Місце запису: с. Євсуг, Біловодський р-н., Луганська обл.

Дата запису: 15.09.2005 р.

Хто записав: Коробка Н.В.

Респондент: Солодовник Ганна Захарівна, 25 березня 1920 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. та масового штучного голоду проживала в селі Зориківка Міловського району Луганської області.

Під час голодомору 1932-33 рр. проживала в с. Зориківка з батьком і матір’ю. У неї було 2 брата і одна сестра. З дітей вона була найменшою. Батько помер від голоду. Був пухлий перед смертю. А сестра від голоду дуже схудла. Пухлою була і Ганна Захарівна, на ногах тріскалася кожа і виділялась якась рідина. Причиною голодомору вважає неврожай і те, що був великий налог на продукти харчування. Вони вижили тільки через те, що в них була корова. Збирали різну зелень і змішували на молоці. Один брат жив окремо, у нього була своя сім’я, а другий поїхав на уборку кукурудзи під Жданов. В колгоспі давали пайки півхлібини на двох. У людей забирали свиней, птицю. Багато людей повмирали, їх ховали на кладовищі. В колгоспі працювали за “паликпу”, а нічого не платили. Попросили у голови колгоспу відходів, а він не дав. Сказав, що свіней нічим годувати. Вони також збирали з беретки листки, сушили в ступі товкли і пекли з них оладі. В 1946-1947 роки був неврожай, неврожай тому був голод. В цей час у неї вже була своя сім’я, був чоловік і в ці роки вона народила дочку Шурку. З голоду в сім’ї ніхто не помер. Голод не такий страшний був як у 1932-33 р.р. В колгоспі видавали пайок, варили кашу і давали хліб. Власті нічого з продуктів харчування не забирали. Чоловік працював на олійниці, але там нічого з харчів не давали. Вони продавали від своєї корови молоко, масло, а також терен і купували хліб і крупу. Померлих хоронили на кладовищі. В 1948 р. в неї помер син, який прожив лише чотири місяці. 

Місце запису: с. Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 15.04.2008;

Хто записав: не вказано;

Респондент: Коробійникова Варвара Андріївна, 7.06.1926 р. н. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Стрільцівка Міловського району Луганської області.

На той час їй було сім років, її мати працювала у колгоспі, батько був кравцем шив людям одяг. Вижили завдяки тому, що все вирощували на городі. Хліба майже не було, їли листя і кору берези збирали різну траву (молочай, незабудьки) та їли. Сусіди жили ще гірше, тому мати давала їм бурячки, гарбузи багато ходило людей та просили чогось з продуктів, мати ділилася чим могла.

Причиною голоду була засуха, неврожай. Їй мати у колгоспі одержувала на трудодень 100 г якогось зерна, його товкли добавляли картоплю, буряки і пекли коржі “лепендики”. Так як їй було мало років, вона не пам’ятає чи забирали хліб, чи ні.

У 1946-47 роках Варвара Андріївна працювала вчителем у селі Новострільцівка і також пережила голод. Після війни багато полів не засіювали, була велика засуха, врожая майже не було. Продукти одержували за картками.У конезаводі багатьом людям допомагав директор Кізілов. Він відкрив їдальню для голодаючих і людям давали крупку людям, що одержували на коней, різали коней, але людям померти не дали. У 1948 р. становище покращало і це відмінили.

Місце запису: смт. Новопсков, Новопсковський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 28 березня 2018 року.
Хто записав: Шестакова Валентина Євгенівна.
Респондент: Скіна Катерина Пилипівна, 1938 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в селі Новорозсош Новопсковського району Луганської області. Про Голодомор 1932-1933 рр. розповідала за розповідями батьків.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
В 1932-1933 роках дуже не вистачало харчів, люди голодували. Наша сім’я проживала в селі Новорозсош. В нашій сім’ї було двоє дітей, мама і батько. Мій батько Котов Пилип Данилович був головою колгоспу ім. Свердлова в селі Новорозсош. Наша сім’я не голодувала, бо держали корову, мали із огороду: картоплю, буряки, кукурудзу. Батько, будучи головою колгоспу, після посівної в 1933 році працюючим колгоспникам дозволив дати із залишків зерна по стакану крупи. За це його засудили Новопсковським судом і присудили вищу міру покарання до розстрілу. Везли його в тюрму міста Донецьк кіньми зв’язаного, як ворога народу. По дорозі в тюрму йому давали кільку, але не давали води. Його мучила спрага. Як привезли до тюрми, була розмова з начальником тюрми, він звернув увагу на нього. Начальник тюрми сказав: «Не турбуйтеся. Вас не розстріляють!» В цей час він сидів у камері-одиночці. Пізніше йому назначили вирок десять років тюрми, менше не можна було давати. Але батько писав прохання і строк йому зменшили до двох років. Він відсидів в тюрми два роки. Його звільнили, зняли судимість і відновили в партії. По приходу з тюрми працював продавцем в магазині, а пізніше директором заготконтори.  В 1946-1947 роках наша сім’я не голодувала. Був маленький достаток, держали корову, саджали огород, були овочі. Батько працював і одержував пайок, мати працювала в колгоспі, за це їй дали дали 50 кілограмів зерна.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
На мою думку, голод в 1932-1933 роках був спричинений через засуху, неурожай. В 1946-1947 роках був урожай, але ми не голодували. Влада нічого не відбирала.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не відбирали.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках продукти не відбирали, такого не було.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Батько будучи головою колгоспу після посівної в 1933 році дозволив дати по стакану крупи колгоспникам, які працювали в колгоспі. За це його судили присудили до розстрілу, потім замінили десятьма роками тюрми, пізніше замінили двома роками. За цей час відмінили повністю судитимуть і відпустили додому. При арешті його не били.
Де можна було заховати продукти харчування?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не ховали, бо нічого не було ховати.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Тим колгоспникам, які працювали в колгоспі давали обіди.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках у нас не забирали.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Про закон «п’ять колосків» чула.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках люди збирали в колгоспі на полях колоски, а щоб наказували за збиране не чула.
Де переховували худобу?В 1932-1933 роках не знаю і 1946-1947 роках в нас була корова. І ніхто її не відбирав.
В який час ходили забирати у людей зерно?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не приходили.
Коли почали люди помирати від голоду?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках не голодували у селі ті, хто мав корову, городину.
Хто зумів вижити?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках виживали всі, як могли, з голоду не вмирали.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках допомагали братовій сім’ї. Ділилися, чим могли.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
В 1932-1933 роках не знаю. В 1946-1947 роках батько працював і одержував пайок,  мама працювала в колгоспі, де давали обід. Держали корову, садили город, збирали вишні, яблука, груші.
Чи допомагали люди одне одному  виживати?
За 1932-1933 роки не знаю. В 1946-1947 роках наша сім’я не голодували. Держали корову, садили огород. Допомагали братовій сім’ї.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Поминаємо на «Проводи» і в інші дні.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є в с. Осиново. Ці церкви православні.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Пам’ятний Хрест встановлений на кладовищі.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Про голод 1932-1933 років молодь знає і розказуємо ми їм.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Голод в 1932-1933 роках був через засуху, природні умови, неврожай.

Місце запису: село Мілуватка, Сватівський р-н, Луганська обл.; 

Дата запису: 13 березня 2008 року;

Хто записав: Мурзаєва Тетяна Василівна

Респондент: Білоус Марія Ігнатівна, 1924 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Мілуватка, Сватівського району (раніше – Кремінський) Луганської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю голод 1932-1933 років, але не вникала у ці обставини. А про голод 1946-1947 років добре знаю. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

Була засуха, неврожай, і забирала зерно влада.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

З сільської ради назначили людей, що забирали зерно до колгоспу.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Такого не було.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Не пред’являли ніяких документів. Говорили, що забирали в колгосп і все.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Я такого не знаю.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було зброї.

Як люди боронилися?

Випрошували, плакали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Були люди, що ховали, але в нас не було заховано.

Хто  і як шукав заховані харчі? Як їх звали?

Приходили люди, шукали на горищі зерно.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили четверо. Одна жінка й три чоловіка. Жінку звали Хухрянська Олександра.

Де можна було заховати продукти харчування?

Деякі люди копали ями, закопували в них зруби, також під піччю в ямах ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим давали їсти, Мій батько не пішов до колгоспу, працював на залізній дорозі (за що й вигнали всю сім’ю з хати). 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Також забирали худобу.

Що таке закон “про п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Не чула про нього. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа та об’їздчики.

Чи люди хотіли добровільно йти до колгоспів і як?

Деякі йшли добровільно.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Так, змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Продавали, і мій батько продав пару волів і коня.

В який час ходили забирати у людей зерно? 

Удень.

Скільки разів приходили до хати? 

Один раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

Узимку 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Їх влаштовували в інтернат.

Хто не голодував в селі і чому?

Всі голодували, може, в когось було заховано більше продуктів, ті не голодували. 

Хто зумів вижити?

Їздили міняли полотна, рушники, платки, ті й вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали.

Які засоби вживали до виживання?

Міняли, ходили в поле збирали мерзлі бурячки, пекли коржики з трави.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, іноді.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя з берестка сушили і пекли коржики.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З берестка.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У 1947 році вживали ховрашків.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Вдома були прилавки в магазинах пусті, а люди їздили міняти на Полтавщину, Одещину (й моя матір також).

