Гуйво Іван Прокопович, 1923 р.н.
- Місце запису: село Марківка Білопільський район Сумська область;
- Дата запису: 20 липня 2005 р.;
- Хто записав: Попова Ольга Миколаївна;
- Респондент: Гуйво Іван Прокопович, 1923 р. н.;
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?
Пам’ятаю. Я у ’32 году в 6 клас ходив і весною тоже голодовка, так я і не доходив, заболів. В больницю мене одправили. І в ’33-м в 7 клас ходив, так тоже весною воно ж голодовка, і не доходив сьомого класу. Ото в тридцять втором у 6 клас ходив, в ’33-м в 7 клас ходив.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Та воно і урожай слабий був, а тоді воно й вобще забрали хліб увесь. Тоді було – бригади спеціальні були такі, комсомольські ходили. Буряки ото на городі, у кого виросли, центнерів 3-4 закопали на городі, і ті одкопували, і ті одправляли на завод. Хліб тоже, значить, у людей, у кого, значить, та його й не було, одкопували й забирали.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, то хто це робив?
Та хто, а шо ж тут робить. Ото голодували та і всьо. Ну відбирали, значить, з верха це все робилося, а при сельсоветі були спеціальні бригади такі, що ходять по вулиці – і давай. І хліб шукають, і буряки шукають, і всякі продукти шукають. І забірають. А для чого – спеціально наче зроблено.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Та, були. Була у нас клуня на городі, і за клуней закопали буряки, а через три двора і мій брат ходив, значить, комсомолець. Пішли туди, а там, знач, тьотка каже. Шукать, каже, у вас там за клуней буряки закопані. Так вони після цього вернулись і пішли, й буряки одкопали.
Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Та покарання нікаких не було. Яке там покарання, як воно голодна людина була.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Та, мабуть, не було зброї. Не було. Не було.
Як люди боронились?
Прийде, беруть та і все.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Ховали. Ховали. Воно ж тоді у колхозі робив. У колхозі почти нічого не давали. Воно хоть і дали – до осені поїли, а зимою не було ні бісового батька. Не було ні в бісового батька вже хліба. У Суханівку, там спиртзавод був, так туди люди їздили і возками брагу брали. Ото брагу брали, значить, і зціджували, сушили і їли. Оту брагу. А тоді, знач, уже трава росла – траву всяку. Рогоза уже весной на болоті була заросла, так лазили, рвали, і їли її. Ну, а тоді в колхозі ж, правда, сіяли буряки так давали, варили таку затірку. Вода, і муки туди – такий бульйон получався. Ото по черпаку давали, значить, в день раз їсти. І кажеться, сто грам хліба давали, хто ходив на роботу на буряки. Так у нас у сімействі мати була. Вона, значить, ходила, дві сестри ходило і я ходив, значить, полоть буряки. Так я один рядок полов, так ото 100 грам хліба давали і черпак бульйону. І ото жили тим, а тоді ще грам по 50 чи по 100 давали ще й муки додому. Так ото ще й дома ввечері мама бульйон такий заделає. І ото їли той бульйон. Вода розбавлена – та і все. І ото благодаря, корова ще була у нас. Так ото потроху молоко. Коровка стара була, стара хата. На ніч корову в сіни брали. І там вона, і повернутися ніде було. Корова стояла, значить, щоб ніхто не вкрав. Потому шо крали тоді – їсти ж нічого.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі?
Продукти харчування забирали, а одежа, яка там одежа – ни в біса батька там не було. У нас така була одежа, так я у Курську область ходив вимінять на хліб весною. Односили те, шо було. Які тряпки були – поодносили. У батька був дукач і медаль, в старе время він заслужив в армії. Ну, тоді в Сумах були приймали. Так тоді несколько буханок хліба дали. Які вещі були, значить – у Курську область. Там хліб був, значить, пожалуста. Туда їздили.
Хто і як шукав заховані продукти?
Я все щас і не помню. В основном, комсомольці, молодьож. Організовували комсомольські бригади.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Та закон про «п’ять колосків» не чув, а в 48-му був указ за те, шо колоски ото збирали, так тоді судили страшенно.
Чи дозволяли збирати у полі колоски?
Не дозволяли ні в бісого батька.
Хто охороняв поля?
Об’єздчік тоді в колхозі був, що спеціально. Бригадір, само собою. А тоді ще й об’єздчік на коняці їздив верхом по полях, значить, дивився за порядком.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
А чорті, де там, в бісового батька, добровільно. Сильно заставляли іти в колхоз. Насильно заставляли, а хто не йшов у колхоз, так їх забирали у район, Улянівський район. Так туда забирали, там сажали у тюрму. Сиділи, а тоді випускали. Принудітельним порядком колективізація була.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Та чорті, чи переховували, чи ні. Воно коней мобілізовували. Були ж коні у людей – мобілізовували. А тоді шось через год, наверно, і коров мобілізовували, значить, щоб на ферми, вроді. Ну тоді шось, в скорості, коров розібрали назад. Потому, шо воно нічого не получається там. Кормів же немає, чим кормить. Так корів забрали назад додому. Роздали.
