але не всі могли виконати мінімум, і їх висилали до Сибіру, було таких багато.

Як ховали померлих?

Помирали люди, багато померло, ховали свої, хто крепший був, ото так вивезе за село, кине мертвого, може, чим прикидали. Хоронили людей на цвинтарі, ото так кинуть загорнуть і так ні хреста, нічого не ставили. Ми знали, хто багатий, був то ті ставили хреста, але такі від голоду не знали. А як ми бідні були, їсти нічого не було, то звідки того хреста нам брати.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Поминають, звісно поминають, кожен приходить ставить панахиду, але ніхто вже не пам’ятає, де ті могили, а тоді майже не поминали, бо тоді не було такого як Проводи. Розказував онукам, а шо як вони бачать, що в тарілці є шо їсти, то що вони будуть цікавитись. Таїм байдуже, що було тоді. Винна влада, а хто ж, як не влада, тільки вона ото забирала, вона зробила голод. Це Сталін винний, він заставляв забирати.

Чи знаєте ви, що таке Торгсін?

А було, було, тут було ходили міняли прикраси на хліб, а люди ходили голодні і все, що можна поміняти, все міняли. В містах голод був, бо звідти приходили до нас голодні, пухлі були. їсти просили. Та говорили, що голод в містах великий, більший, ніж тут. Ото ці прихожі найбільше і помирали. Ото помруть і не було кому захороните, ото так лежали по вулиці, поки хто жаліється та крепший був, то де вивезе за село.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 12.07.2008 р.;
3. Хто записав: Гетманець Святослав Анатолійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 33-35;
5. Респондент: Рожнова Анастасія Миколаївна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Врожай був, та закривали. Не можу казати, мені було три годіки, я не добре помню, я сиділа в хаті, покидала мене мати, ходила по степу, шукала качанчики кукурузки, щоб зварити якийсь бульйон чи лагуру, ходили попід скирди. Четверо нас осталось, батька забрали у 33 году, ні за що, він пас свині та збирав мишоловок, мама поклала в піч сушити, здерти і зварити дітям якусь таку латуру. Та вони прийшли, відкрили ту піч, випотрошили і забрали батька, а мені було, я ж кажу, три годи, старшому самому сім год. Я не ходила, мама брала брата і ходила з ним на степ, і по болоті ходили ввечері. А мені наказували сидіти на печі і нікуди не виходити. Каже: «Будуть приходити трусити, а ти не давай». Бо на печі висіли торбиночки, там якась крупа чи якась макуха побита, а потом фасолька чи горох там для дітей. То що я могла зробити, як вони приходили свої, та вже сільські, нема вже їх на цім світі, земля не прийме. Самі забирали, даже стягали там де як клійоночка на столі, матерія яка – стягали, забирали. Була коровка, коровку тоді забрали. Я не помню, скільки їх ходилб: Мама розказувала, що ходили ноччю, стукали в дворі. А открили, то вони стукали кругом, такі були залізні кльочки, стукали, щоб найти хліб. У свекрухи моєї було 5 дітей, та вони прийшли ноччею, викинули з хати, бо в неї хата була під черепицею, то вони считали, що це куркулі. Та мама мого чоловіка кричала криком, щоб забирали тоді і дітей, бо чим вона буде їх кормити, 5 дітей, і чоловіка теж забрали, у 37-му році.

Хто входив до бригади?