Чи був голод в містах?

Деякі голодували, деякі ні.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Я не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У 1947 році таке було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Рідні хоронили на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не платили.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? 

Усі поховані на кладовищі.

Чи поминають їх на «проводи», «гробки», «зелені свята»? 

Родичі поминають своїх померлих.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер поминають, раніше не знаю.

Чи є у Вашому селі церкви? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлені у вашому селі хрести, пам’ятники Голодомору?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає. Що знала, розповідала.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Тих, хто забирав зерно.

Чи знаєте Ви, що таке “торгсін”? 

Не знаю.

Місце запису: с. Діброва, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 02.04.2008 р.
Ким записано: Рижкова Віта Іванівна, вчитель Дібровської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Респондент: Дебелий Іван Єгорович 02.05.1925 р. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Діброва (тодішнє Троїцьке) Міловського району Луганської області.

У 1932-33 році мені було 7 років. Епізоди пам’ятаю добре. Багато хуторян було пухлих. Здорово цьому сопутствовало те, що почали розкуркулювати людей і запроваджувати колгоспи.

У нашому роду Дебелих голоду не було. Врятувала корова і картошка. У других людей цього не було і вони голодували. Прохожі люди йшли побиралися і падали мертві на шляху. З города теж їхали і спрашували де Анно-Ребриково Ростовської області. Вони везли на тачках одежу, щоб поміняти на хліб. Чогось там був хліб. Дід мій оселився на цьому місці під час Столипінської реформи. Ми зараз живемо на столипінських отрубах. Давали землі, скільки захватиш. Моя бабушка казала. Що жили, як у раю. Не знали, де що бралося, рахунку не було ні курям, ні качкам, водилися корови, коні, телята, врожаї гарні – все було наше. Але підкралася біда – колективізація. Дід віддав пасіку, двох волів до колхозу. А корову не тронули, бо у моєї жінки, баби Полі, був племінник Антон Кашуба з Шелестівки, великий активіст. Він приймав участь у революції і десь їздив. Приїхав знов до району і тут став великим активістом – начальником у Міловському районі. То, кажуть, як «була рука в районі», і корову не посміли забрати. Серед односельців був Петро Бугай, який збирав і відбирав у людей те, що полагалось здати до колхозу. У війну, коли відступали, свої хлопці його й розстріляли без суду і слідства.

Розкулачували тих, хто був зажито. А той, хто був нищий, нічого не робив, тому віддавали. Тих людей, які ходили розкулачувати, боялися. Але був серед активістів комсомолець Ляленко, жив на хуторі Просяному. Так став протестувати проти розкуркулювання. Так його знайшли під поїздом перерізаного навпіл, то було діло рук друга Антона Кашуби. Приховати щось було ні з чого. Зерна було небагато. На селі все на виду і всі знали, в кого що є. спеціально призначених людей для відбирання не було. Хуторяни-активісти відбирали у хуторян. Розкуркулених виселяли. Мені розказував очевидець Федоренко Федір, що бачив, на станції Зоринівці у вагонах стояли сутками і виглядали діти. Жорстоко все це. Розкулачував ще Зубко Никифор, він війну служив німцям і з ними втік. В окупацію Діброву спасло те, що призначили недоупкуватого Пилипа. Він не безчинствував.

Відбирачі зерна і всіх продуктів були без зброї. Ходили по хатах, як хазяїни, знімали образи, лампадки. А відбирав хто? Хто сам не хотів робити. Забирали все те, що можна було пропити (на самогон). По Діброві побиття людей не помню. Продуктів про запас у ті годи сільське хазяйство не мало. Забирали все. Рятувала лобода. Її дрібно різали з кропивою. Ми з дітьми у школі облазили всі дерева в лісі, щоб назбирати бруньок. Голод гнав. У мене була така дурна натура, що я нічого ні від кого не брав. У сусідів батько був механізатором. Їм давали на трудодні 2-3 кг муки. Я піду до них, а вони дають пиріжок чи хліб. А я не буду їсти, їсти хочу, а не візьму. Стіснявся при людях їсти.

Активістами у нашому селі були Велікоцький Антон Іванович, Остапенко Мефодій, Бугай Петро, Пасюкова Ганна Василівна, Рубан Галина. У нас город був сирий, ото й родила картошка. На роботі в колхозі нічого не давали. Мій дід Яким пішов на стройку, так там варили кашу. Кого вважали куркулями, худобу відбирали всю. Закон «про п’ять колосків»? Ей, було таке і в нас. Вловили Дєточку Кузьму Івановича за те, що він намолов у жменю зерна. І посадили в тюрму. Поле охороняла сторожа.