Коли почали люди помирати від голоду?
Та помирали. Багацько помирало людей. Ось у нас сусід: тут була сім’я і дівчина, і чоловік. Так осталась тільки жінка всього-навсього. Багацько померло. На Сметіно тьотка рідна моя була і дядько, так і тьотка вмерла, і дядько умер, осталась дівчина – одна дочка їхня.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Та ніхто за ними не турбувався, абсолютно. Ніхто за ними абсолютно не турбувався. Не було тоді ніякої заботи. Ніхто абсолютно. На дорозі люди помирали. Ідуть по дорозі – і на дорозі помирали.
Хто не голодував у селі?
Може, ті в начальстві, може, і не голодували, канешно. У начальстві котрі були, може, і не голодували, а всі остальні голодували.
Чи допомагали люди одне одному?
Та нема. Ні в кого не було продуктів, ніхто не ділився, потому шо не було ні в кого їх, тіх продуктів.
Чи мали якусь допомогу від родичів?
Та не було. І родичі ж такі самі. Не було.
Що споживали в їжу із рослин, ягід, коріння?
Весною, отож як рогоза началася, рогозу їли, а тоді лопух копали, коріння жарили, їли, з лопуха. Клевера цвітки збирали, сушили, терли і їли їх тоже. Тоді шо ж іще. Бузину рвали, цвітки. Тоді бузина появилася.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Та тоді не тільки диких – дохлих їли. Дохлих. Отутечка, домів через п’ять, здохла там та, коняка. Ну і кожу зняли, і давай же різать по кусках. І то з усієї улиці по м’ясо по те. Ходив і я туди дивиться, мій батько ходив, м’ясо брали. Так мясо розібрали, а тоді з улиці – дві сусідки. Тим вже мяса не хватило: кишки, значить, осталися. Та собі тягне кишки, а та собі тягне. Так вона ножем по руках, щоб та більше бросила для неї. На моїх глазах ото, шо творилося. Страшне.
Чи можна було щось купити в місті?
Та ні за шо ж купувати – грошей не було. І міняти нічого вже не було. Тоді одежі такої особой не було. Були якісь рушники старинні – ті, шо на вікна чіпляли, на стіни. І иі поодносили в Курську область, поміняли на хліб.
Чи знаєте, що таке «Торгсін»?
Торсінг? Та ото ж були торгсіни ж оті, котрі здирали всякі оті, і золоті, й серебряні вещі. Торгсіни. А наші їм ото міняли, ото в Сумах. Батько одніс медаль, була в його заслужена, і хрест на дукачі також. Так не знаю, скіки то буханок хліба, буханок 2 чи 3 хліба дали за це.
Чи був голод в місті?
У містах там потроху вроді давали хліба. Ті, шо на роботі, люди були. Там їм давали чи грам по 400 у день. Давали тим робочим.
Скільки людей померло в селі?
Чорті, не помню я, не знаю. Ну, багацько померло людей. Просто багацько. У сім’ї оставалось де одно, а де двоє, а то так і всі помирали.
Чи відомі випадки людоїдства?
Було. Отам, де ото стара школа наша і по тій улиці. Я знаю, ходила у школу, Тетяна її звуть. Так її мати вмерла, а вона осталась. Так вона ногу порубала материну, давай холодець варити. Фамилію її забув. Я її харашо помню: ходила разом зо мной у школу, в один клас. Варила холодець, оце випадок був такий. Я не знаю, може, ще де був.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Тоді спеціальні бригади. Чи бригадір організовував, спеціально збирали. Заїжжали по дворям і дивились, де мертві. Як є мертві, ото беруть і везуть на кладбіще. Там, я не знаю, без всякой труни, мабуть. Ями копали, закопували – да і все.
Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Та хто зна, чи їм платили, чи ні. Не в курсі.
Чи відомі у вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
Та такого не знаю. На кладбище на одно, ото туди возили. А, мабуть, і дома хоронили. Не помню я, воно ще молодий був. Не доходило воно ще все до ума. А тоді вобще нікуди не ходили, по улиці – дак і собаки не бігали.
Чи згадують померлих від голоду?
Та хто їх там вспоминав. Ніхто абсолютно.
Чи є у вашому селі церква?
Була церва – сквер посадили ми тепер. На тому місті церква була, розорили. Строіли МТС – так туди кирпич перевезли з церкви.
Чи встановлені померлим хрести, пам’ятники?
Ні.
Чи знає молодь про голод 1932-1933 років, розповідали дітям, онукам?
Та розказували, розказуємо і 48, і 47, і войну – все розказуємо.
Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Все со сторони правітельства. Сталінова робота це все. Він ідіот, на Україні зробив голодовку. Чо ж по тих у Росії не було голодовки – це тільки в Україні. Хліб уже викачали абсолютно звідсіля, з України, то шо виростили. І голодовку зробили спеціально, а для чого він робив – чорт його душу зна. Сталінова робота.
Коментарі Вимкнено до Гуйво Іван Прокопович, 1923 р.н.