Мама розказувала, що вони були в пошані за те, що вони служили в КГБ, то що приїздить чорний ворон, що ночкою ходили. Вас визивають у контору начебто, а так узяли турнули у той чорний ворон та забрали. Не знаєш навіть на сьогоднішній день, де вони, що, де їхні ко стопки гниють. Ми жили у селі, та наше село розорилося. Сюди ми переїхали у 77 году, я вже була замужем. Нічого в тих, що ходили, не було, ніяких документів, сільські. Жінка йшла у больницю нести чоловіку з другого села, та проходила коло нашого села, та повиходили, зарази, і забрали все, що вона у больницю несла. Ну якби я сказала, хто йшов у тій команді, ще я одного його знаю, мені мама розказувала. У нього було троє дітей, жінка померла в нього. Ну він жив, як усі люди жили, а такий сильно строгий, такий був злющий, що я ж кажу, забирав. Грищенко Іван. Дежурив один у конторі, той вижив. Та розказував, що був заховав того зерна у штанину, вони знайшли, забрали ще й побили. Зброї в них не було, тільки палки. Люди боялися боронитися, боялися, що як будуть щось казати, то тоже чорний ворон під’їде та заберуть. Повисипали десь аж на Соловки. Ноччю ходили людей забирати, вдень ходили хліб трусити. Мама казала, викопають десь ямку на городі, заховають там і не знайдуть, а потім доставали потихеньку, аби зварити латуру ту. Як варилася: чи жито подеруть, чи пшеничку, чи кукурузку ту накидають та кандьєр, такий називався, варили. Даже коні здихали, люди витягали і ділилися. Відрізали по куску того м ’яса щоб поїсти. Розказували, мама даже свою дитинку вбила. Це такі були випадки, бо голодні були, голод такий був. Кажуть, зайшли до неї, питають, як вона живе, а вона: «Отак я живу». А в пічі мліло м’ясо з дитини, вона голову відрізала, поклала в торбинку, а вони ото знайшли. Та вона плакала і кричала криком, що була вимушена, бо краще б умерла, а не зарізала б свою дитину. Лучче умерти. Отаке було. В кого корови були, то виживали люди, доїли корову, як не забирали в кого. Молочко було. Хто не лінувався, ходили по степу збирати качанчики кукурузи, то жили. А хто не хотів ходити, то пухлі падали і помирали з голоду. Кажуть, ще собак і котів їли. Мама розказувала, що продавали холодець, та найшли ногтики дитячі у тому холодці. Із дітей варили холодець. Такі були, що заманювали дітей до себе, або на ніч приймали там кого та вбивали людей і робили ковбаси. Хлопці ходили яічки шпачині дерли. Як було треба шпаків дерти, та хто ж ноччю до лісу піде. Собирали то, що під ногами було, і сусликів, і крис, і що бачили їли, аби вижити. Ті, що в колхоз вступили, то вони як вступили, то повіддавали все. Коні повіддавали, корови повіддавали, тому що як не віддаси, то вивозили геть на Соловки. Я не можу сказати, чи допомагала влада чи колхоз цим сім’ям. Тому що коли мені треба було в школу йти, якраз було сім год, то це я помню, мама ще казала: «Нікуди ти не підеш, оце з школи приходь та підем жати травичку», бо треба було давати коровці, бо не буде молочка, та повмираєте з голоду. Була у нас корова лиш до війни. Судили за колоски вже в 1947 году, це вже я була ланковою. Жінка одна теребила там зерно. То її за це спіймали, засудили та дали 10 років. Давали ж по ті 50 грам, бо робили ж на палочку, на трудодень. Як уже в 47-му на осінь був урожай, бо я в 47-му году осінню в октябрі вже заміж виходила, було вже хліба, получали ту пшеничку, то дерли на дерничку і вже мала ту крупу, випарювала, тою мукою примісювала і випікала хліб. То вже даже на мельницю змелювали та пекли калачі. Не дозволяли збирати колоски, це їх збирали при руминах. В голодомор я не знаю, щоб хто збирав. Поля та колгоспні комори охороняли. В Андре-Іванівці була голубінка, там хліба було повно, бо розказували, хто міг украсти, дірку там десь продрати, вигортати того зерна собі краплі, хто спіймався, того судили. Мама розказувала, хто не йшов у колгосп, то тому було одрізано всьо. Хто йшов у колхоз, то всьо забирали. У батька була пара коней, там корівку держали, то поздавав батько всьо у колхоз. Коли він організувався, я не знаю. Не могли люди тварин ховати, неможливо було ховати, тому що теба було якось пасти, вигонити. У 33-му, казала мати, багато людей помирало, у 47-му вже не було такого голоду. В кого було даже зерно яке, чи крупа яка даже. Ходили міняли барахло яке, бо люди міняли там баночка-дві, щоб тільки зварити їсти, щоб тільки не померти з голоду. Я не можу сказати, коли більше помирали, мабуть, коли 1933 год був і мама ходила збирати кукурудзу, то це ж після жнив було, бо скирди стояли соломи, та де греблі віяли зерно яке було, а тоді вимивали та з землі доставали, пшеницю, зерно отсівалося та й дерли на дернички, варили такулатуру. Від голоду половина села вимерла, а половина вижила. Як люди могли, допомагали одне одному, як у кожного нічого не було. Як хто що мав, там яку крупу держав у землі, щоб вижити. Ніхто з родичів з інших районів не допомагав, бо казали, по всій країні повно зерна, а Сталін його приховав, зробив це всьо, щоб країна вимерла. Вивозили хліб, кругом геть по другим городам отправляли. Уже їли траву, бо більше нічого не було. Лободу парили. Даже паслися, шукали бриндолі, але їли навесні, ще мама казала, какіш їли. Мама приносила ожину мені, така гірка була. Шипшина по лісі росла сладка, то збирали ходили. На цілий день як підуть, мама візьме сина старшого, вона його водила за собою. Приходили вони всі такі мокрі і в болоті. А я сиділа на печі і не вилазила, плакала, бо нікого ж у хаті. От хоронили так, тих, хто від голоду помер. Скидали в могилу, бо вже вижить сили не було. Кажуть, де круча була, туди і тягнула людей. Хоронили в основном на кладбищі. їздили до батька, казали, що вивезли в Одесу, десь тамочки він сидів. Батька побачити возили сина, поїхали та не застали. Сказав той вояк, що охороняв їх, що вчора їх вивезли, а лиш потім розказував чоловік, прийшов із тюрми і сказав, що він упав і в нього порок серця і він помер. Ті, кажуть, хоронили так: вирили йому яму бульдозером, там їх багато поклали, хоронили. їх у тюрмі багато повмирало, їх позагортали. Поминаєм померлих, конєшно, поминаєм, і не знаєм, де захоронені, а все одно поминаєм. Влада при цьому не була. Тому що ми ходили на кладбище і батьки наші ходили, в кого там були померлі діти, як у мене погиблі брат і сестра. Троє померло. Церкви у нашому селі вобще не було. У восьми кілометрах від нас село було, Красний Кут. Хрести на могилі ставили вже після, Голодомору. А взагалі, хоронили де бачили. Я не знаю, як молодь сприймає той голодомор. Я дітям говорила. Ставляться вони так, що то неправильно було, несправедливо, що був хліб, а людям не давали, і винуждєни люди були вмирати від цього. Бо така була власть, що вони запрещали то всьо. Хто це робив, начальство то робило, що у Москві жило. Ну хто може бути винним, вважаю, що Сталін це робив, там був і Каганович якийсь і ще хтось.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Науменко Андрій Олексійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 32;
5. Респондент: Піщанська Надія Микитівна, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

В 1932-1933рр. був голод. Був неврожай. Ми їли бурячиння, калачики, давали жменю макухи, робили баланду, борщ з бурячиння і їли. З голоду не помирали, такого не помню. Людоїдства не було, сусликів і інших гризунів тоже не їли. Мама в мишиних норах іноді знаходила і приносила додому трохи зерна. По селу ходили якісь начальники і забирали продукти. Помню, як приходили до нас і щось шукали в макітрі, в якій мама варила борщ, мабуть, шукали пшеничку. Приходило 1 чи 2 чоловіка. Хто, не помню. Люди, казали, що пухли з голоду. Ми – ні, якось вижили. Що було, то пройшло.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Пелеховська Катерина Володимирівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 30-32;
5. Респондент: Павленко Катерина Іванівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви голодомор 1932-3З рр. ?

Пам’ятаю.

Чи був в той рік врожай?

Врожай був. Но були сильні налоги. До двора було так: чи є в тебе кури чи немає, дай 150 яєць, дай шкуру зі свині, дай молока 300 літрів. Чи є корова чи нема, должна дати. А хліб забирали. Люди копали ями, в ямах ховали. Ходили шпичками шукали, забирали той хліб, всьо забирали, в Росію вивозили. Всьо забирали, і де яка коровка. Ну, в нас дома була велика сім’я. Я помню, що мама розказувала, шо зав’язала мені платок, такий красівий платок, такий красівий. І прийшли із флагами, з музикою, і в мене той платок забрали, а я манюня була. Вигнали з хати, хата в нас така красіва була, кухня така гарна. Вигнали, ну як розкулачка. Всьо забрали, коровку забрали. Дядько був, папин брат, бідніший, то йому нічого не було. Вспоминається мені, шо я була у нього на печі. То ми пішли до того дядька жити.

