1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
  2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
  3. Хто записав: Димура Олександр Миколайович;
  4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 36-37;
  5. Респондент: Сікорський Василь Леонідович, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр.?

Ну пам’ятаю, ну мало, я ж 1928 року народження. Пам’ятаю, що голодовка була, люди пухли, бо не було що їсти, до того доходило, що люди коней дохлих їли, розрублять коня і кидаються туди, щоб тільки ухватити кусінь м ’яса, доходило навіть до бійок за те м ’ясо, всі голодні, а м’яса мало було. Багачі забирали, наші ходили забирали, говорили, що для советского союза. Геть усе забирали, забирали і пшеницю, і коні, і техніку. Ми під столом вирили яму і ото туди ховали. А вони ходиш з щупами і штурхали, шукали, де заховане. Вони зібрали по селі зерно і заховали в церкві. Вони закрили церкву і зробили з неї склад. Ховали сємічки там, і був приставлений охоронець. Мене батько поведе до церкви, витягне цеглину і мене засуне туди, я наберу торбину зерна, поки охоронець обійде церкву і гайда додому, щоб не замітив. Ходили по-троє чоловіки і підвода, ото як ідуть та на гармошці грають. Раз прийшли, все забрали, а потім приходили другого разу, щоб перевірити, чи не утаїли люди чого. Приходили люди свої ж, і забирали, люди боронилися, бо то їхнє було, їхніми руками зароблене, а вони били людей і забирали все: корів, коней, зерно, який реманент. У кого сім’ї були великі, по 5-7 чоловік, чи сироти були,то залишали корів і яку жменю хліба

Чи добровільно йшли люди до колгоспу?

Заставляли здавати коней, здавати плуги, реманент і ото заганяли до колгоспу. Варили колгоспникам якусь баланду з кукурудзи та ще якої трави туди накидають, і тим хто по полі колоски збирав чи копиці складав і дояркам,- всім давали їсти, аякже. Мій батько працював в колгоспі, де яку зернину украде, захова до пазухи і приносив нам.

Багато людей померло від голоду?

Тут багато померло від голоду, батьків брат вмер від голоду, тітка вмерла з голоду – пішла в друге село, влізла в погріб, набрала там сала, зерна – всього, і ото наїлася і через два дні вмерла, а в неї було шестеро дітей. Збирали траву. Ото ідеш на степ, і кокиш такий маленький, косив і їв, голодні люди були, ото зерно збирали після того комбайну колоски, то садили від п’яти років і більше.

Чи допомагали сиротам?

В одної жінки було дев’ять душ дітей, без батька жили, і оце їй допомагав колгосп, давав на одну душу по 100 грам хліба, яку жменю зерна, оце і вся поміч була сиротам.

А були такі люди, що не голодували в селі?

Були, були, та ще й добре були такі, що не голодували. В них були запаси, є такі, що не знали, що таке голод.

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Я пам’ятаю, ходив в поле сусли збирав. Як піду, то принесу 50-60 суслів, і шкірки зніму і ото мамі в казан. А нас було семеро душ, я самий старший, ото повний казан звариш і не хватає мамі. У тих норках я вигрібав зерно, а воно чисте, ходив вночі, щоб не бачив ніхто. У дворі була землянка, повна землянка зерна. Ото сидимо сім душ голодуємо, а в нас пшениці повна землянка. Ото дирку пробили та потрохи зерна брали, і так вижили. Вижило багато людей, є такі, що їм давали зерна, хліба потрошки давали. І ото йдуть на степ, і в кого нема чого їсти і тоді діляться, аякже, люди ділились, не давали вмерти один одному. Пам’ятаю, і родичі допомагали, ділились, в кого шо є.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Бува, як хто в ліс з села тікав, то ото він з голоду з ума зійшов, значить, пішов людей їсти. Люди ходили до лісу траву яку зірвати і не верталися, тільки знаходили сапоги і кості. Ми потім перестали ходити до лісу, а як в поле біля лісу працювати ходили, то стояли охоронці з ружами.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

По полю заборонялося збирати колоски, по полю їздили об’їздники і вкрав п’ять колосків – зразу на 15 років років висилали до Сибіру. Люди робили по мінімум роботи за трудодні, але не всі могли виконати мінімум, і їх висилали до Сибіру, було таких багато.

Як ховали померлих?

Помирали люди, багато померло, ховали свої, хто крепший був, ото так вивезе за село, кине мертвого, може, чим прикидали. Хоронили людей на цвинтарі, ото так кинуть загорнуть і так ні хреста, нічого не ставили. Ми знали, хто багатий, був то ті ставили хреста, але такі від голоду не знали. А як ми бідні були, їсти нічого не було, то звідки того хреста нам брати.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Поминають, звісно поминають, кожен приходить ставить панахиду, але ніхто вже не пам’ятає, де ті могили, а тоді майже не поминали, бо тоді не було такого як Проводи. Розказував онукам, а шо як вони бачать, що в тарілці є шо їсти, то що вони будуть цікавитись. Таїм байдуже, що було тоді. Винна влада, а хто ж, як не влада, тільки вона ото забирала, вона зробила голод. Це Сталін винний, він заставляв забирати.

Чи знаєте ви, що таке Торгсін?

А було, було, тут було ходили міняли прикраси на хліб, а люди ходили голодні і все, що можна поміняти, все міняли. В містах голод був, бо звідти приходили до нас голодні, пухлі були. їсти просили. Та говорили, що голод в містах великий, більший, ніж тут. Ото ці прихожі найбільше і помирали. Ото помруть і не було кому захороните, ото так лежали по вулиці, поки хто жаліється та крепший був, то де вивезе за село.

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду