Гаркавенко Катерина Дмитрівна, 1940 р.н.

Бер 19 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Стара Буда Звенигородський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 03 серпня 2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Гаркавенко Катерина Дмитрівна, 1940 р.н., народилася в селі Стара Буда Звенигородського району Черкаської області.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Стара Буда Звенигородського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Мама казала, що цей голод був створений штучно. Врожай був непоганий, люди почали вже відходити від війни. Почалася відбудова села, люди покращували свій побут, а тут тобі – нова біда. Наша хато стояла якраз посередині села, а обшуки почали проводити з крайніх хат, тому ми з батьком встигли приховати борошно, крупи на горищі в старих речах. Але ж ми не думали, що обшукуватимуть так ретельно. Мої батьки працювали в колгоспі. Батько був зоотехніком, а мама була біля малих телят. Коли з колгоспу повивозили всю худобу та позабирали всі корми, то почали ходити по сім’ях колгоспників з перевірками. Виявилося, що в колгоспі була якась “недостача”, і нашого голову довго тягали по інстанціях і вибивали з нього, де він приховав продовольство од властей. Більше ми його не бачили. З перевірками ходили мало не щодня. Забирали не тільки продовольство, але й одяг, хатні речі, знімали з жінок обручки й дешеві сережки. Харчувалися ми здебільшого листям, травою, глеєм з вишень, коріннями… Забули смак справжнього хліба. Люди по селу майже не ходили, бо не мали на це сил. Сиділи, здебільшого, по хатах з виряченими од голоду очима й зі здутими животами. Якось кілька чоловік з нашого села спробували пограбувати склад, куди на деякий час звозили награбоване у селян добро. Вони сокирами зарубали охоронців і залізли на склад. Але коли вони зайшли всередину, то почали жадно їсти зерно. На ранок їх знайшли в тому ж складі мертвими. Від того, що вони понаїдалися після тривалого невиживання їжі, вони померли. Всі троє. Їх тіла комсомольці почепили в центрі села біля клубу, якраз біля нашої хати, а на грудях в них висіли таблички: “Вони хотіли обікрасти Батьківщину…”. Ті таблички й досі мерехтять у мене перед очима. Люди мерли прямо на вулиці. Криниці були завалені трупами,- то топилися люди, яким уже було несила терпіти такі муки. В жінок народжувались мертві діти, а якщо вони народжувалися живими, то через годину помирали. Під час голоду народилось четверо дітей на селі, але ні вони, ні їхні матері не виживали. Деякі батьки відрізали собі пальці ніг, щоб хоч якось нагодувати своїх дітей. Це було страшно… Не знаю, як ми тоді вижили…. Зараз теж сутужно жити, але хоч є свій огород, та якесь хазяйство, тай син (він живе у Києві) помагає нам, старикам.

Коментарі Вимкнено до Гаркавенко Катерина Дмитрівна, 1940 р.н.

Христюк Василь Миколайович, 1930 р.н.

Бер 19 2021 Published by under

  1. Місце запису: місто Звенигородка Звенигородського району Черкаської області;
  2. Дата запису: 03 серпня 2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Христюк Василь Миколайович 1930 р.н., народився в місті Умань Черкаської області.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 років проживав в місті Умань Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Я вже тоді дорослий був. Робив до армії грузчиком в магазині. Жили ми в Умані. Крім мене в сім’ї ще малий брат Микола був. Мати з батьком робили на заводі. Коли почався голод в 47-му, то зразу це не дуже ощущалось, як в селі. Просто менше стало карточок на продукти, скрізь стояли черги в магазинах. Я тоді вмудрявся якось в своєму магазині по блату доставать, а потом в нашому домі (ми жили в часному домі) почали з’являтись енкаведешники і комсомольці, та все питали чим ми харчуємося, що вирощуємо на городі і т. д. Вони забрали всі запаси з комори і з погріба і пішли. Завод, де робили батьки почав робити на половину мощності, і моїх батька з матір’ю сократили. Карточок на продукти нам більше не давали. Води не було, бо Умань стоїть на граніті, і її включали (воду) десь на минут десять і то вона була ржава і пить її не можна було. Мати спочатку ходила по знайомих та сусідах і випрошувала недоїдки, якими ми потім харчувалися. В мого батька був воєнний товариш, який жив в Жовкві (Зх. Україна), він написав тому товаришеві пісьмо і попросився до нього на время, поки закончиться голодовка. Але чи то лист не дійшов, чи то товариш не захотів відписувати, але ми так туди і не поїхали. Деякі уманчани ходили по приватних оселях і крали все, шо можна, а іноді й хазяїв вбивали. Ми все більше синіли від голоду. Половили всіх мишей і поїли. Мати нам запарювала солому з обмішкою, а батько якось умудрявся вкрасти жому, то ми так його і їли. Ще їли кропиву, лободу, всяке листя, траву, всяких білок… Да-а, страшно було. Ті люди, які піддержували раніше Сталіна – тепер кляли і матюкали його, як могли. Наші сусіди, які ще робили на заводі, получали хлібні карточки: то по тих карточках полагалось по 200 грамів хліба на кожного,то коли вони нам принесли маленького сухарика, то мати вже й не знала, чим оддячити… Досі помню смак того сухаря,мені здавалося, шо нічого вкуснішого не було на світі… Батьки повиносили вже все найцінніше з хати, шоб обміняти на шось поживне, але тоді їжа цінилась вище за золото. Мати тоді обміняла своє майже нове пальто, яке їй батько мій подарував на іменини,на 2 стакани гречки, то вона ту гречку варила по столовій ложці в день. Ми з братом ставили ловушки на ворон і на голубів, якщо шось і попадалось, то мати варила нам бульйон – то був прям празднік… От так от. Але ми всі, благодаря Богу, вижили. Але майже всі родичі на селі наші повимирали, ми навіть не знаємо де вони поховані, шоб піти та хоч квіти на могилу поставити та випити й пом’янути їх невинні душі.

Коментарі Вимкнено до Христюк Василь Миколайович, 1930 р.н.

Поліщук Петро Кузьмович, 1927 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 21.07.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Поліщук Петро Кузьмович, 1927 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Голод 1932 – 1933 рр.

В голод їсти тільки за все хотілося, а не було чого. Літом збирали равликів, ракушки, жаб ловили і рибу в ставку чи в річці ( р. Гірський Тікич). Оце назбираємо, наморожимо та й наїмося. Трава, листя – все йшло в хід, з усього їсти варили. Зимою було багато хуже. Шукали в землі відмерзлу бараболю. В льоху вже не було ні огірків квашених, ні помідорів все з’їлося бігом. В нас в сім’ї вже тоді діти були взрослі, а в тих сім’ях, де було малі діти, там страшніше. Не виживали новонароджені, не було чим їх кормити, та й дорослі вмирали. Стільки  мерців було, що не ховали, а скидали в яму і присипали землею. Чули люди, що в Україні нашій людей з’їдали. Страшно як!Хай більше не буде такого.

Голод 1946-1947 рр.

Тож голод був, а ще після війни так вобще. Матері залишилися з дітьми самі, вони справжні герої, бо їм вдалося виростити і вигодувати дітей. Спасіба їм за те, що вони для всіх нас, своїх дітей робили, самі не їли  – дітям віддавали. Я вже був парубком, а їв як маля. Після війни рідних залишилось небагато і боявся, що голод забере нас всіх. Але вижили, хоть і їли траву, кору. Знесилені працювати не могли добре на городі, хоч що там було робити як він був пустий? Сіяти не було чого, не засадили нічим, в землю нічого не кинули. Були люди лишали, ховали щось на весну, то як приходили звідти, знаходили, забирали все. Матері на коліна подали, ноги цілували, а ніхто не змилувався. А їсти ж всі хтять. Забирали і йшли, сміялись з нас, могли і набити.

Коментарі Вимкнено до Поліщук Петро Кузьмович, 1927 р.н.

Комар Іван Павлович, 1930 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 29.08.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Комар Іван Павлович, 1930 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Голод 1932 – 1933 рр.

Не знаю я чи можу розказати щось про цей голод, мені чи тоді було 2 роки, так що я нічого не пам’ятаю. Тільки знаю, що не було чого їсти. Батько працював, а мати нас гляділа. Знаю, що було важко, діти голодні спати не хотіла. То мама вмочувала якусь ганчірку в горілку в клала в рот дітям. Так вони хоть засинали, та й спали довго, менше морочили. Ще мама розказувала, що ми, діти, були вредні, то їсти хотіли, що були невеселі, плакали часто.

Голод 1946 – 1947 рр. 

Цей голод я помню і не забуду. Та хіба ж один голод відлічається від другого? Хіба що це було після війни. В селі було мало чоловіків і хлопців, і наша мама осталась одна, батько наш не вернувся, не знаємо точно де й погиб. Розруха була, людей в селі стало менше, жінки робили чоловічу роботу. Ті в кого не було чоловіка завідували тім, в кого повернувся з війни даше ранений. В коморах було пусто, в погрібі позабирали все і поїли, в хліві скотини не було. Все поїли, то були б у нас все позабирали, а давати ніхто нічого не давав.

Коментарі Вимкнено до Комар Іван Павлович, 1930 р.н.

Поліщук Поліна Степанівна, 1931 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 22.08.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Поліщук Поліна Степанівна, 1931 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Голодомор 1932-1933 рр.

Не знаю як я і вижила, стільки ж дітей померло. Тьотя казали, що молока не було в матерів, а в нас в хаті була козочка її ховали. Так тьотя ту козу доїла і давала мені молока. А ще якось я була заслабла, то думали, що не виживу. Наш сусід дав нам зерна, казали, що він його вкрав, мама і тьотя змололи і кілька днів у нас був хліб. Мені розжовували, вмокали в молоко і я так їла. А потім козу зарізали і з’їли. Стало ще гірше. Я цього всього не пам’ятаю, але мені розказували і тьотя, як ще жива була, і мама. В нас всі вижили, а на ті стороні в селі були сім’ї, де вмирали, а особенно дітки. Спасіба Богу, що не дав мені померти.

Голод 1946 – 1947 рр.

Страшно було, я все понімала і помню як мама молилася і плакала, просила Бога, щоб послав хліб нам насущий і нас замовляла молитися.Станемо всі на коліна перед образом і молимося до сліз. А хліба того нема. Що було в льоху і коморі поз’їдали, а що в хліві не встигли – забрали. У війну як треба було, то солдатам давали, ділилися. А це вже після війни самі приходили і забирали все, а війна ж вже кончилась. У війну горя було, скільки батьків погибло і чоловіків, братів. Ми їм тоді готові були все віддати. А як прийшлося нам, то ніхто і не поміг. Радянська влада? Та хіба ж вони знали, що люди з голоду пухнуть. Якби знали то хоть хліба дали б і не розрішили забирати в нас їжу.

Коментарі Вимкнено до Поліщук Поліна Степанівна, 1931 р.н.

Гоменюк Ялина Федосівна, 1929 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 21.07.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Гоменюк Ялина Федосівна, 1929 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Питання 1. Голод 1932-1933 років.

Ну шо про голод розказувати, голод того і голод, що не було хліба, картоплі, не було такого як зараз ковбаси різні, хліб всякий, пірожени. Тоді хотілося тільки хлібчика, а мняса вобще не було. Я тоді ще мала була, але мама казали, що як я їсти хотіла, а мені не давали, то я плакала. А пізніше вже не плакала, бо сил не було. Як трохи коли поїмо, то гралися. Ляльок робили з ганчірок, а зараз ці кукли Барбі, таких грошей стоять, кому вони треба. Нам хватало тих ляльок. Оце тільки і поїмо, що по пляцку ходили, в квача гралися старші діти, даже весело було іногда. Але найбільше помню, що їсти хотілося, всі шукали, що поїсти. Жаб ловоили, жарили і їли. А риба, мама казали, по празниках літом була.

Питання 2. Голодомор 1946-1947.

Страхіття було, я вже була доросла, худяща. Тоді не було таких бравих молодиць, всі були сухі, кістками тарахкотіли. Ми бігали збирали де які колоски, де картоплина. Хліба не було, а як пекли, то хіба ж то хліб? Кидали лушпастки, а як мука яке сіре було, то вже було добре. Та з чого тої муки зробиш? Все що було в людей в коморах, забирали комзами, всі мішки позабирали, весною не було чого садити в землю.  Якось у нас десь взялася буханка хліба, ми її розділили на всіх, а мій брат взяв, та й з’їв ще два куски. Як мама його лаяли! І в куток ставили, а він потім ще днів зкілька нічого не їв, бо стидно було.

Коментарі Вимкнено до Гоменюк Ялина Федосівна, 1929 р.н.

Канішевський Василь Федорович, 1927 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 21.07.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Канішевський Василь Федорович, 1927 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Питання 1. Голод 1932-1933 років.

Справжній голод був, я мало що пам’ятаю, бо ще малий був, але як згадаю, то страшно стає, аж серце холоне. В землі шукали може де яке картоплиння, чи морквина залишилася. Літом легше, щось з дерев зривали, ягоди, плоди їли, траву – калачики. Ми дітьми бігали босі, як що де знайдемо – до хати несемо. А не було ж в кого просити поїсти, бо всі ж голодали. Добре було, як де вродить яблуня чи груша, можна наїстися, або насушити, щоб зимою варити узвар.  За мнясо не помню, бо не їли його. Всіх курей порізали і все що було, все поїли, а тоді ж забирали комзами скотину. Люди ховали, до хати брали баранів, а як знаходили, то забирали, хіба ж кого волнувало, що діти голодні. Хліб їли рідко, а як їли, то манюсінькому кусочку. Мама з татом старались, ділили, але ж не могли накормити п’ятеро дітей. Важкі часи були, а потім війна, в Германію вивезли і там іздівалися. А після війни знову голод. Старі люди казали, що це кара господня, хотіли, щоб скоріше вже кінець світу настав. 

Питання 2. Голодомор 1946-1947.

Я 4 годи пробув в Германії, а як вернувся додому, то голод почався. Біда одна не ходить, мало було війни, почався голод. Люди пухли з голоду, ребра світилися. Я вже був старший, то десь щось робив, а люди, які могли, то давали за роботу якийсь харч. Гроші були потрібні, але навіщо вони, якщо за них всьоравно хліба не купиш. А маленькі діти від безсилля ходити не могли, помирали. Не всіх ховали на цвинтарі. Нам було важко, п’ятеро в сім’ї, батько з війни не вернувся, і мати самі нас обходили. Яке хазяйство було, того не стало. Як не встигали з’їсти, то забирали. Льох був пустий, не було ні бараболі, ні цибулі.  А як на Різдво мати куті зварили з жмені зерна, то ми так раділи, така вона нам добра була. Люди помогали друг другу. Горю співчували. Але й боялися, бо чули, що розказували, наче десь вже й людей їдять, в нас такого наче не було. Ми дуже хотіли тоді, щоб у нас корова була, бо це ж молоко, сир, сметана. Зараз добре – пішов в магазин та й купив оселедця, ковбаси. хліба. А тоді про таке і мріяти боялися. 

Коментарі Вимкнено до Канішевський Василь Федорович, 1927 р.н.

Канішевська Галина Павлівна, 1935 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 21.07.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Канішевська Галина Павлівна, 1935 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Питання 1. Голод 1932-1933 років.

Господь милував і я ще тоді на світі не була. Мама казали, що жити було страшно, всі були голодні, голі й босі. Що ж тут розказувати, як подумаю, скільки людей вмерло з голоду, а діточок маленьких! в матерів же не було молока, їх кормити, так ті младенці і помирали, і горе було матерям і всім людям горе.

Питання 2. Голодомор 1946-1947.

Нас п’ятеро дітей було і мама, а тато на війні погиб. В нас сначало була корова, то мама варили молочні каші, похльобки, то нам ще було, що їсти. Ми їли все, що природа давала, рослини літом, калачики, шпориш кришили, борщ з кропиви варили – все, що було кидали і варили, а потім з’їдали. Наша мама, не помню, чи у війну, чи в голод, ходила на базар і продавала горілку, яка в хаті була. В кого були гроші і що їсти, ті купляли. А мама потім на ці гроші купляла щось нам: якісь продукти, чи одежину. В школу після війни не ходили, не було як вчитися і то добре, що читати і писати вміла. Скільки горя було і хіба ж як я зараз розкажу щось зміниться? Померлі не воскреснуть, побачимось вже на суді божім. Там всіх накормлять, хто голодував.

Коментарі Вимкнено до Канішевська Галина Павлівна, 1935 р.н.

Сокаленко Микола Прокопович, 1934 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 03.08.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Сокаленко Микола Прокопович, 1934 р.н., народився в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Питання 1. Голод 1932-1933 років.

Сам я не знаю, бо не бачив цього, але пережив голод після війни і можу уявити собі. Люди кажуть, що цей голод (1930-х років) був ще хужий. Знаю, що в селі нашому і в других, люди від голоду помирали, бо нічого не їли. Казали, що їли даже бур’ян, варили похльобку – так і спаслися.

Питання 2. Голодомор 1946-1947.

Погано жилося всім, бо їсти і вдіти не було чого. Треба було робити, хоть ми і діти були. Сил не було. Ми з братами трохи гралися, але на голодний желудок не сильно награєшся. Не було чим городи сіяти, все поїли. Яка скотина була, качка, чи гуска- все поїли, або позабирали.

Комзами забирали, а як люди не хотіли давати добро, то ще й били. Кидали нас з голоду помирати. Вдівалки не було, взувачки теж. Вчитися не було коли і не було по чому. 

Боялися, що не переживемо голоду,але вже внуки повиростали. Щоб вам, діти не знати, що таке хотіти їсти, коли нічого нема. Це страшне. 

Треба працювати на землі, дітей ростити і буде все. Головне, щоб була хата і їжа.

Коментарі Вимкнено до Сокаленко Микола Прокопович, 1934 р.н.

Сокаленко Анастасія Романівна, 1935 р.н.

Бер 16 2021 Published by under

  1. Місце запису: село Гордашівка Тальнівський район Черкаська область;
  2. Дата запису: 03.08.2002 року;
  3. Хто записав: невідомо;
  4. Респондент: Сокаленко Анастасія Романівна, 1935 р.н., народилася в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Гордашівка Тальнівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Що ви пам’ятаєте про Голод 1932-1933?

Мене ще тоді на світі не було, але чула  і від людей, і від своїх рідних сестер й братів, що то було страшне. Люди мерли як колорадськи жуки, ховали без домовини, їли все , що можна було, кору з дерев їли.  Ой, то таке время було, Боже мій, помилуй щоб більше такого ніколи не було. Я помню, після війни, що творилося.

Що ви пам’ятаєте Голод 1946-1947?

Це вже я помню. Шукали колоски, мололи їх, в посадці листя мололи, терли і пекли оладки. Гіркі, недобрі, але ж їсти треба було. Їх в Тікичі з піску ракушки збирали, парили їх окропом, жарили та їли. Більше всього весь час хотілося хліба. Я кінчила 2 клас. Вчилася потім вдома. Зошит був з рудого мішка, чорнила з бузини. Ручки робили з палички, туди вставляли перо – тай так писали. Вчилися в хаті. Назбираємо полину, натопимо лежанку й вчимося. Ще вдітися не було в що. Якось мені плаття пошили з рядна. Раділа, бо воно мені таким гарним здавалося, але кусало. Зараз ще важче стало, болячок багато, пенсії мало, не хватає  на лікарства, в мене 2 група інвалідності. Хліб ми робили з лушпинок картоплі, додавали лупи з проса. Такий хліб їли, тай то по 100 грам в день. На празник їли кутю. Багато Богу молилися. Сахару не було, то варили сухі яблукі і груші – таке було наче солоденьке, добре. В 1947 були забрали і нас теличку і одежу позабирали. То ми залишилися голі й голодні. А ті комуністи не сильно голодали і вдівалися тепло. Та Бог знає кого карати кожному на тому світі буде по заслузі. А особливо тім хто у дітей останнє забирав.

Коментарі Вимкнено до Сокаленко Анастасія Романівна, 1935 р.н.

« Prev - Next »