Хто входив в бригади?

Якісь сільські, а якісь були приєжджі. А тут собирали таких старців, шо вони нічого не мали, і ходили, сволочі, з флагами приходили. Знали, напрімєр, шо я живу, шо в мене є. Один приєжджій приїждав і їх десяток з флагами приходили. І оббирали і виганяли, і з хати забирали всьо.

А люди якось захищались?

А хто ж буде захищатись, як це, можна сказать, революція була. На підводі, коні були. Всьо забирали. А геть на степу, тато розказував, зробив яму і там пшеницю ховав. Та й трошки ото осталося, шо вижили. А так були всьо позабирали. Даже таке роказують, один дядько в колхозі украв бичка та й дома зарізали того бичка, наварили м’яса. А хлопчик сидить, наїв пузо. А прийшов міліціонер, шукає того бичка. «А де ж,- каже,- то м’ясо»- «А у собаки під хвостом». А вони коло собаки біля ворот закопали м ’ясо. Міліціонер подумав, шо він бреше. А той дядько вже думав, всьо – тюрма. Кажуть, шо даже дітей різали. Казали, шо даже найшли холодець із дєтскіми ногтіками. Люди до вього приспосаблювались. Є такі сволочі, шо робили, шо хотіли. А то розказували, один чоловік і маму з’їв.

А скількі разів бригади приходили до хати?

Вони зразу вигнали з хати, і забрали всьо. Підводами тягнули. Всьо забирали з хатів.

Чи хотіли люди йти в колгоспи, чи їх примушували?

Не хтіли, не хтіли. Не хтіли добровільно йти. Хто мав конячки, земля була у людей, то не хтіли.

Людям дозволяли збирати колоски, залишки городини?

Нє, ніхто не розрішав. Ніякі колоски. Такий голод був. Не було чим не орати, не сіяти.

А чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

Ну, судили. Жінку, Залоговську, та її невістку, троє дітей на печі. То її засудили за п’ять качанів.

Скажіть, будь ласка, чи опікувалась держава малими сиротами, чи були дитячі будинки?

Наверно, шось було.

Скажіть, як ви вижили?

Я ж кажу, тато далеко в полі на своєму участочку сховав пшеничку. Ото так вижили, так би були тоже повмирали.

А ви з дядьком жили тоді?

З дядьком. А шо ж, розкулачували, та ми в дядька були, та й дядька кормили. І ота пшениця нас спасла.

А якусь траву собирали, може тварин якихось ловили?

Не знаю, за це не скажу.

Чи були в селі люди, які не голодували?

Це такі, які приходили ото, людей оббирали, то вони не голодували.

А вони забирали тільки зерно, чи й інші речі?

Всьо на світі, всьо на світі. Понімаєш, єслі з хати вигонили, то даже платок з мене зняли. Всьо забирали. Я помню, шо на голій печі я була малою.

А багато людей померло від голоду?

Багато, багато.

А були такі бригади, що хоронили померлих?

Не, кажен собі сам. Не було ніяких бригад. Папина сестричка, така гарна, така гарна. Тіф був і всякі болєзні і вмерла. Десь їй тоже вісімнадцять год було. Всякі болєзні підключалися. Люди вмирали, погибали.

Чи допомагали люди один одному? Чи отримували допомогу від родичів?

Ні, не від кого ніякої помочі.

Чи був голод у містах?

Конєшно був, кругом був голод.

А можна було виміняти там якісь харчі на речі?

Це міняли вже після войни. А в 33-му году не помню.

А були якісь масові захоронения людей від голоду?

Не знаю, наче не помню.

А ви розповідали про голод своїм дітям, онукам?

Да. Дочка всьо знає. Та й по телевізору показують.

Кого ви вважаєте винним у загибелі людей від голоду?

Це Росія всьо винна. Чи Сталін, чи Бєрій. Це він був фашист. Заставляв отако робити голод, шоб всі повмирали на Україні. Україна була бідна.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 29-30;
5. Респондент: Носуленко Євгенія Дем’янівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Бобрик Другий Любашівського району Одеської області.

Батька розкулачили. Він не був багатий, а багата була мамина мама. Він держав вівці, корови, коні.

Чому була голодовка?

Був врожай. Поставив батько хату нову. А батька розкулачили, тому що мамина мама була багата. Батько робив у сільсоветі і не знав, що нас розкулачили. У нас забрали дім і вивезли нас десь далеко. Корова в нас була, та її забрав зразу председатель сельского совета. А потім хату віддали, а корову нє. Нас було шестеро, і голод не всі пережили, два хлопчики померло. Батько зараз же уїхав в Одесу і там пристроївся на роботу. Поки мама повернулася сюди назад, то ті два хлопчики померли. Батько забрав нас в Одесу. А потім почали казати, що несправедливо порозкулачували. Та мама ходила в Одесі в Горісполком і повернули хату. Нам дали землянку в степу. Жили ми полтора года. Потім нам вернули хату. А мама була беремена, під час родів померла. А хлопчика забрали в пріют. Батько робив під час голоду в больниці в Одесі і міг робити любу роботу, і йому дозволили нас взяти з собою.

Багато померло від голоду?

Да.

А в Одесі був такий голод?

Боже спасі. Мама робила санітаркою, а батько по хозяйству. Мама приходила і приносила звідти кашу, хліба. Жили на Слободці в квартирі, а батько не хотів там жити. Брата татового забрали. І не мали права попрощатися з ним. Мабуть убили його. А вже з маминої мами познімали всі кольца і руки покрутили їй.

А ви не чули, що таке Торгсін?

Колись було. Обмінювали золото на хліб.

Був наглядач на полях?

Був.

А чули про закон «5 колосків»?

Та я знаю, що судили за колоски. У нас корова була, ми пасли корову і збирали колоски, і нас не трогали. А дід збирав по полі і частину віддавав в колгосп, а частину собі. Мама, як почула, що розкулачують, та в неї були чорні платки, та вона ховала їх у кумів.

А як ви вважаєте, хто винен у смерті багатьох людей?

Це спеціально зробили.

А допомагали один одному?

Нє. Всі даже боялися подивится на тих, кого розкулачували.

Розповідали про голод своїм рідним?

Ні.

Поминають померлих?

Може, хто свого й поминає.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Волканов Сергій Іванович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 28-29;
5. Респондент: Михальченко Ніна Василівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Розкажіть про голод 1932-33 рр.

Голодовка сильна була, сильно мені попадало. Все було, да, все пережили.

Чи були бригади, що забирали зерно?

Ходили.

Приходили свої відбирати?

Все було.

По скільки разів приходили?

Все брали, все крали.

А що ви їли?

Нас в сімї було 10 душ, в мене братик був, таскав він скотину, натаскав 10-м душам.

А чи їли ви якісь рослини?

Які рослини, їли, що могли.

А людей арештовували, висилали?

Да, було все, я все пережила.

Ті, хто відбирав, мали зброю?

Да, мали, конєшно.

Чи боронилися люди?

Де там захищалися?

Можна було заховати продукти?

Ховали їжу коло хати, ямки викопували та й туди приставляли собаку. Та й що було ховати?

Чи заставляли людей йти в колгоспи?

Та заставляли йти в колгоспи, бо говорили, що не будем подихати, а ми були люди бідні. Ми гребли, а вони все отримували, ми бідували.

Чи дозволяли збирати колоски в полі?

Те, що оставалося, то ми підбирали. Нічого нільзя було собі оставити. Сильно тяжко було жити. Людей судили.

Чи розкулачували людей?

Сильно, сильно, батька розкулачували.

Хто ховав померлих?

Мучилися, наймали тих, хто був дужчий.

Чи допомагали люди одне одному?

Та чим було допомагати, коли їсточки хотіли.

Чи можна було щось поміняти в місті?

Бог його знає. Я все забула.

Хто винний в цьому голоді?

Начальники, які знущалися з нас.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Волканов Сергій Іванович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 26-28;
5. Респондент: Михайлюк Василь Михайлович, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Що ви пам’ятаєте про голодомор 1932-1933 років?

Багато не пам’ятаю, але дещо знаю.

Ви тоді тут жили?

Так, так.

Як ви гадаєте, які були причини голоду?

Голодомор фактически почався, коли забирали зерно.