У колхозі була дисципліна тверда: як сонце сходе, треба, щоб ти був на роботі. І до самого вечора роби. Біля скирд тоже стояли сторожа. Поля і комори охороняли по наряду, кому бригада дасть наказ. Зброї не було. Вихідних не було. Писали трудодні. Люди платили страшні налоги: за корову – 12 кг топльоного масла і 800 рублів; за вівцю – смушок, шерсть; за свиню – шкура; кури – 120 яєць в місяць. Найдорожче обкладався налогами город і сад. Одна сотка саду – 180 рублів. Трави не обкладалися, земля під паром не обкладалася. До колгоспу люди йшли, бо нікуди було діватись. Колгосп ім. Леніна був першим у районі. Розкажу ось вже з сучасності. Заходить агроном у контору, а на стіні намальована лобода. Агроном запитує, що за бур’ян тут розвісили. А йому відповідає старший за віком від нього: «Ех, не буде гарного з тебе агронома. Ти ж не знаєш, що лобода – символ виживання. В голодовку вона врятувала від смерті багатьох людей».

В голодовку їли і козельки, і жабуриння, та всю траву, яку можна було їсти. Односельців я не пам’ятаю, хто помер від голоду, а от прохожі мерли. Особливо у 1933 році. Я вважаю, що причина голода – отсутсвие настоящей советской власти, не було інтелігенції, правили недоумки. Перші предсідатєлі були алкашами. З голоду помирали діти. Особливо ще підкошувала дизентерія. Туалетів не було. Повна антисанітарія. Я сам не знаю, як вижив. Я і зараз пам’ятаю те місце, де качався від болю і різі. Допомоги один від одного отримати не могли, тому що нічого не було у людей. З тварин в їжу вживали їжаків. Ходили слухи, що було навіть людоїдство. Людей, які вмирали, закопували на общому кладовищі, прохожих хоронили на тому місці, де помирали. Копали ями неглибокі, бо люди були слабі, пухлі.

У 1947 році я повертався з війни з Румунії. Проїжджали станцію Загонь. По тій станції повзали пухлі діти. Ми їм давали, що було.

Місце запису: с. Надеждівка, Синельниківський р-н Дніпропетровська обл.

Дата запису: 08.09.2009 р.

Хто записав: Самофал Юлія Едуардівна, учениця 10 класу; 

Респондент: Самофал Клариса Шариф-Кізе, 09.09.1943 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в селі Надеждівка, Синельниківського району Дніпропетровської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1946-1947 рр?

Так, я це добре пам’ятаю.

Які були причини голоду?

Тепер я понімаю, що сприяла голоду післявоєнна розруха і неврожай.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, вислання, арешт?

В нашому селі жив Трофиль Іванович Сідан, який працював у ті часи наглядачем. В його обов’язки входило викривати людей, які ховали від місцевої влади різні харчі. Він їздив на коні з палками в обох руках і ними збивав з ніг людей. Мене та мою маму Трофиль Іванович ніколи не бив, бо мама шила йому та його сім’ї одяг. 

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули ви про нього?

Звичайно, кожна сільська людина чула про цей закон. Голодні діти і їх батьки ходили на збірки колосків і коли наглядачі ловили їх то строго наказували. Були випадки, коли садили за це в тюрму. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Голодні діти та дорослі шукали в степах різні корінці, траву і навіть їли кору  дерев. З трави моя бабуся добре готувала млинці (рябчик, кінський щавель, пасльон). 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Найсмачнішим м’ясом були смажені ховрашки. Навіть після голоду ми з друзями ловили їх у степах і готували. 

Чи можна було щось купити в місті чи виміняти? 

Як я казала моя мама дуже добре шила і до неї зверталися багато заможних людей, які платили не тільки грошима, а й зерном молоком та іншим. 

Чи відомі випадки людоїдства в вашому селі?

У нашому селі такого не було, але мама розказувала, що на хуторі біля с. Дерезувате жив чоловік, який зарізав свого чотирирічного сина, а потім з’їв його разом з жінкою. Після цього вона зійшла з ума і померла. Цього чоловіка посадили в тюрму, а коли випустили він повернувся до своєї хати трішки там пожив, а потом повішався. Кажуть, що він і досі ходить по тій хаті, а вночі грає гармошка (він дуже добре грав на гармошці) і танцюють люди. 

Також у селі Кислянка дві дочки зарубали і з’їли свою матір. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На окраїні села жив багатий чоловік Василь який колгоспними кіньми збирав померлих людей, вивозив на кладбище і скидав в одну велику яму, а навесні засипав. 

Чи є у вашому селі церква?