Тоді був хороший врожай?

Врожай тоді був добрий.

Хто забирав продукти від людей?

Ходили попід хати, шукали, ходили з палками. Шукали, було таке время, що зробиш.

Коли саме приходили?

І вдень, і вночі приходили.

По скільки разів вони могли приходити?

Було, що по два разу приходили, по три разу.

Вони мали при собі якісь документи?

Які там документи?

Люди боронилися?

Боялися, якщо скажуть яке лишнє слово, так вбивали.

Чи мали вони при собі якусь зброю?

Все було, зброя була, все разом було.

Люди ховали зерно?

Ну було конечно, ховали. Закопували у землі, підвалах.

По скільки людей ходило?

Ну як, приходило по два, три бувало чотири. Забирали все.

А забирали худобу, коней?

Забирали все, що могли. Казали, що розкулачували.

Людей змушували іти в колгоспи?

До колгоспів фактіческі не змушували, люди добровільно йшли.

Чи були куркулі, яких розкулачували, що не хотіли йти?

Та фактическі таких не було. Люди шли добровільно робити свою роботу.

Колгоспи видавали їжу тим, хто до них йшов?

Так, видавали. Варили куліш, потирали бринзою. Картошки не було, може, десь була. А в нас так.

Ви чули про закон про «п ’ять колосків»?

Да, це було таке, що за 5 колосків давали 10 год. За 5 качанів давали 8 років.

Хто охороняв поля?

Як сказати, були об’єжчики, активісти з простого народу.

А сусіди доносили одне на одного?

Та такого не було.

Люди допомагали одне одному?

Всі голодували, та не допомагали.

Чи були такі, хто не голодував?

Не скажу, їли макуху. Наче батько був предсідатілем колхоза, а все одно голодували. Не було шо їсти абсолютно. У нас в Андрієво-Іванівкі було голубинки, там стільки хліба було! Нікому нічого не давали, їх охороняли, сильно охороняли.

А в школі давали їсти?

Ні, в школі нічого не давали. Ото прийдем, макухи посмокчемо, такий був хліб.

Що ви їли взагалі тоді?

Ну як, какіш ми їли. Копати ми ходили: жолуді їли, коріння викопували. їли суслів. Колоски собирали.

Що було з малими сиротами?

Їх в каждий колхоз присилали. їм там шось давали.

Був голод у містах?

Тоді пішки ходили. Хтось шось купив.

Багато померло людей?

Я про це точно не скажу.

Чи були випадки людоїдства?

Не скажу.

Хто хоронив померлих?

Ну як сказати, вивозили та й хоронили.

Кого посилали хоронити померлих?

Ну колгосп, та й так хто міг.

Їм платили?

Ні.

Це їх хоронили?

На кладбищі.

Чи ставили там хрести?

Ставили.

Багаті міняли золото на їжу?

Це я не чув.

Зараз поминають померших від голоду?

Поминають, ходять на кладбище.

А в ті часи?

В ті часи не було чим поминати.

Ви дітям розказували про це?

Розказував.

Як ви гадаєте, хто винен у Голодоморі?

Государство, наверно, бо не виділяло людям хліб. Вони ж мали запаси. Склади були забиті.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 25-26;
5. Респондент: Мальцева Євгенія Іванівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933рр. ?

Я смутно помню про голод. Помню, ходили на степ, розривали мишоловки і їли ото, що розгрібли. Голодували, забирали у людей послєднє. Приходили від влади, комуністи. Ходили попід хати і забирали. А чи одяг забирали, не помню.

А можна було щось сховати?

У нас нічого не було. Нас було семеро дітей.

А батько був у колгоспі?

У мене отєц – бивший льотчик. У нас не було хозяйства, бо він як воєний получав пайки. І у нас всі вижили.

А хто держав корів?

Хто міг держать.

А що, у всіх позабирали?

Не. У хаті залишилось по одній корові.

А у якому кутку ви жили?

Вона називалася Чорнова.

А доносили на сусідів?

Не помню, бо ми не з ким не дружили.

Карали тих, хто не хотів збирати зерно?

Знаю, що у складщдюди залазили і крали, і за це наказували. І не дозволяли збирати на полі. Охороняли поля. А за мишоловки не ругали.

А що ще їли?

Ходили на степ. Збирали калачики, медики, акацію, а мама робила млинці якісь. Баланду варили з листя. Принесемо з мишоловки, мама настукає в стукалці і ото наваре, і ми їмо. Буряк їли.

А тварин їли?

Батько охотник був. Бив горобці, мама їх варила. Але не всігда хватало патронів, щоб стріляти.

А коли до вас приходили бригади?

До нас не ходили, бо знали, що у нас нічого немає.

А був склад, де звозили зерно?

Да, його охороняли местні люди, вооружоні.

А сиротами опікувалась держава?

Не помню.

Багато помирало від голоду?

Багато, але з нашої родини ніхто не помер.

А були такі люди, які зовсім не голодували?

Я не помню.

В містах був такий голод?

Канечно.

А хто ховав померлих?

Я не знаю.

А в школі вам давали їсти?

Нам давали латуру – це суп такий, і в ньому було дві ягідки.

А коли почали помирати більше людей?

Уже в 33-му.

А на поле виходили?

Нє, не знаю.

А мама чим займалася?

Сиділа дома з дітьми.

Хто винуватий в тому, що так багато померло людей?

Государство.

А дітям розповідали про голодомор?

Вони сміялися.

Ви чули про Торгсін?

Люди ходили попід хати і золото міняли.

А людоїдство було?

Нє. Котів їли, собак, а ми не їли.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 12.07.2008 р.;
3. Хто записав: Гетманець Святослав Анатолійович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 24-25;
5. Респондент: Люльченко Валентина Омельянівна, 1921 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи добровільно люди йшли до колгоспів? Якщо ні, то які покарання застосовували до тих, хто не хотів?

Нашій матері сказали здавати усю свою землю в колхоз, а вона сказала, що не здасть, бо дітей багато і годувати чимось нас треба. За це на неї подали в суд і вона отримала год тюрми. І це вже, як я родилася, її пустили додому. А потім пришлося віддати землю в колхоз і самим піти. Мама моя потім робила, то на степу, то біля свиней, а там вже до кінця свого життя.

Чи допомагали один одному? Які засоби вживали, щоб вижити?

Батько матері з Ольшаниці кожен день приносив нам хліба, кусочок якого масла, картошечки, квасольки, молочка, капусти. Всьо він нам це приносив.

Забирали тільки землю, чи й речі, худобу?

У мами забрали у колгосп усе, що в нас було. Забрали коняку з лошам, коровку, позабирали зерно та багато речей з хати. Скоро після цього мого брата вибрали председателем колхоза. Я була позже в городі, працювала, та після смерті матері я переїхала до свого брата.

Що їли в голодовку?

Голодовка була. Але мама нам не давала голодувать. Мама зарізала нашого ішака, та ним ми і годувалися. Може колись приносила якогось зернинця, крупинки якоїсь, молочка трохи, та так ми і жили.

Хто ходив забирати врожай, зерно, чи забирали худобу? Чи можна було щось приховати?

Ходили, ходили забирали, но корови не забирали. У нас було дві корови. Пам’ятаю, забирали пшеницю, в кого вона була, ховали по кручах ту пшеницю, закопували, шоб не забирали всю.

Дозволяли збирати колоски в полі?

Ми собирали колоски. Ми собирали колоски ходили, собирали сою, кукурудзу.

Які рослини, гриби чи ягоди вживали в їжу?

А так ходили по лісах. Там у нас у Миколаївні були два ліси. Там ми ходили збирали гриби, ягоди, мама виносила на базар, продасть, та купить якусь буханочку хліба. Я ходила з відрами, збирали ті гриби, мили, а потім продавали на базарі.

Багато людей вмирало?

Люди умирали, а чи от голоду, чи може від болєзні якої. Казали, шо якась болезнь ходе людей косить.

Хто опікувався сиротами?

Сиротів тоді у нас не було. Даже понятія такого не було.

Скажіть, чи годували дітей в школі, дитячих садках?

У нас була школа, хороша дуже школа. Нам там давали по кружечці галушечок, піддержували нас. Варили незажараний кулешик, теж нам давали їсти.

Чи була у вашому селі церква? Поминали померлих від голоду?

Церква у нас у селі була. Ходили ми в церкву на служби. Батюшка тоді вже поминав померлих від голоду.