У нас в селі ніколи не було церкви. Церкви були у с. Дерезувати і у с. Хорошево. У с. Дерезувате вона була з дерева і під час грози згоріла. А у с. Хорошево церкву розбили люди. Коли її руйнували один з жителів (Гриша Шульга, який і зараз там живе) поліз нагору і скинув на землю хрест. А Волобуєв вивозив до Дніпропетровська усе, що знаходилося усередині церкви і продавав. 

Чи встановлені в селі хрести пам’ятники померлим від голоду?

На нашому кладовищі є братська могила і коли я підросла моя мама показувала мені місце, але там не було і зараз немає ані хреста, ані пам’ятника. Це місце знають усі мої однолітки і старші односельчани. 

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Трухла Валентина Семенівна, 1936 р. н. 

Розповіла про Голодомор в селі Трипілля Обухівського району Київської області, під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Трухла Валентина Семенівна, 1936 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1946-47 роках?

Пам’ятаю 1946-47 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Це було після війни і неврожай. Время було трудне. Все не вродило, то геркулес крутили їли, картоплю десь на полі гнилу шукали їли, бо не було чого де взять, жолуді їли, з овса висівку пекли.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

А хто ж робив? Власть робила післявоєнна.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було. Судили. Забирали. Ми на поле ходили колоски збирарть, то як голова побачить – то судить будуть, або в колгоспі було мати колосочок візьме, то матері хліба не дадуть.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Які там документи? Що хотіли те й робили. Тоді документів не було. Тоді власть була – як зараз оце, хто що хотів, те й робив.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було. І висилали, і судили, і били, і закривали на сутки, а то й більше.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали. Пооставалось після війни. Вони те поховали. Або палили хто винен, то хату підпалить, то й хата згорить. І зброя була в них.

Як люди боронилися?

Як оборонялись?! Заплакала, та й усе. Якщо засудили, то треба було йти і відсижувати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не було куди приховувати.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Поліцаї. Було баба іде до Києва пішки, візьме якусь хустку, щоб виміняти, то їх там кого Кончої Заспи перестріне поліцай і позабирають усе чисто.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І три, і чотири. Вони вже померли, або їх повиселяли.

Де можна було заховати продукти харчування?

А де ти їх заховаєш? Крім погреба.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали по півкіла ячменя. А так нічого не давали. Тілько як украдеш, то маєш.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що було.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чули. П’ять колосків украдеш і тюрма тобі буде.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Але крали. Було баба піде пізно на буряки, щоб бурячок взяти, а гляди голова іде, то ми в яр заховаємося, поки він проїде і несем два або три буряки додому.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були охоронці. На полях і коло комори на конях їздили об’єзчики.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Примушували. Наприклад, якщо не підеш в колгосп, то одрізували землю і люди йшли в колгосп за півціни.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Як я вже сказала – змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ти їх сховаєш? Прийдуть, заберуть, а може тобі якусь копійку дадуть.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вночі, і утром бувало.

Скільки разів приходили до хати?

Раз прийдуть – не віддаси, то й 3, і 4, і 5 разів прийдуть. По всякому бувало. 

Коли почали помирати від голоду?

Як вже не було чого їсти. Пухли і помирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ніхто не опікувався, погибали.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували тіки поліцаї, голова колгоспу, сільради.

Хто зумів вижити?

Ті, кому було трохи легше, не їв того, що ми їли, то й вижив. Поліцаї, голова. А такі люди мерли, бо не було чого їсти.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділилися. Було таке. Було підеш на поле, назбираєш гнилої картоплі, напечем у печі і їмо гуртом всі.

Які засоби вживали до виживання?

Якось перебивались, там те з’їси, а там те. А більшість люди мерли, бо голодні були.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А які тоді родичі були! В нас не було. Просто ділилися з людьми і виживали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І пасльон їли, і яблука гнилі, і все, що попало. Тоді не так було як зараз.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

І качки якісь були. І жаб їли. Я правда не їла, але були люди, що їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В нас, наприклад, нічого не можна було виміняти. А було люди поїдуть в Германівку або в Миронівку, виміняють якогось зерна, та коржа спечуть.

Чи був голод у містах?

Був скрізь. Але не всі голодували.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості? 

Багато в голодовку померло. Ми ж не пересчитаємо їх усіх.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Було таке. Там де був Рибколгосп, там голова колгоспу, там баба діда з’їла. А ми були малими, і коли бабу забирали, то ми бігли й кричали: «Людоїдка!»

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі. А хто  в саду, а хто й під хатою. Де приходилось.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто не платив їм.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Є, але ці могилки вже дуже старенькі, тому й не всі про них знають.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Тепер згадують і поминають і в книжечки записували.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є в нашому селі церква. До Московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Є, і хрести, і оградки, пам’ятники.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1946-47рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Німці винуваті.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні не чула про таке.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля Обухівського району Київської області;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Петренко Петро Костянтинович, 1931 р. н. 

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр.Петренко Петро Костянтинович, 1931 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю. Але 1932-33 роки сам не пам’ятаю, бо був малий. А от вже 1946-47 рр. пам’ятаю дуже добре. Я в 1946 р. їздив в Западну і там поміняли швейну машинку на продукти, за 6 пудів жита, 2 пуди пшениці, 10 кг. сахару.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада. Війна. Розруха.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

В 1932-33 рр. – відбирала влада,  а в 1946-47 рр. – не відбирали. І в полі колосків збирати не дозволяли. За декілька колосків можна було получити рік або й два тюрми.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Забирали та й все, без ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мати розповідала, що мали.

Як люди боронилися?

Ніхто не хотів  віддавати останній хліб, який мав. Але ж його все рівно забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

В нас такого не було. А хто мав сад, то ховали там, але й сад тоді обкладався налогами.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

При моїй пам’яті цього не було.

Де можна було заховати продукти харчування? 

Ніде мабуть. Скрізь знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Давали який суп чи там ще щось за те, що ми ходили до колгоспу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо? Одяг і рушники не забирали.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Знаю. За ці п’ять колосків судили. П’ять років давали, а саме менше 6 місяців.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволялось. І самі не збирали і нам не давали.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Коло колгоспних комор були сторожа. А поля об’єзджав чоловік, який мав коня, звався об’єзчиком. Якщо когось споймає на гарячому, то передавав повідомлення до колгоспу і визивали на збори і давали тюремне заключеніє і примусова.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Я пішов добровільно, як тільки вигнали німців з нашої території.

Коли почали помирати від голоду?

В 1946-47 рр. такого  не було.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Хто не голодував у селі і чому?

Люди крутились якось. Хто ходив просив, а хто своїм трудом вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ділились.

Які засоби вживали до виживання?

Трудом.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Я не мав ніякої допомоги від родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всю фрукту, бузину, акацію, пасльон.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Такого ми не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було. З міста їздили по селах міняли, а ми вже купляли в них за гроші якусь одежину, сахар і тощо.

Чи був голод у містах?

Був. Скрізь був голод.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

В 1932-33 рр. померло багато, а в 1946-47 рр. в селі ніхто з голоду не помер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Відомі. Баба (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з’їла свого діда.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто міг, той і хоронив. І на кладовищі, і так, де міг.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто їм нічого не платив. Бо це не ті часи були.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі збереглися лише старі могилки.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз згадують і поминають більш, ніж за часів радянської влади.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. До Московського.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Не всі, звичайно, знають. Я розповідав про це своїм дітям, тому вони знають і внукам. Але є такі, що й не знають, що був голод.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Уряд. Війна.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Це такий Государственний магазин, який існував в той час.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 16.08.2003;

Хто записав: Косенко Олена Володимирівна;

Респондент: Петренко Надія Андріївна, 1931 р. н. 

Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр. Петренко Надія Андріївна, 1931 р. н., проживала в селі Трипілля Обухівського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

1932-33 рр. я не пам’ятаю, бо була маленькою, а 1946-47 пам’ятаю гарно. Добре трудилися. Годили в колгосп, трудилися. А їсти не було чого їсти. Батько прийшов тільки з війни. Був голод.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Война була. Але поля були засіяні, не те що зараз. Люди трудилися.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

У 1947-му році не відбирали. Просто після войни було важко, а врожай був непоганий. А в 1932-1933 роках відбирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такого не скажу, бо сама цим не займалася. Тому не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Просто приходили і забирали без документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Могли й побити, якщо хліб не віддаєш, або посадити в тюрму нізащо. Робили, що хотіли.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Бувало, що й тікали з села або йшли собі туди, куди їх вели, а було таке, що й не поверталися (мати розповідала).

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мабуть люди умудрились якось щось сховати, так і залишились в живих.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не згадаю. Але мама розповідала, що розкидали все і скрізь шукали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Скільки не знаю. Але це були страшні люди.

Де можна було заховати продукти харчування?

Тільки закопати десь неподалік коло хати. Бо в хаті скрізь знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали їжу. Варили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали лише продукти, хліб і скотину.

Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Так чули. Збирали на полі колосочки і їх судили за це.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли нічого збирати. Война була, то крали. А війна закінчилася, то були в полі чи десь робимо коло молотарки, то було закінчили роботи, то витруси кармани і йди тоді.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ніхто не охороняв. Коло колгоспної комори був же сторож і об’єзчик об’їжджав поле.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшли й добровільно. А кого вже й примушували. По-різному було.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну як, може, не примушували, а агітірували просто людей, щоб людина йшла туди.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В 46-у – не забирали, а в 33-му забирали і сховати її було нікуди.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли їм захочеться, тоді й приходили.

Скільки разів приходили до хати?

Цього не скажу.

Коли почали помирати від голоду?

В 1947 р. не помирали в нас у селі. Виживали. От в Голодомор – помирали. Люди крутилися, чимось намагались торгувати і виживали.

Хто не голодував у селі і чому? 

Всім було важко жить. Після війни були якось всі люди рівні.

Хто зумів вижити?

В 46-47 рр. в Трипіллі всі люди вижили і ніхто не вмер.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Тоді були люди дружніші і ділилися. От саме було найважкіше – як не було солі. Сіль була найдорожча за все. Було одне одному щось позичить, а те десь купить і віддасть.

Які засоби вживали до виживання?

Це вже де хто, як зумів зароблять. Але не крали і в колгоспі не крали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали. Коли був Голодомор, так наша баба викопала яму, закопала пшеницю, сала, ячменю. А потім всім по троху родичам роздавала. І я так вижила і наш батько.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли і дерезу, і акацію, пасльон. Було дітвора, то як гайнеш по городах і було ото де яке яблуко чи гірок їли і шовковиці.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Такого поганого нічого не вживали. А тільки те, що вирощували.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Поганого нічого не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було й купити. В Київ вже тоді їздили і вимінювали за хліб, бо хліб пекли самі. Тоді ж пекарні в Трипіллі не було.

Чи був голод у містах?

Був голод і в містах.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

У нас в Трипіллі в 46-47 рр. ніхто не вмер.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Так, відомо, як баба з’їла діда.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є. Відноситься до Московського патріархату.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Правителі винуваті, що була війна. Уряд.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не згадаю.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Смертність від голоду #Активісти #Вилучення продуктів харчування #Виживання #Харчування #Закон про п’ять колосків

Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  2003 р.;

Хто записав: Павленко Олена;

Респондент: Шарлай Віра Іванівна, 1939 р. н.

Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Шарлай Віра Іванівна, 1939 р. н., проживав у селі Ємчиха Миронівського району Київської області. 

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я ще більш-менш помню у 46-47 рр. голод, у 33-му знаю, шо був голод і чула так дешо про нього. І той, і той були карою Божою для людей. Це ж горе – так здіваться з люду.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Я думаю, шо це все винна наша дурная вєчно влада. Канєшно, вина і природа, бо була і засуха, шо виною голоду. І податки стягували з нас, але урожай все ж забирала наша влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Всьо ж забирала влада: де яку капустинку, картоплинку, зерно. Всі ж овощі. Все.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Помню була ще у баби, а пізно ввечері вишла надвір, а коло нас жив дід Марко, то він злякав мене дуже, бо ходив у нас по двору – шось шукав, як баба мені тоді казала, а у нас надворі у погребі лежала картопля крадена з поля, то тоді на другий день і прийшли до нас ці грабіжники сталінські, забрали все, ще й у хаті передивились все. То той дід Марко тоді получив за донос сахару та кукурузу і пер додому. Баба Хотина колись – то грошей була получила. Не знаю скіки рублів. Донесла, шо у Підопригори Марії було зерно вдома. Ото вже пакості робила всім і вона, і той Марко.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Як вони самі вдиралися у хату, ніхто перед тобою не одчитувався: чого? Нашо? Вони собі знали своє діло. А ніхто з нас не требував з них документів: чи з бомажкою, чи без неї, а зерно, продукти заберуть. Ще могли глиняні горщики побить, бо вони їм мішали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

О, канєшно, якщо находили у хаті якийсь харч, то могли і побить. Он Марія Груша заховала була у дитини під подушкою горшок зерна, то ці ж партійні активісти побили Марію, забрали зерно, і так ше дешо з речей (ту ж саму хусточку, куфайку).

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ой, Боже мій, вони і без зброї гарно вправлялися з селянами. А як треба їм зброя, то є і руки.

Як люди боронилися?

А як же ти, доню, будеш боронитися від них, коли їх ходив цілий табун по селі? Ніяк не боролися. Одно тіко плакать і лишалось.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ми нічього не ховали, бо боялися за послєдствія. Та й де б ми шо брали: нічього ні вкрасти, ні достать – скрізь партія одна була. Але крутилися.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

З активістами ходили і наші їх донощики та показували їм, де треба шо шукать. Шукали і на припічку, і в печі, під піччю – скрізь заглядали де бачили.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

А я й не знаю по скіко їх ходило. Чи нам тоді було до щоту.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали люди і у землю (заривали), а було таке шо і до ставка чи у луг несли у кущі. А ми нічього не ховали, бо то такі нишпорки, шо і тебе б у землю зарили коло харчу. Ховали й у хаті під підлогою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хіба шо тим тіко, шо робили у колгоспі, але шо ж їм давали: по 100 грамів хліба такого чорного, як земля і ще суп. Та то й не суп, а помиї якісь: бульбинка, якась крупинка. Мій батько робив у колгоспі, то він сам не їсть,  а нам несе.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все: скот, зерно, овощі, фрукти. Але одяг з рушниками не брали – нащо воно їм, – старий хлам – кому він треба?!

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Його був приняв Сталін у 32-му році. За цим законом за п’ять колосків садили у тюрми людей на 10 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Та хто там розрішав. Запрєтили даже гниленький бурячок чи морквинку забирать із поля, хотя вона вже валялася і її вже ніхто не підбере, а згниє отамо у полі все, –  але не бери. Да. Отаке було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А люди із села або ж ті партійці, яких заслали у село.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє, не хотіли, бо боялися, шо нічого не зароблять для сім’ї, шо не прогодують їх, а тіки будуть стягувать податки сумашечші.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Нє. Йшли і добровільно у колгосп, але більшість шла примусово. У мого батька й матері забрали курей, коня і свиней ще зразу у колгосп, а тоді жили як попрошайки якісь.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А де ж ти їх заховаєш? Це ж ни голка. Корова реве, свині кричать. Шо це вони глухі та не почують.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не знаю. Зранку десь.

Скільки разів приходили до хати?

Мабуть, разів тридцять приходили і заходили, то те знайдуть, то те. (І картошку забрали, і сіно, і соління, і м’ясо і т. д) 

Коли почали помирати від голоду?

У 32-му мерли менше, а найбільше у 33-му. У 46-47 не стіко людей вмерло, як тоді. У 33-ім забирали до зернинки, а в 47-ім вже не так.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Деякі матері підкидали своїх дітей сусідам перед своєю смертю. Були і такі випадки, шо мати, почавши пухнуть з голоду, завезла дитину в місто і кинула її десь там. Опікувалися більше чужі люди, а не держава.

У нас в селі то був такий Макаренко Льоня, то він ото живучи сам без сім’ї опікувався сиротами, було чим їх годувати, то і слава Богу, шо поміг.

Хто не голодував у селі і чому?

А ті не голодували, шо не їли котів та собак як ми, шо не їли коріння та листя.

Хто зумів вижити?

Виживали більшість жінок, чим чоловіки і діти. Видно організм був дужчим за їхні.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Помагали, сусід сусіду або родич своїй рідні. Було й таке. У мого батька були родичі на пекарні, то вони передавали нам куски хліба крадькома.

Які засоби вживали до виживання?

А тікали у райони України, де був менший голод. А як не вдалось втікти, то пробували красти якусь городину чи зерна у колгоспному полі чи садку.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А я ж вже казала, шо мали від пекарів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Коріння якесь і не помню чи їли, чи й ні, а гарно помню, шо варили кропиву, їли коржі з лободи. Їли у лісі раз по раз малину, ягоди, полуниці, суниці, ожину, шо росла у березі у нас.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору і листя липи їли, акаційове листя їли і все.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Дикі тварини їли: кабанів та косуль, із голубів готовили їду, з ворон (але рідше з ворон).

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У мене раз батько їздив на западну і там обміняв украдений мішок солі на зерно. А так – це купівля-продаж були опасні для всіх.

Чи був голод у містах?

Був, аякже. По всій Україні був.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не скажу, бо не знаю. Багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

До такого, слава Богу, не доходило, а на Радгоспі, то там мати доїла свою припухшу від голоду дитину, шоб та не вмерла. Але ж мати вже була ума тронулася перед тим, як з’їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбищі ховали. Як могли, то родичі, а як уже сирота чи вдова, то возом везли і ховали разом з усіма у ямі одній чужі люди.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нє.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Всі на кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

То шо ж то за родич, шо не пам’яне свого близького?

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

У совєцькі времена хіба ж би ти пішов до тієї церкви?! А зараз пожалуйста. Згадували і поминали і тоді, і тепер, яка б власть не була (а тишком-нишком, то можна).

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Соромно, та нема церкви. Щє не построїли. Колись може ж буде.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Це ж гроші все, а наші директори села ще ж не понабивали собі кушельків.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Всі вони знають від нас – очевидців того лиха, бо хто їм ше скаже.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталінську власть.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

#Голодомор #Голодовка 1946-1947 #Закон про п’ять колосків #Активісти #Смертність від Голоду #Виживання #Сурогати #Подвірні обшуки